Відкрите заняття «Україна-Русь: тисячолітня традиція державотворення»

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ВІДОКРЕМЛЕНИЙ СТРУКТУРНИЙ ПІДРОЗДІЛ

«МОГИЛІВ-ПОДІЛЬСЬКИЙ ТЕХНОЛОГО-ЕКОНОМІЧНИЙ

ФАХОВИЙ КОЛЕДЖ

ВІННИЦЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО АГРАРНОГО УНІВЕРСИТЕТУ»

 

методична розробка відкритого заняття

з дисципліни «Історія України»

на тему:

«Україна-Русь: тисячолітня

традиція державотворення»

 

 

 

 

2022

Дата	Група

ТЕМА: «Україна-Русь: тисячолітня традиція державотворення»

Вид заняття:   семінар-конференція.

Мета:

Навчальна – закріпити знання про теорії походження Київської Русі, дати уявлення про зміни, що відбулися з створенням  Київської держави, розглянути зовнішню та внутрішню політику князів Олега, Ігоря, Ольги, Святослава, Володимира, Ярослава, визначити значення прийняття християнства для розвитку давньоруської держави; 

Розвиваюча – розвивати уміння систематизувати інформацію та виділяти головні історичні терміни, вміння працювати з текстом історичного джерела, аналізувати його, давати характеристику історичним діячам, зіставляти окремі факти, події, використовувати різноманітні джерела знань, правильно застосовувати лічбу років в історії;

Виховна – формувати відповідальне ставлення до роботи, усвідомлення  важливості розбудови української держави та поваги до видатних історичних діячів, виховувати почуття національної гідності та патріотизму.

Міжпредметні зв’язки:

Забезпечують:

• Культурологія: «Культура східних слов'ян та Київської Русі»;
• Основи правознавства: «Основи конституційного права»;
• Основи економічної теорії: «Економічна система суспільства»;

 

Забезпечуємо:

• Українська література: «Павло Загрибельний «Диво»;
• Основи філософських знань: «Філософська думка України»; «Проблеми виникнення держави».

 

Предметні компетенції:

• Політична компетентність – визначення ролі і місця Київської Русі в історії та значення дiяльностi князя для розвитку давньоруської  держави;
• Інформаційна компетентність – аналізувати зміст отриманої історичної інформації по темі, застосовувати та пояснювати на прикладах терміни та поняття «закон», «Руська правда»;
• Просторова компетентність – показувати на карті територію Київської Русі.
• Логічна компетентність – удосконалити навички роботи з джерелами інформації, уміння аналізувати й узагальнювати матеріал, робити висновки, висловлювати власну точку зору;
• Виховна компетентність – порівняльний аналіз понять, історичних термінів, встановлення та аналіз причинно-наслідкових зв’язків, визначення головного та другорядного.

 

Студенти повинні:

знати:  основні етапи розвитку слов’янських племен та основні етапи економічного розвитку Київської Русі; складати політичні портрети князів Київської Русі, характеризувати причини і етапи феодальної роздробленості, аналізувати становище Давньоруської держави на міжнародній арені;

вміти: порівнювати різні точки зору істориків та науковців на проблеми формування народності у Руській державі, описувати явища і пам’ятки культури цього періоду, показувати на карті територію Київської Русі, формувати власні погляди на християнізацію Русі.

 

Забезпечення заняття:

 

1. Наочні посібники:

• Карта: «Давньоруська держава — Київська Русь в IХ — на початку ХIIст.»;
• Історичні документи: уривок з «Руської правди», фрагмент «Повісті минулих літ»;
• Історичні портрети: князів Олега, Ігоря, Ольги, Святослава, Володимира, Ярослава.

 

2. Роздатковий матеріал:

• Опорний конспект «Утворення і розвиток держави Київська Русь»;
• Історичний словник «Видатні постаті Київської Русі»;
• Копiя сторiнки з «Руської  правди»;
• Схема: «Соціальна структура Київської Русі».

 

ТЗН: мультимедійна презентація «Україна-Русь: тисячолітня традиція державотворення».

 

3. Місце проведення: кабінет «Основи правознавства».

 

4. Література:

• Основна:

1. Бойко О. Історія України. К. -2002;
2. Білоцерківський В. Історія України: Навчальний посібник. — К.- 2007.
3. Гудзь В. Історія України. К.,- 2003;
4. Історія України за ред. Смолія. К.,- 2000;
5. Кульчицький С. Історія України. К.,- 1997;
6. Мирончук В., Ігошкін Т. Історія України. К. -2003;

 

• Додаткова:

1. Смолій В. Енциклопедія історії України. К., 2004;
2. Ісакова Н. Історія України у схемах і таблицях К., 2005.

Зміст і структура заняття

І. (0,5 хв.) організаційна частина:

• перевірка наявності студентів;
• створення оптимального психологічного клімату.

 

Метод: психологічної настанови, «функція дзеркала» 

 Викладач: Притча «Зерна кави»

     Одного разу до батька прийшла дочка і скаржиться:

- Батьку, я втомилася долати труднощі та розв’язувати проблеми, я весь час пливу проти течії. Я виснажена, у мене більше нема сил. Що мені робити?
Батько ж замість відповіді поставив на вогонь три однакові каструлі з водою.
В одну вкинув моркву, в другу поклав яйце, а в третю насипав зерна кави. Через деякий час він вийняв з води моркву, яйце і налив у чашку кави.

- Що змінилося? – запитав він свою дочку.

- Яйце і морква зварилися, а зерна кави розчинилися у воді, - відповіла
вона.

- Ні, доню моя, це лише на перший погляд так… Подивися – тверда морква в окропі стала м’якою та вразливою. Рідке яйце стало твердим. Зовні вони не змінилися, вони лише змінили свою структуру під впливом однаково несприятливих умов. Так і люди – сильні зовні можуть розклеїтись і стати слабкими там, де крихкі і ніжні лише тверднуть і міцніють.

