Урок української літератури. 10 клас.

Семчук Дарія Богданівна,

учитель української мови та літератури 

Чернівецького ліцею №3 медичного профілю

Чернівецької міської ради

 

Тема уроку:     Щоденник О.Ю.Кобилянської –   відлуння душі митця.

Мета уроку: ознайомится зі щоденниковими записами О.Ю.Кобилянської, пройнятися глибиною думки творця; виховувати почуття любові до краси слова;  розвивати логічне  мислення, уміння творчого підходу до поставлених проблем.

Тип уроку: застосування знань, умінь, навичок.

            Форма проведення: урок-дослідження             

Обладнання: портрет письменниці, виставка літератури, згідно теми уроку,  ілюстрації до творів, ТЗН, слайди для мультимедійного проектування. Епіграф:  

«…Я була сама серед священної самоти».

О. Кобилянська

                                          ЗМІСТ І СТРУКТУРА УРОКУ

Методична ремарка. Учні працюють у творчих групах, перед кожною з яких було поставлено випереджувальне творчо - пошукове завдання. Протягом уроку коментують епіграф, виставку літератури, працюють над поставлнним завданням. І.Організаційно-вступна частина.

Сугестивне введення в тему. Під мелодію Ф.Шопена учитель зачитує уривок зі щоденника О.Ю.Кобилянської.

28 травня 1884 р.: «... Я уявляю себе дитиною, що стоїть самітна на березі річки. Повз неї ненастанно пропливають люди, по двоє і по одному. Декотрі всміхаються дитині й поспішають далі, декотрі зупиняються, озиваються до неї, балакають і теж відпливають, а декотрі обдаровують її ласкавими словами й гостинцями, щоб потім навіть не озирнутися на неї. Сердешна дитина стоїть, а люди, радіючи, все пропливають повз неї. Вона стоїть самітна, незмінна, сповнена любові, щоб колись нарешті скам’яніти. Оце моя доля…» ІІ.Мотивація навчальної діяльності. Повідомлення теми, мети, завдань уроку.

ü Які думки і почуття викликали у вас ці слова зі щоденника письменниці?

Учитель. Щоденники митця – неабияка коштовність, джерело знань про людину як особистість, ключ до розуміння світоглядних позицій, проникнення у таїну найпотаємнішого. А чи згідні ви з висловлюванням, що є епіграфом до нашого уроку? Аргументувати відповідь.

На сьогоднішньому уроці ми спробуємо привідкрити завісу незвіданого – доторкнутися краєчком серця до найсокровеннішого, перегорнути сторінки щоденника Ольги Юліанівни Кобилянської. Талановитий майстер слова, віртуоз, що не залишає байдужою ні одну струну людської душі, письменниця серед людей почувала себе самотньою. «Одного тільки я не повинна писати, що я, мов сирота, хай мене Бог боронить від цього. Я ходжу як неприкаяна» (1.11.1883р.). Чому так дискомфортно почувала себе письменниця серед цієї «суєти суєт»? Це і буде метою нашого уроку-сповіді митця перед нами, шанувальниками його таланту. Постановка виконавських завдань.

1.Коментар епіграфа.

2.З’ясувати стилістичні особливості щоденникових записів.

3.Прокоментувати особливості жанру, різновидом якого є щоденник.

4. Скласти сенкен.

ІІІ. Застосування знань, умінь, навичок.

Дослідницька робота (випереджувальне завдання).

Учень-дослідник. У червні 1974р. із США в Україну передано щоденник О.Ю.Кобилянської за посередництвом товариства «Україна». Записи, які вела письменниця до 19-річного віку, були знищені нею, а переданий із США щоденник датовано 18831891р.р. За кордоном вони опинилися під час другої світової війни. Їх віддала

О.Ю.Кобилянська знайомій дослідниці, яка мала намір створити життєпис письменниці. Але воєнні події стали на заваді планів. Так щоденник опинився далеко за межами України. Майже 70 років він перебував далеко за межами Буковини. Щоденникові записи зберіг і передав до музею відомий американський адвокат Іван Панчук. Зараз ця реліквія зберігається у Чернівецькому літературно-меморіальному музеї О.Ю.Кобилянської. У 1982 році видавництво «Дніпро» опублікувало його у книзі Ольга Кобилянська. Cлова зворушеного серця: Щоденники. Автобіографії. Листи. Статті та спогади/ Упорядн., передм. Ф.П.Погребенник.– К.:Дніпро, 1982.- С.17-197.

Учень-дослідник. Щоденник Ольги Кобилянської – це два загальні зошити, у яких списано відповідно 312 та 156 сторінок. Записи здійснено різними мовами: німецькою (найчастіше), українською та польською. Системи у нотатках не було, частота записів теж була різною: то дві на день, то через день, то через місяць, проте майже перед кожним записом є дата. Щоправда, не завжди повна: іноді вказано число, місяць, рік, місцевість, іноді якийсь компонент відсутній. Щоденник письменниця вела понад сім років. Перший зошит розпочато 1 листопада 1883 року. Складається враження, що це продовження чогось уже сказаного. Адже у автобіографії 1927 р. О.Кобилянська записала: «В часі, коли мені було 14-15 років… справляло приємність записувати свої переживання, внаслідок чого я завела собі дневник, де заховувала всі свої п'ятнадцятилітні бажання й медитації (роздуми) і час від часу задумувалась над ними». 

