Урок з української літератури для 11 класу "Остап Вишня - чародій сміху"

Золотоколодязянська ЗОШ І-ІІІ ступенів

Добропільської районної ради Донецької області

 

 

 

 

Урок української літератури

11 клас

 

Остап Вишня – чародій сміху

 

 

                              Підготувала і провела

                                                                     учитель української мови та літератури

                                                                      Голубенко А.О.

 

 

 

 

 

 

 

Мета: ознайомити із життєвим і творчим шляхом письменника – гумориста, допомогти учням виробити власний еталон людини, який би став орієнтиром у процесі самовиховання, сформувати емоційно цілісне ставлення до творчості митця;

розвивати навички роботи з додатковими джерелами, уміння виділяти головне, висловлювати власну думку з приводу порушених проблем, слухати співрозмовника, працювати в групах, творчі здібності дітей; асоціативно-образне мислення;

виразно читати поезії, виховувати оптимістичне світобачення, почуття гумору, віру у свої сили, прагнення до самоосвіти.

 

Обладнання: портрет Остапа Вишні, книжкова виставка збірок митця; технічні засоби: інтерактивна дошка, комп’ютерні; уривок із фільму Віктора Іванова «Ні пуха, ні пера», сигнальні картки, запис народної пісні «Козака несуть і коня ведуть», надписи на дошці.

 

Тип уроку: урок – проект.

 

Форми і методи роботи: інсценізація, метод «Мікрофон», клоуз-тест «Незакінчене речення», рольова гра «Так-Ні», інтерактивна гра «Асоціативний кущ», сенкан, експрес-опитування.

 

Хід уроку

І. Організаційний момент.

ІІ. Мотивація навчальної діяльності учнів.

 

1. Слово вчителя.

«Життя ж вогонь. У тім вогні серця людські палають, а сміху іскорки ясні над полум’ям літають», - відзначив гуморист Павло Глазовий.

Сила сміху перетворює гормон адреналін, який називають «гормоном кролика», на норадреналін – «гормон лева» і робить людину нездоланною. Це знали люди ще з давніх-давен. Мабуть, саме тоді й народилася притча: зустрівши холеру, володар країни спитав її, скільки його підданих вона хоче забрати.

• Двадцять п’ять тисяч, - мовила пошесть.

За другої зустрічі володар дорікнув Холері:

• Ти обдурила мене! Бо ж забрала 50 тисяч!
• Я забрала стільки, скільки збиралася, - почув відповідь. – Я не винна, що ще 25 тисяч померло з переляку.

Щоб не померти з переляку від життєвих труднощів, уміти посміятися над ними й жити далі – людині необхідне почуття гумору. Саме сьогодні мова піде про людину, яка була щедро наділена цим почуттям.

 

ІІІ.  Повідомлення теми і мети уроку.

      (Діти записують тему уроку в зошити).

• Чого кожен із вас очікує від такої зустрічі?

(Діти відповідають. Учитель підсумовує сказане).

 

Епіграф уроку

«Мабуть, з часів Котляревського не сміялась Україна таким життєрадісним, таким іскрометним сонячним сміхом, яким вона засміялася знову в прекрасній творчості Остапа Вишні.»

Олесь Гончар

 

IV. Виклад нового матеріалу й первинне усвідомлення його учнями.

Пошуково-дослідницька робота в групах .

(Учні заздалегідь були поділені на групи, кожна з яких мала певне завдання).

I. Дитинство й юність

II. Творчий період митця

IІІ. Цикл «Мисливські усмішки»

IV. Інсценізація «Зробився я Остапом Вишнею та почав писати».

V. Період заслання.

VI. Останні роки життя

VII.«Вінок письменнику» із поезій  різних авторів, присвячених О. Вишні.

 

Учитель. Остап Вишня…Під таким ім’ям увійшов у літературу незрівняний сміхотворець Павло Михайлович Губенко, видатний майстер слова і великий громадянин. Читаючи Остапа Вишню, народ і усміхався, і повнився радістю, і печалився, і обурювався – багатьох і багатьох струн його душі торкалася вишенське людяне, мудре, гостре й ніжне слово.

Запрошуємо до слова дослідників творчості Павла Михайловича Губенка.

 

(Виступ групи, які досліджували дитинство й юність митця)

 

Розповідь про дитинство і юність Остапа Вишні розпочнемо з уривку з усмішки «Моя автобіографія». (Учень читає уривок) .

 

 «У мене нема жодного сумніву в тому, що я народився, хоч і під час мого появлення на світ білий і потім – років, мабуть, із десять підряд – мати казали, що мене витягли з колодязя, коли напували корову Оришку.

 

Народився Остап Вишня (Павло Михайлович Губенко) 13 листопада 1889 року на хуторі Чечва поглибу містечка Грунь Зіньківського повіту на Полтавщині. Батько майбутнього письменника, син лебединського шевця, Михайло Кіндратович Губенко довго служив у царському війську, а повернувшись додому, осів у містечку Грунь. Тут він і познайомився з молодою веселою дівчиною Параскою Олександрівною Балаш і зв’язав з нею свою долю. (Учень читає уривок з оповідання «Моя автобіографія»)

 

 «Батьки мої були як узагалі батьки. Батьків батько був у Лебедині шевцем. Материн батько був у Груні хліборобом. Глибшої генеалогії не довелось мені прослідити… Батько взагалі не дуже любив про родичів розказувати, а коли, було, спитаєш у баби (батькової матері) про діда чи там про прадіда, вона завжди казала:

•                  Отаке стерво було, як і ти оце! Покою від них не було.

Про материну рідню так само знаю небагато. Тільки те й пам’ятаю, що частенько, було, батько казав матері:

• Не вдалася ти, голубонько, у свою матір. Царство небесне покійниці: і любила випити, і вміла випити. А взагалі батьки були нічого собі люди, підходящі».

Батьки майбутнього письменника були грамотними. Вони любили читати, знали багато українських народних пісень, казок, дотепів. Та й самі були не позбавлені гумору.

У своїх спогадах молодший брат О. Вишні Кость Губенко писав: «Траплялося, що мати плакала, а коли діти питали, чого вона плаче, відповідала: « За вашим батьком, бо я ж ним прожила, як у карти програла».

Дитинство Павла Михайловича проходило в сільській обстановці серед чарівної полтавської природи. У родині Вишні із 22 дітей вижило 17. Усі були великі фантазери. Любили сміятися. Батьки, які пізнали всю гіркоту безпросвітного життя, прагнули будь – що вивести своїх дітей у люди, дати їм освіту. Малий Павлусь закінчує сільську школу, а згодом - Зіньківську двокласну школу у 1903 році. (Учень читає уривок).

« Школа була не проста, а Міністерство народного образования. Учив мене хороший учитель Іван Максимович, доброї душі дідуган, білий-білий. Любив я не тільки його, а і його лінійку, що ходила іноді по руках наших школярських замурзаних… Та лінійка, виробляла мені стиль літературний…»

Сестра гумориста, заслужена вчителька УРСР, Катерина Михайлівна Даценко, згадувала: «Мрійником був Павлуша, рано навчився читати, любив книжку, не розлучався з нею. Дома на піддашку сидить і читає, а коли грати захочеться з хлопцями, бережно ховає книжечку в кашкет.

Природу любив Павлуша, усе живе любив. Голубів любив і вони його. Сяде голуб на плече і ходить з ним Павлуша. А старі люди казали: коли голуб любить – добра людина буде».

Заповітною мрією Павла було стати вчителем, тому просить рідних, щоб дозволили йому вступити до Глухівської вчительської семінарії. Та для цього потрібні були великі витрати. Батько дізнався десь, що він, як колишній солдат, має право віддати сина на «казьоний кошт» до військово-фельдшерської школи. Така школа була в Києві.

Так потрапив хлопець у великий культурний центр, роки перебування в якому відіграли неабияку роль у формуванні його як письменника. Учився О. Вишня добре. Регулярно писав рідним веселі й дотепні листи і ніколи не скаржився на своє напівсолдатське життя.

Щоліта Павло приїжджав у село разом зі своїм товаришем-сиротою на канікули. Він брав участь у виставах сільського драматичного гуртка і ходив, як згадувала старша сестра, в «коміках». Хлопця любили й поважали за веселу вдачу, дотепність, лагідний характер.

Перебуваючи у Києві, Павло багато читав, ходив на спектаклі, де грали відомі українські актори М. Садовський, М. Заньковецька, Г. Борисоглібська.

