Урок "У музиці молитви до Господа полину" для 8-11 класів присвячений М. Вербицькому

Про матеріал

В історії України є постаті,які навіки закарбували своє прізвище в пам'яті потомків тим, що їх героїчний поступок чи геніальне творіння перевернули свідомість українців. Один з таких велетнів Духу – автор музики Гімну України «Ще не вмерла Україна» Михайло Вербицький.

Перегляд файлу

 

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЖОВКІВСЬКА ЗАГАЛЬНООСВІТНЯ ШКОЛА № 2 І-ІІІ СТУПЕНІВ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЖОВКВА 2017

Вступ

Актуальність Початок ХІХ ст. дав Україні чимало видатних постатей, які не лише творили культуру своєї країни, яка була поневолена, а й вели безкомпромісну боротьбу за її визволення, утвердження рідної мови, української літератури і пісні. Серед когорти славних яскравими зірками сяють Тарас Шевченко, Маркіян Шашкевич і Михайло Вербицький. Слово Тараса Шевченка надихало Революцію гідності, з ним на устах помирали на Майдані С. Нігоян з усією Небеснею сотнею. Тарасові рядки і нині кличуть у нерівний бій наших воїнів із московським сатрапом у Донецькій і Луганській областях: “Борітеся — поборете….”.

Найважливішими атрибутами будь-якої сучасної держави є Державний Прапор, Державний Герб і Державний Гімн, водночас, вони ж є її національними символами, пов’язаними з розвитком нації та її роллю у становленні державності на певній території. Скажімо, будь-яка освічена людина, якщо навіть вона не знає французької мови, лише з самої мелодії «Марсельєзи» розуміє – це Франція. А то й пригадає історію появи цієї пісні, оповиту серпанком революційного романтизму з додатком того ж таки революційного драматизму і трагіки.

Кожен гімн має свою історію, невіддільну від історії народу, який його створив, і його держави. Історія українського гімну (у даному випадку його мелодії) – ще одне тому підтвердження. А створений він був талановитим композитором о. Михайлом Вербицьким, який вписав своє ім’я в Пантеон української слави навіки як автор музики “Ще не вмерла Україна”.

Методичні рекомендації  З метою виховання у громадян патріотизму, поваги до історії та державних символів України, враховуючи важливість постаті Михайла Вербицького для розвитку української державності та української культури, Верховною Радою України (постанова від 14 січня 2015 року № 105-VIIIУ) прийнято рішення в 2015 році урочисто відзначити на державному рівні 200-річчя з дня народження Михайла Вербицького. Даний урок доцільно проводити для учнів старшої школи (10-11 класи). Із нагоди відзначення цієї дати та з метою вивчення і популяризації спадщини М.Вербицького рекомендуємо у навчальних закладах  провести також  бесіди, круглі столи, науково-практичні конференції, семінари, вечори пам’яті; організувати у шкільних бібліотеках експозиції, випустити тематичні інформаційні бюлетені, присвячені творчості митця; зорієнтувати науково-дослідницьку роботу учнів  в аспекті досліджень життя і творчості композитора; створити виставку дитячого малюнку на тему: «Ще нам, браття українці, усміхнеться доля»; оформити відповідні тематичні стенди тощо.

У МУЗИЦІ МОЛИТВИ ДО ГОСПОДА ПОЛИНУ

Тип уроку: засвоєння нових знань, умінь і навичок

Навчальні цілі (мета):

  • активізувати вміння працювати з документами та різноманітними джерелами;
  • вдосконалювати загально навчальні, пошуково-дослідницькі та аналітично-синтезуючі вміння і навички учнів;
  • розвивати критичне мислення як засіб формування власного погляду школяра на події історії та вироблення власної позиції щодо них;
  • дослідити життєвий та творчий шлях видатного композитора, піонера галицької музики Михайла Вербицького;
  • сприяти збереженню пам’яті про його творчу спадщину.

Очікувані результати:

Після цього уроку учні зможуть:

  • спираючись на різноманітні джерела інформації, характеризувати творчий шлях Михайла Вербицького;
  • визначати передумови та причини формування його світогляду;
  • давати оцінку діяльності галицького композитора;
  • вдосконалювати практичні навики та вміння работи з історичними документами, текстовими, візуальними та усними джерелами;
  • порівнювати різні точки зору, що існують в історичній науці, стосовно появи українського гімну;
  • узагальнювати внесок Вербицького в українську музику;
  • описувати діяльність найвідоміших композиторів Західної України ХІХ ст..;
  • застосовувати та пояснювати на прикладах поняття та терміни.

Тривалість уроку: 90 хвилин

Форма уроку: урок-дослідження, урок-діалог

Ключові слова і поняття: Михайло Вербицький, національне відродження державний гімн України.

Методи та прийоми навчання на уроці: дослідження, аналіз та порівняння документів і джерел, робота в групах та парах, постановка проблемних запитань, узагальнююча бесіда, розповідь, випереджальні завдання, пошукова робота, повідомлення, слайд-шоу, «мозковий штурм» (загальне обговорення), міні-лекція, «займи позицію», створення інтриги, метод доказу, опрацювання таблиць та схем, перегляд відео сюжетів, «відкритий мікрофон», творча робота.

Методико-дидактичне забезпечення (обладнання): зошит, мультимедійна система, портрет Вербицького, слайд-шоу «Композитори Західної України ХІХ століття», роздавальний матеріал з текстом.

 

 

Структура уроку

І.   Організаційна частина         (1 хв.)

 Створення робочого настрою. Привітання вчителя.

