Методична розробка на тему:

«Утеплення та декоративне облаштування фасадів»

ЗМІСТ

1.     Вступ.

2.     Послідовність і умови виконання робіт.

3.     Технологія утеплення швів віконних і дверних балконних блоків.

4.     Опорядження фасадів будинку полімерцеметними штукатурками.

5.     Технологія утеплення фасадів у зимовий період.

6.     Види дефектів.

7.     Контроль якості робіт.

8.     Техніка безпеки та охорона праці при виконанні фасадних робіт. 

1.    ВСТУП

Фасад будь-якої споруди - це зовнішня оболонка, яка відразу впадає в очі.

Деякі споруди завдяки своїм виглядом не тільки виділяються на тлі інших, але і запам’ятовуються надовго. У зв’язку з цим ремонт фасадів вимагає не просто серйозного підходу, але також і володіння творчою жилки. Фасад повинен бути і стійким, і вогнетривким, і довговічним. І звичайно, - красивим. Погодьтеся, що завжди приємно дивитися на красиві будинки. Фасад дає можливість визначити той час, в яке будівля будувалася. І мова йде не про те, що старі будівлі - зруйновані будівлі (покосилися стіни і дірявий дах). Однозначно, ні. Адже кожному часу притаманний свій неповторний стиль. Як і офіс - обличчя компанії, так фасад обличчя - будівлі. А гарне обличчя заслуговує захоплення оточуючих. У такому будинку зручно, та й що приховувати, жити в ньому престижно.

Якщо будуть проведені фасадні роботи не на совісті, то і результат цього буде видно вже через нетривалий час. Кому захочеться побачити, як буквально через півроку вся краса зникла, і виявилося, що витрачені сили були марними.

Є кілька способів ремонту фасадів. Це - ремонт з колисок, тур, лесів, або використання "промислового альпінізму". Все написане вище - це доказ тому, що неможливого нема. Ви зможете здійснити ремонтні роботи і висотки , і одноповерхового будинку. Трапляється , що будівля не потребує в обширеному ремонті, тоді проводять, так званий , частковий.

Як розпочинаються фасадні роботи ? Перше-це приїзд спеціаліста та огляд будинку. Тобто він прикидає, які роботи знадобляться. Після чого складається документ, який використовується в розрахунках . Ви, думаєте, знаєте, що вартість фасадних робіт залежить від використаних матеріалів. Буває, що ремонт фасаду потрібний взимку, падати в паніку в цьому випадку не потрібно. Сьогодні можливі фасадні роботи і в холодний час року. Поможуть в цьому сучасні матеріали, вибір яких великій. Крім цього, допомогу нададуть новітні технології. Хочемо звернути вашу увагу і на ще один нюанс - регулярне миття фасадів. Це допоможе підвищити експлуатаційні характеристики, та й фасад виглядати новим набагато довше.

Види фасадів

Для різних фасадів узвичаєно назви

•      залежно від їхнього значення — головний (чоловий), боковий

(причілок) і задній;

•      згідно з орієнтацією за сторонами світу — північний, південно-східний тощо;

•      відносно розміщення — садовий, вуличний, дворовий, парковий і т. д.

Крім того фасади можуть класифікуватися:

•      залежно від матеріалу, з якого їх виконано (скляні, сталеві, бетонні тощо);

•      залежно від конструкції (подвійний, фальшфасад, що не має конструкційного навантаження, а слугує лише щоб виконувати певні функції, наприклад, огороджувати від упливу кліматичних чинників). Переваги утеплення фасадів

•      Значне зниження витрат на опалення та кондиціювання до 60%.

•      Усунення промерзання стін і запобігання появи чорної цвілі і грибків усередині приміщення.

•      Продовження терміну служби фасаду, довговічності несучих стін.

•      Додаткова звукоізоляція.

•      Простота в ремонті і обслуговуванні поверхні.

•      Велике поле діяльності для архітектурних рішень: карнизи, русти, колони, ліпнина. Різні види фактурного покриття: "короїди", "шуба", "набризг". Колірна гамма під фарбування нараховує понад 10000 відтінків.

•      Естетичний і престижний вигляд будівлі.

•      Нешкідливі матеріали для здоров'я людини.

Роботи по утепленню фасадів виконуються в не залежності від висоти , складності фасаду ,об'ємів : будь то утеплення квартири , котеджу, багатоповерхового будинку.

Теплоізоляційні плити

У системах теплоізоляції, як правило, використовують пінополі- стирольні чи мінераловатні плити.

Коефіцієнти теплопровідності для обох матеріалів дуже подібні. Отже, економія у споживанні енергії буде однаковою за однакової товщини теплоізоляційних плит. Яку ж із систем вибрати: з пінополісти- рольними чи з мінераловатними плитами?

Обидва рішення мають свої переваги. їх можна використовувати як для спорудження будинків, так і для тих, що експлуатуються. Проте між пінополістирольними і мінераловатними плитами є відмінності, що можуть відігравати вирішальну роль у виборі системи.

Переваги та недоліки мінераловатних плит. Під час вибору системи утеплення будинку методом скріпленої теплоізоляції визначальним є гарантування пожежної безпеки. Для утеплення будинків підвищеної поверховості (понад 25 м), будинків підвищеної категорії небезпеки для людей (наприклад, лікарні, школи, глядацькі зали, об’єкти загального користування), а також складів пальних матеріалів краще застосовувати систему з мінераловатними плитами.

Мінераловатні плити стійкі до дії високих температур. Виготовлені з натуральних гірських порід, волокна вати починають плавитися тільки через 2 год впливу температури понад 1000 °С. Гірші справи з термостійкістю зв’язника, на основі якого виготовлено захисні й декоративні суміші, і гідрофобізаторів, але у будь-якому разі мінераловат- ну плиту вважають непальним матеріалом. Вона також стійка до впливу більшості хімічних речовин. Коефіцієнт її паропроникності досить високий і становить близько 480-10~6 г/(м год-Па). Це забезпечує вільне виведення водяної пари. Уже згадувані гідрофобізатори знижують капілярне водопоглинання і насичення плити вологою, що міститься в повітрі. Плити з мінеральної вати значно важчі, ніж полістирольні, мають низьку твердість і відносно невисоку міцність. За 10 % стиску напруження становить 30...40 кПа. Проте завдяки своїй волокнистій структурі плити мають добрі звукоізоляційні властивості. Для мінераловатних плит, які застосовують у системах теплоізоляції фасадів, українського стандарту немає, тому вимоги до таких матеріалів формулюють, як правило, у технічних умовах на системи. Метод скріпленої теплоізоляції передбачає використання двох видів плит. Перший вид — це вата з безладним розміщенням волокон (щільність 120... 160 кг/м , міцність на розрив у напрямку, перпендикулярному до поверхні плит, — понад 10 кПа), плити завдовжки 100...120 см, завширшки 50...60 см. Другий вид — це плити з розміщенням волокон перпендикулярно до площини стіни, так звані ламельні (аналогічні параметри: 80... 120 кг/м3 і понад 80 кПа), а розміри плит переважно 120 х 20 см.

Висока паропроникність мінераловатної плити забезпечує швидке відведення вологи, наприклад просихання основи за підвищеної експлуатаційної вологості. Отже, цю систему рекомендують для об’єктів з підвищеною експлуатаційною вологістю (наприклад, кухні підприємств громадського харчування, пральні, станції очищення води, мийки автомобілів, лазні) за умови влаштування з боку приміщення відповідної пароізоляції. Хоча стіни приміщень, що експлуатуються у вологих умовах, найчастіше облицьовують керамічною плиткою, цього може бути недостатньо, тому добір матеріалів для цих цілей потребує аналізу волого-температурних процесів. Мінераловатні плити ефективні для будинків, розміщених у місцях із високим рівнем шумів. Плити з ламельної вати зручні, легко змінюють форму, тому ідеально підходять для будинків із криволінійним контуром.

Переваги та недоліки пінополістирольних плит. Пінополістирол негігроскопічний, тому під впливом вологи не втрачає теплоізоляційних властивостей. Можлива періодична конденсація водяної пари по товщині пінополістиролу не матиме серйозних наслідків. Хоча це полімер, він не містить шкідливих для здоров’я речовин. Пінополістирол дуже легкий і водночас має добрі міцнісні характеристики (міцність на розрив — близько 80, міцність на стиск — близько 130 кПа). За 10 % стиску напруженість пінополістиролу становить близько 80 кПа. Цей матеріал технологічніший завдяки таким міцнісним характеристикам. Його недоліками є невисокі звукоізоляційні властивості, низький коефіцієнт паропроникності — близько 1210-6 г/(м год-Па); температура понад +80 °С може трохи руйнувати пінополістирол, він нестійкий до впливів більшості органічних розчинників. У системі скріпленої теплоізоляції можна використовувати пінополістирол, що задовольняє вимоги ДСТУ БВ.2.7-8-94. Крім того, цей матеріал не повинен поширювати вогонь, тобто він має бути самогасним, а також повинен мати заявлену виробником стабільність розмірів (після витримування впродовж 1,5...2,0 міс). Плити з пінополістиролу, нарізані з витриманих блоків, повинні бути плоскими і мати стабільні розміри.

Систему з пінополістирольними плитами найчастіше використовують для утеплення житлових будинків і в індивідуальній забудові.

Це є наслідком економічних передумов. Мінераловатна плита майже в 2 раза дорожча за пінополістирол. Майже в 10 разів легший пінопоїтирол вигідніше транспортувати і зберігати на складі. Дешевшим є також додаткове механічне кріплення. Пінополісти- рольнілити значно технологічніші, немає проблем щодо їх розрізання шліфування. Дрібні часточки пінополістиролу на відміну від волоксвати не подразнюють шкіру і слизові оболонки виконавців робіт зчеплення. Усе це призводить до того, що в разі використання систем з мінераловатними плитами затрати праці вищі щонайменше на 20-30 %. Слід зазначити, що за останні 10...20 років частіше використовували иополістирольні плити (мінеральну вату застосовували коротший період часу). Зауважимо, що за весь цей період не було випадків поширня вогню по системах утеплення стін, улаштованих методом скріпленої теплоізоляції. У разі застосування пінополістиролу немає загроз що конструкція стін може бути перевантажена: 1 м2 системи з пінолістирольними плитами за товщини плит 10 см важить не більше ніж 11... 15 кг. Система з мінераловатною плитою такої самої товщії аналогічного об’єму — це вже понад 30 кг. Тому в разі використав для утеплення стін мінераловатних плит слід брати до уваги негідність анкерного кріплення до конструкційного шару довшими сполучними елементами. У зв’язку з цим нині залежно від країні використанням пінополістиролу виконують до 70.. .90 % робіт щодо утеплення будинків. Найближчим часом ця пропорція може дещо змінитися через збільшення пропозиції мінераловатних плит і відповідно зростаючої конкуренції серед їх виробників.

2.Послідовність і умови виконання робіт

Послідовність виконання робіт. Роботи, пов’язані з улаштуванням зовнішньої скріпленої теплоізоляції об’єктів, виконують у такій послідовності:

•      установлення засобів підмощування;

•      підготовка поверхні зовнішніх огороджувальних конструкцій до виконання робіт;

•      прикріплення металевих профілів з перфорованими полицями до цоколя;

•      приготування клейової розчинової суміші із сухої суміші й води;

•      ґрунтування поверхні зовнішніх огороджувальних конструкцій глибокопроникною ґрунтовкою Ceresit СТ 17;

•      нанесення клейової розчинової суміші на тильний бік теплоізоляційних плит і приклеювання цих плит до поверхні зовнішніх огороджувальних конструкцій;

•      кріплення плит утеплювача до зовнішніх огороджувальних конструкцій дюбелями;

•      влаштування армованого захисного штукатурного шару;

•      приготування розчинової суміші із сухої суміші;

•      нанесення розчинової суміші на поверхню плит, укріплених на огороджувальних конструкціях;

•      армування шару розчинової суміші склосіткою;

•      кріплення кутиків з перфорованими полицями на торцях першого поверху будинку або споруди й на торцях віконних і дверних прорізів по всьому фасаду будинку;

•      влаштування деформаційних швів між плитами утеплювача;

•      герметизування місць прилягання теплоізоляційних плит до покрівлі;

•      ґрунтування поверхні фасаду ґрунтовкою;

•      нанесення декоративних складів на поґрунтовану поверхню фасаду;

•      зміцнення в нижній частині віконних прорізів металевих козирків;

•      влаштування навісу з гідроізоляцією, з’єднаною з покрівлею;  збирання будівельного сміття, розбирання засобів підмощування;  прибирання території навколо будинку або споруди.

Умови виконання робіт. Усі роботи, пов’язані з улаштуванням зовнішньої скріпленої теплоізоляції об’єкта, слід виконувати за температури навколишнього природного середовища не нижче ніж +5 °С. Проте не рекомендується працювати за температури понад +25 °С, а також за великої швидкості вітру. Через велику швидкість вітру й високу температуру вода з розчинових сумішей випаровується дуже швидко, що несприятливо позначається на процесі тверднення модифікованих розчинових сумішей на основі мінеральних в’язких. Не слід виконувати роботи за інтенсивного впливу прямих сонячних променів на зовнішні огороджувальні конструкції. Зовнішню скріплену ізоляцію об’єкта можна влаштовувати за відносної вологості повітря не вище ніж 80 %. Роботи не слід виконувати під час дощу, а також відразу після дощу. Нанесені шари з полімермінеральних розчинових сумішей (клеї, штукатурки) потрібно захищати від дощу, сильного вітру, прямих сонячних променів за допомогою густої сітки, натягнутої на будівельні риштування.

Роботи з використанням кольорових декоративних полімермінеральних штукатурних сумішей слід виконувати за температури навколишнього природного середовища не нижче ніж +10 °С.

Організація робіт під час опорядження фасадів штукатурками

Розглянемо організацію робіт під час опорядження фасадів полімерними штукатурками по рівних основах (з бетону, традиційної мінеральної штукатурки тощо). Штукатурити фасад будинку завжди починають згори. До

початку робіт уздовж фасаду встановлюють суцільні риштування, здебільшого збірнорозбірного типу з металевими опорами та іншими елементами кріплення. Після закріплення риштувань і перевірки їх надійності приступають до виконання робіт. Підготовлену поверхню провішують виском масою 1 — 2 кг із довжиною шнура, що дорівнює висоті будинку. Високі будинки провішують послідовно на висоту двохтрьох поверхів. Під час провішування встановлюють маяки з кутиків. Відстань між маяками має бути трохи меншою за довжину правила або напівтерка, яким розрівнюватимуть розчин. Одночасно з вертикальним фасаду провішують вертикальність кутів будинку, пілястр, вертикальних кромок віконних прорізів  і перевіряють горизонтальність карнизів, поясків, прямолінійних сандриків, підвіконь та інших витягнутих архітектурних деталей. Після встановлення на фасаді маяків приступають до його опорядження. Після

Рис. 1. Штукатурення фасаду вузькими захватками по

вертикалі між пілястрами:  

1-6 — карти

опорядження вінцевого карниза (якщо він є) переходять до штукатурення стін. Одночасно опоряджують віконні укоси і наличники, витягують міжповерхові пояски, опоряджують пілястри та інші архітектурні деталі.

Фасад штукатурять як по вертикальних, так і по горизонтальних захватках. Якщо фасад виконано з пілястрами по всій висоті будинку, але без міжповерхових поясків, то захватка поділяє його від кута до першої пілястри, від першої пілястри до другої і т.д. (рис. 1.). Кожна захватка поділяється риштуванням на карти 1— 6, по дві на поверх. Поштукатуривши карту і, робітники переходять на карту 2 і так далі до останньої карти, після чого приступають до опорядження другої захватки. Віконні і дверні косяки рекомендується штукатурити відразу по всій поверхні захватки. Наличники і сандрики можна витягувати після опорядження всієї поверхні. Пілястри опоряджують до або після обштукатурювання двох захваток, що примикають до них. Якщо на фасаді немає пілястр, але є міжповерхові пояски, то захватку влаштовують по всій довжині будинку по поверхово. Захватки у межах поверху розбивають на карти. Роздільні лінії 1-І, II - II і т.д. проводять крейдою. Для виконання робіт на кожну карту призначають ланку. Міжповерхові пояски витягують або опоряджують від руки. Після обштукатурення верхньої горизонтальної захватки фасаду верхній ярус риштувань розбирають і переходять на нижню другу захватку. Цоколь штукатурять після повного опорядження стін звичайним розчином на мінеральній основі або облицьовують плиткою з природного каменю керамічною плиткою)

Установлення засобів підмощування

Розглянемо засоби підмощування, які можна застосовувати під час виконання робіт, пов’язаних із улаштуванням зовнішньої скріпленої теплоізоляції,       їхні    основні       характеристики    й        способи установлення (монтажу)         на      будівельному       майданчику. Вибір          конкретних          засобів підмощування   для    конкретного об’єкта       визначається        технічною   й економічною доцільністю застосування тих чи інших засобів і залежить від габаритних розмірів будинку (висоти, ширини будинку, кількості поверхів), а також від обсягу й складності виконуваних робіт.

Засобами підмощування є:

•      риштування (універсальні інвентарні сталеві трубчасті, безбол- тові трубчасті, будівельні трубчасті з горизонтальними рамами, кли- нохомутового типу);

•      самопідіймальні помости;

•      пересувні вишки;

•      інвентарні засоби підмощування (зокрема, легкі збірно-розбірні помости, складані столики);  колиски.

•      Технічні вимоги до засобів підмощування регламентовані такими нормативними документами:

•      ГОСТ 27321-87 «Леса стоечные приставные для строительно монтажных работ. Технические условия»;

•      ГОСТ 28347-89 «Подмости передвижные с перемещаемым рабочим местом. Технические условия»;

•      ГОСТ 28012-89 «Подмости передвижные сборно-разборные Технические условия»;

•      ГОСТ 26887—86 «Площадки и лестницы для строительно-мом тажных работ. Общие технические условия»;

•      ГОСТ 27372-87 «Люльки для строительно-монтажных работ Технические условия».

Риштування. Універсальні інвентарні сталеві трубчасті риштування застосовують незалежно від обрисів споруд у плані рельєфу місцевості. Трубчасті елементи риштувань з’єднують глухими поворотними хомутами. Каркас риштувань кріплять до стіни, використовуючи інвентарні сталеві саморозклинювальні пробки або інвентарні гаки із шурупною нарізкою. У віконних прорізах риштування кріп лять за допомогою заставних труб.

Безболтові трубчасті риштування мають фіксовану схему каркаса й застосовуються на будинках прямокутної форми для виконання теплоізоляційних й опоряджувальних робіт. Елементи риштувань з’єднують за допомогою гаків і патрубків без застосування болтів. Риштування кріплять до стіни анкерами, інвентарними пробками.

Будівельні трубчасті риштування з горизонтальними рамами призначені для виконання робіт на будинках до 40 м. Оскільки цей тип риштувань має достатню жорсткість у горизонтальній площині, їх можна застосовувати на різних зламах фасадів будинків у плані. Стояки з кутами горизонтальних рам з’єднують за допомогою вушок. Для кріплення риштування до стіни використовують інвентарні закрепи і відтяжки.

Риштування клинохомутового типу — легкі швидкорозбірні металоконструкції, що дають змогу встановлювати робочий ярус на довільній висоті, виготовляються зі сталевої труби діаметром 42 мм.

Технічні характеристики риштувань клинохомутового типу наведено в табл.1.

Риштування монтують на спеціально підготовленому вирівняному майданчику. Особливо ретельно готують основу під башмаки для стояків. Для монтажу використовують електричну лебідку й консольну балку із блоком для піднімання елементів риштувань. Монтаж риштувань здійснюють у такій послідовності:

•      на підготовленому вирівняному майданчику розкладають підкладки з дощок перпендикулярно до фасаду будинку або споруди, на них установлюють башмаки, а на башмаки — горизонтальні рами першого ярусу;

установлюють вертикальні стояки першого ярусу паралельно фасаду будинку або споруди, а на них — рами другого ярусу; влаштовують металеві щаблі для виходу робітників на другий ярус;

•      перевіряють стан риштувань (чи є ухил перших ярусів риштувань від паралельності фасаду чи паралельно фасаду укріплені стояки риштувань); за наявності ухилу стояків вирівнюють основу під риштування, установлюючи дошки під башмаки; якщо ухилу немає, то установлений ярус риштувань прикріплюють до стіни будинку (рис.1);

•      укладають перші три щити на раму другого ярусу; облаштовують майданчик для приймання вантажів (елементів, матеріалів, інструментів) ; укладають щити по всьому ярусу;

•      на стояках другого ярусу встановлюють рами третього ярусу в обох напрямках від майданчика приймання вантажів; установлюють захисні засоби;

•      продовжують монтаж риштувань у такому самому порядку, як описано вище.

Фрагмент трубчастих риштувань з горизонтальними рамами зображено на рис. 1, а фрагмент риштувань клинохомутового типу — на рис. 2.

Самопідіймальні помости. Універсальні самопідіймальні помости призначені для теплоізоляційних й опоряджувальних робіт при зведенні й ремонті будинків і споруд. Стояки риштування встановлюють на постамент і кріплять до стіни будинку спеціальними пристроями. Монтаж, демонтаж і перебазування риштування здійснюють окремими елементами.

Помости ПВС-12 призначені для виконання різних будівельно-монтажних робіт на висоті від 3,5 до 13,5 м. Ці помости складаються з гусеничної ходової частини зі змінною базою й чотирма виносними опорами, двох телескопічних колон, оснащених механізмами висування, вловлювачів, платформи з огорожею.

На платформі встановлено кран. Двигуном ходової частини є бензоелектричний агрегат.

Цей агрегат і лебідки механізмів висування колон розміщені на верхньому майданчику ходової частини. При транспортуванні колони риштування складаються, а огорожа і кран укладаються на платформу.

Самопідіймальні помости ПС1-100-300 призначені для опоряджувальних і ремонтних робіт на фасадах житлових, громадських і промислових будинків. Помости кріплять до стіни будинку кронштейнами через 7 м по висоті щогли. Для монтажу (демонтажу) щогли помости обладнані монтажним стояком з гусачком і ручною лебідкою, що дає змогу монтувати щоглу методом нарощування секцій.

Пересувні вишки. Телескопічна вишка на пневмоколісному ходу призначена для піднімання робітників, будівельних матеріалів й інструментів до робочого місця під час виконання теплоізоляційних й опоряджувальних робіт на висоті до 15 м. Вишка мобільна.

Транспортують і встановлюють її в робоче положення без розбирання. Керують вишкою з двох пультів (один установлений на візку, інший — на підіймальній платформі). Пересувають вишку вздовж фронту робочою лебідкою, розміщеною на візку.

Пересувна самопідіймальна вишка В-10,6-12 призначена для піднімання робітників, будівельних матеріалів й інструменту під час виконання теплоізоляційних й опоряджувальних робіт на висоті до 12 м.

Самохідна вишка на пневмоколісному ходу призначена для виконання робіт на висоті до 18 м. Колона випіки складається з окремих секцій, монтується на рамі пневмоколісного візка. Монтаж секцій колони й піднімання вантажів на робочий майданчик здійснюють кра- ном-укосиною, встановленим на піднімальній платформі. З одного робочого місця на інше вишка пересувається за допомогою електроприводу, розміщеного на передніх колесах вишки. Керування вишки — кермове.

Інвентарні засоби підмощування. Ці засоби — жорсткі просторові конструкції з відносно невеликими габаритними розмірами, які збирають, розбирають і пересувають по фронту робіт уручну.

Під час виконання робіт із улаштування зовнішньої скріпленої теплоізоляції на невеликих об’єктах (наприклад, одно-, двоповерхові житлові будинки) застосовують збірхно-розбірну вишку-туру (рис. 3, а, б), універсальні збірнорозбірні пересувні помости (рис. 4), складані столики (рис. 5 — 8).

Колиски. Самопідіймальні підвісні колиски призначені для виконання опоряджувальних робіт і робіт зі скління на фасадах будинків. За приводом колиски поділяють на два види: з ручними лебідками й з електроприводом.

Для підвішування колисок на фасадах будинків застосовують консолі:

•      на фасадах будинків зі скатними покрівлями — інвентарну консоль; сталевий канат, їм якому підвішено колиску, кріплять до продуху консолі, а запобіжний пропускають через обертовий продух і

закріплюють за надійні конструкції перекриття;

•      на фасадах будинків із плосконі покрівлею використовують консолі чотирьох типів: збірно-розбірну, зі змінним вильотом, універсальну КУ-1 й універсальну КУ-2,5.

В окремих випадках колиски можна кріпити також до кронштейнів, які встановлюють у верхній частині будинку, до монтажних петель перекриттів ланцюгами з карабінами, а також до колон і ферм каркасних будинків. Якщо роботи з улаштування зовнішньої скріпленої теплоізоляції об’єкта виконують з риштування, то для піднімання матеріалів і виробів на певну висоту, а також для піднімання й спускання робітників установлюють підіймачі, у тому числі:

♦ вільностоячі підіймачі, які мають невелику висоту піднімання й за конструкцією виконуються як пересувні;

♦ стаціонарні, які мають висоту піднімання до 150 м і при перестановці потребують розбирання на окремі вузли.

Засоби підмощування

    Рис. 1 Будівельні трубчасті риштування

Рис. 2 Риштування клинохомутового типу   

Підготовка поверхні огороджувальних конструкцій до виконання робіт із улаштування зовнішньої скріпленої теплоізоляції

У випадку, коли зовнішню скріплену теплоізоляцію планується монтувати на споруджуваному об’єкті, роботи можна починати тільки після завершення робіт із улаштування покрівлі, монтажу вікон і дверей в утеплювальній зоні, прокладання всіх комунікацій і закла дання всіх комунікаційних каналів, скління вікон і балконних две рей або установлення склопакетів.

При влаштуванні зовнішньої скріпленої теплоізоляції будинку або споруди, що був в експлуатації, потрібно попередньо перевірити стаї і основи, на якій монтуватиметься теплоізоляція, тобто визначити ма теріал конструкцій, його міцність, наявність (або відсутність) пошкоджень у конструкціях, наявність забруднень на поверхні конструкцій, їхній характер і площу, міцність зчеплення опоряджувальних шарів з матеріалом основи. Стару штукатурку або облицювання слід перевірити простукуванням по всій поверхні конструкції з метою виявлення ділянок, на яких опоряджувальний шар відшарувався від основи (на тій ділянці, де є відшарування опоряджувального шару, при просту куванні чути «глухий» звук). Опоряджувальні шари, які втратили зчеплення з основою, видаляють за допомогою машин для сколювання бетону типу УМСБ-1, УМСБ-2, електричних зубильних молотків, пучкових молотків, бучарди, а також за допомогою струменя води, що подається під тиском до ЗО МПа. За невеликих обсягів робіт для цього використовують кирки, зубила, скарпелі й щітки. Очищені ділянки відновлюють, використовуючи для цього розчинові суміші, призначені для ремонту й реставрації будівельних конструкцій.