У 1907 році Павло Губенко закінчив навчання і почав працювати фельдшером у хірургічній лікарні. Колишній товариш по роботі  розповідав, що якось у лікарню привезли шістнадцятирічного юнака з тяжким пораненням шиї та сильного кровотечею. Потрібна була негайна операція, її вдало зробив П. Губенко.

Попри матеріальну скруту, яка посилилася після смерті батька (1909р.), юнак наполегливо вчився. Він екстерном склав іспити у приватній гімназії і одержав атестат зрілості, а в 1917 році вступив до історико-філологічного факультету Київського університету. Революційні дії захопили його.

 

Учитель.  А чи уважні ви були, зараз перевіримо: кожній групі було завдання підготувати цікавий вид перевірки почутого.

Учень. Проведемо маленьке експрес-опитування:

1. Справжнє прізвище О. Вишні? (Губенко)
2. Як звали батьків митця? ( Михайло, Параска)
3. Скільки дітей було в родині гумориста? (Із 22 вижило 17)
4. Що казали старі людини про Павлушу? (Коли голуб любить – добра людина буде)
5. Якою була заповітна мрія малого О.Вишні? (Стати вчителем)
6. Як О. Вишня потрапив до Києва? ( Батько віддав його до військово-фельдшерської школи в Києві)
7. Чим займався гуморист у Києві у вільний від навчання час? (Ходив на спектаклі, багато читав)
8. В якому році митець закінчив навчання? ( 1907р.)

Учитель. Молодці. Наступна група продовжить свою розповідь про великого гумориста, життєлюба, оптиміста, розповівши про творчий період митця. Бо саме йому, Павлу Губенку, судилося стати найпопулярнішим сатириком літератури ХХ століття. Як писав Юрій Лавриненко: «За два-три роки праці гумориста Вишня став найбільш знаним після Шевченка.

 

Група №2 Творчий період митця

Як уже було сказано О.Вишня вступив до Київського університету, але скоро  залишив навчання й присвятив себе журналістській і літературній праці.

Про початок своєї літературної діяльності Павло Михайлович писав: «Перебуваючи в Кам`янці, на Поділлі, написав фейлетон про Денікіна і поніс у «Робітничу газету». Секретар прочитав і сказав:»Добре». І не надрукував. Потім я поніс фейлетон до газети «Народна воля».Редактор узяв, прочитав, сказав:»Добре».І надрукував».

Перші твори, надруковані з 1919 року, письменник підписував Павло Гунський. У 1921 році почав працювати в газеті «Вісті» перекладачем, редактором якої тоді був талановитий поет, дотепний сатирик, видатний громадський діяч Василь Еллан-Блакитний. Він першим підтримав і заохотив до літературної праці Павла Губенка. У цьому ж році була надрукована гумореска «Чудака, їй-богу!».Під нею вперше з`явився підпис «Вишня Остап». Після цього, як згадує письменник, «пішло та й пішло». А чому такий псевдонім, а тому, що на Хуторі Чечва, де народився письменник, росло багато вишень.

Сучасники Остапа Вишні згадують, що не був він ні балакучим, ні веселим; худенький, тихий, неначе аж сором’язливий.

У 1923 році виходить перша його книжка «Діла небесні». Творчість О.Вишні можна умовно поділити на два періоди: з 1921 по 1933 роки-це перший;з 1944 року до останніх днів життя-це другий період творчості.

Творчість О.Вишні багата і різноманітна за жанрами і за стилем. Він писав і сатиричні вірші, оповідання, фейлетони ,анекдоти, жарти. Письменник часто звертався до жанру дитячого оповідання; іноді навіть важко встановити, де закінчується автобіографічне і починається художнє. Лише після війни для юного читача видано ряд гумористичних оповідань: «Молоді Будьмо!», «Великі ростіть», «Дітям», «Перший диктант».

 

Учень. Ми бачили, що ви нас уважно слухали, але все ж таки давайте підсумуємо нашу розповідь про творчий період митця. Отже, клоуз-тест «Незакінчене речення».

1.Закінчивши навчання у київському університеті, О.Вишня присвятив себе … (журналістській та літературній праці)

2. Перші твори письменник підписував … (Павло Грунський)

3.У 1921 році О.Вишня почав працювати в газеті … («Вісті»)

4. Першим підтримав у літературній праці Павла Губенка … (Василь Еллан-Блакитний)

5. У 1923 році виходить перша книжка митця, яка називається… («Діла небесні»)

6. Творчий період митця умовно можна поділити на … (два періоди)

 

Учитель. Так, Остап Вишня був «королем українського тиражу». За життя гумориста побачили світ понад ста збірок його творів, деякі неодноразово передавалися.

