Урок з літератури рідного краю на тему "Душа у вас - дзвінкі пісні"

Тема уроку:  ДУША У ВАС – ДЗВІНКІ ПІСНІ (Художній світ поезій Тетяни Гончарової )           

Мета :                                                                                                                                         - донести до учнів чарівний світ поезій Тетяни Гончарової, сповнений доброти й любові;  ознайомити з життєвим і творчим шляхом ;

- розвивати естетичні смаки школярів, вміння сприймати поезію, аналізувати почуте й прочитане, робити власні висновки та узагальнення;

- виховувати найкращі людські риси, найчистіші помисли, найсвітліші мрії, любов до рідної землі

Обладнання: збірки віршів Т. П. Гончарової  «Надвечір’я» та «Збентежена ластівка»

Тип уроку: література рідного краю

Методи та прийоми: робота  у творчих групах, рольова гра «Зустріч із поетесою», складання  сенкану, асоціативного куща, психологічного портрета, інтерактивна гра «Вільний мікрофон».

Попереджувальне завдання: заздалегідь учні отримують  індивідуальні завдання ( огляд творчості поетеси й виразне читання віршів)

Урок проводиться з учнями 10 - 11 класів

ХІД УРОКУ

      «Пізнай свій край…, себе, свій рід, свою землю – і ти побачиш  свій шлях у життя…»

                                                                                                                        Г. С. Сковорода

   І. Організаційний момент

   ІІ. Мотивація навчальної діяльності                                                                                                                   

   Слово вчителя. Сьогодні ми  поринемо в чудовий світ поезії рідного краю. Пройшовши крізь серце поета, навколишній світ зазнає певних змін. Яких саме? Це залежить від якостей серця. Ось що сказав з цього приводу геніальний поет Уолт Уїтмен: «Зрозумій, що у твоїх писаннях не може бути жодної риси, якої не було б у тобі самому. Якщо ти злий чи нікчемний – це не сховається від них (людей). Якщо ти заздрісник, чи не віриш у потойбічне життя, чи низько дивишся на жінок – це дасть себе знайти навіть у твоїй мовчанці, навіть у тому, чого ти не напишеш. Нема такої хитрості, такого засобу, такого рецепта, щоб утаїти від твоїх писань хоч яку-небудь ваду твого серця”. Але серце нашої поетеси чуйне, неспокійне, на все воно відгукується. І на гарну людину, і на красиву квіточку.

   Отже, поезія – це ліричний твір, який може  торкнутися найпотаємніших струн вашої душі.                                                                                                                                                               

  Урок  проведемо у формі засідання літературної студії , у якій присутні учні творчих груп «Журналіст» , «Літературознавець» , «Декламатор»  та інтерв’ю з  нашою землячкою, поетесою,членом творчої асоціації літераторів «Слобожанщина», громадським діячем  Гончаровою Тетяною Павлівною. І

    Ми ближче познайомимось із самим автором, тематикою та особливостями художнього таланту поезій ; спробуємо осмислити почуте й прочитане; почуємо відповіді на ті питання, які виникли у вас під час читання віршів  вдома.

Учні  записують у зошити тему уроку

       Епіграфом до уроку будуть слова нашого земляка Г. Сковороди «Пізнай свій край…, себе, свій рід, свою землю – і ти побачиш  свій шлях у життя…»

             Запишіть епіграф  і скажіть, що означають ці слова?

Слова видатного українського філософа вчать любити і не забувати свою родину, землю,  письменників, що її прославляють.                                                                                                                                                        

 ІІІ. СПРИЙНЯТТЯ ТА ЗАСВОЄННЯ УЧНЯМИ НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ

     Засідання літературної студії відкривають учні творчої групи «Журналіст»                     

          1. Рольова гра «Зустріч з поетесою» Інтерв’ю з  Тетяною Гончаровою

- Доброго дня,Тетяно Павлівно, ми раді, що Ви завітали на  засідання літературної студії. Розкажіть, будь ласка,  про  себе ?

   Народилася  в Білорусі. Але  дитинство проходило вже в Україні в мальовничому селі Таранівка, де й пішла до школи. Навчаючись у школі, відвідувала літературну студію. В одинадцять років написала перший вірш «Моя рідна школа». Після закінчення десяти класів навчалася в Харківському інституті культури на бібліотечному факультеті. Часто з молодими письменниками Харкова Віктором Куликом, Іваном Перепеляком збиралися біля пам’ятника Т. Шевченку, де читали свої  вірші, сперечалися, співали. 32 роки працювала за фахом  книгознавець-бібліограф у Харківській обласній бібліотеці для юнацтва. Співпрацювала  зі школами Московського району. Довгий час у вашій школі вела краєзнавчий гурток , де вчила молоде покоління музейної справи: умінню збирати інформацію для проведення екскурсій у шкільних музеях «Слобожанщина та «Історія харківського міського самоврядування». У вільний час пишу вірші. Зараз працюю бібліотекарем у школі.

 

- Скажіть, будь ласка, чи легко писати вірші?

  Мені батько передав співучу поетичну душу та любов до українського слова. Не так воно й просто складати вірші. Тут мало певних чи навіть значних літературних здібностей, тут ще потрібна велика відданість поезії, розуміння того, що судьба твоя- поезія. Про це я написала в однойменному вірші:

      Живу, чисту цноту у келих наллю,   

І жодної крапельки я не розхлюпаю.

Із крапель цнотливих пісню створю,

      Щоб люди мене через неї послухали. 

 

 - Яка Ваша життєва позиція?

      Я виховувалася в любові та доброті, тому й вважаю, що лише небайдужість зможе

       зробити світ краще, справедливіше, добріше.

 

- Чому  назвали  свою  збірку «Надвечір’я”?

    Це перша моя збірка, яка вийшла  у 2002 році.  У неї ввійшли вірші написані в юності та вже в зрілому віці, як кажуть, у надвечір’ї. Тому назва стала символічною, бо надвечір’я – це прекрасна пора, коли  ще − не ніч, але вже й не день, це час, коли людина має певний досвід і замислюється над своїм життям: минулим і майбутнім.                                                                                                                                                        Поетеса  читає вірш «Надвечір’я»

      У надвечір’я є свої принади.

      Відрази в ньому також свої.

      У надвечір’я - жорстокі правди:

      У спів залюблені солов’ї.

      У надвечір’я – стрімкі дороги,

      І добре знаєш, коли й на що!

     Якщо кохати – то до знемоги,

     А ненавидіть, то знать за що!

     У надвечір’я  -  мінливий колір. –

     Є в ньому спокій, буває грім.

     А є горя безмежне море,

     І щедре щастя – на заздрість всім.

     У надвечір’я – свої октави,

     Слова ласкаві, слова – пісні…

     Усі  невдачі втоплю в отавах

     А в роси кину світань вогні.

 

 Тетяна Павлівна звернулася до учнів:

• Які поезії цієї збірки вам сподобались?

Учні творчої групи «Декламатор» читають  поезії

 

1-  ша учениця декламує вірш «Таранівко моя»

Таранівко моя,

Ти – пісня солов’я.

Вишневий снігопад,

Дитинства світлий сад.

Тут рідна моя мати

Білити вчила хату.

І вишивати квіти,

Сестер малих ростити.

Тут батькова криниця.

Росте верба – вербиця.

Тут з братом і сестрою

Ходили під горою.

Таранівко моя,

Ти − пісня солов’я.

Вишневий снігопад,

Дитинства світлий сад.

 

2- й учень читає поезію  «Мій Харків»

 Багато міст чудових в Україні -

Полтава , Рівне, Київ і Черкаси.

В моєму серці ти любов єдина -

Мій Харкове, творець,боєць і красень.

Ти, Харкове, у Слобожанськім краї

Для націй світу затишна оселя,                                                                                                                            На різних мовах тут пісні співають,

Віршовані малюють акварелі.

Де б не була , в якім далекім світі,

В чужій країні , на чужій землі,

Без тебе, Харкове, не можу жити.

Тут - рідний дім, тут -  корені мої.

3 -  й учень декламує вірш «Україні»

Ти – вінок із квітів калинових.

Україно, ти моя жар-птиця.

Ти – води джерельної криниця,

Тополина біла заметіль.

Золотий пшеничний виднокіл.

Ти – вінок  із квітів калинових.

Україно, ти – моя богиня

І молитва, без якої згину.

4 – та учениця читає поезію  «Спогад з дитинства»

Іде матуся по стежині,

У яр спускається з гори.

Спішить до рідної хатини,

Де нетерпляче ждуть малі.

Спішить матуся до оселі,

Несе в торбині сухарі,

І будуть з хлібом на вечерю –

Велике свято дітворі.           

Іде матуся по стежині,

Через місточок. Понад став.

Ромашкою пливуть хустина,

Стара кофтиночка проста.

Вже в мене скроні посивіли –

Та в’ється по крутій горі

Ота вузесенька стежина,

І крають серце журавлі.

Неначе мамина хустина

У небі крила журавлів.

Матуся – на крутій стежині

На рідній, сонячній землі.

 

Учитель ставить питання  учням творчої групи «Літературознавець»

• Які думки й почуття виразила поетеса в цих віршах?

Учень .  Поезії «Таранівко моя», «Мій Харків» і «Україні» - це своєрідна ілюстрація українського житла, побуту та природи. Тема поезій -  безмежна любов до рідної землі, міста, Батьківщини. Рядки поезій пройняті світлом, теплом і добротою до всього рідного й дорого. Поетеса пише, що так хочеться, хоча б у думках повернутися туди. Я вважаю, що такі твори нас навчать, що де б ти не був,  ніколи не повинен  забувати своїх рідних, домівку, місто, у якому живеш, Батьківщину. Бо не можна відірвати своє коріння від землі, де ти виріс, де минули твої дитячі літа.

Учениця . Вірш «Спогад з дитинства» - це хвилююча розповідь про найдорожчу людину – маму, яка всьому навчить, своїм материнським теплом і любов’ю захистить від лихого. Він написаний простими й щирими словами про найріднішу людину - і вони проймають серце почуттям безповоротності.

 

Учитель.  Через десять років, у 2012 , вийшла друга збірка поезій «Збентежена ластівка». Назва збірки невипадкова, адже в народі ластівка – це символ добра і щастя, весни й відродження, а в літературі – ніжна матір і співучасниця долі людини. Тетяна Павлівна наче збентежена ластівка, що випускає у вирій  своїх дітей-ластів’ят:

   Вірші мої – ви мої ластів’ята,

   Вас випускаю у світі літати.

   І тільки вам, молодим і моторним,

  Я довіряю світ неповторний.  («Мої ластів’ята”)                                                                                      Вірші поетеси такі ж прості, безпретензійні, сповнені безмежної довіри до всього світу.       У них позитив і велика радість.                                                                                                     Учениця декламує вірш «Дві зорі»                                                                                                          Он дві зорі  в одному небі.

Далекі вогники малі.

У зорях світу є потреба,

Без них пустеля на землі.

Зоря вечірня обіймає

Промінням вранішню зорю.

Голубить. Тихо промовляє:

«Тобі молюся і горю».

З’єднати б їх обох до купи

І кинуть в світ снопи-вогні.

Вони б теплом зігріли душі,

Щоб стали чисті і ясні.

Бо від великої любові,

Від щастя, ніжності, добра

Нові народжуються зорі.

В пісні складаються слова.

Учитель ставить питання  учням класу

• Яка провідна думка поезії?

   Автор настільки сповнена світлих почуттів, що й від інших чекає лише доброти, щастя, ніжності,  великої любові. І в кожному, передусім, намагається побачити саме ці риси. Отже,  лейтмотивом поезії є рядки:

Бо від великої любові,

Від щастя, ніжності, добра

Нові народжуються зорі.

В пісні складаються слова.

 

До слова запрошується учень-журналіст

• Тетяно Павлівно , скажіть, будь ласка,  чи стали ваші  вірші піснями?

 Так. Харківський композитор-співак Олександр Ніколенко написав музику на вірші «Спогади з дитинства», «Казкова, новорічна», «Танго любові». До поезій «Білі троянди» та «Поїхали з тобою на край світу» написала музику композитор Олена Бондарева. Харківська співачка Людмила Рубан-Михайловська включила до свого репертуару пісню на  мої слова  «Цю диво-квітку рвати я не стану», музику до якої  написав                                          Б. Михайловський.

 

Учитель. Про яке почуття здебільшого мовчать, а якщо й говорять, – то напівголосно?

Так, це кохання. Воно окрилює людей. Завдяки йому народжуються прекрасні перлини інтимної лірики. За словами О. Сухомлинського: «Поезія – нерозлучна сестра любові».

     - Чи згодні ви  з цим висловлюванням?                                                                                         Коли приходить перше кохання і воно взаємне, то щось незвичайне відбувається в душі, і ти мимоволі починаєш творити.

Літературна хвилинка.  Складіть сенкан до слова « кохання»

        Кохання

       Палке, пристрасне,

       Живить, радує, надихає.

       Наснаги нам всім добавляє.

