Урок з історії України "Наростання економічної кризи. Уповільнення темпів зростання промисловості"

Розвиток економіки УРСР в середині 60-х – на початку 80-х років Викладач історії Кокош Лариса ДНЗ «Київський центр ПТО»

Етапи економічного розвитку УРСР 20 листопада 1964 р. — пленум ЦК КПРС, який скасував хрущовські реформи щодо перебудови партії і об’єднав промислові й сільськогосподарські комітети в єдині органи.

Економічне становище УРСР всередині 60-х років На початок 1960-х рр. сповільнилися темпи розвитку промисловості й сільського господарства. Семирічний план розвитку народного господарства (1959-1965 рр.) не було виконано. За 1958—1964 рр. удвічі скоротився приріст національного прибутку. Посилилося безсистемне перенасичення України промисловими підприємствами, що згубно позначилося на її екології. Зріс розрив між попитом на товари та їх виробництвом, особливо це стосується окремих продуктів харчування. Розпочалося підвищення цін, причому не тільки офіційне, а й приховане, пов’язане зі зміною асортименту продукції. Давалася взнаки відстала структура виробництва. Практикувався випуск продукції низької якості. Зменшувався приріст продуктивності праці. Виробничі фонди використовувалися неефективно. Колгоспи перебували в скрутному становищі. Знизився життєвий рівень більшості населення СРСР. Перед мільйонами людей постала житлова проблема.

У жовтні 1964 року уряд СРСР очолив Олексій Михайлович Косигін, який розпочав цикл економічних перетворень відомих як «косигінська реформа»

Вересень 1965 р. — пленум ЦК КПРС. Прийнято постанову “Про поліпшення управління промисловістю, вдосконалення планування та посилення економічного стимулювання промислового виробництва”. 2. Передбачалося підвищення наукового рівня планування економіки та роботи планових органів, забезпечення сталості планових завдань, перехід до складання п’ятирічних планів із розбивкою найважливіших завдань за роками. 1. Було взято курс на інтенсифікацію промислового виробництва. Ліквідовано раднаргоспи, а всі підприємства підпорядковано загальносоюзним міністерствам за галузевим принципом. Це означало обмеження прав союзних республік та їхніх територіальних органів. Після проведеної перебудови в Україні налічувалося 22 союзно-республіканські міністерства і сім республіканських: автомобільного транспорту і шосейних шляхів; будівництва; комунального господарства; місцевої промисловості; освіти; охорони громадського порядку; соціального забезпечення.

Сфери охоплені реформами Реформи О. Косигіна Промисловість 1. Вдосконалення системи планування і підвищення самостійності підприємств - скорочення кількості обов’язкових планових показників, недопущення зміни плану без згоди підприємств, залишення частини прибутку в їх розпорядженні (підприємства для своїх потреб вперше могли використати 40% прибутку) . 2. Основним показником ефективності роботи підприємства стало не кількість виготовленої, а обсяг реалізованої продукції, а також одержаного прибутку й виконання завдань щодо поставок найважливіших видів продукції. 3. Посилення економічного стимулювання і підвищення матеріальної зацікавленості трудових колективів. На підприємствах утворювалися фонди: розвитку виробництва (для поповнення основних фондів, запровадження нової техніки, технологій тощо); та матеріального заохочення працівників (для преміювання, одноразового заохочення, матеріальної допомоги). 4. Запровадження фонду соціально-культурних заходів і житлового будівництва. Це давало підприємствам можливість будувати житло, дитячі садки, бази відпочинку для своїх працівників.

ПЕРШІ НАСЛІДКИ РЕФОРМИ 60- х років в ПРОМИСЛОВОСТІ У 1964 р. деякі об’єднання швейної промисловості УРСР перейшли на роботу за прямими зв’язками з крамницями У 1965 р. у Львівському раднаргоспі було запроваджено госпрозрахунок, змінено систему планування, поліпшено матеріальне стимулювання У 1965 р. була опробована нова система преміювання інженерно-технічного персоналу (на 85 підприємствах) і робітників (на 90 підприємствах).

РЕФОРМИ 60- х років в СІЛЬКОМУ ГОСПОДАРСТВІ На початку листопада 1964 р. Президія Верховної Ради УРСР визнала такими, що втратили чинність, укази, які обмежували розвиток особистих підсобних господарств. Було скасовано низку документів, ухвалених у 1959—1963 рр., а саме: заборона утримувати худобу в особистій власності громадян, які проживають у містах і робітничих селищах; норми утримання худоби в особистій власності громадян-неколгоспників; підвищене оподаткування власників худоби, які «не займалися суспільно корисною працею»; підвищені податки із громадян, що утримували худобу «з метою особистого збагачення». У березні 1965 р. відбувся пленум ЦК КПРС, який ухвалив постанову “Про невідкладні заходи подальшого розвитку сільського господарства СРСР” - визначив напрямки реформування щодо розвитку сільського господарства

1. Зменшення планів обов’язкових поставок зерна. 2. Встановлення твердих планів закупівлі продукції на п’ять років. 3. Підвищення закупівельних цін. 4. Запроваджувалась вільна заготівля сільгосппродукції у населення за сталими цінами. 5. Запровадження надбавок за надпланову продукцію (50%-ва надбавка від основної закупівельної ціни). 6. Вводилася додаткова оплата працівникам, які вирощували рис, просо, гречку, соняшник. 7. Запровадження гарантованої оплати праці колгоспників. 8. Скасування обмежень щодо особистих підсобних господарств. 9. Зміцнення матеріально-технічної бази колгоспів і радгоспів. Механізація сільськогосподарського виробництва (посівні та збиральні машини, автодоїлки тощо). Зниження цін на сільськогосподарську техніку та запчастини до неї. 10. Дотації і капітальні вкладення у сільське господарство на зрошення та меліорацію земель. До кінця 70-х рр. в УРСР вироблялося 60 % союзного обсягу цукру, 44% - соняшнику, 36% - плодів і ягід, 30%- овочів, понад 27%- плодоовочевих консервів, значна частина зерна. Також вироблялося 23% союзного обсягу м’яса, 26% - тваринного масла, майже 20% - сиру та бринзи.

Завдяки втіленню економічної реформи 8-ма п’ятирічка (1966-1970 рр.) була найуспішнішою серед усіх. Вона отримала назву «золота п’ятирічка» 1. Виробництво промислової продукції в Україні зросло на 50%, продуктивність праці у промисловості — на 28%, національний дохід на 30%. 2. Дві третини промислової продукції отримано завдяки підвищенню продуктивності праці. 3. Україна освоїла виробництво 440 зразків нової техніки й матеріалів. 4. На підприємствах було введено в дію 310 повністю автоматизованих виробництв. 5. З виробництва було знято 1115 зразків старої техніки. 6. Було споруджено 250 великих підприємств. 7. Позитивні зрушення відбувалися переважно у важкій промисловості — металургії, енергетиці, промисловому машинобудуванні. Виробництво предметів споживання й надалі відставало від потреб населення.

8. В Україні збудовано 5 АЕС: Чорнобильську (м. Прип’ять, Київська обл.), Запорізьку (м. Енергодар), Південноукраїнську (м. Южноукраїнськ, Миколаївська обл.), Рівненську (м. Вараш) та Хмельницьку (м. Нетішин). 9. Завершилося спорудження найбільших в Європі теплових електростанцій — Придніпровської, Зміївської, Бурштинської, Старобешівської, Луганської. 10. Було створено єдину енергетичну систему республіки з долученням до неї промислових підприємств, радгоспів. 11. Високими темпами будують житло, споруди соціальної сфери. 12. Помітних успіхів у цей період досягли українські нафтовики та газовики. У середині 70-х років па території України розпочалася екс­плуатація 26 нових нафтових і газових родовищ, що значно збільшило видобуток нафти і газу в республіці. 13. Позитивні зрушення спостерігалися також і у розвитку гірничорудної, вугільної та металургійної промисловості. Здійснювалося прискорене будівництво шахт, рудників, домен, мартенів, прокатних станів. 14. Швидкими темпами розвивалися галузі, що визначали технічний прогрес промисловості – машинобудівна, металообробна, хімічна та нафтохімічна.

Важливою ознакою тогочасного вітчизняного машинобудування стало створення систем машин, автоматичних і потокових ліній, впровадження нових наукових технологій. На 1975 р., наприклад, у промисловості України комплексна механізація й автоматизація були запроваджені на 100 підприємствах, у 6 тис. цехів, дільниць і виробництв почали діяти механізовані потокові й автоматизовані лінії. На Дніпропетровському металургійному заводі було введено в дію створений вітчизняними конструкторами унікальний стан для прокату вагонних осей. Цей агрегат був вдвічі легший і вчетверо продуктивніший, ніж аналогічний закордонний зразок. На Харківському турбінному заводі було освоєно серійне виробництво турбін потужністю 500 тис. кіловат. У республіці розпочалося виробництво більш досконалих тепловозів, потужних тракторів Т-150, бурякозбиральних і кукурудзозбиральних комбайнів, новітніх літаків і морських суден, які не поступалися найкращим зарубіжним аналогам 60-70-х рр. Перехід на нові умови роботи відбувався поступово: у 1966 р. на нових умовах господарювання працювало 100 підприємств УРСР (1,5%), у 1970 р. — 8,2 тис. підприємств (83%).

