Усний журнал "Генії українського перекладу"

УСНИЙ ЖУРНАЛ

Генії українського перекладу

Мета: розширити та поглибити знання учнів про українську перекладацьку школу; ознайомити учнів з традицією українського перекладознавства та непересічними постатями видатних перекладачів Г.Кочура та М.Лукаша; розвивати навички виразного читання, художньої розповіді, добору необхідного матеріалу; розвивати навички порівняльного аналізу різних варіантів перекладу;  виховувати почуття національної гордості за кращих представників українського народу, інтерес до перекладацької справи.

                                                                                   … треба, щоб слова

З багатих не зробилися убогі,
Щоб залишилась думка в них жива
І щоб душі поетової вияв
На нас, як рідний, з чужини повіяв.

        М. Т. Рильський

ХІД ЗАХОДУ

Учитель: Освічена людина не може уявити своє життя без геніальних творів В. Шекспіра і Данте, М. Сервантеса і Гете, В. Гюго і Ф. Шиллера, Ф. Петрарки і Д. Свіфта, О. Пушкіна і Л.Толстого… Світова література цивілізує людину, привчає її жити в широкому і відкритому світі. Ми читаємо видатні твори світового письменства в перекладах.

Учитель: А чи задумувались ви, коли вперше люди відчули потребу в перекладах та перекладачах?

Учень 1: Перекладач – дуже давня професія. За свідченням Геродота, у Давньому Єгипті існувала особлива каста династії перекладачів (або тлумачів, драгоманів). Отже, до того, як з'явилися перекладачі письмових текстів, давно вже були перекладачі усної мови. Потреба в перекладачах виникла тоді, як різні народи почали спілкуватися один з одним, торгувати, вести переговори про війну і мир.

Учитель: В історії кожного народу перекладу належить особлива роль. Він завжди є засобом спілкування, взаємопроникнення літератур, джерелом збагачення національної культури. Для народу українського, з огляду на його трагічну долю, переклад був засобом самоутвердження рідного слова, свідченням його спроможності передавати глибину думки і почуттів. Звідси – надзвичайно велика роль перекладача як посередника у зближенні народів і культур, як митця,  що засвідчує силу і досконалість рідного слова.

Учень 1: ХІХ століття було дуже плідним для українського перекладознавства. Важко навіть перелічити тих, хто зробив твори світового письменства доступними для українців. До перекладу зверталися Г. Квітка-Основ’яненко, І. Франко, М. Вовчок, П. Куліш, Л. Українка та інші. Саме Марку Вовчку Жуль Верн доручив переклад своїх творів російською мовою. З 1869 по 1876 рр. Марко Вовчок переклала і видала п'ятнадцять романів Жуля Верна.

Учень 2: На початку ХХ століття Микола Зеров, перекладацька спадщина якого величезна, створив своєрідну «академію» перекладацького мистецтва, виховав багатьох учнів. Але в 30-ті роки перекладацька справа зазнає занепаду. У той складний час на перекладацькій ниві виділявся Максим Рильський, його перу належать майстерні переклади віршів А. Міцкевича, роману О.Пушкіна «Євгеній Онєгін». У 60–70 роки знову відроджується українське перекладознавство, стає популярною ціла низка імен молодих перекладачів. Ці письменники вирізняються своєю ерудицією, знанням мов та перекладацьким талантом. Серед них Микола Лукаш, Василь Мисик, Григорій Кочур, Микола Терещенко, Дмитро Павличко, Дмитро Паламарчук, Леонід Первомайський.

Учитель: Пересічний читач, тримаючи в руках книжку світової літератури, часто навіть не підозрює, що її шлях на українську читацьку орбіту велично-трагічний, що встелений він не лише лаврами перекладацьких перемог, а й знівеченими долями перекладачів. Тернистим був і життєвий та творчий шлях двох, без перебільшення, геніальних українських перекладачів — Григорія Кочура та Миколи Лукаша.

Учень 3: Г. Кочур – зірка першої величини в українській культурі. Це надзвичайний ерудит, поет та історик літератури. Він знав понад 30 мов, а рідним словом володів досконало. Працював самовимогливо, жертовно, самовіддано, самозречено, постійно і невтомно.

      А розпочався його життєвий шлях у селі Феськівка Менського району на Чернігівщині 17 листопада 1908 року в родині селянина. Після закінчення школи стає студентом Київського інституту народної освіти, а потім викладає українську мову і літературу. У жовтні 1943 року – арешт у Полтаві органами НКВД і звинувачення в українському націоналізмові. Хоча під час суду винним себе не визнав, та на це тоді не зважали. Разом із дружиною Іриною Воронович Григорія Кочура засудили до 10 років концтаборів і 5 років позбавлення прав і відправили на шахти в Інту (Комі АРСР). Але там відбулося щось дивовижне, мабуть, навіть загадкове. У тих жахливих умовах неволі Кочур знаходив сили і можливості самовдосконалюватися, вивчати європейські мови і перекладати поезії українською.

Активне духовне життя допомагало протистояти реаліям каторги.

Учень 4: За «хрущовської відлиги» виникла мода на реабілітацію і зняття судимості. Отже, родина Кочурів не тільки вийшла на волю, а й домоглася зняття судимості (1962 р.). Після отримання дозволу виїхати в Україну, подружжя Кочурів оселилося в Ірпені, поблизу Києва, побудувало там будиночок з невеликим вишнево-яблуневим садком, і їхня садиба стала оазою для спраглої до духовного напою української інтелігенції.
За другої хвилі репресій серед української інтелігенції в 1973 році Григорій Порфирович був виключений зі Спілки письменників України (СПУ): попри тиск, не дав потрібних КДБ свідчень проти Є. Сверстюка. Був практично позбавлений можливості публікуватися.

Але увесь цей час він продовжував наполегливо працювати, бо не міг без цього жити. То був його духовний хліб, який аж ніяк не давав насущного...

У 1987–1988 роках почалося в нашому суспільстві національне відродження. Змінилася ситуація й у Спілці письменників. Григорія Порфировича було поновлено. У 1989 році вийшла невелика збірка його віршів «Інтинський зошит». 1991 р. видано том вибраних перекладів «Друге відлуння».

Учень5: Із молодшим на 11 років Миколою Лукашем вони зустрілися наприкінці 1950-х, коли Кочур повернувся з Інти. Лукаш тоді вже переклав «Фауста», працював у журналі «Всесвіт», знав до 20 мов.

Учитель: «В історії українського художнього перекладу Миколі Лукашеві належить місце особливе, виняткове. Вимовиш оці слова-перекладач, художній переклад, – і мимоволі на думку спадає Микола Лукаш, так, ніби в його імені самі ці терміни персоніфікувалися. Перекладач такого діапазону – рідкісне явище не лише в українській, а і будь-якій іншій літературі», – так писав про М. Лукаша його старший колега Г. Кочур.

Учень 6: А народився майбутній перекладач 19 грудня 1919 року в «краю солов’їних симфоній» – рушниковому Кролевці на Сумщині. Школу закінчив із відзнакою, успішно займався й на історичному факультеті Київського університету. Навчання перервала війна, котра залишила суворі мітки в його душі й на тілі. 28-річним закінчив Харківський педінститут, викладав іноземні мови, пізніше працював завідувачем відділу поезії журналу «Всесвіт». 

Людина волелюбних поглядів, він, більше завдяки щасливому випадку, не мав відкритих конфліктів із владою, але 1973 року про нього заговорили всі. У зв’язку із справою Івана Дзюби, автора роботи «Інтернаціоналізм чи русифікація?», М.Лукаш звернувся до українського партійно-державного генералітету з посланням: «Ласкаво прошу дозволити мені відбувати замість нього ув’язнення…». Мотивування: у засудженого сім’я, слабке здоров’я, я ж, мовляв, сім’єю не обтяжений, у віці… Що тут почалося! Традиційний на той час спілчанський шабаш призвів до вигнання Лукаша з письменницької спілки. Похмуре мовчання оточує його ім’я та творчість наступні роки.

Учень 7: Характерна деталь: коли згодом заходилися відновлювати Лукаша в Спілці, його попрохали написати заяву, в якій було б зазначено, що він усвідомив свої помилки. Переконували його, що так треба, що ця загальна фраза нічого не означає і ні до чого його не зобов'язує… Та так і не переконали. Там, де виникала фальш, Лукаш був непохитний.

Учень 8: Вони дружили, хоч мали різну вдачу. Григорій Порфирович –незворушно спокійний, Микола Олексійович – імпульсивний, товариський. Та водночас був і самозаглибленим, зі схованим від стороннього ока багатим внутрішнім життям. Принцип Кочура-перекладача – вірність оригіналові. Принцип Лукаша – співтворчість із автором. Про нього казали, що він «прагне вплинути не лише на майбутнє нашої культури, а й на її минуле». Тому й переклав «Декамерона» такою українською, яка нібито могла бути в епоху Боккаччо, а пізніше забулася. А «Дон Кіхота» так, що в читача виникає враження, ніби Сервантес – старий український шляхтич. Коли збиралися Кочур і Лукаш, приміром, брали якогось вірша і порівнювали його звучання в перекладі європейськими мовами, навіть наспівували.

Учитель: В українській літературі утвердилась така плідна традиція, як естафета перекладів, своєрідний турнір перекладачів. Так, наприклад, існує 20 україномовних версій вірша М.Лермонтова «Белеет парус одинокий», шість варіантів перекладу трагедії В.Шекспіра «Гамлет». Кожний новий переклад, якщо він талановитий, збагачує культуру, дає читачеві нове естетичне задоволення. А тепер порівняємо, як звучить «Осіння пісня» П. Верлена в перекладах Г. Кочура та М. Лукаша. Переклади цього вірша, як і оригінал, звернені до читача не зоровими, а звуковими можливостями слова. Саме завдяки звукопису і мелодійності у творах відчувається меланхолійний настрій. Художні образи (протяжне ридання скрипок, дзвін годинника), створені поетом і передані перекладачами, справедливо називають звукообразами.

Виразне читання учнями перекладів вірша П. Верлена

Учень 9. М. Лукаш заглибив свій переклад в асоціативні особливості українського слова. В оригіналі йдеться про «ридання скрипок», і переклад М.Лукаша справді неначе «схлипує». Г. Кочур намагався донести до українського читача тембр і звукові барви французького вірша. Його переклад дзвенить тими самими приголосними, що й першотвір. Красу та чарівність віршу П. Верлена надають домінуючі сонорні звуки – «он», «ан». Перекладач Г. Кочур майже досяг того ж ефекту, використовуючи український «н» та подвоєний «нн». Обидва перекладачі демонструють різні відтінки вірша, але зберігають ідейно-художню домінанту твору.

Учитель: Порівнюючи українські переклади «Осінньої пісні» П. Верлена, ми ще раз переконалися, що індивідуальна манера перекладу М. Лукаша полягає  в  намаганні наблизити оригінал до мови перекладу, тоді як у Г. Кочура – якнайточніше передати нюанси мови оригіналу. Це ж стосується і загальної тональності перекладів, їх емоційної настроєності, яких перекладачі досягали кожен по-своєму.

Учень1: Лукашеві переклади легко вирізняються поміж інших невимушеним, органічним звучанням, соковитою мовою. Для нього слова, подані в словниках із позначкою «застаріле», «архаїчне», не є другосортними, віджитими. Яскравим свідченням мовного багатства перекладача є велике синонімічне розмаїття. Ось синонімічний ряд до слова «розбійник»: грабіжник, розбишака, гультіпака, чухрай, одчаюга, опришок з битого шляху.

Учитель: А ось яке враження справили переклади М. Лукаша на сучасного українського письменника і перекладача І. Малковича: «Окрасою моєї бібліотеки є два ошатні видання. Це «Декамерон» Джованні Боккаччо в перекладі з італійської на українську мову і роман «Премудрий гідальго Дон Кіхот з Ламанчі» Мігеля де Сервантеса Сааведри в перекладі з іспанської. Ці вершини світового письменства переклав українською мовою Микола Лукаш. Читаючи ці книжки, поринаєш в інший світ, залишаючись в Україні.
Миколі Лукашеві судилося втілити у своїх перекладах …не лише незбориме прагнення народу бути рівноправним у діалозі культур, а й зробити українську присутність невід’ємним складником сучасної цивілізації».

Учитель: Своє ставлення до мистецтва перекладу Г.Кочур висловив у вірші «Перекладач».

Читець: «Перекладач»

Перекладач

Отак і будеш у чужім труді ти

Своє шукати, ніби одержимий,

Або чужою радістю радіти,

Або страждати болями чужими...

Віддавши серце світовим вражінням,

Мов квіти, рвати чужинецькі рими.

Гасаючи по терені чужиннім,

А потім до знемоги чаклувати,

Важким, виснажуючим ворожінням.

До себе навертаючи слова ті,

Як в ліс ведучи їх незвичну мову.

То врубуючи корінь вузлуватий,

То стелячи стежину килимову,

Убори даючи дорогоцінні,

Вишукуючи до лиця обнову:

Ходу сталеву – Дантовій терцині.

Примхливий крок – Шекспіровим сонетам,

Верленові – хистке тремтіння тіні.

Ти мусиш вимчати скаженим летом

В прийдешнє через урвища Мерані,

Видіння синіх коней промайне там.

Черкнувши чвалом позасвітні грані,

Там Блок осяє пітьму занімілу

Блудним вогнем у боліснім згоранні.

Ти пробуєш навпомацки, несміло

Ізнов найти для того чистий голос,

Що громом у століттях прогриміло,

Лишаючи в серцях сліпучий полиск...

Г. Кочур

Учитель: Г. Кочур порівнює перекладача з чаклуном, який, долаючи часові й географічні кордони, збирає квіти на полі світової літератури, аби вплести їх у вінок рідного письменства.

Учень 2: Хоч і кажуть, що у своїй вітчизні немає пророка, врешті творчість перекладача була належно поцінована: премією імені Максима Рильського відзначено книжку «Відлуння» та переклади з Верлена, Леопарді, «Гамлета» Шекспіра, а останню прижиттєву книжку перекладів «Друге відлуння» (1991 р.) – Державною премією імені Т.Шевченка 1995 року. Нині в Ірпені, де поховано письменника, його ім'ям названо вулицю, на стіні будинку, де він жив, – меморіальна дошка, а всередині упорядковується меморіальний літературний музей-бібліотека Григорія Кочура. Ось як би  виглядала візитка перекладача:

Г. Кочур

Географія – 3 континенти, 29 країн 

Час – 26 століть                                       понад 600 творів

Мови – 31                                   

Учитель: У царині художнього перекладу українцям є чим пишатися. Чимало українських перекладів стоять на такому рівні, що їх не соромно зіставити з найкращими зразками перекладацького мистецтва. Микола Лукаш подарував українському читачу цілий літературний всесвіт, без якого немислима повнокровна, духовно дієздатна нація. На небосхилі цього всесвіту – неперевершений повний переклад Лукашем «Фауста» Й. В. Гете. Миколі Лукашу першому в Україні вдалося перекласти «Фауста». Микола Лукаш працював над ним 18 років.  Україномовний переклад «Фауста» Й. В. Гете німецькою академією визнаний кращим перекладом цього твору у світі.

Учень 8: Він так і не дочекався видання великого тому своїх перекладів – книжки під назвою «Від Боккаччо до Аполлінера». Помер геніальний перекладач у серпні 1988-го, похований на Байковому кладовищі.  У сучасній Україні перекладацька діяльність Миколи Лукаша поціновується дуже високо. Це еталон для всіх перекладачів. А журнал «Всесвіт» щороку вручає премію імені М. Лукаша за найкращий переклад.

Учитель: Тож ми з вами, діти, познайомились із життям і творчістю двох видатних українських перекладачів – Г. Кочура та М. Лукаша.

• Яке враження склалося у вас?
• Чи можете ви відзначити якості, притаманні цим українським перекладачам?

Учень: Бездоганне володіння як рідною, так і іноземними мовами; талант, письменницький дар; патріотизм; мужність, жертовність; чесність; витримка, вимогливість до себе. Українські перекладачі розуміли своє історичне покликання – не загубити українську мову, залучити її до освоєння інтелектуальних і духовних багатств людства, до розширення її історичної перспективи. 

Учитель:  Перекладачі… Вони для нас – як духовні острови, до яких ми наблизилися, але які ще маємо відкрити для себе. Кожним своїм перекладом вони ніби прокладають духовні мости між народами, дарують відчуття єдності людини зі світом, стають символом міцного сплаву людських культур. Після смерті Григорія Кочура, у 1994 році, його діти  вирішили продовжувати справу  його життя – підтримувати розвиток  української перекладацької діяльності, піднімати й розвивати українську культуру. У будинку майстра в 1997 році відкрили приватний Літературний музей ім. Г. П. Кочура, де розповідають про  життя українських патріотів 60–70  років ХХ століття. Тут же знаходиться меморіальна виставка вчителя  Г. Кочура, видатного перекладача М. Зерова, сподвижника неокласичного літературного напрямку. І, головне, зберігається безцінна бібліотека, яка допомагала поетові в його творчих пошуках.

Література

1. Зарубіжна література (рівень стандарту) : підручник для 10 класу закладів загальної середньої освіти / Ю. І. Ковбасенко. Київ : Літера. ЛТД, 2018. – 224 с.

2. Зарубіжна література : підруч. для 9 кл. загальноосвіт. навч. закл. / Євгенія Волощук. – К. : Генеза, 2014. – 256 с.

3. Інтернет – джерела:

https://gazeta.ua/articles/history-newspaper/_grigorij-kochur-pereklav-130-avtoriv-iz-28-mov/269394

http://umoloda.kiev.ua/number/164/0/45648/

http://esu.com.ua/search_articles.php?id=1300

http://msmb.org.ua/biblioresursi/bibliografiya/osobistosti/mikola-lukash-motsart-krainsykogo-perekladu/

4. Ніколенко О.М. Поезія французького символізму. Ш.Бодлер, П.Верлен, А.Рембо: Посібник для вчителя / О.М. Ніколенко. Харків : Ранок, 2003, 144 с.