Урок «Західноукраїнські землі між двома світовими війнами 1921-1939 рр.»

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ВСП «МОГИЛІВ-ПОДІЛЬСЬКИЙ  ТЕХНОЛОГО-ЕКОНОМІЧНИЙ ФАХОВИЙ КОЛЕДЖ

ВІННИЦЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО АГРАРНОГО УНІВЕРСИТЕТУ»

 

методична розробка відкритого заняття

з дисципліни «Історія України»

на тему:

«Західноукраїнські землі між двома світовими війнами 1921-1939 рр.»

 

 

 

 

 

2023

Дата	Група

ТЕМА: «Західноукраїнські землі між двома світовими війнами 1921-1939 рр.»

Вид заняття:   семінар-конференція.

 

Мета:

Навчальна – закріпити знання про становище та розвиток українських земель у складі Польщі, дати уявлення про політичне, економічне  та культурне життя українців у складі Румунії та Чехословаччини; розкрити умови створення незалежної Карпатської України та її історичне значення; показати, що українські землі в передвоєнних Польщі, Румунії та Чехословаччині були вкрай відсталими, а населення практично не мало політичних прав;

Розвиваюча – розвивати уміння систематизувати інформацію та виділяти головні історичні терміни, вміння працювати з текстом історичного джерела, аналізувати його, давати характеристику історичним діячам, зіставляти окремі факти, події, використовувати різноманітні джерела знань, правильно застосовувати лічбу років в історії;

Виховна – формувати відповідальне ставлення до роботи, усвідомлення  важливості розбудови української держави та поваги до видатних історичних діячів, виховувати почуття національної гідності та патріотизму.

Міжпредметні зв’язки:

Забезпечують:

• Культурологія: «Українська культура ХХ ст.»;
• Всесвітня історія: «Особливості соціально-економічного та політичного розвитку нових незалежних європейських держав: Польщі, Чехословаччини, Румунії, Угорщини;

 

Забезпечуємо:

• Основи правознавства: «Основи конституційного права»;

 

Предметні компетенції:

• Політична компетентність – визначення політичного, економічного  та культурного життя українців у складі Польщі, Румунії, Чехословаччини;
• Інформаційна компетентність – аналізувати зміст отриманої історичної інформації по темі, застосовувати та пояснювати на прикладах терміни та поняття «Підкарпатська Україна», «пацифікація», «колонізація», «осадництво»;
• Просторова компетентність – показувати на карті територію Підкарпатської України.
• Логічна компетентність – удосконалити навички роботи з джерелами інформації, уміння аналізувати й узагальнювати матеріал, робити висновки, висловлювати власну точку зору;
• Виховна компетентність – порівняльний аналіз понять, історичних термінів, встановлення та аналіз причинно-наслідкових зв’язків, визначення головного та другорядного.

 

Студенти повинні:

знати:  зміст понять: осадництво, пацифікація, східні креси,  інтегральний націоналізм; правовий статус західноукраїнських земель у складі Польщі, Румунії, Чехословаччини; особливості та головні риси національної політики Польщі, Румунії, Чехословаччини щодо українського населення; історичні умови формування ідейних течій українського руху в західноукраїнських землях; передумови формування та зміст теорії інтегрального націоналізму; вплив міжнародних відносин міжвоєнного періоду на долю регіону;

вміти: синхронізувати події політичного, соціально-економічного та культурного життя українських земель у складі Польщі у 1921–1939 рр.; використовувати карту як джерело інформації про розподіл українських територій між державами Центрально-Східної Європи в 1921–1939 рр.; аргументувати особисті судження щодо діяльності Українського народно-демократичного об’єднання, Української національної партії, Української військової організації, Організації українських націоналістів; визначати основні тенденції та протиріччя розвитку культури на західноукраїнських землях;  складати характеристики історичних діячів.

 

Забезпечення заняття:

 

1. Наочні посібники:

• Карта: «Західноукраїнські землі між двома світовими війнами 1921-1939 рр.»;
• Історичні документи: уривок з «Конституційного закону про автономію Карпатської України», фрагмент циркуляра «Про заборону вживання історичних назв в Королівстві Румунія»;
• Історичні портрети: Євгена Коновальця, Василя Мудрого, Андрея Шептицького, Степана Бандери, Андрія Мельника, Августина Волошина, Костя Левицького.

 

 

2. Роздатковий матеріал:

• Опорний конспект «Західноукраїнські землі між двома світовими війнами 1921-1939 рр.»;
• Історичний словник «Видатні постаті західноукраїнських земель»;
• Копiя сторiнки з «Конституції Карпатської України»;
• Схема: «Розділ західноукраїнських земель».

 

ТЗН: мультимедійна презентація «Західноукраїнські землі між двома світовими війнами 1921-1939 рр.».

 

3. Місце проведення: кабінет «Основи правознавства».

 

4. Література:

• Основна:

1. Бойко О. Історія України. К. -2002;
2. Білоцерківський В. Історія України: Навчальний посібник. — К.- 2007;
3. Грицак Я. Нарис історії України. Формування модерної української нації ХІХ – ХХ ст. – К.: Генеза, 1996;
4. Історія України. Навчально-методичний посібник для семінарських занять/ За ред. В. М. Литвина;
5. Кульчицький В. С. Україна між двома війнами (1921 – 1939 рр.). – К.: Видавничий дім «Альтернатива», 1999;
6. Мирончук В., Ігошкін Т. Історія України. К. -2003;
7. Новітня історія України 10 клас./ За ред. Ф. Г. Турченко;
8. Новітня історія України 1900-2000 ./ За ред. А.Г. Слюсаренко;

 

• Додаткова:

1. Смолій В. Енциклопедія історії України. К., 2004;
2. Ісакова Н. Історія України у схемах і таблицях К., 2005.

Зміст і структура заняття

І. (0,5 хв.) організаційна частина:

• перевірка наявності студентів;
• створення оптимального психологічного клімату.

 

Метод: психологічної настанови

 Викладач: Притча «Брехня»

Завершуючи богослужіння, священик оголосив, що наступної неділі буде
говорити з прихожанами на тему брехні. А щоб проповідь було легше зрозуміти, варто перед цим прочитати вдома сімнадцяту главу Євангелія від Марка.

Наступної неділі панотець перед початком проповіді звернувся до парафіян:

- Прошу тих із Вас, хто прочитав сімнадцяту главу, піднести руку.
Майже всі присутні підняли руки.

- От саме з вами я й хочу поговорити про брехню,- сказав священик. – У
Марка немає сімнадцятої глави.

Отже, сьогодні я бажаю вам досягти вершини пізнання, попри будь-які складнощі та перепони. І залишатися такими цілеспрямованими, чесними та сумлінними до навчання, як священик з притчі.

                    

ІІ. (15 хв.) Підготовка студентів до заняття:

 

1. Повідомлення теми і мети заняття

 

ТЕМА:  «Західноукраїнські землі між двома світовими війнами

1921-1939 рр.»

     Під час заняття ми повинні визначити зміст понять: осадництво, пацифікація, східні креси,  інтегральний націоналізм; окреслити правовий статус західноукраїнських земель у складі Польщі, Румунії, Чехословаччини; визначити особливості та головні риси національної політики Польщі, Румунії, Чехословаччини щодо українського населення; з’ясувати історичні умови формування ідейних течій українського руху в західноукраїнських землях; повторити передумови формування та зміст теорії інтегрального націоналізму та вплив міжнародних відносин міжвоєнного періоду на долю регіону.

 

План

1. Українські землі у складі Польщі
2. Українські землі у складі Румунії
3. Українські землі у складі Чехословаччини
4. Стан освіти на західноукраїнських землях

 

2. Мотивація  навчальної діяльності.

                                                                 Методи: розповідь з елементами евристичної бесіди, проблемне питання

Епіграф

Нація без державності є покалічений людський колективний організм.

В.Винниченко

  

  Викладач: Після першої світової війни залежно від того, як на місці нещодавно могутніх імперій поставали національні держави, у Східній Європі формується новий політичний порядок. Загальне визнання дістав принцип самовизначення націй. Проте застосовувався він не завжди. Внаслідок того не всі держави отримали державність. Серед них були і західні українці. Новопосталі  сусідні держави шляхом прямої військової агресії за допомогою та за активного сприяння збоку країн Антанти знищили ЗУНР.

Держава українського народу на західних теренах його етнографічних земель була розірвана між кількома країнами окупантами.

Це було грубе нехтування правом націй на самовизначення та узаконене низкою міжнародних угод Версальської системи мирних договорів. І впродовж наступних приблизно 20 років до початку Другої світової війни уряди Польщі, Румунії та Чехословаччини визначали політико-правове та соціально-економічне становище місцевих українців.

І на занятті ми повернемося з вами до причин та наслідків національно-демократичної революції 1917-1921 рр., яку ми вивчали протягом останніх пар. Нашим завданням буде перевірити свої знання з теми, узагальнити їх у формі – історичної конференції.

    Також сьогодні ми повинні активно працювати, щоб у кінці заняття отримати відповідь на проблемне питання.

Проблемне питання: «Як позначилося бездержавне становище західноукраїнських земель на розвитку регіону?»

 

3. Актуалізація опорних знань.

                                                            Методи: інтерактивна вправа «коло думок», робота у великій групі, асоціативний кущ

 

    Викладач: Коли вивчали попередні теми з історії України, познайомились з створенням УНР, Українською Державою, ЗУНР, передумовами та наслідками запровадження НЕПу, українізації, колективізації, індустріалізації. Давайте перевіримо як ви їх засвоїли.

 

 Пригадайте:

 

1. Вставте пропущені слова.

• Курс на індустріалізацію проголошено (1925 р.);

• Темпи зростання обсягів промислового виробництва в СРСР у 1930-х роках були вищими,  ніж в європейських країнах, завдяки: (форсованій індустріалізації);
• Курс на суцільну колективізацію сільського господарства (1929 р.);
•  «Розстріляне відродження» – умовна назва (літературно-мистецької генерації України 1920 – 1930-х років, репресованої сталінським режимом);
• Зазначте дату перенесення столиці Радянської України з Харкова до Києва (1934р.);
• Вкажіть рік, який Й. Сталін оголосив роком «великого перелому» (1929 р.);

 

2. Розкрийте значення терміну:

• Масові  репресії  щодо  українського  населення  Галичини,  здійснені  польським  урядом  восени 1930 р., отримали офіційну назву (пацифікація);
• Добровільний або вимушений процес розчинення (втрати) мови, традицій раніше самостійного народу (етносу) чи якоїсь його частини в середовищі іншого, як правило, численнішого народу. Засіб досягнення етнічної однорідності (асиміляція);
• Націоналістична ідеологія ОУН, що заперечувала ліберальні цінності й проповідувала рішучі дії заради національних інтересів (інтегральний націоналізм);
• Назва польських колоністів на західноукраїнських землях, що були під польською окупацією у 1919 – 1939 рр. (осадники);

 

3. Про який документ йде мова:

• Закріплювала ходження республіки до складу СРСР без права виходу з його складу (Конституція Української РСР 1937 р.);
• Постанова про охорону соціалістичної власності, яка за крадіжку колгоспної чи кооперативної власності передбачала розстріл із конфіскацією майна або позбавлення волі строком не менше 10 років із конфіскацією майна («закон про п'ять колосків»).

 

ІІІ. (55 хв.) Хід конференції.

1. Українські землі у складі Польщі

 

Методи: бесіда, 

                                                         «мікрофон», робота з наочними посібниками,   

            доповідь, ток-шоу, пояснення

 

Викладач: Доповідачі виступають з підготовленими матеріалами студентських досліджень, які корегує викладач. Присутні на парі уважно слухають та працюють з таблицею «Порівняльна таблиця становища українських земель у складі Польщі, Румунії, Чехословаччини.» (Додаток № 1).

 

Теми доповідей:

1. Політика радянського керівництва щодо українських земель у складі Польщі (додаток № 2);
2. Політика польської адміністрації на українських землях (додаток № 3);
3. Політичні течії західноукраїнських земель у складі Польщі (додаток № 4);

 

 

 

 

 Пригадайте:

1. Який статус мали західноукраїнські землі у складі Польщі?
2. Назвіть провідну політичну силу серед українців у Польській державі?

 

Орієнтовні відповіді студентів:

  1. Щоб заспокоїти українську громадськість, 22 вересня 1922 р. польський сейм ухвалив закон про автономію трьох східно-галицьких воєводств (Львівського, Тарнопільського, Станіславського) і постанову про заснування українського університету на державні кошти. Однак це був не більш як політичний маневр, що мав полегшити полякам утвердження їхньої влади на українських землях.

Управління в Західній Україні перейшло до Генерального цивільного комісара, який у своїй діяльності спирався на військові гарнізони. Окуповані території були поділені на округи. На Волині, Холмщині, Підляшші запроваджений стан військової облоги.