ІІ.  Актуалізація опорних знань. Підготовка до сприйняття нової теми  (6 хв.)

ІІІ. Мотивація навчальної діяльності      (7 хв.)

ІV. Представлення теми та  навчальних цілей    (2 хв.)

Слово учителя.

V . Вивчення нового матеріалу. Осмислення нових знань    (50  хв.)

VІ. Узагальнення та систематизація нових знань і умінь.                  (15 хв.)

VІІ. Підведення підсумків  уроку. Висновки. Рефлексія.  (8 хв.)

VІІІ Інструктаж із виконання домашнього завдання.     (1 хв.)

ХІД УРОКУ

 

І.   Організаційна частина: створення робочого настрою

 Учитель організовує робочі місця, перевіряє наявність в учнів необхідних для уроку матеріалів та письмових приладів.

ІІ.  Актуалізація опорних знань. Підготовка до сприйняття нової теми

Метод «Асоціативний кущ» 

                           

  

 

ІІІ. Мотивація навчальної діяльності. Створення інтриги.

Створення інтриги. Перегляд відеоролика «Михайло Вербицький - автор музики, відомої всьому світу». www.youtube.com/watch?v=yTzomrxGf_Y

Слухання літературного джерела.

Державний Гімн

Слова палкі,

Мелодія врочиста, -

Державний Гімн

Ми знаємо усі.

Для кожного села,

Містечка, міста.

Це клич один

З мільйонів голосів.

Це наша клятва,

Заповідь священна,

Хай чують

Друзі й вороги,

Що Україна вічна,

Незнищенна,

Від неї  лине

Світло навкруги.

Н. Поклад

 

ІV. Представлення теми та навчальних цілей

V. Вивчення нового матеріалу. Осмислення нових знань

  План

  1. Видатні композитори Західної України: священики на тлі музичної епохи;

2. Життєвий шлях піонера галицької музики;

3. «Ще не вмерла Україна»: маловідомі сторінки до історії українського гімну;

4. Творча спадщина Вербицького: музична скарбниця сучасності;

5. Забутий співець народу: вшанування пам’яті композитора.

 

1. Видатні композитори Західної України:священики на тлі музичної епохи.

1.1. Випереджальне інформативне повідомлення першого учня «Видатні композитори Західної України ХІХ століття ». (ДОДАТОК № 1) Слайд-шоу з портретами композиторів (демонстрація під час виступу учня, додається до роботи).

 

Слово учителя: В історії України є постаті,які навіки закарбували своє прізвище в пам’яті потомків тим, що їх героїчний поступок чи геніальне творіння перевернули свідомість українців. Один з таких велетнів Духу – автор музики Гімну України «Ще не вмерла Україна» Михайло Вербицький.

 

1.2  Варіант І. Перегляд відеоролика «200-річчя з дня народження М. Вербицького». www.youtube.com/watch?v=vtGjayTTxWc  Тривалість перегляду – 3.43 хв. (від початку до 03.43). Випереджальне інформативне повідомлення учня  «Михайло Вербицький  - автор музики воїнів та революціонерів».

Український композитор, хоровий диригент, священик. Його старість напрочуд показова  для розвитку української культури минулого століття. Він – уродженець західних окраїн українських земель, що здавна славилися своїми культурними традиціями.

Іван Франко називав Михайла Вербицького «найзначнішим талантом» серед галицьких композиторів, а Станіслав Людкевич говорив, що він став «символом нашого національного відродження».

 

1.2. Варіант ІІ. Перегляд відеосюжету: «Маловідомі факти про автора Гімну України Михайла Вербицького»www.youtube.com/watch?v=QjxorFu0f7A 

Тривалість перегляду сюжету – 02.55 хв. (від початку до 02.55).

 Слово вчителя: Особлива заслуга М. Вербицького перед українським народом – це композиція українського гімну « Ще не вмерла Україна» офіційно визнаним з 1917 року українським державним гімном. У грудні 1863 року вірш «Ще не вмерла Україна» - вперше опублікували у часопису «Мета» поряд із творами Шевченка «Заповіт», «Мені однаково» та «М. Костомарову». Отець Михайло Вербицький, як і всі інші, припустив, що ці слова належать Шевченкові. Вони так запали йому в душу, що він негайно вирішив покласти їх на музику. Замкнувшись у своїй дерев’яній церковці в селі Млини ( нині це вже територія Польщі), отець – Михайло почав записувати ноти.

Уперше «Ще не вмерла Україна» публічно було виконано 10 березня 1865 року в Перемишлі як заключний концертний номер світських «вечерниць у пам’ять Тараса» . Ця пісня, завдяки своїй легко прийнятній мелодії і патріотичному текстові швидко популяризувалася і поширилися серед широких кіл галицького громадянства.

Запитання: Яким є на вашу думку внесок М. Вербицького у національне відродження Галичини.

 

1.3. Учні за допомогою методу «відкритий мікрофон» висловлюють свої думки, формулюючи проміжний висновок: Михайло Вербицький до кінця свого життя служив двом великим силам нашого духовного життя – молитві і пісні – служив самовіддано, одержимо і повсякчас.

Ім’я видатного композитора і відданого борця за народність музичного мистецтва, дороге українським людям, які високо цінують кращі культурні здобутки минулого.

 

2. Життєвий шлях піонера галицької музики.

2.1. Розповідь учителя: Майбутній композитор народився 4 березня 1815 року в селі Явірник-Руський, неподалік від Перемишля (Польща) в                             сім’ї священика. Доля розпорядилася так, що уже в дитячому віці він та його молодший брат втратили батька та по суті залишилися сиротами. Однак хлопцям повезло, їх взяв на виховання до Перемишля далекий родич, Перемишлянський єпископ і високоосвічена людина Іван Снігурський. Так брати опинилися в особливо мистецьки насиченому середовищі.

У 1846 році Вербицький повернувся до Перемишля, де став одним з найактивніших учасників українського відродження як композитор. З Божої ласки через два роки він закінчив навчання у духовній семінарії і висвятився на священика.

У 1852 році Михайло Вербицький одержав парафію в с. Млинах Яворівського повіту, де служив Богові і людям аж до смерті. Ще й досі чудом збереглася та дерев’яна церковця, в якій отець – Михайло своїм чудовим голосом відправляв Святу Літургію, а млинівські парафіяни горнулися до свого пароха, любили і шанували його, бо був він священиком за покликанням.

  1.                          Аналітичне дослідження історичного документу

Збережений фрагмент з метричної книги про народження Михайла Вербицького (фрагмент документу вміщено у роздавальному матеріалі – Додаток 2)

 Запитання до документу:       

 - про що свідчить даний документ?

  - яку історичну інформацію він несе  ?

2.3. Постановка проблемного питання:

 - Як ви вважаєте, чи можуть визначити подальшу долю людини сімейні цінності родини? На прикладі сім’ї Вербицьких.

2.4. Опрацювання історичних понять «національне відродження» з опорою на набуті раніше знання. Вправа «Цеглини»

 

Вчитель пропонує розкласти поняття на кілька «цеглин» - характеристик (ознак), які складають повне визначення. До кожної цеглини можна поставити запитання: що?, де? коли?, для чого (яка мета)?

 

Наприклад:

НАЦІОНАЛЬНЕ ВІДРОДЖЕННЯ

         ЩО?

Суспільно-політичний рух

Націотворення, культурний підйом

        ДЕ?

На українських землях Австрійської та Російської імперій

       КОЛИ?

Перша половина ХІХ століття

 ЯКА МЕТА?

Становлення української нації, національно-культурне відродження, самостійність української держави.

 

2.6. Формулювання проміжних висновків: Пробудження національного життя в західноукраїнських землях у перший половині XIX ст. було викликано посиленням феодального і національного гніту в Австрійській імперії, що набуло виразу у збільшенні феодальних повинностей селян, посиленні бюрократично-поліцейського режиму, забороні на викладання української мови в школах, насадженні німецької мови, політиці асиміляції українського населення. Основною рушійною силою національного пробудження стало греко-католицьке духовенство, серед них, зокрема,Михайло Вербицький.

 

3. «Ще не вмерла Україна»: маловідомі сторінки до історії українського гімну.

3.1. Розповідь учителя: Головним державним символом будь-якої держави є гімн. Пісня, що своїми словами підіймає та окрилює на великі подвиги. Сьогодні кожен з нас, співаючи слова «Ще не вмерла Україна» щиро вірить в її незламний дух. Нині, як ніколи раніше, державні символи: Прапор,Герб і Гімн стали нашою бойовою зброєю в умовах неоголошеної війни на Сході України. Глибоко символічно, що авторами Гімну були представники різних українських земель.

Історії ж створення Гімну, мабуть не знаємо і досі. Адже говоримо, що слова Гімну написав Павло Чубинський. Та от в Гімні йому належить лише правка та приспів. Перший куплет написав Микола Вербицький-Антіох, столбовий дворянин, 19 річний студент петербурзького університету, учасник Петербурзької, Київської та Чернігівської Громад, Разом з ним пісню писав 21 річний студент Київського університету св. Володимира уроджений шляхтич Тадей Рильський, один з лідерів Київської Громади. Обидва вони в 1861 році, в пам'ять про Шевченко відмовились від дворянства і всіх пов'язаних з цим привілеїв. А 23-річний викладач Київського жіночого пансіонату сестер Лєнц, правнук запорозького козака, Павло Чубинський керував створенням пісні, виправляв створене хлопцями так, щоб можна було співати без загрози потрапити за це в буцегарню, створив приспів, та назвати його єдиним творцем Гімну, не варто.

 Це вже зробив колись Пантелеймон Куліш, щоб уславити щойно померлого колегу по Міністерству шляхів сполучень,засновника залізничних училищ, дійсного статського радника – Павла Платоновича Чубинського. На уроці ми з вами з’ясуємо маловідомі сторінки з історії нашого Гімну.

3.2. Робота в групах «Історія гімну України: невідомі факти і таємниці» Клас ділиться на 2 групи, яка досліджує фрагмент зі статті В. Вербицького «Історія створення Гімну "Ще не вмерли України"».  Режим доступу: narodna.pravda.com.ua/history/47286bf362204/             

Перша група опрацьовує уривок про Миколу Вербицького-Антіох – забутого автора українського гімну.

Друга група досліджує фрагмент про появу українського гімну (додаток №3 )

3.3. Постановка актуальних запитань

Для 1 групи

  • Що ви знаєте про М. Вербицького?
  • Хто відігравав визначальну роль у його світогляді?

2 група

- якою була доля українського гімну?

- чи можна вважати випадковим появу гімну?

 Продовження розповіді вчителя:

Три юних хлопця (Чубинський, Вербицький та Рильський) написали " Ще не вмерла Україна". Стала ця пісня Гімном України не тільки тому. що під словами випадково з'явився підпис Шевченко. Стала Гімном, бо все їх життя було Гімном своїй Батьківщині...

