Урок з української літератури у 7 класі з теми: ""Неймовірні пригоди Івана Сили". Образ Івана Сили (Івана Фірцака) - втілення непереможного духу українського народу, його доброти й

Тема. "Неймовірні пригоди Івана Сили". Образ Івана Сили (Івана Фірцака) - втілення непереможного духу українського народу, його доброти й щирості. Робота з текстом»

Мета:

• продовжити роботу щодо аналізу повісті О.Гавроша "Неймовірні пригоди Івана Сили", характеристики щедрого на добро головного героя твору як особистості;
•  знаходити портрет, діалоги;
• розвивати вміння учнів формулювати основну думку твору, висловлювати своє ставлення до зображуваного;
• розвивати логічність у мисленні, пам’ять, увагу, кмітливість;
• формувати кругозір, світогляд учнів;
• виховувати почуття пошани до української літератури, мистецтва слова, повагу до творчості О.Гавроша;
•  прищеплювати риси доброти, чуйності, мужності, відповідальності за доручену справу. 
  Тип уроку: комбінований. 
  Обладнання: текст твору, анкета героя, портрет Івана Фірцака.

                                                         Хід уроку 
I. Організаційний момент 
II. Актуалізація опорних знань

Кросворд

 Завдання: сформулювати питання до слів у заповненому кросворді.

 

 

	М	І	Л	К	А
М	А	В	П	О	Ч	К	А
	П	А	Н	Д	О	Р	С	Ь	К	И	Й
М	О	Н	Ц	Я

 

			Ф	І	К	С	А
		М	І	Х	А
			Р	Е	Н	А	Т	А
			Ц	И	Р	К
		Ф	А	Н	Д	І	Г	О
Б	Р	Я	К	У	С

 

  III. Перевірка домашнього завдання 

          Проведення тестового опитування

1. Івана Фірцака нарекли Кротоном на честь:

А уславленого античного борця;

Б відомого у світі актора і циркача;

В культуриста Чехословаччини;

Г чемпіона Британії.

2. Іван змушений був залишити батьківську родину, бо:

А хотів побачити світ;

Б виїхав до міста для здобуття освіти;

В тато казав, що син їсть за чотирьох;

Г у такий спосіб намагався продемонструвати власну самостійність.

3. Вуйко Микулець приїхав до столиці, щоб:

А відвідати сина військовослужбовця;

Б продати деякий крам;

В влаштуватися на роботу;

Г купити харчі.

4. Під час першого перепочинку в місті Іван найперше згадував:

А рідні гори;

Б батьків;

В домашні страви;

Г свою кирпату сусідку Марусину.

5. Верховинський хлопець під час роботи на станції роздратував одного кучерявого молодика тим, що силач:

А багато розповідав про рідне село;

Б чимало їв та пив;

В брав на свої плечі вдвічі більше, ніж решта вантажників.

Г зневажливо ставився до нього.

6. Доктор Брякус мріяв, як у центрі столиці буде:

А вулиця названа на його честь;

Б організований басейн, де розводили б риб;

В відкрито музей природи;

Г розташований розкішний будинок – власний спортивний клуб.

7. Зі щоденника Брякуса можна було зрозуміти, що Сила для нього – це:

А загадка природи;

Б головний шанс у житті;

В засіб для збагачення;

Г пацієнт для дослідження.

8. Укажіть цирковий номер, який мав демонструвати Сила, вперше вийшовши на арену:

А робити фокуси;

Б їздити  з акробатичними вправами на білому коні;

В танцювати на блискучій кулі;

Г боротися з глядачами.

9. Придуманий номер Сили, від чого публіка цирку була в захваті – це…:

А «Непередбачуваний рубікон»;

Б «Краса і велич»;

В «Залізне серце»;

Г «Три несподіванки».

10.  Хто з циркових артистів ніколи нікому не вірив?

А імпресаріо Пандорський;

Б акробат Фандіго;

В карлик Піня;

Г Мілена.

11.  Президент вирішив відвідати цирк через те, що:

А з дитинства любив цирк;

Б хотів познайомитися з силачем;

В захоплювався дикими тваринами;

Г поважав мадам Бухенбах.

