Урок української літератури в 10 класі. Новела «Intermezzo» з жанровими ознаками «поезії у прозі». Автобіографічна основа твору.

Урок №                                             література   10 клас

Тема. Новела «Intermezzo» з жанровими ознаками «поезії у прозі». Автобіографічна основа твору.

Мета: ознайомити учнів зі змістом новели М. Коцюбинського «Intermezzo»; розкрити історію написання новели «Intermezzo», особливості жанру і зміст твору; удосконалювати вміння учнів логічно висловлювати свої думки, через виразне читання донести до них красу мови твору; виховувати в учнів бережне й уважне ставлення до природи рідного краю.

Хід уроку

І.  Оголошення  теми, мети, мотивація навчання школярів

Учитель. У 1901 році в статті «З останніх десятиліть XIX віку» Іван Франко ставить Михайла Коцюбинського на перше місце серед українських новелістів, підкреслюючи своєрідність і новаторство письменника, твори якого «дають нам… високе естетичне вдоволення як твори справжнього таланту і як випливи симпатичної і високо розвитої душі». Загалом уся творчість Коцюбинського засвідчує надзвичайну поетичність його художнього письма. У творах митця, зовнішнє життя, тобто події, часто поступаються внутрішньому – життю душі й серця. Саме це буде предметом нашої розмови на сьогоднішньому уроці.

ІІ. Актуалізація опорних знань.

•                 Чи можна самотність уважати ліками душі?
•                 Які методи використовуєте ви, коли хочете зняти напругу, скинути втому?

В хвилини розчарування та розпуки мене

 раз у раз рятувала моя незвичайна любов до природи.

М. Коцюбинський

• Сьогодні ми пересвідчимося ще й у тому, як може впливати природа на стан людини.
• Не дивно, що Коцюбинський постає перед нами у власних творах то як психолог, що глибоко проникає у душу персонажа, то як поцінувач краси природи, який талановито відтворює її на сторінках. Сьогодні на уроці ми ознайомимося з одним із найкращих творів М. Коцюбинського, в якому природа виступає як одна з дійових осіб, що рухає розвиток сюжету,– новелою «Intermezzo».

ІІІ. Сприйняття і засвоєння учнями навчального матеріалу.

Учитель. В житті митця, як і в житті кожної людини, інколи настає момент, коли хочеться відпочити, насолодитися спокоєм, тишею, самотністю, щоб після ще сильніше оцінити радість від спілкування з людьми. Був такий період і в Коцюбинського, про що йдеться в новелі «Іntermezzo». «Intermezzo» в перекладі з італійської означає «перерва». У музиці – невеличка інструментальна п’єса, що в XVII ст. виконувалася в перерві між актами трагедії, а пізніше – опери. Епізод, описаний Коцюбинським, справді мав місце в житті письменника.

• Як пов’язана назва новели з її змістом? Про це розкажуть учні, які готували доповіді про історію написання та автобіографічність твору.

Історія написання. Новела була написана 1908 року, коли письменник жив у Чернігові. Ще були свіжі спогади про події революції 1905–1907 рр. Після її поразки настала «чорна реакція»: після певного розгублення царський уряд повів рішучий контрнаступ, жорстоко розправляючись із учасниками подій 1905 року. Суспільно-політична атмосфера тих днів дуже добре відтворена в листах Коцюбинського. Так, 13 липня 1905 р. він пише В. Гнатюкові: «…Перед кількома днями довелося стояти кілька хвилин перед рушницями козаків, виміреними в публіку, і чекати, що ось-ось ляжеш трупом». За угодою з Вільгельмом II частину армії із західного кордону було перекинуто в глиб країни для придушення селянських повстань. Козакам наказано поводитися з селянами, як з ворогом на окупованій території. Грізна примара «столипінського галстука» нависла над країною. За цих умов частина інтелігенції зневірилася в подальшій боротьбі. Серед неї посилилися ідейні хитання. Дехто вдався до «богобудівництва» і «богошукання» або намагався сховатися за вивіскою «мистецтво для мистецтва». У суспільстві запанував настрій апатії, втоми. У листах письменник із глибоким сумом відгукується про цей час: «Взагалі переживаємо підлі часи. Суспільність, забита, злякана, втомлена, сидить над розбитим коритом і апатично, без мрій, дивиться на мур, що стоїть перед нею».