Любов

 

Учитель декламує вірш «Була весна…»

 Була весна, була весна  співоча,

І сонцесяйно усміхався день.

Коханням шаленіли майські ночі,

І соловей складав букет з пісень.

 Коротка нічка, наче подих вітру.

А в поцілунках – яблучний нектар.

І мрій наївних золота палітра.

Сердець і рук ще соромливий жар.

 До раночку, до ранку, до світанку

Вони удвох – щасливі, аж хмільні.

Он матінка схвильована на ґанку

Все виглядає, донька йде чи ні?

 Ой, не турбуйсь, матусю рідна, мила,

Що в майську ніч гуляє доня в парі.

У юності є солов’їні крила.

І у весни – спокуси, диво, чари.

Була весна співоча, гарна, світла.

Конвалій білих ніжний, тихий дзвін.

І дівчина – конвалія розквітла,

Щебече соловей, бо не один.

        Бесіда за текстом поезії.

• Яку картину ви уявили, коли слухали поезію?                                                                                             
• З якими образами-символами  зустрічаємося у творі?                                                                   
• Яка тема твору?
• До якого виду лірики належить? Доведіть

 

Учитель. На юну жінку чекає життя з усіма його труднощами, випробуваннями, небезпеками. І все це треба пройти самому. Тріумфи і невдачі, щастя й горе, сміх та сльози, розділене кохання та самотність – все це треба пережити самому, нічий досвід тут не допоможе і не змінить власного життя.

    Звичайно ж, лірична героїня закохується і вірить, що саме це той – єдиний на все життя, і вірить, що кохання – це найголовніше в житті, це єдине, заради чого варто жити.    Власне, все життя жінки – це чекання любові або, звичайно, сама любов.

    Як квітка сонця, так тебе чекала,

    Як вранішня, приречена зоря.

    Берізкам все про тебе розказала

          Життю раділа і любила я.    

                                            ( «Як квітка сонця, так тебе чекала»)

 

Учні – декламатори читають поезії, які їм припали до душі.

1 –ша учениця читає вірш  «Спішу- біжу, лечу тобі назустріч»

Спішу – біжу, лечу тобі назустріч –

Прудка, струнка, весела, молода.

Біль сумніву мене уже не мучить –

Віддзвонюють в душі моїй чуда.

Ти теж біжиш, летиш мені назустріч –

Несеш троянди білі і ясні.

Ця неповторна і гаряча зустріч

Не у житті – така бува вві сні.

Ми летимо, ми летимо у вирі.

Дорогу відкриває небозвід.

Прокинулась – одна в квартирі –

Щасливої сльози глибокий слід.

2- ий учень читає поезію «Тремчу, як лист, в передчутті зими»

Тремчу, як лист, в передчутті зими -

З тобою вдвох і не з тобою ми.

В моїй душі печаль знайшла причал,

Її не змиє і дев’ятий вал.

 Ти сонце, що за обрій відійде,

А я – листок, що з гілки відпаде.

Замерзне у холодній безнадії –

Він без тепла прожити не зуміє

    А я сміюсь і плачу водночас –

Благаю бога пожаліти нас.

Узяти, нерозумних, на поруки,

Не наближати – відвести розлуку.

  Тремчу, як лист, в передчутті зими,

З тобою вдвох і не з тобою ми.

Оту любов немов отруйне зілля

П’ємо, п’ємо, не знаючи похмілля.

3 –тя учениця читає вірш  «Молилася, щоб з серця вийшов щем»

Молилася, щоб з серця вийшов щем,

Щоб пшениці звінчалися з дощем,

Щоб зорі квітували в чистім небі,

Молилися за себе і за тебе.

Молилася за ту щасливу мить,

Яка зуміла серце відігріть,

І піднімала руки до небес

За світ, який від радощів воскрес.

Молилась удень і уночі:

Нарешті ми як дві свічі,

Обоє стоїмо на вівтарі,

За руки взявшись о святій порі.

4 - та учениця читає поезію «Доля»

Закутана в хустку припала до шибки

Жіноча згорьована доля.

Одна – у холоднім, зеленім вагоні,

І горе та біль – ось її перегони.

А потяг швидкий набирає розгону,

Летить у омріяний світ,

                                до любові.

Заплакані очі: цвіт білий на скронях,

Колеса стукочуть: одна у вагоні,

А час пролітає і хвильки не жде.

Відлунює стукіт: «Коханий, ти де?»