12.  На згадку про знайомство із Силою президент подарував Івану:

А новий, величезного розміру піджак;

Б путівку на відпочинок до багатого чорноморського пансіонату;

В грошову премію;

Г фото, де глава держави тиснув руку артисту-велетню.

ІV. Оголошення теми й мети уроку

V. Сприйняття та засвоєння учнями навчального матеріалу

1. Гра "Хто більше назве найсильніших казкових героїв"

(Микита Кожумяка, Котигорошко, Ілля Муромець, Добриня Микитович, Альоша Попович та ін.).

 - Що об`єднує цих героїв?

2. Інтерактивна вправа "Гроно"

 

- Чи є такий герой у нашому творі?

3. Характеристика образу Івана Сили

Складання анкети на героя.

Прізвище, ім’я: Сила Іван.

Прізвисько: гірський ведмедик (за визначенням Бухенбах).

Місце народження: Закарпаття с.Білки.

Вік: 20 років.

Сімейний стан: неодружений, але наприкінці твору вирішив одружитися з Мілкою.

Соціальний стан: походить з багатодітної селянської родини.

Національність: українець.

 Риси вдачі:

-  працьовитість («Іван вирішив не дражнити нових товаришів, а виконати денну норму до обіду й отримати першу платню, надумав пройтися містом», «Іван, котрий у селі звик до постійної роботи, найгірше переносив байдикування», «Страшенно хочеться щось подвигати, - Іван розкрив свої плечі і пішов до своїх товаришів, які уже почали тягати пивні діжки»);

-  упертість («Іван був упертий від народження. А тому мучився, але їв»);

-  ощадливість («Попри грошову винагороду, яку Сила отримував за тренування, він не полишав праці вантажника – за старою селянською звичкою, яка завжди тримає окраєць черствого хліба на чорний день», «Він і далі, попри заборону Брякуса, розвантажував вагони, вирішив призбирати грошенят. Але, ясна річ, тримав це в великій таємниці»);

-  зневага до алкоголю («Алкоголь він ніколи не вживав, вів здоровий спосіб життя»);

-  наполегливість, цілеспрямованість («Він почав тренуватися і по можливості навіть брати уроки. Бо одне діло - гнути залізо, а зовсім інше перемагати  таких же силачів, як і сам»);

-  обдарованість: спортсмен – силач;

- уподобання:

* любов до їжі («Мовчав, наминаючи за трьох. Обід для Сили був справою вятою»);

* любов до сну («Добре виспатись» (що-що, а цю справу він любив і ставився до неї з належною повагою)).

   Окремі риси:

• віра в Бога («Між тим Іван зійшов на поміст, глипнув у залу і проказав найкоротшу молитву, яку знав: «Боже поможи!», «Та Іван не дуже хвилювався покладаючись на народну мудрість: «Як Іван не зможе, то Бог допоможе»»);
• поважне ставлення до тварин («Ще раз дізнаюсь, що ти б’єш тварин, скуштуєш моїх гостинців»);
• любить батьківщину («Від раптового спогаду про гори, батьків, Маруську, і, звичайно, галушки, в його очах блиснули сльози»).

Суспільний статус: Іван Сила – національний герой

Життєвий принцип: «Я не звик пожирати суперників».

4. Літературний практикум

«Мої асоціації». Скласти уявний мовний портрет до образу головного героя.

І – індивід;

В – витриманий, відомий;

А – активний;

Н – наполегливий;

С – самостійний;

И –

Л – любить Мілку і мамині галушки;

А – акумулює в собі потужну силу.

 

«Подаруй герою ім’я».  Дібрати до головного героя повісті власне ім’я, і всі визначені варіанти оформити за допомогою прийому доміно.

(Іван Сила > Широчезний > Циркач > Велетень > Гора > Ведмідь > Борець > Богатир > …)

VІ. Закріплення матеріалу

1. Прийом "Моя теза"

Учні записують одним реченням на аркуші паперу головну ідею твору. Піс-ля цього згруповуються у пари і кожен учасник повинен за сорок п`ять секунд переконати партнера, що саме його теза важливіша за іншу. А далі пара на таких саме умовах переконує іншу про важливість уже їхньої спільної тези.

