Урок "Звичаї, традиції українців. Єдність світу природи і світу дитячої душі. Образ и гусей-лебедів." ( М. Стельмах "Гуси-л ебеді летять")

ВІДДІЛ ОСВІТИ ВАСИЛЬКІВСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ

НАУКОВО-МЕТОДИЧНИЙ ЦЕНТР

ВАСИЛЬКІВСЬКИЙ АКАДЕМІЧНИЙ ЛІЦЕЙ "УСПІХ"

Розробка уроку

Українська література

Розділ:  Про минулі часи. 7 клас

Підготувала

Попель Людмила Василівна, учитель української мови та літератури, Васильківського академічного ліцею "Успіх" м. Васильків

2019

Українська література. 7 клас

Тема:  Звичаї, традиції українців. Єдність світу природи і світу дитячої душі. Образи гусей-лебедів. ( М. Стельмах "Гуси-лебеді летять")

Мета:  З’ясувати, які звичаї, традиції та образи описав автор у своєму творі; охарактеризувати світ природи і світ дитячої душі; пояснити роль образного бачення світу в житті людини; розвивати критичне мислення учнів, формувати вміння самостійно робити висновки щодо вчинків літературних героїв; розкрити символіку образів лебедів; розвивати зв’язне мовлення, фантазію, творчу уяву; прищеплювати інтерес та пошану до народних традицій і звичаїв, любов до навколишнього світу.

Тип уроку:  урок закріплення знань, умінь, навичок.

Методи, прийоми і форми роботи: слово вчителя,  методи "З-Х-Д", "Уточнюючі запитання", "Асоціативний кущ", "Одне слово",  "Лист самооцінювання", групова робота,  бесіда.

Обладнання: портрет Михайла Стельмаха, презентація, роздаткові матеріали,  листи самооцінювання.

Хід урок

І. Організаційний момент.  Забезпечення емоційної готовності.

Учитель. Пройшло століття — все довкіл змінилось.
Хоч для історії і вік — не час,
Що є тепер, тим людям і не снилось.
Та сьогодення всіх вражає й нас.
Бо кожен день несе нас до вершини,
Нові дарує мрії й відкриття,
Захоплення і диво для людини.
Таке у нас сьогоднішнє життя.

Та ми в минуле прагнем повернути,
Коли прапрадіди ось тут жили.
І пригадати нині призабуте:
Які вони традиції несли,
Які були в них звичаї і жарти,
Пісні і думи, прагнення мети...
Минуле забувати нам не варто,
Щоб у майбутнє праведно іти.

ІІ. Актуалізація опорних знань учнів.

 Дайте відповідь на запитання: "Чи можна в сучасному світі обійтись без традицій та звичаїв?" Обгрунтуйте свою думку.

 Які звичаї є у ваших родинах?

(Виступи учнів , розповіді про сімейні звичаї і традиції)

ІІІ. Оголошення теми й мети уроку.  

 Діти, сьогодні ми з вами живемо в чудовий час, користуємося досягненнями науки й техніки, маємо швидкий доступ до будь-якої інформації, озброєні ґрунтовними знаннями, чимало знаємо та вміємо. А ще недавно люди жили зовсім по-іншому. Вони багато фізично працювали, щоб забезпечити себе всім необхідним для життя, виконували різні роботи, про які ми сьогодні й не здогадуємося, та й відпочивали зовсім не так, як ми тепер. Але всі кращі надбання й досягнення нашого народу, його звичаї й традиції, пісні та думи не зникли, не відійшли у вічність, вони збереглися й донині не тільки в генетичній пам’яті, але й у теперішній культурі, у побуті, у звичаях, тобто в нашому серці, як щось дороге й трепетне, притаманне тільки нам, українцям. Тому ми час від часу повертаємося до народного джерела, до традицій і звичаїв, з яких беремо наснагу й сьогодні, бо все це наше, рідне, добре, любе та миле нашому серцю.

 Сьогодні ми продовжимо знайомитися із змістом повісті М. Стельмаха «Гуси-лебеді летять», у якій  автор відобразив побут і звичаї простих селян, їхні щоденні турботи та взаємозв’язок з природою. Увесь твір  пронизаний  народною мудрістю. Із перших сторінок ми потрапляємо у дивовижний світ казки.

ІV. Сприйняття й засвоєння навчального матеріалу.

Та спершу пропоную заповнити таблицю "З-Х-Д"

Орієнтовна таблиця "З-Х-Д"

 Ми заповнили з вами перші дві колонки. Для того щоб дати відповіді на поставлені питання та заповнити третю  пропоную роботу в групах.  Кожній групі буде дано уривки  з тексту, який потрібно опрацювати і виконати завдання до нього.

Робота в групах

1 група: "Природа і головний герой"

1.  Прочитайте уривки. 

2. Стисло передайте їх зміст.

3. Виокреміть з кожного головну думку.  Підтвердіть цитатою.

4. Підведіть підсумки ,  давши відповідь на запитання:

Який вплив справляє природа на внутрішній світ Михайлика?

Уривки з твору:

1.  Прямо над нашою хатою пролiтають лебедi. Вони летять нижче розпатланих, обвислих хмар i струшують на землю бентежнi звуки далеких дзвонiв. Дiд говорить, що так спiвають лебединi крила. Я придивляюсь до їхнього маяння, прислухаюсь до їхнього спiву, i менi теж хочеться полетiти за лебедями, тому й пiдiймаю руки, наче крила. I радiсть, i смуток, i срiбний передзвiн огортають та й огортають мене своїм снуванням.

Я стаю нiби меншим, а навколо бiльшає, росте i мiниться увесь свiт: i загачене бiлими хмарами небо, i одноногi скрипучi журавлi, що нiкуди не полетять, i полатанi веселим зеленим мохом стрiхи, i блакитнава дiброва пiд селом, i чорнотiла, туманцем пiдволохачена земля, що пробилася з-пiд снiгу.

... А віща скрипка i срiбний вiдгомiн бринять, єднаються над моїм дитинством, пiдiймають на крила мою душу i забирають її в нерозгадану далину. I хороше, i дивно, i радiсно стає менi, малому, в цiм свiтi...

— От i принесли нам лебедi на крилах життя, — говорить до неба i землi мiй дiд Дем'ян; у його руцi весело поблискує струг, яким вiн донедавна вистругував шпицi.

— Життя? — дивуюсь я.

— Еге ж: i весну, i життя. Тепер, внучку, геть-чисто все почне оживати: скресне крига на рiках та озерах, розмерзнеться сiк у деревах, прокинеться грiм у хмарах, а сонце своїми ключами вiдiмкне землю.

2. Веселi й забрьоханi, входимо в лiс. По ньому зараз у верховiттi i низом гуляють шуми. Це, видать, очiкуючи весну, гомонить душа лiсу. Хоча я й дуже люблю лiс, але побоююсь його душi, вона, як розсердиться, то заведе тебе в такi нетрi, де люди не ходять, де сокира не гуляє.

 А ще я люблю, як з лiсу несподiвано вигулькне хатина, заскриплять ворiтця, побiжать стежки до саду i до пасiчиська. I люблю, коли березовий сiк накрапає iз жолобка, вiн так гарно вистукує: "тьоп-тьоп", що неодмiнно завернеш до нього i присядеш навпочiпки. Також люблю напасти на лiсове джерело i дивитись, як воно коловертнем викручується з глибини. I люблю, коли гриби, обнявшись мов брати, збирають на свої шапки росу, i люблю восени по колiна ходити в листi, коли так гарно червонiє калина i пахнуть опеньки.

Я охоплюю обома руками березу, притуляючись вухом до неї, але вона мовчить, бо ще не розмерзся пiд корою сiк, ще мертво у лiсi. На вершечку береста обiзвалася сойка.

3. За хмарами-хмарами куталось сонце; воно зрiдка опускало пiд краї неба iмлавi просвiтки, i тодi земля трималась на них, мов колиска. Навколо тихо бринiв золотий пiвсон передосiннього степу. Здалеку, наче по блакитнiй водi, поволi пропливав приломлений до плуга орач, а за ним, бiля самого неба, вiтряки намотували на свої крила бабине лiто i час...

Я i досi завжди з хвилюванням входжу в передосiнню золотисту втому полiв, я i досi не можу спокiйно дивитися на останнi, сизi вiд негоди, вiтряки, на цi добрi душi українського степу, що вiками вписували в сторiнки хмар i неба нелегкий лiтопис хлiборобської долi.

Менi iнодi здається, що я теж схожий на вiтряка, який основою, хрестовиною тримається чорної, репаної землi, а крилами жадає неба...

4.  Iнша справа знайти боровика! Вiн так умiє притаїтися, що не кожний, навiть зiркоокий, побачить його. Для мене зустрiч з боровиком чи бiльш безпечним красноголовцем, який дуже полюбляє хвалитися своєю шапкою, завжди буває несподiваною i радiсною. I я не можу, як iншi, одразу хапати гриба; менi треба придивитися, присiсти, погомонiти з ним, а потiм уже орудувати кiскою.

— Добрий день, хлопцi-красноголовцi! — кажу я до них, а вони мовчать.

5.  Сиплеться, осипається листя, гнуться, горбляться берези, плаче i посмiхається крiзь сльози осiнь i натрушує журбу на мою наболiлу душу. Поменшав свiт, померхли днi мої, а ночi так тривожать, що я прокидаюсь мокрий од слiз. Мамина рука витирає їх, а голос тихо-тихо заспокоює мене:

— Не плач, Михайлику, не плач, любий...

2 група:  "Загальнолюдські цінності в родині"

1.   Прочитайте уривки. 

2. Стисло передайте їх зміст.

3. Виокреміть з кожного головну думку. Підтвердіть цитатою.

4. Підведіть підсумки ,  давши відповідь на запитання:

Яких загальнолюдських цінностей та звичаїв навчали Михайлика його рідні?

Уривки з твору:

1. Перед тим як зайти в церкву, бабуся побожно перегнулася, зробив i я так, але, видать, не догодив i схопив саме те слово, якого ще не доказали вчора. В божому храмi страшенно пахло свiжовиробленими кожухами i розiгрiтим воском. I в бабинцi, i в притворах молилися люди, а мiж ними незграбився розчепiрений титар, якого боялася уся дiтвора.

 ... Бабуся, пересмiявшись iз того, що я зморозив, заганяє нас до хати, а сама ще йде поглянути на свою втiху — садок. Кожне деревце тут посаджене її руками, й до кожного з них вона мала своє тихе слово. Було так цiкаво слухати, коли бабуся, наче з рiднею, розмовляє з деревами, тому я й ув'язуюсь за нею. Але бабуся не полюбляє, щоб хтось прислухався до її розмови з садком. Тому вона зараз тiльки пiдiйшла до кiлькох дерев, поторгала їх руками, щось прошепотiла й незабаром повела мене в хату.

2.  Серед майстрового люду найбiльшої слави зажив мiй дiд Дем'ян, якого знав увесь повiт. Чого тiльки не вмiв мiй дiдусь! Треба десь зробити сiчкарню, драча, крупорушку чи керата, — спiваючи, зробить, дайте тiльки залiза, дерева i ввечерi добру чарку монопольки. А хочете вiтряка, то й вiтряка вибудує пiд самi хмари; у кузнi вкує сокиру, у стельмашнi злагодить воза й сани, ще й дерев'янi квiти розкидає по них.

Залiзо й дерево аж спiвали в дiда, поки сила не повиходила з його рук. Мiг чоловiк нехитрим iнструментом вирiзати i просту людину, i святого.

3. Я нiколи не бачив дружнiших людей, як мої дiди (дід і бабуся). В селянствi, та ще в нестатках, усього доводилось менi надивитись i начутись. Але жодна крихiтка житейського бруду не виповзла з двору моїх дiдiв, недобре слово з їхнiх уст не торкнулося жодної людини.

З незвичайної делiкатностi дiдуся дивувались i потроху пiдсмiювалися нашi вуличани. Де ж це видано так жалувати в селянствi жiнку, як жалував вiн? Коли дiдусь пiзно повертався з роботи чи заробiткiв, то шкодував будити свою дружину, а сiдав на призьбi коло її вiкна i отут, припадаючи росою, засинав до ранку. За це не раз його сварила бабуня. Дiд обiцяв, що бiльше цього не буде, i знову робив по-своєму.

4. В маминих устах i душi "насiння" було святим словом. I хоч не раз вона нарiкала на свою мужицьку долю з її вiчними супутниками — нестатками й злиднями, проте нiчого так не любила, як землю. Мати вiрила: земля усе знає, що говорить чи думає чоловiк, вона може гнiватись i бути доброю, i на самотi тихенько розмовляла з нею, довiряючи свої радощi, болi й просячи, щоб вона родила на долю всякого: i роботящого, i ледащого.

Коли на городi з'являвся перший пуп'янок огiрка чи зацвiтав повернутий до сонця соняшник, мати брала мене, малого, за руку i вела подивитися на це диво, i тодi в блакитнавих очах її назбирувалось стiльки радостi, наче вона була скарбничим усiєї землi.

 Вона перша в свiтi навчила мене любити роси, легенький ранковий туман, п'янкий любисток, м'яту, маковий цвiт, осiннiй гороб i калину, вона першою показала, як плаче од радостi дерево, коли надходить весна, i як у розквiтлому соняшнику ночує оп'янiлий джмiль. Вiд неї першої я почув про калиновий мiст, до якого й досi тягнуся думкою i серцем...

6. I досi з глибини рокiв озивається голос мого батька, який одного прихмареного ранку поставив мене, малого, радiсного i схвильованого, до плуга, а сам став бiля коней. Дома вiн про нашу працю говорив як про щось героїчне: "Хмари йдуть на нас, громи обвалюються над нами, блискавки падають перед нами i за нами, а ми собi оремо та й оремо поле".

... Вчився я добре, вчився б, напевне, ще краще, аби мав у що взутися. Коли похолодало i перший льодок затягнув калюжки, я мчав до школи, наче ошпарений. Напевне, тiльки це навчило так бiгати, що потiм нiхто в селi не мiг перегнати мене, чим я неабияк пишався.

Коли ж, прокинувшись одного ранку, я побачив за вiкнами снiг, усе в менi похололо: як же я тепер пiду до школи? В хатi цього ранку журився не тiльки я, але й мої батьки. Пiсля снiданку тато одягнувся у кирею ( верхній одяг) з грубого саморобного сукна i сказав:

— Снiг не снiг, а вчитися треба. Пiдемо, Михайле, до школи, — вiн узяв мене на руки, вгорнув полами киреї, а на голову надiв заячу шапку.

Отак перші дні зими тато заносив мене у школу, а після уроків знову загортав і ніс длдому... Якби тепер  запитали, яку найкращу одіж довелося мені бачити по всіх світах, я, не вагаючись, відповів би: кирея мого батька.

3 група: "Християнські та язичницькі звичаї та традиції "

1.  Прочитайте уривки. 

2. Стисло передайте їх зміст.

3. Виокреміть з кожного головну думку. Підтвердіть цитатою.

4. Підведіть підсумки ,  давши відповідь на запитання:

Які християнські та язичницькі звичаї та традиції описано у творі?

Уривки з твору:

 1. З щедрiвок, якi взимку виспiвувались пiд вiкнами добрих людей, я знав, що за плугом навiть сам бог ходив, а богоматiр носила їсти орачам. Тому й досi, коли я в полi бачу обрис жiнки, що несе обiд уже не орачевi, а трактористу чи комбайнеру, в моїй душi трепетно сходяться ранковi легенди минулого з сьогоднiшнiм днем...

2. Коли в хатi всi, окрiм цвiркуна, засинали, я навшпиньках пiдходив до печi, витягав з її челюстей жарину, роздмухував вогник, засвiчував каганець i забирався з ним на пiч. Тут я його так вмощував у закапелок, щоб свiтло не падало на хату. І ось тепер до мене починали стiкатися царi й князi, запорожцi й стрiльцi, чорти й вiдьми.

Тодi ще по селах i навколо них жила всяка нечиста сила, вона, як могла, збиткувалась над хлiборобом, його худiбкою та посiвами. I коли хтось ловив чорта чи вiдьму — теж не милував їх. Вiдьмi, як правило, вiдрубували руку, щоб вона не здоювала корiв, а чорта найчастiше запрягали в плуга, i вiн орав доти, поки не вiдкидав копита.

3. — Ось я тобi на самий Великдень справжню кумерцiю зроблю.

— На Великдень?

— Еге. Оцей рудий дiдько, що продав тобi "Три торби реготу", на великдень бере не тiльки цiлi крашанки, але й битки (биті крашанки): вiн дуже ласий до яєць — накришує їх у миску, солить i їсть ложкою, наче кашу. Сам бачив!

— Ну i що з того? — нiяк не можу второпати, куди тягне Гива мотузочок.

— Що? От за великоднi битки й накупуєш собi книг.

— Де ж я цих биток наберу?

— Натовчемо на цвинтарi! — впевнено каже Гива. — Я тобi до великодйя зроблю вощанку, i ти нею роздобудеш цiлу торбу крашанок, що торбу — цiлiсiнький мiшок!...

Першим до мене пiдскочив Миколин Iван. Вiн мiцно затис у руцi крашанку, пофарбовану вiдваром вiльхової кори, i жваво запитав:

— Потовкаємось?

— Та нi, почекаю, — неохоче кажу, бо хiба ж можна зобидити свого сусiда? Як-не-як, а в мене ж вощанка.

— Кого ж ти чекатимеш? Може, вчорашнього дня? — смiється Iван. Вiн уже встиг набити повну кишеню биток. — Може, тремтиш над своєю? — показує одним оком на мою вощанку.

4. — Мар'яна сказала. Вона вчора у нас рвала поповi черешнi й замовила перед татом словечко за тебе. Правда, вона славна?

— Дуже славна, — погоджуюсь я.

— А бачив, як вона вишиває гарно?

— Бачив.

— Вона якось у нас трохи вишивала, i не дiвочу, а парубочу сорочку. Мабуть, у неї вже є молодий.

— I це може бути, — кажу я трохи з жалем, бо шкода буде, як хтось забере Мар'яну i я бiльше не побачу її....

На вулицi стоять запряженi конi. Молодий, горбоносий парубок в шинелi красиво повертає голову до нас i приязно посмiхається. Батько першим пiдходить, здоровкається з ним.

— Зумiв же ти, парубче, назорiти дiвчину. Довго таку треба було попошукати.

— А я таки й довго шукав її. Три роки в сiдлi проїздив. Тому доля й нахилилась до мене, — сердечне говорить парубок i простягає руку молодiй: — Сiдай, Мар'яно.

Дiвчина проворно вискакує на пiдводу, а в цей час хтось тихцем торгає мене за рукав.

Я оглядаюсь. Бiля тину, з торбинкою через плече, непомiтно стала Люба. I в неї теж чогось висявають очi.

— Молода? — пiдводить голову на Мар'яну.

— Молода, — дивуюсь, як про це одразу могла довiдатися Люба.

— Ой, це так славно! — радiє дiвчина, не розумiючи, як менi важко прощатися iз Мар'яною.

5.  Гай-гай, уже й життя минуло їхнє, та й досi мої старi (дід і бабуся)  жили, наче молодята: не тiльки на людях, а й помiж собою вони увесь вiк були делiкатнi, уважнi, привiтнi.

Умiли шанувати i добрих людей, i мовчазну скотину, i святу працю, i святий хлiб, тiльки не вмiли шанувати свого здоров'я.

Отак бiля вiкна дружини i прихопив мого дiда останнiй осiннiй сон i простуда.

Прокинувся вiн на свiтанку з хворобою в грудях, її вже не змогли вигнати нi пiч, нi парене зерно, нi добра чарка.

Через три днi спочивав у домовинi. На подушцi бiля його голови востаннє лежали любисток, материнка й шальвiя... I хоч як я плакав, як благав, щоб вiн пiдвiвся, дiдусь вперше в життi не послухав мене...

Недовго пережила його й дружина: тяжко засумувавши, вона злягла, а коли почула свою смертну годину, пiдвелася, сама вибiлила стiни, помастила долiвку, принесла з городу прив'ялих чорнобривцiв, купчакiв i панiстки, розкидала по хатi i звелiла увечерi скликати рiдню.

 Представники з кожної групи представляють результати своєї роботи. Кожна група задає  по одному уточнюючому запитанню , для кращого розуміння почутого.

Орієнтовні зразки  початків запитань.

-«Якщо я правильно    зрозумів…?»
-«Ви (автор) маєте на увазі…?»
-«Це правильно, що…?»
-«Ви хотіли сказати…?»

 Отже, на які питання з колонки "Хочу дізнатися" таблиці  З-Х-Д  ми можемо дати відповіді, попрацювавши в групах?

(Діти пропонують варіанти відповідей.  Вчитель заносить висновки у третю  колонку таблиці)

 Звертаю вашу увагу на уривки з почату і кінця повісті. Чим вони перегукуються? (І на початку, і в кінці повісті  над Михайликом пролітають лебеді)

Що ми знаємо про лебедів?

(Відповіді учнів)

 Червоною ниткою  проходить у творі  образ гусей-лебедів. Вони виносять хлопчика  з біди у його казці. Чому саме лебедів  для цієї ролі  автор обирає, а не інших птахів?

Що ж вони символізують?  Що ж таке символ?

Символ (з грец. — знак, прикмета) — це умовне позначення якогось предмета, поняття, явища, процесу; художній образ, який відтворює певну думку, ідею, почуття. Наприклад, калина – символ кохання, Батьківщини.

Асоціативний кущ «Лебеді  - це символ...»

V. Закріплення знань, умінь і навичок. Рефлексія. Підсумок уроку.

 Чому автор починає і завершує твір описом льоту лебедів?

(Лебеді символізують плин життя – пройшов ще один рік. Вони також означають щасливе дитинство, чистоту, відродження)

 Які ще символи є в повісті? (Кирея, чоботи)

 Що  ми  дізналися про символіку лебедів і можемо записати у третю колонку таблиці? (Діти пропонують варіанти відповідей.  Вчитель заносить висновки у третю  колонку таблиці)

 Давайте проаналізуємо останню колонку нашої таблиці.

- Які ж звичаї та традиції зображено в творі М. Стельмаха?

- Яким чином відбувається єдність природи і світу душі Михайлика?

- Символом чого є гуси-лебеді?

 Повернемося до питання, з якого ми розпочали урок:

Чи можна в сучасному світі обійтись без традицій та звичаїв?  (Без збереження пам’яті про минуле немає майбутнього)

 Чи змінилася ваша думка? (Відповіді учнів)

 Проаналізуйте свою роботу на уроці і висловіть одним словом , що найбільше сподобалося.  (Висловлювання учнів)

Заповніть листи самооцінювання.

Листок самооцінювання

ПІ____________________________________________________________

Клас__________________

Дякую за співпрацю. Нехай у ваших душах залишаються тільки гарні спогади про дитинство, а гуси-лебеді приносять на своїх крилах щастя.

VI. Оголошення результатів навчальної діяльності (виставлення оцінок)

VII. Домашнє завдання.

Підготувати цитатну характеристику  Михайлика у вигляді подвійного щоденника

Список використаних джерел

1.  Авраменко О.М.  Українська література: підручник для 7 кл. загаьноосвіт. навч. закл./ О. Авраменко. - К.: Грамота, 2014. - 264 с., іл.

2. Пометун О.І. Навчаємо мислити критично: посібник для вчителів/

О.І. Пометун, І. М. Сущенко. - Д.: ЛІРА, 2016. - 144с.