Урок з української літератури «Євген Плужник. Один із провідних поетів «розстріляного відродження». Його творча біографія, трагічна доля»
ДПТНЗ «Реутинський професійний аграрний ліцей»
Методична розробка уроку
з української літератури
«Євген Плужник. Один із провідних поетів «розстріляного відродження». Його творча біографія, трагічна доля»
Підготувала
викладач
української мови
та літератури
вищої категорії
Наталія СЄРИК
2021р.
Тема уроку: Євген Плужник. Один із провідних поетів «розстріляного відродження». Його творча біографія, тагічна доля.
Мета уроку: ознайомити учнів із життєвим і творчим шляхом Євгена Плужника, показати людську і творчу драму письменника в контексті трагічної доби, розкрити його стійкість і мужність в нерівній боротьбі з тоталітарним режимом, силу Плужникового слова; навчити учнів самостійно визначати основне, спираючись на тексти творів, розуміти взаємозв’язок конкретного із загальним;
розвивати в учнів уміння опрацьовувати додаткову літератури, сприймати життєві явища, події, людей у контексті загальнолюдських понять і цінностей;
формувати соціальну компетентність – брати на себе відповідальність за індивідуальну і групову діяльність, узгоджувати свої вчинки з діями членів колективу, виробляти вміння працювати в малих групах, виступати з повідомленнями; вміння визначати тему, ідею, вільно мислити і висловлювати власну точку зору;
прищеплювати потяг до знань, відкриття нового, самопізнання і самовдосконалення, плекати у душах дітей глибокі патріотичні почуття: любов до рідної землі, відданість рідному народові.
Тип уроку: урок засвоєння нових знань
Методи навчання, прийоми: індивідуальна робота та робота в малих групах, бесіда, метод дослідження, демонстрація відеофрагментів, робота з текстами творів (цитування), заповнення анкети письменника, таблиці ПМЦ («Плюс – Мінус – Цікаво»), метод «Спрямоване сприймання», «Прес», прийом «Залиште за мною останнє слово».
Форма організації навчальної діяльності учнів: журналістське розслідування
Основні терміни і поняття: «розстріляне відродження»,
Міжпредметні зв’язки: історія України «Україна у 20-30 роки ХХ ст.»
Наочність: мультимедійна презентація, відеозапис вірша Є.Плужника «Читаю Сінклера й ходжу на біржу праці», відеосюжет про Соловки, епіграфи до уроку, анкета письменника, портрет Євгена Плужника, хрестоматії з української літератури.
Технічні засоби навчання: мультимедійна дошка, мережа Інтернет
Хід уроку:
Епіграфи до уроку:
Нехай комусь судився довший
Шлях до останньої мети,
Свій коротенький перейшовши,
Не нарікатиму – я жив!
Є. Плужник
Він був мудрець всім мудрецям на диво,
Навчав-бо щастя і навчати вмів...
Є. Плужник
І. Організаційний момент.
Емоційне налаштування учнів на урок
Відеозапис вірша Є.Плужника
Читаю Сінклера й ходжу на біржу праці.
А виріс мрійником серед гаїв на Пслі...
Та від минулого тільки шкільний Горацій,
А про майбутнє – кілька тисяч слів.
Колись наважуся – заплющу серце й вуха!
Мета однакова – чи ця, чи та.
Ах, про майбутнє все я переслухав,
А про минуле все перечитав!
1926
ІІ. Мотивація навчальної діяльності учнів
Вступне слово викладача
Лукаво повелося XX століття з українською літературою. Народжувало великих творців, давало їм крила для високого лету, і тут же тоталітарна система ці крила стинала, самих творців розпинала на хрестах мук, а потім десятиліттями сквернила їхню працю. Чотирма бродами стікають води життя і назад не вертаються. Але ми повертаємо пам'ять, відроджуємо наші душі, наші серця. У цьому нам допомагають справжні митці.
Скiльки їх, молодих, талановитих, люблячих свiт i життя, розтоптав чобiт сталiнських iнквiзицiй?! Особливих провин не шукали, варто було лише потрапити у сiтi людоловiв. З особливою ретельнiстю полювали на опозицiйний талановитий свiт мистецтва, на духовну елiту з її життєтворчим духом.
ІІІ. Оголошення теми та завдань уроку
Серед тих, кому судилося «розстрiляне безсмертя» постає талановитий письменник, якого не оминули жорна сталінських репресій, - Євген Плужник…
Доля подарувала йому всього 38 лiт (1898-1936). Є. Плужник писав:
Нехай комусь судився довший
Шлях до останньої мети,
Свій коротенький перейшовши
Не нарікатиму – я жив!
Тож спробуємо сьогодні на уроці з’ясувати, хто ж такий Євген Плужник, як формувався його світогляд, в чому сила поетового таланту, чому митець ніколи не нарікав на свою долю? Спробуємо зрозуміти, що таке людське життя для історії? (Постановка проблемних запитань, запис теми в зошити)
Протягом уроку ми будемо шукати відповіді на проблемні запитання, заповнюючи анкету поета, яка лежить на вашому столі і яку ви вклеїте у свої зошити.
Випереджальним завданням для вас було: провівши журналістське розслідування, ознайомитися з біографією письменника, підготувати про його життєвий і творчий шлях повідомлення.
ІV. Актуалізація опорних знань учнів
Тяжко хворий на сухоти, Плужник був заарештований i зiсланий до концтабору на Соловки, там i помер. Він є одним із провідних поетів «розстріляного відродження».
- А що це був за період «розстріляного відродження»? (Духовно-культурне та літературно-мистецьке покоління 30-х рр. XX ст. в Україні, яке дало високохудожні твори у галузі літератури, філософії, живопису, музики, театру, і яке знищив тоталітарний сталінський режим).
- Які письменники належать до цього періоду?(Микола Куліш, Валер'ян Підмогильний, Павло Филипович, Валер'ян Поліщук, Григорій Епік, Марко Вороний, Михайло Яловий, Григір Тютюнник, Микола Хвильовий, Юрій Яновський, Андрій Головко, Юліан Шпол, Олекса Влизько, Лесь Курбас…)
- А чому так ненавидів сталінський режим цих видатних людей?
- Що ви знаєте про Соловки?
V. Засвоєння нових знань
В українську поезію середини 20-х років Є. Плужник увійшов, передусім, як співець того сповненого трагічних звучань гуманізму, який проповіді класової ненависті й братовбивчої безжальності протиставляв ідею абсолютної цінності людського життя, несхитний протест проти жорстокості й безглуздого розливу людської крові.
Щоб краще зрозуміти атмосферу того часу, в якому жив і творив митець, перегляньмо відеосюжет. Відеосюжет «Соловки»
Отож перевіримо результати проведення журналістського розслідування і не забуваємо заповнювати анкету.
- Що ви дізналися про основні етапи життя письменника?
- Коли розпочалося його літературне «хрещення» і яким воно було?
- Якими були основні мотиви поезій Плужника?
- Коли і за що було арештовано письменника?
- Якою людиною був Євген Плужник?
- Якими були основні мотиви поезій Євгена Плужника?
Анкета письменника
Справжнє ім’я – Євген Павлович Плужник
Псевдонім – Кантемирянин
Дата народження – 26 грудня 1898 року
Місце народження – слобідкаКантемирівка Богучарського повіту
Воронезької губернії
в сім’ї дрібного торгівця
Громадянство – українець
Сімейне становище – одружений (Галина Коваленко)
Рід діяльності – поезія, проза
Світоглядні позиції – імпресіоніст , філософ, співець гуманізму
Творча спадщина – збірки «Дні», «Рання осінь», Рівновага», «Вибрані поезії», «Поезії», п’єси «Професор Сухорат» (1928), «У дворі на передмісті» (1929), роман «Недуга» (1929), переклади російських класиків; словник «Фразеологія ділової мови»
Жанри творів – поезії , прозові п’єси, роман, переклади, словник
Основні мотиви поезій – єднання людини з природою, мотив любові, творчості,
зневіри, втоми
Дата і причина арешту – 4 грудня 1934 р.
Вирок – смертна кара, яку було змінено на 10 років ув’язнення
Дата і місце смерті – 2 лютого 1936 р., Соловки
Метод «Спрямоване сприймання»
- Що ви дізналися про основні етапи життя письменника?
Повідомлення № 1
Євген Павлович Плужник народився 26 грудня 1898 року в слобідці Кантемирівка Богучарського повіту Воронезької губернії (край був заселений козаками з України в XVII ст.). в сім'ї дрібного торговця. Його батько був дрібним купцем родом з Полтавщини, а мати – з Воронежчини. У сім’ї було 8 синів і дочок. Спадкові сухоти періодично забирали когось із дітей. Мати була зайнята, тож Євген жив під опікою сестри Ганни. Змалку опанував рідну українську мову, в гімназійні роки спізнався добре і з літературою — звісно, в час поза навчанням. Учився, поки було йому цікаво; зате читав досхочу, ласуючи цукерками. Мусив міняти гімназії (Воронеж, Богучар, Ростов), закінчивши освіту аж 1918 р. в місті Боброві. Учитель-словесник на підставі ранніх проб поетичного пера російською мовою провістив юнакові майбутні літературні успіхи Пролягали Євгенові шляхи І на Полтавщину —спершу в канікулярний час. А того ж 1918 р. вже вдівцем батько Євгена Павло перебрався туди, у свої рідні краї над Пслом, аби порятувати вцілілих дітей від родинних сухот і знайти безпечніший притулоки за тривожної доби.
У 1919р. Євген вчителює у початковій школі села Велика Богачка. Навчаючи дітей, він одночасно поглиблював і свої знання. Але самоосвіта його не задовольняла. Євген Плужник вирішує спробувати свої сили як актор у мандрівній трупі, а вже влітку 1920р. від‘їхав до міста Києва до старшої сестри Ганни, яка працювала лікарем-фтизіатром в медінституті, а її чоловік викладач у ветеринарно-зоотехнічному інституті. Він загітував вступити Євгена до цього інституту. Але через рік Євген зрозумів, що це не його покликання. Невдовзі він вступає до Київського музично-драматичного інституту ім. Лисенка. Акторські здібності Плужника, його гумор та дотепність цінують викладачі й товариші, пророкують перспективне сценічне майбутнє.
Є.Плужник не зробив акторської кар’єри, взагалі не став актором, проте захоплення театром не минуло безслідно. Він написав три прозові п‘єси.
Дві з них ( «Професор Сухораб» та «У дворі на передмісті» ) опубліковано 1929року в журналі «Життя й революція». У них живе аромат тієї епохи, вони й тепер можуть задовольнити і наше прагнення до пізнання, і наші естетичні потреби. Плужник надзвичайно любив лише одну п‘єсу: «Лихо з розуму» Грибоєдова. Створити українське «Лихо з розуму»- п‘єсу, що поєднала б у собі все найкраще з драматургії і поезії – ось таку мету поставив перед собою митець. Ще під час відвідування лекцій він знайомиться зі своєю майбутньою дружиною, яка навчалася на історико-філологічному факультеті ІНО (Інститут народної освіти ). Вони закохуються одне в одного і 12 жовтня 1922р. одружуються.
- Коли розпочалося його літературне «хрещення» і яким воно було?
Повідомлення № 2
Своє лiтературне «хрещення» письменник одержав у лiтературнiй органiзацiï «Ланка» (згодом - «Марс»), що вiдокремилось вiд строкатого «Аспису» (асоцiацiï письменникiв). Членами групи «Ланка» була невелика, але творчо дуже сильна група молодих «попутникiв»: Б.Антоненко-Давидович, Г.Косинка, В.Пiдмогильний, Є.Плужник, Б.Тенета, Т.Осьмачка, Д.Фалькiвський та iн.
Перші українські вірші Є.Плужника (в гімназійний період він писав російською) були опубліковані 1923 року в київському журналі "Глобус" під псевдонімом Кантемирянин (від назви рідного села) - Плужник ще не наважився перші поетичні спроби підписати власним прізвищем.
1926 року завдяки дружині поета, Галині Коваленко, побачила світ перша книжка віршів Євгена Плужника під назвою «Дні». Євген «все писав, писав, - розповідала вона, - а ми бідно жили, на шостому поверсі, одна кімнатка, а він все писав і засував то в піч, то під матрац. Одного разу він вийшов. Викликали його… Я собі подумала так: якщо я не зможу оцінити його поезію, то викраду. Понесу я Юрієві Меженкові, хай він скаже - він же фахівець, чи це чогось варте. Потім Меженко викликає мене до телефону і каже: «Знаєте, що ви принесли? Ви принесли вірші такого поета, якого ми в житті будемо довго чекати і дай нам Бог, щоб ми дочекалися». Та у липні 1926 року, коли дружина була на відпочинку, стан здоров‘я письменника різко погіршується: горлом пішла кров. Коли лікарі через місяць дозволили нарешті відвезти хворого до передмістя, у Ворзелі зняли кімнату. Там і перебував поет до глибокої осені, потім лікувався у тубінституті, а навесні поїхав до Карасану. Відтоді і назавше його життя підлягло суворому режиму.
Через рік виходить друга й остання прижиттєва поетична збірка Є.Плужника «Рання осінь», яка мала прихильну рецензію Ю.Меженка, а іншими розкритикована.
На початку 30-х років, незважаючи на важку хворобу, літературна діяльність Плужника значно активізується, розширюються її горизонти: перекладає українською мовою. Восени 1932 року поет, повертаючись з Кавказу, заїздить до Харкова, де у вузькому колі друзів читає свою п‘єсу «Шкідники».
Викладач
Відомо, що Є. Плужник входив до Київського літературного угруповання «Ланка», яке у 1924 році об’єднало письменників різних напрямів. У 1926 році «Ланка» реорганізувалася в МаРС — «Майстерню революційного слова».
Є. Плужнику належать поетичні збірки «Дні» (1926), «Рання осінь» (1927), п’єси «Професор Сухорат» (1928), «У дворі на передмісті» (1929), роман «Недуга» (1929), переклади російських класиків; разом із прозаїком В. Підмогильним він уклав словник «Фразеологія ділової мови».
У 1933 році поет підготував збірку «Рівновага», однак друком вона не вийшла через арешт митця. Минуло аж тридцять років, коли з’явилася його книжка «Вибраних поезій» (1966 р.), а 1988-го — «Поезії». Збірка «Рівновага» була опублікована на Заході (Аугсбург, 1948).
- Якими були основні мотиви поезій Плужника?
Повідомлення № 3
Збірка поезій під назвою «Рівновага», яку Плужник підготував до друку і датована
33-м роком, лишилася ненадрукованою: разом з багатьма своїми друзями й колегами по перу він потрапив у жорна сталінської репресивної машини. Ці вірші увійшли до «Вибраних поезій» Є. Плужника 1966 року. Усього десять років тривала літературна діяльність цього талановитого поета.
В українську поезію середини 1920-х років Євген Павлович Плужник увійшов як співець гуманізму. Поезії його сповнені трагічного звучання: проповідям класової ненависті й безжальному братовбивству він протиставляє ідею абсолютної цінності людського життя, протест проти бездумної революційної жорстокості. Він прагнув конкретного гуманізму, зверненого до кожної людини, що опинилася у вирі терору й репресій і була безсилою захистити свою честь, гідність, зрештою, саме життя.
Поет-філософ Плужник розкриває суперечність між метою і здобутком, між справжнім сенсом людського життя і його нікчемними зовнішніми виявами.
Відразу після розстрілу двадцяти восьми «ворогів народу», серед яких були друзі Є.Плужника по «Ланці» і «Марсу», митець потрапляє в «чергу» призначених до розстрілу. Ордер на арешт і трус у його квартирі був виписаний 4 грудня 1934 року. Але ще 2 грудня уповноважена секретно-політичного відділу НКВС УРСР Гольдман скомпонувала постанову, у якій Плужник звинувачувався в тому, що він «є членом контрреволюційної організації, був зв'язаний з націоналістичною групою письменників, вів контрреволюційну роботу. Знав про практичну діяльність організації по підготовці терактів». На підставі цього зроблено висновок: «перебування його на волі є соціально небезпечним», а тому Євген Плужник підлягає «утриманню в спецкорпусі Київського обласного управління НКВС».
Викладач
Написав Є. Плужник небагато; твори різножанрові; влада їх не оцінила; свободу думки й поетичну майстерність поцінували в Європі і т. ін.
- Коли і за що було заарештовано письменника?
Повідомлення № 4
Арешт Плужник зустрів спокійно. Після безпідставних ув'язнень його колег-літераторів, його власний арешт не став несподіванкою для нього. 25 березня 1935 року Євгену Павловичу Плужнику оголосили вирок: смертна кара, яку пізніше було замінено десятьма роками заслання. Проте десять років заслання на Північ з суворими умовами полярного клімату та напівголодне життя в'язничних казарм для людини, хворої на легені, - означали вірну смерть. Заміна розстрілу на заслання не давала поетові жодних шансів на порятунок. Та все ж того дня, коли йому повідомили про зміну вироку, він зрадів. У листі, написаному до дружини під першим враженням одержаної звістки, Євген Плужник писав:
«Галча моє! Це не дрібничка, що пишу я тобі чорнилом, але разом з тим – це величезну має вагу: я хочу, щоб надовго, на все своє й моє життя, зберегла цей лист – найрадісніший , вір мені, з усіх листів, що я коли-небудь писав тобі. Галю, ти ж знаєш, як рідко я радів і як багато треба для того, і от тепер, коли я пишу тобі, що сповнює мені груди почуття радості – так це значить, що сталося в моїм житті те, чому й ти разом зо мною – я знаю – радітимеш . У мене мало зараз потрібних слів – мені б тільки хотілося пригорнути тебе так міцно, щоб відчула ти всім єством твоїм, що пригортає тебе чоловік, у якого буяє життєва сила і в м'язах, і в серці, і в думках. Я пишу тобі, а надворі, за вікном, сонце – і мені, їй-богу, так важко стримати себе, щоб не скрикнути: яке хороше життя, яке прекрасне майбутнє в людини, що на це майбутнє має право! Я цілую тебе, рідна моя, і прошу: запам'ятай дату цього листа як дату найкращого з моїх днів.
28.03.35 Твій Євген».
До Соловецьких казематів разом із побратимами по засланню в арештантських вагонах поет вже їхати не міг. Його, тяжко хворого, везли окремо. На Соловках він переважно лежав у тюремній лікарні, зрідка писав листи в Україну. Останній його лист датований 26 січня 1936 року. Цей лист Євген Плужник уже продиктував, а дружині лише приписав власною рукою: «Присягаюся тобі, я все одно виживу!» На жаль, це було вже нереально.
Плужник усе життя повторював наче заклинання слова спокій, щирість і їх похідні. Обов’язковими у його аутотренінгу стали витримка, розважливість, той недемонстративний стоїцизм, що не зрадив йому і в останні хвилини життя.
Плужник помер у соловецькій тюремній лікарні. Перед смертю розпорядився, щоб його верхній одяг і пальто передали тим, до кого він прихилявся, хоч знав, що його побажання не буде виконано. Наближення смерті передбачив непомильно. Попросив у санітара води: «… вмиюся, пригадаю Дніпро і вмру».
Зі спогадів того санітара: «Плужник повільно вмочив праву руку, підніс її до чола і так тримав її якийсь час, закривши очі – як людина, що пригадує; потім знову вмочив пальці обох рук у воду і слабо потер їх одну об одну. Потім обтерся рушником, що його я подав, – так само повільно, мляво. Я поміг йому лягти і закритися коцами до підборіддя; взяв миску і відійшов з нею. По якійсь хвилині я знову був коло ліжка. Письменник уже не дихав…» (Євген Плужник, Три збірки, Мюнхен, Інститут літератури ім. Михайла Ореста, 1979). Поет знав, що каже: «бути щирим – не всім зуміти». І не боявся суворого суду сучасника саме тому, що «нащадкам безстороннім» промовлятиме моя спокійна щирість».
В оцій спокійній щирості – ключ до своєрідності письма. А позаяк вона живилася вродженою шляхетністю і набутою культурою, то й сталося рідкісне преображення, яке обертає простого смертного на великого поета.Щирість потребує довірливої інтонації. Плужник довів її до межі досконалості. Я сказав «довів» і – засумнівався. Та нічого він не доводив. Просто сказав те, що сказати міг тільки він.
Євген Плужник помер 2 лютого 1936 року. Похований у Братській могилі на Далеких Соловках. 4 серпня 1956 року постановою Військової колегії Верховного Суду СРСР вирок Євгену Павловичу Плужнику скасовано й справу припинено «за відсутністю складу злочину».
Викладач
Євген Плужник і Галина Коваленко одружилися. Їх не вінчали, бо тоді вже не можна було, хоч батько Галини був священиком.
Жили скромно, бідно, в однокімнатній квартирі на шостому поверсі в будинку на вулиці Прорізній. Євген писав вірші і ховав їх то під матрац, то в піч. Галина вирішила взяти їх таємно й показати фахівцеві Юрію Меженку. Незабаром той зателефонував і сказав: «Знаєте, що ви принесли? Ви принесли вірші такого поета, якого ми в житті будем довго чекати і дай нам Бог, щоб ми дочекалися». Максим Рильський допоміг видати твори. Він сказав Євгенові: «Ви справжній поет! Україна була б багата, якби мала десять таких поетів!» Захоплений Микола Бажан підписав Плужникові свою книжку так: «Плужнику, тому, чиє одне слово варте тисячі моїх слів».
Коли тяжкохворого Є. Плужника арештували й засудили на 10 років ув’язнення на Соловках, дружина Галина хотіла поїхати з ним, але прокурор не дозволив, сказав, що часи декабристів і їхніх дружин минули. Незабаром поет помер у в’язничній лікарні. Від Галини, як і сотень інших родичів «ворогів народу», відвернулися друзі та знайомі, вони опинилися без засобів до існування. Залишалася втеча, еміграція. Свого віку Галина доживала в Нью-Йорку, доглянута чужою державою (для неї спеціально виділили медсестру, яка піклувалася про неї вдень). Доля дала їй довгий вік (91 рік), мабуть, для того, щоб поділитися спогадами про свого любого чоловіка, Є. Плужника, який присвятив Галині чимало зворушливих віршів.
- Якою людиною був Євген Плужник?
Повідомлення № 5
Євген Плужник – людина iз вершин незвичайного таланту, тихої вдачi, стриманий, навiть обережний. Тримався незалежно, i цього було досить...
Вiн не був «ворогом народу», ворогом радянського ладу. Плужник намагався його зрозумiти, осмислити, «...бачив життя... сотнями ран!..» Його твори стали вираженням правди i совiстi. Хто ще мiг так щиро ввiрити себе сучасникам?
Суди мене судом твоїм суворим,
Сучаснику! - Нащадки безстороннi
Простять менi i помилки, й вагання...
Поет переконаний, що зрозумiють його:
I пiзнiй сум, i радiсть передчасну, -
Їм промовлятиме моя спокiйна щирiсть.
Отже, саме «спокiйна щирiсть» була основою його свiтобачення та свiтосприйняття, яку не могли пробачити йому, коли у 20-тi роки почалися в Українi судово-полiтичнi процеси. Читаєш чистi i проникливi рядки поета i розумiєш, що свiт його душi iститься у душi багатостраждального українського народу:
Ой, упали ж та впали кривавi роси
На тихенькi-тихi поля...
Мiй народе! Темний i босий!
Хай святиться твоє iм'я!
Вражає глибина думок i почуттiв Є. Плужника. Життєву науку вiн пiзнає у природi:
Вчись у природи творчого спокою
В днi вересневi. Мудро на землi...
...Вiр i наслiдуй.
Вiчнiсть природи, Всесвiту навiває фiлософськi роздуми про вiчнiсть i вiчнiсть i незнищеннiсть краси:
...Я дивлюсь i бачу: все навiки
На цiй осiннiй лагiднiй землi...
Життєву даль йому вiдкривали "...пелюстки вуст дитячих", чиста душа, перша зустрiч i любов. У найскрутнiшi хвилини втоми i зневiр'я звертався до Т. Г. Шевченка, у нього поет черпав сили:
I знову в серцi вiдчуваю мир я
I тихий голос радiсних надiй.
Отже, прагнення миру i радiснi надiї були йому так необхiднi! Поезiя Є. Плужника, як i його життя, адресована суспiльству. Задля майбутнього суспiльства вiн здатний на самопожертву:
Благословен єси, часе мiй!
О, жорстокий! I весь в кровi!
- Це нiчого, що я, мов гнiй, -
Пiд посiви твої новi!
Ця жертовнiсть життєстверджуюча: "Бо ось вiрю i зросту колись". Вийшовши з народних витокiв, страждаючи за народ, останнiм шматком хлiба дiлячись iз сусiдськими дiтьми у голодному 1933, Є. Плужник увiйшов у безсмертя, вiрячи у торжество добра:
Зiйде колись велетенський посiв
Тишею вiрних днiв!