Запитання:

Висловіть свою думку щодо ролі Шевченка в появі Гімну.

 (Очікувана відповідь: Постать Тараса Шевченка відіграла визначальну роль в суспільно-політичних подіях першої половини ХІХ століття. Він був провідником нації, його вірші надихали революціонерів. Однак стверджувати той факт, що саме його підпис в журналі став доленосним не варто. Майбутній Гімн пройшов тернистий шлях, написаний як взірець польського, він втілив в собі усю багатовікову державницьку боротьбу нащадків козацького роду.

 

4. Творча спадщина Вербицького: музична скарбниця сучасності.

4.1. Розповідь вчителя: Михайло Вербицький – один із перших композиторів – професіоналів у Галичині. Творча спадщина у нього багата: отець – написав 36 музичних композицій на релігійні мотиви, літургію, 12 оркестрових рапсодій, 8 симфонічних увертюр, трихори, два полонези, музику до близько 20 драматичних вистав.

 Робота в парах над статтею «Михайло Вербицький – збирач народних пісень». Режим доступу: http://www.irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe?I21DBN=LINK&P21DBN=UJRN&Z21ID=&S21REF=10&S21CNR=20&S21STN=1&S21FMT=ASP_meta&C21COM=S&2_S21P03=FILA=&2_S21STR=VLNU_Mistec_2012_11_22

Запитання:

1) Яку інформацію ви отримали від статті?

Розповідь вчителя: Михайло Вербицький доклав чимало зусиль до створення творів, що без сумніву, вважаються національними гімнами України. Окрім державного гімну, він є автором музичної композиції «Отче наш», яка глибоко шанується у християнському світі. Галицький композитор першим поклав на музику вірш Т.Шевченка «Заповіт». Зараз ми прослухаємо і подивимось  цей прекрасний твір.

Перегляд відеоролика «Заповіт»  www.youtube.com/watch?v=0-gUwXBVuIw

Тривалість перегляду: 03.22 хв.

Запитання:

1) Які емоції у вас викликав цей музичний твір?

2) Чому його називають національним гімном в літературі? 

 

5. Забутий співець народу: вшанування пам’яті композитора.

5.1. Повідомлення учня

 Приблизний текст повідомлення

Впродовж майже двох століть постать Михайла Вербицького належала до маловідомих. Суттєвий поштовх до вивчення цієї особистості дали революційні події 2014 року та ювілейна 200-та річниця від дня народження.   У с. Млини, поряд із кордоном, на нині польській землі біля старовинної, із 1740 року, дерев‘яної церкви Покрови Пречистої Богородиці (гарно відреставрованої, яка служить храмом місцевим римо-католикам) стоїть скромний пам‘ятник на могилі автора мелодії українського національного і Державного Гімну композитора отця Михайла Вербицького. І аж 12 квітня 2005 за участю Президента України Віктора Ющенка посвячено пантеон над могилою о. Вербицького в с. Млини, будівництво якого ініційовано та здійснено під керівництвом Степана Лукашика.

Громада с. Яворова на Львівщині встановила Михайлові Вербицькому пам‘ятник і назвала його іменем музичну школу та вулицю. Є вулиця його імені також у Львові.

У червні 2013 завершився Всеукраїнський конкурс на найкращу концептуальну ідею пам'ятника Михайлові Вербицькому, що був оголошений Львівським регіональним суспільно-культурним товариством «Надсяння». На конкурс надійшов 21 проект. Перемогу здобув проект творчого колективу скульпторів Андрія та Володимира Сухорських і архітектора Володимира Стасюка. Пам'ятник М. Вербицькому, як тест на громадянську зрілість, встановлять у львівському сквері на розі вулиць Бандери, Вербицького і Чупринки.

27 лютого 2015 депутати Тернопільської міської ради прийняли рішення про присвоєння комунальній установі — тернопільській музичній школі № 2 імені Михайла Вербицького.

З нагоди 200-ліття від дня його народження, 4 березня 2015 року, численні делегації від Прикарпаття взяли участь в урочистих заходах, які представники української діаспори в Польщі провели на цвинтарі в с. Млинах Підкарпатського воєводства, де поховано М. Вербицького, та в Перемишлі. А напередодні, 28 лютого, в с. Явірнику Руському Перемишльського повіту відкрили меморіальну таблицю на дзвіниці храму, в якому парохував о. Михайло.

 

5.3. Спільне обговорення за запитаннями та формулювання проміжного висновку

Запитання:

1. Чому постать автора музики українського гімну і сьогодні сповнена таємниць і загадок?

2. Як ви вважаєте, чи на належному рівні вшановують 200-річчя М. Вербицького?

 Проміжний висновок:

 

VІ. Узагальнення та систематизація нових знань і умінь

1. Відповідь на проблемне питання. Метод «Фішбоун»

                                    Причина          Причина

 

 

 

 

 

 

 

                                      Факти              факти

Прогнозована відповідь: Проблема - Як ви вважаєте, чи можуть визначити подальшу долю людини сімейні цінності родини? Причини – національне відродження в Галичині; визначальна роль греко-католицького духовенства в житті галичан. Факти – освіта в духовній семінарії, народження в сім’ї священика та глибокі родинні традиції сім’ї Вербицьких. Висновок – у формуванні життєвих орієнтирів та ціннісних і світоглядних позицій композитора відіграла родина. Саме вона визначила подальшу долю Вербицького та сформувала в ньому унікальну схильність до музики.