Тематика творів була різноманітною (Див. слайд «Тематика творчості»).

Популярність митця в народі була неймовірна (Див. слайд )

 

Учитель. У післявоєнний період Остап Вишня створив цілий цикл усмішок, під назвою «Мисливські усмішки». Про найвідоміший цикл життя розкаже один учень, а не група, це завдання було індивідуальне.

 

Виступ учня. Цикл «Мисливські усмішки»

Усмішки «Відкриття охоти», «Заєць», «Лисиця», «Дика гуска», «Вовк», «Сом», «Як варити суп із дикої качки» - ось далеко не повний список кращих творів циклу «Мисливські усмішки», які публікуються у 1954 році.

Зв'язок людини з природою посідає важливе місце у творчості видатного українського гумориста О.Вишні. Він народився в селі, змалку навчився пізнавати таємниці природи, любити тварин, птахів та рослини. Красу української природи оспівував у своїх усмішках.

Мисливські усмішки  О.Вишні вчать не полювати на звірину, а берегти природу, дбати про її розвиток та збагачення, засуджує браконьєрство. Головними  героями – мисливцями у збірці є любителі флори і фауни , які шанують тваринний світ, розуміють його. А на полювання вони їздять для того, щоб поспілкуватися між собою, помилуватися природою, набратися сил. Ось як він писав:

«І як радісно, що я нічого не вбив! І як радісно, що я ще поїду (обов’язково!)».

Учитель. О. Вишня став родоначальником нового жанру – усмішки. (Див. слайд).

(Учні записують у зошити).

 

Учитель. Остап Вишня дуже часто ходив з друзями на полювання. Девізом були промовисті слова: «Живіть зайці!» Якщо ж траплялося вловлювати звірину, настрій був зіпсований і полювання перетворювалося на траур по убієнному. У 1974 році на кіностудії ім. О. Довженка був знятий фільм Віктора Іванова «Ні пуха не пера» за мотивами збірки О. Вишні «Мисливські усмішки».

Подивіться, будь-ласка, фрагмент цієї кінострічки.

(Уривок фільму «Ні пуха ні пера).

 

Учитель. І наступна сторінка уроку – це ігровий проект , який підготувала творча група учнів. Умовно вони його назвали «Зробився я Остапом Вишнею та почав писати».

(Уявіть. Небагато вбрана кімната. Подружжя Губенків займається справами. Остап Вишня читає газету, дружина В. М. Маслюченко готується до вистави (вчить текст).

Варвара Маслюченко: Остапе, до тебе гості.

Учні: Доброго вечора! Ми домовлялися про зустріч…

О.Вишня: Як не погодуєш їх, то й розмовляти не буду.

В.Маслюченко: Отакий він завжди. Ви не лякайтеся. Гостинний, щедрий. Як у гарному гуморі – мені щоразу ковдру купує . Каже: «Вийдеш заміж – буде тобі придане». Сідайте до столу!

(Учні чемно сідають).

Учень: Павле Михайловичу, у своїй «Автобіографії» ви пишете, що мову українську взяли з «маминої циці». Мова, річ відома. Передається генетично. Але ви володієте нею на дуже високому рівні. Хто Вас навчив дивовижного мовного слуху?

О. Вишня: Я товаришував з відомими поліглотом Кримським. От уже ходяча енциклопедія. На будь-яке запитання щодо мови знає відповідь! А Максим Рильський! Він же учитель української мови, перекладач, блискучий науковець, редактор українсько-російського словника. Він, до вашого відома, володіє українською, російською, польською, французькою. А тости які за толом проголошує!

Окремо хочу сказати про Володимира Сосюру. Умілий перекладач. А які Сосюра пісні під гітару співає!

Ви знаєте, мене ж на літературну стежку вивів М. Гоголь. Люблю я його читати. Один із моїх нарисів так і називається – «усе життя з Гоголем». От такі у мене вчителі.

Дружина: Одного разу до Павлика, як до редактора журналу «Перець» принесли гумореску. Він довго сміявся над нею, але потім зробив авторові зауваження: «Не можна писати «Оверко Рак був в одних трусах». Гумористи його не збагнули.