Викладач
Євген Плужник — талановитий український поет, письменник, драматург, якого не оминули жорна сталінських репресій, він один із тих, кого ми називаємо тепер «розстріляне відродження». Через усі твори простежується провідна думка: людство вистраждає, опам’ятається, одужає.
Багато поезій сповнені трагічного звучання: класовій ненависті й безжальному братовбивству автор протиставляє ідею цінності людського життя, висловлює протест проти бездумної революційної жорстокості. Знав, які страшні трагедії пережило українське село, як нещадно громадянська війна нищила і винних, і правих:
Сідало сонце. Коливалися трави.
А хто з них винний, а хто з них правий! —
З-під однакових стріх.
І. Підведення підсумків.
«Метод ПРЕС»
Повертаючись до проблемних запитань, ми можемо дати відповідь:
- Хто він, Євген Плужник?
Він був мудрець всім мудрецям на диво,
Навчав-бо щастя і навчати вмів...
Є. Плужник
- Що таке людське життя для історії?
(Людське життя для історії — це тільки мить. А для людини — піт праці і кров боротьби, це радощі й страждання. Про них навряд чи напишуть майбутні історики. Можливо, узагальнять словами «війна», «робітничий рух». Для ліричного ж героя поезії — це живий біль, жива рана, і не треба її ятрити порожніми фразами. Мабуть, тільки письменникові під силу передати людські почування, історію «підтятої» людської душі).
- Чому ми вивчаємо, на вашу думку, творчість Євгена Плужника?
- Чого вчить нас постать письменника?
- Чи може поет бути вільним від свого часу?
- Чи зобов’язаний поет відгукуватися на злободенні проблеми свого часу?
- Чи може поет вплинути на суспільство, владу?
Рефлексія.
Прийом «Залиште за мною останнє слово»
Уявімо ситуацію: якби вам довелося зустрітися з Євгеном Плужником, що би ви йому сказали, порадили, побажали, спитали?
Нескореним, нескореним ніким
Розстріляним, замученим, забитим
Пророкам волі, славою покритим,
Посвята ця і мертвим, і живим.
Ні кулі, ні гранати, беркути
Зломити не змогли сталеву волю.
За свій народ, за нашу кращу долю
Пішли вони дорогою війни.
Нескореним, нескореним ніким
Від снайперів, що у серця стріляли,
Від смерті побратимів захищали,
Ставали перед Господом святим.
Нескорені, нескорені ніким
Ви всі – герої нашої держави –
Достойні честі, шанування й слави,
Вас не скорив бандитський цей режим.
Нескорені звертаються до нас,
Щоб пильними були ми у дозорі
І сильними на суші і на морі
Ми просимо з нескореними Вас.
Бо тільки їм, нескореним ніким,
Розстріляним, замученим, забитим,
Пророкам волі, славою покритим,
Вклонімось, браття, мертвим і живим.
Заповнення таблиці ПМЦ («Плюс – Мінус – Цікаво»)
- Що на уроці вам було цікаво?
- Чого ви навчилися, що зрозуміли?
- Які б ви виділили недоліки?
|
Плюс |
Мінус |
Цікаво |
|
|
|
|
Викладач
Євген Плужник - один з найталановитіших українських поетів початку XX століття. Кажуть, історія завжди ставить усе на свої місця і справедливо воздає кожному. Із Плужником сталося не зовсім так. Визнаний і високо оцінений своїми сучасниками , як поет яскраво самобутній, він однак дуже мало видавався як при житті, так і після смерті.
Я – як і всі. І штани з полотна...
І серце моє наган...
Бачив життя до останнього дна
Сотнями ран!
От! І не треба ніяких слів! –
За мовчанням вщерть зголоднів.
Зійде колись велетенський посів
Тишею вірних днів!
Ось і не треба газетних фраз!
– Біль є постійно біль! –
Мовчки зросте десь новий Тарас
Серед кривавих піль!
1926
VІІ. Оголошення результатів навчальної діяльності
VІІ. Інструктаж домашнього завдання
Написати твір-роздум на тему:
«Людське життя для історії — це тільки мить, а для людини — піт праці і кров боротьби, це радощі й страждання».
про публікацію авторської розробки
Додати розробку