7 грудня о 18:00Вебінар: Як перетворити традиційний офлайн-урок на сучасний онлайн-урок

Урок з теми: "Західноукраїнські землі у складі Румунії та Чехословаччини у між воєнний період (1920 – 1939 рр.)"

Про матеріал
Урок-лекція з теми:"Західноукраїнські землі у складі Румунії та Чехословаччини у міжвоєнний період (1920 – 1939 рр.)"
Перегляд файлу

Тема: Західноукраїнські землі у складі Румунії та Чехословаччини у міжвоєнний період (1920 – 1939 рр.)

Мета:охарактеризувати політичне, економічне  та культурне життя українців у складі Румунії та Чехословаччини; розкрити умови створення незалежної Карпатської України та її історичне значення; показати , що українські землі в передвоєнних Польщі, Румунії та Чехословаччині були вкрай відсталими, а населення практично не мало політичних прав;

розвивати у студентів історичне та логічне мислення;

виховувати студентів у дусі гармонійного поєднання національних та загальнолюдських цінностей.

Основні поняття та терміни:

Анексія – насильницьке захоплення державою території іншої держави.

Асиміляція (від лат. assimilatio - уподібнення) -  добровільне або вимушене злиття одного народу з іншим шляхом засвоєння його мови, культури, національних звичаїв і традицій. Засіб для досягнення етнічної однорідності.

Дискримінація – часткове чи повне, тимчасове чи постійне обмеження або позбавлення конституційних прав певної категорії громадян за расовою  чи національною належністю, політичними і релігійними переконаннями.

Полонізація (ополячення, зпольщення) — процес насаджування польської мови та культури населенню, що належить до іншої етнокультури задля подальшої асиміляції.

Колонізація  Перетворення незалежної країни на колонію шляхом її військового, економічного і політичного поневолення.

Денаціоналізація — процес насильницького позбавлення певного народу власної державності зі, всіма наслідками, а саме: втрата, насамперед, політичної та економічної незалежності; втрата значною мірою й духовно-культурного суверенітету

Держа́ва —це суверенне політичне утворення з визначеними територією, господарством і політичною владою. Кожна держава має свою визначену територію та кордони, проводить власну внутрішню і зовнішню політику на світовій політичній арені, має міжнародне визнання та державну символіку: герб, прапор і гімн. Будь-яку державу можна назвати країною, але не кожну країну можна назвати державою.

Парцеляція – поділ землі на дрібні ділянки.

Пацифікація –« умиротвореня», на шлях якого в найжорстокіших формах польська влада у 1930-х рр. у придушенні опору українства на західноукраїнських землях  проти соціального та національного гноблення.

Окупація – тимчасове захоплення збрйними силами однієї держави території іншої.

Література

  1. Бойко О. Історія України у ХХ столітті.
  2. Грицак Я. Нарис історії України. Формування модерної української нації ХІХ – ХХ ст. – К.: Генеза, 1996.
  3. Історія України. Навчально-методичний посібник для семінарських занять/ За ред. В. М. Литвина.
  4. Кульчицький В. С. Україна між двома війнами (1921 – 1939 рр.). – К.: Видавничий дім «Альтернатива», 1999.
  5. Новітня історія України 10 клас./ За ред. Ф. Г. Турченко
  6. Новітня історія України 1900-2000 ./ За ред. А.Г. Слюсаренко.
  7. Олашин А. Н. Історія Закарпаття. – Мукачево, 1992.

 

План

  1. Політичне становище :

а) адміністративно – правовий статус західноукраїнських земель;

б) денаціоналізація українського населення

  1. Особливості економічного розвитку:

а) стан промисловості;

б) аграрні відносини

  1. Соціальні проблеми:

а) становище населення;

б) опір західноукраїнського населення;

в) репресії в Західній Україні

  1. Політична боротьба на українських землях:

а) політичні партії Буковини;

б) політична боротьба на Закарпатті.

в) проголошення Карпатської України.

  1. Розвиток освіти, науки та культури в західноукраїнських землях.

Хід заняття

І.Перевірка знань студентів

Історична розминка.

Пригадати визначення термінів, які ми будемо використовувати на парі.