Останній запис у зошиті датований 25 січня 1887 року. Наступного дня 26 січня 1887 року письменниця розпочинає другий зошит і записи тривали у ньому до 12 березня 1891 року. У першому зошиті записів більше, хоч другий зошит охоплює об’ємніший проміжок часу. Записи велися письменницею у м.Кімполунг, с.Димка, м. Болехів.

Зі сторінок щоденника можна дізнатися про родинне коло автора, дружбу з Наталією Кобринською, Ольгою Устиянович, Софією Окуневською, Августою Кохановською, перші почуття, гіркоту образ, успіхи на літературній ниві, любов до музики й театру,  ковзанів та верхової їзди.

Учитель. Кожен запис у щоденнику – як вивірений крок, таємна сповідь перед собою. Думки, переживання, почуття довіряла лише йому. Спробуємо зупинитися на тих мотивах щоденників, які стосуються особистих переживань письменниці.

 

Робота в групах. Під музичний супровід учнями зачитуються уривки зі щоденника.

І група.        d Краплинки почуттів ˜ 

Ольга часто закохувалася. Чимало власних переживань та захоплень довірила щоденнику про Козуба, з яким грала в амторському театрі у Кімполдунзі, пізніше про Стефана, Шторфера, Аппеля, Озаркевича, Зерглера, Олеся, Урицького, Ортинського...Різні думки роїлися в її голові: надія, сподівання, розпач.

19 грудня 1883: « Не знаю, але мені здається, що Козуб не байдужий до мене, бо чого він так червоніє щоразу, коли дивиться на мене? Очі в нього тоді так блищать, зіниці збільшуються. А там, де йому треба сказати, що він любить мене, він заникується, весь паленіє і не може глянути на мене. Я теж відводжу очі. І так завжди... Я ще сумніваюся в його любові. Чи він мене любить чи ні? Чи серцю плакати, чи радіти?..»

27 січня 1884, ввечері: «Я в якомусь дивному настрої, весь час думаю про Козуба, душа моя ще цілком заполонена нам. У мене якесь незвичайне ставлення до нього: знаю, що, властиво, не люблю його, а бідне серце тривожиться, хапається за нього, мов за соломинку, аби тільки жити, бо для серця жити – це любити, а моє мусить жити...»

21 лютого 1884, ввечері: «Я сьогодні награвала мелодію з тих давніх часів, коли я ... до безтями любила Стефана. Любов до Стефана зробила мене поважною, дорослою дівчиною... Я його страшенно любила!.. Відтоді я нікого так не любила, як Стефана і Шторфера... В любові до Аппеля не було щирості й піднесення, а Геня я не любила, ні його, ні Козуба... мені навіть соромно називати се справжньою любов’ю...»

12 серпня 1884 р., після обіду: «Боже мій,  мені раптом стало так тяжко, коли я згадала про Геня, серце моє ладне вискочити з грудей. Серденько моє дороге, та не один уже раз най ті скаже, що люблю тя гаряче, але ні, ти не прийдеш».

3 січня 1885, ввечері: «Аж тепер я можу тверезо оцінити, як палко, як безтямно я любила Шторфера. Та любов мала на мене дуже своєрідний, але й вирішальний вплив, через неї я тоді й почала писати... Ні, такою любов’ю з мого боку ніхто не міг би похвалитися, так люблять тільки раз. Ця пристрасть тривала цілих два роки і для своєї поживи не мала з мого боку жодного слівця. Якби він був до мене трохи приязніший, о, то він би неодмінно дізнався про мою любов. Вона була не по-людському сильна й могутня. Але чого тільки не зробить час...»

25 січня 1887: «Я ніколи не мала щастя. Чи я коли сподівалася, що зустріну такого чоловіка, як Зерглер, і полюблю його?..  я його знов полюбила і люблю й досі, хоч він і підлий, люблю його палко й глибоко... Ніхто з них його не розуміє, тільки я розумію. Отже, Зерглер – останнє ім’я, записане на останньому аркуші щоденника. Яке буде останнім у наступному зошиті?»

ІІ група.    d «Пейзажі душі» ˜ 

Філософські роздуми про сенс життя, роздуми над своєю долею, характером, знайшли місце на сторінках щоденника. 1 січня 1884: «...Якщо я колись стану поганою і черствою, то дорікну Богові: навіщо він наділив мене гарячим серцем і прекрасною душею? Ніхто, жодна душа не відповіла ще взаємністю на мою любов...»

