УРОК ВИРОБНИЧОГО НАВЧАННЯ ЯК ОБ'ЄКТ АНАЛІЗУ.

УРОК ВИРОБНИЧОГО НАВЧАННЯ ЯК ОБ'ЄКТ АНАЛІЗУ.

 

Виробниче навчання - неодмінна частина підготовки кваліфікованих робітників у професійно-технічних навчальних закладах. Для нього в цілому  характерні основні загальні закономірності навчального процесу. Але виробниче навчання має свою специфіку, і перш за все в тому, що воно здійснюється в процесі продуктивної праці учнів. Це і визначає особливості його змісту, форм і методів.

Виробниче  навчання як частина  навчального процесу  включає  діяльність учнів - вчення і діяльність майстра - інструктування. Вчення й інструктування тісно взаємопов'язані.

Вчення як систематичний, свідомий і цілеспрямований процес на  навчальну працю учнів по засвоєнню знань, виробленню умінь і навичок має зовнішню і внутрішню  сторону. Зовнішня (практична) сторона в процесі виробничого навчання учнів проявляється в процесі їх трудової навчальної діяльності - виконанні прийомів, операцій, виготовленні виробів, регулюванню, налагодженню механізмів тощо. Внутрішня (інтелектуальна) діяльність включає сприйняття й осмислення інструктивних вказівок майстра, планування  майбутньої роботи, пошук найбільш раціональних способів її виконання, визначення методів контролю і самоконтролю тощо. В результаті єдності зовнішньої та внутрішньої сторін навчальної діяльності в учнів формуються знання, вміння і навички.

Керівництво, коригування, управління зовнішньої й внутрішньої навчальної діяльності учнів складає суть інструктування, яке включає наступні основні елементи:

• створення в учнів орієнтовної основи діяльності, тобто повного і розгорнутого уявлення про завдання майбутнього трудового процесу, умовах, засобах, способах і особливостях виконання і контролю дій;
• керівництво діяльністю учнів при виконанні ними навчально-виробничих  робіт;
• контроль і аналіз навчальних успіхів учнів, перевірка та оцінка їх знань, умінь і навичок.

Зміст, форми, методи й засоби діяльності майстра у керівництві виробничим навчанням учнів залежать від професії, теми, мети на відповідному  етапі навчання, підготовленості учнів і майстра, умов навчання.

Процес виробничого навчання здійснюється в різних формах і різними методами. Під формами  навчання розуміють способи побудови навчально-виховного процесу, що визначають характер навчально-виробничої діяльності учнів, керівництво цією діяльністю і структуру занять. Слід розрізняти форми організації навчального процесу та форми організації навчально-виробничої діяльності учнів.

Основною формою організації процесу виробничого навчання учнів у навчальних майстернях і на навчальних ділянках виробництва є урок. Йому притаманні чіткість мети та змісту, а також організаційна  структура. При урочній формі навчання, яка  характеризується насамперед керівною роллю майстра, усі учні групи одночасно вивчають один і той же або однотипний навчальний матеріал, виконують однотипні навчально-виробничі завдання.

Урок виробничого навчання включає три основні елементи:

     -     вступний інструктаж;

•            вправи (самостійна робота) учнів і поточний інструктаж їх майстром;
•            заключний інструктаж.

Вступний інструктаж на уроці має наступну типову схему:

•  повідомлення теми й мети уроку;
•  перевірка знань за матеріалом спеціальної технології (спеціальних предметів) і минулих уроків виробничого навчання, пов'язаного з матеріалом майбутнього уроку;
•  пояснення характеру і призначення майбутньої роботи та порядку виконання вправ або самостійної роботи учнів; розбір креслень, схем, технічних вимог і демонстрація майбутніх навчально-виробничих робіт; ознайомлення учнів з матеріалами, інструментами, пристосуваннями та іншими засобами виконання робіт, які будуть застосовуються на уроці; пояснення і показ найбільш раціональних прийомів, способів і послідовності виконання завдань, а також способів контролю якості роботи; розбір документації письмового інструктування (інструкційних, інструкційно-технологічних, технологічних карт, навчальних алгоритмів, карток-завдань, тощо); розгляд типових помилок і способів їх попередження та усунення; пояснення і показ способів раціональної організації робочих місць при виконанні завдання; розгляд правил техніки безпеки; перевірка засвоєння учнями матеріалу вступного інструктажу, пробне виконання учнями прийомів і способів виконання роботи, показаних майстром;
•   видача завдань і розподіл учнів по робочих місцях.

Ця схема може змінюватися в залежності від специфіки навчального матеріалу уроку, особливостей методики його вивчення, періоду навчання, місця теми в загальній структурі виробничого навчання, досвіду майстра тощо. Наведена схема характерна насамперед для вступного інструктажу, який організовується при навчанні учнів в навчальних майстернях. Разом з тим більшість його структурних елементів характерні і для вступного інструктажу при навчанні в умовах виробництва.

        Вправи (самостійна робота) учнів представляють  продуману, педагогічно обґрунтовану систему, що забезпечує послідовне формування в учнів необхідних умінь і навичок. Основними вимогами, якими необхідно керуватися, намічаючи систему вправ з відповідної  теми, є: послідовність і взаємозв’язок вправ за змістом; поступове ускладнення змісту вправ і їх дидактичних завдань; поступове підвищення ступеня самостійності учнів; різноманітність вправ за змістом і дидактичним завданням; правильний розподіл вправ у часі і за часом; повторюваність в межах взаємопов'язаного матеріалу.

Ці вимоги характерні як для вправ з теми, так і для системи вправ, що проводяться в певний період навчання.

Керівництво діяльністю учнів в процесі виконання ними вправ і самостійної роботи майстер здійснює у формі поточного інструктування. Організаційно поточне інструктування проводиться, як правило, у вигляді так званих цільових обходів робочих місць учнів. При обході майстер стежить за роботою всіх учнів і робить необхідні зауваження і вказівки. Але у кожного учня він ретельно перевіряє ту сторону його роботи, яка являється метою обходу. Кількість, конкретні цілі обходів залежать від змісту виконуваних робіт, організації навчального процесу, періоду навчання, особливостей навчальної групи. Зазвичай під час обходів робочих місць учнів майстер перевіряє, чи всі учні своєчасно приступили до роботи і як організовані їх робочі місця; чи правильно застосовують вони прийоми й способи роботи,  навчально-технічну та інструкційну документацію; якість виконання роботи на окремому  етапі (міжопераційний контроль); прийоми й способи самоконтролю; дотримання правил організації та безпеки праці. Поряд з цим майстер під час  цільових обходів звертає увагу на типові помилки, які допускають учні при виконанні конкретних робіт, допомагаючи попередити й усунути їх.

Поточне інструктування учнів майстер здійснює, застосовуючи такі методичні прийоми, як активне втручання в хід роботи учня, коли його дії можуть призвести до аварії або явного браку, а також у випадках грубого порушення правил охорони праці; роз'яснення і вказівки учневі, корегуючи його дії і які спонукають до самостійних дій; вимога виконання вказівок, що сприяють вихованню в учня акуратності, самостійності, уваги, наполегливості, відповідальності тощо.

Методика поточного інструктування багато в чому залежить від характеру виконуваних робіт, періоду навчання, педагогічного досвіду майстра. Вона підпорядкована вирішенню головного завдання - забезпечити подальше просування учнів в опануванні професійними уміннями й навичками, якісне виконання навчально-виробничих робіт.

Завершальним структурним елементом уроку виробничого навчання є заключний інструктаж. Його зміст, організацію і методику проведення визначають в ході й за результатами конкретного уроку. Головна мета заключного інструктажу на будь-якому етапі навчального процесу - на основі аналізу успіхів і недоліків учнів показати, чому вони навчились, наскільки просунулися в опануванні професією, що і як потрібно робити, щоб не допускати помилок і закріпити успіхи. Важливо так організувати заключний інструктаж, щоб учні самі розібрались у своїх помилках і знайшли шляхи їх усунення та попередження. Якщо учні недостатньо засвоїли окремі прийоми, майстер їх показує ще раз; якщо причиною помилок і недоліків в роботі були слабкі теоретичні знання учнів, він повинен повторити з учнями необхідний матеріал. Такий методичний прийом, коли усвідомлені помилки відразу ж підкріплюються інструктажем, дає, як правило, позитивний результат.