Що таке :

  • асиміляція
  • дискримінація
  • колонізація
  • денаціоналізація
  • окупація
  • пацифікація
  • націоналізм
  • держава

Чи погоджуєтьсь ви з тим що…( «так». чи «ні») або продовжіть думку…

  1. Українські землі після Першої світової війни ввійдуть до складу 4 держав?(так)
  2. До складу Польщі входитимуть Східна Галичина, Посяння, Лемківщина, Західна Волинь, Холмщина з Підляшшям( так)
  3. Остаточно Східна Галичина буде приєднана до Польщі після підписання Ризького договору 1921 р. (ні – 14 березня 1923 року, коли Рада послів Антанти прийняла це рішення).
  4. Польська влада проводила до українців національно-культурну асиміляцію (так)
  5. Українські землі входили до «Польщі А»,що була більш економічно розвиненою (ні – до «Польщі Б»)
  6. Метою ОУН буде встановлення незалежної соборної національної держави на всій українській етнічній території шляхом всенародного збройного повстання(так).

ІІ  Вивчення нового матеріалу

Актуалізація знань.

Епіграф

Нація без державності є покалічений людський колективний організм.

В.Винниченко

Після першої світової війни залежно від того, як на місці нещодавно могутніх імперій поставали національні держави, у Східній Європі формується новий політичний порядок. Загальне визнання дістав принцип самовизначення націй. Проте застосовувався він не завжди. Внаслідок того не всі держави отримали державність. Серед них були і західні українці. Новопосталі  сусідні держави шляхом прямої військової агресії за допомогою та за активного сприяння збоку країн Антанти знищили ЗУНР.

Держава українського народу на західних теренах його етнографічних земель була розірвана між кількома країнами окупантами.

Це було грубе нехтування правом націй на самовизначення та узаконене низкою міжнародних угод Версальської системи мирних договорів. І впродовж наступних приблизно 20 років до початку Другої світової війни уряди Польщі, Румунії та Чехословаччини визначали політико-правове та соціально-економічне становище місцевих українців.

Основна проблема над якою ми маємо продовжити працювати « Як позначилося бездержавне становище західноукраїнських земель на розвитку регіону?».

 

Для кращого розуміння даної теми та засвоєння попереднього матеріалу студентам пропонується таблиця самоконтролю «Дерево рішень»

Що я вже знаю з цієї теми

Що я дізнався з цієї теми

Що я хочу дізнатися

 

 

 

 

 

 

 

У ході вивчення нового матеріалу потрібно заповнити порівняльну таблицю становища українських земель у складі Польщі, Румунії, Чехословаччини. Зробити відповідні висновки в кінці заняття.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

№п/п

Питання для порівняння

Українські землі у складі

Польщі

Румунії

Чехословаччини

1

 

2

 

3

4

 

 

Політичне становище

Економічне становище

Соціальний стан

Культурне становище

 

 

 

 

 

Виклад нового матеріалу.

1.

Українські землі на поч.. ХХ ст.. перебували у складі : Польщі, Румунії, Чехословаччини.

Розділ українських земель

Учасники розділу

Приєднані території

Чисельність українського населення

Польща

Галичина, Холмщина, Західна Волинь, Полісся

5.6 млн

Румунія

Північна Буковина, придунайські землі

 

790 тис.

 

Чехословаччина

Закарпаття

455 тис

 

Румунія скористалася політичним хаосом після розпаду Російської і Австро Угорської імперій та приєднала А-У провінцію Буковину з центром у Чернівцях та українські повіти Бессарабської губернії, що належали Російській імперії.( робота з картою та атласом)

Повідомлення студента про входження українських земель до складу Румунії

У 1918 році Румунія окупувала ці території. Відчуваючи впевненість свого становища, вона прагнула якнайшвидше узаконити окупацію міжнародними договорами. Країни Антанти сприяли цьому, оскільки хотіли створити «санітарний кордон між більшовицькою Росією і Західною Європою. 11 вересня 1919 року представники Антанти підписали з Австрією Сен- Жерменський мирний договір, за яким Буковину передано Румунії.

У 1920р. Парижі Англія, Франція, Італія та Японія Бессарабським протоколом визнали і затвердили захоплення Румунією Бессарабії.

Пояснення вчителя

Українці в Румунії посідали 3 місце за чисельністю після українського населення СРСР і Польщі.

За офіційною статистикою у1920 р. на території проживало 790 тис. українців, або 4.7% усього населення.

Цікавий факт (зачитати) Український демограф В. Кубійович вважав . що кількість українців у Румунії у даний період наближалася до 1 млн чоловік, оскільки під час переписів українці, які не виявили наполегливості, записували румунами, як «громадян румунського походження , що забули рідну мову.