А ще матеріальна скрута примушує його багато писати. Але цього не вистачає. Так, наприклад, за перший том оповідань у 1903 році йому заплатили 200 крб. А в той же час А. Чехов, який у російській літературі відігравав таку саму роль, продав свої твори видавцеві за 7500 крб. Навіть російські перекладачі творів Коцюбинського одержували набагато більше, ніж він. Письменник не раз з іронією згадує про це, зокрема в листі до В. Гнатюка: «Треба рятуватися, спочити. Полежать у шпиталі або санаторії, а нема за що. Доведеться пропадати. Служба ледве-ледве дає шматок хліба, а література!.. Соромно навіть признатися представникові культурної нації. Єдиний спосіб – писати по-російськи, але коли я досі цього не робив, то вже тепер не зроблю… Доведеться пропасти».

Автобіографічна основа новели. Вкрай виснажений службою, громадською роботою, знесилений хворобою, письменник мріяв про відпустку, тому звертається до знайомих і друзів із проханням прийняти його на літній відпочинок, бо «дуже втомлений – і так хочеться мені спочити серед природи!.. Може б, вдалося мені написати щось серед сільської тиші» (з листа Мамерту Віктемському). В одному з листів, написаних 1908 року, читаємо: «…душа ледве держиться в тілі».

У цей складний час він переживає ще й особисту драму: несподівано до нього, людини сімейної, прийшло кохання. Це не було ні мимовільним захопленням, ні грою в почуття. Олександра Аплаксіна, молода співробітниця статистичного бюро, ввійшла в його життя і цілковито заволоділа серцем та думками. Але в найкритичніший момент їхніх стосунків, коли треба було вибирати між сім’єю і коханою жінкою, Коцюбинський промовив: «Я не залишу сім’ї, якщо навіть доведеться переступити через себе». (Аплаксіна пережила письменника на кілька десятків років, але так і залишилася самотньою). Відмовлятися від кохання було нелегко. Михайло Михайлович замкнув у грудях своє нестримне серце, від чого воно боліло ще сильніше. Нескінченні «треба» і безконечні «мусиш» додавали муки.

Давній знайомий Коцюбинського Євген Чикаленко запрошує його до себе в маєток у селі Кононівка. Письменник з радістю прийняв запрошення. У листі цього періоду до своєї знайомої О. Аплаксіної Михайло Михайлович зазначає: «С тех пор, как я очутился в полном уединении – чувствую, как я страшно устал душою. Не физическая усталость, а душевная. Не хочется видеть людей, вести разговоры. Хочется сбросить с себя всю волну людской грязи, которая незаметно заливала твоё сердце, хочется очиститься и отдохнуть». У листах до дружини письменник зізнається: «Погано, що й досі не можу сісти за роботу. Чи то сільське повітря, чи втома, але не хочу писати, думки не йдуть до голови, хоч це мене мучить. Може, таки переможу себе». Через деякий час: «…і знову не хочеться писати». А також: «Людей просто не переношу, а коли, гуляючи, десь бачу людину, то тікаю, щоб не стрітись… Писати почав та й кинув…». Нарешті в листі згадуються ті образи, які згодом стануть дійовими особами твору: «Так полюбив зелені простори, сонце, що мені жалко години, проведеної в хаті». Ці рядки стали свідченням того, що втома відступає, що письменник починає помічати красу природи і вона не залишає його байдужим, він захоплюється нею, він живе повнокровним внутрішнім життям і готовий свої переживання вилити на папір. Прийшов час творити.

За кілька днів до від’їзду з Кононівки письменник починає писати «Intermezzo». Про це дізнаємося з листа дружині від 9 липня 1908 року: «…цілий ранок сидів на човні у болоті, серед комишів, робив студію… близько був до природи, а безлюддя заспокоїло мої нерви». З цих рядків стає зрозуміло, чому автор присвячує новелу саме Кононівським полям.

• Чи можна твір «Intermezzo» вважати цілком автобіографічним? (Ні, тут багато узагальнень.)

Бесіда.

• Яке враження справила на вас новела?
• Який твір ми називаємо новелою? (Короткий твір, переважно про якусь одну незвичайну подію, що стала поворотною в долі персонажа.)
• Які ви знаєте різновиди новел? (Новели подій і новели з настроєвим, психологічним сюжетом.)
• Які особливості новели як жанру? (Побудова сюжету на основі справжньої, невигаданої події; динамічний розвиток подій; нетривалість дії;  посилена увага до певних художніх деталей.)

Тестова перевірка знань учнів змісту «Intermezzо»

1. Твір присвячено:

а) Кононівським полям;

б) дружині письменника;

в) сонцю і жайворонкам.

2. Кому найбільше заздрить герой?

а) землі;

б) небу;

в) планетам.

3. Як герой відреагував на звістку про повішених («про ряд білих мішків»)?

а) розлютився;

б) вийшов з кімнати;

в) заїв стиглою сливою.

4. З чим автор  порівнює  «теплий зцілющий напій», який дарує сонце?

а) з материнським молоком;

б) з гарячою ранковою кавою;

в) з поглядом коханої людини.

5. Кого мав на увазі ліричний герой, сказавши наприкінці твору «Ми таки стрілися»?

а) людину;                         б) жайворонка;                           в) сонце.

6. Чого найбільше боявся герой, перебуваючи серед нив?

а) приїзду друзів;     б) зустрічі з людським горем;      в) залишитися самотнім.

Слово вчителя про жанрову специфіку твору «Intermezzo» – твір особливий, не схожий на будь-який інший у творчості самого М. Коцюбинського та й у всій нашій літературі. У ньому немає розгорнутого сюжету, зовнішнього конфлікту, діалогів, полілогів. Сюжет новели визначається не звичними для читача подіями, а ритмами свідомості ліричного героя.

На першому плані твору – пейзаж у багатоманітних його виявах: є царство природи, розкіш барв і велич рідної землі. І все це об’єднує в одно ціле зболене авторське «я», яке в обіймах природи шукає свого зцілення. Дослідники, вивчаючи жанрову специфіку твору, відносили його до поезії в прозі – одного з найважливіших жанрових форм епосу, початки якого вбачають у Біблійних Псалмах.

• Чим же досягається особливість цього твору як «поезії в прозі»? (Ліризмом, високою  поетичністю.)
• Які проблеми порушуються в новелі? (Душевної рівноваги, повноцінного життя, специфіки творчого процесу; справедливості й людської гідності.)
• Як, якими засобами розкривається внутрішній стан людини? (Психологічно переконливо; за допомогою внутрішнього монологу, прийомів контрасту….)
• Визначте риси імпресіонізму у творі. (Пейзажі зі звуковими, зоровими та дотиковими образами; світлотінь, ускладнені метафори тощо.)

ІV. Закріплення знань, умінь та навичок

Поясніть вислови. «Я теж пустив свою душу під чорний пар…», «Я тут почуваю себе багатим, хоч нічого не маю».

Назвіть «зайве»: «Моя утома», «Ниви у червні», «Сонце», «Моя радість», «Три білих вівчарки», «Зозуля», «Жайворонки», «Залізна рука города», «Людське горе». Саме про символічні образи твору піде мова на наступному уроці.

V. Підбиття підсумків уроку. Інтерактивна вправа «Займи позицію».

Новела «Intermezzo» – це твір для митців, «обраних» чи для «широкого кола читачів, для всіх»?

VI. Домашнє завдання. *** Твір-речення: «Імпресіоністичне письмо новели «Intermezzo» – проза чи поезія»?

Історія написання.

Новела була написана 1908 року, коли письменник жив у Чернігові. Ще були свіжі спогади про події революції 1905–1907 рр. Після її поразки настала «чорна реакція»: після певного розгублення царський уряд повів рішучий контрнаступ, жорстоко розправляючись із учасниками подій 1905 року. Суспільно-політична атмосфера тих днів дуже добре відтворена в листах Коцюбинського. Так, 13 липня 1905 р. він пише В. Гнатюкові: «…Перед кількома днями довелося стояти кілька хвилин перед рушницями козаків, виміреними в публіку, і чекати, що ось-ось ляжеш трупом». За угодою з Вільгельмом II частину армії із західного кордону було перекинуто в глиб країни для придушення селянських повстань. Козакам наказано поводитися з селянами, як з ворогом на окупованій території. Грізна примара «столипінського галстука» нависла над країною. За цих умов частина інтелігенції зневірилася в подальшій боротьбі. Серед неї посилилися ідейні хитання. Дехто вдався до «богобудівництва» і «богошукання» або намагався сховатися за вивіскою «мистецтво для мистецтва». У суспільстві запанував настрій апатії, втоми. У листах письменник із глибоким сумом відгукується про цей час: «Взагалі переживаємо підлі часи. Суспільність, забита, злякана, втомлена, сидить над розбитим коритом і апатично, без мрій, дивиться на мур, що стоїть перед нею».