Ми розглянули урок - основну форму організації  виробничого навчання в навчальних майстернях і на навчальних ділянках підприємств. В умовах виробництва (в цехах, ділянках, на будівельних об'єктах тощо) формами організації навчального процесу є: навчання учнів у складі учнівських бригад; навчання в складі бригад кваліфікованих робітників; індивідуальне прикріплення учнів до кваліфікованих робітників.

Специфічною формою організації виробничого  навчання слід вважати виробничу практику, яка може проводитися із застосуванням вище перерахованих форм виробничого навчання в умовах виробництва. Крім того, для виробничого навчання характерні і такі форми, як виробничі екскурсії, домашня навчальна робота учня.

Як уже зазначалося, слід розрізняти форми організації виробничого навчання та форми організації  навчально-виробничої діяльності учня. До останніх відносяться фронтально-групова, бригадна, індивідуальна. Кожна з них має свої переваги і недоліки і застосовується в залежності від конкретних умов виробничого навчання. Не слід змішувати урочну форму організації виробничого навчання і фронтально-групову форму організації навчально-виробничої діяльності учнів. Фронтально-групова форма організації навчально-виробничої діяльності учнів застосовується головним чином при урочній формі організації навчального процесу. Разом з тим на уроці широко застосовуються і бригадні, і індивідуальні форми навчально-виробничої діяльності учнів. Таким чином, форми організації навчання і форми діяльності учнів слід розглядати в єдності.

Одним з найважливіших компонентів процесу виробничого навчання є методи навчання. В процесі виробничого навчання зазвичай застосовують методи, які класифікують за джерелом знань, умінь тобто словесні (пояснення, бесіда, письмове інструктування тощо); наочні (показ трудових дій, демонстрація наочних посібників, спостереження учнів тощо); практичні (вправи, лабораторно-практичні роботи, вирішення навчально-виробничих задач тощо). Словесні використовують, як правило, при проведенні вступного інструктажу, а також при поточному інструктуванні учнів в процесі їх роботи. Наочні методи найбільш характерні для вступного інструктажу. Серед них варто виділити показ трудових дій, за допомогою якого майстер формує у свідомості учнів основу  (зразок) як виконувати дію   (прийом, спосіб, процес), необхідний їм для засвоєння. Особливе значення показ має в період вивчення прийомів і операцій. Найважливішими для виробничого навчання є практичні методи, і перш за все вправи, які фактично являються основним методом виробничого навчання (вчення учнів).

В останні роки увагу практичних працівників професійно-технічних навчальних закладів приваблюють методи, в основу класифікації яких покладено пізнавальна діяльність учнів. Це репродуктивні і проблемно-пошукові методи.

 При застосуванні репродуктивних методів учні освоюють знання в готовому вигляді, виконують розумові і практичні дії за зразками, даними викладачами або майстром. Репродуктивна направленість процесу виробничого навчання найбільш характерна для початкового періоду, коли учні вивчають основні прийоми і операції, види робіт, трудові  функції, типові для їх професії. У цей період навчання ведеться в основному за зразками і інструкціями, за пропонованими у формі пояснень, показу трудових прийомів, інструкційними і інструкційно-технічними картами, простих алгоритмічних приписів тощо.

Застосування проблемно-пошукових методів вимагає активного включення учнів в рішення пізнавальних і практичних завдань різної складності. Тому вони застосовуються на більш пізніх етапах навчання, коли учні накопичили достатній досвід для самостійно  пізнавальної та трудової діяльності і є можливість розвивати навички їх творчої навчально-пізнавальної діяльності, сприяючи більш осмисленому і самостійному оволодінню знаннями і вміннями.

Кожен метод реалізується одночасно з іншим і з їх допомогою. Так, в системі репродуктивних і проблемно-пошукових методів словесні, наочні і практичні методи виступають як методичні прийоми, як основні інструменти діяльності педагогів і учнів. У свою чергу система словесних, наочних і практичних методів реалізується в репродуктивному або проблемно-пошуковому напрямках.

У педагогічній теорії і практиці проблемно-пошукова спрямованість навчального процесу розглядається переважно стосовно теоретичного навчання. Однак безперечно, що такий підхід може і повинен знайти застосування і в процесі виробничого навчання. На кількох прикладах покажемо можливості поєднання репродуктивної і проблемно-пошукової діяльності учнів в процесі виробничого навчання.

 

1. Репродуктивна  діяльність учнів

Виконання прийомів і операцій за зразком поданим майстром.

Проблемно-пошукова (продуктивна) діяльність учнів

 Активна участь в розборі особливостей нових трудових прийомів.

2. Репродуктивна  діяльність учнів

Виконання прийомів і операцій  відповідно до вказівок інструкційних карт

 Проблемно-пошукова (продуктивна) діяльність учнів

 Виконання завдань по карті, що розкриває тільки послідовність виконання

прийомів без інструктивних вказівок.

3. Репродуктивна  діяльність учнів

Виконання робіт за готовою  інструкційно – технологічною  картою

Проблемно-пошукова (продуктивна) діяльність учнів

Самостійне визначення технологічної послідовності і режимів виконання завдання.

4. Репродуктивна  діяльність учнів

Вправи на тренажері за детально розробленою інструкцією

Проблемно-пошукова (продуктивна) діяльність учнів

 Самостійна робота на тренажері в різних режимах і ситуаціях.

 

5. Репродуктивна  діяльність учнів

Контроль процесу і результатів роботи  за вказівкою майстра

Проблемно-пошукова (продуктивна) діяльність учнів

 Самоконтроль процесу і результатів навчально-виробничої роботи

 

Багато майстрів училищ, прагнучи активніше застосовувати проблемно-пошукові методи в процесі виробничого навчання, широко використовують евристичну бесіду, інструктуючи, не просто дають учням готові  вказівки і рекомендації, а спільно з ними обговорюють і розв’язують  питання, пов'язані з організацією і технологією виконання навчально-виробничих завдань. Учні самостійно визначають режими роботи устаткування, виробляють необхідні технічні розрахунки, знаходять довідкові дані в технічній літературі, інструкціях та інших джерелах. Формування умінь і навичок учнів при цьому базується на розвиток здібностей свідомо застосовувати знання із загальнотехнічних і спеціальних предметів для раціонального планування, виконання, регулювання і контролю їх трудової діяльності. Розвитку пізнавальної активності і самостійності учнів в значній мірі сприяє постановка в процесі вступного інструктування продуктивних питань, які стимулюють активні розумові дії  учнів, спонукають їх аналізувати, порівнювати, вибирати, обґрунтовувати свою думку.

У ряді випадків майстри виробничого навчання пропонують учням спеціальні завдання творчого характеру, і в залежності від складності учні виконують їх самостійно або під керівництвом майстра.Нерідко у виробничому навчанні застосовуються  міжпредметні комплексні домашні завдання, що сприяють   розвитку навичок пошукової діяльності учнів.

Таким чином, в педагогічній практиці вже намітились певні шляхи застосування проблемно-пошукових методів у виробничому навчанні. Задача керівників училищ - не тільки активно підтримувати і вміло направити передовий педагогічний досвід, але і довести його до основної маси практичних робітників. Велика роль в цьому належить правильно організованому аналізу уроків виробничого навчання.

Виробниче навчання в основному проводиться при фронтально-груповій організації діяльності учнів, коли майстер працює, як правило, одночасно з усіма учнями. Засвоєння ж учнями інструктивних вказівок майстра, формування у них умінь і навичок, а також світогляду відбувається у кожного учня суто індивідуально - в залежності від попередньої підготовки, розумового і фізичного розвитку, інтересу до навчання, вольових якостей тощо. Все це вимагає від майстра підвищення ступеня індивідуалізації навчального процесу, тобто застосування таких способів навчальної діяльності, які б максимально враховували індивідуальні особливості і відмінності учнів.

Індивідуалізація навчання передбачає таку організацію навчального процесу, при якій виконання кожної нової задачі вимагає від учнів стільки самостійної праці та напруги думки, скільки вони можуть проявити при своїх вікових та індивідуальних відмінностях в даних умовах навчання. При цьому потрібно, щоб всі учні були залучені в навчальну працю, щоб всі вони працювали в повну міру своїх можливостей і досягали поставлених завдань своїми силами. Кожен учень повинен отримувати завдання відповідної складності, тобто  робота повинна бути посильною, а не легкою, бо тільки в напруженій праці розвиваються необхідні якості людини. Важливою вимогою індивідуалізації навчання є забезпечення обов'язкового засвоєння основних, вузлових, провідних питань уроку усіма учнями. Тільки за цієї умови вся група і кожен учень можуть рухатись далі. У зв'язку з цим майстер особливу увагу повинен приділяти слабким учням. Підвищення рівня індивідуалізації навчання вимагає хорошого знання майстром індивідуальних особливостей і можливостей своїх учнів, їх сильних і слабких сторін, які проявляються в різних видах діяльності по-різному. Тільки за цієї умови майстер матиме можливість постійно підвищувати рівень слабких до рівня середніх, до рівня сильних, розвивати здібності і інтереси сильних.

Виходячи з цих положень, розглянемо характерні шляхи і способи індивідуалізації виробничого навчання стосовно до основних елементів уроку.

Вступний інструктаж:

- повідомлення матеріалу інструктажу  частинами, виділення головного, підбивання підсумків кожної частини, повторне пояснення найбільш складних питань матеріалу, повторний показ найбільш складних трудових прийомів і їх елементів;

-  видача диференційованих за складністю і джерелом завдань для самостійного вивчення навчального матеріалу (розбір креслень, технологічних карт, находження даних в довіднику тощо);

- варіювання питаннями різного ступеня складності, на які учні повинні відповісти;

- диференціювання змісту і складності контрольних питань за матеріалом вступного інструктажу;

-  повторне інструктування учнів, які не розібрались в основних питаннях, що вивчаються і не зуміли правильно почати вправи.

Вправи учнів і поточний інструктаж їх майстром:

- акцентування уваги на первинному закріпленні складних і важких прийомів і способів виконання операцій або навчально-виробничих робіт, а також на прийомах, які недостатньо чітко були засвоєні учнями на вступному інструктажі;

- індивідуальне поточне інструктування слабких  учнів: повторний показ прийомів, збільшення кількості тренувальних вправ, організація вправ в полегшених умовах або розподілення їх на елементи;

- видача завдань, диференційованих за змістом, складністю, темпом, технічним вимогам відповідно до можливостей учнів;

- диференціювання способів інструктування учнів: для слабких - за зразком або докладно розробленою інструкційною картою; для сильних - розвиток творчого мислення, самостійності, робота за складеними ними технологічними картами;

- організація бригадних форм роботи і в взаємодопомоги учнів, які працюють в одній бригаді.

Одним з важливих способів підвищення індивідуалізації виробничого навчання є застосування документації письмового інструктування. Використання у виробничому навчанні документів письмового інструктування має дві сторони: виробничо-технічну, визначальну, що і в якій послідовності треба робити для досягнень необхідного результату, і навчально-інструкційну, що містить вказівки, як робити. Дидактична цінність документації письмового інструктування в тому, що в ній відбивається найбільш раціональна і доцільна послідовність виконання трудових дій, прийомів, операцій, даються методичні і технічно грамотні, точні і дохідливі вказівки про доцільне їх виконання, поєднуються різні способи інформації - словесні вказівки і рекомендації, малюнки, схеми, графіки, контрольні запитання, що дає великий ефект в засвоєнні матеріалу.

У процесі виробничого навчання застосовуються два основних види документації письмового інструктування: інструкційні карти, використовувані при вивченні операцій і складових їх прийомів, і інструкційно-технологічні та технологічні карти, які застосовуються при виконанні робіт комплексного характеру.

Ефективність документації письмового інструктування багато в чому залежить перш за все від систематичності її застосування. Застосування письмових інструкцій, навчально-технічної документації повинно стати стилем педагогічної діяльності майстра - це привчить учнів користуватися документацією завжди.

Друга умова - глибоке знання майстром документації письмового інструктування,  вільне володіння усіма трудовими діями, прийомами і операціями, зображеними в картах, вміння виконувати їх відповідно до  рекомендацій, викладеними в інструктивних вказівках.

Третя умова - володіння майстром раціональною  методикою проведення занять з використанням документації письмового інструктування - інструкційних карт при фронтальному вивченні операцій і іноді побригадно (коли відповідна операція вивчається за графіком), інструкційно-технологічних і особливо технологічних карт, як правило, використовуваних індивідуально або побригадно. Найбільший ефект досягається, якщо і у майстра на робочому місці вивішена карта, виконана у великому масштабі, яку він використовує при вступному інструктажі, а у кожного учня на робочому місці є така ж карта.

Основною особливістю проведення вступного інструктажу із застосуванням документації письмового інструктування є підпорядкування послідовності інструктування (в основній  його частині) з рекомендаціями, викладеними в картах; ці рекомендації повинні бути органічно включені в процес інструктування. Майстер на демонстраційному робочому місці прийом за прийомом показує їх, даючи при цьому інструктивні пояснення і вказівки про правила виконання так, як вони розкриті в картах. Необхідно звертати увагу учнів на те, що відповідні вказівки про правильне виконання досліджуваних прийомів показані в інструкційно  або інструкційно-технологічних картах, які є у них на робочих місцях, і що до них слід звертатися, якщо виникнуть які не будь нерозуміння при виконанні навчально-виробничих робіт. Наявність в учнів інструкційних або інструкційно-технологічних карт певним чином впливає на методику поточного інструктування. Якщо в процесі поточного інструктування без застосування письмових інструкцій майстер, обходячи робочі місця учнів, сам надає їм необхідну допомогу, відповідає на питання, дає поради тощо, то при наявності документації письмового інструктування майстер пропонує учням у всьому розібратися самостійно по карті, внести необхідні корективи в роботу і тільки після цього приходить їм на допомогу.

Спостерігаючи за учнями, особливо при виконанні робіт комплексного характеру, майстер особливу увагу повинен звертати на чітке дотримання послідовності, рекомендованої в карті. Однак не слід всіх учнів жорстко «прив'язувати» до карти, принцип індивідуалізації справедливий і тут. Більш того, слід заохочувати і вітати прагнення учнів до самостійного, до внесення в запропоновані карти уточнень і змін з урахуванням реальних умов, в яких виконуються навчально-виробничі роботи. На більш пізніх етапах навчання, коли в учнів накопичений досвід роботи з інструкційними і інструкційно-технологічними картами, слід залучати їх до самостійного складання технологічних карт спочатку на прості, а потім і більш складні роботи. Так можна розвинути в учнів важливі для кваліфікованого робітника вміння самостійно планувати технологічні, процеси.

Письмове інструктування використовується також і при проведенні заключного інструктажу, в ході якого робота учнів звіряється з рекомендаціями інструкційної або інструкційно-технологічної карти.

Таким чином, застосування письмового інструктування багато в чому розширює можливості майстра в управлінні процесом навчання.

Велике виховне значення виробничого навчання.  Адже опанування основами професійної майстерності відбувається головним чином у процесі виробничої праці учнів - найважливішого виховного фактора.

У процесі продуктивної праці в учнів формуються такі якості робітника, як повага до праці і своєї професії, потребу  працювати,  почуття гордості за належність до робітничого класу. Участь в продуктивній  праці сприяє вихованню відповідальності, ощадливості, наполегливості в досягненні поставлених цілей, прагнення вдосконалюватися в своїй майстерності, колективізму, взаємодопомоги, ініціативності. Того, що становить активну життєву  позицію громадянина.

Всі ці якості формуються перш за все в процесі правильно організованого, вміло керованого процесу виробничого навчання, виховний ефект якого проявляється в повній мірі тільки тоді, коли в навчальному процесі забезпечені найбільш сприятливі умови для морального  і трудового виховання майбутніх робітників. З найбільш ефективних шляхів підвищення виховного  потенціалу виробничого навчання, які застосовуються передовими майстрами, слід виділити  такі: показ перспектив розвитку галузі, конкретного виробництва, базового підприємства,  розкриття суспільної значущості  виробничої праці учнів для успішного опановуванні професією; підвищення ступеня свідомості і самостійності  учнів в навчально-виробничій праці; організація взаємоконтролю, взаємодопомоги в навчальній групі; широке залучення учнів до раціоналізації і винахідництва; проведення конкурсів майстерності, виставок кращих робіт учнів.

Підвищення виховної спрямованості виробничого навчання у вирішальній мірі залежить від майстра, який повинен проявити всю свою педагогічну  майстерність, домагаючись органічної єдності навчання і виховання учнів, постійно і цілеспрямовано формуючи у них активну життєву позицію.

Аналізуючи  урок виробничого  навчання, необхідно покласти в основу педагогічного  аналізу перераховані вище методичні прийоми і під цим кутом зору оцінювати роботу майстра.