- Чи подобається образ головного героя у творі?

- А чи знаєте ви інших сильних людей нашої держави в минулому і в сьогоденні? ( Звучать доповіді учнів про Івана Піддубного, Василя Вірастюка, Віталія та Володимира  Кличків, Дмитра Халаджі.)

2. Саморефлексія.

- Чи справдились мої  очікування?

 - Про що мені хочеться поговорити?

 VІІ. Підсумок уроку.Оцінювання

- На уроці я...

- дізнався...

- зрозумів...

- навчився…

- на наступному уроці я хочу...

VІІІ. Пояснення домашнього завдання

1. Доопрацювати останні розділи повісті.

2. 1-2-й рівень. Презентувати улюблений вид спорту у вигляді реклами.

3-й рівень. Підготувати питання до дискусії за змістом повісті та роллю спорту в творі.

 

 

 

                                                                               Додаток до уроку № 1

 

1. Повідомлення учнів про біографію  Івана Піддубного

Ранні роки

Народився 26 вересня 1871 року на Полтавщині, неподалік містечка Золотоноші, у селі Красенівці (тепер Чорнобаївський район Черкаської області) в сім'ї селянина Максима Піддубного, козацький рід якого славився великою силою. Іван Піддубний також дістав від предків великий зріст і витривалість, а по лінії матері, яка гарно співала, — тонкий музичний слух і в дитинстві по неділях і святах співав у церковному хорі. Прожив там більшу частину життя, потім найнявся вантажником у севастопольський порт. 1895 року переїхав у Феодосію, де самотужки почав займатися гімнастичними вправами та гирьовим спортом.

1897 року вперше взяв участь у чемпіонаті з боротьби на поясах у цирку антрепренера Безкоровайного.

З 1898 року виступає у севастопольському цирку Труцці як борець-професіонал, вперше здобуває перемогу в цирковому чемпіонаті. Після цього виступає в київському цирку Якима Нікітіна.

Вперше знайомиться з французькою боротьбою у Київському клубі атлетів. Протягом п'яти років Піддубний бере участь у гастролях цирку Нікітіна в багатьох містах України, Кавказу, Поволжя, Сибіру, виступає не тільки у чемпіонатах з боротьби, а й із силовими цирковими програмами. 1903 року вступив до Петербурзького атлетичного товариства, від якого був посланий на чемпіонат світу в Париж.

На чемпіонаті програв французові Раулю ле Буше, який вдався до недозволеного ведення боротьби. Того ж року переміг у чемпіонаті Москви. На початку 1904 року бере участь у міжнародному чемпіонаті в московському цирку Чінізеллі й блискуче перемагає Рауля ле Буше.

1905 року — перемога у світовому чемпіонаті в Парижі й звання чемпіона світу. Гастрольна поїздка до Італії, перемога на чемпіонаті в Ніцці. Того ж року Піддубний бере участь у змаганнях в Алжирі, Бельгії, Берліні. 1906 року перемагає у двох чемпіонатах світу — у Парижі та Мілані.

1907 року у Відні стає чемпіоном світу вчетверте. У 1908 й 1909 роках у Парижі та Франкфурті ще двічі виборює звання чемпіона світу.

Усе своє життя Іван Піддубний, куди б його не кидала доля, щиро любив Україну. Коли йому за бутності більшовиків видали паспорт із прізвищем «Поддубный» та національністю «русский», він вимагав виправлення прізвища та національності. Коли Підддубному категорично відмовили, то він сам просто ручкою в паспорті виправив своє прізвище на «Піддубний», а в графі національність написав «українець»

Після цього Піддубний тривалий час не бере участі у великих змаганнях, переїжджає в своє село Красенівку, одружується, купує невеличкий будинок і займається сільським господарством. Після трирічної перерви знову повертається в спорт, бере участь у гастролях полтавського цирку. 1922 року, після тривалої перерви, Піддубний здобуває перший приз у великому чемпіонаті з боротьби в Московському цирку.