Збільшення капіталовкладень в аграрний сектор. Валова продукція у сільському господарстві зросла на 16,6%. Було завершено електрифікацію сіл України. Зростало застосування мінеральних добрив (з 2,1 млн. тонн у 1965 р. до 3 млн. тонн у 1970 р.), впроваджувалися більш урожайні сорти зернових і технічних культур. Було запроваджено гарантовану оплату праці працівників колгоспів за тарифними ставками відповідних категорій робітників і службовців радгоспів. Дещо зміцнився кадровий склад спеціалістів колгоспів і радгоспів. У 1968 р. в Україні присадибні ділянки мали 5,2 млн. сімей колгоспників, 1,8 млн. сімей робітників і службовців, що жили в сільській місцевості, та 2 млн. сімей робітників і службовців у містах і селищах міського типу. Незважаючи на відсутність техніки, населення вирощувало на цих ділянках (загалом вони становили 7,7 % від усіх орних площ) 1/4 загального обсягу споживаних у республіці овочів, фруктів, понад 1/2 картоплі.

Від самого свого початку реформи були приречені на поразку, оскільки вони залишали без змін глибинні відносини виробництва — відносини власності. У реформах були закладені несумісні принципи: розширення прав підприємств і посилення централізації. Хоча підприємства ставали формально більш самостійними, вони не мали права самостійно визначати ціну на свою продукцію. Але вже на початок 70-х рр. економічні реформи загальмувалися і темпи економічного зростання почали падати. Причини невдач реформ 1960-х рр. 1. Командні методи керівництва. 2. Орієнтація на екстенсивні методи господарювання. 3. Мілітаризація економіки. 4. Косметичний характер реформ, які не зачіпали основ радянської економіки.

Слабкою була механізація робіт. Майже 40% промислових робітників працювали вручну, а в будівництві — понад 60%. За період з 1961 р. по 1985 р. майже вдвічі зменшилася рентабельність підприємств. Спрацьованість основних виробничих фондів становила 1961 р. 28%, 1985 р. — вже 43%, а чорної та кольорової металургії, паливно-енергетичного та хімічного комплексів — 50-60%. За темпами зростання основних виробничих фондів УРСР посідала останнє, 15-те місце в СРСР. Якість продукції залишалася низькою. Катастрофічно не вистачало металу, будівельних матеріалів, обладнання, палива, паперу, транспортних засобів, предметів першої необхідності тощо. Частка галузей, що працювала на споживчий ринок, у загальному обсязі валової продукції не перевищувала 30%, тоді як у розвинених країнах цей показник досягав 50-60%.

У республіці було збудовано 40 % усіх атомних енергоблоків країни. Протягом 1970 - 1985 рр. обсяги виробництва електроенергії в Україні збільшилися зі 137,6 до 272,0 млрд. кВт/год. Видобуток залізної руди в Україні протягом 1970 - 1985 рр. зріс зі 111 лише до 120 млн. т, прокат чорних металів — із 32,7 до 37,7 млн. т. Поступово зменшувався видобуток вугілля на Донбасі та зростала його собівартість. Якщо в період дев’ятої п’ятирічки тут щороку видобували до 200 млн. т вугілля, то в одинадцятій — менш ніж 180 млн. т. Знижувалася якість продукції. За офіційними даними, в електротехнічній, автомобільній галузях та на підприємствах, що випускали обладнання для харчової і легкої промисловості, продукція низької якості становила 15-20 %. З початком світової енергетичної кризи (1973 р.) у світі відбулося різке зростання цін на нафту, що дозволило СРСР отримати доступ до «нафтодоларів». Але партійно-державне керівництво не зуміло використати ці «нафтодолари» для створення потрібних галузей промисловості, модернізації народного господарства в цілому. Ці кошти просто “проїдалися”.

Карикатури журналу «Перець» (1967-1972 рр.) Широкого розмаху набули приписки на виробництві, хабарництво, казнокрадство, формування мафіозних структур і зрощування їх із державним апаратом. Збільшення управлінського бюрократичного апарату, який зростав дуже швидко. Тільки за 1960-1965 рр. він зріс на 41 тис. осіб. Зростання обсягів виробництва досягалося за рахунок залучення додаткової робочої сили, будівництва нових підприємств на старій технологічній основі, розширення посівних площ.

