Урок з історії України "Особливості розвитку культури УРСР в період застою"

Особливості розвитку культури

У 1984 р. Верховна рада СРСР ухвалила “Основні напрями реформ загальноосвітньої і професійної школи”. Запроваджувалося навчання дітей з 6 років, 8-річні школи було реорганізовано в 9-річні, середні — в 11-річні.

Зменшення кількості шкіл (у 1980 р. їх було менше, ніж у 1960 р. на 9,3 тис.). У зв’язку з негативними демографічними процесами в Україні зменшилася чисельність учнів із 7,4 млн. 1965 р. до 6,6 млн. 1980 р. Закриття малокомплектних початкових і восьмирічних шкіл, особливо у сільській місцевості. Скоротилися витрати на освіту, погіршилася матеріально-технічна база. Велика кількість загальноосвітніх шкіл містилась у непристосованих або аварійних приміщеннях, 48% із них не мали водопостачання, 38% — центрального опалення, у кожному другому населеному пункті не було типових шкільних споруд. Низька заробітна платня вчителів. Листопад 1978 р. - директива Міністерства освіти “Удосконалення вивчення російської мови в загальноосвітніх школах республіки”. Зменшувалася кількість україномовних шкіл: за 1960 - 80-ті рр. — на 8,7 тисяч. Травень та червень 1983 р. - союзна та республіканська постанови “Про додаткові заходи щодо удосконалення вивчення російської мови в загальноосвітніх і навчальних закладах союзних республік”. Вчителі російської мови отримали надбавку до заробітної платні в розмірі 15%.

За 20 років (1960-1980 рр.) вищу освіту здобули 2,5 млн. осіб. За цей час підготовлено 3,8 млн. фахівців із середньою спеціальною освітою. Відкрито нові університети: Донецький (1964р.), Сімферопольський (1972 р.), Запорізький (1985 р.). Здійснено реконструкцію Львівського і Київського політехнічних інститутів, Дніпропетровського хіміко-технологічного інституту, зміцнено базу Київського і Дніпропетровського університетів. Орієнтація була на кількісні показники, тобто збільшення загалу студентів. А от якість підготовки була недостатньою, особливо на заочній та вечірній формах навчання, і не відповідала світовим вимогам. Освіту було політизовано. Студенти всіх спеціальностей повинні були вивчати основи марксизму. Широкого розмаху набрав третій трудовий семестр, коли під час літніх канікул студенти вишів та учні технікумів працювали на виробництві.

Селекційна робота Миронівського науково-дослідного інституту під керівництвом академіка Василя Ремесла (нові сорти пшениці, цукрового буряка). Олександр Шалімов створив Київський науково-дослідний інститут клінічної та експериментальної хірургії, розробив чимало хірургічних методик та інструментарію. Микола Амосов вивчав проблеми кардіохірургії, біологічної кібернетики. Уперше в СРСР зробив протез мітрального клапана серця. Завершено видання 26-томної «Історії міст і сіл України», під керівництвом академіка Петра Тронька, «Історія Української РСР».

Кіномитці мали у своєму розпорядженні непогану матеріальну базу. В Україні діяли три кіностудії — Київська ім. О. Довженка, Одеська та Ялтинська. Протягом 1976 - 1986 рр. було знято близько 200 фільмів, із яких 126 створили або продублювали українською мовою. В Україні в цей час діяло понад 30 тис. Кінотеатрів і пересувних кіноустановок, які щорічно обслуговували понад 800 тис. глядачів.

Сформувався жанр «поетичного кіно»: Леонід Осика «Камінний хрест» (за В. Стефанником).

Іван Миколайчук «Вавилон ХХ» (за В. Земляком).

Сергій Параджанов «Тіні забутих предків» (за М. Коцюбинським).

Основною темою образотворчого мистецтва був героїзм народу у війні та в роки відбудови, звеличення праці трударів колгоспних полів і великих будов тощо. Розвивалася радянська школа живопису. Кращі художні полотна, навіть в умовах тоталітарного режиму, сприяли формуванню естетичних смаків народу, допомагали збереженню народних традицій, загальнолюдських цінностей. Плідно в цей час працювали художники: М. Божій, В. Касіян, О. Лопухов, В. Бородай, В. Чеканюк, М. Дерегус, Ф. Манойла та ін. На історичну тематику створювали свої полотна Л. Холдченко, М. Крищенко. Сповнені ліризму, любові до природи картини О. Шовкуненка, С. Григор’єва та ін. Новаторством, високим професіоналізмом, оригінальністю славилися твори А. Горської, Л. Семикіної, О. Заливахи та багатьох інших, які зазнавали переслідувань з боку тоталітарної системи.

Відомим скульптором, живописцем, графіком, етнографом, збирачем творів народного мистецтва був Іван Гончар. Він — автор пам’ятників Максиму Горькому в Ялті, Тарасу Шевченкові в Яготині, народній художниці Катерині Білокур у с. Богданівна на Київщині. Успішно працювали українські скульптори-монументалісти. Справжніми творами монументального мистецтва є пам’ятники Лесі Українці в Києві й Тарасу Шевченкові в Москві. Композицію скульптурних рельєфів “Стіна пам’яті” художників А. Рибачук і В. Мельниченка на Байковій горі в Києві було знищено.

214 митців об’єднувала Спілка композиторів України, яка мала свої відділення в Харкові, Львові, Донецьку. Прекрасні пісні створив Платон Майборода. Плідно працювали О. Білаш, І. Шамо, С. Сабадаш. Внеском у скарбницю музичного мистецтва були опери Г. Майбороди і В. Губенка, симфонії В. Корейка і А. Штогаренка, кантати В. Рождественського і А. Філіпенка. Заслуженою славою користувалися оперні театри Києва, Львова, Харкова, Дніпропетровська, Донецька. Всій Україні та поза її межами відомі імена солістів Державного академічного оперного театру Євгенії Мірошниченко, Дмитра Гнатюка, Анатолія Солов’яненка. У 1980-1982 рр. вперше за довгі роки Державний академічний оперний театр України брав участь у знаменитому Вісбаденському фестивалі. Світ захоплювався українською музикою, її виконавцями, постановою опери “Тарас Бульба” М. Лисенка. Зуміли зберегти національний дух і високий творчий потенціал заслужений державний хор імені Г. Верьовки, академічна хорова капела “Думка”, творче об’єднання “Трембіта”, заслужений ансамбль танцю УРСР імені Г. Вірського.

Одним з основоположників української естрадної музики був композитор-пісняр Володимир Івасюк. Провідне місце у його творчості посідали пісні, що поєднували традиції української мелодії з інтонаціями сучасної естрадної музики. Автор понад 100 пісень. Усенародно популярними стали «Я піду в далекі гори», «Червона рута», «Водограй» тощо.«Смерічка» — український естрадний вокально-інструментальний ансамбль. Широкою популярністю користувалися виконавці естрадної пісні Софія Ротару, Василь Зінкевич, Назарій Яремчук та ін.

Збільшилася кількість театрів (за 1965-1985 рр. — з 61 до 89), зокрема дитячих та юного глядача — більш як удвічі. В Україні діяли 286 народних самодіяльних театрів. Заслуженою любов’ю глядачів користувалися такі майстри сцени, як Н. Ужвій, О. Кусенко, В. Дальський, В. Добровольський, А. Роговцева. Новаторство в театральному житті суворо перевірялося згори. Було заборонено п’єси, які викривали хиби політичного ладу. Театр дедалі більше втрачав свій національний колорит, із нього вилучалась українська мова. До середини 80-х рр. українськими залишилося лише 30% професійних театрів республіки.

Маланчуківщина «Маланчуківщина» – ідеологічний диктат у мистецькій сфері, «великий погром» української інтелігенції під час «боротьби з буржуазним націоналізмом та антирадянською ідеологією». Розпочалась 1968 р. цькуванням нового роману О. Гончара «Собор». За деякими оцінками, ця кампанія була одним із методів боротьби проти П. Шелеста. Валентин Маланчук – секретар ЦК КПУ з ідеологічних питань

Перший секретар Дніпропетровського обкому партії О. Ватченко назвав «Собор» «ідейно хибним» i «пасквільним».

Ліну Костенко звинуватили в ідеалізації козацького минулого та художній неповноцінності творів.

За відродження і пропаганду українського фольклору заборонено етнографічний хор «Гомін» під керівництвом Леопольда Ященка, якого виключили зі спілки композиторів.

Скульптора Івана Гончара за збирання української етнографічної колекції звинувачено в «націоналістичних збоченнях» і виключено з КПРС.

Композитора Володимира Івасюка, автора надзвичайно популярних пісень «Червона рута» та «Водограй», знайдено повішеним 26 квітня 1979 р.; офіційна версія – самогубство.28 листопада 1970 року було вбито Аллу Горську у помешканні її свекра у м. Василькові Київської області. Її убили ударом сокири ззаду по голові.

Партія уважно стежила за творчістю і настроями митців. Проявом цього були численні партійні постанови з питань літератури і мистецтва. Січень 1973 р. Постанова ЦК КПРС “Про літературно-мистецьку критику”, що вимагала від діячів мистецтва більшої активності у слідуванні ідеологічним настановам партії. Кращі представники української літератури і мистецтва всі сили віддавали боротьбі проти русифікації, проти наступу центру на національну культуру.