Урок з української мови 9 клас "Узагальнення та систематизація вивченого протягом навчального року"

9 клас. Українська мова

Тема уроку:  Узагальнення і систематизція вивченого протягом навчального року.

Мета уроку: повторити і систематизувати знання про пряму мову і діалог, види складного речення; розвивати навчальні вміння вирізняти види складного речення, постановки розділових знаків при прямі мові та у складному реченні; виховувати любов до української культури, бажання вивчати і продовжувати звичаї і традиції рідного народу, патріотичні почуття учнів.

Хід уроку:

«Бережи українське – носи вишиванку!»

Ліна Костенко

І. Учень 1.

Україно моя мила, Україно,

Моя рідна земле, матінка єдина.

Твої роси моє личко умивають,

Твої вітри мої коси розплітають,

Твої діти рідну землю

Вишиванками прославляють.

Учень  2.

О, земле рiдна, краю мiй вишневий,

Гартований в тугих вітрах столiть,

На ці крилаті рушники до неба

Не раз дивились прадід мiй і дід.

Учень 3.

Бо їм, як і менi, було б їх треба

У гожий час і в пору лихоліть.

Не можна жити без землi i неба,

Без вiри i мети не можна жить.

Учень 4.

Україно, вдягни вишиванку,

Пригадай, як колись було.

Її гордо носило місто,

І пишалося кожне село.

Учень 5.

Україно, носи вишиванку,

В будні і свята носи.

Бо ніде не знайдеш більше в світі

Неповторної диво-краси.

Учень 6.

Я рідний край та мову солов’їну
У вишивку свою вплела, в нитки.
Я прославляю рідну Україну,
Яскраві вишиваючи квітки.

 

Учень 7.

Народе мій, краяни і краянки!

Плекаймо паросток зелений навесні,

Нехай цвітуть – не вицвітають вишиванки

І стоголосо лине пісня, по землі.

 

ІІ. 1. Оголошення теми і мети уроку.

2. «Бережи українське – носи вишиванку!»

Так свого часу зазначала відома українська поетеса Ліна Костенко. Цей вислів став крилатим для усіх поколінь українців. І дійсно українська вишиванка – це не лише частина нашого гардеробу, не просто стильний одяг – це оберіг, певна закодована сукупність сорока божественних енергій, що творять довершену та гармонійну долю людини.

 Людина i праця, людина i пiсня, людина i витвiр мистецтва - це все                                                                                                     вiчне, безсмертне, щось своєрiдне i глибоко вражаюче. Наш український народ працьовитий, щедрий на таланти, здiбний, обдарований. Якщо працювати – то до сьомого поту, якщо спiвати – то дзвiнко, розложисто, якщо творити щось – то неповторно, захоплююче.

З далекого минулого прийшло до нас  рукоділля –  в’язання, вишивання, різьблення, ткацтво.  Виникло воно з любові до рідної землі і батьківської оселі.

 Одному з видів українського народного мистецтва  – вишивці присвячений наш урок. Щиро запрошую вас полинути в прекрасний світ народної вишивки, щоб дізнатися  більше про наші традиції, обряди, культуру та історію.

 

ІІІ. . А про те як доля обдарувала нас неоціненним даром вишивання розкаже легенда.

1. Завдання: І група – знайти в тексті складносурядне речення, ІІ група – складнопідрядне речення, ІІІ група – безсполучникове, ІV група – із сполучниковим і безсполучниковим звꞌязком, V група – складне речення із сурядним і підрядним звꞌязком.

Легенда про таланти українців

      Якось Бог вирішив наділити дітей світу талантами. Французи одержали елегантність і красу, угорці – любов до господарювання, німці – дисципліну й порядок, поляки – здатність до торгівлі, італійці – хист до музики… Обдарувавши всіх, Бог раптом побачив у куточку дівчину. Вона була одягнена у вишиту сорочку, руса коса переплетена синьою стрічкою, а на голові багрянів вінок із червоної калини. І запитав її Бог:

 - Хто ти? І чому така сумна?

 - Я – Україна, а сумна, бо стогне моя земля…

 - Чого ж ти не підійшла раніше? Я всі таланти роздав. Не знаю, чим можу зарадити твоєму горю?

Дівчина хотіла йти, але Бог зупинив її.

 - Зачекай. Є в мене неоцінений дар, який прославить твій народ на цілий світ. Відсьогодні все горітиме у твоїх руках. Візьмеш плуг – і заколоситься на ваших полях жито-пшениця. У хаті твоїй буде панувати краса й затишок, а пісня твоя звучатиме у віках. Усе це стане можливим, дякуючи вірі твого народу у власні сили й бажанню працювати заради майбутнього.

    Прийняла з вдячністю дівчина божий дар, і відтоді славиться Україна своїми майстрами, а серед них ті, котрі присвятили себе мистецтву народної вишивки. 

 

2. Українська народна вишивка – унікальне явище духовно-матеріальної культури нашого народу. Упродовж тисячоліть у народній вишивці знаходили і знаходять відображення думки і настрої людини, що її творила, краса природи, полохливий світ думок майстринь, їхні сподівання на кращу долю, людські вірування, оберегова символіка речей, позначених візерунком нитки й голки.

Історія вишивки надзвичайно цікава та захоплююча, тому пропонуємо вам більше дізнатися про цей вид народного декоративно-прикладного мистецтва.

 

Відео «Історія вишивки»

 

3. Народне прислів'я каже: «Без верби і калини нема України». До сказаного слід додати: «І без вишивки». Тому що вишиваний рушник і вишита сорочка давно стали українськими народними символами - оберегами. Мамина пісня, батькова хата, дідусева казка, бабусина вишиванка, добре слово сусідів, традиції і звичаї - це все родовідна пам'ять, наші символи, історія.

Та недарма наші земляки так цінують та бережуть свій оберіг – вишиванку, адже колись саме вишиванка змогла врятувати їм життя.

Про це оповідає відома легенда, яку пропоную вам послухати і разом виконати завдання: розставити розділові знаки у тексті із діалогом.

 

Легенда про вишиванку

 Був час, як на землі почав люд вимирати. Від якої хвороби, того ніхто не знав. Ото іде чоловік і враз впаде, зчорніє, запіниться і вмре. Втікали люди з сіл в ліси. Та слідом за ними гнала і хвороба. Не жалувала ні молодих, ні старих. А жила в селі над Дніпром бідна вдова Марія. Забрала пошесть чоловіка і п'ятеро дітей. Тільки наймолодша Іванка ще здорова. Але не вберегла. Почала сохнути і вона. А ще просить матінку

Врятуй, мамо, я не хочу вмирати! Порятуй!

Одного разу до хати прийшла якась бабця старенька. Як і коли прийшла, Марія не чула.

 Слава Богові!   Привіталася    Що, помирає остання? А могла б і жити.

Аж кинулася Марія

  Як? Бабусю сердечна, як Бога благаю, спаси, порятуй найменшеньку!

Взяла, напевно, старенька до серця той плач і мовила

 Повідаю тобі тайну тої страшної хвороби. Але присягни, що не обмовишся. Дитям присягай!

   Присягаю донечкою!

  Знай, що послав чорну смерть Господь Бог. Грішників багато зросло. Сказав Бог умертвляти всіх, на кому нема хреста. Ти тяжко перенесла смерть родини, дам тобі раду. Виший на рукаві, на пазусі і всюди хрести. Та лиш чорні або червоні, щоб здалека чорти виділи.

 Мати так і зробила. А донечка здоровшала щодень і просила маму

   Виший ще терен... І калину...

А Маріїне серце стискалося від болю, що людські діти мруть. Не витримала. Від хати до хати бігала і кричала

  Шийте, шийте хрести... Вишивайте, будете жити. Рятуйтеся!

 Але люди не вірили Марії. Тоді вона взяла на руки Іванку і забила в дзвін на сполох. За хвилю всі збіглися.

  Не вірите! Дітей мені ваших шкода!

 І зірвала з Іванки вишиту сорочку. Дитина на очах зчорніла і померла

   Вишивайте сорочки дітям і собі! Крикнула бідна мати та й впала мертвою коло донечки.

      З того часу відійшла хвороба за ліси і моря. А люди ходять у вишиванках. Матері навчають дочок, а дочки своїх дочок. І вже ніхто не обходиться без вишиванок. Радощі і болі життя вишивають жіночі руки у своїх вишиванках.

 

4. З давніх-давен український народ ставився до вишиванок як до святині. Вишиванки передавалися з покоління в покоління, з роду в рід, береглися як реліквії. Символічний образ сорочки-вишиванки часто зустрічається в народних піснях про кохання, сімейне життя, а також соціально-побутових (козацьких, чумацьких, бурлацьких, наймитських та ін.). За традицією, дівчина, готуючи посаг, мала вишити своєму нареченому сорочку:

«Шовком шила, шовком шила, золотом рубила.

Та для того козаченька, що вірно любила».

Сорочка (особливо чоловіча) була символом кохання і вірності. В кожному селі, в кожній оселі україночки обов’язково вишивали. І по тому як прикрашена хата, і якими рушниками сватів зустрічають, судили про працьовитість і хазяйновитість нареченої. Дехто використовував традиційні два кольори для кодування вишиванки, а хтось і три, а в Карпатах на вишиванках буяло розмаїття кольорів.

 

Показ вишиванок.

 

5. Записати речення. Накреслити його схему.

 

Мереживом виткане наше життя,

Душею свій час відчуваєш.

І буде настільки цікавим буття,

Які в нього нитки вплітаєш

 

 

 

6.  Вишиванка рідна, ну хіба не диво?
В ній ходити модно, стильно і красиво.
Це митецький витвір, це краса і казка,
В ній душі наснага, материнська ласка.
Кольори сплелися в ній в узори й квіти,
Щоб були щасливі і сміялись діти.
А веселі люди від краси раділи
І самі, звичайно, вишивати вміли
Червону калину, зелені листочки,
Щоб були щасливі доні і синочки.
Й рідні вишиванки їх оберігали
Від біди в дорозі діток захищали.
Щоб у вишиванках хлопчики мужніли,
Рідну Україну захистити вміли.
Вишиванка наша, ну хіба ж не диво?
В вишиванці завжди модно і красиво...

Демонстрація сучасних суконь ученицями 11 класу.

 

7. Ми повинні пам’ятати, що народна вишивка – це мистецтво, яке постійно розвивається. Це величезне багатство, створене протягом віків тисячами безіменних талановитих народних майстринь. Наше завдання – не розгубити його, передати це живе іскристе диво наступним поколінням.
 

Вишивала мама синіми ниткам, –
зацвіли волошки буйно між житами.
Узяла матуся червоненьку нитку, –
запалали маки у пшениці влітку.
Оберіг-сорочку вишила для сина.
Візерунком стали квіти України:
маки та волошки, мальви біля хати.
Долю для дитини вишивала мати.
Шила-вишивали хрестики зелені, –
зашуміло листя на вербі й калині.
Золотилось сонце у розлогій кроні.
Вишивала долю, наче по долоні.
Оберіг-сорочку вишила для сина.
Візерунком стали символи Вкраїни:
і верба, й калина, сонях біля хати.
Щастя для дитини вишивала мати.
Білими по білім вишивала ненька,
до ниток вплітала всю любов серденька.
Дрібно гаптувала росяні мережки,
щоб не заростали у дитинство стежки.
Оберіг-сорочку вишила для сина.
Візерунком стала рідна Україна.
Мамину турботу збереже сорочка,
захистять від лиха хрестиків рядочки.

 

ІV. Підсумок уроку.

Ось і підходить до кінця наш урок. Говорити про вишиванку можна багато. Треба знати і досліджувати наші обереги, цікавитися історією їх походження, вчитися створювати українське мистецтво своїми руками. І тоді процвітатиме наша земля, якщо ми знатимемо, якого ми роду.

Домашнє завдання: написати есе «Обереги моєї родини», використовуючи складні речення і речення із прямою мовою (цитати).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Легенда про таланти українців

      Якось Бог вирішив наділити дітей світу талантами. Французи одержали елегантність і красу, угорці – любов до господарювання, німці – дисципліну й порядок, поляки – здатність до торгівлі, італійці – хист до музики… Обдарувавши всіх, Бог раптом побачив у куточку дівчину. Вона була одягнена у вишиту сорочку, руса коса переплетена синьою стрічкою, а на голові багрянів вінок із червоної калини. І запитав її Бог:

 - Хто ти? І чому така сумна?

 - Я – Україна, а сумна, бо стогне моя земля…

 - Чого ж ти не підійшла раніше? Я всі таланти роздав. Не знаю, чим можу зарадити твоєму горю?

Дівчина хотіла йти, але Бог зупинив її.

 - Зачекай. Є в мене неоцінений дар, який прославить твій народ на цілий світ. Відсьогодні все горітиме у твоїх руках. Візьмеш плуг – і заколоситься на ваших полях жито-пшениця. У хаті твоїй буде панувати краса й затишок, а пісня твоя звучатиме у віках. Усе це стане можливим, дякуючи вірі твого народу у власні сили й бажанню працювати заради майбутнього.

    Прийняла з вдячністю дівчина божий дар, і відтоді славиться Україна своїми майстрами, а серед них є ті, котрі присвятили себе мистецтву народної вишивки. 

 

Легенда про таланти українців

      Якось Бог вирішив наділити дітей світу талантами. Французи одержали елегантність і красу, угорці – любов до господарювання, німці – дисципліну й порядок, поляки – здатність до торгівлі, італійці – хист до музики… Обдарувавши всіх, Бог раптом побачив у куточку дівчину. Вона була одягнена у вишиту сорочку, руса коса переплетена синьою стрічкою, а на голові багрянів вінок із червоної калини. І запитав її Бог:

 - Хто ти? І чому така сумна?

 - Я – Україна, а сумна, бо стогне моя земля…

 - Чого ж ти не підійшла раніше? Я всі таланти роздав. Не знаю, чим можу зарадити твоєму горю?

Дівчина хотіла йти, але Бог зупинив її.

 - Зачекай. Є в мене неоцінений дар, який прославить твій народ на цілий світ. Відсьогодні все горітиме у твоїх руках. Візьмеш плуг – і заколоситься на ваших полях жито-пшениця. У хаті твоїй буде панувати краса й затишок, а пісня твоя звучатиме у віках. Усе це стане можливим, дякуючи вірі твого народу у власні сили й бажанню працювати заради майбутнього.

    Прийняла з вдячністю дівчина божий дар, і відтоді славиться Україна своїми майстрами, а серед них є ті, котрі присвятили себе мистецтву народної вишивки. 

 

 

Легенда про вишиванку

 Був час, як на землі почав люд вимирати. Від якої хвороби, того ніхто не знав. Ото іде чоловік і враз впаде, зчорніє, запіниться і вмре. Втікали люди з сіл в ліси. Та слідом за ними гнала і хвороба. Не жалувала ні молодих, ні старих. А жила в селі над Дніпром бідна вдова Марія. Забрала пошесть чоловіка і п'ятеро дітей. Тільки наймолодша Іванка ще здорова. Але не вберегла. Почала сохнути і вона. А ще просить матінку

Врятуй, мамо, я не хочу вмирати! Порятуй!

Одного разу до хати прийшла якась бабця старенька. Як і коли прийшла, Марія не чула.

 Слава Богові!   Привіталася    Що, помирає остання? А могла б і жити.

Аж кинулася Марія

  Як? Бабусю сердечна, як Бога благаю, спаси, порятуй найменшеньку!

Взяла, напевно, старенька до серця той плач і мовила

 Повідаю тобі тайну тої страшної хвороби. Але присягни, що не обмовишся. Дитям присягай!

   Присягаю донечкою!

  Знай, що послав чорну смерть Господь Бог. Грішників багато зросло. Сказав Бог умертвляти всіх, на кому нема хреста. Ти тяжко перенесла смерть родини, дам тобі раду. Виший на рукаві, на пазусі і всюди хрести. Та лиш чорні або червоні, щоб здалека чорти виділи.

 Мати так і зробила. А донечка здоровшала щодень і просила маму

   Виший ще терен... І калину...

А Маріїне серце стискалося від болю, що людські діти мруть. Не витримала. Від хати до хати бігала і кричала

  Шийте, шийте хрести... Вишивайте, будете жити. Рятуйтеся!

 Але люди не вірили Марії. Тоді вона взяла на руки Іванку і забила в дзвін на сполох. За хвилю всі збіглися.

  Не вірите! Дітей мені ваших шкода!

 І зірвала з Іванки вишиту сорочку. Дитина на очах зчорніла і померла

   Вишивайте сорочки дітям і собі! Крикнула бідна мати та й впала мертвою коло донечки.

      З того часу відійшла хвороба за ліси і моря. А люди ходять у вишиванках. Матері навчають дочок, а дочки своїх дочок. І вже ніхто не обходиться без вишиванок. Радощі і болі життя вишивають жіночі руки у своїх вишиванках.