Урок "Велика депресія в СРСР та Голодомор 1932-1933 рр в Україні"

План – конспект  інтегрованого відкритого заняття з

Всесвітньої історії та Історії України.

  Тема:  «Велика депресія» в СРСР  та Голодомор 1932 – 1933 рр.

  Мета: охарактеризувати становище СРСР в роки «Великої депресії»;  Визначити причини, цілі, характер, етапи, методи здійснення та результати колективізації.  Аналізувати та оцінювати наслідки колективізації. Визначити причини, масштаби, наслідки Голодомору 1932 – 1933 рр. Порівнювати  хід та наслідки голодомору в Україні та в Одеській області. Вміти складати характеристики та історичні портрети діячів періоду. Вміти працювати з відповідною літературою, самостійно знаходити   необхідну історичну інформацію, на основі історичних фактів, відстоювати власні погляди на ту чи іншу проблему. Виховувати толерантне ставлення до протилежно полярних думок, критичне ставлення до діячів минулого, їх прорахунків та помилок.

Тип заняття: комбіноване.

План.

1.Індустріалізація та колективізація в СРСР. Причини та наслідки.

2.Голодомор в Україні.

3.Наш край в роки Голодомору.

 

                                                        Хід роботи.

       І. Організаційний момент.

       ІІ. Актуалізація опорних знань і вмінь студентів.

Проблемне питання: Чому В.Ленин про нову економічну політика говорив: «неп впроваджуємо надовго, але не назавжди»?

 

ІІІ. Мотивація навчальної діяльності студентів.

      Сьогодні на відкритому занятті буде розглянута одна з драматичних сторінок історії – становлення й розвиток культу особи Й.Сталіна, ми прослідкуємо шлях становлення тоталітарної держави в СРСР та адміністративно – командної системи, рисами якої стало придушення демократичних прав  і свобод, централізація системи управління. Драматичні події в СРСР надихнули Є. Євтушенко охарактеризувати радянське суспільство такими словами.                                                  

Плетка лекарство – хотя она не мед.

Основа государства – досмотр, досмотр.

Народ без назидания работать бы не смог:

Основа созидания – досмотр, досмотр.

И воины , раскиснув, бежали бы, как сброд.

Основа героизма – досмотр, досмотр.

Опасны, кто задумчив, всех мыслящих к закланию.

Надсмотр за душами важней, чем за телами.

Вы снова загалдели, вы снова за нытье?

Свободы захотели? А разве нет ее?

И звучат не слишком громко голоса: есть, есть.

То ли есть у них свобода, то ли хочется им есть?

Саме тим трагічним сторінкам історії присвячується наше заняття.

 

ІV. Вивчення нового матеріалу.

Презентація «Велика депресія і Голодомор 1932 – 1933рр»

         Розповідь викладача. Відмова від нової економічної політики означала серйозний поворот насамперед у внутрішній політиці більшовиків. Вони обирають курс на „прискорене соціалістичне будівництво”, і саме політика „соціалістичної індустріалізації” мала принести успіх сталінському курсу „великого перелому”. „Ми відстали від передових країн на 50–100 років. Ми повинні пробігти цю відстань за десять років. Або ми зробимо це, або нас зімнуть”, – наголошував Сталін у своїй промові 1931 р. Курс на індустріалізацію визначив XV з’їзд ВКП(б) (грудень 1927 р.), затвердивши директиви першого п’ятирічного плану розвитку господарства на 1928/29 – 1932/33 роки. XI з’їзд більшовиків України, що проходив під знаком повної підтримки сталінського курсу на форсовану індустріалізацію, схвалив оптимальний  варіант п’ятирічного плану для країни.  Щоб добитися цього, правляча партія і уряд закликали народ напружити усі сили задля великої мети. Радянський народ не лише відгукнувся на цей заклик, не лише мирився з труднощами і негараздами, але й проявляв величезний ентузіазм, самовідданість і самопожертву у розбудові народного господарства. Основою цього ентузіазму було те, що люди втомились від важкого життя і, бачачи результати своєї праці (зростали нові заводи і фабрики, електростанції, прокладалися дороги, збільшувався випуск різноманітних товарів) вірили у світле майбутнє, хоча б для своїх дітей.