2. Творча робота «Стаття до газети» на тему: «Його музика – незборима сила». Вправа «10 речень»

Учитель пропонує учням, спираючись на отримані на уроці знання, оперуючи відомими фактами та джерелами, висловлюючи власні судження, скласти міні-твір на 10 речень у вигляді статті до газети «Його музика – незборима сила».

 

VІІ. Підведення підсумків  уроку. Висновки. Рефлексія.  

1. Оцінка діяльності на уроці методом «відкритого мікрофону» - «Я так думаю». Вправа «Одним реченням»

 Вчитель дає можливість кожному учневі висловити одним реченням власну думку щодо теми уроку, навівши на її користь відповідну аргументацію.

2. Формулювання висновків

Високий художній рівень творів Вербицького, майстерність композиторського письма дають право називати його першим західноукраїнським композитором-професіоналом, незважаючи на те, що він не закінчував спеціальних музичних шкіл і сучасники вважали його митцем-аматором.

Творчість нашого земляка — важлива сторінка в історії розвитку вітчизняного музичного мистецтва.

VІІІ. Інструктаж із виконання домашнього завдання.     (1 хв.)

творча робота «Уявіть собі»

  • Уявіть собі що вам доручено зустрітися із Михайлом Вербицьким. Про що б ви його запитали?
  • Переглянути відеоролик «Українські державники». Режим доступу: www.youtube.com/watch?v=i4ZI38Q4oFw Тривалість: 28.53 хв. Написати невелике есе «Український державник - Вербицький» (індивідуальне завдання).

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДАВАЛЬНИЙ МАТЕРІАЛ

ДОДАТОК № 1 Випереджальне завдання учня «Видатні композитори Західної України ХІХ ст.».

Західна Україна виростила багато композиторів, що прославляли рідний край за кордоном. Для більшості з них музика стала улюбленою справою та покликанням. Про найвідоміших з них моя доповідь.

Іван Снігурський (18 травня 1784 — †24 серпня1847) — український церковний діяч, з 1818 року Перемиський греко-католицький єпископ. Філантроп і меценат. Прихильник освіти селянських мас. Родич, опікун автора музики національного славню «Ще не вмерла Україна» Михайла Вербицького. Народився в селі Берестяни (Самбірський район, Львівська область). 1800 р. закінчив гімназію в Самборі. Заснував у жовтні 1817 року за допомоги Івана Могильницького Дяко-вчительський інститут в Перемишлі. Організував разом з крилошанами Іваном Лаврівським та Іваном Могильницьким цінну бібліотеку та заснував крилошанську друкарню. За його сприяння (також єпископа М. Левицького, І. Могильницького) було розпочато друкування руських книг «мертвою» церковно-слов’янською мовою. Закладав разом з І. Могильницьким, професором Львівської духовної семінарії І. Лаврівським парафіяльні школи (1832 — було у Перемиській єпархії 385 на 697 парафій та 24 тривіяльні школи і дві головні), давав стипендії для студентів. Заохочував людей зі свого оточення вживати у повсякденному житті українську мову, надавав матеріальну і моральну підтримку літераторам. Ініціативи Снігурського сприяли створенню атмосфери високої духовності та сформуванню у Перемишлі культурно-освітнього осередку, який започаткував українське національне відродження в Галичині. Завдяки йому Перемишль став центром музичної освіти («Заведеніє пЂвческо-учительскоє»; катедральний хор).

Іван Лаврівський  (10 вересня 1823, с. Лопінка, Лемківщина — † 24 травня 1873, Холм) — український галицький композитор, диригент, священик УГКЦ. Народився в с. Лопінка на Лемківщині (знищене 1946–1947; тепер урочище в Підкарпатському воєводстві, Польща) у родині місцевого пароха. Навчався спочатку в Перемишлі в хоровій школі, потім — у Греко-католицькій духовній семінарії у Львові. Музикою займався під керівництвом В. Серсавія, а також регента польського катедрального костелу в Перемишлі Ф. Лоренца. 1849-го висвятився і кілька років перебував на парохії в с. Лопушниця (тепер Старосамбірського р-ну Львівської обл.). Згодом переїхав до Перемишля, де обійняв посаду префекта (наставника) в духовній семінарії (1850–1854). Керував хором дяко-учительської школи. Водночас займався композиторською діяльністю, писав музику для церковних хорів, а також світські пісні на основі літературних творів. Його пісні «Ген, ген, далеко» (на вірші П. Леонтовича), «Руська річка» для чоловічого хору (на слова Я. Головацького) і «Плач вдовиці» (на вірші А. Лажецького) відіграли важливу роль у розвитку світської музики в Галичині (критики вважають Л. одним із співтворців нового композиторського стилю), місцева преса назвала його «достойним заступником М. Вербицького».

Адміністратор греко-католицької парохії у Кракові (1854–1861), від 1861 — парох. Видав монографію про краківську парохію, готував до друку давній рукопис про історію греко-католицької церкви, велику увагу зосереджував на культурно-просвітницькій роботі. Мешкав 1863–1866 у Львові (був керівником хору Греко-католицької духов­ної семінарії). Писав музику для щойно створеного в Галичині професійного театру «Руська Бесіда». Однак три співогри Л. не були виставлені на сцені з різних причин, зокрема політичних (відомі претензії щодо твору «Пан Довгоніс»). 1866–1873 мешкав у м. Холм (тепер Люблінського воєвод., Польща). За пропозицією російського уряду працював віце-ректором і професором Греко-католицької духовної семінарії, викладав теологію, літургіку й церковний спів, виконував обов’язки настоятеля катедральної парохії, був катедральним каноніком і членом консисторії, писав літургічні композиції для хорів.