А ще матеріальна скрута примушує його багато писати. Але цього не вистачає. Так, наприклад, за перший том оповідань у 1903 році йому заплатили 200 крб. А в той же час А. Чехов, який у російській літературі відігравав таку саму роль, продав свої твори видавцеві за 7500 крб. Навіть російські перекладачі творів Коцюбинського одержували набагато більше, ніж він. Письменник не раз з іронією згадує про це, зокрема в листі до В. Гнатюка: «Треба рятуватися, спочити. Полежать у шпиталі або санаторії, а нема за що. Доведеться пропадати. Служба ледве-ледве дає шматок хліба, а література!.. Соромно навіть признатися представникові культурної нації. Єдиний спосіб – писати по-російськи, але коли я досі цього не робив, то вже тепер не зроблю… Доведеться пропасти».

Автобіографічна основа новели.

Вкрай виснажений службою, громадською роботою, знесилений хворобою, письменник мріяв про відпустку, тому звертається до знайомих і друзів із проханням прийняти його на літній відпочинок, бо «дуже втомлений – і так хочеться мені спочити серед природи!.. Може б, вдалося мені написати щось серед сільської тиші» (з листа Мамерту Віктемському). В одному з листів, написаних 1908 року, читаємо: «…душа ледве держиться в тілі».

У цей складний час він переживає ще й особисту драму: несподівано до нього, людини сімейної, прийшло кохання. Це не було ні мимовільним захопленням, ні грою в почуття. Олександра Аплаксіна, молода співробітниця статистичного бюро, ввійшла в його життя і цілковито заволоділа серцем та думками. Але в найкритичніший момент їхніх стосунків, коли треба було вибирати між сім’єю і коханою жінкою, Коцюбинський промовив: «Я не залишу сім’ї, якщо навіть доведеться переступити через себе». (Аплаксіна пережила письменника на кілька десятків років, але так і залишилася самотньою). Відмовлятися від кохання було нелегко. Михайло Михайлович замкнув у грудях своє нестримне серце, від чого воно боліло ще сильніше. Нескінченні «треба» і безконечні «мусиш» додавали муки.

Давній знайомий Коцюбинського Євген Чикаленко запрошує його до себе в маєток у селі Кононівка. Письменник з радістю прийняв запрошення. У листі цього періоду до своєї знайомої О. Аплаксіної Михайло Михайлович зазначає: «С тех пор, как я очутился в полном уединении – чувствую, как я страшно устал душою. Не физическая усталость, а душевная. Не хочется видеть людей, вести разговоры. Хочется сбросить с себя всю волну людской грязи, которая незаметно заливала твоё сердце, хочется очиститься и отдохнуть». У листах до дружини письменник зізнається: «Погано, що й досі не можу сісти за роботу. Чи то сільське повітря, чи втома, але не хочу писати, думки не йдуть до голови, хоч це мене мучить. Може, таки переможу себе». Через деякий час: «…і знову не хочеться писати». А також: «Людей просто не переношу, а коли, гуляючи, десь бачу людину, то тікаю, щоб не стрітись… Писати почав та й кинув…». Нарешті в листі згадуються ті образи, які згодом стануть дійовими особами твору: «Так полюбив зелені простори, сонце, що мені жалко години, проведеної в хаті». Ці рядки стали свідченням того, що втома відступає, що письменник починає помічати красу природи і вона не залишає його байдужим, він захоплюється нею, він живе повнокровним внутрішнім життям і готовий свої переживання вилити на папір. Прийшов час творити.

За кілька днів до від’їзду з Кононівки письменник починає писати «Intermezzo». Про це дізнаємося з листа дружині від 9 липня 1908 року: «…цілий ранок сидів на човні у болоті, серед комишів, робив студію… близько був до природи, а безлюддя заспокоїло мої нерви». З цих рядків стає зрозуміло, чому автор присвячує новелу саме Кононівським полям.