Нова польська конституція (1921 р) ґрунтувалася на принципі унітарності польської держави, з єдиною законодавчою і виконавчою владою, без забезпечення національним меншинам будь-яких автономних прав. Не виконала Польща також узятих на себе міжнародних зобов’язань шанувати національні і віросповідні права національних меншин.

 

  2. У Польщі на 1925 р. існувало 12 українських політичних партій. Найбільшою і наймогутнішою серед українських політичних партій було Українське народно-демократичне об'єднання (УНДО),у 1925 р. Лідерами були Д. Левицький, В. Мудрий, С. Баран, О. Луцький. УНДО виступало за конституційну демократію та незалежність України. Головним практичним завданням УНДО вважала захист економічних, політичних, національно-культурних прав українців. Під впливом УНДО перебувала значна частина українських фінансових, кооперативних та культурних закладів краю, у тому числі й найвпливовіша газета «Діло», яка по суті, стала його неофіційним органом.

 

2. Українські землі у складі Румунії

 

                                           Методи: демонстрація, навчаючи-вчуся, аналітична бесіда, складання тез, опора на життєвий досвід

 

     Викладач: Доповідачі виступають з підготовленими матеріалами студентських досліджень, які корегує викладач. Присутні на парі уважно слухають та працюють з історичним словником.

 

Теми доповідей:

1. Українські землі у складі Румунії (Додаток № 5);
2. Татарбунарське повстання (Додаток № 6);

 

 Пригадайте:

1. Які західноукраїнські землі входили до складу Румунії?
2. Які передумови повстання в Татарбунарах?

 

Орієнтовні відповіді студентів:

    1. Скориставшись поразкою Австро-Угорщини в Першій світовій війні та Української національно-демократичної революції, Румунія в 1918-1919 рр. приєднала угорську провінцію Буковину з центром у Чернівцях і українські повіти Бессарабії, що належали Російській імперії. Там проживало майже 700 тис. українців. Румунську окупації цих територій не визнавали уряди УНР, ЗУНР, гетьмана П. Скоропадського – пізніше УСРР і РСФРР. Прийняття в 1925 р. румунської конституції і нового адміністративного закону привело до поширення на українські землі порядків «старого королівства». Територіально-адміністративний устрій мав засвідчити «возз’єднання Великої Румунії». Румунське королівство було поділене на провінції (директорати) на чолі з поважними намісниками, що безпосередньо підпорядковувалися королю.

 

2. Правлячі кола обрали шлях насильницької румунізації не румунського населення приєднаних територій. Закривалися українські школи й культурно-освітні установи, людей переслідували за користування українською мовою. Назви населених пунктів були румунізовані.

У 1936 р. з’явився спеціальний циркуляр, яким заборонялося вживати історичні назви в офіційних документах і в пресі. Навіть прізвища румунізувалися, тому що власті розглядали українців як «громадян румунського походження, які забули рідну мову». Румунізація торкнулася й церковної служби.

 

 

3.  Українські землі у складі Чехословаччини

 

                                                  Методи: демонстрація, синтез думок, проблемне питання, дискусія

                                               

Викладач: Доповідачі виступають з підготовленими матеріалами студентських досліджень, які корегує викладач.

 

Теми доповідей:

1. Економічне становище українських земель у складі Чехословаччини. (Додаток № 7);

2. Політичне становище українських земель у складі Чехословаччини. (Додаток № 8);

3. Проголошення Карпатської України (Додаток № 9);

 

 Пригадайте:

1. Яке значення мало проголошення Карпатської України?

                           

Орієнтовні відповіді студентів:

Історія утворення Карпатської України свідчить, що було бажання тогочасних закарпатських політиків відновити українську державність. Закарпатські українці масово підтримали цей курс і зі зброєю в руках відстоювали його реалізацію. Однак, слід пам’ятати, що в даних умовах керівництво Карпатської України не могло здійснювати самостійну політику і в по великому рахунку було залежним від Німеччини.

 

4. Стан освіти на західноукраїнських землях.

Методи: демонстрація, навчаючи-вчуся, аналітична бесіда,

складання тез, аукціон думок

 

Викладач: Доповідачі виступають з підготовленими матеріалами студентських досліджень, які корегує викладач. Присутні на парі уважно слухають та завершують роботу з таблицею «Порівняльна таблиця становища українських земель у складі Польщі, Румунії, Чехословаччини.»

 

Теми доповідей:

1. Стан народної освіти. (Додаток № 10);

2. Стан вищої освіти. (Додаток № 11);

 

 Пригадайте:

1. Під владою якої держави українцям, на вашу думку, жилося найкраще?

 

Орієнтовні відповіді студентів:

Найкраще виглядав стан освіти на Закарпатті. Серед 803 шкіл, які працювали в краї у 1938 р., налічувалося 463 українські, 365 чеських, 117 угорських, 24 німецькі. Держава створювала привілейовані умови для розвитку чеської народної освіти, але не руйнувала української освіти. Велика чисельність чеських шкіл пояснювалася тільки тим, що вони створювалися, щоб охопити навчанням дітей невеликої чеської колонії в кожному населеному пункті. На одного вчителя припадало 5 дітей у чеських школах і 40 – в українських. Також празький уряд створив і підтримував ці вищі навчальні заклади передусім для українських емігрантів.

 

 

ІV.  (15 хв.) Самостійна робота студентів.

                                                Методи: велике коло, метод «експрес», самостійна робота 

                                                                        

1. Розв’язування проблемного завдання теми: «Як позначилося бездержавне становище західноукраїнських земель на розвитку регіону?».

 

Орієнтовні відповіді студентів:

     У Польщі на 1925 р. існувало 12 українських політичних партій. Найбільшою і наймогутнішою серед українських політичних партій було Українське народно-демократичне об'єднання (УНДО),у 1925 р. Лідерами були Д. Левицький, В. Мудрий, С. Баран, О. Луцький. УНДО виступало за конституційну демократію та незалежність України.

В 1926 році утворилася Українська соціал-радикальна партія (УСРП)., яка діяла на Волині. Її підтримували селяни, сільська інтелігенція. Радикали прагнули поєднати принцип демократичного соціалізму з ідеєю незалежності України. Її лідерами були Л. Бачинський і І. Макух. Ще однією соціалістичною партією була Українська соціал-демократична партія. У своїй діяльності вона спиралася на нечисленне українське робітництво. У 1924 р. УСДП була розпущена польською владою на підставі звинувачення в поширенні ідей комунізму; у 1929 р. вона відновила свою діяльність. Лідером партії став М. Ганкевич.