 

У країні проживали три громади (робота з картою).Найбільше українців проживало на Буковині. Друга за чисельністю становили українці, що проживали в Аккерманському, Ізмаїльському, та Хотинському повіті Бессарабії, Найменша громада мешкала в Марамуреші –історичній області , яку Румунія відібрала в Угорщини в 1919 р.

 

Що відомо вам про Закарпаття?

Відповіді студентів про входження Закарпаття до Чехословаччини

Закарпатська Україна багато століть перебувала під владою угорського короля й разом з Угорщиною опинилась в складі Австрійської імперії. Коли ж відбулося падіння А-У цей регіон увійшов до складу Чехословаччини – це обєднання відбулося добровільно. 8 травня 1919 року, коли представники Ужгородської, Хустської та Мукачевської рад утворили Центральну Народну Раду й проголосили приєднання Закарпаття до Чехословаччини .

 Це був окремий адміністративний край , що спочатку називався Підкарпатською Руссю, а згодом з 1928 року Підкарпатським краєм.

На це рішення великою мірою вплинула політика карпотоукраїнської громади в США. Діячі еміграції провели переговори з Т. Масариком щодо включення українців Угорщини до створюваної республіки чехів і словаків на федеративних засадах. Після цього Тріанонським мирним договором  червень 1920 р. було визнано передачу Закарпаття до Чехословаччини під назвою «Підкарпатська Русь». Її територія – 5 %Ч-С.

З усіх новостворених держав Чехословаччина була найдемократичнішою, тому становище українців тут було кращим ніж на інших землях.

 

 Уряди цих країн стояли на унітарних позиціях і свою політику спрямовували на зміцнення контролю над українськими територіями, що відбилось на правовому статусі зх. українських земель

  • Польща, Румунія, Чехословаччина проголосили себе унітарними державами.
  • Українцям було відмовлено у праві на самоврядування, автономний устрій і навіть культурну автономію
  • Українці були позбавлені можливості обіймати адміністративні посади в державних органах влади, офіцерські посади в польській, чеській та румунській арміях.

Пояснення таблиці: Румунія проводила класичну колоніальну політику . З метою інтеграції земель буде прийнято закон про адміністративну уніфікацію. Згідно з яким законодавство старого королівства поширювалося на на приєднані землі. Було ліквідовано самоврядування громад. Замість старост призначалися примарі, а на чолі повіту – префекти.

Керівництво Чехословаччини не виконало обіцянки надати Закарпаттю автономний статус. Це була політика що поєднувала елементи колоніалізму з економічною підтримкою краю.

Уряди проводили щодо українців політику колонізації , якщо у Польщі це було осадництво, у 20-30- ті рр.. у містах і селища Закарпаття переїхало 25 тис службовців з Чехії і Словаччини. Зростає чисельність румунів в Буковині і Бессарабії. Наслідок зростає питома вага іноземців серед українців.

Денаціоналізація

Як польський уряд ставився до українців?

Я називається така політика?

Польський уряд штучно поділяв українців на лемків,бойків,гуцулів,поліщуків,волинян,русинів,старорусинів та інших і прагнув до насильницької їх асиміляції,створення однорідної польської національної держави.

У своїй національній політиці румунські окупаційні власті виходили з того що на Буковині, як і на придунайських українських землях, проживають «зовсім не українці,а лише слов’янізовані румуни”.

 

1920р. у Румунії,а в 1924р.у Польші було видано закони про заборону української мови в усіх державних і муніципальних установах. Декретом румунського уряду від 21 липня 1919 р. перейменовано українські назви міст і сіл на румунські. Українські імена та прізвища змінювали на румунські.

Цікавий факт

Для прискорення колонізації земель сюди присилали урядовців з корінних польських, румунських і чеських територій. Уже в 1926р. замість українських учителів на Буковині та в Придунайських землях були призначені румунські , яким підвищили заробітну плату на 50%. Подібні процеси відбувалися у Східній Галичині та на Волині. За короткий час 1500 учителів – українців переселили до центральних районів Польші, а 2500-звільнили з роботи.

 

Така політика польського, румунського, чехословацького урядів негативно позначилася на становищі українського населення: 60% дорослих громадян Закарпаття, 70%- Західної України, 80%- Буковини та Придунайських українських земель були неписьменними або малописьменними.

2.

Політичні утиски доповнювалися соціально-економічним гнобленням.

Як було у Польщі? Польща перетворила укр.. землі в аграрно –сировинний придаток.

 

Даний регіон був слаборозвиненим про що свідчать історичні факти.

Робота з документами.

 Студенти аналізують і роблять висновки про економічне становище краю.

Пропонується студентам проаналізувати наведені факти та, давши відповіді на запитання, визначити яким був економічний розвиток українських земель під владою Румунії та Чехословаччини:

  • Розвиненим чи ні?
  • Які галузі господарства розвивалися найбільше?
  • Які проблеми існували в аграрному секторі?

Історичний факт

На Буковині за 1921-1929 рр. було закрито 85 підприємств і майстерень. Окупанти демонтували та вивезли в Румунії обладнання Аккерманських трамвайних майстерень та прядильної фабрики, Ізмаїльського та Ренійського портів. У 1930 роках тільки 4.25% підприємств краю мали від 6 до 20 робітників, а тих хто налічував 20 робітників було 2% від загальної кількості.

 Вже в перші роки окупації близько третини працездатного населення складали безробітні.  Ще більше погіршила ситуацію економічна криза , яка охопила Румунію в 1928 році. До 1935 року кількість підприємств в Галичині скоротилася на половину, а в Бесарабії більш ніж на чверть. Переважала харчова промисловість, а в дрібній та домашній промисловості Придунайських земель – оброблялася шкіра, вироблялися тканини та сукна, олія.

Найбільш відсталою і нерозвиненою була промисловість Закарпаття.

Історичний факт

На території Підкарпатської Русі , що становила 5 % усієї території Чехословаччиини, де проживало 9% населення знаходилося 0.07% виробничих потужностей . Це у 136 разів менше ніж у Чехії і Моравії. Кількість зайнятих у промисловості Закарпаття за переписом 1930 року не перевищувала 16 тис. осіб. У міжвоєнний період не було збудовано жодного великого підприємства.

Не кращою була політика в аграрному секторі економіки. Населення потерпало від малоземелля та безземелля.

Аграрні реформи проведені в даному краї  не принесли позитивних результатів. Не було враховано інтереси українського селянства, що наділялося мізерними наділами – парцелами.

Факт

Середній розмір наділу українського селянина становив 0.56 га , у той час як румунській колоніст одержував 0.5 га під садибу, 4 га орної землі та 1га пасовиськ.

На Закарпатті уряд за великі кошти і з великими збитками для себе викупив землю у мадярських поміщиків, парцелізував її і через банк продав селянам. Після цього розміри 32 тис селянських господарств зросли майже на 1 га, хоча більшість продовжували бути малоземельними та 74% господарств мали  до 5 га землі. 90% потрапили у боргову кабалу до банків та лихварів через високу орендну плату, численні штрафи та податки, які з 1919 по 1929 р. зросли у 13 разів.

Висновок.

Характерні риси економічного розвитку зх-укр земель

  • Економічному розвитку приділялося мало уваги, вони перетворювалися на колонії Польщі, Чехословаччини, Румунії
  • Промисловість залишалася напівкустарною
  • Надзвичайно відсталими були райони Буковини і Закарпаття.
  • Значна кількість земель залишалася у власності поміщиків, держави, церкви. Селяни страждали від малоземелля.

До яких проблем веде економічний занепад?

За аналізом запропонованих фактів дати відповіді на запитання.

  • Яким був рівень життя населення даного регіону?
  • Які соціальні проблеми існували в цьому краї?

Історичний факт

Під час кризи безробітними були на Буковині – 50 тис чол., Закарпатті – 100 тис..

«У нас ,- писала газета «Форвертс»,  - лише одна «спеціальність» цілком завантажена . Це спеціальність тих людей, що випрошують на вулицях милостиню. Ми на кожному кроці наштовхуємося на жебраків.»

 

Підвищувалися ціни на продукти харчування. У порівнянні з 1914 р. ціни на хліб 1937 року зросли в 50 разів, на м'ясо у 57 разів, тоді як номінальна заробітна плата  - лише у 18 разів. Подібне спостерігалося у Східній Галичині, Волині, Закарпатті.

 

Обстеження 1926 р.в Зх Укр. Засвідчило , що3/4 дітей хворіло на туберкульоз та 2/3 селян у Львіському воєводстві .

Висновок. Відстала економіка зумовлювала і скрутне матеріальне становище населення. Розповсюдженими явищами були безробіття, низька заробітна плата, тяжкі умови праці, високі ціни на споживацькі товари першої необхідності, а також епідемії та висока смертність.

1.Уявіть себе на місці жителів , який вихід для себе ви бачите?

2. На Вашу думку,чим були викликані соціальні проблеми – світовою економічною кризою чи політикою держав?

Соціальне та економічне гноблення викликало опір з боку українців: набули поширення страйки, збройна партизанська боротьба, захоплення поміщицьких маєтків.

Опір західноукраїнського населення. Соціальне й національне гноблення викликало опір західноукраїнського населення. У 1920-1921 рр. робітники Чернівців, Аккермана, Ужгорода, Мукачевого, Львова, Стрия Станіслава та інших міст виступили з вимогами підвищити заробітну плату і припинити терор, ліквідувати надзвичайний стан, військово-політични суди, забезпечити демократичні свободи. Ці виступи відбувалися й у наступні роки. У 1929-1933рр. у Східній Галичині та на Волині відбулося 411, на Буковині-72, Закарпатті-49 страйків.

 

Великого розмаху набрав селянський рух,  змістом якого стала збройна партизанська боротьба. У 1919р. спалахнуло масове повстання в Хотинському повіті на Буковині. У 1921-1923рр. партизанські загони діяли на Тернопільщині, Волині, у гірських районах Прикарпаття й Буковини. Гостра боротьба в наступні роки велася в придунайських українських повітах. Тут у ніч на 16 вересня 1924р. спалахнуло Татарбунарське повстання. Окупаційним властям порівняно легко вдалося придушити ці виступи, однак вони відіграли велику роль у зростанні політичної свідомості населення. У наступні роки селяни не припиняють боротьби: захоплюють поміщицьку землю, відмовляються сплачувати податки, вимагають конфіскації поміщицької землі.

 

 Влада починає репресії проти населення.

Репресивна політика влади на західноукраїнських землях

Роки

Заходи уряду

1924

Жорстоке придушення антирумунського Татарбунарського повстання, що розпочалося на придунайських землях

1930

«Пацифікація» селян Східної Галичини. В ході , якої проводили арешти, розстріли, конфіскації майна селян Галичини

1934

Було організовано концтабір для політичних в’язнів-українців на Поліссі в місті Береза-Картузька

 

Татарбунарське повстання

16-25 вересня 1924 року.

Причини:

  • Політика румунського уряду на українських землях
  • Незадоволення селян аграрною політикою, аграрною реформою 1921 року.

Перебіг подій

16 вересня 1924року партизани захопили жандармські  пости та інші установи Татарбунар

Участь у повстанні близько 6 тисяч чоловік

Керував ревком на чолі з Клюшніковим , на боці повсталих виступила Комуністична партія Румунії, повстання не підтримали селяни і німецькі колоністи.

18 вересня 1924 року проти повсталих кинуто регулярні румунські війська, погано озброєні повстанці не могли протистояти румунській владі, поразка повстання . У боях загинуло 3 тис чоловік.

1925р. – судовий процес (Процес 500) над учасниками повстання. 85 осіб засуджено на різні терміни ув’язнення від 5років до довічного ув’язнення, судові переслідування тривали аж до 1929 року.

Цікаво Порівняно ліберальні вироки були зумовлені широкою компанією протестів у Румунії та за її межами. На захист заарештованих виступили А. Барбюс, Р. Роллан, А. Енштейн, Т. Драйзер, Б. Шоу, та багато інших представників науки та культури. У листопаді 1925 р. до Кишенева прибула делегація прогресивної громадськості Західної Європи на чолі з письменником А. Барбюсом. Члени делегації домоглися права бути присутніми на процесі. Пізніше А. Барбюс напише у своїй книзі «Кати»:Може бути , якщо б я вже не був революціонером, я став би ним , повернувшись із цього трагічного хаосу південної Європи.

3.

Становище західних українців зумовило розгортання їх суспільно-політичного і національного руху.

Які політичні партії ви знаєте що діяли в Зх Укр.;

Як можна охарактеризувати політичну боротьбу у Галичині ?

Чого прагнули українці?

На фоні досить розвинутого політичного життя Галичини на окупованих Румунією землях України склалися менш сприятливі умови .

Буковина та Бессарабія включені до складу Румунії з 1918 – по 1927 рр. перебували на військовому становищі.

За цих умов легальна діяльність українських громадсько- політичних партій була неможлива. Однак, у 1918 році виникла Комуністична партія Буковини. Лідери – С. Канюк, В. Гаврилюк, Ф. Стасюк та ін..

У 1926 році Компартія Буковини увійшла до складу Компартії Румунії, як автономна крайова організація, підпорядкована безпосередню Москві. Діяла і компартія Бессарабії . У 1922 році її номінально підпорядкувала Компартія Румунії, але фактично вона залишалась під управлінням ЦК РКП(б). Це ліворадикальний напрям політичного руху.

Вони діяли нелегально.

Вироблений курс передбачав захоплення трудящими влади на місцях, роззброєння жандармерії, утворення земельних комітетів і розподіл поміщицьких земель. Кінцева мета - завоювання політичної влади і возєднання з Радянською Україною.

З 1928 -1927 рр. позначений відносною лібералізацією Румунії. З’явилися Українська національна партія, очолив В Залозецький. Це була легальна організація ліберального напрямку, яка виступала за органічну роботу і компроміс із панівним режимом. Вона розгорнула освітню діяльність, намагалася впливати на вирішення соціальних і національних питань. Партії вдалося здобути кілька місць у румунському парламенті.

Національний табір сформувався у сер. 30 –х рр. Він охоплював молодь і студентство, що об’єднувалися в спортивному товаристві «Мазепа», студентському товаристві «Залізняк». Лідери – О. Зибачинський, І. Григорович, Д. Квітковський.

Після встановлення влади військових у 1938 р. у Румунії диктатури військових українські організації були розпущені.

 

Політичне життя у Закарпатті внаслідок виваженої і поміркованої політики уряду Чехословаччини щодо українських земель було різноманітним і активним. Тут вільно діяли українські громадські організації: «Просвіта», «Асоціація українських вчителів», «Пласт».  У 1930-х рр. діяло близько 30 партій, що репрезентували широкий спектр поглядів на суспільний розвиток, брали участь у виборах до чехословацького парламенту.

Досить активною політичною силою була Комуністична партія. У 1924 році до чехословацького парламенту вони отримали 40% голосів, у 2928 р. – 15% , 1935 – знову найбільше за всіх – 26%.

Існували кілька суспільно-політичних течій.

Так, великою популярністю користувалися українофіли, які гуртувалися в Українському національному об’єднанні, що стояло на платформі створення суверенної держави.

Українофіли, які спиралися на ідеї народників ХІХст. , боролися за пробудження національної самосвідомості . Авторитетним лідером буде А. Волошин.

Проти українофілів боролися русофіли, які походили від москвофілів ХІХ ст. Після революції 1917 р. русофіли орієнтувалися на Прагу .

Відстоювали національно-культурну, а потім і державно – політичну єдність із російським народом. Її прихильники гуртувалися навколо культурно-освітнього товариства ім.. О. Духновича, створеного 1923 р.,вони вважали себе частиною російського народу і закликали слов’янське населення Закарпаття «почуствовать свою глубокую внутреннюю связь с русским народом, с Россией»; виступали за надання краю автономію.

Русинство – суспільно-політична течія серед місцевого населення Закарпаття, прихильники якої вважали русинів самобутнім слов’янським народом, відмінним від українців і росіян. Помітної підтримки серед населення не мали; виступали за автономію, а в майбутньому за незалежність Закарпаття.

Проголошення Карпатської України.

Що вам відомо про розвиток Чехословаччини перед Другою світовою війною?

Чому відбулась Мюнхенська змова , які вона мала наслідки?

 

Після Мюнхенської угоди у жовтні 1938 р. Чехословаччина погодилася надати автономію Закарпаттю. Уряд краю спочатку очолив мадярофіл А. Бродій, а через кілька днів А. Волошин, який виступав за розбудову автономної Карпатської України у федерації з чехами й словаками. Йому вдалося провести кілька реформ, зокрема українізацію органів влади та освіти. Було створено збройний осередок «Карпатську Січ», до складу якої увійшли 5 тис. осіб. Однак міжнародні події перешкодили існуванню автономії.

2 листопада 1938 р. Німеччина та Італія провели у Відні арбітраж, внаслідок якого було розділено Закарпаття. Угорщині передали українські землі зі 180-тисячним населенням і містами Ужгородом, Береговим, Мукачевим. Уряд А. Волошина переїхав до Хуста. У ніч з 14 на 15 березня 1939 р. німецька армія вступила на терени Чехословаччини. 15 березня 1939 р. Сойм (Сейм) Карпатської України проголосив незалежність країни й ухвалив Конституцію.