Віктор Матюк  (18 лютого 1852, Тудорковичі — † 8 квітня 1912, Карів) — український композитор, священик і фольклорист. Народився в родині дяка. Навчався в дяко-учительській школі в Перемишлі, а також у Львівській духовній семінарії. В Перемиській гімназії хлопець організував музичний гурток, який складався з хору і оркестру смичкових інструментів. Тоді вже він почав компонувати музику, і хор часто виконував його твори, приурочені до гімназійних свят та для церковних потреб. В цей час були написані його перші пісні: “Щасть вам, Боже” і “Біду-м собі купила”, які були присвячені директорові гімназії. Відчуваючи потребу в дидактичному матеріалі‚ В. Матюк у шостому класі склав і видав літографією шість коляд для мішаного учнівського хору, які заповнили репертуар і користувалися великою популярністю. З 1875 по 1879 роки В. Матюк вчився у Львівській духовній семінарії. І тут він не полишав музику. Його обрали диригентом семінарського хору, і він “віддає хорові багато часу і творчих сил”. Проживаючи у Ставропігійській бурсі, хлопець почав вивчати основи музичної теорії і гармонії у композитора й дириґента відомого тоді хору Ставропігії Порфирія Бажанського, а технікою хорового виконання він оволодівав з допомогою керівників львівських співочих гуртків І. Лаврівського, В. Кобринського, О. Сінкевича, І. Шушковського.

Спадкоємець традицій перемиської композиторської школи, учень Михайла Вербицького та Порфирія Бажанського. Був парохом у Карові на Сокальщині. Там і похований. Як священик, Вітор Матюк дбав про народну освіту, закладав осередки «Просвіти» у селах. Видав «Шкільний співаник», основу якого становить українська церковна музика. Як композитор, Матюк найбільше відзначився в солоспіві, створивши майже 50 пісень цього жанру, покладених на слова М. Шашкевича, В. Масляка, І. Гушалевича й А. Міцкевича. Його «Веснівка» увійшла до золотого фонду української вокальної музики. Віктор Матюк мав значні досягнення також у творах світської тематики.

Порфирій Бажанський ( 22/24 лютого 1836, с. Белелуя, Станіславівщина — †29 грудня 1920, Львів) — священик УГКЦ, український композитор, музикознавець, фольклорист, письменник. Учень Михайла Вербицького. Батько Ольги-Олександри Бажанської-Озаркевич.

1846–1856 рр. навчався у гімназії при монастирі оо. Василіян у Бучачі, гімназіях Станіслава (нині Івано-Франківськ) і Чернівців. Закінчив Львівську духовну семінарію (1865). Був парохом у Жаб’є (нині смт Верховина Івано-Франківської області), від 1871 — у Сороках (нині с. Сороки-Львівські). Автор 4 коломийок для симфонічного оркестру, ряду музично-драматичних творів («Параня», 1870; «Олеся», 1878; «Марійка — татарська бранка», 1892, та ін.). Деякі з них увійшли до репертуару західноукраїнського народного театру 2-ї половини 19 століття. У своїх історично-теоретичних нарисах Бажанський виступав за використання українськими композиторами народної музики.

Автор мелодрам «Довбуш», «Олеся», «Весілля», «Марічка — татарська бранка з Покуття» та інших музичних творів. Працював для «Руського Народного Театру». 23 квітня 1891 р. відбулась прем’єра опери «Марічка — татарська бранка з Покуття» (1889 p.) у Тернополі.

Йосип Кишакевич (26 жовтня 1872 — †18 квітня 1953) — український композитор і хоровий диригент, священик УГКЦ. Народився 26 жовтня 1872 року у містечку Лежайську (тепер територія Польщі). Загальну початкову освіту одержав у рідному містечку, а потім навчався у гімназії в Перемишлі. У той час він розпочав компонувати квартети, вальси, сольні пісні, коломийки для гімназійного хору та оркестру. У 1888 році закінчив музичну школу в Перемишлі, а 1891 року вступив до Львівського університету на філософський факультет (богослів’я). Після закінчення університету 1896 року висвятився на священика та переїхав до Перемишля, де служив до 1901 року. Тут о. Йосиф Кишакевич написав багато хорових композицій, став одним із засновників хорового товариства «Боян» у Перемишлі, був диригентом цього хору. Був також одним із тих, хто брав участь в організації львівського «Бояна» (1891). Відійшов у вічність 18 квітня 1953 року. Похований на Личаківському цвинтарі.

Остап Нижанківський (24 січня 1863 — †22 травня 1919) — священик УГКЦ (капелан), композитор, дириґент, громадський діяч. Брат співака Олександра Нижанківського. Народився у селі Малі Дідушичі (тепер Стрийський район, Львівська область). Навчався у Дрогобицькій гімназії, Львівській духовній семінарії. У 1897 році склав іспит на вчителя музики у Празькій консерваторії. Деякий час був священиком у Завадові поблизу Стрия, де став ініціатором створення Пам’ятника Тарасові Шевченку. О. Остап Нижанківський був одним з молодших представників музичного руху в Галичині 80-х років XIX ст., організатором музичного життя в Галичині. В 1885 році заснував музичне видавництво «Музикальна Бібліотека» (1885–1887), яке публікувало твори українських композиторів, зокрема, Анатоля Вахнянина, Миколи Лисенка (вперше в Галичині[2]), Петра Ніщинського, Михайла Вербицького, Сидора Воробкевича та інших. Активний пропаґандист українського хорового мистецтва; засновник, дириґент товариства «Боян» у Бережанах (1892 р.), дириґент «Бояна» у Львові (1895–1896 рр.), Стрию (1900–1914 рр.).