                                                                                                                                      

 Обґрунтувати вибір обраної поезії

 На дошці запитання, на які  учні  дають відповідь після прочитаної поезії.

• Чому  обрали саме цю поезію?
• Чим вона вас схвилювала?
• Які основні мотиви інтимної лірики ?                                                                                          (У поезіях простежуються мотиви чекання любові, щасливої миті кохання, розчарування.)
• Якою постає героїня у прочитаних вами поезіях? Складіть асоціативний кущ до ліричної героїні .                                                                  

( Добра, щира, ніжна, вірна, витривала, емоційна людина. У неї якщо любов – то всеосяжна, якщо смуток – то безмежний:

Якщо кохати – то до знемоги,

А ненавидить, то знать за що! («Надвечір’я”)

 

Учень-журналіст

• Тетяно Павлівно, скажіть, будь ласка, що спонукало вас писати такі вірші?

           Річ у  тому, що  ці поезії я писала в зрілому віці.  Просто в шістнадцять не стільки кохають, як уявляють себе закоханими, кохають не стільки реального чоловіка, як свою мрію про казкового принца. Доросла жінка знає, що таке кохання. Це значить, що її любов поєднана з умінням помічати хиби, боротися з ними. Вона поєднана з мудрістю, з умінням відокремлювати необхідне від пустого і фальшивого. Не хочеться вживати слово «досвід», бо досвід у коханні ─ це  звучить безглуздо. Але з’являється риса характеру, яку я  назвала б чарівною жіночністю.

Цю рису характеру розкрито в поезії «Молилася, щоб з серця вийшов щем…»:

Молилася за ту щасливу мить,

Яка зуміла серце відігріть,

І піднімала руки до небес

За світ, який від радощів воскрес.

Молилась удень і уночі:

Нарешті ми як дві свічі,

Обоє стоїмо на вівтарі,

За руки взявшись о святій порі.

ІУ. ПІДСУМОК УРОКУ                                                                                                                   Учитель.  Сьогодні ви познайомилися з чарівною жінкою-поетесою. Читали багато її віршів, сповнених теплих душевних почувань. Гадаю, вони вам сподобалися.                                                                                                                                                               – У чому сила поезії Тетяни Гончарової?

    В одвічних людських цінностях:   любові, дружбі, закоханості в людей і природу рідного  краю.

   Підтвердженням цього є  рядки з поезії «Мої ластів’ята»:

Вірші мої – ластів’ята-пташата,

Тут подих дитини і мамина м’ята,

Лепет онучка і пісня для сина,

Й любляче серце до України. 

•  Познайомившись із поетесою і прослухавши її вірші, створіть її психологічний портрет

Г – гуманна

О -  освічена

Н – надійна

Ч -  чуйна

А – активна

Р – розумна

О – обдарована

В – відверта

А - альтруїстична

 «Відкритий мікрофон»

Прес-побажання Тетяні Павлівні Гончаровій                                       

   Ми дякуємо авторові за щирість і відвертість, за чуйне і добре серце. Нехай поезія Тетяни Гончарової сповнює ваші  серця любов’ю до свого роду, рідної землі і народу.

У. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

    Написати есе про свої враження від уроку

 

ЛІТЕРАТУРА

1. Гончарова Т. П. «Надвечір’я”. Поезії. – Х.: ТАЛ «Слобожанщина»,  2002.

2. Гончарова Т. П. «Збентежена ластівка». Поезії. – Х.: «Федорко»,  2012.

3. Тетяна Гончарова.[Електронний ресурс] – Режим доступу:http://kharkov.vbelous.net/ukrain/iambus/gonchar.htm

4. Касьяненко І. В. Вивчаємо літературу рідного краю // Вивчаємо українську мову та літературу. – 2001. - № 5. – С. 20 – 23.

5. Уитман Уолт. Листья травы./ Поэтам, которые будут./ Афоризмы и цитаты. Перевод                      И. Бунина. – М., 1986. – С. 2.

 

       Тетяна Павлівна читає свої вірші учасникам літературної студії

                                                                              

                                                                                                           

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                                                                                                             

 

  

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

   

                            

 

 

 

 

 

 

 

 

        

 

І. Мотивація навчальної діяльності. Повідомлення теми та мети уроку.

Учитель. (Звучить пісня «Харків для мене любов» у виконанні Євгенії Костенко)

           Ми з вами живемо в місті з цікавою історією, з різноманітним мистецьким життям.