         Ставилося за мету забезпечити переважаючий і першочерговий розвиток галузей групи А (паливної, енергетичної, хімічної, машинобудівної та ін.). Це дало б змогу перетворити СРСР на могутню індустріальну державу з великим військово-промисловим потенціалом. Поряд з цим „пролетарська” держава експлуатувала робітничий клас не лише методами примусу та залякування. Експлуатувалися й щирий ентузіазм трудящих, їхня довіра до влади, віра у „світле майбутнє”. Матеріальні стимули, які наочно продемонстрували свої переваги в період НЕП, часто замінювались моральними, політико-ідеологічними.

    Доповідь студента. У ніч з 30 на 31 серпня 1935 р. вибійник шахти „Центральна-Ірміне”        О. Стаханов за допомогою двох помічників-кріпильників видобув 102 тонни вугілля при нормі 7 тонн, розрахованої тільки на вибійника, у 14,5 раза перекривши норму виробітку. Приклад Стаханова стали наслідувати інші виробничники, він активно використовувався для розгортання соціалістичного змагання в усіх галузях народного господарства, підвищення продуктивності праці. У досягненні високої продуктивності праці використовувались й інші методи, залежно від специфіки галузі: вдосконалення поділу праці (вуглевидобувна промисловість, машинобудування), поліпшення організації робочих місць (легка промисловість, машинобудування), інтенсифікація роботи машин і агрегатів (машинобудування, залізничний транспорт, текстильна промисловість), інтенсифікація технологічних процесів (чорна металургія).
    У роки індустріалізації було запроваджено величезну кількість машин, агрегатів, механізмів, що викликало необхідність істотного підвищення освіти і перш за все технічної грамотності кадрів, масового оволодіння новою технікою, різноманітними професіями, технологічними процесами. Усе це також мало прогресивне значення. Разом з тим держава використала це для того, щоб переглянути норми виробітку в бік їх збільшення на 35–45%. Учасниками сталінської програми соціалістичної індустріалізації стали й мільйони репресованих „ворогів народу”. Нещадно експлуатувалося і село.
    Що стосується технічної політики, то вона полягала у створенні підприємств-монополістів, продукція яких призначалася для потреб великих регіонів, зокрема Центральної Росії. Були збудовані „Запоріжсталь”, „Азовсталь”, Дніпрогес, Краматорський машинобудівний, Харківський тракторний заводи тощо. Наприкінці першої п’ятирічки в Україні підприємства союзного підпорядкування  виробляли  69,8 %  продукції, республіканського – 20,3 %, місцевого – 9,9 %.                                                    

З середини 30-х років дедалі чіткіше виявлявся курс на мілітаризацію народного господарства, створення могутнього військово-промислового комплексу.  Змінилося співвідношення між промисловістю та сільським господарством у загальній структурі економіки. Різко скоротилися усі види приватного підприємництва. Ліквідувалися іноземні концесії. Утверджувалася планова адміністративно-командна система, котра через кілька десятків років вичерпає себе і зазнає краху. Так проходила форсована соціалістична індустріалізація – складова частина сталінської політики „наступу соціалізму по всьому фронту”. Чим цей наступ закінчився, сьогодні знає весь світ. Щодо України, то її трудящі, які добровільно чи примусово несли на собі тягар індустріалізації, слабо відчули її результати. Та й не дивно: майже три чверті промислової продукції, виробленої українськими підприємствами, йшло у загальносоюзний фонд.

    

Робота в групах. Викладач ділить студентів на три групи і дає завдання опрацювати зміст параграфа № 15(П.Полянський «Всесвітня історія»), стор. 120 – 121. В групах працюють експерти (обдаровані студенти), які готують самі питання для команд.

        Розповідь викладача. Іншою складовою сталінського курсу була так звана соціалістична колективізація сільського господарства. Цей напрям був визначений у 1927 р. на XV з’їзді ВКП(б). На початку 1928 р. Сталін та його оточення внесли в рішення з’їзду корективи, суть яких полягала в ще більшому обмеженні елементів ринку, що залишилися від НЕП, у насильницькій ліквідації всіх форм сільськогосподарської кооперації, а також „куркульства як класу”. Єдиною формою організації виробництва на селі мали стати колгоспи й радгоспи. Все це мало здійснитися за три-чотири роки. Тих, хто виступив проти „лінії партії”, оголосили „ворогами народу” і репресували (М. Бухаріна, М. Рикова, О. Томського та ін.). З цих же причин сталася й розправа над видатними вченими-аграрниками: О. Чаяновим, К. Кондратьєвим та ін. У 1929 р. на пленумі ЦК ВКП(б) було зазначено, що саме Україна повинна в найкоротший термін упровадити колективізацію, показуючи приклад іншим республікам СРСР. І вона почала показувати такий приклад. Якщо у жовтні 1929 р. в Україні було 10 суцільно колективізованих районів, то вже в грудні того ж року їх було 46. Встановлення колгоспно-радгоспної системи супроводжувалося насильницькою експропріацією землі, худоби, реманенту.                                                       Робилося все для того, щоб убити одвічне прагнення селянина мати власну землю та вчитися продуктивно працювати на ній. Забираючи майже все, селян силоміць заганяли до колгоспів, а незгодних репресували. Фактично йшлося про розселянювання хліборобів. Частина з них, насамперед молодь, йшла до міст, у промисловість. Чимало вихідців з села, котрі ставали студентами або призивалися до Червоної армії, не поверталися додому.

          Отже, в результаті „соціалістичної колективізації” радянська влада досягла багатьох цілей. Заможне і здатне до продуктивної праці селянство (куркулі, значна частина середняків) було винищено. Інша частина селян, насамперед найбідніших, була загнана до колгоспів, унаслідок чого сталося розселянювання  хліборобів. Усе це негативно вплинуло на створення високопродуктивного сільського господарства і піднесення життєвого рівня населення.
    У 1932–1933 рр.  народ, особливо селянство, відчули на собі, мабуть, один з найтрагічніших результатів колективізації – голодомор. Його витоки, як уже зазначалося, слід шукати в аграрній політиці радянської влади. Плани хлібозаготівель, зокрема, ніколи не були економічно обгрунтованими, вони по суті означали продовольчу диктатуру. Особливо в  українських хліборобів вилучали майже дві третини валового збору зерна, переважну більшість тваринницької продукції. Крім того, колгоспи власними силами утримували машинно-тракторні станції і продукції для достатньої оплати праці хліборобів у них уже не залишалося. У 1931 р. майже третина урожаю була втрачена під час жнив. Плани хлібозаготівель, однак, залишилися без змін. В 1932 р. була прийнята постанова „Про охорону соціалістичної власності”, згідно з якою за „присвоєння” навіть жмені зерна з колгоспного поля селяни каралися розстрілом або концтабором. У засіки держави тоді забирали навіть насіннєвий фонд, не видаючи колгоспникам ані зернини.
    У країні  почався голод. Однак навіть за цих умов значна кількість зерна йшла на експорт. Центральна влада спромоглася виділити Україні лише 3 млн. пудів хліба. Яка його частина потрапила голодуючим, і сьогодні залишається невідомим. Відоме інше: втрати України становили 3,5–5 млн. чоловік. Цей голодомор був безсумнівно штучним і класифікується як радянсько-більшовицький геноцид проти українського народу.
    Однак, незважаючи на такі великі жертви, які заплатив наш народ за соціалістичну індустралізацію і колективізацію, ефективність господарювання залишалась низькою, велась в основному екстенсивними методами, добробут народу зростав дуже повільно.

                                                     

Робота з документами в групах.

           Михаил Шолохов в письме к Й. Сталину от 4 апреля 1933 г.

…Но выселение — это ещё не самое главное. Вот перечисление способов, при помощи которых добыто 593 т хлеба                          

1. Массовые избиения колхозников и единоличников.                                         

2. Сажание «в холодную». «Есть яма?» — «Нет». — «Ступай, садись в амбар!» Колхозника раздевают до белья и босого сажают в амбар или сарай. Время действия — январь, февраль, часто в амбары сажали целыми бригадами.

3. В Ващаевском колхозе колхозницам обливали ноги и подолы юбок керосином, зажигали, а потом тушили: «Скажешь, где яма! Опять подожгу!» В этом же колхозе допрашиваемую клали в яму, до половины зарывали и продолжали допрос.

5. В Варваринском колхозе секретарь ячейки Аникеев на бригадном собрании заставил всю бригаду (мужчин и женщин, курящих и некурящих) курить махорку, а потом бросил на горячую плиту стручок красного перца (горчицы) и не приказал выходить из помещения. Этот же Аникеев и ряд работников агитколонны, командиром коей был кандидат в члены бюро РК Пашинский при допросах в штабе колонны принуждали колхозников пить в огромном количестве воду, смешанную с салом, с пшеницей и с керосином.

10. В Затонском колхозе работник агитколонны избивал допрашиваемых шашкой. В этом же колхозе издевались над семьями красноармейцев, раскрывая крыши домов, разваливая печи, понуждая женщин к сожительству.

13. В Колундаевском колхозе разутых добоса колхозников заставляли по три часа бегать по снегу. Обмороженных привезли в Базковскую больницу.

… Обойти молчанием то, что в течение трёх месяцев творилось в Вешенском и Верхне-Донском районах, нельзя. Только на Вас надежда. Простите за многословность письма. Решил, что лучше написать Вам, нежели на таком материале создавать последнюю книгу «Поднятой целины».

С приветом М.Шолохов

И. В. Сталин — М. А. Шолохову

6 мая 1933 г.

Дорогой товарищ Шолохов!

Оба Ваши письма получены, как Вам известно. Помощь, какую требовали, оказана уже. Для разбора дела прибудет к вам, в Вешенский район, т. Шкирятов, которому — очень прошу Вас — оказать помощь. Это так. Но это не всё, т. Шолохов. Дело в том, что Ваши письма производят несколько однобокое впечатление. Об этом я хочу написать Вам несколько слов. Я поблагодарил Вас за письма, так как они вскрывают болячку нашей партийно-советской работы, вскрывают то, как иногда наши работники, желая обуздать врага, бьют нечаянно по друзьям и докатываются до садизма. Но это не значит, что я во всём согласен с Вами. Вы видите одну сторону, видите неплохо. Но это только одна сторона дела. Чтобы не ошибиться в политике (Ваши письма — не беллетристика, а сплошная политика), надо обозреть, надо уметь видеть и другую сторону. А другая сторона состоит в том, что уважаемые хлеборобы вашего района (и не только вашего района) проводили «итальянку» (саботаж!) и не прочь были оставить рабочих, Красную армию — без хлеба. Тот факт, что саботаж был тихий и внешне безобидный (без крови), — этот факт не меняет того, что уважаемые хлеборобы по сути дела вели «тихую» войну с советской властью. Войну на измор, дорогой тов. Шолохов…                                                     

Конечно, это обстоятельство ни в какой мере не может оправдать тех безобразий, которые были допущены, как уверяете Вы, нашими работниками. И виновные в этих безобразиях должны понести должное наказание.                        

Но всё же ясно, как божий день, что уважаемые хлеборобы не такие уж безобидные люди, как это могло бы показаться издали.

Ну, всего хорошего и жму Вашу руку.

Ваш И. Сталин                           

Питання до документів.

1.Охарактеризуйте погляди М. Шолохова щодо проблеми селянства.

2.Охарактеризуйте погляди Й. Сталіна щодо існуючої проблеми.

3.Охарактеризуйте становище селян під час радянської модернізації.

 

Демонстрація фільму «Значення Одеського порту в роки  Голодомору».

Інтерв’ю на англійській мові (у 1983 році Конгресом США створена спеціальна комісія для дослідження голоду 1932 – 1933 року, представники цієї комісії  беруть інтерв’ю)

Демонстрація самостійної роботи  студентів за тематикою.

 

 Голод в  Одесі та в Одеській області.

 Діти – жертви голодомору.

 Скільки загинуло? Порахуємо разом.

 

Висновки «Скринька думок».

 

V. Опрацювати відповідний параграф підручника.

 

Література.

1. Ладиченко Т.В. Всесвітня історія, 10 кл.,  підручник. – К.: А. С. К., 2006, 2007.

2. Полянський П.Б. Всесвітня історія. 10 кл., підручник – Ґенеза, 2004.

3. Рожик М.Є. та ін. Всесвітня історія. 10 кл., підручник - Ґенеза, 2004.

4. Бердичевський  Я.М. та ін. Всесвітня історія, 10 кл., підучник. – Прем’єр,  

    2003.