У вересні 1914 року за його участі стрілецтво склало присягу Легіону УСС у Стрию (заклик сотника Дмитра Вітовського). Він тоді був настоятелем храму в селі Завадів, що біля Стрия. Брав активну участь в організації, проведенні Шевченківських концертів у Львові, Тернополі, Дрогобичі, Стрию. Один з організаторів української молочної кооперації в Галичині, ініціатор створення «Крайового господарсько-молочарського союзу» (в подальшому — «Маслосоюз», засновано 1907 року у Стрию; у 1908–1914 роках — його директор[4]). В 1918–1919 рр. о. Остап Нижанківський входив до складу Української Національної Ради ЗУНР-ЗО УНР, очолював повітовий комісаріат Стрийщини. 1 листопада 1918 року на щоглі біля Стрийської ратуші замайорів жовто-блакитний прапор. Пізніше, через наступ польських військ, починалась нова доба — доба збройної боротьби за Українську державу. 13 травня 1919 року Стрий окупувало польське військо, почалися розстріли, репресії. Першою жертвою став о. Остап Нижанківський — у травні 1919 року був заарештований польською окупаційною владою і розстріляний без суду у Стрию.

ДОДАТОК № 2 Фрагмент метричної книги про народження Вербицького.

ДОДАТОК №3 Із статті В. Вербицького Історія створення Гімну "Ще не вмерли України". Режим доступу: narodna.pravda.com.ua/history/47286bf362204/

Для 1 групи

«Початок наш Гімн таки веде з Тараса Шевченка. Микола Вербицький-Антіох, син секретаря Чернігівської губернської управи, в 16 років поступив до Київського університету св. Володимира, за свої сатиричні віршики і організацію студентської газети "Помийниця", по проханню Ректора був переведений батьком в Петербург "для охолодження". Привіз його батько й поселив в будинку архітектора Штакеншнейдера, де вже мешкали його далекі родичі, теж студенти – Іван Рашевський та Павло Чубинський. Невдовзі там зупинився і Опанас Маркович, що повернувся з-за кордону.

А зовсім поряд, в будинку Академії мистецтв мешкав Шевченко. Не один вечір вони проводили разом. Миколка, музичний талант якого відмічав сам Михайло Глінка, сідав за фортепіано, а Опанас Маркович заспівував своїм прекрасним баритоном, йому завжди підспівував Тарас Григорович, хоч і любив сміятись, що тепер з його голосом можна співати лише "Зайнято! "

Опанас Маркович упрохав Тараса привести хлопців на вечірки "Основи", які фактично були зібраннями Петербурзької" Громади". Нажаль, ні Куліш, ні Костомаров не залишили письмових спогадів про ті вечірки. Та не довго продовжувалось те спілкування з Кобзарем. Зломлений тугою за Батьківщиною, до якої вже назавжди була закрита дорога, та зрадою коханої, він тяжко захворів серцем і невдовзі помер. Друзі брали участь і у похованні Шевченка, і у благочинних вечорах в його пам'ять. Тільки зразу уточню. Ніхто не забороняв похорону нашого Апостола. Ніхто не репресував студентів за участь в його похороні.

Миколу Вербицького, як і його земляків відправили до дому, до того ж в 111 відділенні вже лежав донос про те, що він насмілився перекласти "Єщє польська не згінела" на українську мову...

Лише через рік Миколу Вербицького викликали в Петербург, щоб вирішити питання про відновлення у студентах. З цього приводу і зібралась вечірка. Не важливо, де вона відбувалась – в тіснесенькій кімнатці на Велико Васильківській де при пансіонаті Лєнц мешкав Чубинський, в будинку-гуртожитку громадівців по Жилянській, чи в просторій вітальні кам'яниці Голіциних, де зупинився Вербицький. Головне, що студентська вечірка відбулась у серпні 1861. Головне, що на ній були присутніми і Микола з побратимом Павлом і їх найближчі друзі Тадей Рильський (вже відомий як поет Максим Чорний), з приятелем Павліном Свєнціцьким (відомий як український поет Павло Свій) своїх приятелів сербів привели Павло Житецький та Іван Навроцький.»

ДЛЯ 2 ГРУПИ

«Свій примірник Тадей Рильський віддав побратиму Володимиру Антоновичу. Коли через кілька тижнів повернувся до Києва з етнографічної експедиції по селам Микола Лисенко, Антонович доручив йому покласти на музику слова нової пісні. Вже через тиждень нова "Українська Марсельєза" полетіла по Лівобережжю. Полетіла, як гімн Громади.

А от Гімном України пісня стала на правобережжі. Стала завдяки тому, що її там приписували Шевченко. А сталось це так. Свій екземпляр Вербицький віддав Пантелеймону Кулішу. Пантелеймон поклявся надрукувати пісню, та чого вартою була та клятва, якщо "Основа" (не без вини Куліша) припинила існування. Куліш поїхав лікувати нерви до Італії. По дорозі зупинився у Львові. Старовинне місто, місцеві люди так сподобались Кулішу, що він, скупердяй з дитинства, пообіцяв літератору Ксенофонту Климковичу ненадруковані вірші Шевченко з архіву Основи. Переправив він вірші з вже знайомим нам Павліном Свєнціцьким, який після придушення польського повстання емігрував до Львова.

