Урок з історії України "Суспільно–політичне життя та політична боротьба в Україні в середині 50-х – першій половині 60-х років"

Суспільно–політичне життя й політична боротьба в Україні в середині 50-х – першій половині 60-х років

Важкі умови утримання та свавілля адміністрації стали причинами масової непокори й спровокували низку повстань політичних в’язнів у таборах системи ГУЛАГ після смерті Й. Сталіна, адже ув’язнені розраховували на послаблення режиму та перегляд справ засуджених. Протестувальники висували як економічні вимоги (зменшення тривалості робочого дня, виплата зароблених грошей, поліпшення побутових умов проживання, медичного обслуговування), так і політичні (перегляд справ політв’язнів, покарання представників табірної адміністрації, зняття обмежень у листуванні з родичами). Виступи проти сталінської системи у 1953-1954 рр.

Норильське повстання (25 травня – 4 серпня 1953 р.) – масовий спротив в’язнів Горлагу (особливий табір № 2 із центром у м. Норильськ Красноярського краю) (понад 16 тис. осіб). У Горлагу в’язні працювали на мідно-нікелевому руднику, вугільних шахтах, на заводах, а також зводили місто Норильськ. Провідну роль в організації повстання відігравали члени ОУН, колишні бійці УПА (С. Головко, С. Семенюк, Д. Шумук) та балтійські патріоти. Форми протесту: ненасильницький спротив (невихід на роботу, невиконання наказів адміністрації, виготовлення листівок, плакатів). Воркутинське повстання (липень–серпень 1953 р.) – спротив ув’язнених у таборі Речлаг (особливий табір № 6 для політв’язнів із центром у м. Воркута) (з 38 тис. ув’язнених понад 10 тис. – українці). Керували Воркутинським повстанням конспіративні центри, які складалися переважно з українських, балтійських і польських патріотів. Форма протесту: невихід на роботу. Кенгірське повстання (травень–червень 1954 р.) відбулося в концтаборі особливого режиму Степлаг (особливий табір № 4 для політв’язнів, управління якого розташовувалося в с. Кенгір (Казахстан)) (понад 20 тис. осіб, з них українців – 46,3%). В’язні працювали на будівництві Кенгірського водосховища, гідровузла і ТЕЦ, на збагачувальній фабриці та об’єктах соцкультпобуту селища Кенгір, у копальнях, шахтах і кар’єрах поблизу. В акціях непокори – невиході на роботу та невиконанні наказів адміністрації – брали участь майже всі категорії ув’язнених. Повстанням керував конспіративний центр, до складу якого входило п’ять осіб із числа вояків УПА та представників балтійських народів – І. Кондратас, В. Ус, О. Суничук, Вахаєв і Г. Келлер.

ХХ з’їзд КПРСВідбувся в Москві 14 - 25 лютого 1956 р. На з’їзді обговорювалися питання зовнішньої (курс на зниження міжнародної напруженості) і внутрішньої (економічні та соціальні проблеми, переваги «колективного керівництва» державою) політики. Доповідь М. Хрущова «Про культ особи та його наслідки», у якій новий керівник партії та держави засудив культ особи Й. Сталіна, масовий терор і злочини другої половини 1930-х – початку 1950-х рр. Культ особи – це безмірне звеличення особи, сліпе поклоніння, а іноді й обожнювання людини, яка обіймає найвищу посаду в політичній чи релігійній ієрархії, надмірне перебільшення заслуг, функцій і ролі лідера.30 червня 1956 р. – постанова ЦК КПРС «Про подолання культу особи та його наслідків»

ХХ з'їзд КПРС Вперше: з’їзд засудив репресивну практику тоталітарного режиму та «культ особи» Й. Сталіна.були наведені численні факти злочинів і прямих зловживань Й. Сталіна та його оточення. Разом з тим:стверджувалось, що культ особи не змінив «глибоко демократичного, насправді народного характеру радянського ладу»;повний текст доповіді М. Хрущова на з'їзді буде надруковано лише 1989 р., а громадянам була запропонована «полегшена» версія доповіді і Постанова ЦК КПРС «Про подолання культу особи та його наслідків».

Виступ М. Хрущова на ХХ з’їзді КПРСУкраїнська делегація на ХХ з’їзді Демонтаж монументів Й. Сталіна після ХХ з’їзду КПРС

Рішення ХХ з'їзду в Україні були сприйняті більшістю населення з ентузіазмом і надією. ОПІР ДЕСТАЛІНІЗАЦІЇЧервень 1957 р. – виступ групи колишніх активних учасників сталінської політики (В. Молотов, Л. Каганович, К. Ворошилов, М. Булганін та ін.) проти підриву «керівної ролі партії», постановка питання про зміщення М. Хрущова. Але Хрущов уже мав міцну «групу підтримки» зі своїх ставлеників. Спроба усунення провалилась. Березень 1958 р. – виключення противників десталінізації зі складу Президії ЦК, звільнення М. Булганіна з посади голови Ради Міністрів СРСР. Цю посаду обійняв М. Хрущов, одночасно залишаючись першим секретарем ЦК КПРС. Таким чином, М. Хрущов зосередив у своїх руках майже всю владу в державі.

ХХ з’їзд дав поштовх десталінізації та лібералізації суспільного життя. Десталінізація – це процес ліквідації та розвінчання культу особи Й. Сталіна й сталінської політичної системи. Десталінізація поклала край великомасштабному використанню примусової праці в економіці. У кінці 50-х рр. було проведено кампанію з очищення від спадщини Й. Сталіна у громадській сфері. Лібералізація – це пом’якшення державного тиску на різні сфери суспільного життя: політику, економіку, право.

„Розвінчування образу «великого вождя». Відновлення першорядної ролі партії у владній ієрархії. Ліквідація системи ГУЛАГу, системи масових репресій. Амністія. Реабілітація незаконно засуджених.„„Реформа силових відомств, судової системи. Упровадження в їх діяльності принципу законності.„„Послаблення ідеологічного тиску. Тимчасове припинення кампанії проти «українського буржуазного націоналізму».„„Децентралізація управління. Послаблення командно-адміністративної системи.„„Розширення прав і повноважень союзних республік. Зростання частки ураїнців у партійному і державному апараті. Зростання впливу української партійно-державної еліти в союзному керівництві. Курс на ширше залучення трудящих мас до суспільного життя шляхом створення мережі громадських організацій (основний базис – ради, комсомол, профспілки). Складові десталінізації

Ліквідація репресивної системи. Скасовання постанови ЦВК СРСР від 1 грудня 1934 р. про порядок ведення справ «щодо підготовки і здійснення терористичних актів» та постанов від 1 грудня 1934 р. та 14 вересня 1937 р. про зміни в карно-процесуальному кодексі, за якими не дозволялися касаційні скарги в справах про шкідництво, терор і диверсії (1956 р.) Утворення Комітету державної безпеки (КДБ) СРСР і УРСР (1954 р.) Перегляд заведених на громадян політичних справ. Створенння комісії Президії ЦК КПРС із розслідування злочинів Й. Сталіна (1954 р.)Ліквідація військових трибуналів МВС та особливої наради МВС, яка мала право застосовувати в адміністративному порядку висилку, заслання та ув’язнення (осінь 1953 р.)Запровадження прокурорського нагляду (1955 р.)

Реабілітація – це комплекс заходів, яких вживає держава для поновлення репутації, доброго імені громадян, незаконно притягнутих до кримінальної відповідальності в період утвердження та функціонування в Україні тоталітарного режиму.

І етап1953 – 1956 рр. Амністія та реабілітація Амністія 1953 р. - стосувалась осіб, засуджених на строк до п’яти років, а також засуджених за посадові, господарські та військові злочини. Вона мало торкнулася політичних в’язнів, які мали значно більші терміни ув’язнення. Амністія 1955 р. - стосувалась осіб, що співробітничали з окупантами в роки війни, але не чинили злочинів. Амністія для воїнів УПА, які складуть зброю, - і тих, хто утримувався в таборах (до 1957 р. було звільнено понад 65 534 бійців ОУН-УПА). Проте амністія не передбачала реабілітацію. Звільнені політичні в’язні продовжували носити клеймо «ворогів народу». За 1954 - 1956 рр. було реабілітовано лише 8 тис. чоловік. Також було розпочато роботу зі створення нового кримінального, кримінально-процесуального, адміністративного кодексів, воєнного статуту. Ліквідовано систему ГУЛАГу, в якому на 1954 р. утримувалося 949 тис. в’язнів.

ІІ етап1956 – 1959 рр. Амністія та реабілітація. Реабілітація репресованих діячів КПУ - В. Чубар, С. Косіор, В. Затонський, М. Скрипник, Ю. Коцюбинський та інші. Повідомлення про реабілітацію драматурга М. Куліша, режисера Л. Курбаса та інших (липень 1956 р.). Створення 90 спеціальних комісій, які мали право розглядати справи безпосередньо в таборах. До листопада 1959 р. було переглянуто 4 млн. 263 тис. справ на 5 млн. 481 тис. чоловік. Реабілітовано 2 млн. 684 тис. чоловік, що становило 58,2% тих, на кого були заведені справи в репресивних органах України. За 1956 - 1963 рр. було повністю реабілітовано лише 250 тис. чоловік. На 1959 р. за політичні злочини в таборах утримувалось 11 тис. чоловік. З 1962 р. комісії по реабілітації поступово припинили свою роботу. За період 1963 - 1986 рр. було повністю реабілітовано 80 тис. чоловік. Реабілітація була неповною!

Реабілітації не підлягали колабораціоністи, активні діячі ОУН-УПА, жертви політичних репресій до 1934 р., а також всі репресовані за «український буржуазний націоналізм». Держава не визнала себе винною у депортації селян під час колективізації 1930-х рр., вибіркової депортації із Західної України, депортації кримських татар, німців та інших народів із півдня України. Паралельно з реабілітацією жертв сталінських репресій відбулися нові політичні репресії, вносилися зміни до законодавства, які збільшували можливості влади в їх проведенні. Верховна Рада СРСР прийняла закон «Про кримінальну відповідальність за державні злочини». У кримінальний кодекс було введено статтю «антирадянська агітація і пропаганда». Протягом 1954 - 1959 рр. за антирадянську діяльність було репресовано 3,5 тис. осіб.

Обмеженість десталінізації

ХХІІ з'їзд КПРС (17 жовтня - 31 жовтня 1961 рік) Значок, випущений до ХХІІ з'їзду КПРСРішення з’їзду: Статут КПРС, який, зокрема, містив моральний кодекс будівельника комунізму. Програму КПРС, в якій, зокрема, затверджувалося, що до 1980 року радянський народ житиме при комунізмі. З’їзд підсилив заходи боротьби з культом особи Сталіна, розпочаті XX з’їздом.звинувачення у масових репресіях не тільки Й. Сталіна, але й людей із його найближчого оточення (зокрема В. Молотова, Л. Кагановича, Г. Маленкова та ін.);рішення про винесення тіла Сталіна з мавзолею на Червоній площі, зруйнування численних пам’ятників, перейменування всіх міст, колгоспів, вулиць, установ, названих на честь вождя, вилучення його творів із бібліотек;лібералізація партійного життя: курс на переростання диктатури пролетаріату в загальнонародну державу; регулярне оновлення на чверть складу керівних органів КПРС, перебування на найвищих посадах не більше трьох строків.

Ставлення в суспільстві до діяльності М. Хрущова Початок 60-х рр. XX ст. – зростання невдоволення політикою М. Хрущова серед різних верств населення: Партійно-державна еліта - була невдоволена зменшенням кількості партапарату й роздратована розмовами про демократизацію, нескінченні реорганізації;Інтелігенція - чекала демонтажу сталінської системи;Робітники і селяни, яких дратували:грошова реформа 1961 р., що погіршила життя;нездійсненні розмови про підвищення життєвого рівня народу;неврожай 1963 року і продовольчі труднощі.1963 р. – робітничі страйки в Кривому Розі.

14 жовтня 1964 року на пленумі ЦК КПРС відбулося усунення Микити Хрущова від влади (за станом здоров’я). Деякі історики називають цю подія «тихим переворотом». Волюнтаризм - соціально-політична діяльність, яка нехтує об’єктивними законами історичного розвитку, керується суб’єктивними (власними) бажаннями і волею окремої людини та її довільними рішеннями. М. Хрущова на посаді першого секретаря ЦК КПРС змінив виходець з України Леонід Брежнєв. Суб’єктивізм - оцінка і винесення рішень залежно від особистих симпатій чи антипатій.