3 жовтня 1884 р.: «Я така стомлена й виснажена, така стара, і душа моя часом ридає, мов у страшних лабетах. Як тяжко заперечувати, відштовхнути від себе те, що тобі невимовно миле й бажане. Я ще ніколи не почувала такої порожнечі в душі. Гірко не мати ніякої, ніякісінької надії на гарне життя, на любов...»

21 лютого 1885: «...Я ніколи не була духовно нижча за оточення, але завжди була самітна, ніхто мене не розумів, ніхто не любив, бо я для них була надто розумна і надто поважна, а коли я закохувалась у когось, він виявлявся боягузом, а мені таких не треба...»

8 серпня 1886, ввечері: «...Коли часом після заходу сонця дивлюся в той бік, де височать лисі гори з поодинокими смереками, мене охоплює туга за любов’ю. Нічого мені не хочеться, тільки любові, і не якоїсь, а вільної любові».

27 листопада 1886: «В моєму житті не часто гостює радість... Жоден чоловік не любить мене тривалий час? Чому я для всіх тільки «товаришка»?»

17                     березня 1888: «Кажуть: «Шукай щастя в собі!» Що ж, я б давно так і зробила, якби могла від чого відштовхуватися, бо шукати щастя мені все ж таки не звикати. Смішно лише, що в собі не знайдеш того, що міг би схвалити розум, а найгірше, що в мене є той розум...»

25/[1]888: «...сиджу самотою і дослухаюся до бурі в своїй душі, дослухаюся до волання шаленої, неприборканої туги... Що хоче те немудре серце? Чого воно не дає мені спокою? Що так немилосердно розхитує мої засади, як буря ті смереки на горі?.. Кажуть, що є натури, які самі себе знищують. Чи й я така натура? І кажуть ще, що є залюбливі натури... Я, напевне, належу до них...»

18                     квітня 1888: «Ви, добрі люди, коли будете  все це читати, не думайте про мене погано – що мої думки і почуття сповнені вічним сумом. Чи я тому винна? Коли б ви могли заглянути у моє серце... Чому я не маю спокою? Чому мене оминає веселе буття людське?

Моя туга ніколи не втихомириться, я страждаю, як романтики страждають.»

d «Хто хоче бути щасливим, мусить бути й нещасним…»  ˜

Сумна констатація про буденність життєвого плину, знаходить місце на сторінках щоденника. 30 грудня 1886, ввечері: «...Мені чомусь завше спадає на думку рядок з Гейне: «Самотній кедр на стромині в північній стоїть стороні...» Ось він знов мріє на небі, сріблястий обручик, прибляклий, тужливий. Бідолаха, він хотів би зійти на землю, та не може, тому з горя закутав своє бліде обличчя в сизий туман, щоб вона, невдячна, не бачила його сліз... Моє серце схоже на нього... Воно озивається болісним звуком, бо не а... Дає йому

шматок хліба, і воно заспокоюється, тільки ще наостанці здригається... Це я...» Останній запис у щоденнику – розпач, зневіра, душевний біль.  

 12 березня 1891: «О моє нещасне, скалічене майбутнє! О моє писання! В мене серце розривається, коли я думаю про те, як послідовно робиться все, щоб убити в мені хист. Бувають хвилини, бувають години, коли мені здається, що я божеволію. Я мушу відкладати всяку духовну працю і, мов служниця, варити, тільки варити... але в глибині душі я вірю в щасливий кінець... Хто хоче бути щасливим, мусить бути й нещасним. Боже, коли і який буде мій кінець?»

ІV. Висновки уроку. Бесіда. «Мікрофон»

P З якою метою Ольга Кобилянська вела щоденник?

P Якою постає перед нами письменниця як особистість з щоденникових записів?

P Що вас найбільше вразило у щоденнику Ольги Кобилянської?

PЧи можна вважати щоденник Ольги Кобилянської досконалим зразком твору епістолярного жанру?

Учитель. Щоденники Ольги Кобилянської розкривають суперечливий світ думок і почуттів письменниці, роздуми над людською долею. Засуджувати чи схвалювати такий плин думок автора ми не маємо морального права. За цими рядками – особистість з притаманними лише їй поглядами, почуттями, емоціями, оцінкою явищ, подій, характерів. Кожен з нас її уявив по-своєму. І лише в одному наші думки переплітаються: за цими рядками – Людина. 

 Сенкени, складені учнями.

Письменниця. Кобилянська.

Талановита, романтична,                          Вільнодумна, непокірна, Трудиться, страждає, кохає.                     Прагне, переживає, бореться. Вона – гордість буковиського краю -      Талановитий митець – золоте перо –  Ольга Кобилянська.                                   Гірська Орлиця.

V.Оцінювання. Самооцінювання знань учнів.  Організація домашнього завдання.

1.Виписати зі щоденників О.Ю.Кобилянської роздуми (які найбільше сподобалися) про сенс життя з коментарем. 

2.Твір-роздум на тему «Думки про наболіле» (за сторінками щоденника О.Ю.Кобилянської).