• А що – Оверко мав бути у двох трусах?

Лукаво усміхнувся на те Павло:

• У таких випадках у нас кажуть: «у самих трусах. А не «в одних  трусах.» 

Дуже любить, коли говорять і пишуть правильно.

Учень. Ваші книги розходяться мільйонними накладами. Протягом перших 10 років книжок творчості Ви пишете близько ста книжок українською мовою! Де бралися сили. Натхнення? Жартома Ви пишете: «Міряю завжди температуру, коли пишу. Нормальна. І до того, як сідаю писати, нормальна., – і після того. А насправді?

О. Вишня: Життя дає багато комічних ситуацій. Я тільки записую. А ще мене окрилює кохання до дружини Варвари.

Учениця. Розкажіть, будь-ласка, історію вашого знайомства.

О.Вишня. Я був одруженим чотири роки, мав сина В’ячеслава, який  потім став лікарем. Проте знаходив час, щоб ходити до театру. Театр дуже люблю. Одного разу вподобав актрису Варвару Маслюченко. Першу сім’ю, можливо, це й не варто вам розповідати, залишив. Одружився вдруге, виховуємо Варину доньку Марію та сина від першого брака В’ячеслава, бо перша дружина померла. Ще маю позашлюбного сина, про існування якого довго не знав, бо вітчим його усиновив. Сина я визнав.

Учень. А Ви завжди перебуваєте у гарному гуморі?

О. Вишня. Ви ж згаєте, що три хвилини сміху дорівнюють п’ятнадцятьом хвилинам гімнастики.

Учениця. Ви оптиміст, Павле Михайловичу? Може, і нам дасте декілька порад, як не занапастити духом у часи кризи?

О.Вишня. Є такий афоризм, мої дорогенькі: «Оптимізм – це безмежна віра в надію». Я завжди сподіваюсь на щось краще, хотів багато встигнути, скрізь брав участь. Горів, кипів. Отож нехай думки ваші будуть світлими! І людьми не гордуйте, фортуна мінлива.

Учні: Спасибі за розмову, за хороші побажання.

О. Вишня з дружиною. До побачення, будьте здорові. Усміхайтесь життю, пам’ятайте, що мова на Вкраїні найкраща, небо найкраще, ґрунт найкращий, народ найкультурніший.

 

Учитель. Ось такою веселою людиною був О. Вишня, Але не завжди митець мав привід, щоб посміхатися, та ніколи не падав духом.

Вашій увазі виступ четвертої групи, яка розповість про період заслання.

                  Виступ групи «Період заслання»

На початку 30-х рр. гумористові стало дедалі важче друкувати свої сатиричні твори. Наслідки літературної дискусії 1925 – 1928 років, яка з площини естетичної перейшла в політичну, не могли не позначитися й на долі О. Вишні, адже він симпатизував і ВАПЛІТЕ, і Політфронту, які мали національне спрямування й захищали право української літератури на національну самобутність. Сьогодні залишається лише дивуватися, як у страшні часи репресій О. Вишня активно допомагав тим , кого зарахували до «ворогів народу».

25 грудня 1933 року письменника звинувачують у контрреволюційній діяльності: що він начебто погодився вбити секретаря ЦК КП(б)У   П.Постишева. Після арешту він знаходиться в тюрмі НКВС у Харкові. У лютому 1934 року його засуджують до розстрілу, який потім замінюють десятирічним ув’язненням. Кожний день упродовж цих довгих років, проведених у таборах суворого північного краю, міг бути останнім. Але Остап Вишня, один із не багатьох репресованих письменників, вистояв, вижив завдяки своєму стійкому характеру та незмінній підтримці дружини Варвари Олексіївни. Тут письменник веде щоденник. Звільнено О. Вишню наприкінці 1943 року. Допомогли друзі: Олександр Довженко, Юрій Яновський, Микола Бажан. Саме вони переконали Сталіна, що усмішки О. Вишні дуже потрібні народові. Остап Вишня повертається після заслання до Москви. Реабілітованого письменника лише через одинадцять  років у 1955 році.

 

Учень. Перевірити, наскільки ви уважно нас слухали спробуємо за допомогою рольової гри «Так – Ні».