Та чи Куліш, чи сам Свєнціцький, зробили це, але разом з "Заповітом". "Мені однаково", "М. Костомарову" було передано і "Ще не вмерли України".

В журналі "Мета" N4 за 1863 рік всі ці вірші були надруковані. Відкривався журнал віршем "Ще не вмерли", за яким йшли три вірші Шевченко і під всім цим було поміщено його підпис.

Це число журналу катехит Перемишльської семінарії о. Юстин Желехівський відвіз своєму побратимові, млинівському священику Михайлу Вербицькому.

Отець Вербицький фанатично любив Шевченко, мріяв покласти на музику всі його вірші. Отже, отримавши журнал, він вже через тиждень поклав на музику всі чотири вірші. Вже в грудні, на зібранні громади Перемишльської семінарії, пролунала вперше "Ще не вмерла Україна". Ректору настільки сподобалась пісня, що він рекомендував семінаристам поширювати її серед прочан, а о. Вербицького попрохав зробити з солоспіву хорал. І от вже на свято Івана Хрестителя, перед багатотисячним натовпом перемишльців пролунав могутній хорал у виконанні зведеного хору. Присутньому на Святі єпископу Томі Полянському (1860-1869), засновнику першого українського театру у Львові (тепер там "Народний дім", що з тих часів так і не ремонтувався) так сподобався хорал, що при відкритті українського театру у Львові 25. 12. 64 постановкою оперети Карла Гайнца "Запорожці", він наказав режисеру вставити в дію виконання "Ще не вмерло Запоріжжя". Ранком, на другий день після вистави, "Ще не вмерла Україна" співав весь Львів. Вся Галичина вважала, що слова пісні написав Шевченко, Апостол Українців. Тому і стала ця пісня Гімном, спочатку Західної України, а потім УНР. А "Марсельєзу Громади" написану студентами, незабаром забули...»

ДОДАТОК № 4 Портрет Михайла Вербицького

 


ЛІТЕРАТУРА ДО УРОКУ

  1. Вертіль О. Живі України і слава, і воля : до 140-річчя від дня смерті Михайла Вербицького / О. Вертіль // Урядовий кур’єр. – 2010. – 7 груд. ( № 229). – С.1,10.
  2. Демус М. З яворівської землі. У вінок слави Михайла Вербицького / М. Демус // Українська культура. – 1996. - № 8. – С. 13.
  3. Державні символи України // Шкільна бібліотека. – 2007. -  №12. – С. 83-87; 140-141.
  4. Загайкевич М. Співець національного відродження : [про творчу спадщину                        М. Вербицького] / М. Загайкевич // Народна творчість та етнографія. – 1995. - № 2-3. – С. 15-24.
  5. Зиль А. Його музика – незборима сила / А. Зиль // Народна газета. – 2000. - № 13. – С. 6.
  6. Історія гімну України // Позакласний час. – 2001. - №10. – С. 5,28.
  7. Кирчів Р. Духовний гімн України / Р. Кирилів // Дзвін. – 2010. - №1. – С. 111-114.
  8. Кошовенко В.В. Пісня, приречена на безсмертя: [про створення державного гімну України] / В.В. Кошовенко // Позакласний час. – 2007. - № 5. – С. 35-38.
  9. Мельник О. Мелодія, що варта цілого життя / О. Мельник // Урядовий кур’єр. – 2005. – 11 верес. ( № 189). – С. 1,8.
  10. Муха А. І. Михайло Вербицький / А.І. Муха // Композитори України та української діаспори : довідник. – К.: Муз. Україна, 2004. – С. 47-48.
  11. Сиротенко В. «Ще не вмерли України…» : [про авторів  створення державного гімну ] /  В. Сиротенко // Наука і суспільство. – 2001. - №3-4. – С. 38-41.
  12. Славетні творці гімну / Позакласний час. – 2009. - №11-12. – С. 119-126.
  13. Служив молитві і пісні самовіддано, одержимо, повсякчас: до 195-ї річниці від дня народження  М. Вербицького // Шкільна бібліотека. – 2010. - № 2. – С. 4-6.
  14. Сущенко О. Між Бортнянським і Лисенком : [сторінки життя і творчості М. Вербицького] / О. Сущенко // Культура і життя. – 2004. – 11 серп. ( №28). – С. 3

Інтернет-ресурси

  1. Теленчі О. Він створив цю музику / О. Теленчі // Голос України. – 2005. – 4 берез. ( №41). – С. 10-11.
  2. Букало Н. Луканюк Б. Михайло Вербицький – збирач народних пісень Режим доступу: www.irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe?I21DBN=LINK&P21DBN=UJRN&Z21ID=&S21REF=10&S21CNR=20&S21STN=1&S21FMT=ASP_meta&C21COM=S&2_S21P03=FILA=&2_S21STR=VLNU_Mistec_2012_11_22
  3. Вербицький В. Історія створення Гімну "Ще не вмерли України".  Режим доступу: narodna.pravda.com.ua/history/47286bf362204/ .
  4.  Маловідомі факти про автора Гімну України Михайла Вербицького. Режим доступу: www.youtube.com/watch?v=QjxorFu0f7A
  5. Михайло Вербицький - автор музики, відомої всьому світу. Режим доступу: www.youtube.com/watch?v=yTzomrxGf_Y.

 

1

 

Станьте першим, хто оцінить розробку

Щоб залишити свій відгук, необхідно зареєструватись.

Дякуємо! Ми будемо тримати Вас в курсі!
doc
Додано
11 січня
Переглядів
148
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку