Урок за темою"Повсякденне життя, умови розвитку культури наприкінці 18 - у першій половині 19 століття"

Предмет. Історія України.

Клас. 9

Тема. Культура України наприкінці ХVІІІ – у першій половині ХІХ ст. Освіта. Наука.

Мета. Ознайомити учнів з особливостями повсякденного життя селян та міщан, з умовами розвитку освіти та науки.

Розвивати вміння аналізувати історичні факти, події.

Виховувати інтерес до вивчення історії.

Обладнання. Презентація, старовинна валіза з речами, карта, фото.

Тип уроку. Урок вивчення нового матеріалу.

 

Хід уроку

І. Організаційний момент.

Друзі, я дуже рада бачити вас сьогодні на уроці , і хочу  вам побажати, щоб ви були активними, кмітливими та уважними.

ІІ. Актуалізація опорних знань.

Епіграфом нашого уроку є слова Сервантеса: «Історія – скарбниця наших діянь, свідок минулого, приклад і повчання для сьогодення, застереження для майбутнього».

Сьогодні на урок я принесла валізу. В ній безліч історій різних людей, які колись про щось мріяли.

-Діти, а про що мрієте ви?

-А що б ви відчули, якби ваші мрії здійснились?(Радість, щастя)

Люди,які жили у ХХ столітті, у ХІХ також мріяли. І вони так само відчували радість і щастя. Давайте ми заглянемо у валізу і пошукаємо часточки чужого щастя. Тут лежать речі самих різних людей.

-Хто мені допоможе?

(Відкриваємо і демонструємо)

-Що це?(Сорочка) Зверніть увагу, у неї загорнуті рукави. Як ви гадаєте, що робить її власник?(працює)

-А ось це – метелик краватка. У сорочки і краватки один власник?(Ні)

-А це що за книга?(Біблія). Хтось поклав до валізи найсокровенніше, релігійні упередження.

-Що це?(Гаманець). Там напевно лежали гроші.

Тут ще є ложка… Насправді, людина, яка збирається в дорогу, хоче взяти все те, що для неї найнеобхідніше. Тут ще є дві фотографії. (Демонструю)

І  фото – Хто тут зображений?(Селяни)

ІІ фото – А тут кого ви бачите?(Міщани)

-А як ви гадаєте, про що могли мріяти селяни?

-А міщани?

-Ото ж, всі вони про щось мріяли. І сьогодні ми дізнаємось про повсякденне життя селян і міщан, ознайомимось, у яких будинках вони мешкали, чим займалися.

ІІІ. Оголошення теми і мети.

• Запишіть тему нашого уроку: «Культуру України наприкінці ХVІІІ – у першій половині ХІХ століття. Освіта. Наука.»

План.

1. Повсякденне життя.
2. Розвиток освіти.
3. Наука.

ІV. Вивчення нового матеріалу.

Розповідь вчителя.

1. Що таке “повсякденність”?
2. Назвіть основні компоненти повсякденного життя тієї чи іншої верстви суспільства.

Народна їжа та харчування.

Продукти харчування:

• жито (четверть – 27,2 руб.);

• горох (четверть – 4 руб.);

• морква (четверть – 9 руб.);

• цибуля (пуд – 0,45 коп.);

• олія (кварта – 1 руб.);

• пшоно (четверть – 19,2 руб.);

• гречка (четверть – 12,12 руб.);

• картопля (четверть – 9 руб.);

• квасоля (четверть – 9 руб.);

• риба (пуд – 2,8 руб.);

• хлібне вино (відро – 6,12 руб.);

• просо (пуд – 5,67 руб.);

• ячмінь (пуд – 9,2 руб.);

• капуста (відро – 1,5 руб.);

• сіль (пуд – 3,6 руб.);

• яловичина і свіже м’ясо (пуд – 3,3 руб.);

• свійські птахи і поросята (штука – 4 руб.);

• буряки (відро – 2,4 руб.);

• огірки (відро – 0,8 коп.);
• сало (пуд – 9 руб.);

• усього – 121,36 руб.

Українське вбрання.

Одяг селянина:

Назва	Період експлуатації, у роках	Вартість, у рублях
Кожух	3	6
Свита	2	3
Білизна	1	1
Нижня білизна	1	0,75
Чоботи (1 пара)	1	1,5
Шапка, рукавиці, пояс	3	0,55
Усього		12,8

Одяг селянки:

Назва	Період експлуатації, у роках	Вартість, у рублях
Кожух	5	5
Свита	3	2,5
Три сорочки	1	1,2
Запаска	1	0,3
Каптур або чепчик	1	0,15
Хустка	1	0,3
Намітка	8	0,64
Чоботи (одна пара)	2	1,2
Усього		11, 29

 

 

 

Заняттями українського народу здавна були рільництво, скотарство, бджільництво, рибальство і мисливство. Вагомість кожного з цих занять у господарстві змінювалася протягом століть, одначе найголовнішим завжди було рільництво. Найпоширенішою системою обробітку ґрунту в ХІХ ст. залишалося трипілля. Для обробітку землі до 80-х рр. ХІХ ст. використовували традиційний український важкий плуг, що його називали тоді малоросійським, новоросійським, степовим. На початку 40-х рр. ХІХ ст. поряд із ним розпочали застосовувати легкий плуг, винахідником якого вважався полтавський селянин Стеценко. Посівні роботи виконувались, як і перше, вручну. Сіяли жито, пшеницю, ячмінь, овес, гречку, просо. Для збирання врожаю застосовували серп і косу. Промислова революція спричинила появу різноманітних сільськогосподарських машин, але більшість селян в силу різних обставин продовжувала використовувати давні знаряддя праці.

Городництво було переважно жіночою справою. Город української господині не можна було уявити без соняшників (попервах їх використовували лише як декоративну рослину) і кукурудзи, що були завезені в Україну з Америки. Протягом першої половини ХІХ ст. на Півдні з’явилися помідори, які згодом поширились і в інших регіонах. Відтоді почали вирощувати баклажани і перець. Славились і херсонські кавуни, що їх вирощували на Півдні з XVI ст. Ними торгували не лише в Україні та Росії, а й вивозили за кордон. У 1764 р. на українських землях з’явилася картопля. Ця південноамериканська культура швидко завоювала прихильність серед українців і перетворилася на «другий хліб». Поряд із новими культурами не забувались і звичні: буряки, капуста, гарбузи, часник, цибуля, огірки, морква тощо.

Невід’ємною складовою пейзажу українського села був славнозвісний «садок вишневий коло хати». Вирощували також яблука, груші, вишні, сливи, а на Півдні – черешні, горіхи, абрикоси, персики, у Причорномор’ї та Закарпатті – виноград. Українські селяни здавна вміли прищеплювати дерева і вивели чимало сортів з високими смаковими якостями. Лише в Подільській губернії, за свідченнями сучасників, у ХІХ ст. існувало близько сотні сортів яблук, з-поміж яких були й такі, де кожне яблуко важило близько 600 г. Кілька сортів плодових дерев навіть було вивезено з України на Американський континент.

Із рільництвом було органічно пов’язане скотарство. Особлива увага приділялася розведенню волів, які в першій половині ХІХ ст. були основною тягловою силою. На Півдні звичною картиною пейзажу були отари тонкорунних овець-мериносів і табуни коней. Недарма ці землі порівнювали з американським Диким Заходом, а колоритні фігури чабанів – із ковбоями.

Бджільництво завжди відігравало значну роль у господарстві українців. Справжню революцію в пасічництві здійснив український вчений П.Прокопович, який 1814 р. сконструював рамочний вулик. Проте використовувати його винахід почали в Німеччині, а вдома – лише через кілька десятиліть.

Мисливство у ХІХ ст. вже не відігравало великої ролі в господарстві. У всіх регіонах України, крім Полісся, селяни не користувалися правом полювання. А для поміщиків протягом першої половини ХІХ ст. це було улюбленою розвагою. Вони влаштовували полювання гоном на конях із великими зграями гончих собак.

Протягом ХІХ ст. риба, як і перше, посідала чільне місце у харчовому раціоні населення українських земель. Після приєднання Російською імперією південноукраїнських земель і здобуття виходу до Чорного моря тут стали виникати приватні риболовецькі компанії та артілі, що ловили чимало риби – осетрів, судаків, ляща, тарані тощо. Чумацькі валки везли з Півдня солону і в’ялену рибу до інших українських регіонів. У чисельних українських річках й озерах було чимало раків, різних порід риби. Для бідних селян риболовля ставала засобом збагачення їхнього харчового раціону. Водночас рибальство для більшості населення стало однією з форм проведення дозвілля.

Повсякденне життя міщан

Оскільки більшість населення українських земель на початку ХІХ ст. складали селяни, міста й містечка були лише невеликими торговельними та адміністративними центрами для найближчих околиць. Перехід під імперську владу спричинив зміни у вигляді і значенні українських міст. Внаслідок того, що міста Наддніпрянщини стали центрами зосередження імперської адміністрації, у кожному губернському й повітовому місті з’явився адміністративний центр з площею, навколо якої споруджували адміністративні установи. Центральні вулиці й площі деяких міст вимощувалися бруківкою та освітлювалися гасовими ліхтарями. Однак переважна більшість вулиць залишалася незабрукованою і майже непрохідною у дощову пору року.

Більшість міст і містечок були невеликими і їхнє населення не перевищувало 1–2 тис. осіб. На середину ХІХ ст. із 850 міст і містечок усіх українських земель лише 62 мали понад 10 тис., а 5 – понад 50 тис. жителів.

Центрами міського життя були традиційно церкви і, звісна річ, базари.

Перша половина століття стала часом, коли у великих містах стало з’являтися дедалі більше кількаповерхових цегляних будинків. Проте у невеликих містах, як і перше, переважали одноповерхові дерев’яні оселі. Зовні стіни фарбувалися, прикрашалися різьбою, у вікна інколи вставляли кольорове скло. Всередині будинки заможних господарів були багатокімнатними, мали, за європейською модою, парадні зали, вітальні, кімнати для гостей і слуг, кухні та господарські приміщення. Обставлялися кімнати меблями, які, відповідно до побажань і фінансових можливостей господаря, завозилися з Європи або виготовлялися місцевими майстрами. Окрасою їх були дзеркала, годинники, картини, гобелени тощо. Оселі ж міської бідноти нагадували селянські хати.

Міське населення за чинним на українських землях російським законодавством поділялося на категорії: 1) почесних громадян; 2) гільдійське купецтво; 3) міщан; 4) ремісників, або цехових; 5) робочих людей. Окрім цих категорій серед міського населення були й дворяни, в містах їх було значно більше, ніж загалом у країні. Вони становили привілейовану верхівку населення міст.

Почесні громадяни являли собою проміжну ланку між міським дворянством та іншим населенням міст. Це звання отримували, як правило, заможні купці й представники недворянських прошарків, які обіймали на цивільній службі посади від 14 до 10 рангів. Почесні громадяни звільнялися від подушного податку, рекрутської повинності. Вони мали право бути обраними на міські громадські посади. Щодо них не застосовувалися тілесні покарання. Позбавлення стану почесного громадянина відбувалося лише за судовим рішенням або в разі його вступу до ремісничого цеху.Залежно від матеріального стану купецтво поділялося на гільдії, які мали свій корпоративний устрій. Для переважної більшості українського купецтва доступ до привілейованих другої, особливо — першої гільдії, яка давала право на міжнародну торгівлю, був обмежений цензом капіталів. У пореформений період торгівлею почали займатися і дворяни, й міщани, й селяни. Купецький стан зріс кількісно й збільшив торгові капітали. Представники заможного купецтва вкладали кошти в різні галузі промисловості, особливо цукроваріння та вуглевидобувну, і ставали капіталістами.

Найчисленнішу групу міського населення становили, власне, міщани. Вони служили в державних і приватних установах, працювали на заводах, фабриках, мали право займатися торгівлею й промислами, бути власниками будинків, іншої рухомої й нерухомої власності. Міщани вважалися податковим станом і сплачували подушне, податки на будівництво шляхів, служили у війську і несли інші повинності.

Ремісники, які проживали в містах і працювали у невеличких майстернях, об'єднувалися в цехи.

Робітні люди з'явилися в містах України на початку XIX ст. Це була нова соціальна група, поза міських станів. Основним джерелом їхнього існування була праця за наймом, а соціальними ознаками — відсутність власного житла й постійного місця проживання. У пореформений період відбувався процес кількісного зростання робітничого класу, який поповнювали зубожілі селяни. Почали формуватися й постійні кадри робітників, насамперед серед металістів, шахтарів. Найбільш інтенсивно процес утворення робітничого стану відбувався у великих промислових районах, на Донеччині, Криворіжжі.

Через відсутність фабричного законодавства робітники до кінця XIX ст. знаходились фактично в безправному становищі. Вони вважались податним станом, мусили нести військову по-винність. Умови їхнього життя й праці були дуже важкими. Робочий день — законодавчо не врегульованим. Він тривав по 12 -13 годин, заробітна плата була низькою і не задовольняла життєвих потреб. Лише на початку 80-х років під впливом робітничих страйків царський уряд почав видавати законодавчі акти, що регулювали трудові відносини.

 Бесіда.

-Назвіть особливості життя селян.

- Яку худобу розводили?

-Як жили міщани?

А як ви гадаєте, кому легше було жити?

2.Освіта.

Перегляд відеоматеріалу.

-Випиште, які існували навчальні заклади, як здійснювалось навчання.

-Про що ви дізнались з відеоматеріалу?

Виступи учнів.

Василь Каразін

-За допомогою слів Вчений, винахідник,громадський діяч,педагог Усно сформулюйте результати діяльності василя Каразіна.

Варвара Рєпніна

-Поміркуйте. Яким було основне спрямування жіночої освіти у першій половині ХІХ століття?

Робота з картою

- За картою визначте 5 найбільших центрів розвитку української культури.

- За картою підготуйте обґрунтовану відповідь на запитання. Установи та організації якого міста найбільше відповідають вашим зацікавленням?

3.Наука

Самостійна робота з підручником

Опрацюйте матеріал підручника стор.86-87 самостійно.

Гра «Вірю, не вірю»

-Якщо твердження вірне, відповідайте «Так», а якщо хибне –«Ні».

1. Перша половина ХІХ ст.. – це час створення й активної діяльності наукових та культурно-освітніх центрів.(Так)

2. Астрономія не розвивалася.(НІ)

3. Ученим з енциклопедичним рівнем знаньу різних галузях науки був Михайло Максимович. (Так).

4.тимчасова комісія для розгляду давніх актів заснована 1845 року.(Ні.1843)

5.Наприкінці першої половини ХІХ століття вийшли з друку історичні праці видатного українського історика Миколи Костомарова.(Так)

Рефлексія «Акрослово»

Вам потрібно дати характеристику слову «наука».

Н -

А -

У -

К -

А –

V. Закріплення вивченого матеріалу.

Продовжіть речення.

1. Невід’ємною складовою українського села був славнозвісний…(Садок вишневий коло хати)
2. Городництво було переважно… справою.(Жіночою)
3. Заняттями українського народу здавна були…( рільництво, скотарство, бджільництво, рибальство і мисливство)
4. На початку 40-х рр. ХІХ ст. поряд із ним розпочали застосовувати легкий плуг, винахідником якого вважався…(полтавський селянин Стеценко.)
5. Із рільництвом було органічно пов’язане… (скотарство)

VІ. Підсумок уроку.

Домашнє завдання

Скласти розповідь від імені сучасника

Опрацювати матеріал підручника