Урок зарубіжної літератури

 

ТЕМА: Лірика Лі Бо – вершина китайської поезії

 

МЕТА: визначити характерні ознаки середньовічної китайської поезії; збагачувати словниковий запас поняттями конфуціанство, даосизм; навчати працювати з текстом; аналізувати поетичний твір; розвивати образне мислення, вміння працювати самостійно; виховувати інтерес до східних культур, толерантність.

 

ОБЛАДНАННЯ: портрети Лі Бо, ілюстрації, тексти поезій Лі Бо, аудіозапис мелодії бамбукової флейти

                                                                                        

                                                                                              Безсмертний, що скинутий з небес.

                                                                                              Сучасник Лі Бо, поет Хе Чжичжан

 

                                                         ПЕРЕБІГ  УРОКУ

 

І. Організаційний момент

 

ІІ. Актуалізація опорних знань

Розповідь про Китай, східну культуру і поезію

 

ІII. Мотивація навчальної діяльності

Постановка проблемного запитання (відповідь «так»-«ні»)

• Чи бачили ви колись політ дракона?
• А чули, як великі та дрібні перлини падають на нефритову тацю?
• А знаєте, де живе філософія, краса і поезія?
• Хочете побачити і почути?

-Отже, вирушаємо в експедицію до екзотичної країни – Китай. Тільки там ми зможемо побачити, як шістка драконів летить по небу, запряжена в колісницю Сонця, з невтомною візницею Сіхе.

 

IV. Вивчення нового матеріалу

1. Словникова робота

     Конфуціанство — етико-політичне вчення давньокитайського мислителя Конфуція (VI ст. до н. е.). Головним у вченні Конфуція є поняття «жень» — гуманність.

    Даосизм (дао— шлях) — одне з філософських ученій Китаю. Воно стверджує, що людина — частинка Всесвіту, що людина і природа — єдине ціле, тому пізнати природу означає пізнати людину.

 

2. Розповідь учителя про життя та творчість Лі Бо

          Китайський поет Лі Бо (що означає «біла слива») був не тільки найзнаменитішим поетом епохи Тан, а ще й «найдивнішим із дивних» свого часу. Народився поет 701 року в провінції Сичуань у сім'ї купця, здобув добру освіту. За легендами, вже в 5 років міг вивести будь-якого ієрогліфа, а у 10 написав свого першого вірша. Майбутня доля була  прогнозована: юнак повинен був стати чиновником. Але Лі Бо не з тих, хто підкоряється правилам: він залишає суєтне життя та разом з учителем-даосом живе на горі Міншань, присвячуючи свій час вивченню даосизму. Багато мандрує країною, пише вірші. У 724 році створює літературний гурток під назвою «Шестеро "ледарів" із бамбукового гаю».

           Вірші Лі Бо дивували учених сучасників поета; вони: є надто простими, невигадливими. Але поета їхня думка хвилювала мало, він писав так, як вважав за потрібне.                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                 

          У 724 році Лі Бо опинився у столиці та був представлений імператорові Сюань-цзуну.  На імператора справили враження знання мов та філософії Лі Бо, і він запропонував поетові звання академіка та місце при дворі. Поет оспівував красу дружини імператора— Ян, яка, власноруч розтирала фарбу для того, щоб Лі Бо міг своїм чарівним пензлем накреслити ще один геніально простий вірш.

         Але довго при дворі імператора поет не втримався. Друзі говорили, що у нього в спині є «кістка гордості», яка не дозволяє йому схилятися  ні перед ким. 

        Помер Лі Бо у будинку свого родича Лі Ян-біна, якому залишилося у спадок близько 900 віршів поета. Смерть його оповита легендами. Одні кажуть, що поет потонув, намагаючись пройти по місячній доріжці на озеро, інші вважали, що він загинув, прагнучи спіймати відображення місяця в воді, а треті стверджували, що бачили, як, прийшовши до нього, місячною доріжкою на озеро спустився одноріг.

    

    (Одноріг — казкове створіння з китайської міфології, яке символізує стан вищої духовної благодаті. Ця тварина не вживає в їжу живих створінь, не спричинить нікому ні страждань, ні болю. Одноріг є носієм «жень» — найвищого і найціннішого людського начала, тобто співчуття, поваги, добра.)

 

 3. Робота з підручником

Учні самостійно знайомляться зі статтею «Життя і творчість Лі Бо» (с. 117-118)

 

4. Особливості лірики Лі Бо

• Поезію Лі Бо називають «поезією гір та річок».

  Неприховане захоплення природою поєднується з філософськими роздумами митця.

• Споглядальність і самозаглибленість: зміни у природі та зміни у власному внутрішньому світі цікавлять його однаково. «Він сам собі цікавий». (Ґао Шї)

• Ліричний герой Лі Бо— відлюдник, мандрівник, але він переймається переживаннями і тривогами людей.                                                                                                                                                                                                                                                                     

 

5. Сугестивна вправа (звучить ніжна мелодія японської флейти)

 - Заплющте очі.

Уявіть ранню осінь, прохолодний день. Ви — на березі річки, входите у воду. Що ви відчуваєте? (Свіжість, прохолоду, чистоту)

Відчуйте, як приємно торкається ваших ніг річкова вода, що рухається за течією...

Навкруги — жодної душі, лише ви і природа.

 

6. Читання поезії вчителем

Входжу в річку, грає осіння вода...                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                     люблю свіжість цих лілій...                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                             зриваю квіти, граюсь перлинами на пелюстках,

хвилюється заводь...

Дивна ця година... громадяться шовкові хмари...

хотів би подарувати це все тому, хто за далеким небокраєм;

з тим, про кого думаю, нам не зустрітись більше...

в горі й надії дивлюся туди... північний вітер в обличчя.

  

7. Бесіда                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                     

•  Яким є настрій у ліричного героя? Чому?

(Ліричний герой сумує, він  хотів би милуватися прекрасним осіннім краєвидом разом із тією людиною, з якою розлучений, вочевидь, зі своїм другом.)                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                           

•  Чому цей настрій не можна назвати тугою, а лише сумом?

 (По-перше, чарівна природа розраджує героя, по-друге, він сам зазначає: «в горі і надії дивлюся туди». Оскільки жива надія, то немає місця  тузі.)                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                            

•  Якими образами природа зачаровує поета?

(Прекрасні лілії з перлинами води на пелюстках — метафора; шовкові хмари — метафора.)                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                        

• Чи випадково обрана пора року автором?

(Очевидно, що ні. Осінь —  символ угасання, наближення до зими, про яку нагадує в останньому  рядку північний вітер. Цей порядок, «природний шлях» не здолати, як  часто не змінити людині і свою долю.).

•  Як ви гадаєте, навіщо автор поезії так часто використовує три крапки?

 (Три крапки — це пауза, символ зупинки, роздумів. Ліричний герой неквапливо спостерігає за природою, милується нею, але це не відволікає його від власного сумного настрою. Три крапки свідчать про потік думок ліричного героя, немовби їх обірваність, змішаність думок про природу та власні негаразди.)

• У чому виявляється психологічний паралелізм у поезії «Входжу я в річку»?

(Образи природи, милування нею переплітаються з розмірковуванням ліричного героя про свій внутрішній світ. До того ж сумний осінній пейзаж підкреслює настрій героя.)

 

8. Складання кола асоціацій вірша «Входжу я в річку…»

Учні читають поезію рядками.

«Входжу в річку, грає осіння вода…» (річка – життя, швидкоплинність, час)

«люблю свіжість цих лілій...» (лілія – краса, молодість, кохання)  

 «зриваю квіти, граюсь перлинами на пелюстках» (перлини – закоханість, спогади про минуле, неповторні щасливі хвилини життя. Все це коштовне для людини, має свою цінність. Пелюстки – ніжність, щастя)

«хвилюється заводь...» (молодість, юнацькі роки)

 «Дивна ця година... громадяться шовкові хмари...»

 -У Лі Бо кожне слово, кожна фраза несе величезне смислове навантаження. Що це за дивна година? (Година юності, молодості)

- Як би ви розтлумачили поняття «шовкові хмари»? (Шовк – легка дорогоцінна тканина, яку виробляли китайці, а хмари – це сум. Тоді шовкові хмари – це легкий сум. Але за ким? Або за чим?)

Читання наступних рядків. (Втрата рідних і близьких засмучує кожну людину, і ліричного героя також. Тоді зрозумілим стає «північний вітер в обличчя», що уособлює в собі прихід холоду, зими в природі та в душі людини.  Важко знести сильний холодний вітер в обличчя, але ще важче витримати втрату людської душі)

-Які художні образи та асоціації вам запам’яталися?

-Чи можна поезію Лі Бо назвати філософською?

 

-Такий прийом, коли автор послідовно зображує стан природи та стан людини у літературі називається паралелізмом. І дуже часто зустрічається саме в китайській літературі (запис нового поняття в зошит)

 

                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                       

V. Підсумки уроку

Складання сенкану на тему «Лі Бо»

 

VІ. Домашнє завдання

      Довести, що вірш «Входжу я в річку» відповідає особливостям лірики Лі Бо (письмово), вивчити конспект, підготувати розповідь «Цей дивак Лі Бо».