Урок. "Я бачив сон. Я бачив Україну..."

Тема: «Я бачив сон. Я бачив Україну. Через століття погляд мій сягнув» (В.Винниченко).

Мета: Формувати національну свідомість школярів, почуття гордості за історичне минуле, культурне та духовне життя наших предків; виховувати гуманне ставлення до спадщини українського народу, славетних творів української культури.

                                                            Хід уроку.

І. Організаційний момент (слайд 2, 1).

Вчитель: Прослухайте рядки вірша видатної української поетеси Л. Костенко:

Буває, часом сліпну від краси.

Спинюсь, не тямлю, що воно за диво, -

Оці степи, це небо, ці ліси -

Усе так гарно, чисто, незрадливо.

Усе, як є – дорога, явори,

Усе моє, все зветься ... Україна.

II. Оголошення теми і завдань уроку.

Мабуть, ви здогадалися, що наш урок буде присвячений Україні, її спадщині, її культурним і духовним скарбам.

III. Актуалізація опорних знань.

- Діти, які ще слова - синоніми можна використати для передачі змісту слова Україна?

(відповіді учнів)

Святою для кожної людини є земля, де вона народилася і зробила свій перший крок, вимовила перше слово, почула мамину колискову… Ці почуття - вічні. Наші предки залишили для нас велику спадщину у вигляді віршів, картин, вишиванок, пісень, музики, пам'яток архітектури тощо.

1. Давайте пригадаємо видатних українських поетів і письменників                                          (Тарас Шевченко, Леся Українка, Іван Франко, Михайло Коцюбинський, Олександр Олесь, Дмитро Павличко, Павло Грабовський).

Скільки любові до рідної землі, до свого народу бринить в кожному рядку їх творів. Всі вони дуже різні, але їх поєднує одне - безмежна любов до України. Послухайте деякі з них:

Дмитро Павличко. (Слайд 3, учень)

До Дніпра я приходжу вмивати свій зір,

Щоб у темряві дух мій не згас.

І вливається в очі мені з - понад зір,

Наче батько суворий Тарас.

Пахне хвиля дніпрова, мов сіно,

І гойдається в даль степову, Україно, моя, Україно,

Я для тебе на світі живу!

 

Павло Грабовський. (Слайд 4, учень)

Знову сонце. Зелень, квіти,

Пташечки з піснями;

Слізьми втіх плачуть віти,

Запахло садами

Зацвіло в діброві, в полі,-

Не бажав би раю...

Чом же ти не маєш долі,

Не цвітеш мій краю?

 

Василь Симоненко. (Слайд 5, учень)

Я не бував за дальніми морями,

Чужих доріг ніколи не топтав -

В своїм краю під буйними вітрами

Щасливим я і вільним виростав.

Мене ліси здоров'ям напували,

Коли бродив у їхній гущині,

Мені поля задумливо шептали

Свої ніким не співані пісні

Коли не вмів ще букваря читати,

Ходив, як кажуть, пішки під столом,

Любить мене навчила мати

І рідну землю, щоб там не було.

Чужих країв ніколи я не бачив,

Принад не знаю їхніх і окрас,

Та вірю серцем щирим і гарячим:

Нема землі такої, як у нас.

2. Всесвітньовідомі українські художники оспівували красу нашої батьківщини на своїх полотнах. Серед них Ілля Репін, Архип Куїнджі, Іван Айвазовський (показ репродукцій картин).

 

1) Слайди 6-12 (учні):

Ілля Юхимович Рєпін жив і творив в 1844-1930 роках.

Він палко любив Україну. Це Була його Батьківщина. Тут він народився, назавжди захопився природою, людьми, їх звичаями, побутом, народним мистецтвом.

Творча, педагогічна і громадська діяльність його також була пов’язана з Україною.                    У 1867, 1876, 1877 рр. він жив у Чугуєві, у 1880 і 1882 рр. відвідував Київ. Дружив з                      М. Кропивницьким, М. Мурашком, А. Праховим, Д. Яворницьким. З великим захопленням писав про українське мистецтво, підтримував творчість українських художників, а також діяльність малювальних шкіл М. Мурашка у Києві, М. Раєвської-Іванової у Харкові, Одеської малювальної школи.                                               Він був українцем і за характером своєї творчості. У полотнах Рєпіна українська стихія виблискує усіма своїми фарбами. Це ряд картин, серед яких «Українська хата» (ПАУЗА), «Українська селянка» (ПАУЗА), «Вечорниці» (ПАУЗА), «Запорожці пишуть листа турецькому султану» (ПАУЗА).                                                          У 1909 р. на 32-й пересувній виставці з’явилася нова картина І. Рєпіна «Чорноморська вольниця», присвячена плаванню козаків по Чорному морю під час походів до берегів Турції. На 46-й пересувній виставці у 1917 р. була показана картина «Гайдамаки» про повстання 1768 р. на Правобережній Україні.

 

2) Слайди 13-17 (учні):

Відомості про дитинство Архипа Куїнджі дуже уривчасті і неповні. Навіть дата його народження відома недостовірно. Збереглися нечисленні документи, на підставі яких дослідники біографії Куїнджі називають днем ​​його народження 15 січня 1841 року. Відбулася ця подія в передмісті Маріуполя під назвою Карасу.

Але помер в 1910 році у м. С.-Петербурзі, був похований на Смоленському кладовищі (1952 його прах перепохований у Некрополі майстрів мистецтв у Свято-Троїцькій Олександро-Невській лаврі).

Вміння радісно відчувати красу й відповідно цьому відчуттю творити пейзажі передав своїм учням.                                                                                                                                                                                    Куїнджі створив кілька сотень картин, у т. ч. на українську тематику. Ось деякі з них:                                                                                                                                                                            - “Українська ніч” (ПАУЗА)                                                                                                                           - “Місячна ніч на Дніпрі” (ПАУЗА)                                                                                                                 - “Дніпро вранці” (ПАУЗА)                                                                                                                                      - “Чумацький тракт в Маріуполі” (ПАУЗА)

3) Слайди 18-26 (учень, вчитель):                                                                                                                                                                                 Іван Айвазовський - видатний український та баталіст вірменського походження. 

Маловідомим є той факт, що справжнє ім’я Івана Айвазовського Ованес Айвазян. Його батько був вірменом і змінив прізвище Айвазян на польський шляхетний лад Гайвазовський, проте для кращого звучання  вже сам художник прибрав літеру «г» і вийшло його вже донині відоме прізвище.

Айвазовський створив більше шести тисяч картин, з яких чотири тисячі відносяться до мариністики. Художник часто витрачав один день на картину, працюючи з самого рання і до вечора, оскільки для нього було важливим зберегти єдність настрою. У залежності від розміру картини, інколи написання «небесного ефіру» займало до 12 годин.

Багато хто думає, що Айвазовський замальовував море, сидячи на березі і спостерігаючи за хвилями. Проте він не завжди писав на пленері, а основним осередком його роботи була майстерня без картин та ескізів на стінах. Він пофарбував її у темно-коричневий колір аби не відволікатись від другорядних образів. Виходячи з цього принципу, мариніст вважав художником ту людину, яка вміє  змальовувати образи з пам’яті, тому часто дотримувався цієї думки і у своєму способі передачі сюжетів. Тож можна сказати, що море не було чітко змальованим з реальності. Сама пам’ять зображувала його, а отже, для художника характерна творча імпровізація. Для кожної картини майстер брав по три-п’ять кольорів, тобто палітра була  досить обмеженою. Аби краще зрозуміти море, він брав участь у воєнних та навчальних операціях флоту і деталізовано вивчав побудову кораблів та керування ними.                                                                                                                           Іван Айвазовський подорожував за кордоном, працював у Римі, Неаполі, Сорренто, Венеції, Парижі, Лондоні, Амстердамі. У 1845 року на запрошення турецького султана побував у Стамбулі. Пізніше відвідував це місто ще вісім разів з 1845 по 1890 рік та писав полотна на замовлення султанів Османської імперії. 30 цих робіт виставлено в музеї імперії у стамбульському палаці Долмабахче.                                                                                                                            Після свого повернення назавжди оселився у Феодосії, де збудував будинок та майстерню, влаштовував виставки, грошові надходження, виручені від продажу картин, передав місту для проведення у Феодосію питної води, будівництва залізниці та порту, заснував у місті художнє училище, археологічний музей, багато передавав на добродійні цілі, а у 1880 році заснував картинну галерею, яка наразі названа на його честь.

З листа Антона Чехова до своєї сестри про Айвазовського: «…Товаришував із Пушкіном, але його твори не читав. У своєму житті не прочитав ні однієї книжки. Коли йому пропонують прочитати, він говорить „Навіщо мені читати, якщо в мене є власна думка?“ Маєток розкішний, настільки казковий, таке можна побачити в Персії.»                                                                                                                                          Наприкінці життя передав у дарунок рідному місту будинок і майстерню, картини й скульптурні композиції. Навіть за кілька годин до смерті художник працював над картиною — «Вибух турецького корабля» (1900).

(Вчитель про картини І. Репіна. Українська тематика.)

 

3. Слайд 27 (учень):

А скільки музичних творів було створено нашими видатними українськими композиторами!

( Лисенко...) (прослуховування муз. творів).

Український композитор Микола Лисенко.

Народився Микола Віталійович Лисенко 22 березня 1842 року в селі Гриньки Кременчуцького повіту Полтавської області. Село Гриньки належало двоюрідному дядькові матері, поміщикові М.Булюбашу, у якого вона виховувалася. Він надзвичайно любив свою племінницю, а народження Миколи стало для нього справжньою радістю.

Тут і пройшло його раннє дитинство. У 1852 році хлопця відвезли до Києва. Для десятирічного хлопчика почалися роки навчання в різних навчальних закладах Києва, Харкова.

Но літні канікули Микола завжди проводив у рідному селі. Навчання Микола Лисенко вдало поєднував з заняттями музикою, яка все більше і більше захоплювала його. Музика не тільки вабила М.Лисенка, а й поступово заповнювала все його життя. Йому праглося більших і ґрунтовніших знань, хотілося вдосконалювати виконавську майстерність. З 1867 по 1869 рік він навчається у Лейпцігській консерваторії, а з 1874 по 1876 рік - у Петербурзі, у класі блискучого майстра оркестру М.Римського-Корсакова. Повернувшись до Києва, Микола Віталійович, з властивими йому енергією і запалом, поринає у творчість, не забуваючи при тому педагогічну, виконавську та музично-громадську діяльність.

На українському народному ґрунті М.Лисенко творить високохудожні композиції на шевченківську тематику, народні опери "Різдвяна ніч" і "Утоплена", оперу-сатиру "Енеїда", монументальну народну музичну драму "Тарас Бульба". Починаючи з 1869 року Микола Віталійович продовжував невтомно виступати у концертних програмах. У 1904 році М.Лисенко відкриває першу в Україні національну музично-драматичну школу (з 1913 року - ім. Миколи Лисенка), яка працювала у програмному режимі вищих мистецьких навчальних закладів. Разом з О.Кошицем організував у 1905 році музично-хорове товариство "Київський Боян", головою якого був до кінця життя. М.Лисенко був засновником і головою ради правління "Українського клубу" (з 1908 до 1911 року). Серед огрому творчої спадщини композитора основне місце посідають опери: "Різдвяна ніч", "Утоплена", "Тарас Бульба", "Наталка Полтавка", "Енеїда","Ноктюрн", дитячі опери "Коза-Дереза", "Пан Коцький", "Зима й Весна". Микола Віталійович Лисенко був одним з найкращих інтерпретаторів "Кобзаря" Т.Шевченка, на тексти якого написав понад 80 вокальних творів різних жанрів. Безцінною спадщиною великого композитора стали обробки фольклорно-пісенних зразків усної народної творчості. Смерть М.Лисенка, яка настала 6 листопада 1912 року, була непоправною втратою для української музичної культури.

Давайте послухаємо пісню "Гандзя" у виконанні Олени Петляш. Аккомпонірует на фортепіано Микола Лисенко. Слова народні, музика Миколи Лисенка.

Петляш Олена Діонисівна — українська оперна співачка. Народилася у 1890 році. Померла в 1971році. Виконувала українські народні пісні і романси українських композиторів в ансамблі з Миколою Лисенком.

 

4. Крім того у спадщину від нащадків для нас лишилися видатні пам'ятки архітектури (слайд 28). Серед них: Кам'яні пращури Мамая (кам'яні баби), Собор, що здіймається в небо (Самарська церква), Запорізька святиня, Кодак - твердиня на Дніпрі, Золотий міст Катеринослава. До речі, всі ці споруди належать до чудес Дніпропетровщини, а чому - ми зараз з вами дізнаємося.

 

1) Слайд 29. Розповідь учня про Кам'яних баб:

Кам'яні пращури Мамая. Кам'яні баби Дніпропетровщини.

Кам'яні баби - це людиноподібні статуї, які стародавні люди вважали ідолами-оберегами. Представники первісних народів встановлювали їх на курганах. Ці монументальні скульптури з'явилися на території сучасної України понад 6000  років тому.

Колекція стародавніх кам'яних статуй, або "кам'яних баб", як їх називають в народі, безсумнівно, відноситься до числа найбільш яскравих і своєрідних зібрань Дніпропетровського історичного музею. Це одна з найбільших колекцій древньої кам'яної пластики на Україні - 80 статуй!

Численність статуй "кам'яних баб" пояснюється дуже просто - в епоху середньовіччя, в ХI-ХIV століттях - степи Дніпровського Надпорожжя стали притулком для половецьких кочових племен, які прийшли в Східну Європу через Волгу з Азії. У районі порогів по берегах Дніпра знаходилося найбільше об'єднання половців - придніпровська орда. Саме тут, в високих травах Дешт-і-Кипчак - Половецька Земля (так називали свою нову батьківщину половці-кипчаки), височіли округлі, як спинки черепах, кам'яні гірки родових могил-курганів, на вершини яких встановлювали кам'яні статуї предків .

У статті "Кам'яні баби", опублікованій в "Історичному віснику" в 1890 році, Дмитро Яворницький  повідомляв, що на Україні довгий час, аж до XVIII століття, побутували такі назви кам'яних статуй, як "мамай", "мар'їні камені" . Він переказує легенду про походження кам'яних баб: "Жили колись на землі богатирі-велетні. Розсердились вони на сонце, почали на нього плювати. Разгнівалось сонце і перетворило велетнів в камені ".

Дійсно, багато половецькіх статуй представляють чоловіків-воїнів в шоломах, обладунках, зі зброєю: шаблями, луками, сагайдаками. Такі ж виразні жіночі статуї - в капелюхах, багато прикрашених костюмах, з дзеркалами і сумочками біля пояса.

В руках у всіх половецьких статуй посудина, мабуть призначена для ритуальних пиятик.

Встановлювалися статуї на курганах або недалеко від них, тобто в місцях священних, якими були родові могильники, де покоївся прах предків і відбувався кругообіг життя і смерті.

Кам'яні баби почали надходити в Дніпропетровський Історичний музей з середини XIX століття. Уже тоді, в перші роки існування музею, колекція була досить великою. По крайней мере, Катеринославський музей дозволив собі зробити щедрий подарунок Одеському археологічному музею - 13 половецьких статуй.

Особливий розквіт колекція кам'яних баб переживає при Яворницькому, колишньому директорові Катеринославського музею в першій половині XX століття (1902 - 1933 рр.).

Збереглася фотографія, на якій Д.І.Яворницький відображений в своєму кабінеті в оточенні кам'яних баб.                                                                                                                                            Зростання колекції, поповнення її новими статуями триває і в даний час. За останні роки в музей надійшло понад 10 нових статуй різних часів і народів, але виниклі серйозні труднощі із зберіганням колекції, тому призупинили її зростання. Важкі екологічні умови в місті виявилася однаково згубними як для людей, так і для творінь їх рук: статуї почали катастрофічно швидко руйнуватися. Виникла гостра необхідність в їх реставрації (така почалася в 80-х роках, але була припинена через відсутність коштів), і в будівництві для зберігання кам'яних баб спеціального павільйону - лапідаріума. На жаль, в даний час ні одну з цих проблем музей поки не в змозі вирішити з відомих причин. Зараз ми можемо тільки констатувати: найбільша в Україні колекція кам'яних баб опинилася під загрозою загибелі, їй необхідна екстрена допомога. Підводячи підсумки, зазначимо, що кам’яні баби були для наших пращурів і будуть для нащадків - символом Дикого Поля, в якому квітла відвага кімерійців і половців, героїзм скіфів і нестримна воля козаків. Без бовванів українські степи обезголовлені, тому, якщо ми прагнемо відродити велич наших Предків у нас самих, варто почати з відновлення втраченого Великого Лугу та охоронців Степу - Кам’яних Баб.
 