- А кава?

- Це найцікавіше. Зерна кави повністю розчинилися в новому ворожому
оточенні та змінили його – перетворили окріп в чудовий ароматний напій. Є
особливі люди, які не змінюються через обставини – вони змінюють обставини і перетворюють їх на щось нове і прекрасне, отримуючи користь і знання в даній ситуації…

Отже, бажаю Вам, шановні студенти, ніколи не підлаштовуватися під
обставини, а перетворювати їх на щось нове та прекрасне.

                    

ІІ. (15 хв.) Підготовка студентів до заняття:

 

1. Повідомлення теми і мети заняття

 

ТЕМА:  «Україна-Русь: тисячолітня традиція державотворення»

     Під час заняття ми повинні визначити зміни, що відбулися в Київській державі за часів правління княгині Ольги, Володимира Великого, Ярослава Мудрого, розглянути їх зовнішню та внутрішню політику, з’ясувати значення діяльності князя для розвитку давньоруської держави, навчитися давати характеристику історичним діячам IХ - початку ХIIст.

 

План

1. Основні  теорії походження Київської Русі.
2. Етапи розвитку та становлення державності, князювання Олега, Ігоря, Ольги, Святослава Завойовника.
3. Еволюція політичної та економічної системи за правління Володимира Великого та Ярослава Мудрого.

 

2. Мотивація  навчальної діяльності.

                                                                 Методи: розповідь з елементами евристичної бесіди, проблемне питання

 

     Викладач: Понад одинадцять століть тому східні слов'яни створили свою першу державу. Вона належала до найбільших, найрозвиненіших економічно й політично, держав середньовіччя. На величезному обширі від Чорного до Білого морів, від Карпатських гір до Волги жили русичі. Літописи та інші пам'ятки давньоруської літератури називають її Руссю, або Руською землею, вчені-історики - Київською, або Давньою Руссю. Могутньою, високо розвинутою й цілісною була матеріальна й духовна культура Київської Русі. Її народ зводив величні кам'яні храми й ошатні дерев'яні житла, створював могутні фортифікаційні споруди своїх великих і малих міст, будував на тисячі верст захисні вали проти кочовиків.

     На весь світ славилися вироби давньоруських майстрів. Давньоруський народ творив свою усну історію у вигляді переказів і легенд, дружинних пісень і билин, інших фольклорних пам'яток. Традиції Київської Русі виявилися настільки живучими й міцними, що дійшли до наших днів, здобувши нове життя в матеріальній і духовній культурі українців, росіян і білорусів.

Київська Русь багато важила в політичному житті Європи і Близького Сходу. З нею змушені були рахуватися візантійські імператори й хозарські кагани. Київська Русь зробила величезний внесок до світової історії.

     І сьогодні на занятті ми повернемося з вами до витоків нашої держави, Київської Русі, яку ми вивчали протягом останніх пар. Нашим завданням буде перевірити свої знання з теми, узагальнити їх у формі – історичної конференції.

    Сьогодні ми повинні активно працювати, щоб у кінці заняття отримати відповідь на проблемне питання.

 Проблемне питання: «Яким чином християнізація Київської Русі вплинула на розвиток її державних і культурних традицій?».

 

3. Актуалізація опорних знань.

                                                            Методи: інтерактивна вправа «коло думок», робота у великій групі, асоціативний кущ

 

    Викладач: Коли вивчали попередні теми з історії України, познайомились трипільською культурою, слов’янськими протодержавами Куявією та Славією, кочовими народами Північного Причорномор’я. Давайте перевіримо як ви їх засвоїли.

 

 Пригадайте:

 

1. Вставте пропущені слова.

• Трипільська культура на теренах України охоплює період (ІV –ІІІ  тис. до н.е.);

• Назвіть перших історично відомих кочовиків на території України (кіммерійці);
• Як називалися поселення, які утворили грецькі переселенці у Північному Причорномор’ї у середині І тис. до н.е.(поліси);
• Визначте коли був заснований Київ (V ст.. н.е.);
• Визначте наукову точку зору походження Давньоруської держави (Давньоруська держава була заснована варягами);

 

2. Про кого йде мова:

• Перші спроби реформування адміністративної системи та впровадження нового порядку стягнення данини в Київській Русі належать (княгиня Ольга);
• Який київський князь вперше чеканив монети, на яких був зображений тризуб, державний герб сучасної України (Володимир Великий);
• Кому з давньоруських князів кияни сказали: «Ти княже, чужої землі шукаєш і бережеш, а своєї мало не втратив» (Святослав).

 

3. Про який документ йде мова:

• Створена Мудрим київським князем та регулювала правову систему Київської Русі  («Правда Ярослава Мудрого»);
• Написаний невідомим  автором, вважають що ченцем Нестором та розповідає про історію («Повість минулих літ»).

 

 

 

ІІІ. (55 хв.) Хід конференції.

1. Основні  теорії походження Київської Русі.

 

Методи: бесіда, 

                                                         «мікрофон», робота з наочними посібниками,   

            доповідь, ток-шоу, пояснення

 

Викладач: Доповідачі виступають з підготовленими матеріалами студентських досліджень, які корегує викладач. Присутні на парі уважно слухають та працюють з таблицею «Князі Київської Русі» (Додаток № 1).

 

Теми доповідей:

1. Концепції походження держави Київська Русь та її назви (Додаток № 2);
2. Норманська теорія походження держави (Додаток № 3);

 

 Пригадайте:

1. Який політичний устрій  слов’янських племен?
2. Кого називають вікінгами?

 

Орієнтовні відповіді студентів:

   1. Поступово племінні спільноти трансформувалися у племінні князівства, які властиві перехідному етапові до феодального суспільства. Знизилася роль народного віча, довкола князів формувалися дружини – групи професійних вояків. Дружина є головним інструментом, за допомогою якого князь збирав данину, завойовував нові землі. Найбільш знатні дружинники складали дорадчий орган при князеві – боярську раду.

      Починається формування верстви великих землевласників – бояр, які отримували землю (вотчину) за службу в князя. Тепер земля могла передаватись у спадок. Основна ж частина селянства – смерди – платили князеві данину й виконували різні повинності. Таким чином наявним було соціальне розшарування. Але в цей період ще не було держави як легалізованого апарату примусу.

 

    2. У VIII—XI ст. у Європі почалася епоха вікінгів (норманів), яких на Русі називали варягами. Нормани — спільна назва населення Скандинавського півострова. На своїх легких бистрохідних кораблях, під парусами і на веслах, вікінги вирушали у близькі і далекі походи. У VIII ст. вони вдерлися у Францію, Англію, Німеччину, пізніше дісталися Середземного моря, на сході — Візантії та Арабського халіфату. Вікінги грабували захоплені землі, а там, де їм давали відсіч, селилися в містах, щоб займатися торгівлею, або, як найманці, йшли на службу до європейських правителів.

          За літописними даними, у 859 р. вікінги вторглися у північні землі слов'ян (словен та кривичів) та обложили їх даниною. Платили ворогам данину і фінські племена — чудь (предки естонців) та меря, які жили на верхній Волзі. Нестор оповідає,що у 862 р. ці племена повстали проти варягів та вигнали їх за Балтійське (Варязьке) море.

 

2.  Етапи розвитку та становлення державності, князювання Олега, Ігоря, Ольги, Святослава.

 

                                           Методи: демонстрація, навчаючи-вчуся, аналітична бесіда, складання тез, опора на життєвий досвід

 

     Викладач: Доповідачі виступають з підготовленими матеріалами студентських досліджень, які корегує викладач. Присутні на парі уважно слухають та працюють з історичним словником.

 

Теми доповідей:

1. Князювання Олега (Додаток № 4);
2. Княгиня Ольга – перший реформатор на Русі (Додаток № 5);
3. Правління князя Ігоря (Додаток № 6);
4. Завойовницькі походи князя Святослава (Додаток № 7);

 

 Пригадайте:

1. Ким були Аскольд і Дір?
2. Чому Святослава називають «козаком на престолі»?

 

Орієнтовні відповіді студентів:

    1. На основі полянського племінного княжіння в Середньому Подніпров’ї близько середини IX ст. сформувалося Київське князівство. За своєю територією воно було досить невеликим і охоплювало, головним чином, полянські землі навколо Києва. У літописі його називають «Руською землею», а його правителями — князів Аскольда та Діра. Їх уважають представниками династії Києвичів, що походила від легендарного Кия.

     Із князем Аскольдом пов’язана перша спроба хрещення Русі. За повідомленнями візантійських авторів, у 60-х рр. IX ст. він хрестився сам і спробував охрестити своїх підданих. Існує думка, що це викликало невдоволення язичницької знаті, і вона почала готувати змову, щоб усунути Аскольда від влади.

   2. У 964 р. влада переходить до сина Ігоря і Ольги Святослава (964-972). Все його правління пройшло у військових походах та завоюванні молодою державою життєвого простору. Він підкорив в’ятичів, завдав поразки Хозарському каганату, поширив свій вплив на північнокавказькі племена ясів і касогів. Великі перемоги Святослава на Балканах викликали занепокоєння Візантії, яка підштовхнула кочові племена печенігів до агресії проти Русі. У 972 р. у сутичці з печенігами Святослав загинув, не встигши втілити свою ідею великої Дунайсько-Дніпровської держави.

 

3.  Еволюція політичної та економічної системи за правління Володимира Великого та Ярослава Мудрого.

 

                                                  Методи: демонстрація, синтез думок, проблемне питання, дискусія

                                               

Викладач: Доповідачі виступають з підготовленими матеріалами студентських досліджень, які корегує викладач.

 

Теми доповідей:

1. Внутрішня політика князя Володимира (Додаток № 8);

2.Хрещення Київської Русі (Додаток № 9);

3. Зовнішня політика Володимира Великого (Додаток № 10);

4. Культурні надбання Ярослава Мудрого (Додаток № 11);

5. Зовнішня політика Ярослава (Додаток № 12).

 

 Пригадайте:

1. Назвіть князів, серед яких Святослав розділив терени Київської Русі.

                           

Орієнтовні відповіді студентів:

Старший син Ярополк став київським князем, Олег правив древлянськими землями та Володимир став Новгородським князем.

 

ІV.  (15 хв.) Самостійна робота студентів.

                                                Методи: велике коло, метод «експрес» 

                                                                        

1. Розв’язування проблемного завдання теми: «Яким чином християнізація Київської Русі вплинула на розвиток її державних і культурних традицій?».

 

 

 

Орієнтовні відповіді студентів:

      За часів Володимира Святославовича в Києві, Чернігові, Новгороді та інших містах було відкрито школи, де навчалися діти бояр, дружинників, духівництва. Крім державних у Київській Русі були й приватні школи. При храмах і монастирях, у князівських садибах створювалися бібліотеки. Князь «Святоша» витратив на книги всю свою казну, а згодом подарував їх Києво-Печерському монастирю. При монастирях існували спеціальні майстерні, де переписувалися й перекладалися книги з іноземних мов.

    На цей період припав розвиток вітчизняного літопису і літера­тури. Так, у Софії Київській було написано перший давньоруський літописний звід (1037-1039) - відоме «Слово о законі і благодаті» митрополита Іларіона. У 1073 р. було створено «Ізборник» - фактично першу давньоруську енциклопедію. Наприкінці XI - на по­чатку XII ст. інок Києво-Печерського монастиря літописець Нестор написав «Повість временних літ».

    У Київській Русі високого рівня досягла й музична культура, яка своїм корінням була пов’язана з язичницькими віруваннями. Ще в давні часи східні слов’яни супроводжували свята піснями, танцями, обрядами. З музичних інструментів були відомі труби, дудки, флейти, гуслі. Про це свідчать фрески Софії Київської, де зображений оркестр із семи виконавців. При дворах князів створювалися ансамблі, а при церквах-хори.

     Після запровадження християнства в Київській Русі почала розви­ватися монументальна архітектура. Ще при Володимирові Святославовичі в Києві було збудовано соборну Десятинну церкву. Ярослав Мудрий прикрасив Київ на зразок Константинополя. Як і в Константинополі, у Києві було збудовано Золоті ворота - головний в’їзд до міста. У центрі Києва Ярослав звів прекрасний Софійський собор - високу муровану споруду, увінчану 13 банями. Всередині собор оздоблений мармуром, мозаїками, фресками. На одній зі стін храму зображений Ярослав зі своєю родиною. У Чернігові було збудовано храм св. Спаса, який продовжив архітектурні традиції Десятинної церкви.

    З архітектурою був тісно пов’язаний розвиток живопису і художнього різьблення. Усі собори Київської Русі прикрашалися мозаїками, фресками, іконами. Особливо високого рівня розвитку досяг монументальний живопис, найкращі зразки якого прикрашають Софію Київську. Мозаїчні композиції виконані зі смальти 177 кольорових відтінків на золотавому тлі. Фрески вкривали всі стіни собору. Серед тогочасних ікон вирізняються такі, як «Дмитро Солунський», «Печерська богоматір», «Борис і Гліб». У Києві було кілька іконописних майстерень. Одна з них діяла в Печерському монастирі, де працював відомий художник Алімпій, який навчався у візантійських майстрів. Прекрасними зразками різьблення на камені є плити Михайлівського і Печерського монастирів, капітелі Борисоглібського собору в Чернігові, со­борів у Галичі та Юр'єві.

      Народ Київської Русі створив високу матеріальну і духовну куль­туру, яка посіла гідне місце у світовій культурі середньовічної доби.

 

2. Історичний диктант.

Додаток № 13 Експрес – оцінювання «Історичний орнамент: так чи ні».

 

 

 

V. (3 хв.) Підведення підсумків заняття.

                                                            

Заключне слово викладача.

      Літописець, вказуючи на значення діяльності князів Володимира та Ярослава, писав: «Як то буває, що один зоре землю, другий засіє, а третій жне та їсть багаті овочі. Так і тут: батько Ярослава зорав та зрушив землю, просвітивши хрестом, Ярослав, Володимирів син, засіяв книжними словами серце вірних, а ми живемо, користуючись з книжної науки».

     Повідомлення оцінок студентам за усне опитування, відмітити кращі відповіді, вказати кращі відповіді.

 

VІ. (1 хв.) Домашнє завдання: написати повідомлення на тему: «Уявна подорож стародавнім Києвом».

 

Викладач:                                                 Подуфалов П.П.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток № 1

Князі Київської Русі

Князь Олег
Зовнішня політика	Внутрішня політика
Негативні наслідки правління	Позитивні наслідки правління

 

Князь Ігор
Зовнішня політика	Внутрішня політика
Негативні наслідки правління	Позитивні наслідки правління

 

Княгиня Ольга
Зовнішня політика	Внутрішня політика
Негативні наслідки правління	Позитивні наслідки правління
Князь Святослав
Зовнішня політика	Внутрішня політика
Негативні наслідки правління	Позитивні наслідки правління

 

Князь Володимир
Зовнішня політика	Внутрішня політика
Негативні наслідки правління	Позитивні наслідки правління

 

Князь Ярослав
Зовнішня політика	Внутрішня політика
Негативні наслідки правління	Позитивні наслідки правління

Додаток № 2

Концепції походження держави Київська Русь та її назви.

 

     Автохтонна теорія наполягає на тому, що назва «Русь» походить від назви річок у Центральній Україні – Рось, Роставиця. А у Скандинавії жодне джерело не вказує на плем’я або народ русів. Окрім цього, декілька ісламських мандрівників і письменників називають русів слов’янськими племенами.

     Існує ще і хозарська гіпотеза О. Пріцака, згідно якої поляни є не слов’янами, а різновидом хозарів.

     Сьогодні не можна говорити про переконливу перемогу тієї чи іншої теорії. Найбільш прийнятною, на наш погляд, є теорія взаємовпливу багатьох факторів, включаючи варязький і хозарський, у процесі становлення ранньофеодальної держави – Київської Русі. Основними ознаками будь-якої середньовічної держави, в тому числі Київської Русі, були: розміщення населення не за національним (у той період за племінним) принципом, а за територіальним, поява влади, не пов’язаної з волевиявленням народу, збирання данини для утримання цієї влади, династичний (спадковий) характер влади вождя.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток № 3

Норманська теорія походження держави

 

     Норманська теорія заснована на літописній легенді, згідно з якою варяги були запрошені на Русь. Окрім цього, як аргументи висувалося давньонорманське походження деяких руських назв, імен тощо. А сама назва «Русь» походить, на думку прихильників цієї теорії, від фінської назви шведів – «руотсі».

