Урок "Зародження дисидентського руху в Україні та його течії. Левко Лук’яненко. Антирадянські виступи 1960-х рр."

                                      План-конспект уроку

    Тема. Зародження дисидентського руху в Україні та його течії. Левко Лук’яненко. Антирадянські виступи 1960-х рр.

Мета:    розкрити процес розвитку нового періоду в національно-визвольній боротьбі українського народу; дати оцінку дисидентського руху 1960-х рр.; продовжувати формувати критичне мислення учнів, удосконалювати навички роботи з історичними джерелами; виховувати шко­лярів у дусі патріотизму, поваги до історичної боротьби і здобутків українського народу.
Тип уроку:  вивчення нового матеріалу.
Обладнання:

•     Сорочинська Н.М., Гісем О.О. Історія України [рівень стандарту] : підручник для 11 кл. закл. загальн. серед. освіти / Н. М. Сорочинська,             О. О. Гісем. –  Тернопіль :  Навчальна книга – Богдан, 2019. – 240 с. : іл.;
•     документи;
•     портрети діячів дисидентського руху в Україні.

ХІД УРОКУ
I. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ
ІІ. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ УЧНІВ

    Слово вчителя.  Давайте з вами перенесемось в епоху «відлиги»…
    «Мозковий штурм»

     Як би ви охарактеризували цей період? (Десталінізація, лібералізація, ХХ з’їзд партії, розвінчання «культу особи», русифікація, шістдесятництво, демократизація).
   Учні називають характерні риси цього періоду і вчитель фіксує їх на дошці.
    І ось в цей історичний період, доволі суперечливий, як ми розуміємо, коли були і здобутки великі, і реформи проводились й проходить виникнення феномену ХХ ст. – дисидентства.
     Що ж означає цей термін?

     Робота з підручником

     Завдання учням

     Ознайомтеся з визначенням терміну  на с. 71 підручника і спробуйте підсумувати його значення однією фразою.

    Методичний коментар

    Заслуховуються відповіді кількох учнів, учитель відмічає найвлучніші. 

    Вчитель. На цьому уроці ми спробуємо з’ясувати: за що боролись українські дисиденти, якими були їхні кроки і здобутки.
IIІ.    ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ
1. ЗАРОДЖЕННЯ ДИСИДЕНТСЬКОГО РУХУ В УКРАЇНІ.
    Слово вчителя.  Хрущовська «відлига» породила надії й водночас принесла роз­чарування. Процес оновлення суспільства розвивався надзвичайно непослідовно. Тим часом молодь, що відчула смак свободи, прагнула рішучих змін. Те, що реформи М. Хрущова мали поверховий ха­рактер, не торкалися підвалин тоталітаризму, а права, компетенції, реальне становище республіки істотно не змінилося, — усе це при­мушувало незгодних з існуючими порядками шукати інших шляхів досягнення національного суверенітету.

       Завдання учням

       Ознайомтеся з причинами виникнення дисидентського руху (с. 74 підручника) . Спробуйте пояснити (прокоментувати) 1–3 реченнями кожне твердження.

       Методичний коментар

       Кілька учнів озвучують свої пояснення (коментарі) до конкретних тверджень (1 учень – 1 твердження). За потреби вчитель доповнює, уточнює відповіді, ставить навідні питання, просить допомогти з відповіддю інших учнів.

       Вчитель. У  дисидентському  русі  розрізняють  кілька  течій:  релігійну, національно-культурницьку, самостійницьку, правозахисну. Представники релігійної течії відстоювали свободу совісті, тобто можливість вільно сповідувати будь-яку  релігію.  Їх  обурювало руйнування  радянською  владою  храмів,  переслідування  за  релігійними  переконаннями.  Національно-культурницьку течію  називали  ще  рухом  шістдесятників,  які  чинили  спротив  русифікації, засуджували  знищення  історичних  і  культурних  пам’яток,  критикували  твори «соціалістичного  реалізму».  Представники  самостійницької  течії  мріяли про відродження української державності. Правозахисники вимагали дотримання конституції і законів, відстоювали ідеї демократії та гуманізму, права людини.

    Запитання учням

    Які течії у дисидентському русі існували?

2. АНТИРАДЯНСЬКІ ВИСТУПИ У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ 1950-Х – ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ 1960-Х РР.
З поразкою збройної боротьби ОУН–УПА український націо­нально-визвольний рух не припинився, він лише набув нових форм. У другій половині 1950-х рр. в Україні в різних містах починають спонтанно виникати підпільні групи та організації, які намагаються набути струнких організаційних форм і розгорнути пропагандист­ську діяльність з метою залучити нових прихильників і розгорнути більш активну роботу. Однією з найпоширеніших форм боротьби на цьому етапі стало виготовлення і поширення листівок, наклад яких складав декілька тисяч.

      Робота з документом («Воля народам, Воля людині! Громадянине!»,                   с. 71 підручника).  

 Запитання учням
1)      Які ідеї містились у листівці?
2)      Чи могли мати вплив на громадян проголошені в ній ідеї?
   Слово вчителя.  Ця листівка була підготовлена і розповсюджена групою «Об'єд­нання», яка проіснувала з 1956 до 1959 р. Вона нараховувала 15 активних учасників (В. Леонюк, Я. Гасюк, Б. Христинич та інші), складалася переважно з колишніх політв'язнів, ідейно була близька до ОУН. Після викриття і судового процесу учасники були ув'язнені й реабілітовані тільки в 1992 р.

     Однією з найбільш теоретично підготовлених була Українська робітничо-селянська спілка (УРСС), що була утворена в 1958 р. на чолі з юристом                  Л. Лук'яненком.

     Повідомлення учня про Л. Лук’яненка (див. Додаток А)

    Запитання учням

1. Чому радянська влада переслідувала Л. Лук’яненка?
2. Яким був внесок Л. Лук’яненка у національно-визвольну боротьбу за незалежність?

Робота з підручником (с. 72–73). Вправа «Коло ідей»

    Запитання учням

1. Які цілі ставили перед собою дисиденти?
2. Якими були методи діяльності дисидентів?
3. Чому спроба створити дисидентські організації та партії не вдалася?

    Методичний коментар

    Учні ознайомлюються з відповідним матеріалом підручника і виписують в зошит назви основних дисидентських організацій та роки їх існування. Далі питання  обговорюються  в  малих  групах,  після  чого  кожна  підгрупа  висвітлює  один  аспект обговорюваної  проблеми.  Підгрупи  висловлюються  по  черзі,  поки  не  будуть вичерпані всі ідеї. Після  цього  підбиваються підсумки роботи.

     Вчитель. Виявом творчої віддачі шістдесятництва і матеріально, і духовно став самвидав.
      Самвидав  – це літературні, публіцистичні, наукові твори,  які розповсюджувалися в рукописах без офіційного дозволу і цензури. Поширювалися переважно таємно.
      Першими і найбільш поширеними самвидавними творами були вірші В. Симоненка:

 Україно! Ти для мене диво!
І нехай пливе за роком рік,
Буду, мамо, горда і вродлива,
З тебе чудуватися навік.

***
...Хай мовчать Америки й Росії,
Коли я з тобою говорю.
Ви чуєте? — на цвинтарі ілюзій
Уже немає місця для могил.
Уже народ – одна суцільна рана,
Уже від крові хижіє земля,
І кожного катюгу і тирана
Уже чекає зсукана петля.

      Серед самвидавних творів слід відзначити спогади Л. Самуся «Чорні дні мого існування» – спогади про ГУЛАГ; І. Світличного «Українська інтелігенція перед судом КДБ» (матеріали про «Справу юристів»), І. Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація» тощо (супроводжується показом вчителем портретів українських дисидентів).
       Головним організатором і розповсюджувачем самвидаву був І. Світличний. Він поставив собі за мету створити українську літературу альтернативну офіційній.
     Самвидав, а також поява різних молодіжних організацій, листи, звернення до партійних органів, публічні виступи на всіляких урочистостях засвідчили перехід руху шістдесятників з культурницького в по­літичне русло.  Завдяки самвидаву опозиційні ідеї та погляди почали проникати в маси. Самвидав відігравав важливу роль у становленні критичного мислення громадян, що жили в пропагандистській дійсності.

     Завдання учням

      Висловіть свою думку щодо ролі самвидаву у дисидентському русі, використовуючи метод гамбургера.

       Методичний коментар

Учитель за потреби пояснює учням структуру, за якою мають будуватися їхні відповіді:

•     вступ – одне речення, що пояснює головну ідею;
•     основна частина складається з фактів, доказів і аргументів, що підтверджують ідею;
•     висновок – одне підсумкове речення, що пов’язує між собою вступ і основну частину.

3. ПРАЦЯ І.ДЗЮБИ «ІНТЕРНАЦІОНАЛІЗМ ЧИ РУСИФІКАЦІЯ?».
      Самостійна робота за документом (витяг із книги І. Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?», див. Додаток Б)

   Завдання учням
   Випишіть основні ідеї праці І. Дзюби «Інтернаціоналізм чи ру­сифікація?».

4. ДИСИДЕНСТВО І ШІСТДЕСЯТНИЦТВО: РОЗМЕЖУВАННЯ ПОНЯТЬ.
 Вчитель. Слід чітко розмежувати поняття «дисидентський рух» і «шістдесятництво».
      Дисидентський рух був однією зі складових національ­но-визвольного руху, оскільки торкався проблем національних. У 1960–1980-ті рр. дисидентський рух був домінуючою складовою національно-визвольного руху. Шістдесятництво – це широкий мистецько-громадський рух укра­їнської інтелігенції, що виступала за скасування ідеологічних обмежень в галузі культури, відродження рідної мови, піднесення національної самосвідомості й людської гідності. За даних історичних обставин шістдесятництво і дисидентство дещо тотожні, але належність до шістдесятників не дає підстав називати даного діяча дисидентом. До дисидентів слід зараховувати тих, хто висловлює політичне невдоволення шляхом поведінкових акцій, що підпадають під каральні акції влади, вклю­чаючи арешт і ув'язнення.
        Дисидентство при соціалізмі, як твердить І. Світличний у роботі «Українська інтелігенція перед судом КДБ», – «це послідовна, чіт­ко спрямована, а часто й стихійна світоглядність людей, не сумісна (повністю чи частково) з офіційно проголошеною комуністичною ідеологією, а також розбудованою на основі цієї ідеології політичною системою однопартійної тоталітарної диктатури панівної імперської нації й веденою нею політикою...».

IV. ЗАКРІПЛЕННЯ НОВИХ ЗНАНЬ
   Бесіда за запитаннями та завданнями.

1. Порівняйте поняття «дисидентський рух» і «шістдесятництво».
2. Схарактеризуйте дисидентський рух за таким алгоритмом:

1. Якою була мета діяльності дисидентів?
2. Які кроки для досягнення мети були зроблені?
3. Якими були результати діяльності дисидентів?

     Методичний коментар

     Учитель повідомляє учням алгоритм роботи, розрахований на три послідовних кроки (з використанням елементів методу «Рамка цілі»):

1. мета – дія і план – результат.

        3)  Назвіть підпільні антирадянські організації, що діяли в                           1950–1960-ті рр.
V. ПІДСУМКИ УРОКУ
    Вчитель. Дисидентство – рух незгодних, рух інакомислячих, що заявив про себе в середині 1950 – на початку 1960-х рр. у час суперечливого «хрущовського» десятиріччя (період «відлиги»). Його представники в Україні спочатку виступили проти недоліків існуючої системи, ігнорування марксистсько-ленінських ідей, порушення законів, прав людини, свободи слова, совісті (віросповідання), друку, за вільний розвиток української мови і культури, за правду історії. Ідеологія дисидентства, зароджена як сумнів у доцільності окремих ланок існуючої системи, поступово викристалізувалась у тверде переконання необ­хідності докорінних змін у суспільстві,

повалення комуністичного тоталітарного режиму.
     Дисиденський рух, незважаючи на малочисельність, був реальною загрозою радянській системі, оскільки був носієм певних суспільних ідеалів, виховував у своїх лавах справжніх патріотів України.

VІ. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ
1) Опрацювати текст підручника:  параграф 9;

2) підготувати повідомлення про одного з представників дисидентського руху 1960-х рр.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ДОДАТКИ

Додаток А
Левко Лук’яненко (1928–2018)

    Народився на Чернігівщині. Протягом 1944–1953 років відбував  військову  службу,  спочатку  в Україні,  згодом  в Австрії,  потім у Грузії і Закавказзі.  Паралельно закінчив середню вечірню школу, здобув фах авторемонтника. У той час у молодого Лук’яненка зародилося бажання боротися за незалежну  Україну.  Вважаючи,  що  найкраща  освіта  для боротьби  – юридична,  закінчив  юридичний  факультет Московського університету. Після завершення університету отримав  скерування  у  відділ  пропаганди  Радехівського райкому партії на Львівщині. «Носячи ширму комуністичного активіста», розпочав громадську  діяльність.  Тут  він  знайшов  чимало  однодумців.  Вони  вважали,  що досягти незалежності можна не силою зброї, а правовими засобами. Задля реалізації своєї  мети  у 1959 році  створили  підпільну  організацію  Українська  робітничо-селянська  спілка(УРСС). Оскільки  у  програмі  партії  основною  метою  зазначили здобуття незалежності України, нехай і мирним парламентським шляхом, доля членів

УРСС була визначена. У камері смертників Левко Лук’яненко провів 72 доби, після чого вирок замінили на 15 років позбавлення волі. У1976 році разом з Миколою Руденком став співзасновником Української громадської групи сприяння виконанню Гельсінських угод, за що був засуджений на 10 років позбавлення волі і 5 років заслання  та  визнаний «особливо  небезпечним  рецидивістом».  На початку 1989 р. повернувся в Україну і очолив Українську Гельсінську спілку, а у 1990 р. – Українську республіканську партію.  Він – співавтор  тексту «Акта проголошення незалежності України» від 24 серпня 1991 року.  Здійснював  активну політичну діяльність у незалежній Україні і займався літературною творчістю, народний депутат України І, II, IV і V скликань.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток Б

Витяг із книги І.Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?»

«От і радіємо з денаціоналізації десятків народів, з успіхів русифікації, то, що мовляв понад десять мільйонів неросіян в Союзі, за останнім переписом, назвали «рідною російську мову і зреклися своєї мови. І ставимо це в заслугу «великому и могучому руському язику», забуваючи, що всі великі росіяни вбачали велич і красу своєї мови зовсім не в її нібито здатності витісняти й заміняти собою інші і славили її лише тоді й оскільки, коли й оскільки йшлося про обстоювання її для себе, а не поширення її на інших.

… Щоб десятки націй СРСР «добровільно» відмовилися від своєї мови й національності, для цього потрібно дуже багато, непомірно багато неправди й несправедливості . Бо ж в атмосфері правди й справедливості безглузда й дика сама постановка того питання, такої мети: спеціально відмовлятися від своєї мови … Кому і що це дає? … Потрібно багато несправедливості і неправди щодо минулої історії цих народів , щодо марксизму-ленінізму, щодо суті комунізму, щодо характеру тих процесів, які відбуваються на наших очах. Чи при цьому можливе буде створення тієї високо людяної й високоморальної атмосфери, з якою тільки й пов’язується в наших поглядах комунізм».