1925 року переміг у міжнародному чемпіонаті в Нью-Йорку, затим переможно виступив у Чикаго, Філадельфії, Лос-Анджелесі, Сан-Франциско та інших містах США. Наприкінці гастролей в Америці зустрівся в Нью-Йорку з чемпіоном світу з вільної боротьби Джо Стечером, якому судді, підтасувавши результат, віддали перемогу по очках. Після повернення з Америки Піддубний дванадцять років виступає в цирках на змаганнях борців.

Не оминув Івана Піддубного і жорсткий терор більшовицької влади. У 1937 році його запроторили до в'язниці Ростовського НКВС. Там чемпіона чемпіонів катували електропаяльником і розжареними сталевими жигалами, вимагаючи назвати номери рахунків і адреси закордонних банків, де він міг тримати свої заощадження, нібито покладені під час гастролей. Таких заощаджень у нього насправді не було. Лише через рік звідти його вивела гучна слава непереможного борця та пильна зацікавленість його долею зарубіжної спортивної громадськості.

1939 року йому присвоєно звання заслуженого артиста республіки та нагороджено орденом Трудового Червоного прапора. 1941 року в Тульському цирку відбувся прощальний виступ сімдесятирічного атлета. 1945 року йому було присвоєно звання «Заслужений майстер спорту». Наприкінці життя Піддубний переїхав у місто Єйськ на Кубань, де колись знайшли притулок його предки, запорозькі козаки, переселені Катериною II після знищення Запорозької Січі.

Після окупації Єйська гітлерівці запропонували йому виїхати до Німеччини і тренувати там борців. Відмовився. Окупанти так поважали Піддубного, що навіть дозволили йому носити орден Трудового Червоного Прапора. На місцевому м'ясокомбінаті видавали по 5 кг м'яса в місяць. Працював Піддубний в більярдній. Старожили Єйська згадували, як звідти він викидав п'яних німців. Але їм це подобалося. Вони захоплювалися його силою.

Після війни Піддубного знову заарештували — за співпрацю з німцями. Проте швидко відпустили, знову через відсутність доказів. Останні роки Іван Максимович доживав у злиднях. Постійно скаржився на те, що не вистачає хліба. У перші післявоєнні роки його видавали по картках — 500 г хліба на день. — Невже мене не можуть закріпити за якоюсь військовою частиною, до їдальні. Напевно буду писати листа Ворошилову, — не раз говорив сусідам. Щоб вижити, був змушений міняти свої медалі на хліб.

Помер видатний спортсмен 8 серпня 1949 року в Єйську на Кубані, де й похований у міському паркові його імени. Неподалік розташовані музей Піддубного та центр боротьби імені Івана Піддубного. З 1953 року в СРСР провадився меморіал І.Піддубного — міжнародні змагання з боротьби.

Простий селянський син з українського села Іван Піддубний у 1905–1909 роках шість разів був чемпіоном світу з боротьби і 25 років поспіль залишався непереможним борцем у світі. Предки Івана Піддубного були козаками, разом з Військом Запорозьким не раз брали участь у походах проти кримських татар, турків та польської шляхти. У повісті О. Толстого «Князь Серебряний» згадується козак з України, який брав участь у поході військ Івана Грозного проти татар під Казанню. Один з козаків з роду Піддубного був у війську отамана Запорозької Січі Костя Гордієнка під час Північної війни й Полтавської битви, пізніше в особистій охороні Петра I, багато років служив при дворі імператора.

Батько Піддубного, Максим Іванович, володів величезною силою, рівного йому не було далеко в окрузі. Він міг легко кидати п'ятипудові мішки з зерном на віз і гнути підкови. Іван Піддубний вдався у батька, і силою з ним ніхто в селі не міг зрівнятися. У сімнадцять років він легко кидав на воза мішки з зерном і міг пригнути до землі бика за роги. А коли Іван працював вантажником у Севастополі, за силу, спритність і великий зріст його всі в порту, і капітани, й матроси, і пасажири, називали з повагою Іваном Великим.