2) Слайди 30-31. Розповідь учня про Самарську церкву:

Собор, що здіймається в небо… Троїцький собор (Самарська церква).

Цей Собор занесено до списку пам'яток світової культури, якими опікується міжнародна організація ЮНЕСКО. Цей храм - один із найбільших мистецьких витворів українського зодчества. Фахівці його відносять до стилю козацького барокко.

Місто Новомосковськ спочатку називалося Самарою, тоді Новоселицею. А з 1794 року – Новомосковськом.

Троїцький собор (козацький храм) спроектував і побудував Яким Погребняк.

Храм цей унікальний тим, що побудований лише з дерева при цьому - без єдиного цвяха! Рада вирішила, що не потрібно вбивати залізо в церкву, присвячену Ісусу Христу, бо саме залізними цвяхами його розп'яли. А дерево - дуб і сосну брали в довколишніх лісах.

Храм вирішили побудувати за 2000 карбованців. Гроші збирали всією козацькою громадою.

Яким спочатку сконструював храм з очерету, а тоді вже з дерева (дуб і сосна). Стіни та склепіння були майстерно розписані старовинними візантійськими зразками. Розписи виконував один з учнів відомого художника Дмитра Левицького. Козаки дарували ікони, церковні книжки, хрести, дорогоцінні прикраси та гроші для прикрашення храму. А ще, цікавим є той факт, що 9 башт церкви настільки майстерно складені, що майже не потребували скріплення. Кожна з башт слугує підпорою іншій, а разом вони підтримують одна одну, створюючи єдиний ансамбль. Це можна побудувати, тільки добре знаючи закони рівноваги. Якось над містом пронісся вітер страшної сили. Він зривав дахи з будинків, виривав з коріння столітні дуби, а в соборі, за свідченням очевидців, лише панікадило хиталось та по кутках рипіло. Через 100 років, в 1887-88 роках Собор був відреставрований майстром-реставратором Олексієм Пахучим. Храм був пересложен «за старим зразком» але з деякими змінами. А також була добудована дзвіниця. Зверху на дзвіниці є годинник.

Але зараз, після реставрації, вже збивали колоди залізними цвяхами.

 

3) Слайд 32. Розповідь учня про Запорізьку святиню:                                                     Запорізька святиня - Самарський Пустинно-Миколаївський монастир.

Головна святиня запорізьких козаків – військовий монастир Запорізької Січі – знаходиться на Дніпропетровщині за кілометр від міста Новомосковська. Самарський Пустинно-Миколаївський чоловічий монастир – це давня обитель. Його історія нараховує майже 500 років. 

Історія монастиря почалася з церкви, побудованої козаками ще у 1576 році. Храм було перетворено в монастир з притулком для відставних престарілих козаків у 1602 році                                                                                                                                                                        Двоє ченців – пустельників подоружували і зупинилися за порогами Дніпра. Там їх знайшли козаки. Побудували їм церкву дерев’яну на честь покровителя запорожців – Чудотворця Миколая. А згодом і шпиталь звели і житло для недужих і старих козаків.                                                                                                                                                  Згодом Божа обитель стала святинею для усього запорозького війська.                                                                            Перший настоятель в обителі з’явився в 1602 році - ієромонах Таїсій. Були часи підйому і занепаду монастиря. Не один раз він був знищений і відбудований.                       Церкву побудував після розгону козаків Кирило Тарловський, який і став там настоятелем.                                                                                                                                    У Пустинно-Миколаївському монастирі знаходиться безцінна Охтирська ікона Божої Матері, яку іменують Самарською. Ікона вважається чудотворною та цілющою, про що свідчать не лише народні сказання, а й записи в церковних архівах.                                                                                                                                               В наш час монастир діючий, але потрібно багато відбудовувати, щоб він мав такий вигляд як раніше.                                                                                                                               Монастир має і підземне приміщення, де можуть вестися служби під час різних нещасть.

4) Слайд 33. Розповідь учня про Фортецю на Дніпрі:                                                                                     Кодак - твердиня на Дніпрі).

На мальовничих дніпрових кручах – залишки колись могутньої фортеці. У січні 1635 року сейм Речі Посполитої, яка тоді панувала на українських землях, виділив аж сто тисяч злотих на будівництво фортеці в районі Кодацького порогу. Чотирикутне укріплення з висунутими бастіонами й сухим ровом звели за проектом французького архітектора Левассера де Боплана швидко – за півроку. Земляні вали, дерев’яний частокіл, гармати, що обстрілювали береги Дніпра і гирло Самари, спорудили 200 німецьких найманців… Усе це давало можливість польській короні контролювати торговельні шляхи і пересування козацького флоту, а також перепиняти шлях на Січ селянам-втікачам.
Але твердиня довго не простояла. Усього за два місяці на неї напали запорожці на чолі з гетьманом Сулимою, повертаючись із вдалого походу на Азов, перерізали німецьких драгунів, розрили вали й вивезли на Січ гармати. Польський уряд не барився з відповіддю – війська Конецпольского придушили повстання, а гетьмана Сулиму стратили у Варшаві.

 

5) Слайди 34-35. Розповідь учня про перший міст Катеринослава:                                         Золотий міст Катеринослава.

18 травня 1884 року був урочисто відкритий найвідоміший міст в Україні - побудований за проектом провідного російського фахівця Н. А. Белелюбського - міст Катерининської залізниці.

Це - пам'ятка інженерного мистецтва, перший залізничний міст через Дніпро. У 1898 році у Парижі на Всесвітній виставці міст отримав золоту медаль. Вона належить інженеру Болелюбському та Березіну, а ще - Олександру Полю.

Спочатку міст був зроблений з дерев'яних, вільно скріплених між собою колод, його називали „живим". На зиму такий міст розбирали і переправлялися по кризі. Чудова 2-ярусна споруда довжиною півтора кілометра і вагою 9525 тонн була шедевром інженерної думки і стала головною визначною пам'яткою міста. Споруда моста обійшлася скарбниці в 4 мільйони царських рублів.

Для проходження великих суден міст обладнали унікальним розвідним механізмом.

Аж у травні 1884 року був відкритий міст залізничний, яким перевозили залізну руду. Найбільший внесок зробив у видобуванні залізної руди і побудові моста - Олександр Поль.

Мало хто знає, що цей міст тричі відроджувався з руїн: в 1920 році - після розрухи громадянської війни (в 1935 по мосту пішли трамваї), в 1943 - після руйнування гітлерівцями. Міст майже десять років простояв на тимчасових дерев'яних опорах;

був капітально відновлений в 1955 році, через рік по мосту було пущено рух тролейбусів.

Для проходження великих суден міст обладнали унікальним розвідним механізмом.

А 6 листопада 1977 року було розпочато рух поїздів по «брату-близнюку» - побудованому поруч новому металевому залізничному мосту.

 

5. «Вірю – не вірю»:

 

1) Чи вірите Ви, що Київ – найстаріше місто в Україні? (Ні. Місту Керч (Пантікапей) – 2600 років)

2) Чи вірите Ви, що географічний центр Європи знаходиться в Україні? (Так, у Карпатах)

3) Чи вірите Ви, що символом найвищої влади на Січі був меч? (Ні, булава)

4) Чи вірите Ви, що штани хлопцям до ХІХ століття дозволяли носити тільки після 15-ти років? (Так, до цього носили сорочку)

5) Як називається збірка, до якої увійшли поетичні твори поета та художника-кріпака? («Кобзар» Т.Г.Шевченка)

6) Хто запровадив християнство і охрестив народ Київської Русі? (Князь Володимир)

7) Чим прославився Ярослав Мудрий? (Він створив першу бібліотеку, дбав про поширення освіти)

IV. Підсумок уроку.

Наші предки залишили нам у спадок багату землю, свою історію, звичаї і традиції. А наше завдання - зберегти цей скарб і примножити.

Україна — це мати, яку не  обирають.

Україна — це доля, яка випадає раз на  віку.

Україна — це пісня, яка вічна на  цій землі.

 

- Що цікавого дізналися ви на уроці?

 

Є багато країн на землі,

В них озера, річки і долини,

Є країни великі й малі,

Та найкраща завжди – Батьківщина.

 

 

 

Класний керівник: Колісніченко М.Д.