Урок Збірка віршів "Ті, хто тримає небо"

 

                                            

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Манченко Ілля Анатолійович народився 30 травня 1986р. в м. Маріуполі Донецької області. Із раннього дитинства виховувався у родині, де вшановували українську мову, звичаї та традиції.

Після закінчення ЗОШ№61 у 2003р. вступив на філологічний факультет Маріупольського державного гуманітарного університету на спеціальність «Українська мова та література», після закінчення якого працює за фахом у КЗ «Загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів №30 Маріупольської міської ради Донецької області»

Дві останні збірки «Герої сучасні – не минулі» та «Ті, хто тримає небо» є продовженням попередньої збірки під назвою «Герої не вмирають»: є вираженням його почуттів, переживань. Кожна поезія, написана автором пропущена через серце і душу. Він ніби разом із захисниками бійцями – патріотами перебуває на передньому краї боротьби, і все, що там відбувається, криком душі, кожною краплю свідомості переносить на папір.

Ці збірки поезій – це символ пам’яті і глибокої вдячності всім Героям та пошани тим воїнам, які продовжують боронити рідну матір Україну.

                                                                       Вчитель вищої категорії

                                                                       Викладач української мови та

                                                                       літератури ЗОШ №30

                                                                       Гур’єв С.Р.

 

ПРИВІТ З ОКОПУ

 

Привіт, мій друг, пишу тобі з окопу,

Ти там святкуєш, а в нас триває бій,

Відомо самому тільки Богу,

Хто з нас сьогодні вернеться живим!

Ти п’єш вино, шампанське чи текілу,

А в нас давно скінчилася вода,

Не раз відчув вже ворог нашу силу,

Не жалкували ми для них свинця.

Їсиш ікру червону, може, чорну,

Омари, лобстери, всіляку смакоту,

А ми мівіну їмо із позавчора

І не жаліємось на кляту ту війну!

 

 

***

Як дивитися матері в очі,

Що втратила сина-Героя?

Як розрадити сльози дівочі,

Бо серце опалило війною?

Як сказати - сину чи доньці,

Що тато загинув на фронті?!

Щодня виглядали в віконце,

А він не з’явивсь в горизонті!

Помстяться за кожного хлопці,

Вкладуть ворогів в домовини,

Вони вірні сини оборонці,

В них вистоять знайдуться сили!

 

***

Він підійшов і попросив цигарку,

Розмову нашу з посмішки почав,

Завили міномети на світанку,

Комбат накази в рацію кричав.

Ми зайняли позиції в окопі,

Послав з гранатомета він привіт,

Бій закрутився в кульовім потопі,

Осколки міни врізались в живіт.

Він скрикнув і за живіт схопився,

Упав на землю швидко горілиць,

До нього «Док» одразу нахилився,

Тривожно били дзвони із дзвіниць.

Дивився в небо сірими очима

І руку «Дока» стиснув з усіх сил,

З окопом поруч рвались важкі міни,

За Україну пав відважний син!..

 

***

Вишиванка у моєму серці,

Вишиванка у моїх думках,

З ворогами сходжуся у герці,

Я на них у ній наводжу жах.

Вишиванку я ношу з дитинства

І у ній країну бороню,

І не бачу я у тім злочинства,

Що її із гордістю ношу!

Вишиванку одягав мій прадід,

Як вступав у лави він УПА,

Ні країни, ні її не зрадив

І поклав у ній своє життя!..

Вишиванка у моєму серці,

Вишиванка у моїх думках,

З ворогами сходжуся у герці,

Я на них у ній наводжу жах.

 

***

Не вернулась група із  ранку,

Не вернулась ні вдень, ні вночі,

Комбат соту спалив вже цигарку,

Не вернулись найкращі бійці.

Заревіли важкі міномети,

Безпілотник у небі завис,

Гуркотіли в пітьму кулемети,

Ворог втрати чергові поніс.

Снайпер нове почав полювання,

Роздивляючись пильно в приціл,

Натиска на курок без вагання,

Коли бачить у ньому він ціль.

Побратими мстяться за групу,

Не жалкуючи ні куль, ні гранат,

Вони сльози пустили скупо

І стисли міцніш автомат.

 

 

 

***

Шукаю номер побратима,

Знайшов, дзвоню, там вимкнен телефон,

А потім підняла дружина,

Говорить: «На небо він пішов».

Ми з ним учора говорили,

Він жартував і каву міцну пив,

Я не повірив, що загинув,

Та речник у новинах доповів.

Дивлюся фото, стоїмо удвох,

Тримаєм прапор у окопі,

Тоді від смерті уберіг нас Бог,

Вчора було вигідно так долі.

 

***

Повернулись засмучені хлопці,

Мовчки сіли, запалив цигарки:

«Залишились трьохсоті на сонці,

Ми до них не змогли підповзти.

Нас накрили одраз з мінометів,

Як в посадку ми тільки зайшли,

Ну, а потім з гармат, кулеметів,

Не змогли ми піднять голови.

Відтискали нас далі і далі,

Наші спроби рубали відраз,

Багатьох ми їхніх поклали,

Та набоїв не було про запас.

Хлопці собі лишили гранату

І по кулі в обоймі одній,

Хтось востаннє згадував тата,

Хтось дружину, мати, доньку, синів.

Повернулись засмучені хлопці,

Мовчки сіли, запалив цигарки:

«Залишились трьохсоті на сонці,

Ми до них не змогли підповзти».

 

***

Пекельна спека не дає спокою,

Розпечене повітря від свинцю,

Щоденно ризикують головою,

Боронять землю рідну - не чужу.

Постійно накривають з мінометів

І снайпери спокою не дають,

Стрічають ворогів із кулеметів,

Землі ні сантиметра не здають.

Тримають небо на плечах відважних,

Іти готові завжди докінця:

Сильні, мужні, міцні, справжні.

Герої: від командира до бійця.

 

***

Пишу тобі матусю із окопу,

Живий, здоровий, в шапці і поїв,

Ти не хвилюйся, накрили нас учора,

Відповісти я на дзвінки не міг.

Люблю тебе, приїду у відпустку,

Тебе й сестричку міцно обійму,

Куплю тобі нову зелену хустку

І на руках з сестричкою пройду.

Мене щодня оберігає хрестик,

Малюнки й обереги від сестри,

Про обстріли попереджає песик,

Для нас завжди він вірний побратим!

Пишу тобі матусю із окопу,

Живий, здоровий, в шапці і поїв,

Ти не хвилюйсь, накрили нас учора,

Відповісти я на дзвінки не міг.

 

***

Спекотно і парко. Знову жарюка,

Працює прицільно ворожа арта,

В повітря здійнялася в полі пилюка,

Летіла до хлопців «цілюща» вода.

Арта не стихала, била щильніше,

Ревли міномети, здригалась земля,

Хлопці вгризалися в землю сильніше,

Кулі забрали побратимів життя.

Ніхто не відходив, бились затято,

В бою не жаліли ні куль, ні гранат,

Знищено ворога було багато,

Командував вправно друг «Адвокат».

Спекотно і парко, нема прохолоди,

Повітря розпечене вдень і вночі,

Щосекундно гарматні приходи

Землю ріжуть, як гострі мечі.

 

***

Липневий ранок, не стихає бій,

З села гармати б’ють оскаженіло,

Горланять кулемети у запій,

В атаку ворог йде осатаніло.

Свинцева злива виє і гарчить,

Земля уся від вибухів роздерта,

Комбат накази в рацію кричить,

Чергова ДРГ ворожа стерта.

Полює снайпер, дивлячись в приціл,

Горланять міномети дико,

Батьки щодня очікують новин,

Навалу чергову відбито.

Липневий ранок перейшов у день,

Бій розгорався все сильніше,

Над головами кулі дзень-дзелень,

Вої наші - за граніт міцніші.

 

***

Ранок починається з кави

Та залпу ворожих гармат;

Країна рідна за нами,

Командир в нас відважний «Сармат».

Боронимо ми Україну,

Від хижої, злої орди,

Чекають нас вдома родини,

Живі вернуться не всі.

Злива свинцево-гаряча,

Нас тут накриває щодня,

Примхливо-вибаглива вдача,

З нами поруч іде докінця.

Не жаліємось на погоду:

Вітер, спеку, морози, дощі,

Вирушати готові в дорогу,

Для звитяги готові мечі.

 

***

Герої вмирають - на небо йдуть тихо,

Після бою важкого в шпиталі знов лихо.

Герої вмирають від поранень ващезних,

Знов кулі забрали відчайдушно-кремезних.

Герої вмирають - за рідну країну

І ворога також кладуть в домовину.

Герої в небесні ідуть легіони,

У храмах тривожно вистукують дзвони.

Герої боронять в окопах державу,

Щодня здобуваючи визнання та славу!

Герої відважні, безстрашні та сильні,

В приціли щоденно вдивляються пильно.

 

***

Гармати б’ють оскаженіло,

Змітаючи все на шляху,

Полює снайпер знахабніло,

Але не можуть взяти висоту.

Її боронять мужньо хлопці

Під зливами смертельного свинцю.

Пліч-о-пліч ЗСУ і добровольці

Не підвели у жодному бою.

Тримають стійко оборону

Герої справжні з різних областей.

Іде в атаку ворог знову,

Просунутись не може уперед.

Рубають землю міномети,

Іде запеклий і кривавий бій,

Не замовкають кулемети,

Бо кожен клаптик рідний тут і свій!

 

***

Ми з ним пліч-о-пліч воюємо в АТО.

Він - піхотинець, я - із десантури,

В нас кожен день не схожий на кіно,

Ворожі ми руйнуєм амбразури.

В окопах поруч з перших днів війни,

Виконуєм завдання усі чітко,

Чекають дружини, діти і батьки,

А в нас від втрат бува на серці гірко.

Не сваримось - хто кращий, а хто ні,

Бо захищаєм рідну Україну,

Разом до перемоги будемо іти,

Й зупинимо страшенну ту руїну!

 

***

Пробач, що я тебе не уберіг,

Що я не встиг прикрить тоді собою.

Ти смерть в бою нерівному зустрів

Із хижою, ворожою ордою.

Пробач, що я тебе не уберіг,

Безвусого і юного хлопчину,

Прорватися до тебе не устиг,

Тепер дивлюсь на твою домовину.

Тоді накрили з градів і гармат,

А ти затято бив із кулемета,

Кричав накази в рацію комбат,

А я привіти слав з гранатомета.

Потім замовк ліворуч кулемет

І фланг миттєво, зразу оголився,

Накрив тебе добряче міномет,

Пробач, що я до тебе забарився...

 

***

І знову бій, і знов полює снайпер,

Не затиха ні на хвилину кулемет,

У рацію дає команди «Райдер»,

Зеленку ріже стодвадцятий міномет.

І знову бій, і знову є двохсоті:

Від кулі снайпера і від ворожих мін;

Не піддається висота мерзоті,

Хоч як би ворог дуже цього не хотів.

Гойдає вітер синьо-жовті стяги,

Затято хлопці боронять висоту,

Крокують важко до своєй звитяги,

Вони не зрадять і назад не відійдуть.

Бій не стиха, стає все гарячішим,

Свинцева злива не припиняє йти,

Вогонь стає прицільним й щильнішим,

З ганьбою знову ворог мусить відійти.

 

ПРОВОДЖАЛА МАТИ СИНА НА ВІЙНУ

Проводжала мати сина на війну,

Хрестик дідовий на шию одягла,

«Україну - боронити я іду!»

Поцілувала й ніжно обняла.

Перехрестила, прапор подала,

Обіцянку взяла, що син вернеться,

Ночами виглядала, не спала,

Та не знала, що не так складеться.

Відчувало серце, що прийде біда,

Не хотіла вірити у гірше,

Та ворожа куля сина віднайшла

І на серці стало вмить темніше.

Проводжала мати сина на війну,

Думала, що прийде з перемогой,

А тепер сльозами омива труну,

Він пішов в небо довгою дорогой.

 

***

Спочатку ударили гради,

Викидаючи швидко касети,

Ворожі полізли армади,

Завили їм вслід міномети.

Синьо-жовті підняли у гору,

Важкі загули кулемети,

Не всі повернуться додому,

На хрестах з чорной стрічкой портрети.

Ніхто не ховався, не зрадив,

Хоча смерть і дивилася в очі,

Снайпер побратима поранив,

Липневої гарячої ночі.

Ревнули потужно гармати,

Земля затряслась під ногами,

Зі штабу наказ: «Всім стояти,

У землю вгризатись зубами!..»

 

***

Втомлені, замурзані, найкращі,

В окопах в холод, спеку та дощі,

Відважні, мужні, сильні та безстрашні,

Тримають небо наші вояки.

Під зливами свинцевими щоденно,

Вже восьмий рік на самому нулі,

Улітку, взимку, восени пекельно,

Але тримають хлопці рубежі.

Не скаржаться на долю та місцевість.

На вітер, холод, спеку та дощі.

Життя в боях проходить як миттєвість,

Їм обстріли ворожі не страшні.

Втомлені, замурзані, найкращі,

В окопах в холод, спеку та дощі,

Відважні, мужні, сильні та безстрашні,

Тримають небо наші вояки!..

 

***

Натомлені лиця, обпечені руки,

Вийшли із бою, але, шкода, не всі.

У небі кружляли зграями круки,

Відчуваючи ніби, що бути біді.

Били гармати, ревли міномети,

Земля утікала роздерта з-під ніг,

В «Градах» мінялись щосекундно касети,

Билися мужньо і ніхто не утік!

Ніхто не ховався за спиною брата,

Всі мужньо із честю стояли на смерть,

Хлопців сильно гнітила кожна їх втрата,

Та вони показали всю ворогу міць!

 

***

Зайшли із ранку мовчки у село,

Зайшли без пострілів і бою,

Вперед із осторогою йдемо,

Ніхто не зна, що буде за рікою.

У кожного з нас палець на курку,

Готові дати відсіч у двобої,

Не знаємо чи стрінемо весну,

Живі й загиблі всі у нас Герої.

Пройшли село, підходим до ріки,

Зустріла нас страшна свинцева злива:

Ось побратим вже поруч без ноги,

Праворуч двох землею привалило.

Ми розмістились, закрутився бій,

Загуркотіли наші кулемети...

З нас кожен вірний України син,

На ворога очікують багнети...

 

***

Кулемет прошиває зеленку,

Завива міномет стодвадцятий,

Чаклує медсестричка Оленка,

Вітер прапор гойдає піднятий.

Снайпер хижо ворожий полює,

Рація сухо й тривожно гарчить,

За татом доня маленька сумує,

Малюнок від неї - до нього летить.

«Беха» полем несеться з водою,

Листівки дитячі для хлопців везе,

Загартовані вої війною,

Ворог нікуди вже більш не пройде!

 

***

 

Ударили гармати на світанку,

Підтримали з посадки «Васильки»,

У відповідь ударили ми з танку,

Відчули нашу силу вороги.

Заторохтіли гучно кулемети,

Ми синьо-жовті стяги підняли,

Для ворога припасені багнети,

Вперед ніяк не може він пройти.

Ми стоїмо і будемо стояти,

До перемоги нашої іти,

Назад ніхто не буде відступати,

Героям Слава! Слава Навіки!

 

***

 

«Ми на світанку вирушаємо на Схід» -

Сказав комбат нам всім на шикуванні,

Всіх обійняв і руку всім потис,

Такі важкі хвилини розставання.

Нас обіймали ніжно матері,

Нас цілували діти і дружини,

Прощалися ми з ними уночі,

Й вантажилися мовчки у машини.

Ми розуміли - вернемось не всі,

Ішли свідомо у важкі години.

Багато з нас вже були на війні,

І були ті, хто в фільмах бачив міни.

Ми всі пліч-о-пліч вгризались в чорнозем,

Стіною стали перед ворогами,

Загарбника зустріли із мечем

І не дали просунутися далі.

 

 

***

Ударили гармати споза ранку,

Полізла в наступ клята сепарня,

Чекають воїв матері на ґанку,

Вони за «неньку» віддають життя.

Горланять кулемети, автомати,

Сафарі снайпер чергове почав,

Позиції тримають міцно бати,

Всі ті, хто першим боронить почав.

Пліч-о-пліч хлопці з різних регіонів:

Із Заходу, зі Сходу - звідусіль,

Війна на Сході об’єднала воїв

Проти чуми, яка прийшла на Схід.

Вони в окопах: в дощ, у сніг та спеку,

Під зливою щоденною свинця,

Влаштовує їм ворог «дискотеку»,

Та будуть хлопці стояти до кінця!

 

***

 

Самі обрали цю важку дорогу,

Пішли свідомо країну боронить,

Про їхні долі відомо тільки Богу,

Ніщо не може вибір їх змінить.

Вже восьмий рік, вони затято б’ються,

За кожен клаптик рідної землі,

Ні холоду, ні спеці не здаються,

Але не всі вертаються живі.

На них усіх очікують родини:

Дружини, діти, сестри, матері,

Вони ворожі не пускають сили,

Бо України найкращі це сини.

Їх накривають кожен день гармати,

А потім «Васильки» привіти шлють,

Вони не знають слова “відступати”,

Лише до перемоги завжди йдуть!

 

***

У рації я чую голос «Санти»:

«Прикрийте, хлопці, до своїх повзу»,

Дивилися ми всі на лейтенанта,

Він нам сказав: «Насипте по мосту».

Загуркотіли воги, агееси,

Ударили прицільно з ДШКА,

У ворога знов паніка і стреси -

Нам підтягнули чергове БКа.

Він надавав медичну допомогу

З цигаркою загаслою в зубах,

Щось бурмотів на дощову погоду,

Страху не було у його очах.

Довкола нього розривались міни,

А він джгути на хлопців накладав,

Гасили точки з усієї сили,

Він на собі трьохсотих витягав.

У рації я чую голос «Санти»:

«Прикрийте, хлопці, до своїх повзу»,

Дивилися ми всі на лейтенанта,

Він нам сказав: «Насипте по мосту».

 

***

Не відступають хлопці, не здаються,

Тримають міцно зайняті рубежі,

Затято за Україну б’ються,

Їм обстріли ворожі не страшні.

Усі навали з честю відбивають,

Б’ють ворога щоденно по зубах,

Двохсотими додому відправляють,

За те, що принесли в країну жах.

А ворог суне швидко і нахабно,

Плює на всі канони і права,

Виходять спроби в нього всі провально,

Бо українська армія міцна!

 

***

Полює снайпер хижо у приціл,

Виконує свою роботу чітко,

Новини з фронту додають сивин

Батькам, що за синами плачуть гірко.

Тримають хлопці небо на плечах,

Під зливами свинцевими щоденно,

Нема страху давно у них в очах.

Колись їх всіх згадають поіменно!

На фронті спека в небі й на землі,

Гармати б’ють, горланять кулемети,

Усе довкола у вирвах і вогні,

Загострені для ворога багнети.

 

 

ВСІМ ЗАГИБЛИМ ВОЇНАМ

АТО ТА ООС ПОСВЯТА

Не зустрінуть сонячних світанків,

Не обіймуть рідних та близьких,

Не зупинять більш ворожих танків,

Більш не буде їх серед живих.

Не почують командира голос,

Що накази буде віддавать,

Не побачать більше житній колос

І вогнем не будуть пригощать.

Не залишать цигарки на потім

І не вип’ють кави в бліндажі,

Не насиплють більше вже мерзоті,

Всіх живих всевишній вбережи!

 

***

По окопу ударили танки,

ДРГ упритул підійшла,

Давно позабуті тихі світанки,

Цілодобово триває війна.

Б’ють міномети, гарчать автомати,

Ні хвилину не мовчать ДШКа,

Продовжують снайпери полювати,

Цілодобово триває війна.

Ворог лютує і скаженіє,

На підлості різні щоденно іде,

То з безпілотника міни він скине,

То мирні будинки ущент рознесе.

Хлопці тримають позиції стійко,

Б’ються зятято за землю свою

І як би не було прикро і гірко,

Вони з перемогой додому прийдуть!

 

 

***

Запрацювали танки і гармати,

Знов закипів важкий, нерівний бій,

Назад ніхто не буде відступати,

Трима надійно кожен клаптик свій.

Ревнули міномети стодвадцяті,

Загуркотів прицільно ДШКа,

То наші хлопці мужні і завзяті,

Відповідають зливою свинця.

Ліворуч обізвались агееси,

Заторохтів скажено ПКМ,

У ворога знов паніка і стреси,

Що не спустили піднятих знамен!

«Хай ворог бачить наші рідні стяги!» —

Кричав у рацію до хлопців командир,

«Попереду очікують звитяги,

Ми переможемо у цій війні!»

 

 

ПРИВІТ ЗІ СХОДУ

 

Привіт зі Сходу, добре все,

Для вас тримаєм мирне небо,

Всевишній всіх нас береже,

Ми звикли вірити у себе.

За кожен клаптик ми б’ємось,

Тримаєм рубежі зайняті,

Багато крові пролилось,

Та ми хоробрі і завзяті.

Не зрадим вас, не відійдем,

Лише вперед, до перемоги,

До цілі нашої дійдем,

Не звернем з обраной дороги!

 

 

ЗУСТРІЛИСЬ НЕ ТОЮ ВЕСНОЮ

 

Ми зустрілись не тою весною,

Нас навік поєднали бої,

А розстались з тобою зимою,

Я життя залишив у борні.

Намагалась мене врятувати,

Хоча куля пробила шолом,

Обіцяла, що будеш кохати,

Та на тишу порушен закон!

Ти не плач, не сумуй, моя мила,

Ти зробила усе, що могла,

Душа вмить у небо злетіла,

Батькам в скроні додалась сивина,

Ми зустрілись не тою весною,

У пекельно-кривавий момент,

А розстались навіки зимою,

З чорной стрічкой лишився портрет.

 

***

 

Довкола вибухи й злива зі свинця,

Ліворуч і праворуч тисне ворог,

Вола від мін розтерзана земля,

В порохівницях не відсирів порох.

Ревуть гармати, кулемети б’ють,

Не замовкають воги, агееси,

Бої щоденні з ворогом ведуть,

Поразки завдаючи їм і стреси.

Загарбник прагне далі все пройти,

Нові міста і села зруйнувати,

Нам є чим їх зустріть й відповісти,

Назад ніхто не буде відступати.

Вже восьмий рік на самому нулі,

Тут кожен землю буде захищати,

Їм обстріли ворожі не страшні,

Готові всі атаки відбивати!

 

СЛАВА ЗАХИСНИКАМ

Ранок почався двобоєм,

Заревіли гармати важкі,

До нас припхались з війною,

Боронимо ми рубежі!

Забили в обід міномети,

Загарчав важкий кулемет,

Готові до бою багнети,

Кожного береже амулет.

Тримаємо ми оборону,

В приазовсько-донбаських степах,

Ворог не очікував знову,

Що отримає він по зубах.

Ми затято битися будем,

За родини, села, міста,

Загиблих по-вік не забудем,

Помстимося за їхні життя!..

 

***

Всю ніч не затихають кулемети,

На промці йде запеклий знову бій,

Весняну землю ріжуть міномети,

Тут кожен України вірний син.

Боронять мужньо прадідівську землю

І адекватну відповідь дають,

Кожен день в них схожий на пательню —

Під зливами свинцевими живуть.

Не знають, чи вернуться живими,

З боїв щоденних, кривавих і важких,

Очікують на кожного родини,

Вони чекають звісток від синів...

 

ВАЖКО

Так важко дивитися в очі,

Батькам, що втратили сина

І чуть голосіння дівочі,

Про те, що коханого вбили.

Важко ховать побратима,

З яким пережили багато,

Та міна ворожа влетіла,

Забрала життя солдата.

Важко прокидатися зранку

І знати : його вже немає,

Його виглядали на ґанку,

Кістлява до себе забрала!..

 

 

ДЛЯ НАС...

Для нас не закінчилася війна,

Поки ворожий чобот топче землю,

За Україну віддамо життя,

Приперлись вороги сюди даремно.

Ми не дамо їм панувати тут,

Міста палити, руйнувати села,

В степах донбаських буде їм «капут»,

Бо нас ні разу зброя не підвела.

Для нас не закінчилася війна,

Бо не помстились ще за побратимів,

Іде на фронті восьма вже весна,

Нам вистачить набоїв й карабінів.

Для тих уже закінчилась війна,

Хто відійшов в небесні легіони,

Поклав за Україну хто життя,

За ким дерева опустили крона.

 

***

Загинули хлопці у квітні,

У небесний пішли легіон,

Були мужні, відважні і сильні,

За них помститься їх батальйон.

Не будуть жаліти набоїв,

Ні снарядів, ні мін, ні гранат,

В усіх переможуть двобоях,

Командує вправно мужній комбат.

Не зганьблять ні країну, ні прапор,

Рідну землю не здадуть ворогам,

У них щоденно з кістлявою батл,

Ризикують життям на нулях...

 

***

Нам восьма фронтова весна,

Кидає виклики нові,

Не кінчається клята війна,

Ріки течуть все багрові.

Не відходимо ми з рубежів,

Рідний прапор ми не спускаєм,

Не лякаємось важких боїв,

Країну свою захищаєм.

Шаленіють вже тиждень дощі,

Земля під ногами розмита,

Обдувають холодні вітри,

Навала ворожа відбита.

Міномети гуркочуть в пітьму,

Розрізають землю на шмаття,

Ми боронимо землю свою,

Проявляя міць і завзяття.

 

***

 

Кричав шалено в рацію Андрій:

«Прикрийте, друзі, я трьохсотий»,

Довкола не стихав запеклий бій,

Не міг піднятись побратим двохсотий.

Гармати землю різали наскрізь

І снайпери лупили, як у тирі,

В молитві мати просила: «Повернись»,

А міномети - били все і били.

Ворожий захлинувся кулемет,

Накрили точку хлопці з агеесу,

Очікує на ворога багнет,

В них від поразки знов багато стресу.

До свого побратими поповзли

Під зливою шаленою свинцевой,

Не лишили його, не відійшли,

Не встиг він відійти в безхмарне небо.

 

***

Б’є автомат, гуркочуть кулемети,

Щодня на Сході точаться бої,

Весняну землю ріжуть міномети,

Тримають хлопці міцно рубежі.

Працює снайпер, луплять агееси,

В повітрі безпілотники висять,

У ворога паніка і стреси,

Бо вимушені знову відступать.

Вночі з села ударили гармати

І ДРГ одразу поповзли,

Заборонили в Мінську нам стріляти,

Та добре їм ми по зубах дали!

 

***

 

Здригнули землю зранку міномети,

Від мін осколки в хлопців увійшли,

Із чорними стрічками їх портрети,

Вони додому живими не прийшли.

Бій не стихав, тривав до самой ночі:

Гармати, міномети, еспеге,

Щодня їх виглядають рідні очі,

Тут снайпери полюють й ДРГ.

А у ночі забили кулемети,

На допомогу ВОГ’и їм прийшли,

На ворога очікують багнети,

Герої наші назад не відійшли.

 

***

На шевроні синьо-жовтий прапор,

У руці затиснут автомат,

У бліндаж заходить Гладіатор,

Обіймає мовчки його Скат.

Не стихають уночі гармати,

Знов іде в атаку окупант,

Ми готові всіх їх зустрічати,

Роздає команди лейтенант.

Розмістились швидко по окопу,

Кожен своє місце вмить зайняв,

Ми зупиним всю оту мерзоту,

Що прийшла до нас тут воювать.

На плечі червоно-чорний тризуб,

Хрестик під розгрузкою батьків,

Ми священно вірим в перемогу

І що кожен вернеться живим!

 

***

Ятрить на серці нова рана,

В бою загинув побратим,

Міцна не помагає кава,

Суха статистика з новин.

А на нулі знов міномети,

Рубають землю на шматки,

Чекають ворогів багнети

І славні вої-козаки.

Полює снайпер на світанку,

В приціл вдивляється й чека,

Чекають нас батьки на ґанку,

А в нас окопна йде війна.

Ми не здамось і не відступим,

Боротись будем до кінця,

Собой країну ми затулим,

Нам сили вистачить й свинця!

 

ВЕСНЯНИЙ РАНОК

Весняний ранок, паморозь дрібна,

Іскриться в сонячних проміннях,

Забрала куля чергове життя,

Родини сняться в сновидіннях.

Весняний ранок, лупить кулемет,

Підняти голови не можна,

Довкола землю ріже міномет

І знову на душі тривожно.

Весняний ранок, рація кричить,

Летять накази від комбата,

Ліворуч гучно агеес гарчить,

Праворуч кинув хтось гранату.

Весняний ранок, промка у вогні,

Довкола вибухи і залпи,

Не вернув воїн сьогодні із борні,

Кістлява так розклала карти.

 

***

Над головами березневе небо,

Над головами кулі дзень-дзелень,

Буває іноді питаю в себе,

Чому так довго тягнеться цей день?

У рації коротке: «Всі до бою»,

Земля пливе від градів і гармат,

Ми знову, ризикуя головою,

Йдемо вперед, несучи безліч втрат.

Горланять міномети безупинно

І полювання снайпер розпочав,

Гармати б’ють шалено і прицільно,

Хтось знову смерті свій двобій програв!

Йдемо вперед, йдемо до перемоги

І не звертаєм з обраних доріг,

Із нами віра, молитви і Боги

І ми дійдем до обраной мети!

 

ДОБРОВОЛЬЦЯМ

 

Разом в окопах і наметах,

Разом стріляли і у наступ йшли,

Ворожа кров в нас на багнетах,

Ні сантиметра не здали землі.

В тяжку годину піднялися,

Пішли тримати Східні рубежі,

Ворожим градам не здалися,

Хоч дні і ночі були в нас страшні.

Пішли самі, пішли свідомо,

Щоб свою землю рідну захистить,

“Героям Слава” чую знову

І ворог на позиціях тремтить!

 

***

Втомлені очі, обпечені руки,

Тримає надійно боєць автомат,

Серце натомлене від муки,

Двохсотим в бою упав його брат.

Снайпер поцілив точно у скроню,

Куля ворожа на виліт пройшла,

Фото родини стиснув в долоню,

Полинула в небо чергова душа.

Не мовчать міномети, гармати,

Пекло страшенне по лінії всій,

Землю на шмаття ріжуть снаряди,

Ні сантиметра не здали землі...

 

 

3-МУ ДЕСАНТНО ШТУРМОВОМУ БАТАЛЬЙОНУ «ФЕНІКС» І МОЇМ ХОРОШИМ ДРУЗЯМ ІЗ 79-БРИГАДИ

ПРИСВЯЧУЄТЬСЯ

 

Героїчні, відважні та мужні,

Хлопці з «Феніксу» сильні стоять,

Не лякають навали потужні,

Є чим ворога їм пригощать.

Завдання виконують з честю,

В лютий холод, у спеку та дощ,

Рідний прапор з ними у серці,

Відкривають прицільно вогонь.

3-й БАТ не злякає нічого,

Вони звикли до моментів важких,

Завжди вихід знайдуть із усього,

Бо тут хлопці із небоязких.

Є дівчата тендітно-прекрасні,

Медсестрички - рятують життя,

Героїчні, мужні, відважні,

Не ляка їх військове буття.

 

***

Пів-ранку били кучно міномети,

“Швидкі” одна за одною неслись,

Горланили скажено кулемети,

Багряні ріки крові розтеклись.

Години дві рубали землю міни,

Потім піхота з танками пішла,

Усе довкола миттю закипіло,

Забрали кулі чергове життя.

Вдивлялись пильно снайпери в приціли,

Не затихав ні на хвилину бій,

Над головами кулі цокотіли,

Тримав надійно кожен клаптик свій.

 

***

Полює снайпер вдень та й уночі,

На славних наших воїнів відважних,

Ти кожного з них, Боже, вбережи,

Але шалена куля - діло страшне.

Б’ють міномети щільно з-за ріки,

У відповідь гуркочуть кулемети,

Ідуть у наступ знову вороги,

Загострені очікують багнети.

Полює снайпер, хижо, наче звір,

У свій приціл вдивляється він пильно,

Спустивсь недавно із Кавказьких гір,

Йому Аллах допомагає вірно.

Затято хлопці б’ються кожен день,

Свою країну й землю захищають,

Над головами кулі дзень-дзелень,

Стоять надійно і не відступають.

 

***

Сказали нам: «Вантажимось на борт,

«Ніхто крім нас!» цього не зробить,

У Донецьк рушаємо — в аеропорт,

Хто не бажає — можете виходить!»

Поправили розгрузки і броню,

Всі розуміли — летимо у пекло,

Багато з нас не бачили війну,

Ми будем битись мужньо і запекло!

Підняли прапор зразу, як зайшли,

Накрили нас, не дали розміститись,

Кадирівці нахабно підійшли,

Змогли від них із втратами відбитись.

Вночі запеклий розгорівся бій,

Гатили в нас, ми їм відповідали,

Тримав надійно кожен клаптик свій,

Навали всі достойно відбивали.

А зранку танки били вже по нас,

Арта бригадна наша працювала,

Тягнувся довго й не помітно час,

Назад з нічим знов сепарня вертала.

«Редут» — кричав у рацію наказ,

«Козак» прицільно бив із кулемета,

«Богема», «Кобрі» кинув кілька фраз,

А «Фін» послав привіт з гранатомета...

Не витримав розпечений бетон,

Забрав життя захисників останніх,

Пішли вони в Небесний легіон,

Від рук отих мерзотників безжальних.

 

ОДНА ІСТОРІЯ

 

Він обіцяв, що вернеться з війни,

Вона казала: «Буду я чекати!»

Його привезли в цинковій труні,

Вона його не стала зустрічати.

Він воював за спокій і за мир,

Пішов на фронт свідомо добровольцем,

Від кулі снайпера там смерть зустрів,

Із неба став для друзів охоронцем.

Село зустріло воїна в журбі,

Всі односельці стали на коліно,

Його везли у цинковій труні,

Від горя мати миттю почорніла.

Вона ішла, не дивлячись у двір,

Уже в обіймах іншої людини,

Комбат крізь сльози не міг сказати слів,

Бійці у небо постріли пустили…

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЗМІСТ

 

Привіт з окопу …………………………………………………………………………………3

Як дивитися матері в очі …………………………………………………………  …………3

Він підійшов і попросив цигарку…………………………………………………………… 3

Вишиванка у моєму серці…………………………………………………………………… 4

Не вернулась група із  ранку………………………………………………………………….4

Шукаю номер побратима ……………………………………………………………………..5

Повернулись засмучені хлопці ………………………………………………………………5

Пекельна спека не дає спокою ……………………………………………………………….5

Пишу тобі матусю із окопу …………………………………………………………………..6

Спекотно і парко……………………………………………………………………………….6

Липневий ранок, не стихає бій ……………………………………………………………….7

Ранок починається з кави ……………………………………………………………………..7

  Герої вмирають - на небо йдуть тихо ………………………………………………………7

Гармати б’ють оскаженіло ……………………………………………………………………8

Ми з ним пліч-о-пліч воюємо в АТО  ……………………………………………………….8

Пробач, що я тебе не уберіг  ………………………………………………………………….9

І знову бій, і знов полює снайпер  ……………………………………………………………9

Проводжала мати сина на війну ………………………………………………………………9

Спочатку ударили гради  …………………………………………………………………….10

Втомлені, замурзані, найкращі ……………………………………………………………….10

Натомлені лиця, обпечені руки ………………………………………………………………11

Зайшли із ранку мовчки у село ……………………………………………………………….11

Кулемет прошиває зеленку ……………………………………………………………………11

Ударили гармати на світанку ………………………………………………………………….12

«Ми на світанку вирушаємо на Схід» ………………………………………………………..12

Ударили гармати споза ранку …………………………………………………………………13

Самі обрали цю важку дорогу ………………………………………………………………..13

У рації я чую голос «Санти» ………………………………………………………………….13

Не відступають хлопці, не здаються …………………………………………………………14

Полює снайпер хижо у приціл ……………………………………………………………….14

Всім загиблим воїнам АТОта ООС посвята …………………………………………………15

По окопу ударили танки ………………………………………………………………………15

Запрацювали танки і гармати  ………………………………………………………………..15

Привіт зі Сходу  ……………………………………………………………………………….16

Ми зустрілись не тою весною ………………………………………………………………. 16

Довкола вибухи й злива зі свинця ……………………………………………………………17

Слава захисникам ……………………………………………………………………………..17

 Всю ніч не затихають кулемети ……………………………………………………………..17

Важко ………………………………………………………………………………………….18

Для нас …………………………………………………………………………………………18

Загинули хлопці у квітні…………………………………………………………………….. 19

Нам восьма фронтова весна …………………………………………………………………..19

Кричав шалено в рацію Андрій……………………………………………………………… 19

Б’є автомат, гуркочуть кулемети ……………………………………………………………..20

Здригнули землю зранку міномети …………………………………………………………..20

На шевроні синьо-жовтий прапор…………………………………………………………… 20

Ятрить на серці нова рана ……………………………………………………………………..21

Весняний ранок ………………………………………………………………………………..21

Над головами березневе небо……………………………………………………………. 22

Добровольцям ……………………………………………………………………………. 22

Втомлені очі, обпечені руки……………………………………………………………… 22

Посвята батальйону «Фенікс»  …………………………………………………………….23

Пів-ранку били кучно міномети………………………………………………………….. 23

Полює снайпер вдень та й уночі…………………………………………………………. 24

Сказали нам: «Вантажимось на борт…………………………………………………….. 24

Одна історія …………………………………………………………………………………25