Усний журнал « Т. Г. Шевченка – великий поет України»

Вчитель початкових класів Зачепилівської ЗОШ І-ІІІ ступенів Крутоголова Ірина Миколаївна

Усний журнал  « Т. Г. Шевченка – великий поет України»

Мета: Продовжувати знайомство учнів із життям та творчістю Т. Г. Шевченка. Вчити дітей наслідувати  Т. Шевченка та виконувати його заповіти. Виховувати  шану до героїчного минулого, любов до свого народу.

Святково прибраний клас: портрет Т. Шевченка,рушники, фотовиставка про життя і творчість Кобзаря, виставка його творів, ілюстрації малюнків. На дошці слова, що є епіграфом усного журналу:

                                                                             І мене в сім’ї великій,

                                                                             В сім’ї вольній, новій,

                                                                             Не забудьте пом’янути

                                                                             Незлим, тихим словом.

І сторінка журналу: Дитячі роки Т. Шевченка.

Звучить пісня Т. Шевченка «Думи мої»

Заходить дівчинка, одягнена в селянський одяг, несе запалену свічку, ставить на столик біля портрета Т. Шевченка. До неї підходить хлопчик.

Хлопчик: Матусю, а правда, що небо на залізних стовпах держиться?

Дівчинка (Мати): Так, мій синочку, правда.

(Дівчинка сідає на лаву, хлопчик кладе голову на коліна.)

Хлопчик: А чому так багато зірок на небі?

Дівчинка (Мати): Це коли людина на світ приходить, Бог свічку запалює, і горить та свічка, поки людина не помре. А як помре, свічка гасне, зірочка падає. Бачив?

Хлопчик: Бачив , матусю, бачив… Матусечко, а чому одні зірочки ясні, великі, а другі ледь видно?

Дівчинка (Мати): Бо, коли людина зла, заздрісна, скупа, її свічка ледь – ледь тліє. А коли добра, любить людей, робить їм добро, тоді свічечка такої людини світить ясно і світло ще далеко видно.

Хлопчик: Матусю, я буду добрим. Я хочу, щоб моя свічечка світила найясніше.

Дівчинка (Мати): Старайся, мій хлопчику.

Дівчинка (Мати) виходить, хлопчик сідає на стільчик поряд з учнями.

Вчитель.  9 березня 1814 року в с. Моринцях на Київщині в сім’ї селянина – кріпака народився       Т. Шевченко. Хлопчик ріс мовчазний, завжди чомусь замислений. Ніколи не тримався хати, а все тинявся десь по бур’янах, за що його прозвали в сім’ї «малим приблудою».

Восьмилітнього Тараса батьки віддали до дяка в «науку». Дивна це була наука. П’яниця – дяк навчав дітей по церковних книгах. За найменшу провину карав своїх учнів різками. Будучи уже відомим поетом, Т. Шевченко згадував ту школу, куди привела його кріпацька доля.

Ти взяла мене маленького за руку

І хлопця в школу одвела

До п’яного дяка в науку.

-Учися, серденько, колись

З нас будуть люди, - ти казала.

Та недовго тривала Тарасова «наука». Несподіване горе випало на долю маленького хлопчика. Замучена важкою працею померла мати.

Учень: Там матір добрую мою

Ще молодою у могилу

Нужда та праця положила.

Вчитель: Незадовго після смерті матері в 1825 р. помер і батько. Смерть батька приголомшила малого Тараса.

Учень: Там батько, плачучи з дітьми

(А ми малі були та голі),

Не витерпів лихої долі,

Помер на панщині!.. А ми

Розлізлися межи людьми,

Мов мишенята. Я до школи-

Носити воду школярам.

Вчитель: Тарас наймитує в школі, а потім наймається пасти громадську череду. Мине 20 років, і він з болем буде згадувати своє дитинство у вірші «Мені тринадцятий минало»

(Аудіозапис вірша)

Дівчинка (Оксана): Чом же плачеш ти? Ох, дурненький Тарасе. Давай я сльози витру. Не сумуй. Тарасику, адже кажуть, найкраще від усіх ти читаєш, найкраще за всіх співаєш, ще й, кажуть, малюєш. От виростеш і будеш малярем.

Хлопчик (Тарас): Еге ж, малярем.

Дівчинка (Оксана): І ти розмалюєш нашу хату.

Хлопчик (Тарас): Еге ж. А всі кажуть, що я ледащо і ні на що не здатний. Ні, я не ледащо. Я буду - таки малярем.

Дівчинка (Оксана): Авжеж , будеш! А що ти ледащо, то правда. Дивись, де твої ягнята! Ой, бідні ягняточка, що чабан у них такий – вони ж питочки хочуть!

Вчитель: Не дивлячись на те, що народився поет в бідній кріпацькій сім’ї і дитинство його було тяжким і безрадісним, малий Тарас ріс допитливим і розумним хлопчиком.

ІІ сторінка журналу: Т. Г. Шевченко – художник.

Вчитель: Тарас наймитує, у вільний від  роботи час читає і малює.  А по закутках, щоб ніхто не бачив його горя, плаче. Але думка знайти людину, яка б навчила його малювати, не покидає хлопчика. Так він потрапляє до хлипківського маляра. Маляр погоджується навчити хлопця малювати, однак пан Енгельгардт забирає його до себе в Петербург, і Тарас стає козачком.

1 учень: Хоче малювати,

                 Прагне він до знань,

                 Та за це багато

                 Зазнає знущань.

2 учень: Нишком він малює

                Статуї в саду,

                 Вночі пише вірші

                 Про людську біду…

Вчитель: Зустріч в Петербурзі з земляком – художником Сошенком круто змінила долю Тараса Григоровича. Він познайомився також з байкарем Гребінкою, художниками Брюловим, Венеціановим. Вони побачили великі здібності молодого художника і викупили його з неволі.

Тарас Григорович виправдав їхні надії. Він малює портрети, картини, зарисовує пам’ятки минулого, робить ілюстрації до своїх віршів.

3 учень: Так в людському морі

                Стрілися брати,

                 Що зуміли в горі

                 Щиро помогти.

                 Викупили друзі,

                 Вольним став Тарас!

                 Чом же серце в тузі?

                  Біль чому не згас?

                  Сміливий і щирий

                  Був Тараса спів.

                  Він гострить сокири,

                    Кличе на панів.

3 сторінка: Т. Г. Шевченко – борець за волю народу.

Вчитель: За бунтарські вірші 33-річного Тараса забрали в солдати.

Учень:  Та малює й пише

               Він таємно там.

               Гнівні його вірші

               Страх несли панам.

Вчитель: Незважаючи на заборону, Тарас Григорович писав вірші  і ховав їх за халявою чобота.

Коли Т. Г. Шевченко був на засланні в далеких степах Казахстану, він дуже тужив за Україною. Ось послухайте, як ніжно і тужливо звучать його пісні. (Звучать пісні «Зоре моя вечірняя», «Садок вишневий коло хати»)

Туга за рідною природою, рідним краєм звучить і його віршах. (Діти читають вірші Т. Шевченка)

4 сторінка журналу: Ми тебе не забудем, Тарасе.

Вчитель: 9 березня 1862 р. тарасу Григоровичу виповнилося 47 років. Надійшло багато вітальних телеграм. Привітати поета, який лежав тяжко хворий, прийшли друзі. А 10 березня перестало битися серце великого українського Кобзаря. Тіло Т. Шевченка було перевезено в Київ і поховано на Чернечій горі. Так заповідав великий поет.

В день народження Т. Шевченка дорослі  і діти йдуть до його пам’ятника, щоб поставити свічку, покласти квіти, почитати його вірші, поспівати пісні і цим висловити свою шану великому Кобзареві.

Учень: Тарасе, наш  Кобзарю, всюди

              Приходиш нині ти, як свій,

              Тебе вітають щиро люди

              На всій Україні моїй.

Вчитель: І дорослі і діти шанують геніального українського поета, художника, борця за волю народу і завжди будуть пам’ятати його заповіти.

Учениця: Я маленька українка,

                  Восьмий рочок маю,

                  А про Тараса Шевченка

                  Вже багато знаю.

                  Він дитя з-під стріхи,

                  Він в подертій свиті,

               Він здобув нам славу,

               Як ніхто на світі.

               А та наша слава

               Не вмре, не загине,

              Наш Тарас Шевченко –

              Сонце України.

Учень: Уклін тобі, Тарасе,

              Великий наш пророче,

              Для тебе вірно б’ється,

              Те серденько дитяче.

              За тебе вічно б’ється,

              За твої заповіти,

              Чого батьки не зможуть,

               Те сповнять їхні діти.

Діти (хором): Спи спокійно, Тарасе!

                           Словом шани й любові тебе пом’янули.

                           І народи Вкраїни

                           Заповітів священних твоїх не забули.

Дорослі і діти виконують «Заповіт»