Урок "В.Вітмен – американський поет-новатор. Зв’язок його лірики з контекстом американської літератури. Поняття про верлібр"

В.Вітмен – американський поет-новатор. Зв’язок його лірики з контекстом американської літератури. Поняття про верлібр.

Збірка «Листя трави» - національний характер поезії. Нові засади бачення та зображення людини. «Пісні про себе» – програмовий твір поета.

Сидорова О.В., учитель зарубіжної літератури

Мета : формування пізнавальної компетентності учнів на основі  знайомства з біографічним матеріалом щодо життєвого та творчого шляху поета, формування уявлень про трансценденталізм як філософський напрям та верлібр як різновид ліричного жанру,шляхом дослідження специфіки та  своєрідності романтичної традиції в американській літературі ХІХ ст.

Перебіг навчального процесу

1.Мотивація навчальної діяльності.

( На екрані - слайд з портретом Вітмена. У музичному супроводі вчитель зачитує фрагмент із спогадів поета:

«Ще хлопчиком я мріяв написати що-небудь про морське узбережжя, про  той таємничий обрій, який з такою силою приваблював мене, тримав у полоні душу і мрії…»)

• А які асоціації викликає обрій у вас? Що приховує та чим вабить ця умовна межа, з якою у кожного з нас пов’язане щось надзвичайно особисте та ціннісне ?

( Учні вибудовують асоціативний ланцюжок:

Обрій – недосяжність – мінливість - межа –край-далечінь-таємниця-міраж)

• Чи знайдеться у вашому асоціативному полі місце для поняття «єдність» ? Чому?
• А от для Вітмена це не є несподіваним.  Йому властиве сприйняття  обрію  як чогось, що  «об'єднує, як у шлюбному союзі»,  є втаємниченим та великим  зіткненням дійсного з ідеальним.

 Насправді, якщо виходити з того, що обрій - це межа між землею і небом, то, ґрунтуючись на позиції Вітмена,можна сприймати обрій як єдність матеріального (землі) та духовного (неба) . І тоді він вже поглиблюється  у змістовному наповненні, набуває значущості символу, що є виразником єдності вищого порядку, тобто поєднання дійсного з ідеальним.

 У цьому майже дитячому сприйнятті обрію – джерело філософії та творчості Вітмена- трансценденталізму, в основі якої лежить прагнення до поєднання полюсів Всесвіту, неба і землі, духу та матерії, подання світу як суперечливої але цілісної картини.

ІІ Опрацювання нового матеріалу

1. Трансценденталізм як філософська течія.

 Трансценденталізм- це світоглядна позиція визнання за людиною здатності  пізнавати світ інтуїтивно та ствердження істинності такого способу відкриття та сприйняття світу, який передбачає навіть « вихід  за межі почуттів».  Це своєрідний виклик раціональності, скасування її пріоритетності як пізнавальної методології.

 Трансценденталізм цікавий закликом до людини дозволити собі руйнувати стереотипи та не боятися розвивати власну індивідуальність, навіть за  умов, коли  сам факт  Вашого існування не викликає у оточуючих нічого, крім роздратування.

  Як будь-яке життєве явище, нова філософія стала відгуком на запити часу та відбитком  нових моделей  соціального укладу американського життя .

 На той час Америка вже була державою, що , здобувши економічну самостійність, усе ще перебувала у духовній залежності від традиційної Європи. Бунтом проти  тривалої культурної опіки Старого Світу став трансценденталізм( «той, хто виходить за межі» (лат.)),визначальними рисами якого виступили, окрім вже зазначених, критика капіталізму, скасування культу збагачення, проголошення демократичної рівності «рівних перед Богом людей» та заперечення всілякого насильства, самозаглиблення та «довіра до себе»,переконання  у пророцькому покликанні поета та пантеїстичне відчуття природи  як запорука духовної свободи особистості .

• Що у філософії трансценденталізму  відповідає романтичному світосприйняттю?

Утім особисте життя Вітмена можна вважати не стільки романтичним, як типовим для американців-сучасників 19 ст.

2.Біографічні відомості

Поблизу Брукліна  у фермерській родині 31 травня 1889 року  народився хлопчик, який згодом не лише прославив острів свого дитинства,а й став для своїх співвітчизників людиною, що абсолютно втілила дух американської нації.

- Яким, на Ваш погляд, має бути справжній американець?

(особистісні риси американця 19ст:упевненість у собі, егоїзм, свободолюбство,цілеспрямованість, нетерпимість до особистісного утиску, енергійність,наполегливість, працьовитість, успішність)

 До 22 років Вітмен випробував безліч професій, у яких шукав не кар’єрного зросту та заможності,а засобів утвердження і захисту своїх ідеалів:учитель, репортер, набірник-поліграфіст, журналіст,редактор. І усе це – з огляду на відсутність системної освіти та постійну самоосвіту. Роботу над удосконаленням та розвитком власної індивідуальності.

 Вітмена  цікавили давні цивілізації, світ міфології і релігії, він часто відвідував нью-йоркський Єгипетський музей, багато читав з історії, етнографії, засвоюючи погляд на історичний розвиток людства як на єдиний у своїй різноманітності потік, який плине з темряви століть до сучасності - і далі у майбутнє.  Майбутній поет  вчиться бачити Всесвіт безмежним у просторі й часі, що перебуває у загальному і безперервному русі

 Калейдоскоп життя сприяв накопиченню вражень  Знаменним у житті Вітмена став 1855 рік, коли вийшла друком набрана власноруч збірка «Листя трави». Громадянська війна у Сполучених Штатах покликала на фронт . Працюючи санітаром у тилових шпиталях, він не раз зазнавав смертельної небезпеки, доглядаючи тифозних і холерних хворих. У ці роки написані вірші «1861 рік», «Рік озброєний, рік боротьби», «Бий, бий, барабане», «Вертайся з поля, тату», які увійшли до циклу «Під барабанний гуркіт».

 У повоєнні роки  поет  довго не міг знайти роботу, потерпав від злиднів, поховав матір і брата. Але не скорився та продовжував писати.

   Цікаво, що упродовж творчого життя автор неодноразово повертався до творчих початків та доопрацьовував перше видання збірки «Листя трави», включаючи до неї нові твори, редагуючи вже надруковані. Збірка стала своєрідним ліричним романом у віршах,який став ліричним щоденником та літописом життя країни упродовж 40 років, поетичним віддзеркаленням Людини, Часу, Всесвіту.

 Традиційна критика зустріла збірку вороже, вважаючи її позбавленою художності та естетичного  смаку. Автора звинуватили в невмінні писати та в аморальності.

Тож спробуємо розібратися в підґрунті таких звинувачень

ІІІ Особливості поетики лірики Вітмена

• Вслухайтесь  у поліфонію оціночних суджень стосовно техніки письма та змісту творів Вітмена:

«Хіба це вірші? Ні чітких ритмів, ні рими, ні ліричного сюжету…»

«Та він просто поетичний невіглас, нездара, який за показним красномовством приховує безталання, відсутність моральних норм поведінки та небажання дослухатись до думки інших…»

«А чого лише варта сама назва збірки?»

• Давайте почнемо з останнього. Як ви розумієте та відчуваєте те, що закладено автором у назву?

      Одностайної думки дослідники так і не дійшли. Більшість з них перекладають перше слово назви як «аркуш», а друге - як «учень складальника». Але ж не може бути такого оголеного прагматизму при сприйнятті творчого здобутку по-справжньому талановитої людини.

• Які асоціації у Вас викликає назва збірки?

Можливо, новий погляд на проблему вам  подарує поезія Євгена Курдакова:

Опять, как трава, прорастают слова, –
А больше ведь нечем, а больше и нечем 
Поведать о том, что и вечер не вечен, 
И вечная мудрость кругом не права.
О том, что живешь, прозревая едва, 
С порога не узнан, не понят, не встречен,
Привычным и добрым отнюдь не отмечен, 
И все-таки полон любви и родства.
О том, что и эта судьба не нова,
Что мир все равно незапятнанно млечен, 
Что, может, и тем он и жив, и беспечен,
Что в нем, как трава, прорастают слова.

- Отже словесним різнотрав′ям збірки Вітмена у світ привнесено найголовніші істини про життя і людину в ньому, про їх відновлення у кожній зеленій парості та увічнення у шепоті трави та листя.

А щодо відсутності ритму у текстах , то Вітмен стверджував : «Я відкинув римований і білий вірш. Білий вірш особливо мені бридкий. Але ритм я визнаю: не зовнішній, регулярний і розмірений:короткий склад, довгий склад- як хода кульгавого, така поезія мені чужа. Морські хвилі не викочуються на берег через рівні проміжки  часу, як і пориви вітру між соснами, а проте і в рокоті хвиль, і в шелесті вітру між дерев є чудовий ритм. А який би він був монотонний, як стомлювався б від нього слух, якби він був правильний. Саме цей  різновид мелодії і ритм я намагався вловити…»

Новаторство поезії Вітмена - це смілива спроба поставити поетичну мову врівень з часом, врівень з тим шаленим ритмом, у якому перебудовувався світ , відкинути старих богів і натомість звести геніальну вільну людину.

ІV Аналіз тексту

1. Виразне читання вчителем тексту:

Спитала дитина: "Що таке трава?" - і повні пригорщі мені простягла. 
Що відповісти дитині? Не більше за неї я знаю, що таке трава, 
Може, це вдачі моєї прапор, із зеленої - барви надії - тканини зітканий. 
А може, це хустинка від Бога, 
Запашна, умисно нам зронена у подарунок, на згадку, 
Десь у куточку й вензель власника, - щоб помітили ми, звернули увагу, запитали - чия? 

А може, трава - така ж дитина, зрощене зелене немовля. 

А може, це ієрогліф такий самий, 
Що означає: "Росту, де багато землі й де мало, 
Між чорними та білими людьми; 
Хай то буде канадець, вірджинець, конґресмен чи негр, - 
всім даю я одне і однаково всіх приймаю". 

А тепер вона ніби схожа на гарне, непідстрижене волосся могил. 

Я буду ніжний з тобою, траво вруниста, 
Може, ти ростеш із грудей юнаків, 
Може, я полюбив би їх, якби знав раніше, 
Може, ти проросла зі старих чи з немовляти, що недовго 
було біля материнського лона, 
Може, ти і є материнське лоно. 

Надто темна трава ця, щоб рости з сивини старих матерів, 
Вона темніша за безбарвні бороди стариків, 
Затемна, щоб рости з блідо-рожевих піднебінь. 

О, я чую нарешті мову стількох язичків, 
I відчуваю, що недарма вони проросли з піднебінь. 

Шкода, що не можу я тлумачити натяки на юнаків і юнок умерлих, 
I натяки на дідусів і бабусь, і немовлят, що недовго були 
біля материнського лона. 

Що ж, по-вашому, сталося з юнаками й старими? 
Що, по-вашому, сталося з жінками й дітьми? 

Вони живі й десь їм незле ведеться, 
Найменший пагінчик свідчить, що смерті нема насправді, 
Бо, якщо вона й з'являлась, то вела за собою життя, - смерть не чигає 
в кінці шляху, щоб життя зупинити, 
Смерть-бо гине при появі життя. 

Усе рине вперед і вшир, ніщо не щезає, 
I смерть - це не те, що гадають, - це краще.

 

2.Бесіда за прочитаним  

• Як ви розумієте останні слова уривка?
• Чим обдарував вас «найменший пагінчик» трави?
• Про що прошепотіло «листя трави» ?
•  Наскільки багатою є палітра засобів художньої виразності?

3.Завдання:

Ознайомтесь з наведеними специфічними особливостями поетики Вітмена та знайдіть їх прояв в опрацьовуваному уривку тексту, що наведений раніше, або спростуйте ті судження, з якими не згодні:

• Спочатку вірші можуть здивувати будь-кого. Його «Листя трави» нага-дують проповідь. Вірш поета не має ані ритму, ані рими. Це вільний вірш (верлібр), що стоїть на межі вірша й прози. У ньому не зберігається більшість особливостей, притаманних віршованій мові. Відсутні рима та постійний розмір, рядки різняться кількістю складів, а строфи - кількістю рядків.
• Своєрідність мови, поетики - звукопис, повтори слів та словосполучень; однорідні присудки; велика кількість займенників; багаторазове повторення певних звуків (в); повторення перших слів рядків.
• Кожен рядок, іноді два-три рядки  - це ціла об’ємна фраза.
• Новаторський прийом – реінтерпретація – це вмонтовування різних за своїм походженням фрагментів і цитат до зовсім нового естетичного контексту
• Синтез романтизму та реалізму.
• Оспівування реального світу, ніяких ідеалів.

    Найповніше  ключова ідея злиття індивідуального буття з космосом висвітлена в одній із найкращих поем збірки «Листя трави» - «Пісні про себе», ліричний герой якої тікає  від захаращеної матеріальності й побутовості   на берег річки, де скидає з себе ,як одяг, неймовірно  важкий тягар умовностей і незмінних правил і ,лише розчинившись у природі, відчуває себе щасливим:

     ...Я вдоволений, танцюю, сміюся, співаю...

 4.Читання фрагментів  поезії «Пісня про себе»

5.Обговореня думок та образів, що вразили.

V Підведення підсумків роботи

У ліричного героя Вітмена багато облич. Він і загнаний раб, і старий артилерист, і заплакана вдова, і солдат, який спить. «Ці люди - я. Я відчуваю їх, вони мої,- говорить поет.- У мене є один центральний образ - спільна людська особистість, типізована через мене самого. Але моя книга змушує кожного читача стати головною дійовою особою, яка переживає кожен рядок».  І разом з автором хочеться подарувати себе вічності:

 

Я заповідаю себе землі, щоб прорости травою, яку люблю, 
Як я вам буду знову потрібний, шукайте мене під підошвами 
своїх черевиків. 

Навряд чи втямите ви, хто я і що я хочу сказати, 
Та принаймні я стану вам добрим здоров’ям, 
Я очищу й зміцню вашу кров. 
Не знайшовши мене одразу, не втрачайте надії, 
Не заставши в однім місці, шукайте мене деінде, 
Десь-то я зупинився й чекаю на вас. 

VI Рефлексія

 Завдання:

  1.Уявіть себе трав’яною паростю, якою  проріс у нове життя поет. У кожного з вас є листок, якому вам належить дати голос, щоб сказати людям про найголовніше . У вас є можливість подарувати людям лише одне слово, один вимір щастя та істини життя. Запишіть  його на листку, що отримали , та  дайте можливість « прорости» ним тій траві, що привабливо зеленіє, як зронена богом хустинка (стікери-листочки розташовуються на плакаті із зображенням зеленого  трав’яного поля ).

2. Спробуйте скласти свою « Пісню про найголовніше» із цих слів .

 Творче домашнє  завдання: запропонуйте ескіз обкладинки  друкованої збірки «Листя трави»