Ще однією впливовою політичною силою була Комуністична партія Східної Галичини (КПЗУ) й увійшла до Компартії Польщі. КПЗУ діяла підпільно; прагнула поєднати національні ідеї з ідеями комунізму. Вона спиралася переважно на найбідніші верстви суспільства. На чолі КПЗУ стояли Й. Клірик, Р. Кузьма.  Українські партії максимально намагалися використати легальні можливості впливу на формування державної внутрішньої політики. Із цією метою вони боролися за місця в польському парламенті: якщо в листопаді 1927 р. представництво українців у сеймі складалося з 25 послів і шести сенаторів, то в липні 1930 р. – із 50 послів і 14 сенаторів.  Поряд із легальними українськими партіями і підпільною діяльністю комуністів зростала ще одна сила, якій судилося стати провідником українського руху в 1930-1950-ті рр., - націоналістичний рух, що неухильно розвивався. Організаційні витоки були пов’язані з діяльністю Української військової організації (УВО), створеної у Празі в 1920 р. групою старшин УСС та УГА на чолі з Є. Коновальцем. Головною метою УВО була Українська самостійна соборна держава, становлення якої мало здійснитися загальнонаціональним повстанням. Основним методом боротьби вважався терор проти представників окупаційної влади, установ. Терористичні акти УВО мали й пропагандистську мету: привернути увагу світової громадськості до тієї несправедливості, яка після Першої світової війни була вчинена щодо українців.

На фоні досить розвинутого політичного життя Галичини на окупованих Румунією землях України склалися менш сприятливі умови . Буковина та Бессарабія включені до складу Румунії з 1918 – по 1927 рр. перебували на військовому становищі.

За цих умов легальна діяльність українських громадсько-політичних партій була неможлива. Однак, у 1918 році виникла Комуністична партія Буковини. Лідери – С. Канюк, В. Гаврилюк, Ф. Стасюк.

У 1926 році Компартія Буковини увійшла до складу Компартії Румунії, як автономна крайова організація, підпорядкована безпосередню Москві. Діяла і компартія Бессарабії. У 1922 році її номінально підпорядкувала Компартія Румунії, але фактично вона залишалась під управлінням ЦК РКП(б).  Вони діяли нелегально.

У Закарпатті внаслідок виваженої і поміркованої політики уряду Чехословаччини щодо українських земель було різноманітним і активним. Тут вільно діяли українські громадські організації: «Просвіта», «Асоціація українських вчителів», «Пласт».  У 1930-х рр. діяло близько 30 партій, що репрезентували широкий спектр поглядів на суспільний розвиток, брали участь у виборах до чехословацького парламенту.

Досить активною політичною силою була Комуністична партія. У 1924 році до чехословацького парламенту вони отримали 40% голосів, у 2928 р. – 15% , 1935 – знову найбільше за всіх – 26%. Існували кілька суспільно-політичних течій. Так, великою популярністю користувалися українофіли, які гуртувалися в Українському національному об’єднанні, що стояло на платформі створення суверенної держави.

Проти українофілів боролися русофіли, які походили від москвофілів ХІХ ст. Після революції 1917 р. русофіли орієнтувалися на Прагу.

Ще однією суспільно-політичною течію було русинство –серед місцевого населення Закарпаття, прихильники якої вважали русинів самобутнім слов’янським народом, відмінним від українців і росіян. Помітної підтримки серед населення не мали; виступали за автономію, а в майбутньому за незалежність Закарпаття.

 

2. Письмовий контроль:

Тестові завдання (Додаток № 12)

 

V. (3 хв.) Підведення підсумків заняття.

                                                            

Заключне слово викладача.

      Отже, характерні риси польської моделі панування в українських землях (насильницька асиміляція, штучне стримування економічного (особливо промислового) розвитку, репресивні акції, національний гніт тощо) були в пом'якшеному вигляді притаманні внутрішній політиці Чехословаччини в українському питанні, й у більш жорсткій формі виявлялися в українській політиці Румунії.

     Повідомлення оцінок студентам за усне опитування, відмітити кращі відповіді, вказати кращі відповіді.

 

VІ. (1 хв.) Домашнє завдання: написати повідомлення на тему: «Інтегральний націоналізм – як нова ідеологія».

 

Викладач:                                                 Подуфалов П.П.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток № 1

«Порівняльна таблиця становища українських земель у складі Польщі, Румунії, Чехословаччини.»

 

№ п/п	Питання для порівняння	Українські землі у складі
		Польщі	Румунії	Чехословаччини
1	Політичне становище
2	Економічне становище
3	Соціальний стан
4	Культурне становище

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток № 2

Політика радянського керівництва щодо українських земель у складі Польщі

 

За Ризьким мирним договором, підписаним 18 березня 1921 р., РСФРР і УСРР відмовлялися від претензій на Східну Га личину, Західну Волинь, Західне Полісся, Холмщину, Надсяння, Підляшшя й Лемківщину.

Радянські республіки зобов’язалися надати матеріальну допомогу й моральну підтримку переселенцям і ре емігрантам. Масив українських земель міжвоєнної Польщі обіймав 130 тис. кв. км (тодішня територія УРСР становила близько 450 тис. кв. км). На цих землях проживало понад 10 млн. людей, або майже 30 % сукупного населення Польщі. У містах подеколи переважало польське та єврейське населення. Наприклад, у 200-тисячному Львові у 1918 р. налічувалося лише 27 тис. українців.

Понад 3 млн. українців Східної Галичини (з Лемківщиною) належали до греко-католицької церкви. Понад 2 млн. українців, які населяли землі, що входили раніше в Російську імперію (Західна Волинь, Полісся, Холмщина з Підляшшям), сповідували православ’я. Контакти між обома українськими громадами з різною історичною долею були слабкими.

Польські політичні діячі ретельно стежили, щоб ця роз’єднаність зберігалася.

СРСР прагнув використати зумовлену етнополітичними чинниками внутрішню нестабільність Польської держави для під порядкування її своїм інтересам. Тому багатомільйонна українська громада користувалася підвищеною увагою з боку радянського керівництва.

Після самогубства М. Скрипника у 1933 р. в УСРР розпочалося справжнє полювання на вихідців із західноукраїнських земель. Їх звільняли з роботи, ув’язнювали й розстрілювали. Всі галичани, які потрапили в поле зору чекістів, були репресовані.

У 1938 р. виконком Комінтерну розпустив Комуністичну партію Польщі (і в її складі – комуністичні організації Західної України та Західної Білорусії) як осередок шпигунів і диверсантів.

 

   

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток № 3

Політика польської адміністрації на українських землях

 

Внутрішня політика Польщі була спрямована на поглинення «східних кресів» – західноукраїнських та західнобілоруських земель. Поглинення мало бути поетапним: спочатку державним, а вже потім – етнічним. Державна колонізація означала підпорядкування непольського населення установам, обов’язкам і правилам, які існували в усій Польщі, а також витіснення на периферію суспільного життя або й цілковиту ліквідацію організацій, створених українцями на попередньому історичному етапі. Етнічна полонізація була розрахована на тривалий період і передбачала передусім вплив на дітей.

Національні відносини в Польщі найбільше загострювала колонізаційна полiтика, спрямована на утворення в Західній Україні своєрідної «п’ятої колони» – так званих осадників. Ухвалений сеймом ще в липні 1919 р. земельний закон передбачав створення сильних, придатних для інтенсивного виробництва селянських господарств, що ґрунтувалися на приватній власності. Держава зобов’язувалася скуповувати поміщицькі землі, ділити їх на дрібні ділянки (парцели) й продавати через банк охочим.

Це була звичайна схема аграрної реформи ринкового типу. Однак у 1920 р. сейм затвердив закони, які значною мірою спрямували аграрну реформу в бік планомірної колонізації кресів польськими осадниками.

Економічна занедбаність західноукраїнських земель особливо вражала. Основою промисловості залишалися сировинні галузі – нафтоозокеритна й лісова, а також з перероблення сільськогосподарської та мінеральної сировини.

За даними перепису 1931 р., більшість найманих робітників працювала в сільському господарстві. Підприємства належали здебільшого польському або іноземному капіталу. Кращі позиції українці мали тільки в кооперації.

 

   

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток № 4

Політичні течії західноукраїнських земель у складі Польщі

 

Польща не була тоталітарною державою. Діяльність політичних партій не заборонялася, якщо вона не суперечила законам. Однак ліворадикальні (комуністи) і праворадикальні (націоналісти) політичні течії не бажали обмежувати себе рамками польської конституції і діяли в підпіллі. На поверхні українського політичного життя залишилися націонал-демократи.

Від 1925 до 1939 р. провідною політичною силою серед українців у Польській державі було Українське національно-демократичне об’єднання (УНДО).

На установчому з’їзді в липні 1925 р. головою УНДО став Д. Левицький. УНДО ставило за мету утвердження державних прав українського народу, забезпечення його права жити власним життям, не підпорядковуючись наказам з Варшави або з Москви. За умов зростання загрози з боку нацистської Німеччини панівні кола Польщі визріли до компромісу в національному питанні. Польський уряд обіцяв припинити антиукраїнську, а УНДО – антиурядову пропаганду. На думку нового лідера УНДО В. Мудрого, польсько-українське замирення становило необхідну умову для ймовірного перетворення Західної України в державотворчий чинник. Надій на Велику Україну після Голодомору більше не було.

Від поліпшення відносин, названих «нормалізацією», виграли обидві сторони. Але місцеві чиновники під гаслом «зміцнення польськості на кресах» поводилися на українських землях як завойовники.

Після захоплення Польщею західноукраїнських земель Комінтерн підпорядкував місцевих комуністів політично й організаційно Комуністичній робітничій партії Польщі. Під час підпорядкування в КПСГ відбувся розкол. Знов-таки під впливом Комінтерну в червні 1923 р. відбулося об’єднання місцевих комуністів у Комуністичну партію Західної України (КПЗУ). Незважаючи на скромну чисельність (близько 4 тис. членів у середині 30-х років), вона була політично активною.

Найбільшого впливу на маси комуністи досягли на зламі 20–30-х років, коли Польща переживала глибоку економічну кризу. Щоб використовувати легальні форми боротьби, керівники КПЗУ створили Українське селянсько-робітниче соціалістичне об’єднання (Сельроб).

Влітку 1930 р. набули нових форм протести селян проти тяжкого податкового обкладання. У Львівському, Станіславському, Тернопільському й Волинському воєводствах комуністи підняли їх на збройну боротьбу. Кульмінацією селянського руху стало повстання в червні-липні 1932 р.

У ньому брало участь близько 30 тис. селян. У другій половині 30-х років вплив КПЗУ зменшився. Під час перебування в СРСР чимало західноукраїнських комуністів було заарештовано й загинуло у сталінських концтаборах.

Організаційне оформлення націоналістичної течії в українському визвольному русі започаткували січові стрільці. У 1920 р. вони створили Українську військову організацію (УВО). Організацію очолив колишній командир сiчових стрільців Є. Коновалець.

У лютому 1929 р. у Відні виникла Організація українських націоналістів (ОУН). Разом з УВО її утворили студентські угруповання – Легія українських націоналістів, Союз української націоналістичної молоді, Група української національної молоді.

ОУН не була політичною партією парламентського типу. З одного боку, вона виникла як політичний рух з власною ідеологією, яку ще потрібно було розвивати. З іншого боку, вона становила суворо законспіровану організацію військового типу. Військова організація постала з УВО. Власне, УВО не відразу розчинилася в ОУН. До середини 30-х років вона зберігала організаційну самостійність і виступала в ролі бойової фракції ОУН.

Є. Коновалець та його однодумці вважали терор корисним для досягнення поставлених цілей. Найбільш відомою терористичною акцією ОУН стало вбивство у Варшаві в червні 1934 р. польського міністра внутрішніх справ генерала Б. Перацького. У своїх відозвах націоналісти наголошували, що його було знищено у відплату за пацифікацію 1930 р.

Пацифікація (від. лат. pacificatio – умиротворення, замирення, заспокоєння) -офіційна назва репресій щодо населення Західної України, проведених урядом Польщі восени 1930 р. Безпосередньою реакцією властей було рішення про створення, всупереч чинному законодавству, концентраційного табору в Березі Картузькій.

Упродовж 1935–1936 рр. у Варшаві і Львові відбулися гучні процеси над учасниками замаху на Б. Перацького і членами Крайової екзекутиви ОУН на західноукраїнських землях. На лаві підсудних країна побачила молодих революціонерів, переконаних у правоті своєї справи. Серед них привертали увагу С. Бандера, який із січня 1933 р. очолював Крайову екзекутиву ОУН, і організатор замаху на Б. Перацького М. Лебідь. Варшавський і львівський процеси сприяли популяризації ОУН серед української молоді.

У травні 1938 р. радянський агент убив Є. Коновальця. ОУН залишилася без керівництва напередодні вирішальних в історії Європи подій і незабаром розкололася.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток № 5

Українські землі у складі Румунії

 

У Румунії проживали три українські громади, які різнилися історичною долею й не були пов’язані одна з одною.

Найбільша з них жила на Буковині. Другою за чисельністю громадою були українці Бессарабії. Північна Бессарабія (Хотинщина) у попередні століття становила одне ціле з Буковиною. У шести центральних повітах українці жили розсіяно, здебільшого в містах. Це була етнічна територія молдаван.

Південна Бессарабія (Придунайський край) складалася з двох повітів – Акерманського та Ізмаїльського. Українці тут були найчисельнішою етнічною групою, хоча й не становили більшості. Третю, найменшу в Румунії, українську громаду становили українці Мараморощини.

Правлячі кола обрали шлях насильницької румунізації не румунського населення приєднаних територій. Закривалися українські школи й культурно-освітні установи, людей переслідували за користування українською мовою. Назви населених пунктів були румунізовані.

У 1936 р. з’явився спеціальний циркуляр, яким заборонялося вживати історичні назви в офіційних документах і в пресі. Навіть прізвища румунізувалися, тому що власті розглядали українців як «громадян румунського походження, які забули рідну мову». Румунізація торкнулася й церковної служби.

Промислове устаткування вивозилося в центральні регіони Румунії. Було демонтовано й вивезено устаткування Акерманських трамвайних майстерень і прядильної фабрики, а також основна частина обладнання Ізмаїльського і Ренійського портів.

Економічна криза спалахнула в Румунії ще в 1928 р. і тривала майже до кінця 30-х років. Кількість промислових підприємств Північної Буковини скоротилася за цей час майже наполовину, а в Південній Бессарабії – на чверть.

 

    

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток № 6

Татарбунарське повстання

 

16-25 вересня 1924 року.

Причини:

• Політика румунського уряду на українських землях
• Незадоволення селян аграрною політикою, аграрною реформою 1921 року.

Перебіг подій

16 вересня 1924року партизани захопили жандармські  пости та інші установи Татарбунар

Участь у повстанні близько 6 тисяч чоловік

Керував ревком на чолі з Клюшніковим, на боці повсталих виступила Комуністична партія Румунії, повстання не підтримали селяни і німецькі колоністи.

18 вересня 1924 року проти повсталих кинуто регулярні румунські війська, погано озброєні повстанці не могли протистояти румунській владі, поразка повстання . У боях загинуло 3 тис чоловік.

1925р. – судовий процес (Процес 500) над учасниками повстання. 85 осіб засуджено на різні терміни ув’язнення від 5 років до довічного ув’язнення, судові переслідування тривали аж до 1929 року.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток № 7

Економічне становище українських земель у складі Чехословаччини

 

Закарпатська Україна в усталених географічних кордонах мала 12,8 тис. кв. км. Ця назва ніколи офіційно не вживалася, бо вона засвідчувала належність цієї землі «за Карпатськими горами» до України. Після відокремлення від Угорщини в 1919 р. була створена трохи менша за територією (11,4 тис. кв. км.) Підкарпатська Русь. Вона складалася з українських етнічних земель, до яких долучили вузьку смугу угорської етнографічної території із залізницею Кошице-Чоп-Хуст-Рахів.

Паризька мирна конференція у 1919 р. санкціонувала передачу Підкарпатської Русі Чехословаччині. За переписом 1930 р., на Закарпатті проживало 616 тис. осіб, у тому числі 438 тис. українців. У Пряшівському (Прешовському) етнографічному анклаві налiчувалося 118 тис. осіб, у тому числі 87 тис. українців. Ще понад 10 тис. українців проживало у Східній Словаччині.

Становище карпатоукраїнців було кращим, ніж становище українців у Радянському Союзі, Польщі або Румунії. У Чехословаччині існували міцні демократичні традиції. Кожний, хто поважав конституцію, користувався проголошеними в ній свободами. Чехословацький уряд робив спроби економічно розвинути цей найвідсталіший в усій Європі край. Зокрема, уряд відібрав у поміщиків землю, поділив її на дрібні парцели і через банк продав селянам.

Понад 32 тис. селянських господарств додатково одержали 29 тис. гектарів землі. У Закарпатті частка промислової продукції в сукупному суспільному продукті не перевищувала 2 %. За переписом 1930 р. у промисловому виробництві було зайнято лише 16 тис. осіб.

За два міжвоєнних десятиліття не з’явилося жодного нового великого підприємства. Підприємців цікавила лише сировина, яку звідси можна було вивезти. Уряд не бажав фінансувати промислові об’єкти в місцевостях, де відчувався брак кваліфікованої робочої сили.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток № 8

Політичне становище українських земель у складі Чехословаччини.

  

Політичне життя в Закарпатті, попри економічну й культурну відсталість, було надзвичайно насиченим. На виборах, що відбувалися регулярно, місця в чехословацький парламент виборювало до 30 партій. Впливовою політичною силою були українофіли, які гуртувалися в Українському національному об’єднанні. Авторитетним лідером українофілів був Августин Волошин.

З українофілами конкурували русофіли, колишні (з 19 ст.) москвофіли. Після російської революції вони відвернулися від Росії й звернули свої погляди на Прагу. Губернатор Підкарпатської Русі в 1923–1933 рр. А. Бескид здійснював русофільську політику, а сама партія користувалася підтримкою державної адміністрації.

Століття ізоляції від інших українських земель сприяло появі на Закарпатті русинства, прихильники якого обстоювали ідею, що слов’янське населення тут перетворилося в окрему націю, відмінну від українців, – русинів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток № 9

Проголошення Карпатської України

 

Після Мюнхенської конференції (кінець вересня 1938 р.) Словаччина сформувала власний уряд. Лідери українофілів, русофілів і локалістів звернулися з вимогою до Праги не гайно надати Підкарпатському краю автономію, як це передбачалося умовами Сен-Жерменського договору.

11 жовтня празький уряд затвердив першу автономну адмiністрацію на чолі з русофілом А. Бродієм. У Раді міністрів Підкарпатської Русі були представлені основні політичні партії, що входили до двох блоків – русофільського і українського. Цей автономний уряд проіснував лише два тижні.

28 жовтня празький уряд призначив прем’єр-міністром Підкарпатської Русі А. Волошина.

Тим часом Угорщина домагалася від Гітлера санкції на захоплення Підкарпатської Русі. Фюрер санкції не дав, але погодився на арбітраж разом з Італією щодо передачі Угорщині територій, населених мадярами. 2 листопада відбувся Віденський арбітраж. Празький уряд змушений був віддати Угорщині південні райони Словаччини й Підкарпатської Русі з населенням понад мільйон осіб, переважно угорським. Від Підкарпатської Русі відійшли південні райони з населенням 175 тис. осіб, серед них угорці становили тільки 82 тис. Автономна Підкарпатська Русь втратила Ужгород, Мукачеве та Берегове з прилеглими районами.

Уряд Волошина переніс свою резиденцію з Ужгорода до Хуста. Адміністративні органи, система освіти й видавнича справа переводилися на українську мову. Особлива увага приділялася організації народної оборони – Карпатській січі.

12 лютого 1939 р. в Карпатській Україні були проведені вибори до сейму. В умовах, коли всі інші політичні партії були заборонені, Українське національне об’єднання здобуло 92 % голосів.

На початку березня 1939 р. Гітлер ви рішив остаточно ліквідувати Чехословаччину. Чехія приєднувалася до рейху, Словаччина одержувала примарну незалежність.

12 березня Гітлер дав свою згоду на окупацію Карпатської України Угорщиною, щоб надійніше прив’язати її до Німеччини в майбутній європейській війні.

Державний розпад Чехословацької Республіки змусив А. Волошина офіційно заявити про те, що з 14 березня Карпатська Україна стає незалежною.

Вже в безвихідній політичній ситуації 15 березня розпочав свою роботу сейм Карпатської України. Протягом трьох годин відбулося шість окремих засідань, на яких було ухвалено ряд документів. Підтверджувалося, зокрема, що Карпатська Україна є незалежною державою. А. Волошин був обраний її президентом.

Додаток № 10

Стан народної освіти

Асиміляторська політика Польщі та Румунії на західноукраїнських землях насамперед позначилась на стані народної освіти. Під тиском польських націонал-демократів сейм у 1924 р. ухвалив закон про переведення українських народних шкіл на навчання двома мовами.

У таких «утраквістичних» школах історія і географія викладалися польською мовою. Вивчення польської мови як навчальної дисципліни ставало обов’язковим. У багатьох школах вчителів-українців звільняли і замість них брали на роботу поляків, які не володіли українською мовою. У такий спосіб двомовні школи поступово полонізувалися «знизу».

У 1921/22 навчальному році у Східній Галичині українських і польських народних шкіл налічувалося приблизно по дві тисячі. У 1937/38 році кількість українських шкіл зменшилася до 360, а кількість польських залишилася майже на попередньому рівні. Натомість з’явилося понад 2 тис. двомовних шкіл.

На Волині в 1922/23 навчальному році функціонувало близько 400 українських шкіл, а в 1932/33 – тільки чотири. Зі 168 народних шкіл, які діяли на Буковині у 1918 р., майже дві третини були румунізовані за два роки. У 1924 р. вже не залишалося жодної суто української школи.

На цьому тлі цілком інакше виглядав стан народної освіти на Закарпатті. Серед 803 шкіл, які працювали в краї у 1938 р., налічувалося 463 українські, 365 чеських, 117 угорських, 24 німецькі. Держава створювала привілейовані умови для розвитку чеської народної освіти, але не руйнувала української освіти. Велика чисельність чеських шкіл пояснювалася тільки тим, що вони створювалися, щоб охопити навчанням дітей невеликої чеської колонії в кожному населеному пункті. На одного вчителя припадало 5 дітей у чеських школах і 40 – в українських.

 

  

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток № 11

Стан вищої освіти

 

     Заснування національних вищих навчальних закладів було для західноукраїнської інтелігенції однією з форм визвольної боротьби. На базі греко-католицької семінарії з інiціативи митрополита А. Шептицького було створено Львівську богословську академію – єдиний в Західній Україні легальний вищий навчальний заклад з українською мовою навчання.

Істотну роль у поповненні західноукраїнської інтелігенції відігравали чеські вищі навчальні заклади. Восени 1921 р. в Прагу було переведено Український вільний університет, який до того працював у Відні. Навчання було побудоване за взірцем прославленого Карлового університету. Вільний університет існував на спеціальні кошти, виділення яких добився президент ЧСР Т. Масарик, а також на дотації міністерств закордонних справ і (з 1928 р.) шкіл та народної освіти.

Весною 1922 р. відкрилася Українська господарська академія. Уряд надав їй чудові приміщення в історичному містечку неподалік від Праги – Подебрадах-на-Лабі. Академія мала 59 кафедр і три факультети, на яких готувалися інженери та агрономи. Викладачі, серед яких були вчені з світовими іменами, провадили велику науково-дослідну роботу. Випускники знаходили роботу в Чехословаччині і в країнах Європи і Америки.

Празький уряд створив і підтримував ці вищі навчальні заклади передусім для українських емігрантів. Пропозиції перенести їх діяльність у Підкарпатський край зустрiчалися в урядових колах негативно. На Закарпатті існував лише один вищий навчальний заклад – Богословський ліцей.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток № 12

В 1

1.Укажіть  назви  мирних  договорів,  у  яких,  серед  іншого,  визначалася  державна  належність  західноукраїнських земель у 1920-х роках. 

1. Версальський           

2. Сен-Жерменський

3. Нейїський                

4. Тріанонський

5. Севрський                

6. Ризький

А 2, 4, 6          

Б 1, 2, 5               

В 1, 3, 6                        

Г 2, 3, 5

2. У Паризькому протоколі (1920 р.) задекларовано, що «Англія, Франція, Італія… вважають  цілком виправданим приєднання Бессарабії до…» 

А Української Народної Республіки.                

Б  Королівства Румунія.

В Української Соціалістичної Радянської Республіки.    

Г Республіки Польща

3. Уряд якої країни вживав упродовж 1920 – 1930-х років описані нижче заходи?  «На Волині та Поліссі  протягом п’яти років осаджено понад 8 тисяч родин військових.  Дано  їм,  за  розпорядженням  уряду,  найкращі  землі  від 20 до 80 га,  деревину  на  будівництво, грошей чимало».

А Польщі                         

Б Румунії

В Угорщини                    

Г Чехословаччини

4. Масові  репресії  щодо  українського  населення  Галичини,  здійснені  польським  урядом  восени 1930 р., отримали офіційну назву:

А нормалізація.                     

Б пацифікація.

В асиміляція.                         

Г депортація.

5. У якому році було проголошено незалежність Карпатської України? 

А 1941 р.                                

Б 1923 р.

В 1939 р.                                

Г 1945 р.

6. Знайдіть помилку у переліку європейських держав, до складу яких було включено західноукраїнські землі після поразки України у національно-визвольній боротьбі:

А Румунія                              

Б Чехословаччина

В Польща                               

Г Угорщина

7. Засновником Української військової організації (УВО) став:

А С. Бандера                       

Б Д. Вітовський         

В О. Греков                         

Г Є. Коновалець

8. Наймасовішою українською політичною партією в Західній Україні стало:

А УНДО                             

 Б КПЗУ

В УВО                                 

Г ОУН

9. Президентом Карпатської України був обраний:

А А. Волошин                   

Б М. Бращайко    

В А. Бродій                       

 Г С. Бандера

10. Назви держав,до складу яких у 20-30-х рр. входили західноукраїнські землі:

А Польща, Румунія, Угорщина

Б Румунія, Угорщина, Чехословаччина

В Угорщина, Чехословаччина, Польща

Г Чехословаччина, Польща, Румунія

11. Митрополит УГКЦ у міжвоєнний період:

А Андрій Шептицький                           

Б Йосип Сліпий

В Мирослав-Іван Любачівський            

Г Сильвестр Сембратович

12. Сутність Організації українських націоналістів.

А організація, метою якої було утворення Української Держави, на чолі з Павлом Скоропадським, використання мирних методів боротьби, йшла на компроміс з Польщею, діяла легально

Б організація, метою якої було відновлення ЗУНР, використання всіх можливих методів, зокрема збройну допомогу СРСР, діяла нелегально

В організація, метою якої була демократична Українська Народна Республіка, використання тільки мирних парламентських методів боротьби, діяла легально

Г організація, метою якої було утворення Української самостійної соборної держави, використання мирних і немирних методів боротьби, зокрема тероризм, діяла нелегально

 

 

 

 

В 2

1. У якій країні в 1920—1930-ті рр. діяли Український вільний університет та Українська аграрна академія?

А Польщі                                    

Б Німеччині

В Чехословаччині                    

Г Австрії

2. У складі якої держави українські землі називалися «східні креси»?

А Чехословаччини                  

Б Польщі

В Угорщини                               

Г Румунії

3. У 1920-ті рр. українські школи були ліквідовані на українських землях, що входили до складу:

А Польщі                                   

Б Чехословаччини

В Румунії                                   

Г СРСР

4. У результаті розпаду якої держави в березні 1939 р. виникла Карпатська Україна?

А Чехословаччини                 

Б Румунії

В Польщі                                   

Г Австрії

5. Терористична діяльність ОУН проти польських урядових кіл у 1930-ті рр. була:

А засуджена Українською греко-католицькою церквою (УГКЦ)

Б організована за допомогою радянських спецслужб

В спрямована спецслужбами нацистської Німеччини

Г підтримана всіма українськими партіями Польщі

6. Який із зазначених термінів характеризував польську політику на західноукраїнських землях у 1930-ті рр.?

А пацифікація                           

Б коренізація

В радянізація                             

Г модернізація

7. Яке визначення розкриває зміст поняття «осадництво»?

А право самостійного здійснення державної влади або управління, яке надається конституцією окремій частині держави

Б режим, якому властива монополія на владу однієї особи, політичного угруповання або партії

В добровільне чи вимушене переміщення населення з країни постійного проживання в інші країни

Г здійснюване урядом Польщі в 1920-ті рр. планомірне заселення українських земель військовими та цивільними колоністами

8. Яка подія європейської історії прискорила процес надання автономії Закарпаттю?

А формування осі «Берлін-Рим-Токіо»          

Б укладення Мюнхенської угоди

В «аншлюс» Австрії Німеччиною                   

Г підписання Пакту Молотова-Ріббентропа

9. Війська якої країни в березні 1939 р. окупували Карпатську Україну?

А Румунії                          

Б Польщі

В Угорщини                     

Г Німеччини

10. Які західноукраїнські землі в результаті подій 1918—1919 рр. увійшли до складу Чехословаччини?

А Східна Галичина              

Б Північна Буковина

В Закарпаття                        

Г Західне Поділля

11. Які поняття слід використовувати, характеризуючи розвиток західноукраїнських земель у 1920—1930-ті рр.?

А осадництво, пацифікація, русинство

Б масові репресії, автокефальна церква, культурна революція

В Великий перелом, колективізація, Голодомор

Г українізація, націонал-комунізм, лікнеп

12.  Яка подія спонукала до прийняття документа, уривок з якого наведено? 1. Карпатська Україна є незалежна Держава. 2. Назва Держави є: Карпатська Україна. 3. Карпатська Україна є республіка на чолі з президентом, вибраним Сеймом Карпатської України. 4. Державною мовою Карпатської України є українська мова. 5.  Барвами державного прапора Карпатської України є синя і жовта…»

А початок Другої світової війни

Б напад Німеччини на СРСР

В «визвольний похід» Червоної армії в Західну Україну

Г розчленування і ліквідація Чехословаччини

 

 

 

 

 

 

Рецензія

на методичну розробку відкритого заняття на тему:

«Західноукраїнські землі між двома світовими війнами 1921-1939 рр.»

з дисципліни «Історія України» викладача Подуфалова П.П.

 

 Метою вивчення історії України у вищій школі є: надання студентам ґрунтовних знань про минувшину українського народу, його державність, внесок у розвиток світової цивілізації; піднесення національної самосвідомості майбутніх спеціалістів, виховання у них патріотичних і морально-етичних переконань, причетності до тисячолітньої історії українського народу; формування навиків наукового аналізу, спрямованих на забезпечення самостійного осмислення закономірностей історичного розвитку; навчання практичних навичок роботи з історичними джерелами і науковою літературою; вироблення умінь застосовувати набуті знання з історії у повсякденній діяльності, для орієнтації в суспільно-політичному житті, оцінки суспільних явищ і подій.

Методична розробка відкритого заняття передбачає методику проведення семінару-конференції. Така форма діяльності спрямована розвивати в студентів навички роботи з джерелами інформації та на їх основі робити певні висновки про історичні факти і події, удосконалювати вміння систематизувати надану інформацію з історії України, виховувати почуття поваги до етапів українського державотворення.

     У методичній розробці зазначені всі необхідні матеріали, щодо забезпечення заняття, правильно сформульовано навчальну, виховну і розвиваючу мету заняття.

     Заняття побудовано із застосуванням інтерактивних методів навчання: аналітична розповідь, проблемне питання, бесіда-демонстрація, пояснення, «займи позицію», «мікрофон», самостійна робота, «мозковий штурм».

         Матеріали можуть бути використані викладачами та студентами як на занятті, так і в позааудиторній роботі.

 

 

Рецензент:                                          ______ Онуфрійчук В.В.