1. Наслідки літературної дискусії  1925-1928 років позначилися на долі Остапа Вишні? (Так)
2. О.Вишня підтримував ВАПЛІТЕ і Політфронт? (Так)
3. О. Вишня допомагав тим, кого зарахували в часи репресій до «ворогів народу»? (Так)
4. Остапа Вишню заарештували у 1932 році? (Ні)

У 1933? (Так)

5. Остапа Вишню засудили спочатку до розстрілу, а потім замінили десятирічним ув’язненням? (Так)
6. Чи підтримувала дружина Остапа Вишню в період заслання? (Так)
7. Після заслання Остап Вишня повертається до Москви? (Так)
8. Реабілітовано письменника у 1955 році? (Так)

 

Учитель. Ви почули, що навіть у найскладніших умовах Павло Михайлович Губенко не втрачав віри в людину, в її душевну красу, творчу вдачу.

А якими були останні роки життя розповість наступна група учнів.

Виступ групи «Останні роки життя»

Перебування О. Вишні в таборах не пройшло для письменника безслідно. Хоча він писав і друкувався, наша література назавжди втратила безкомпромісного, гострого сатирика. Письменник після заслання намагався дізнатися про події за останні роки, годинами слухав радіо, жадібно читав книжки. Багато хворів. Воєнні часи ускладнювали ситуацію: не було ліків, не вистачало дров. О. Вишня перебував у депресії і вже не вірив, що колись зможе написати щось смішне. Але 26 лютого 1944 року з- під його пера з’явилась «Зенітка» , і стала вона початком другого період в творчості гумориста.

Однак у 1946 році після публікації фейлетону «Дозвольте помилитись!» над О. Вишнею знову нависла небезпека арешту, в пресі з’явилися звинувачення митця у викривленому змалюванні радянської дійсності. Але Павло Михайлович продовжував творчо працювати ,а з 1948 року почав вести щоденник, який , дістав шевченківську назву « Думи мої, думи мої». У цьому щоденнику було багато цікавих думок. (Учень зачитує).

«Коли входиш в літературу, чисть черевики! Не забувай, що там був Шевченко; Образи? Народ! Сюжети? Народ! Теми? Народ! Література – народ!»

Тридцять п’ять років О. Вишня чесно і плідно трудився. Крім гумористичних творів, пробував себе у драматургії, перекладав з російської мови твори Гоголя, Чехова, Маяковського. Павло Губенко перебував під пильним наглядом спецслужб до кінця життя. А 28 вересня 1956 року Остап Вишня помирає. Його поховано на Байковому кладовищі в місті Києві.

Учитель. За допомогою інтерактивної вправи «Асоціативний кущ» створіть психологічний портрет Остапа Вишні. Саме таким і був митець.

(Прочитати риси характеру митця, які вчитель записує на дошці).

 

Учитель. У Павла Михайловича було багато друзів, прихильників його таланту. Наступна група тому і підготувала «вінок письменнику» із поезій різних авторів, присвячених О. Вишні.

(Діти розповідають напам’ять вірші)

1. «Вишневий сміх» О. Підсуха
2. «Павло Михайлович, привіт!» С. Воскрекасенка
3. «Легенда про Остапа Вишню» Т. Масенко
4.  «Умер… великий правдолюб В. Сосюра (На фоні пісні «Козака несуть і коня ведуть», що грала на похороні Остапа Вишні).

 

V. Рефлексія уроку

Учитель. Це дійсно так: «Вишня наш завжди між нами». Його внесок в українську літературу вагомий. Письменник був справжнім новатором, першим, хто прокладав шлях українській сатирі та гумору за нових умов, часто для цього жанру вкрай несприятливих, що й відбилося на життєвій і творчій долі митця. Давайте колективно підіб’ємо підсумки нашого сьогоднішого уроку.

 

1. Пояснення епіграфу уроку.
2. Складання (колективно) сенкану до особистості самого Остапа Вишні.
3. Інтерактивна вправа «Мікрофон»

 Продовжіть речення:

• Мене вразило …
• Найбільше труднощів я відчув(ла) …

VI. Оголошення результатів навчальної діяльності.

          VII. Домашнє завдання:

1. Прочитати два розділи «Мисливських усмішок»: «Сом», «Як варити суп з дикої качки»;
2. Проаналізувати оповідання «Моя автобіографія;
3. Написати декілька речень про те, яким у вашій уяві постав Остап Вишня.