Аналіз документу.

Основні положення Конституції:

  • Карпатська Україна є незалежною державою.
  • Карпатська Україна є республікою на чолі з президентом, обраним Соймом Карпатської України.
  • Державною мовою Карпатської України є українська.
  • Кольори державного прапора Карпатської України блакитний і жовтий.
  • Президентом Карпатської України став Августин Волошин.

Одночасно з німецьким нападом на Чехословаччину Угорщина почала окупацію Закарпаття. «Карпатська Січ», незважаючи на героїчний опір, не змогла зупинити вторгнення.

Закарпатську Україну було окуповано угорськими військами. А. Волошин разом з урядом змушений був емігрувати.

Висновок. Сформувати значення проголошення Карпатської України .

 

Постать в історії Августин Вололошин. Повідомлення.

4.

Культурний розвиток.

Аналіз документів

Політика асиміляції , яку проводили Польща та Румунія насамперед позначилося на стані культури і зокрема народної освіти.

1920 р. у Румунії, а в 1924 р. у Польщі було видано закони про заборону української мови в усіх державних і муніципальних установах. Декретом румунського уряду від 21 липня 1919 р. перейменовано українські назви міст і сіл на румунські. Подібне відбувалося і в Польщі. У березні 1920 р. Східна Галичина отримала назву – Східна Младопольща. Українські імена та прізвища змінювати на польські й румунські.

Побоюючись зростання національної свідомості українського населення , польський уряд всіляко гальмував розвиток народної освіти,закривав українські школи.

Так, в 1921/23 рр. навчальному році в Східній Галичині було 1859 шкіл, то в 1926/27 рр. – вже 845, а в 1937/38 – лише 360.

31 липня 1924 було запроваджено так званий «кресовий» закон, відповідно до якого основним

Типом школи стане двомовна  - утраквістична школа, яка по суті була польською , бо в ній , крім обов’язкового вивчення польської мови цією ж мовою викладали історію, географію. До того ж учителями в утраквістичних школах були переважно поляки , які часто не знали української мови. З’явилося 2 тис двомовних шкіл. На Волині в 1922/23 навч. році функціонувало 400 укр. шкіл , а в 1932/33- лише чотири. Проти полонізації виступали всі українські партії. Щоб спинити полонізацію освіти , громадськість Західної України відкривала приватні школи. Так товариство «Рідна школа» відкрило до кінця 1930-х рр.. 41 народну школу.

Крім того ,без дозволу і проти волі польського уряду свідома українська інтелігенція заснувала у Львові два вищі заклади освіти  - Український університет(1921-1925) і Вищу політехнічну школу ( «катакомбні» навчальні заклади).

Український університет мав три факультети – філософський, правничий та медичний і 15 кафедр. Майже 1500 студентів навчалтся під керівництвом 54 професорів. Студенти університету отримували дипломи, які визнавалися  в Німеччині, Чехословаччині, Австрії.

Важливим центром національної культури в західноукраїнських землях в 1920-1930 –ті рр..було Наукове товариство імені Т. Шевченка у Львові. До його складу входили понад 200 науковців, серед них – І Крип’якевич, С.Томашівський, літературознавці. М. Возняк, К. Студинський, фольклорист і музикознавець Ф. Колесса, економіст І. Витанович, географ В. Кубійович.

Таємний український університет та НТШ стали важливими осередками української культури ,центрами формування української інтелігенції.

З ініціативи митрополита А. Шептицького на базі греко-католицької семінарії було створено львівську богословську академію – єдиний у Західній Україні легальний вищий навчальний заклад з українською мовою навчання. У середині 1930-х рр.. у ній навчалося близько 600 студентів.

Практично за декілька років були ліквідовані українські школи в Румунії. Якщо у 1918 році на Буковині діяло 168 народних шкіл, то у 1924 р. не залишилося жодної суто української школи.

Позиція чехословацького уряду на ЗакарпаттІ у сфері овіти була поміркованішою і виваженішою, ніж у Польщі та Румунії. Тут кожен мав право посилати дитину в школу, де вона навчалася рідною мовою. Тому з 803 шкіл, які діяли , 463 були українськими, 365 – чеськими, 117 – угорськими. У Чехословаччині діяло кілька вищих навчальних закладів, які відігравали помітну роль у формуванні української інтелігенції. Це український вільний університет у Празі, Українська господарська академія у Подебрадах. Але ці вищі навчальні заклади створювалися для українців-емігрантів, яких у 1920-х рр.. налічувалося 50 тис чоловік. На самому Закарпатті існував лише один вищий навчальний заклад – Богословський ліцей.

У літературному житі західноукраїнських земель важливу роль відігравав журнал «Літературно –науковий вісник». З 1933 р. – «Вісник», навколо якого гуртувалися найвизначніші літератори: В. Стефаник, М. Черемшина, Є. маланюк, У. Самчук. Та ін.

Улітнратурному журналі «Дзвони» вперше було надруковано твори талановитого поета з Лемківщини Б.-І. Антонича.

Ужурналі «Ми» друкувалися твори письменників –емігрантів : Ю. Міни, Є. Маланюка, О. Теліги.

Серед художників вирізнялися постаті пейзажиста І. Труша, прихильника експресіонізму О. Новаківського, П. Холодного, який уславився іконописними працями.

Важливу роль у духовному житті відігравала греко- католицька церква. У 1939 р. у Галичині та на Закарпатті налічувалося 3.7 млн віруючих, 3040 парафій з 4440 церквами. Але у житті церкви чітко визначилося протистояння митрополита А. Шептицького , який підтримував прагнення свого народу, та єпископа Г. Хомишина і Василіанського ордену, що виступали за злиття греко-католицької церкви з католицькою. А. Шептицький засуджував колонізаційну політику щодо греко-католицько

Церкви на Волині, де поляки конфісковували церковні землі та руйнували храми (знищили майже 200 церков)і домігся припинення вандалізму польських властей.

 Отже, польське і румунське панування на українських землях значно обмежували їх культурний розвиток, а внутрішня політика Чехословаччини в українському питанні давала українцям певним чином задовольнити свої культурні потреби.

ІІІ Закріплення вивченого матеріалу

  1. До складу яких держав ввійшли західноукраїнські зхемлі?
  2. Як позначилась територіальна роз’єднаність Західної України, відсутність української держави на розвитку даного краю в політичній, економічній , соціальній сфері, культурній?
  3. Під владою якої держави українцям, на вашу думку, жилося найкраще?
  4. До якого висновку дійшли українці, поживши під владою інших держав? Як цей висновок позначився на політичному житті західноукраїнських земель?

 

Прогнозовані відповіді студентів

1.Територіальна роз’єднаність Західної України, відсутність української держави негативно позначились на політичному,соціальному,національному та культурному розвиткові західноукраїнських земель.

2.Польша,Румунія,Угорщина та Чехословаччина,до складу яких належали західноукраїнські землі,здійснювала дискримінаційну економічну  й культурну політику щодо українців.

3.Політика правлячих режимів у поєднанні зі світовою економічною кризою істотно погіршила становище українців, переважна кількість жила у злиднях. Значна частина працездатного населення шукала порятунок в еміграції.

4.Важкий соціальний та економічний стан сприяв активізації політичного життя й зростанню популярності українських національних партій.

5.20-30-і роки ХХ ст. позначились зростанням національної свідомості на західноукраїнських землях та прагненням до розбудови незалежної соборної української держави.

Підведення підсумків

Отже, завершити розгляд теми слід усебічним розглядом вихідної проблеми теми: «Як позначилось бездержавне становище західноукраїнських земель на розвитку регіону?» Міркування варто доповнити розглядом наступних питань:

Чому для нації важливо мати власну державу?

На які небезпеки наражаються бездержавні нації?

Як ці небезпеки позначаються на економічному,політичному й культурному житті?

Чи є альтернатива національній державі?

Чому українці прагнули до соборності й обєднання в межах єдиної держави? У яких діях виявлялося це прагнення?

Чому в 20-30-і рр. не вдалося досягти незалежності та соборності?

Чи влаштовувало західноукраїнців обєднання в межах Української РСР?

IV Повідомлення домашнього завдання .

Параграф 65-67, повторити 64

Середня оцінка розробки
Структурованість
5.0
Оригінальність викладу
5.0
Відповідність темі
5.0
Загальна:
5.0
Всього відгуків: 1
Оцінки та відгуки
  1. Бондажевська Оксана Петрівна
    Гарний урок. Такий шукала.
    Загальна:
    5.0
    Структурованість
    5.0
    Оригінальність викладу
    5.0
    Відповідність темі
    5.0
docx
Додано
21 листопада 2019
Переглядів
6609
Оцінка розробки
5.0 (1 відгук)
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку