Робота з дитячою книжкою. Казки про природу.
(Г. Демченко казка «Калинка»)
Мета: розширити знання дітей про калину як символ України; вдосконалювати читацькі навички учнів; вчити аналізувати прочитаний матеріал; збагачувати словниковий запас учнів; розвивати пам’ять, увагу, логічне мислення; формувати уміння самостійно працювати; виховувати бережне ставлення до природи.
Хід уроку
І. Повідомлення теми та завдань уроку
Діти! Сьогоднішній урок я хочу розпочати віршем Степана Жупанина
«Буду я природі другом», який для нас підготувала Сушкевич Любов.
Ви уважно слухайте, а потім дайте відповідь на запитання «Що означає бути природі другом?»
Йтиму садом, полем, а чи лугом,
буду я природі вірним другом.
Не столочу навіть і трави.
Я скажу їй: — Зеленій, живи!
Коли лісом буду я іти,
теж посію зерна доброти.
Побажаю дереву і пташці,
щоб вони жили у мирі й щасті.
Ви правильно відповіли на це питання, а попрацювавши добре сьогодні на уроці, ми з’ясуємо відповідь на інше питання
«Що потрібно людині, щоб бути другом природі?»
А почнемо ми з казки, яку написала відома дитяча письменниця Галина Демченко.
Крім того, що ця жінка писала для дітей, вона була ще і художницею, багато років працювала вчителем.
ІІ. Опрацювання матеріалу уроку
Казка ця про рослину – символ України, яку саме ви дізнаєтесь, коли відгадаєте загадку.
За хатиною в садочку у зеленому віночку,
у червоному намисті стала, наче молода.
І збігаються всі діти, щоб на неї поглядіти:
За намисто кожен – смик, та й укине на язик.
Зветься ж ця рослина – червона …..
-А хтось з вас знає народний вислів «Без верби і ….. нема України?»
(відкриваю назву на дошці)
Для того щоб наш урок був цікавим, ви повинні на уроці бути:
Калина – це кущ, весною вона розцвітає мов дівчина у білому вбранні. Восени стоїть калина у червоному намисті красива і урочиста. Ягоди її кислі і трохи гіркуваті, а взимку – солодкі. Вони дуже корисні. З них готують повидло, варення, компоти.
А ще на Україні є звичай виряджати своїх дітей у дальню дорогу рушником з вишитою калиною, бо вона оберігає людину від усього злого.
Звідки ж ця рослина отримала свою назву, ми дізнаємось сьогодні працюючи з казкою Галини Демченко «Калинка»
Метод « Припущення» за заголовком.
Словникова робота,
Хорове читання слів за вчителем, увага на наголос.
Пояснення значення слів.
щире серце
тонісіньке стебельце
край дороги
прийнялося стебельце
з криниці
ІІІ. Опрацювання казки
КАЛИНКА
В селі жила дівчинка. Звали Калинкою. Вона любила доглядати за квітами. Збирала їх у лісі. Любили ії люди за щире і добре серце.
Навесні пішла вона в ліс. Довго ходила. Ні деревця, ні кущика. «Дай,— думає Калинка,— посаджу тут щось, нехай росте». Викопала в лісі тонісіньке стебельце і посадила край дороги. А щоб прийнялося воно, Калинка кожен день з криниці воду носила та поливала.
Розрослося стебельце у великий кущ. Іде лісом чоловік. Стомився. Бачить — рясний кущ. Підійшов ближче. Усміхнувся і сказав:
— Спасибі тим роботящим рукам, що цей кущик посадили, і тому доброму серцю, що його викохало!
Тут увесь кущик враз укрився ніжним білим цвітом. Потім обсипався цвіт, а замість нього ягоди червоні. І диво — в кожній ягідці заховане зернятко, схоже на маленьке серце.
Прийшла й Калинка до свого улюбленця — і здивувалась.
А кущ шепоче:
— Це на згадку про твоє добре серце. А щоб люди тебе не забули, подаруй мені своє ім’я, Калинко.
Відтоді всі так і називають той кущ, ту рослину — калиною.
Фізхвилинка
IV. Усвідомлення та осмислення матеріалу
(в ягодах)
(діти куштують ягоди)
V. Творча робота в парах
- Намалюйте ілюстрацію до прочитаної казки так, щоб дитина не читаючи назву здогадалась про що буде мова.
VI. Робота в групах
- Складіть 2-3 загадки про калину.
Презентація груп.
VII. Підсумок уроку
На початку урока я ставила питання для роздуму: «Що ж потрібно людині, щоб бути другом природі?»
Після знайомства з цим твором, як ви будете відноситися до природи у своєму повсякденному житті?
КАЛИНКА
В селі жила дівчинка. Звали Калинкою. Вона любила доглядати за квітами. Збирала їх у лісі. Любили ії люди за щире і добре серце.
Навесні пішла вона в ліс. Довго ходила. Ні деревця, ні кущика. «Дай,— думає Калинка,— посаджу тут щось, нехай росте». Викопала в лісі тонісіньке стебельце і посадила край дороги. А щоб прийнялося воно, Калинка кожен день з криниці воду носила та поливала.
Розрослося стебельце у великий кущ. Іде лісом чоловік. Стомився. Бачить — рясний кущ. Підійшов ближче. Усміхнувся і сказав:
— Спасибі тим роботящим рукам, що цей кущик посадили, і тому доброму серцю, що його викохало!
Тут увесь кущик враз укрився ніжним білим цвітом. Потім обсипався цвіт, а замість нього ягоди червоні. І диво — в кожній ягідці заховане зернятко, схоже на маленьке серце.
Прийшла й Калинка до свого улюбленця — і здивувалась.
А кущ шепоче:
— Це на згадку про твоє добре серце. А щоб люди тебе не забули, подаруй мені своє ім’я, Калинко.
Відтоді всі так і називають той кущ, ту рослину — калиною.