     Певну роль в організації Київської держави відіграли варяги (нормани), які послужили своєрідним каталізатором формування держави у східних слов’ян. Нормани — це загальна назва населення Скандинавії — шведів, норвежців, датчан (слов’янські літописці називають їх варягами). У VII–ІХ ст. вони почали широкі завойовницькі походи в Європу. Зокрема, у VIII ст. нормани з’явилися у верхів’ях Волги, підкорили фінські племена мерю, мурому, мещеру і встановили своє панування над Волзьким шляхом. У Західній Європі вони грабують та руйнують Німеччину, Францію, Англію, Італію та інші держави. Схожим є процес становлення держави в землі словенів. Літопис оповідає, що варяги у 859 р. прийшли із-за моря, брали данину з «чуді, із словен і з мері, і з весі, кривичів». У 862 р. ці племена вигнали варягів «в море», але не змогли організувати свою владу і закликали на допомогу інших варягів. Прибули три брати: Рюрик, Синеус і Трувор. Рюрик став князювати у Словенському князівстві (Новгороді), Синеус — у Білоозері, Трувор — в Ізборську. Після смерті братів Рюрик став єдиновладним князем, об’єднавши під своєю владою північні слов’янські племена — словенів, кривичів та фінські — мері, весь, мурому.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток № 4

Князювання Олега

 

    У 882 р. Олег з великим військом рушив на південь, завоював Смоленськ, Любеч та інші міста, нарешті, підступно вбивши Аскольда та Діра, захопив Київ. В результаті до влади прийшла нова династія — Рюриковичів. Ні про яке норманське завоювання і створення Руської держави, таким чином, не можна говорити.

     Князь Олег (882–912 рр.) за кілька років в результаті численних війн і походів підкорив своїй владі племена полян, древлян, сіверян, радимичів. А в цілому влада Києва поширювалася й на словен, кривичів, радимичів, хорватів, уличів, фінно-угорські племена, чудь, мерю. Значних успіхів вона досягла і на міжнародній арені. Важливе значення мала діяльність Олега по захисту держави від нападів сусідів, у тому числі варягів. Цій меті слугувала данина варягам у триста гривень на рік — «заради миру», яка виплачувалася до смерті князя Ярослава Мудрого. Це був своєрідний договір про «мир і дружбу». В такий же спосіб (данина 10 тис. марок) Олег порозумівся з уграми, які проходили через землю Русі на Захід. Компенсацією за ці матеріальні витрати була данина, яку Візантія сплачувала Русі «заради миру» за договорами з часів Аскольда. Надходження були далеко не регулярними, що стало, очевидно, причиною загострення русько-візантійських відносин і походу князя Олега на Візантію у 907 р. У війні брали участь всі східнослов’янські союзи племен і дружини союзних варягів. Наслідком походу був договір між Візантією і Руссю, за умовами якого Візантія мала виплатити контрибуцію, а також давати кожного року данину на «руські городи». Значні пільги надавалися руським купцям: безмитна торгівля, забезпечення продуктами харчування на шість місяців, дозвіл жити в передмістях Константинополя та ін. У 911 р. був підписаний новий, значно вигідніший і ширший договір. Були укладені і воєнні угоди. Цікаво, що Олег на знак перемоги прибив щит на воротях Царгорода (так слов’яни тоді іменували Константинополь). Ці договори свідчили про утвердження Київської Русі як рівноправного партнера Візантійської імперії. Вся зовнішньополітична діяльність князя Олега свідчила про те, що це був талановитий воєначальник, дипломат і державний діяч, який значно зміцнив державу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток № 5

Княгиня Ольга – перший реформатор на Русі

 

 

      Після смерті князя залишився його малолітній син Святослав, і правління державою перейшло до його матері, княгині Ольги (945–964 рр.). Вона стала правителькою величезної, ще не впорядкованої держави, у якій час від часу вибухали повстання проти центральної влади. Ольга жорстоко розправилася з древлянами, спаливши їхнє головне місто Іскоростень. Частину жителів було вбито, решту — перетворено в рабів.

     За традицією тих часів це була цілком законна помста. Всі останні роки правління княгині були мирними і спокійними. Тому літописець описує її як наймудрішу серед жінок. Виявом її високої політичної і культурної зрілості було хрещення, а також толерантне ставлення до інших вірувань. Ольга приділяє велику увагу внутрішнім справам, конкретно аналізує розвиток кожного регіону держави. З цією метою вона об’їхала на возі і санях всю величезну територію своєї країни, побувала і в недавно підкорених землях, що було досить небезпечно, першою серед князів навела порядок в організації збирання податків, визначила їх фіксовані розміри. Податки за часів Ігоря та Ольги сплачувалися переважно хутром, а грошовою одиницею була «куна» — шкурка куниці.

     Було встановлено, що данина ділилася на три частини, з яких дві йшли на державні витрати, а третина — на потреби княгині та її міста Вишгорода. В цьому визначилася ідея поділу між бюджетом і власністю князів, що свідчило про високий рівень державного мислення як керівної еліти, так і суспільства в цілому. Княгиня Ольга виявила глибоке розуміння міжнародного становища свого часу в Європі. У 940 р. вона побувала з державним візитом у Візантії, відновивши військовий союз з нею, а також зуміла встановити дипломатичні стосунки з Німеччиною.

     Таким чином, у складних зовнішніх та внутрішніх обставинах вона здійснювала обережну, виважену політик, тримала державну систему в міцних руках, не давши їй розвалитися чи ослабнути, а також вела мудру і ефективну дипломатичну діяльність.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток № 6

Правління князя Ігоря

 

      Наступник Олега князь Ігор (912–945 рр.) продовжував справу свого попередника, хоч і не так вдало. Перш за все він приборкав непокірних древлян, приєднав землі тиверців та уличів між Дністром і Дунаєм. Двічі ходив на схід: у 913 р. за угодою з хазарами пройшов до берегів Каспійського моря і дістався Баку, руйнуючи і грабуючи все на своєму шляху, у 943 р. ходив на багаті мусульманські міста Кавказу, де захопив велику здобич.

     За князювання Ігоря на кордонах Київської Русі вперше з’явилися печенізькі племена. У 915 р. вони уклали договір з Києвом і відкочували до Дунаю, однак у 930 р. порушили угоду і почали напади. Дослідження сучасних істориків свідчать, що це пов’язано з інтригами візантійської дипломатії, яка використовувала печенігів для ослаблення Русі. У Києві не відразу здогадалися про підступність імператорського двору і аж до 30-х років X ст. надавали Візантії військову допомогу. Зокрема, русичі у складі імператорської армії брали участь у війнах в Італії.

     У 30-ті роки X ст. економічна, військова і політична міць Русі зростає. Вона посилює свої намагання утвердитися в Причорномор’ї, а також на східних торговельних шляхах, особливо в Приазов’ї, Поволжі, Закавказзі. Але найбільші зусилля спрямовуються на боротьбу проти Візантії.

     На початку 40-х років X ст. імперія припинила виплату Русі щорічної данини, і у 941 р. починається війна. Ігор організував похід на Візантію великої флотилії, однак у морській битві поблизу Константинополя греки використали пальну суміш — «грецький вогонь», спаливши багато човнів і примусивши слов’ян відступити. Після цієї невдачі Ігор організував (943 р.) новий похід, однак імператор Візантії запропонував мир і відновлення виплати данини. Русичі отримали дари і від Дунаю повернули додому. У 944 р. був укладений новий русько-візантійський договір, який містив статті угод 907 і 911 років. Однак умови торговельної діяльності руських купців були погіршені.

     Загинув князь Ігор у 945 р. під час спроби вдруге зібрати з древлян данину. Відсутність законодавчо встановлених розмірів податку призводила до того, що у населення часто забирали все майно, руйнувалося господарство. У країні в цілому, а особливо у волелюбних древлян, зростало невдоволення. Древляни влаштували під Іскоростенем засідку, в якій загинули Ігор і його невелика дружина.

 

 

 

 

 

 

 

Додаток № 7

Завойовницькі походи князя Святослава

 

    Значно розширилася землі Київської Русі, зросла її могутність та міжнародна вага за часів князювання сина Ігоря і Ольги Святослава (964–972 рр.). Це був мужній, войовничий князь з лицарською вдачею, який охопив своїми походами величезну територію у Європі та Азії.

    Святослав розпочав князювання походами на Оку та Волгу (964–965 рр.). Пройшовши землю в’ятичів, він наносить удар по союзниках Хазарії, об’єднаннях волзьких булгар та буртасів (мордви), а потім завдає поразки Хазарському каганату. Далі руси пішли на Північний Кавказ, де перемогли ясів (осетинів) і касогів (черкесів), а потім рушили на Каспій і зруйнували Семендер. Святослав також укріпив своє панування на Тамані, де згодом виникає князівство Тмутараканське. Після переможного походу на Схід він підкорив в’ятичів і тим завершив об’єднання всіх племен східних слов’ян в єдиній державі.

    У результаті походу 964–965 рр. Русь розгромила великий Хазарський каганат, що дало можливість закріпитися у межиріччі Волги і Дону.

    У 968 р. починається перший балканський похід Святослава. У битві під Доростолом болгари зазнали поразки, а руські війська оволоділи багатими придунайськими містами і захопили Східну Болгарію. Резиденцією руського князя стає місто Переяславець.

    Однак у 969 р., довідавшись про облогу Києва печенігами, Святослав змушений був повернутися на Русь. Розбивши печенігів, він проводить деякі заходи щодо зміцнення управління державою: посадив на Київському столі старшого сина Ярополка, у Древлянській землі — Олега, в Новгороді — Володимира. Цим було покладено початок державній реформі, внаслідок якої Київська Русь поступово ставала володінням однієї князівської династії.

    Сам Святослав у 969 р. повертається на Дунай, і починається його

другий Балканський похід. Та ситуація на Балканах змінилася не на користь Русі. Коли київський князь одержав кілька перемог, Візантія різко змінила свою політику, і сам імператор Іоанн Цимісхій рушив з величезним військом вибивати недавнього свого союзника з Болгарії. Почалася завзята боротьба у невигідній для русичів ситуації: відірваність від батьківщини, ворожо налаштоване населення, велика перевага військових сил противника та ін. Святослав боронив не тільки свої завоювання, але й честь Руської землі.

    Однак в останній, найбільшій битві під Аркадіополем руське військо зазнало поразки. Після кількох місяців виснажливої боротьби знесилені супротивники перейшли до переговорів і підписали договір, за яким війська Святослава дістали можливість почесно відійти у свою країну. Зі свого боку Русь відмовлялася від претензій на візантійські володіння в Криму та на Дунаї. Договір 971 р. відновлював дію угод 907 та 944 років, внаслідок чого Русь повернулася до мирних і союзних відносин з Візантією.

Додаток № 8

Внутрішня політика князя Володимира

 

      Тепер Володимир, християнин і керівник християнської могутньої держави, став одним із найвидатніших лідерів Європи. З ним підтримують дружні відносини Польща, Угорщина, Чехія, Норвегія, Німеччина.

    З багатьма із них Володимир встановив численні династичні зв’язки, одруживши синів на доньках польського короля Болеслава Хороброго та шведського короля Олафа.

     Перший серед руських князів Володимир починає карбувати власну монету — золоту і срібну, багато чого запозичивши від арабських країн та Візантії. На них були зображені сам князь, образ Христа, а на деяких був вибитий тризуб. За Володимира Руська держава перетворилася на одну із наймогутніших в Європі, а Київ суперничав з Константинополем. Місто нараховувало вісім базарів, 400 церков і т.д. За князювання Володимира починається нова доба в усіх галузях державного життя: в політиці, релігії, культурі, торгівлі та будівництві.

   На відміну від попередників у центрі його уваги був насамперед добробут володінь, а не загарбання земель і збір данини. Власне за його князювання Русь почала підноситися як цілісне суспільство й держава. Щоправда, на початку правління Володимир, здавалося, мало чим відрізнявся від попередників. Він обдаровував свою численну дружину, підтримував традиційні язичницькі культи, ходив на непокірних і поширив свою владу на радимичів.

Як і його батько, Володимир посадив власних синів (мав він 12 законних синів) по великих містах і землях своїх володінь. Так він усунув від влади місцевих князів, зосередивши її виключно у руках своєї династії. Київський володар викорінював на землях підкорених племен будь-які ознаки місцевої родоплемінної влади, передаючи їх у володіння своїм синам або урядовцям-посадникам. Підлеглі території втрачали племінні назви, натомість їх поступово починали називати землями за головним містом: Київська земля, Чернігівська земля, Переяславська земля, Новгородська земля тощо.

Отже, за правління Володимира відбулася заміна родоплемінного поділу Київської Русі на територіальний.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток № 9

Хрещення Київської Русі

 

    Найбільш ефективним і далекоглядним заходом, спрямованим на укріплення влади, зміцнення єдності держави, піднесення моральної та культурної зрілості тогочасного суспільства, було здійснення релігійних реформ та запровадження християнства. На той час язичництво себе вичерпало. Воно відповідало первісному суспільству та початковим стадіям формування держави, коли кожне плем’я мало свого князя, а часто і свого Бога, коли важливою життєвою потребою людей було вміння адаптуватися до навколишнього середовища.         Язичництво не вирішувало проблем людського співжиття в умовах соціальної нерівності. Авторитет великого князя потребував освячення єдиною вірою.  Поряд з цим не слід ігнорувати і вплив країн, що оточували Київську Русь. У 864 р. була охрещена Болгарія, у 928–936 рр. — Чехія, у 962–992 рр. — Польща.

     Сприяло введенню християнства і те, що воно мало на Русі глибоке коріння. У IX ст. у Києві існували християнські громади. Князь Аскольд був християнином. На Русі проповідували слово Боже видатні місіонери Андрій Первозваний, Кирило та Мефодій. Нарешті, княгиня Ольга і більша частина її оточення були християнами. Багато християн було і в оточенні самого князя Володимира. Особисто Володимир прийняв хрещення у 987 р., тоді ж одружився з сестрою імператорів Візантії Анною, а в 988 р. провів хрещення киян та жителів інших міст. Хрещення здійснювалося насильницькими методами, а тому викликало невдоволення, особливо у північних землях.

     Незважаючи на опір, язичницькі ідоли знищувалися, а натомість будувалися християнські храми. Церква отримала широкі привілеї, значну автономію, на її потреби надходила десята частина княжих прибутків. Однією із характерних рис її був тісний зв’язок з державною владою. Християнська релігія на Русі увібрала в себе багато свят, традиційних обрядів східного слов’янства.

     Прийняття християнства (східного варіанта — православ’я) Київською Руссю мало для неї велике історичне значення. Воно сприяло зміцненню князівської влади, єдності східнослов’янських племен. Одружившись з Анною, прийнявши християнство, Володимир значно підніс її міжнародний авторитет, особливо серед сусідів — Польщі, Чехії, Німеччини, сприяв розширенню економічних та культурних зв’язків з багатьма європейськими країнами. Були широко відкриті двері для культурних впливів Візантії в усіх галузях життя: у сфері понять про державні і суспільно-політичні відносини, в шкільній освіті, книгарстві, будівництві тощо. Великий вплив справляла церква на суспільну мораль, активно пропагуючи пом’якшення стосунків між людьми, засуджуючи звичаї помсти, злодійство, рабство, сороміцькі слова, розпусту, багатоженство та ін. Поряд з цим монастирі, церковні ієрархи самі були великими феодалами і освячували феодальний лад.

Додаток № 10

Зовнішня політика Володимира Великого

 

      За часів Святослава Київська держава була величезною країною з територією 800 тис. кв. км. До її складу входило до 20 об’єднань племен та земель — слов’янських, фінських, тюркських. Весь цей конгломерат ще не був об’єднаний нічим, крім княжої влади, ослабленої Святославом та міжусобицями його синів у перші роки після його смерті.

     Боротьба за владу між Ярополком, Олегом та Володимиром тяглася досить довго (972–979 рр.) і завершилася перемогою новгородського князя Володимира (980–1015 рр.). У перші роки правління в Києві Володимир продовжував політику свого батька, спрямовану на розширення меж держави.    Вже у 979 р., прямуючи з дружиною з Новгорода на Київ, він завоював і приєднав до Київської держави Полоцьке князівство. У 981–993 рр. він здійснив кілька вдалих походів, остаточно підкоривши в’ятичів і радимичів, відвоював у польських королів давньоруські червенські міста (Червен, Белз та ін.), заволодів частиною землі литовського племені ятв’ягів, де збудував місто Берестя (Брест), захопив Херсонес (Корсун) у Криму, що належав Візантії, зробив вдалий похід у Закарпаття. В кінці X ст. в межах Київської Русі були об’єднані всі східнослов’янські племена.

    З часом у зовнішній політиці князя Володимира формується новий

відтінок: все більша увага зосереджується на захисті власних кордонів, особливо від печенігів: будуються нові лінії укріплень, а також міста та ін. І хоча Володимир вів боротьбу з печенігами до кінця свого життя, уникнути цієї небезпеки йому не вдалося. Поступово князь все більше зосереджується на внутрішніх проблемах: зміцнення держави, її єдності, консолідація земель, підвищення добробуту людей. Для укріплення князівської влади, її централізації в руках своєї династії в усіх великих містах і землях він призначив намісниками своїх синів, а їх у нього було 12, — від різних жінок.                  Варязьку дружину він замінив укомплектованою русичами і постійно про неї дбав, з нею радився, з неї також призначав намісників та воєвод. При ньому зникають місцеві «ясні князі», і племінні назви поляни, сіверяни, радимичі змінюються на кияни, чернігівці, смоляни.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток № 11

Культурні надбання Ярослава Мудрого

 

      Продовжуючи справу батька, Ярослав надає пріоритетного значення зміцненню внутрішньополітичного становища. У цій діяльності він спирався на бояр, які на той час зміцнили свою владу, посиливши свій вплив на життя країни. Варяги остаточно втратили своє попереднє значення і востаннє згадуються у 1036 р. Всі Ярославові воєводи були місцевого походження. У головних містах були «посаджені» сини князя.

    Таким чином, Ярослав багато зробив для удосконалення державного і політичного устрою. З цією метою був розроблений і кодекс законів «Руська правда». Вона перш за все захищала інтереси феодалів та великого князя, а також інтереси народних мас від грубих форм феодального свавілля, які могли спровокувати народні виступи. Кровна помста замінялася штрафами, які встановлювали князь або його намісники. Все це свідчило про те, що князь турбується про життя своїх підданих, про підвищення організованості та цивілізованості суспільства.

   Ярослав надавав значну підтримку церкві і за її активної участі зміцнював ідеологічну основу суспільства. Він дбав про поширення християнської релігії, організацію церкви, розповсюдження візантійської освіти, культури, будував багаті храми та монастирі. Зокрема, на місці перемоги над печенігами у 1036 р. була збудована брама з церквою Благовіщеня, яка була покрита позолоченим металом — (звідси й назва «Золоті ворота»); збудовано собор св. Софії — відомий на весь світ величний архітектурний пам’ятник. У Києві з’явилися монастирі св. Юрія та Печерський. Чудові храми і монастирі збудовані в Чернігові, Чудові, Переяславі, Володимир-Волинському та інших містах.

    У 1039 р. в Києві була заснована митрополія, яка залежала від Константинопольського патріарха. Ярослав спробував розірвати ці стосунки. У 1051 р. за його наказом єпископи обрали митрополитом Іларіона, «русина». Це був високоосвічений духовник князя, блискучий промовець, талановитий письменник, стійкий патріот. Його «Слово о законі і благодаті», виголошене в Десятинній церкві, є видатним твором, рівного якому не було у тогочасній грецькій церкві.

    Ярослав розбудував Київ, значно розширив його територію та оточив її валом. Були зведені палаци князя, митрополита, високих сановників із князівського оточення та ін.

     Ярослав Мудрий помер у 1054 р., залишивши заповіт. Його смерть знову висвітлила недосконалість процесу передачі і наслідування влади великого князя. Ярослав намагався зробити це, як йому здавалося, раціонально, традиційно, розділивши могутню державу між синами. При цьому трьом старшим дав більші частини, двом меншим — менші.

 

 

Додаток № 12

Зовнішня політика Ярослава

 

    Ярослав у 1030 р. він підпорядкував своїй владі західний берег Чудського озера, де заснував місто Юр’їв (тепер Тарту), приєднав землі кількох фінських племен на північному сході. У 1031 р. були відвойовані у Польщі червенські міста, захоплені нею в 1018 р. під час міжусобиць.

    У 1036 р. під Києвом вдалося остаточно розгромити печенігів, і Русь мала нарешті перепочинок в боротьбі з кочівниками, аж поки не з’явились нові — половці. Однак загроза експансії степових сусідів залишалася реальною, і Київ обводять ще однією лінією фортифікацій уздовж Росі. При Ярославі у 1043 р. був проведений останній похід на Візантію. У похід вирушила велика флотилія морем і сухопутна армія по західному узбережжі Чорного моря. Обидві сили зазнали поразки. Візантійці «грецьким вогнем» спалили значну частину флоту біля Босфора, решта повернули назад. Грецька ескадра рушила навздогін, але сама була знищена поблизу гирла Дніпра. Сухопутне військо було розбите візантійцями під Варною, 800 полонених русичів привели до Константинополя і осліпили. І все ж через деякий час відносини з Візантією покращилися, і в 1052 р. Остаточно утвердився мир, скріплений шлюбом четвертого сина князя Всеволода Ярославича з візантійською царівною. Однак це була поодинока невдача у зовнішній політиці князя Ярослава.

    Значну увагу Ярослав приділяв відносинам з Польщею, де у першій половині XI ст. точилася гостра міжусобна боротьба, вибухали народні повстання, велися безперервні війни між вельможами. Київський князь підтримав спадкоємця польського престолу Казимира, який поступово зміцнював владу, утверджуючи порядок у країні. Ярослав здійснив кілька походів проти ворогів Казимира, надавав йому військову допомогу та дипломатичну підтримку. І це сприяння привело до відновлення Польської держави, що в недалекому майбутньому повернулося проти українського народу.

    Зібравши майже всі східнослов’янські землі, крім Полоцького князівства, яке Володимир виділив в окреме (воно твердо відстоювало свою незалежність), приєднавши кілька фінських та інших племен, Ярослав став одним із найсильніших володарів Європи, а Київська Русь посіла одне з чільних місць серед європейських держав. У середньовічній Європі ознакою престижу династії була готовність правлячих груп сусідніх країн вступити з нею у шлюбні зв’язки, і в цьому авторитет Ярослава був великим. Його називали «тестем Європи». Дружина його була шведською принцесою, одну з його сестер узяв за себе польський король, іншу — візантійський царевич. Кілька його синів одружилися з європейськими принцесами, а три доньки вийшли заміж за французького, норвезького та угорського королів. Особливо гучної

слави набула у Франції донька Ярослава Анна, яка брала участь в управлінні державою за життя чоловіка, короля Генріха І.

Додаток № 13

«Історичний орнамент: так чи ні»

 

1. Першим збірником законів на Русі була Салічна правда.

2. Митрополитом Київським було обрано Іларіона.

3. Дочка Ярослава Мудрого Анна стала дружиною французького короля Генріха І.

4. Князь Ярослав Мудрий вороже ставився до освіти.

5. Основною святинею Києва був Києво-Печерський монастир.

6. 1036 р. Ярослав розгромив половців.

7. Князь Ярослав Мудрий заснував першу на Русі бібліотеку.

8.У  987 хрещено Русь.

9. Місто Ярослава розміщувалося в тих же кордонах, що і місто Володимира.

10. 1037 р. було розпочато будівництво Софійського собору.

11. Ярослава називали «тестем Європи».

12. Золоті ворота - головний в’їзд до Києва, були виготовлені із золота.