Тренування тіла і духу

Іван Піддубний — чемпіон світу з боротьби у 1905–1908

Іван Піддубний як всесвітньо відомий борець відрізнявся від інших майстрів боротьби не тільки винятковою силою, але і витривалістю. «У боротьбі все найголовніше: і руки, і ноги, і плечі, і шия, і спина, і живіт, і груди… і голова»,— любив він казати своїм учням. Секрет непереможності видатного богатиря полягав у чудовому поєднанні виняткових фізичних даних з високим спортивним стилем, який він сам виробив шляхом наполегливої й тривалої праці. Іван Максимович протягом усього життя, до сімдесятирічного віку, коли він залишив заняття спортом, не припиняв щоденного тренування і дотримувався правильного режиму. Він ніколи в житті не палив і не вживав спиртного. Під час підготовки до першого чемпіонату світу 1905 року в Парижі тренувальний день починав завжди з ранкової зарядки, затим приймав холодний душ, після чого був масаж, сніданок і година теоретичного вивчення правил боротьби та прийомів. Після короткого відпочинку Іван Піддубний тренувався. Проти нього виходили один за одним три борці-любителі. З першим він боровся двадцять хвилин, з другим — тридцять, з третім — сорок. Потім десять-п'ятнадцять хвилин бігав з двадцятикілограмовими гантелями в руках. У дні, вільні від тренувань, його, за тогочасним методом фізичного загартування, садили на двадцять п'ять хвилин у так званий «докторський ящик» — парову ванну з температурою до п'ятдесяти градусів. За ванною був крижаний душ, після якого Піддубний відпочивав, закутавшись у теплі ковдри. Вечорами він, тримаючи в руках двопудову металеву палицю, робив прогулянки. Завдяки таким систематичним тренуванням, поміркованому способу життя й раціональному харчуванню Піддубний легко перемагав своїх найтитулованіших супротивників і до кінця зберігав свіжість і силу.

Піддубний виступав у важкій вазі й мав 120 кілограмів. Сутички з найкращими борцями світу іноді тривали по кілька годин, а чемпіонати могли тривати по сорок днів і більше. На першому чемпіонаті світу в Парижі 1905 року йому довелося боротися з найсильнішим важковаговиком Європи данцем Єнсом Педерсоном, який мав колосальну силу, легко ламав підкови, сплітав із залізних прутів вісімки, підіймав величезні вантажі, до того ж володів бездоганно технікою боротьби й фантастичною витривалістю. Проте Піддубний переміг його тактично. У середині поєдинку він раптом ослабив наступ, почав діяти повільно, немов утомлений, дихати часто й важко і рухатися невпевнено й мляво. Єнс Педерсон, який до того дотримувався оборонної тактики, відчувши, що настав час діяти рішуче, кинувся в шалену атаку, але втратив пильність і за мить уже лежав на лопатках, кинутий на килим блискавичним і майстерним кидком Піддубного. Тож під словами «в боротьбі важлива голова» Піддубний мав на увазі насамперед не силу, а техніку й досконалу тактику боротьби. Саме ці засади відрізняли його стиль боротьби від стилю інших борців світу. Ім'я Івана Піддубного було в міжнародному спорті одним з найбільш відомих і почесних. Він протягом двадцяти п'яти років був у світі символом непереможної сили, блискучої майстерності і техніки. Уся спортивна преса у численних статтях, нарисах та фейлетонах одностайно славила богатиря з Полтавщини, який за чотири роки, з 1905 по 1909-й, переміг «туше» найкращих у світі борців, у тому числі трьох чемпіонів світу, кількох чемпіонів Європи і десятків чемпіонів окремих країн світу. Його називали «чемпіоном чемпіонів» — титулом, якого до нього ніхто не мав.

Іван Піддубний був тривалий час не лише найкращим борцем світу, а й пристрасним пропагандистом чесності у спорті. Почуття заздрощів чи нездорового суперництва було йому незнайоме. Велика популярність чемпіонатів з боротьби та колосальні прибутки антрепренерів приваблювали до спорту темних ділків та аферистів. Змагання в Європі нерідко будувалися на попередній домовленості між антрепренерами й борцями. Із спортивного видовища змагання перетворювалося на театральну виставу із заздалегідь розподіленими ролями. Іван Піддубний завжди рішуче відхиляв вигідні пропозиції махінаторів від спорту, до кінця життя пам'ятаючи напутні слова батька, який, випроводжаючи його колись із села в Севастополь на заробітки, сказав: «Пам'ятай, Іване, що роду ти з батька-матері козацького, запорозького, і що козаку честь дорожча матері, дорожча батька рідного. Запам'ятай, Іване, продаси честь — не син ти мені і я не батько тобі». Піддубний прославився як великий майстер французької боротьби (у наш час її називають класичною), але коли в Америці, де не визнавали французької боротьби, йому довелося опанувати й боротьбу вільного стилю, він і в цьому виді був непереможний, у п'ятдесятирічному віці поклавши на лопатки молодого славнозвісного американського богатиря Колофа у двох сутичках підряд. Потім були блискучі перемоги над іншими визначними атлетами світу. Могутній, досвідчений, обережний Піддубний мав таку перевагу в силі й тактиці ведення боротьби, що спокійно й упевнено перемагав своїх набагато молодших, але самовпевнених і гарячкуватих супротивників. Нью-Йорк, Чикаго, Філадельфія, Лос-Анджелес, Сан-Франциско, ряд інших великих міст Америки аплодували перемогам Піддубного. Іван Піддубний трохи не дожив до вісімдесяти років. 9 серпня 1949 року в Єйську тисячі людей проводжали його в останню дорогу. Він залишив по собі легендарну славу атлета, ім'я якого стало символом незламної сили народу. Донині в Україні, коли говорять про людей великої сили, кажуть: «Він — як Піддубний».

Залишивши спорт, І.Піддубний був забутий всіма й останні роки життя провів у злиднях.

Після смерті Піддубного, йому так і не було поставлено пам'ятник і лише після 1950-х років за допомогою влади США його спорудили. Але ненадовго, так як його частково зруйнували і вибили напис «Хохол, Петлюровєц».

Нині в Україні та Російській Федерації робляться спроби відродити славу великого спортсмена.

Вшанування пам'яті

•                   Пам'ятник Івану Піддубному встановлено у його рідному селі Красенівка. Також у цьому селі є Вулиця Івана Піддубного. Також у цьому ж селі діє Музей Івана Піддубного, а ще на честь нього названо СТОВ ім. Івана Піддубного, який діє у цьому селі.

У кінематографі

• «Борець і клоун» (1957, СРСР). Роль Піддубного виконав Станіслав Чекан.
• «Знай наших!» (1985, СРСР, кіностудія «Казахфільм»). Роль Піддубного зіграв Дмитро Золотухін.
• «Іван Піддубний. Трагедія силача» (2005, Росія, документальний)
• «Піддубний» (2014, Росія, художній, режисер Гліб Орлов). Роль Піддубного зіграв Михайло Пореченков. В Україні фільм заборонений.

 

2. Повідомлення учнів про Василя Вірастюка.

Васи́ль Яросла́вович Вірастю́к (22 квітня 1974, Івано-Франківськ) — український ломус, володар титулів «Найсильніша людина України» (2000, 2001, 2002, 2003, 2005) та «Найсильніша людина світу» (2004). Член збірної України, яка виборола титул «Найсильніша нація світу» у 2003 та 2004 роках. Заслужений Майстер спорту України.

Василь Ярославович Вірастюк народився 22 квітня 1974 року в Івано-Франківську в родині водія вантажних автомобілів.

У 10 років він почав займатися легкою атлетикою, штовхав ядра. Закінчив 8 класів Івано-Франківської середньої школи в 1989 році. У 13 років вперше сів за кермо вантажівки і відразу проїхав 25 кілометрів. 1981 рік — пішов до першого класу Івано-Франківської середньої школи № 4.

1989 рік — закінчив 8-ий клас і вступив до Технікуму фізичної культури в Івано-Франківську.

1992 рік — після закінчення технікуму 2 роки перебував на військовій службі.

У 1994–2000 роках працював тренером з легкої атлетики в спортивному товаристві «Україна».

З 2000 року проживає у Львові та працює водієм-охоронцем в компанії «Концерн Галнафтогаз».

З 1984 по 2000 рік займався легкою атлетикою — штовханням ядра. Входив до складу збірної команди України з легкої атлетики.

У 1995 році виконав нормативи Майстра Спорту.

У 1998 році виконав нормативи Майстра Спорту Міжнародного Класу.

З 2000 року займається силовим багатоборством «STRONGESTMAN».

У 2002 році став третім у змаганнях за звання «Найсильніший у Центральній Європі» і взяв Гран-прі міжнародного турніру в Зальцбурзі (Австрія). У змаганнях суперсерії IFSA (Міжнародної федерації найсильніших атлетів світу), що проводилися на Гаваях, був шостим.

У 2003 році здобув третє місце на чемпіонаті світу серед «стронгменів» в Замбії.

У 2004 році здобув перемогу на чемпіонаті світу «Найсильніша людина світу», який проводився на Багамах. Та посів шосте місце найпрестижніших змаганнях з силового спорту «Арнольд класік».

У 2007 році виграв змагання у м. Сеулі (Південна Корея) та отримав титул Чемпіона світу з силового екстриму IFSA.

Богатирський турнір у Житомирі(2008)

Має брата Романа Вірастюка (народ. 20 квітня 1968), який став бронзовим призером чемпіонату Європи зі штовхання ядра у 1994 році.

Знявся у фільмах "Як козаки…" (2009) та "Іван Сила" (2013)

Параметри:

Вага - 155 кг, розмір взуття - 46, пояс - 115 см, грудина - 142 см, шия - 49 см, біцепс - 49 см.

 

3. Повідомлення про досягнення українських боксерів братів Кличків

 

Брати Кличко - українські боксери Віталій та Володимир Кличко.

 Обидва - чемпіони світу з боксу у важкій вазі, але ніколи не були супротивниками на ринзі.

Обидва брати являються кандидатами наук.

 Перемога Віталія Кличка над Семюелом Пітером 11 жовтня 2008 року стала втіленням у життя давньої мрії братів — стати одночасно чемпіонами світу з боксу у важкій вазі за версіями різних організацій професійного боксу. Віталій повернув собі чемпіонський пояс організації WBC, а Володимир до цього моменту володів уже трьома поясами, будучи чемпіоном за версіями WBO, IBF і IBO. За бій з Семюелом Пітером у 2009 році Віталію Кличку була присуджена премія Світової академії спорту «Лауреус» в номінації «Повернення року».

2 липня 2011 брати досягли своєї другої, ще більшої мрії. Після того, як Володимир завоював пояс чемпіона WBA, перемігши попереднього чемпіона Девіда Хея, чемпіонські пояси у важкій вазі всіх чотирьох найважливіших організацій у світовому боксі перейшли у володіння братами. Крім титулів цих чотирьох організацій, Володимир також володіє поясами The Ring Magazine і IBO.

Брати Клички впродовж декількох років очолюють незалежний рейтинг важкоатлетів на порталі boxrec, причому з великим відривом від інших важкоатлетів сучасності.

У 2011 році за свої спортивні досягнення брати отримали Премію Штайгер.

 

4. Повідомлення учнів про Халаджі Дмитра Васильовича.

Халаджі Дмитро Васильович (19 квітня 1979 Комсомольське, Донецька область) — український спортсмен, чемпіон України з пауерліфтингу. Автор понад двох десятків силових рекордів, занесених до Книги рекордів України, Книги рекордів Росії, Всесвітню Книгу рекордів Гіннеса.

