Усний журнал "Кобзарі та лірники"

Про матеріал
У розробці заходу подано поняття про кобзарів та лірників як типів народних співців-музикантів. Зміст складається з чотирьох сторінок. Перша сторінка "З історії виникнення кобзарства", друга сторінка "Навчання кобзарів і лірників, їхні братства", третя сторінка "Роль кобзарів і лірників у духовному та суспільному житті", четверта сторінка "Світова слава українського кобзарства". Матеріал добре прислужиться на уроках мови та літератури, історії України, музики та співів.
Перегляд файлу

КОБЗАРІ ТА ЛІРНИКИ

 

(Усний журнал)

[Див. адресу музичного додатка: https://accounts.gogle.com/Login?hl=ru]

    [Ілюстративний матеріал дивись на сторінці https://c|rive.google.com/folderview?id=OBxPSNZedlMm8bmx.JTzJRendzWkk&usp=sha:ing]

 

 

 

У глибині сцени — плакат зі словами Т.Шевченка «Наша дума, наша пісня не вмре, не загине...» Під ним — кобза або її малюнок, репродукції картини із зображенням козака (на коні з кобзою) та кобзаря-старця з поводирем, на стінах — плакати з висловлюваннями діячів культури про українську поезію і пісню.

               Звучать переливи кобзи або бандури, спочатку ледь чутно, а потім усе гучніше й гучніше, переходячи в могутні акорди...

     Учитель. Вслухаймось у звуки прадавньої кобзи... Вчуваються в них і гудіння вітру в дикому степу, і ніжний шепіт придніпровських трав, і голос сивого Славути. Вслухаймося: то кобза доносить звуки кривавої битви і брязкіт шабель; то кобза плаче разом із земляками-невільниками в Кафі чи Туреччині... А ці ось могутні акорди — не що інше, як клич славних козаків-запорожців у переможній битві... (Ще деякий час звучить кобза.)

Перша сторінка. З історії виникнення кобзарства.

1-й учень. XV—XVII ст. — нелегкі часи в історії України. На наш край робили спустошливі набіги турецькі яничари і татарські орди. Головний тягар оборони рідної землі лягав на українські народні маси, на простих трударів, а особливо на козаків. У цій боротьбі козацтво вкрило себе невмирущою славою. Козаки не тільки обороняли міста і села України, а й ходили визволяти своїх братів і сестер з турецької неволі. Так, 1614 р. близько двох тисяч чоловік на сорока човнах-байдаках перепливли Чорне море, захопили Синоп, знищили в ньому ворожий гарнізон і спалили флот. І це були не поодинокі випадки. Про регулярність козацьких рейдів через море збереглося чимало свідчень. У 1615 р. козаки ходили в похід на Константинополь, спалили гавані Мізени та Архіохі. Турецький флот, що почав переслідувати козаків, був повністю знищений у бою Запорозьким військом. А 1616 р. козаки під проводом Сагайдачного напали з моря на головний невільницький ринок у Криму — Кафу (тепер Феодосія), взяли штурмом фортецю, знищили чотирнадцятитисячний турецький гарнізон, спалили флот і визволили полонених з неволі.

2-й учень. Героїчна боротьба українського народу хвилююче оспівана в народних думах. У цих своєрідних творах возвеличуються герої, що захищали незалежність Вітчизни: Самійло Кішка, Іван Богун, козак Голота, Ганжа Андибер, Байда, Маруся Богуславка, Богдан Хмельницький, Данило Нечай, Нестор Морозенко, Максим Кривоніс та інші звитяжці, слава про яких «не вмре, не поляже», оспівані в українських думах як виразники волі народу, його сили, мудрості.

Звучить уривок з «Думи про козака Голоту».

Учитель (звертаючись до аудиторії). А що ви знаєте про виникнення українських народних дум, їх творців і виконавців? (Після бесіди з аудиторією продовжує.)

     Авторитетні вчені довели, що кобзарство — унікальне  явище у світовій культурі. За часів Запорозької Січі козацтво жило бурхливим життям, насиченим героїкою. Важкі, тривалі бойові походи, запеклі бої проти ненависних ворогів — ось чим було сповнене козацьке життя. Козаки відточували свій розум, тренували тіло, загартовували волю, мужність, витримку, бо небезпеки чатували їх на кожному кроці. Та все ж були у них і хвилини перепочинку, які годі уявити без танців, пісень, цікавих бувальщин.

   3-й учень. Серед запорожців було чимало хороших музикантів, які грали на кобзі, лірі, цимбалах, скрипці, басах, сопілці. Та найулюбленішим і найпопулярнішим музичним інструментом на Січі була кобза — «дружина вірная» чи «подорожняя», як її називали кобзарі.

Навіть зарубіжні історики з захопленням відзначали, що «козаки показували дивовижні штуки, стріляли, співали та грали на кобзах».

     Учитель. Звідки ж узялися на Січі кобзарі?

4-й учень. Чимало кобзарів потрапляли на Запорозьку Січ, тікаючи від сільських дуків-багатіїв. Іноді кобзарями ставали козаки, які в боях втратили зір. їх, як правило, зараховували до полкової музики.

5-й учень. Кобзарі були не лише добрими музиками й співцями. Вони зберігали у своїй пам'яті дорогоцінні перекази та легенди про козацьке життя, ратні подвиги запорожців, їхній побут і звичаї. Ті, які знали лікувальну силу різного зілля, нерідко ставали знахарями, повертали пораненим і хворим козакам здоров'я.

Коли ж козацькі полки вирушали в похід, зрячі кобзарі також брали до рук зброю, щоб боронити рідний край.

Звучить уривок із пісні «Їхав козак за Дунай».

       7-й учень. Усім серцем сприйнявши народну християнську мораль, кожен кобзар вважав, що «на те й існує, щоб нагадувати людям про Бога та благодать». Таке розуміння суспільного призначення кобзарського мистецтва ставило його носіїв до розряду людей особливих. У народі кобзаря сприймали як чоловіка Божого.

  Кобзарі та лірники воістину були уособленням національного характеру, джерелом духовності сучасників І прийдешніх поколінь, їхній внутрішній світ характеризується широтою інтересів, глибиною емоцій, здатністю спіз-переживати іншим людям, багатством уяви, винятковою волею. І водночас народним співцям були властиві почуття власної честі та гідності, безкомпромісність, непримиренність до зла і неправди, ліричність, схильність до трагіко-драматичного, а часом і сатирико-гумористичного світосприйняття.

 

2-й учень. За твердженням дослідників, більшість народних бардів жили дуже скромно, майже аскетично. Вони байдужі до життєвих вигод, їм не властиві будь-які хтиві прагнення. Такими були Архип Никоненко, Андрій Шут, Федір Гриценко-Холодний, Остап Вересай. Але не можна сказати, що кобзарі зрікалися всього того, що властиве людині. Остап Вересай, наприклад, дбав про господарство, на зароблені гроші будував хату, повсякчас піклувався про сім'ю. Андрій Шут, втративши зір, навчився сукати мотузки та в'язати з конопель різне сільське начиння. Був у всьому завзятим і наполегливим. Заробивши чесною працею грошей, збудував хату, одружився, за власний кошт вивчив сина.

 

     3-й учень. Отже, хибною є поширена думка, начебто кобзарі були жебраками і жили тільки з милостині. Передаючи з покоління до покоління народні думи та історичні пісні, поетичні розповіді про добро і зло, милосердя і жорстокість, людську красу і потворність, вони й самі були втіленням людських чеснот, не зраджували своїх принципів навіть тоді, коли їх саджали на палі, чіпляли на гаки, осліплювали. Те, що співці-музиканти проповідували в думах і піснях, ніколи не розходилося з їхніми власними життєвими принципами та ідеалами.

Показовий щодо цього випадок, який трапився з Архипом Никоненком. Якось знайомий приніс Архипові начинання з конопель, аби той зсукав йому довгу мотузку. Коли ж роботу було закінчено, мотузка виявилася на третину легшою порівняно з вагою начиння. Як свідчать односельці, Никоненко був настільки цим схвильований (бо це ж плямувало його честь), що, навіть виконуючи думи, зупинявся і розмірковував про себе і для слухачів: «Хто ж це, — бідкався господар, — в мене їх підчистив... Воно й бере да не заразом, а потрошку, видно бере, да не дурно — розумний, щоб я й не пізнав ще. Саме менше, а жмінь шість пропало. Ой сукиної шельми собаки необашної. Коли б мені його піймать да провчить — воно б тоді одсахнулося — [спав би тягар з душі]». І піймав таки праведник злодія, і примусив відшкодувати збитки.

           4-й учень. Почуття власної честі й гідності ніколи не полишало й Остапа Вересая. Одного разу титар з кучером оббрехали й побили кобзаря, а лобуряка-зять вигнав з дому. Та відчуваючи свою правоту, гордий чоловік не став просити у них прощення. Він залишив дім і пішов у широкий світ шукати шматок хліба. Дума «Бідна вдова і три сини», пісня «Нема в світі ніде правди» були його відповіддю на людську нечесність, зло та неправду. І не один кривдник в образах запанілих та зарозумілих синів і неправди впізнав себе. Сам Остап Вересай про це говорив так: «Як у ярмарку станеш її [пісню «Нема в світі ніде правди»] співать, то пани й одійдуть... вони її не люблять!.. Тепер більш брехнею живуть». Таку силу мало правдиве кобзарське слово, поєднане з чистим сумлінням.

Учитель. Про які риси характеру кобзарів свідчать наведені приклади? (Відповідаючи на це запитання, учні роблять висновок: кобзарям були властиві найвищі чесноти, і тому не дивно, що вони поєднували в слові, музиці та співі особисте і загальнонародне, моральне і соціальне.)

Третя сторінка. Навчання кобзарів і лірників, їхні братства.

5-й учень. Життя і кобзарська діяльність українських Боянів були дуже нелегкими: тяжкі каліцтва, щоденний пошук шматка хліба, переслідування властей... Щоб якось захистити себе, вони почали, за прикладом міських ремісничих цехів, утворювати братства (або гурти). У 2-й половині XIX ст. ці об'єднання майже скрізь припинили своє існування, проте свого часу відіграли значну роль у житті, діяльності й побуті народних співців-кобзарів. Братство (чи гурт) об'єднувало всіх незрячих кобзарів певного повіту України. Збиралися співці в церкві. У престольні свята (Пречиста, Спас, Миколи тощо) кобзарі вирішували на своїх зборах усі невідкладні справи братства.

За свідченням Ф.Лаврова, всі братства мали однакові звичаї та правила:

  1. Основа братства (гурту) — певна територія (обмежена кількість сіл, містечок, міст).
  2. Братство має свій центр в одному з міст, де за власні кошти купує ікону, свічки, оливу для церкви.   
  3. Громадське урядування: збори вибирають начальника цеху (цехмістра), суд, скарбника та приймають нових членів.
  4. Для вступу в цех (братство) необхідно дотримуватися певних правил.
  5. Членом братства може бути лише той, хто має якісь фізичні вади або каліцтво і набув певних професійних навичок (уміння грати на кобзі чи лірі, знання кількох пісень), а також вивчив мову братства («лебійську» мову).
  6. Кожен член братства (гурту) зветься товаришем.
  7. Особа, яка вступає до братства, мас вносити до цехової братської кружки певну кількість грошей.
  8. Братство виробляє ритуал прийому до свого гурту.
  9. Братство не втручається в особисте життя братчиків.

 

Завдяки цьому у членів братства виховувалося відчуття спільноти й водночас власної незалежності, укорінювались усвідомлення певної позиції і професійна гордість. Це підтверджує хоча б такий факт: коли незрячий кобзар чи лірник просив милостиню, то на коліна ставав тільки його учень, сам же співець вважав це для себе неможливим, не сумісним з власною гідністю.

 

6-й учень. Отже, щоб стати справжнім кобзарем і цим ремеслом заробляти собі на прожиття, потрібно було навчитися кобзарській справі (оволодіти грою на кобзі чи лірі, вивчити кілька дум, релігійних та інших пісень, псалмів, молитов), опанувати «лебійську» мову, прийнятну і зрозумілу тільки в колі співців, одержати «визвілку» (право на самостійне кобзарювання), дотримуватися всіх звичаїв і вступити до гурту. Юнаки, охочі до музики і співу, вчилися в старших кобзарів 2—3 роки або й більше, залежно від своїх здібностей і наполегливості.

              А брали до товариства тільки тих учнів (хлопців), які успішно закінчили навчання у свого майстра. Панотець (так учні називали вчителя) ніс цілковиту відповідальність за підготовку хлопця до самостійного кобзарювання.

Як відбувалися заняття? Спочатку, як правило, старший кобзар розказував про пісенний твір і співав його, а потім молодик повторював аж поки запам'ятає.

Саме так, під час безпосередньої передачі досвіду, формувався репертуар українського Гомера — Остапа Вересая. Цей метод був найбільш прийнятним для майбутнього співця, адже О.Вересай уже на четвертому році життя втратив зір, а емоційна від природи натура прагнула дії, спілкування з людьми. Наш славний земляк згодом став носієм багатющої уснопоетичної скарбниці, до якої ввійшли думи «Отчим», «Як три брати з Азова втікали», «Невольниця», «Про бурю на Чорному морі», «Про удову і трьох синів», «Про Хведора Безрідного», а також пісні «Про Правду і Неправду», «Щиголь», «Про Хому й Ярему», танці «Козак», «Ой їхав, не заїхав», «Кисіль» та ін.

Звучить твір із репертуару О.Вересая.

Учитель. Ви, мабуть, помітили, що думи виконуються не так, як пісні. У чому ж відмінність? (Виконуючи думу, кобзар проказує, декламує ті окремі місця під акомпанемент інструмента. Цей особливий спосіб виконання думи називається речитативом.)

 

7-й учень. Навчаючись у кобзаря, постійно мандруючи з ним, спілкуючись з іншими кобзарями, учень поступово засвоював усі секрети кобзарства. Один із цих секретів — «лебійська» мова. На думку Василя Ємця, вона складається з перекручених слів української, грецької та циганської мов. Сліпих кобзарів називали невлями, старців — харбетрусами, усіх сліпих — люхно, поводиря — потирем, діда — лебієм, сіль — галустю, малого — мікрим, воза — котнем, день — куднем, кожух — бармузем, воду — делькою, пана — каврієм, шапку — камухою, кий — костуром. Торба на спині називалася — заплішень, торба на боці — боковень і т.д. Дієслова «перекладалися» так: спати — кімать, грітись — грівошитись, дерти — дермонити. Бувало, проспівавши, кобзар питав у свого поводиря: «Конто вдичело?» («Скільки дали?»), а той відповідав: «Пянджик» («П'ять копійок»). Ця мова була настільки поширена серед старців-кобзарів, що на ній складалися навіть пісні. Ось одна з них:

Коби мені куліса сяна,

А до куліен ще тирані

І бутельбу вовчану,

Керована чорнобрива.

                                                  Перекладається вона так:

Коби мені хлібець святий,

А до хліба трошки сиру,

А до сиру шклянка пива

Та дівчина чорнобрива.

 

За тяжких умов кобзарювання «лебійська» мова, безперечно, була одним із засобів виживання, допомагала народним співцям зберегти духовну свободу серед світу насилля.

 

1-й учень. Яка ж будова цього легендарного оповитого імлою століть щипкового багатоголосника? Кобза і бандура (удосконалений, модернізований різновид кобзи) — це музичні інструменти, виготовлені з цілого шматка верби чи клена. Деякі кобзи схожі на великий ополоник з короткою ручкою, який має потовщені краї. Все це разом — основа кобзи, спідняк. Різко звужуючись, спідняк переходить у ручку (гриф), на якій розміщені кілочки для басів. Боки ручки з дерев'яними кілочками називаються щоками. Верхня частина кобзи, виготовлена, як правило, з ялини, — це верхняк, або дейко, а той круг, де сходяться верхняк зі спідняком, — брямки. У нижній частині кобзи знаходиться струнник, до якого чіпляються баси та приструнки. Закінчується струнник двома, трьома і більше хвостами, що тримають при кобзі струнник прикріпленими до спідняка одним чи кількома ґудзиками — пупками. Вирізаний посередині верхняка отвір — це голосник. Між голосником і струнником лежить підставка, зроблена з міцного дерева, — кобилка, через яку ідуть баси й приструнки. Під верхняком наклеюються кілька тоненьких пружних дерев'яних паличок — пружин, які надають вібрації по всьому верхняку. Під прямим кутом між верхняком і спідняком розташовано кілька дерев'яних підпорок — це душа, вона поєднує спідняк в одне вібруюче тіло.

Струни кобзи поділяють на баси — бунти (вони йдуть по ручці) та приструнки (вони з правого боку кобзи прикріплені до спідняка). Кількість струн у кобзах може бути різна. Старі кобзи мали тільки 12 струн (така кобза була в Остапа Вересая). Згодом з'явилися кобзи на 20 — ЗО — 35 і більше струн. (Розповідаючи, учень показує всі складові кобзи на інструменті або малюнку.)

У давнину струни виготовлялися з кишок тварин, пізніше їх замінили металеві.

Учитель. Ось така вона, кобза. — водночас проста і складна, таємнича. Щоб пізнати всі її секрети, треба було мати неабиякий хист, терпіння і старанність. Тільки в умілих руках вона ставала слухняною.

2-й учень. А чи знаєте ви, як відбувався обряд посвяти в кобзарі?

Коли закінчувалася наука в панотця, учень, зібравши карбованців п'ять, ішов до кобзарської братії на один із велелюдних ярмарків просити благословення і дозволу почати свої «обходи» (самостійне кобзарювання).

Відбувалося «благословення» приблизно за однаковим сценарієм.

Учень знаходить на ярмарку серед старців-кобзарів свого панотця. Коли він підходить до старців, що сидять колом, панотець підводиться на ноги. Молодик тричі читає: «Молитвами св. отець наш, Господи ісусе Христе Боже наш, помилуй нас!» Усі, що сидять, відповідають: «Амінь!» Тоді молодик, кланяючись у пояс своєму панотцеві, про-мовляє: «Покорно благодарю вас, панотець, за доброє ученьє,за : молитви Ісусові, за слова євангельські, за псальми спасительниє, за Мойсеєв закон! А ви, нищая братія,старшая і меншая, благословіть мене на всі чотири сторони!» Після цих слів учня панотець звертається до тих, що сидять, із запитанням: «Братія старшая й меншая, чи не обідив кого сей учень, чи не вкрав у кого, чи не полаяв кого, чи не запримітили за ним поганого чого?» А коли хто зі старців має якусь претензію до молодика (а це траплялося дуже рідко, бо, крім високої професійної майстерності, вчитель давав учневі ще й ази чесності, порядності) й на прохання останнього вибачить йому, то вся братія просить од молодика хліба-солі. Тоді молодик купує кожному братчику булку і рибу, частує горілкою. А почастувавши всіх, кланяється їм і питає: «Чи довольні ви моїм хлібом-солею?» Братія відповідає: «Довольні». Тоді молодик знову кланяється й каже: «Теперечки благословіть мене на всі чотири сторони!» Панотець відповідає: «Бог благословить!» А братія додає від себе: «Як ти вірно служив свойому панотцю, нехай і тобі так люди служать!» На цьому, по суті, й закінчувалося «благословення».

Але в деяких братствах воно продовжувалося хвилюючою церемонією «надання визвілка» і передачі кобзи. Один з дідів або сам майстер подає учневі хліб. Від хліба учень одрізує три окрайці, солить їх і кладе собі за пазуху. Це зветься «взяти визвілок» — головний акт, що дає право носити ліру або кобзу. Подавши хліб, діди-братчики бажають: «Дай тобі, Боже, щоб ти був здоровий, як вода, а багатий, як земля; щоб тобі з води й з роси йшло! Гряди во ім'я Господнє».

Майстер вішає інструмент на себе і піднімає полу свити, а учень прикриває інструмент своєю полою. Тоді майстер здіймає ремінь кобзи з своєї шиї й надіває його на шию учневі. Благословляючи учня, вчитель кидає йому на інструмент грошей — на щастя. (Цю розповідь можна замінити інсценізацією.)

 

Четверта сторінка. Роль кобзарів і лірників у духовному та суспільно-політичному житті України.

3-й учень. Кобзарі своєю творчістю утверджували найвищі людські цінності: вірність Богові, Батьківщині і побратимству, повагу до старших, мужність, порядність, чесність. Думи зробили великий вплив на розвиток художньої літератури та образотворчого мистецтва.

Народні співці були справжніми патріотами. Вони брали активну участь у визвольних рухах. Гетьман Богдан Хмельницький посилав кобзарів по містах і селах закликати народ до боротьби з ворогами.

Після повстання 1768 р., відомого під назвою «Коліївщина», польська шляхта вчинила розправу над повстанцями в містечку Кодні (Житомирщина)._3 Коденської судової книги відомо, що трьом кобзарям, учасникам повстання, Прокопу Скрязі, Василю Варченку і Миколі Соковому відрубали голови за те, що вони «гайдамакам на бандурі грали».

У XIX ст. від багатьох співців-кобзарів записано думи, що дійшли до нашого часу. Видатними виконавцями дум у минулому столітті були Іван Стрічка, Андрій Шут, Остап Вересай, Іван Кравченко (Крюковський). Кобзар Михайло Кравченко, який став відомим на початку XX ст., не тільки талановито виконував думи, а й створював їх сам.

У перші дні Великої Вітчизняної пішли на фронт бандуристи М. Опришко, Д. Піка, Г. Гордійч'ук. Вони загинули смертю хоробрих. Бандуристи, які залишилися на тимчасово окупованій гітлерівцями території, сприяли піднесенню бойового духу народу, будили ненависть до ворогів.

Відома Миргородська капела бандуристів під керуванням І. Скляра теж внесла свою пайку в перемогу. Капеляни виступали з окопах на передовій, у госпіталях, а часом проводжали в останній путь загиблих воїнів.

І з тилу ворога, і в діючій армії бандуристи патріотичними піснями і думами допомагали народові в боротьбі з

фашизмом.

   Учитель. Кобзарство — це самобутнє явище світової культури. А для справжнього мистецтва немає кордонів.

 

П'ята сторінка. Світова слава українського кобзарства.

4-й учень. Уже в XVI ст. Західна Європа знала українських кобзарів і лірників. Великою популярністю тут користувалися наші бандуристи Войташек, Веселовський, Білоградський. Ім'я народного співця Остапа Вересая, добре відомого українській і російській громадськості, потрапило на сторінки періодичних видань Франції, Англії, Польщі, Австрії, Німеччини, Чехословаччини. Він був запрошений на 3-й Археологічний з'їзд, який проходив 1874 р, в Києві, і буквально полонив делегатів своїм майстерним співом та грою на кобзі. Французький вчений Альфред Рамбо, який двічі слухав виступ українського барда, залишив схвильований відгук про нього: «Селянин Остап Вересай є безпосереднім нащадком старих слов'янських співців, він — законний нащадок Бояна й інших «солов'їв минулих часів». Англійський письменник і фольклорист В.Ральстон у великій статті «Кобзар Остап Вересай, його музика і т.д.» висловлює думку, що наш співець відіграв в Україні таку саму роль, як рапсоди у стародавній Греції. Образ кобзаря Остапа Вересая відтворив у оповіданні «Пісня про Правду» (1890) відомий австрійський письменник Райнер-Марія Рільке.

Традиції кобзарства ніколи не переривалися. На 4-му Міжнародному з'їзді учених-славістів (Москва, 1958 р.) виступав ще один відомий кобзар — Єгор Мовчан. Деякі з делегатів порівнювали мелодії дум у виконанні Мовчана з музикою Бетховена, інші ж, підкреслюючи самобутність творчої манери співця, вважали, що взагалі важко порівнювати українські народні думи з будь-чим. Славіста з Болгарії Цветану Романську вразила сила експресії та безпосередність почуттів, з якими виконував Мовчан українські епічні твори. Делегат з Монголії професор Ор.Рінчер сказав: Мовчана почув я в Москві і про Монголію далеку згадав. Нехай живе довгі роки співець, який радує серця людей».

Світову славу українського кобзарства згодом примножили самобутні колективи кобзарів. Так, Державна заслужена капела бандуристів України, гастролюючи в 1969 р. в Японії, буквально зачарувала меломанів цієї країни. Капела за ЗО днів відвідала 18 міст і дала 22 концерти, на кожному з яких побувало 4—5 тисяч глядачів. І ще один унікальний факт з історії цього мистецтва. Далеко від України, в американському місті Детройті вже не одне десятиліття діє капела бандуристів імені Тараса Шевченка. Живучи далеко від Батьківщини, капеляни не

забули рідної землі, рідної мови, культури. Вони гордо несуть славу українського кобзарства по всьому світу.

 

На авансцену виходять 4 учні і читають вислови діячів культури різних народів про українську пісенну культуру та кобзарство:

Українські пісні та думи, з їх скорботою, близькою всім, сповнені великого вселюдського змісту.

В,Ральстон, Англія.

З давніх-давен славилася українська земля своїми співцями-бандуристами. В їхній музиці відбита історія народу, його славне героїчне минуле, а в піснях втілені його мрії про щастя.

М. Тодоров, Болгарія.

Українською мовою створена найбагатша народна поезія.

З.Педросо, Португалія.

Музичний талант українського народу добре відомий в усьому світі.                        Акіро Хасімото, Японія.

Учитель робить підсумок уроку. Його виступ закінчується словами:

 

Слава талановитому народу українському, який створив яскраві зразки народної поезії! Хай живуть у віках імена славних співців-кобзарів!

***

На наш погляд, форма усного журналу дає змоги провести урок жваво, неординарно, поєднати інформативність із цікавою наочністю (демонстрацією портретів, картин, прослуховуванням дум і пісень у грамзапису тощо), а також з елементами театрального дійства. Сподіваємось, що цей матеріал матиме важливе значення для засвоєння учнями подальших уроків, присвячених кобзарству.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Олександр Маркевич.(1894—1978)    Григорій Ільченко (1902—1975) Никін Прудний (1890— 1982)

 

 

Використана література

  1. Ващенко  Г. Виховний ідеал. — Полтава, 1994.
  2. Думи / Укл. В.Хоменко. — К., 1974,
  3. Ємець  В. Кобза та кобзарі. — Берлін, 1923.
  4. Кирдан   Б.,   Омельченко  А.   Народні співці-музиканти на Україні. — К., 1980.

  5.Лавров  Ф. Кобзарі. — К„ 1980.

  1. Нудьга  Г.  Українська пісня в світі . — К., 1989.
  2. Поліщук   Ф, Вивчення усної народної творчості. — К., 1978.
  3. Пригара М.  Козак Голота. — К., 1980.
  4. Штокало   3.  Кобзарський підручник. — Едмонтон — К., 1992.

 

                                                                                                   Микола Чабада,

                                                                        учитель комунальної установи

                                                                        Сумської обласної ради "Сумський 

                                                                         обласний ліцей спортивного

                                                                         профілю "Барса".                 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

doc
До підручника
Українська література 9 клас (Коваленко Л.Т., Бернадська Н.І.)
Додано
14 липня 2023
Переглядів
183
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку