Урок "Жанрова різноманітність гумористичних творів (анекдоти, байки, усмішки, гуморески, співомовки та ін.). Велика роль гумору в житті українців."

Гумористичне і сатиричне зображення. Жанрова різноманітність гумористичних творів (анекдоти, байки, усмішки, гуморески, співомовки та ін.). Велика роль гумору в житті українців.

Мета: домогтися розуміння учнями ролі гумору в житті україн­ців; виробляти вміння розрізняти жанри гумористичних творів, розповідати про особливість побудови байки; розвивати культуру зв’язного мовлення, вміння зіставляти описане в байці із сьогоднішнім реальним життям; грамотно ви­словлювати власні думки, судження, логічно й послідовно аргументувати свої міркування; формувати активну життєву позицію.

Тип уроку: засвоєння нових знань.

Хід уроку

І. Організаційний момент

ІІ. Актуалізація опорних знань

Бесіда за питаннями:

• Чому і над чим сміється людина?

• Який буває сміх? (Доброзичливий, жорстокий, гострий, злий). Правильно, а тому серед комічного можна виокремити жанрові різновиди – гумор (анекдот, усмішка, гумореска, співомовка) та сатира (байка)

• Що вам відомо про такий  вид літературного жанру, як акровірш? (Акровірш - вірш, в якому перші літери кожного рядка, прочитувані згори вниз, утворюють слово або речення, найчастіше — ім'я того, кому присвячується акровірш.)

Ніжна, мила і грайлива,
А, бува, що і лінива.
Танцювати вона любить,
Асю кішку приголубить.
Любить віршики складати
Ох, і гарна, що й казати!
Черевички модні має,
Казки братику читає…
А скажіть, хто її знає?

• Які байкарі світової літератури вам відомі? (Езоп, І. Крилов, Жан де Лафонтен)

ІІІ. Оголошення теми, мети уроку. Мотивація навчальної діяльності

IV. Основний зміст уроку

Гумор і поезія є золотими воротами

до всього чесного, благородного, прекрасного.

А. Шопенгауер

1. Роль гумору в житті українців

«Треба любити людину. Більше, ніж самого себе. Тільки тоді ти маєш право сміятися. І тоді людина разом з тобою буде сміятися... із себе, із своїх якихось хиб, недоліків», — так зазначав у своєму щоденни­ку Остап Вишня. І дійсно, сміятися треба вміти так, щоб не образити, не поранити людську душу, навіть говорячи про найнепривабливіші речі. Творча натура будь-якого гумориста: пильно підмічати в житті всі нега­разди, вади, болі, пропускати їх крізь своє серце, а потім шукати дотеп­не, влучне слово, щоб дошкульно висміяти чи доброзичливо покепку­вати над ними. Завдання це нелегке: як же треба любити людину, щоб, глузуючи з неї, дбати про її і всієї нації моральне здоров’я!

Із сумною іронічною посмішкою розкривають гумористи і менталі­тет українця, його негативні національні риси.

Але творче кредо письменника-гумориста — писати щось веселе; тому найвищий гонорар для гумориста — веселий блиск в очах народу.

2. Жанрова різноманітність гумористичних творів.

Як я  уже згадувала, серед комічного можна виокремити такі два основні жанрові різновиди – гумор (анекдот, усмішка, гумореска, співомовка) та сатиру (байка).

Гумор – доброзичливий, жартівливий сміх, що допомагає виправити певні вади людського характеру, недоліків поведінки тощо.

Сатира – гостре висміювання, критика чогось або когось, його поведінки.

Серед гумористичних творів широкою популярністю в українського народу користуються такі:

• Анекдот (від гр. aneсdotos — неопублікований) — жанр фольклору — коротка жартівлива розповідь про якийсь цікавий життєвий випадок з несподіваним і дотепним закінченням.

Н-д: Пряма мова

— Що таке пряма мова? — запитує вчителька Василька.

— Ну, це коли людина про щось говорить відверто!

— Наприклад?

— Я не вивчив уроку.

• Байка — невеликий, здебільшого віршований повчально-гуморис­тичний чи сатиричний твір з алегоричним змістом, в якому людське життя відтворюється або в образах тварин, рослин і речей, або зве­дене до простих і умовних стосунків.

Байка

КУРКА ТА ЛИСИЦЯ

Якось зранку в поле вийшла

Курка погуляти –

На сонечко подивитись,

Їжі пошукати.

Тільки щось знайшла в травиці,

Дзьобик свій відкрила,

Як з’явилася лисиця,

За горло вхопила.

- То вже кінець мені буде?!

– Курка загорлала.

 - Я ж іще, лисичко люба,

Та і не снідала.

Вдома ждуть мене курчата

– Пухкенькі клубочки.

Я їм і за маму, й тата

– І синам, і дочкам.

 Випустила курку лиска:

- Кажеш, маєш діти?

Маю й я, то може будем

Сім’ями дружити?

- Буду тільки рада тому

 – Дружбою твоєю.

- То веди мене додому,

Познайом з сім’єю.

Сполошилась курка сіра:

- Що воно робити?

Як приведу в хату звіра,

Згину я і діти.

Та й згадала, що капкан є

В саду, біля хати.

 Ставив ще торік господар,

Щоб тхора злапати.

- Поведу я рудохвосту

Городом до саду.

Попаде лисиця просто

В тхорячу засаду.

Вголос мовила:

 - Ходімо, дорога лисице,

Є гостинці в мене в сховку,

Прийму, як годиться.

От пішли вони городцем

Та до зелен-саду.

Курка піднялась, лисиця

Попала в засаду.

 - Ой-ой! Згинути я можу!

 Ой! Рятуй, благаю!

- Чим же я тобі поможу?

 Сил таких не маю.

Зате встигла зрозуміти,

Не скінчивши й школи:

Лиси із курми дружити

Не будуть ніколи!

• Усмішка — різновид фейлетону та гуморески, введений в українську літературу Остапом Вишнею.

• Гумореска — невеликий віршований, прозовий чи драматичний твір з комічним сюжетом, відмінний від сатиричного твору легкою, жар­тівливою тональністю.

На уроці два Миколи

Про майбутнє мріють:

— Я відразу після школи

В фермери повіюсь.

Цього я давно чекаю,

Хочу жить в достатку.

Продам м’ясо —

і придбаю

Тракторця спочатку.

Через рік на «мерседеса»

Зароблю спокійно.

Бо для фермера колеса —

Це завжди надійно.

Оженюся на Марічці,

 Будинок збудую...

 — Ну, тоді я стану слідчим

 І все... конфіскую.

• Співомовка — короткий віршований ліро-епічний твір, часто побудова­ний на якомусь народному анекдоті, приказці або казковому мотиві.

Свиня свинею

Степан Руданський

Несе мужик у ночовках

Додому свячене:

Яйця, паску, і ковбаси,

Й порося печене.

І порося, як підсвинок,

Та ще й з хроном в роті.

Несе, бідний, та й спіткнувся

У самім болоті.

І схибнулись нові ночви,

Затряслось свячене,

І в болото покотилось

Порося печене.

Глянув мужик на болото,

Посвистав до лиха,

Одвернувся, набік плюнув

Та й промовив стиха:

«Та свиня таки свинею!

Правду кажуть люди:

Святи її, хрести її —

Все свинею буде!»

• Фейлетон — художньо-публіцистичний жанр літератури, в основі якого лежать реальні факти, зображені в сатиричному або гуморис­тичному плані.

3. Теорія літератури

Визначення понять «алегорія», «мораль»; особливості байки як лі­тературного жанру.

Алегорія (гр. allegoria — іномовлення) — вид метафори: іномовне зо­браження предмета чи явищ через інші, подібні до них, з метою наоч-но показати їх суттєві риси. Використовується, як правило, у загадках, байках і відзначається загальновпізнавальним характером. Наприклад, у байках через характери дійових осіб — тварин і звірів — зображено риси людей, їх вдача; назви дійових осіб у таких випадках пишуться з ве­ликої літери: Вовк і Ягня, Лисичка й Журавель.

Мораль — повчальна частина байки.

Особливості байки:

а) розповідь про подію;

б) невелика кількість дійових осіб;

в) алегорична спрямованість;

г) повчальна значимість (мораль);

д) складається з двох частин: розповідної та повчальної.

V. Підсумок уроку.

— Яка ж роль гумору і сатири в житті людей?  (Відповіді учнів)

Вчитель. Дійсно, гумор і сатира потрібні для того, щоб вилікуватися від усього хибного, поганого, некрасивого. Сміх потрібний, щоб ми весело прощалися зі своїми недоліками, щоб веселіше жили.
Думаю, що сьогоднішній урок викликав у вас щиру посмішку, зацікавлення до гумористичних творів.
А коли у висміяних персонажах побачите нібито себе, свою поведінку, то смійтесь разом з друзями і лікуйтеся від недоліків.

V. Домашнє завдання.

За вибором учнів.

1)Скласти акровірш про власне ім’я.

2) Самостійно скласти гумористичний твір чи записати курйозний випадок, який трапився з вами у школі, вдома.

Додаток

Міні-спектакль із життя учнів на уроці, перерві і вдома за прочитаними самостійно творами.

Дія І. Урок української мови
(Дзвінок на урок. Учні займають свої місця. Роль учителя виконує теж учень).
1. — Віталію, йди до дошки.
Постояв Віталій, постояв біля столу та й каже:
— Я не виконав домашнє завдання.
— Чому?
— У нас нещастя!Захворіла мама.
— Захворіла? Коли? — здивувалася вчителька.— Я ж її вчора в кінотеатрі бачила.
 — Ех не те сказав, треба було про бабусю сказати, вона ж рідко в кіно ходить. 
 2. — Діти, перекладіть з української мови російською слова морква, квасоля, цибуля за зразком: «картопля — картофель». 
— Картопля — картофель, морква — моркофель, квасоля — квасофель, цибуля — цибуфель.
3. — Що ставиться в кінці питального речення?
— Знак питання.
— Добре, сідай.
— А окличного?
— Знак оклику.
— Добре, сідай.
— Розповідного?
— Знак розповіді...
— Неправильно. Придумай розповідне, питальне та окличне речення.
— Учитель захворів. Це правда? Ура!
4. — Олесю, провідміняй дієслово ходити
— Я йду, ти йдеш...
— Швидше, Олесю!
— Я біжу, ти біжиш.
5. — Дітки, придумайте до слова трава однокореневе слово.
— Сіно.
6. — Учні, хто скаже, що таке пряма мова?
— Це коли говориш правдиво і відверто.
— А що таке кур'єр?
— Кур'єр — це той, що курями торгує.
7. — Учні, а ви вже писали листи?
— Так.
— Ну-то послухайте, якого листа написав Коржик, який ходить до третього класу:
Петя Коржик, той, що ходить
До третього класу,
Листа в село накарлякав
Дядькові Панасу:
«Добрий день вам, дядьку й тітко!
Я ходжу до школи
І чув, що ви на тім тижні свиню закололи.
Ми вас просимо у гості,
Татко, я і мати,
І всі разом на вокзалі
Будем зустрічати.
Я вас перший на пероні між людьми побачу.
Держіть в руках банку смальцю
І ногу свинячу.
— І ви так пишете?
— Ні!
— Молодці.
8. — Як на твою думку, Васильку, слово «штани в однині чи в множині?
— Я так думаю, що верхня частина в них однина, а нижня — множина.
9. — Олеже! Я задала твір про молоко на З сторінки, а ти написав лише півсторінки. Чому?
— А я писав про згущене молоко.
10. — Діти, трапилась дивна історія. З оповідання втекли слова! Їх треба обов'язково повернути на місце. А слова ось які: клякса, морква, щеня, молоток, яєчня, кішка, Наталя, каша, мама. Гарненько поду¬майте, як розставити їх по місцях.
— А що тут думати? — закричав Сергійко і підняв руку.
— У мене готово.
— Прочитай, що в тебе вийшло.
— Славко з'їв велику апетитну кляксу. Мишко по¬садив у зошиті моркву. Тато прибивав поличку ще¬ням! Молоток вищав і махав хвостом. Потім прийш¬ла з роботи яєчня й стала готувати обід. Кішка шипіла на сковороді. В каструлі булькала Наталя. Ка¬ша кашляла, і її поклали в ліжко. Мама форкала й ви¬гинала спину.
(Всі діти засміялися й закричали:
— Не так! Не так!
— А як? Ану, подумайте вдома! А зараз перерва. Урок закінчено.
(Дзвенить дзвінок. Діти ведуть себе, як на перерві, розмовляють).

Дія II. Перерва
1. Марійка:
— Павлику, а чому це ти, коли терликаєш на своїй скрипці, обов'язково відчиняєш вікно?
— А це для того, щоб чули наші сусіди. Усі вони збігаються і просять мою маму не примушувати ме¬не більше грати.
2. — Тарасе, чому ти так часто лупцюєш Марійку?
— Це щоб ніхто не здогадався, що я її люблю.
3. Вася:
— Мій брат Боря розумніший за твого брата. В цьому році він вже вчиться у сьомому класі.
— Подумаєш,— каже Петя.— Мій брат Коля у сьо¬мому вже три роки вчиться!
4. — Женя, ти кого більше любиш — брата чи се¬стру?
— Сестру.
— Чому? Вона ж усі книги порвала?!
— За це її й люблю. Колись забув біля неї щоден¬ник — на клапті порвала.
5. — А мій тато багатший від твого!
— А мій розумніший!
— А мій твоєму гроші позичив!
— А мій твоєму не віддасть!
6. — У нас є кольоровий телевізор,— хвалиться Андрійко.
Петрик:
— У нас — автомобіль «Жигулі».
Маринка:
— А у нас тепер усе є. Тато привіз із відрядження радикуліт, а мама сказала: «Нам цього тільки й не ви¬стачало!»
7. У клас вбігає учень:
— У шкільній роздягальні погасло світло.— Як тепер ти пізнаєш своє пальто?
— По ґудзиках.
— По ґудзиках?! Цікаво, а які ж вони в тебе
— У мене їх жодного немає. (Лунає дзвінок. Розпочинається урок)

Дія III. Урок
1. Вчитель-учень:
— Ваш учитель біології захворів.
— Ура!
— Але урок проведу я. Ми поговоримо на різні теми , і, заодно, проведу виховну годину.
— Отже, скажіть, чому птахи відлітають у теплі краї?
— Бо як підуть пішки, витратять на дорогу багато часу.
2. — Скажіть, чим відрізняються свійські тварини від диких?
— Дикі тварини ніколи не віддають добром молоко та яйця.
3. — Діти, які види транспорту ви знаєте?
Ігор:
— Автомобільний, залізничний, морський, пішохідний.
4. — Як ти гадаєш, Максиме, що важливіше: сонце чи місяць?
— Місяць.
— Чому?
— Тому що місяць світить уночі, коли темно, а сонце — вдень, коли й так видно.
5. — Дітки, ложку золоту я покладу в кислоту, ясніть, якщо хто знає, чи розчиниться вона?
Всі гукнули хором:
— Ні-і-і!
— А чому?
— Бо інакше ложку ту ви б не клали в кислоту
6. — Олегу, іди до дошки. То що таке одноклітинні?
— Одноклітинні... Одноклітинні... Це... Це...
— Амеба... Амеба... Туфелька...,— шепочуть з класу
— А, згадав! Одноклітинні на небі в туфельках.
— Скільки тобі поставити?
— Чотири.
— Ну, сідай, «Амеба в туфельках».
7. — Давайте, учні, поговоримо про бюджет Хто розповість? Ну, розповідай, Іванку.
— Тато заробляє в місяць 120 грн. а мама — 80. На харчові продукти йде 100 грн. На одяг, взуття 100 грн., а на ощадну книжку — 200 грн.
— Сідай, Іване, не знаєш арифметики.
— Це ви не знаєте мого тата й маму!
8. — Васильку, якщо я дам тобі три груші, то як ти їх розділиш на п'ятьох дітей?
— Зварю компот.
9. — Михайлику, якщо на столі сидять чотири мухи, і я одну вб'ю, то скільки зостанеться?
— Одна,— та, що вбита.
10. Учителька:
— Лесю у твого брата п'ять яблук, а ти в нього два забереш. Який буде результат?
— Він мене відлупцює.
11. — Де вперше одержав перемогу Суворов?
— На 104-тій сторінці підручника.
12. — Учні! Юрій Долгоруков заснував Москву 850 років тому.
— Ну і пам'ять у Вас!
13. — Діти, назвіть три речі, без яких людина не може жити.
— Сніданок, обід, вечеря.
14. — Діти, чим нам допомагають птахи!
— Птахи нам допомагають дзьобати комах.
15. — Як буде у множині «дитина»?
— Близнята.
16. — Іванку, які ти знаєш теплі, лагідні слова?
— Шуба, рукавички, чай...
17. Вчитель:
— Добре, а тепер проведемо виховну годину. По¬говоримо про все. Іване, якби ти знайшов 5 гривень, що б ти зробив з грошима? Залишив би собі?
— Ні, вчителько.
— Молодець! А що б ти з ними зробив?
— Купив би собі цукерки.
18. — Юрку, ти знову сьогодні запізнився на пер¬ший урок?
— Так, я заспав, бо нікому було мене розбудити,— мама й тато на роботі.
— А хіба у вас немає будильника?
— Є, але він завжди дзвонить тоді, коли я сплю.
19. — Як треба зберігати підручник, щоб він завжди був новим і чистим?
— Краще його зовсім не носити до школи.
20. — Андрію, ти знову двійку з математики схопив?
— Так це ж ви посадили мене до Валі, а який з неї математик?!
21. — Васильку, а чому ти несеш щоденник на підпис дідусеві, а не татові?
— Дідусь воював — він уже нічого не боїться.
22. — Сергійку, чому це твоя мати не була на батьківських зборах?
— Я їй не сказав.
— Чому?
— Бо кожного разу, коли вона побуває на них, у неї голова болить, тому я її пожалів.
23. — Учні, підійміть руку ті, хто допомагає батькам. Руслано, а ти чому не допомагаєш?
— Коли я хочу вранці ліжко застелити, татко ка¬же: «Відпочивай, доню, бабуся все тобі зробить, все одно тільки сидить у хаті».
24. — У кого вдома є корова?
— У мене.
— То розкажи, як вона виглядає?
— А вона тепер ніяк не виглядає. Татко на зиму всі дірки забили дошками.
25. Учень:
— Я завтра до школи не прийду
— Чому?
— Бо я захворію.
— А що у тебе болить?
— Бабуся завтра має приїхати.
26. — Дітки, наведіть найпоширеніший вигук, який ви чуєте вдома.
— А щоб ти смоли напився! Де дів гроші?
— А щоб ти крізь землю провалився!
— А щоб ти згорів разом з нею!
Вчитель.
— Дуже добрі слова ви чуєте вдома.
27. (Лунає дзвінок). Вчитель:
— Урок закінчився. До побачення! А ти, Васю, зачекай мене, я йду до твоїх батьків.

(Учні діляться на три сім'ї. Перша сім'я: батько, мати, син, дідусь, тітка).

Дія III. Вдома
1. Доброго дня. Я — вчителька вашого сина, він погано вчиться.
— А в якому він класі? — питає стурбований татусь.
2. Батько.
— Васильку, ану дай сюди свій щоденник. Чом ти тільки двійки та трійки приносиш?
— Тату, треба з найменшого починати.
3. Сценка «Буйні предки»
Вдарив батько спересердя Хлопчика малого.
Той поплакав, переплакав
Та й питає в нього:
— Тебе, тату, бив твій тато?
— Бив, та ще й немало.
— Ну, а тата твого били?
— Теж перепадало.
І сказало хлопченятко,
Заломивши ручки:
— Тепер ясно, звідки в тебе
Хуліганські штучки.
4. Сценка «Коріння і насіння»
— А ти, тату, в школі вчився?
— Вчився, так, Васильку.
— А то правда, що ти, тату,
Був одержав двійку?
— Було таке, траплялося...
Хлопчик засміявся:
— Тоді мама правду каже,
Що я в тебе вдався.
5. Приходить тітка в гості до Василька:
— Васильку, це тобі,— і подає йому цукерки
Мама:
— Васильку, а що треба говорити, коли пригощають?
— Дайте ще.
6. Тітка:.
— Васильку, а який твій найулюбленіший предмет?
— Телевізор!
7. Мама:
— Васильку, якщо ти пообіцяєш мені ніколи не ка¬зати слово «до чорта», то я тобі дам 50 копійок.
8. Василько:
— Дідусю, допоможи мені задачу розв'язати!
— А ти вже над нею думав?
— Так.
— І що ж ти придумав?
— Що краще спитати в тебе.
9. Мати:
— Васильку, де ти взяв цей м'яч?
— У Сергія.
— А він про це знає?
— Авжеж! Хіба не чути, як він плаче на вулиці?
10. Приходить сусід.
— Сусіде, ви вже зробили внукові домашнє за¬вдання з математики?
— Зробив.
— Дайте списати.

(Інша сім'я: мама, бабуся, донька).
1. Мати — доньці:
— Чому ти так пізно повернулася додому?
— Я була в Марійки — допомагала їй робити уроки.
— Та вона ж відмінниця!
— Я допомагала Марійці робити мої уроки.
2. Донька:
— Мамо, ти пам'ятаєш вазу, яка переходить у нашій родині з покоління в покоління.
— Так, ну і що?
— Так от, моє покоління її щойно розбило.
3. — Голова болить, аж тріщить,— жаліється бабуся.
— А чому не чути тріску? — запитує цікава онучка.
4. Не вірю я приказкам!
— Чому?
— Приказка каже, що мовчання — золото. Я мовчала на уроці, а вчитель мені двійку поставив.
5. — Мамо, наш учитель нічого не знає.
— Чому ти так вважаєш?
— Бо він весь час запитує нас.
6. Дочка серйозно філософствувала:
— Чи знаєте, мамо, про що я найбільше мрію?
— Звідки мені знати?
— Дуже хочу, щоб у нас було три корови — біла, чорна і жовта.
— Нащо нам аж три корови? Одну нічим годувати.
— Три — ліпше. Біла б давала для татка й бабки молоко, чорна б тебе забезпечувала кавою, а жовта мене — лимонним соком. Ой, дуже люблю сік! (Дівчинка жадібно облизує губи).

(Інша сім'я: батько, мати, бабуся, діти).
1. Бабуся каже онукові:
— Полічи, скільки тобі років. За кожен рік дам тобі по цукерці.
— Краще я порахую твої роки,— пропонує той.
2. — Мамо, мене побили.
— Але за віщо?
— Бо я дав тому хлопцеві списати в мене задачі.
- Ти даєш списати, та тебе ще й б’ють?
— Так,— зітхнув Іван.— Я всі задачі розв'язав неправильно.
3. — Ти вже вивчив уроки? — питає батько Сергійка.
— Якщо йти до магазину, то ще ні, а якщо у кіно, то вже!
4. — Чому ти так часто почав одержувати двійки з математики? — проглянувши Славкові зошити дивується мама.
— Та мене від Вітька Гурова до Мишка пересадили, а який з нього математик! — відповідає Славко.
5. Тато обійняв за спину:
— Вивчив щось чи ні?
Множення таблицю, синку,
Розкажи мені!
Та не думай хитрувати! —
Тато нахилився.—
Дай-но! Буду слідкувати,
чи не помилився.
6. — Михайлику, що тобі подарувати на день народження?
— Ключ від буфета, де ти ховаєш цукерки.
7. Сценка «Де беруться діти»
— Де взялися ми? — онуки спитали в бабусі.
А бабуся пояснила в старовиннім дусі:
— Тебе знайшли у капусті,
Тебе — в бараболі,
Тебе знайшли під вербою,
Тебе — на тополі.
Тебе знайшов біля клуні
На соломі татко...
І тут обізвалося якесь онучатко:
— От сімейка, так сімейка.
Хоч тікай із дому.
Хоч би ж одне появилось
На світ по-людському!