Народився 19 квітня 1979 року в Комсомольському, Донецька область. Батько Дмитра — грек, мати — українка. У віці 4 років отримав опіки через перекинутий чайник, при цьому було ушкоджено 35 % тіла. Дмитро переніс 7 операцій і 12 переливань крові. З 10 років займався боротьбою, потім дзюдо, самбо, рукопашним боєм, армреслінгом  та  гирьовим спортом. У 15 років став чемпіоном України з рукопашного бою. Пізніше здобув титул чемпіона України з народної боротьби, звання «Найсильнішого у Донбасі», зрештою став рекордсменом Книги рекордів Гіннеса України та Росії.

2009 року брав участь у телевізійному шоу «Україна має талант», проте відмовився від участі у фіналі на користь дуету Арт-Ван.

Заочно навчається в Донецькому університеті економіки і права. Любить читати наукову літературу. Одружений. Виховує доньку.

Під час Війни на сході України спочатку переїхав на контрольовану урядом територію України, але потім вирішив повернутися до Комсомольського, контрольованого «Донецькою народною республікою», пояснивши це тим, що там його батьківщина.

21 вересня 2014 року виступав у окупованому проросійськими терористами Донецьку на 16-му міжнародному фестивалі ковальського мистецтва, головною темою якого був мир на Донбасі.  У січні 2015 Халаджі безкоштовно виступив у Донецькому цирку разом з артистами з Москви. В обох випадках він заявляв, що виступає задля того, щоб допомогти донеччанам забути про війну.

За інформацією одних джерел, підтримує «Донецьку народну республіку». За інформацією іншого, сам Д. Халаджі ствердив про відсутність у нього запрошення від так званого «мінкульту деенерівців» виступити на відкритті цирку «Космос» 7 грудня 2014 в Донецьку.

•                   1994 — срібний призер України з рукопашного бою серед юнаків
•                   1998 та 1999 — чемпіон з народної боротьби
•                   2002 — срібний призер турніру «Найсильніший в Донбасі»
•                   2003 — переможець турніру «Найсильніший в Донбасі»
•                   2005 — дворазовий рекордсмен книги рекордів Гіннеса: 1 — «Камінь Бібона» підняв мізинцем однієї руки камінь вагою 152 кг; 2 — «Чортова кузня» — поклав на груди 3 бетонних блоки вагою 700 кг, які були розбиті кувалдами, лежачи на цвяхах.
•                   2005 — рекордсмен книги рекордів Росії (підйом лівою рукою вгору двох гирь вагою 122 кг; забивання цвяхів у дошку товщиною 4 см голою рукою на час — 15 цвяхів за 1 хвилину).
•                   2006 — рекордсмен книги рекордів України та Росії («хрест» — утримання на витягнутих в сторону руках гир, вагою по 64 кг, протягом 4 секунд, так званий, тест «Піддубного»).
•                   2006 — встановлено 7 світових рекордів на всесвітньому гирьовому марафоні в Мінську (Хрест Гокеншміта — 7 раз порушено на мізинця з гирями по 32 кг; Хрест Гокеншміта — 1 раз порушено на мізинця з гирями по 48 кг; жим двох гир правою рукою загальною вагою 92 кг, 8 повторень; жим чотирьох гир двома руками загальною вагою 112 кг, 15 повторень; підйом однією рукою ваги 110 кг вгору і жим другу 48 кг; жонглювання гирею в 80 кг на 5 кидків; поштовх людини на мізинці однієї правої руки вагою 110 кг на 20 повторень).
•                   2006 — 2 рекорди для книги рекордів України: кидок штанги на шию вагою 150 кг (одне повторення) і штанги в 50 кг на 51 повторення.
•                   2006 — 3 рекорди для книги рекордів України: 1) згинання арматурного прута діаметром 23 мм і довжиною 120 см зубами, 2) забивання голою рукою 5-ти цвяхів у дошку діаметром 4 см через лист бляхи 0,7 мм, 3) поштовх лівою рукою двох людей загальною вагою 147 кг, 3 повторення.
•                   2007 — рекорд Книги рекордів України — підняв трубу вагою 860 кг, а через 10 хвилин — ще одну, 1022-кілограмову.Тим самим він побив 300-літній світовий рекорд британця Томмі Тофіана, який підняв три бочки з водою загальною вагою 800 кг.

 

                                                                                           Додаток до уроку № 2