У 70-ті рр. суттєво сповільнилися темпи розвитку сільськогосподарського виробництва. Нераціонально використовувалася земля: • багаті чорноземи відводили на індустріальне будівництво (по 135-140 тис. га щороку); • 2 % ґрунтів було затоплено штучними морями та великими водосховищами; • 6 % земель, придатних для сільськогосподарського використання, опинилось у критичному стані через ерозію; • необґрунтовано здійснювалася хімізація; • були антинауковими плани меліорації (за період 1971—1985 рр. вкладення в меліорацію України становили 12 млрд. крб, а середньорічна віддача не перевищувала 3-4 млн. крб); • насиченість ґрунтів хімічними добривами і пестицидами зросла в 9 разів тощо; • щороку 600 млн. тонн ґрунтів змивалися водами рік і морів тощо. Безгосподарське використання земель призвело до того, що з 1965 р. по 1985 р. посівні площі в Україні зменшилися більш як на мільйон гектарів. У 1980 р. 40% колгоспів були нерентабельними, збитковими. Переважала ручна праця. Так, 1985 р. ручною працею у рослинництві було зайнято 71,4 % колгоспників і 79,8 % працівників радгоспів. Відсутність необхідної техніки. Тому у процесі збирання, заготівлі, перероблення, зберігання і транспортування українські колгоспи і радгоспи втрачали значну частину врожаю.

Умови життя і праці на селі залишалися дуже тяжкими. У глухому куті опинилася соціальна та духовна сфера. Протягом 1966-1985 рр. чисельність сільського населення зменшилася на 4,5 млн. осіб. Гальмувався розвиток особистих підсобних господарств, що призвело протягом 1966-1975 рр. до скорочення поголів’я свиней на 1 млн. 976 тис. (або 34%), овець і кіз — на 702 тис. (54,5%,), корів — на 620 тис. (18,2%). Ліквідовувалися “малоперспективні” населені пункти, населення яких переселялось у центральні садиби. Протягом 1972-1986 рр. в Україні зникло 1502 села. Цьому штучному процесові не було ні економічного, ні соціального виправдання.

На початку 1980-х рр. кризові тенденції у сільському господарстві значно загострилися. Керівники КПРС основною проблемою проголосили те, що «попит на продукти харчування поки що випереджає виробництво продовольства», тому потрібно зосередитися на нарощуванні кількості виробленої продукції. У травні 1982 р. пленум ЦК КПРС прийняв Продовольчу програму СРСР на період до 1990 р. Основні виробничі фонди у сільському господарстві планувалося збільшити приблизно у 1,5 рази. Від України вимагали виконання планів в 11 п’ятирічці: досягти виробництва зерна 51-52 млн. т, цукрових буряків – 57 млн. т, м’яса – 3,9-4,1 млн. т, молока – 22,5-23 млн. т. У 1979 р. була здійснена спроба запровадження реформи промисловості. На початку 1980-х рр. було здійснено чергову реформу управління сільським господарством. У 1982 р. в областях і районах були утворені агропромислові комплекси (АПК), які мали інтегрувати сільське господарство та переробну промисловість та усунути відомчі бар’єри. У 1985 р. виник справжній управлінський монстр — Держагропром СРСР. До нього увійшли підприємства й організації міністерств хлібопродуктів, рибного господарства, меліорації та водного господарства, Центросоюзу тощо. Однак Держагропром не зміг забезпечити ефективної інтеграції сільського господарства й переробної промисловості. Навпаки, посилилася бюрократизація управління колгоспно-радгоспним виробництвом.

Висновки Реформи в економіці, розпочаті в 1965 р., не були доведені до кінця. Вони не дали вагомих результатів, розбившись об стіну бюрократизму. Міністерства і відомства досить швидко звели нанівець госпрозрахунок, ліквідували самостійність підприємств. Система директивного планування та командного управління господарством збереглася, а в окремих випадках навіть посилилася. Провал реформ другої половини 1960-х років ще раз довів принципову неможливість реформування соціалістичної системи. У 1970—1985 рр. негативні тенденції в економіці республіки наростали, хоча говорити про «застій» у буквальному розумінні цього слова, мабуть, неправомірно. Водночас очевидно, що в господарському і політичному житті, соціальному і духовному розвитку республіки залишалося чимало елементів і «традицій» сталінської доби, надійно законсервованих брежнєвським керівництвом.