Напливи бетону й розчину видаляють електричними молотками типу ИЭ4207, ручними наждаковими кругами, ексцентриковими шліфувальними машинами, кутовими шліфувальними машинами, свердлильними машинами, а також бучардами, зубилами, сталевими щітками, шліфмашинами інших типів.

Розчин, що виступає зі швів кам’яного мурування, видаляють за допомогою зубила, скарпеля й молотка, забезпечивши при цьому рівну (без виступів) поверхню.

Великі тріщини, що не збільшуються, а також великі вибоїни в поверхні конструкцій розчищають від часточок зруйнованого матеріалу стисненим повітрям від компресора, ґрунтують ґрунтовкою Ceresit СТ 17, витримують упродовж 6 год. до повного висихання, потім заповнюють розчиновою сумішшю, приготовленою із сухої суміші Ceresit СТ 29 і води. Тріщини підмазують шпателем уручну спочатку рухом шпателя впоперек тріщини, а потім уздовж неї врівень з поверхнею конструкції. Тріщини завширшки до 2 мм, а також дрібні подряпини розчиновою сумішшю не заповнюють. Нерівності поверхні заввишки й завглибшки до 10 мм не усувають. Западини завглибшки понад 10 мм ґрунтують ґрунтовкою Ceresit СТ 17, заповнюють розчиновою сумішшю Ceresit СТ 29. Якщо шар розчи- нової суміші виходить занадто товстим, то нерівності усувають шматочками утеплювача, які приклеюють до поверхні конструкції розчиновою сумішшю, яку готують із сухої суміші Ceresit СТ 85 або Ceresit СТ 190 і води.

По укосах дверних і віконних прорізів ремонтованих будинків знімають шар штукатурки або облицювання за допомогою зубила, скарпеля й молотка. Поверхню, що утворилася, очищають стисненим повітрям від часточок зруйнованого матеріалу, ґрунтують ґрунтовкою Ceresit СТ 17, просушують упродовж 6 год за температури (20±5) °С, потім вирівнюють розчиновою сумішшю Ceresit СТ 29.

Покриття з фарб, що мають низьку паропроникність, видаляють піскоструминними або дробоструминними апаратами.

Після очищення поверхню промивають струменем води під тиском і просушують. Паропроникні лакофарбові покриття перевіряють на сумісність із клейовою розчиновою сумішшю. При несумісності із клейовою розчиновою сумішшю покриття слід видалити одним із наведених способів. Для видалення лакофарбових покриттів допускається використовувати органічні й неорганічні змивачі з наступним очищенням поверхні механічним способом.

Місця, в яких у процесі експлуатації будинку або споруди з’явилися мохи, поросль, грибки, очищають щітками, обробляють препаратом Ceresit СТ 99 і просушують.

Від висолів, іржі, плям бітуму, жирових плям, кіптяви, бруду поверхні очищають такими методами й засобами:

Якщо зовнішні стінові конструкції ремонтувалися або їхні поверхні оброблялися спеціальними речовинами, то роботи, пов’язані з улаштуванням скріпленої теплоізоляції, починають не раніше, ніж через ,‘і дні після закінчення робіт з підготовки поверхні.

Агрегати, установки та інструменти, які використовують для підготовки поверхні до влаштування зовнішньої скріпленої теплоізоляції.

Основні технічні характеристики ручних шліфувальних машин із гнучким валом подано.

Для підготовки поверхні     до      влаштування        зовнішньої        скріпленої теплоізоляції застосовують також інструменти, наведені нижче.

Ручний електричний фугальний молоток ИЭ4207 II класу захисту  призначений для пробивання борозен у бетоні, цегляному муруванні, вапняку, свердління отворів при виконанні будівельно-монтажних робіт. Ручна свердлильна машина ИЭ-1026 А III класу захисту призначена для свердління отворів діаметром до 9 мм у сталях, деревині, цеглі й бетоні. Електричний молоток-бучарда призначений для очищення фасадів будинків від напливів бетону, ділянок оздоблювального покриття, що відшарувалися.

Ручна пневматична щітка ИП-2104 призначена для очищення поверхні від іржі, старої фарби.

Ручний пучковий пневматичний молоток ИЛ-5000  при значений для очищення поверхні від забруднень.

Ручний зубильний молоток призначений для обрубувальних,  зачищувальних і карбованих робіт, для зачищення зварних швів, а також для виконання технологічних операцій на арматурних, зварювальних, залізобетонних і бетонних, штукатурних і облицювальних роботах.

Ексцентрикова шліфувальна машина фірми HILTI призначена для оброблення плоских і скривлених поверхонь, де потрібно видалити великий обсяг матеріалу, обладнана пилозбірником.

Кутова шліфувальна машина із запатентованою системою пилоізоляції призначена для зачищення бетону, усунення нерівностей, зачищення виступів, а також для шліфування.

Поверхня зовнішніх огороджувальних конструкцій, підготовлена до виконання робіт із улаштування зовнішньої скріпленої теплоізоляції, має відповідати вимогам. 

Матеріали для підготовки поверхонь фасадів під опорядження Для влаштування систем теплоізоляції застосовують такі матеріали:

                                ♦         грунтовки;

                                ♦          грунтовки-фарби.

Ґрунтовки — рідкі матеріали, що виготовляються на основі синтетичних  плівкоутворювальних речовин, які наносять на поверхню з метою

♦ підвищення міцності зчеплення наступних шарів опоряджувальних серіалів з поверхнею конструкції чи виробу;

                                ♦          зміцнення  поверхневого шару матеріалу конструкції;

♦          запобігання відшаровуванню покриття чи плівки від поверхні конструкції;

♦ зменшення  водо поглинання поверхневого шару матеріалу конструкції Водно-дисперсійні ґрунтовки марок Ceresit СТ 17, Ceresit СТ 17 Super застосовують для оброблення поверхні конструкції перед приклеюванням  плит утеплювача, а також для оброблення штукатурки, нанесеної на поверхню плит утеплювача перед фарбуванням водно-дисперсійні фарбами або перед нанесенням декоративних акрилових штукатурок. Такі воднодисперсійні ґрунтовки, проникаючи в пористий матеріал конструкції (бетон, цегляне мурування, штукатурку), зміцнюють поверхневий шар, зменшують водопоглинення матеріалу конструкції. До складу цих ґрунтовок входять такі речовини: зв’язник — термопластичний полімер, отриманий методом емульсійної полімеризації; емульгатори; стабілізатори; антиспінювач; анти- септики; вода.

Водно-дисперсійну ґрунтовку Ceresit СТ 99, яка містить протимікробні сполуки, застосовують тоді, коли потрібно обробити поверхню конструкції після попереднього механічного очищення від грибків і плісняви, перед опорядженням.

Ґрунтовки-фарби — ґрунтовки, у складі яких є пігменти і наповнювачі. їх використовують для підготовки поверхні конструкції до нанесення тонкошарових декоративних штукатурок і фарб. Ґрунтовки- фарби надають поверхні бажаного колірного фону і фактури. Акрилову ґрунтовку-фарбу Ceresit СТ 16 використовують під акрилові фарби і декоративні штукатурки, а силіконову Ceresit СТ 15 Silicones — під силіконові фарби і декоративні

штукатурки. До складу цих ґрунтовок виходить крупно дисперсійний наповнювач, завдяки чому на поверхні конструкції формуються шорсткі покриття, що поліпшує зчеплення тонкошарових декоративних штукатурок з поверхнею конструкції. Такі ґрунтовки є ефективним гідрозахисним клеєм у системі теплоізоляції.

Силікатна ґрунтовка-фарба Ceresit СТ 15 складається з таких самих

компонентів, що і силіконова, але для її виготовлення використовують рідке скло. Цю ґрунтовку-фарбу застосовують для ґрунтування поверхні перед фарбуванням силікатними фарбами чи тонкошаровими штукатурками.

Крім ґрунтувальних сумішей застосовують суміші для ремонту і шпаклювання поверхонь. До них ставлять такі вимоги: ♦ зчеплення з основою не менш як 0,5 МПа;

                                ♦          паропроникність не менш як 0,05 мг/(м год-Па);

♦ морозостійкість (для зовнішніх робіт) — здатність витримувати не менше ніж 50 циклів;

♦ легкість укладання на основи, здатність не залишати смуг, грудок і не тягнутися за інструментом;

♦ стійкість до тріщиноутворення і мінімальна усадка не більше ніж 0,2 %; ♦ здатність шліфуватися й фарбуватися (у тому числі фарби на органічних розчинниках);

                                ♦          нестічність з вертикальних поверхонь;

                                ♦          водостійкість;

                                ♦          термін придатності розчинової суміші не менш як 60 хв;

♦          фінішні шпаклівки без вмісту компонентів із розмірами часточок понад 0,2 мм;

♦ міцність на стиск вирівнювальної штукатурки по основах із цегли в межах 10 МПа, на розтяг при вигині — не менш як 3,5 МПа; по бетонних основах відповідно 20 і 5 МПа.

Для досягнення цих показників у рецептурах штукатурок і шпаклювальних сумішей        використовують редисперговані полімери,   водоутримувальні добавки та інші компоненти, що поліпшують адгезію до всіх основ (універсальне застосування для всіх основ можливе за відповідного дозування полімерних зв’язників) та підвищують стійкість до стирання, удароміцність       і еластичність.        У       разі   використання       спеціальних редиспергованих порошків із гідрофобними властивостями капілярне водопоглинання таких розчинів можна значно зменшити, що поліпшує експлуатаційні властивості покриттів.

Додавання до      композиції гідрофобізувального     агента, волокнистих наповнювачів    і         реологічних         добавок      може сприяти      поліпшенню технологічності переробки і технічних характеристик розчинів.

Згідно з цими вимогами і за таким принципом розроблено рецептури матеріалів для підготовки поверхонь під опорядження марки Ceresit. Для підготовки поверхонь фасадів під декоративне опорядження штукатурками і фарбами найефективнішими шпаклівками є Ceresit СТ 29, Ceresit СТ 225 (білого кольору), Ceresit СТ 225 (сірого кольору) та вирівнювальна штукатурка машинного нанесення. Ці матеріали відповідають вимогам європейських стандартів.

Ceresit СТ 29 — полімермінеральна шпаклівка, призначена для ремонту і підготовки бетонних, цегляних, цементно-піщаних, цементно-вапняних основ під опорядження як усередині, так і зовні будинку. Шпаклівка ефективна для ремонту тріщин, раковин, западин та інших дефектів на поверхні основ. Її можна використовувати як вирівнювальний або штукатурний шар завтовшки до 20 мм за одне нанесення.

Суміш містить армувальні мікроволокна, тому розчинову суміш можна приготувати лише за допомогою низькообертового дриля, який рівномірно розподіляє їх у розчиновій суміші. Завдяки високим тиксотропним властивостям розчинова суміш не сповзає з вертикальних поверхонь і не розшаровується. Суміш заборонено змішувати з іншими наповнювачами, заповнювачами і зв’язниками.

Ceresit СТ 225 (білого кольору) — шпаклівка фасадна фінішна; є розчиновою сумішшю для підготовки основ під опорядження як усередині, так і зовні будинку за товщини шару до 3 мм. Ця шпаклівка призначена для підготовки бетонних, цегляних, цементно-піщаних, цементно-вапняних основ, а також як декоративне покриття всередині будинків. Вона є ефективною для зашпаровування дрібних тріщин та інших дефектів завглибшки до 3 мм. Розчин стійкий до атмосферних впливів, ударних навантажень, має високу адгезію до мінеральних основ, екологічно чистий.

Суміш СТ 225 містить армувальні мікроволокна, тому для приготування розчинової суміші потрібно використовувати низько обертовий змішувач для рівномірного розподілу в ній волокон. Властивості шпаклівки дають змогу формувати на поверхні фасаду різноманітні рельєфні малюнки.

Ceresit СТ 225 (сірого кольору) відрізняється від Ceresit СТ 225 (білого кольору) тільки кольором, її можна використовувати також як декоративне покриття всередині та зовні будинків.

Прикріплення металевих профілів з перфорованими полицями до цоколя

Металеві профілі з перфорованими полицями прикріплюють до цоколя для фіксації першого (нижнього) ряду теплоізоляційних плит на певній висоті, отримання прямої й рівної кромки системи, а також для захисту плит від пошкодження в процесі монтажу (наприклад, від зминання нижньої кромки плит при влаштуванні штукатурного шару, армованого склосіткою) і експлуатації системи.

Застосовують нерівнополицеві профілі: висота полиці, що розміщуватиметься паралельно цоколю, має становити не більш як 1/3 висоти полиці, що кріпитиметься на цоколі. Ширина полиці, що розміщуватиметься перпендикулярно до цоколя і на яку торцем обпиратиметься плита, має відповідати товщині плити і зазначатися в проекті провадження робіт.

Профілі укріплюють так, щоб полиця, яка розміщується перпендикулярно до цоколя, перебувала нижче не менш як 50 см від перекриття між підвалом і першим поверхом будинку.

Кріплення профілів до цоколя починають із торця будинку. Перед кріпленням торці профілів, якими вони з’єднуватимуться на торці будинку, обрізають. Полиці, які розміщуватимуться паралельно цоколю, обрізають під кутом 90°, а полицю, що розміщуватиметься перпендикулярно до цоколя, обрізають під кутом 45°, як показано на рис. 8.27. Для різання профілів використовують:

                                ♦             електричні ножиці типу ИЭ-5405;

                                ♦             дискові пилки («болгарки»);

♦              лобзикові пилки; ♦ пилки-ножівки.

Для різання профілів застосовують такий механізований інструмент.

Ручні електричні ножиці ИЭ-5405 застосовують для різання металевих профілів. Вони виконані на базі однофазного колекторного двигуна з подвійною ізоляцією. Робочим інструментом ножиць є два нерухомих й один рухомий ножі, що дає можливість розрізати профілі будь-якої конфігурації. Маятникова лобзикова пилка марки призначена для різання деревини, металу і металевих сплавів.

Для кріплення профілів до цоколя будинку використовують спеціальні дюбелі діаметром 6 мм і шайби. Відстань між осями отворів під дюбелі має становити близько 0,35 м.

Для свердління отворів під дюбелі використовують:  електричні дрилі;  перфоратори.

Для свердління отворів під дюбелі й закріплення цокольного профілю застосовують такі інструменти.

Ручна свердлильна електрична машина ИЗ-1026 А III класу захисту призначена для свердління отворів діаметром до 9 мм у сталях середньої твердості, пластмасі, цеглі й бетоні. Машина складається з електродвигуна з алюмінієвим корпусом, вентилятора й пластмасової рукоятки.

Електропневматичний перфоратор типу Tl1 DT для буравления отворів під анкери в бетоні та залізобетоні. Забезпечується системою пиловидалення Tl1 DT.

Універсальний перфоратор TES призначений для свердління отворів під анкери, завертання шурупів, свердління металу. Укомплектований власним пиловідсмоктувальним пристроєм.

Перфоратор ТЕ 6А призначений для свердління отворів під анкери в бетоні, цеглі. Працює від акумулятора (без зовнішнього джерела живлення). Висвердлює отвори діаметром від 4 до 16 мм.

Пиловідсмоктувальний пристрій  використовують для свердління отворів під дюбелі. Під час свердління його приєднують до перфоратора TES, при цьому довжина перфоратора не збільшується.

Ручний електричний шуруповерт ИЭ-3602 призначений для загвинчування шурупів, гвинтів, болтів і гайок діаметром різьби до 6 мм.

Перед установленням дюбелів отвори очищають стисненим повітрям від часточок зруйнованого матеріалу, що утворився при свердлінні, як показано на рис. 2. Дюбелі вставляють в отвори й загвинчують шуруповертом.

Для очищення отворів від пилоподібних часточок матеріалу використовують промислові пилососи. Якщо свердління виконують універсальними перфораторами марки ТЕ8 або ТЕІ, то очищати отвори пилососом не потрібно, оскільки до цих перфораторів приєднано власні пиловідсмоктувальні пристрої.

Ґрунтування поверхні зовнішніх огороджувальних конструкцій глибокопроникною ґрунтовкою Ceresit СТ 17

Ґрунтовку Ceresit СТ 17 наносять на поверхню конструкцій для зміцнення поверхні основи й підвищення міцності зчеплення клейового розчину з поверхнею конструкції. Якщо теплоізоляційні плити передбачається кріпити до основи з матеріалів, що легко всмоктують воду (наприклад, легкі бетони , глиняна цегла, газобетон),

ґрунтовка, крім того, сприяє зниженню поглинання основою води із клейової розчинової суміші. 

На об’єкт ґрунтовка Ceresit СТ 17 надходить у готовому до застосування вигляді.

Залежно від обсягу робіт, складності конфігурації фасаду будинку, а також від необхідної продуктивності праці ґрунтовку Ceresit СТ 17 можна наносити на поверхню зовнішніх огороджувальних конструкцій такими методами:

 безповітряного розпилення;  повітряного розпилення;  вручну кистю.

За невеликих обсягів використовують щітки-макловиці й махові щітки (рис. 1, 2)

Рис. 2. Щітки для нанесення ґрунтовки на поверхню конструкції:

а — щітка-макловиця; б — махова щітка

За великих обсягів робіт для нанесення ґрунтовки на поверхню конструкції застосовують:

                                ♦            пневматичні ручні фарбопульти;

                                ♦             електрофарбопульти;

                                ♦            агрегати безповітряного розпилення.

Пневматичні розпилювачі розрізняють за способом подавання розпилюваного матеріалу (ґрунтовки):

                                ♦             з верхнім наливним бачком (рис.3а);

                                ♦            з нижнім наливним бачком (рис.3б);

♦              з центральним подаванням розпилюваного матеріалу від фарбороз- пилювального бачка (рис. 3, в).

Крім зазначених типів розпилювачів існує й універсальний варіант розпилювача, який можна легко переобладнати для будь-якого способу подавання фарби (наприклад, розпилювач С-71А, який досить широко застосовують на будівельних майданчиках).

Фарборозпилювач С-71А (рис. 4) відрізняється від інших пневматичних фарборозпилювачів більшою продуктивністю, може працювати від фарбонагнітального бачка (якщо потрібно обробити великі площі), а також від стакана (при фарбуванні невеликих площ). Головка фарборозпилювача дає змогу отримувати факели різних форм і розмірів. Форма факела встановлюється повертанням головки й може бути плоскою горизонтальною, круглою і плоскою вертикальною («ножовий» факел). Живиться повітрям від компресора.

Рис. 3. Розпилювачі для нанесення ґрунтовки на поверхню конструкції

Електрофарбопульти є переносними апаратами і призначені для нанесення малов’язких розчинів на оброблювані поверхні. Загальний вигляд електрофарбопульта марки С-61 наведено на рис.5

При використанні агрегатів 2600Н і 7000Н (рис. 6) дисперсія наноситься на поверхню конструкції під впливом високого гідравлічного тиску, створюваного насосом у внутрішній порожнині пістолета- розпилювача. Обертання вала електродвигуна за допомогою ексцентрика (агрегат 2600Н) або диска маховика (агрегат 7000Н) перетворюється на зворотнопоступальний рух поршня, який через рідину, що є в порожнинах гідропередачі, надає руху мембрані насоса. Під час зворотно-поступального руху мембрани розчин з місткості засмоктується по всмоктувальному рукаву й нагнітається по рукаву високого тиску в пістолет-розпилювач. Значення тиску коригується регулятором тиску. Пістолети мають стандартну й швидкорознімну насадки, що дає змогу отримувати «кільцевий» і плоский («ножовий») факели.

Незалежно від способу нанесення ґрунтовку слід наносити рівномірно по всій поверхні конструкції, без пропусків і патьоків.

Після нанесення ґрунтовки поверхня конструкції має висохнути.

Приготування клейової розчинової суміші із сухої суміші й води

Клейові розчинові суміші готують безпосередньо на будівельному об’єкті, обладнаному пристроями для подавання води, вимірником для води й вагами.

Співвідношення сухої суміші й води за масою становить:

                                ♦             для Ceresit СТ 85 1,00 : 0,27;

                                ♦             для Ceresit СТ 83 1,00 : 0,24;

^♦ для Ceresit СТ 190 1,00 : 0,29. Рис.1 Низькообертовий дриль для Розчинові суміші готують в пластмасових

приготування розчинових

                                посудинах місткістю від 15 до 25 дм³.                                                   

Для перемішування сухої суміші використовують дриль з рамною насадкою. У пластмасову посудину заливають потрібну кількість води і постійно в процесі перемішування вводять суху суміш. Перемішування сухої суміші й води триває до отримання однорідної маси, потім перемішування припиняють й отриману розчинову суміш залишають у спокої на 5 хв. Після цього перемішування продовжують ще 2 хв .

Отриману розчинову суміш потрібно використати протягом:

· Ceresit СТ 85 — не більше ніж 2 год;

· Ceresit СТ 190 — не більш як 1,5 год; · Ceresit СТ 83 — не більш як 2 год.

 Якщо розчинова суміш загусла, то її перемішують низькообертовим дрилем з рамною     насадкою.   Для    розрідження         розчинової суміші     не      можна використовувати воду, оскільки це може призвести до зниження міцнісних характеристик клейового розчину, а також до збільшення усадки.

До місця виконання робіт клейову розчинову суміш подають підіймачем або лебідкою з блоками, закріпленими на заданій висоті, а також підносять уручну. Низькообертовий дриль призначений для свердління отворів у сталі, алюмінії, деревині, а також для змішування фарб і приготування розчинових сумішей із сухих сумішей і води.

Рис.2 Приготування клейової розчинової суміші

Нанесення клейової розчинової суміші на тильний бік теплоізоляційних плит і приклеювання цих плит до поверхні зовнішніх огороджувальних конструкцій

Клейову розчинову суміш на тильний бік теплоізоляційних плит можна наносити:

                                ♦             смугами — при нерівності стін до 10 мм (рис. 1, а);

                                ♦             маячками — до 15 мм (рис. 1, б);

                                ♦             суцільним шаром — до 5 мм (рис. 1, в).

Вибір того чи іншого способу розподілу клейової розчинової суміші в процесі нанесення на поверхню теплоізоляційних плит залежить від виду плит і якості поверхні зовнішніх огороджувальних конструкцій. На мінераловатні плити розчинову суміш наносять тільки суцільним шаром.

Рис. 1.Способи нанесення клейової суміші на поверхню плити:

а — смугами; б— маячками; в — суцільним шаром

На поверхню пінополістирольних плит клейову розчинову суміш наносять суцільним шаром зубчастим шпателем з розмірами зуба 10x10 мм тоді, коли поверхня зовнішньої огороджувальної конструкції, має нерівності до 5 мм .

Якщо поверхня зовнішньої огороджувальної конструкції має нерівності до 10 мм, то клейову розчинову суміш наносять на поверхню пінополістирольної плити смугами на відстані 20 мм від краю по всьому периметру плити, а потім посередині. Смуги не повинні бути суцільними й з'єднуватися одна з одною, щоб при наклеюванні плити на поверхні конструкції не утворилося повітряних пробок 

Якщо поверхня зовнішньої огороджувальної конструкції має нерівності до 15 мм, розчинову суміш наносять на поверхню плити у вигляді коржів діаметром близько 100 мм (у центральній частині плити) і у вигляді смуг по всьому периметру плити на відстані 20 мм від торців плити. Смуги по периметру плити повинні мати розриви. Кількість маячків на поверхні плити площею 0,5 х 1,0 м має становити 5...8 шт. На торці плит клейову розчинову суміш не наносять.

Рис. 2 Нанесення клейової розчинової суміші суцільним шаром   Рис. 3 Нанесення клейової розчинової суміші маячками

Рис. 4 Притиснення плити до основи за допомогою терки

 Кількість клейової розчинової суміші в кожному конкретному випадку підбирають так, щоб після притиснення плити до основи клейова розчинова суміш вкривала щонайменше 70 % поверхні склеювання.

Відразу після нанесення клейової розчинової суміші на поверхню плити її наклеюють на поґрунтовану поверхню основи. Час, що минув з моменту нанесення розчинової суміші до приклеювання плити до основи, не має перевищувати 20 хв. Для забезпечення щільного прилягання плити до основи її слід прикласти до поверхні основи на 15...20 мм від проектного положення, а потім щільно притиснути за допомогою штукатурної терки зі зміщенням у проектне положення, ударяючи теркою доти, доки її площина не зрівняється з поверхнею сусідніх плит (рис.2 а, б).

Відразу після приклеювання плиту не можна рухати, щоб не послабити міцність з'єднання її з основою.

Якщо плита приклеїлася погано, то її потрібно відірвати, видали ти з її поверхні й з поверхні конструкції клейову розчинову суміш, вкрити тильний бік плити свіжою порцією клейової розчинової суміш І й приклеїти плиту до конструкції.

Плити утеплювача закріплюють на конструкції знизу вгору, встановлюючи перший ряд плит на профілі з перфорованими полицями При цьому вертикальні шви між плитами мають бути зміщені один щодо одного, як показано на рис 5. На торцях будинку або споруди торці плит також мають бути зміщені, як показано на рис.6

Рис. 5 Фрагмент укладання плит утеплювача по поверхні стіни:

1- зовнішня стінова конструкція;

2-шар клейової розчинової суміші;

3 - теплоізоляційні плити

Рис. 6 Фрагмент кріплення плит утеплювача на розі будинку:

1   — внутрішній шар штукатурки; 

2   — зовнішня стінова конструкція; 

3   — шар клейової розчинової суміші;

4   — теплоізоляційні плити

Ширина стику між плитами утеплювача не повинна перевищувати 2 мм. Якщо ширина стику перевищує 2 мм, то стик заповнюють смугами, нарізаними з матеріалу цього самого утеплювача.

Рис. 7 Вирівнювання поверхні теплоізоляційних плит: 1 зовнішня огороджувальна конструкція; 2— шар клейового розчину; 

3 — теплоізоляційна плита; 4 — дерев'яна терка; 5 — наждаковий папір;  6 — деформаційні шви

У разі, коли на стиках суміжних плит є нерівності, їх видаляють дерев'яною теркою, робоча поверхня якої обгорнута наждаковим папером (рис.7 , а, б). Відстань між теплоізоляційними плитами в місці влаштування деформаційних швів має становити 10... 12 мм.

Якщо на краях плит або на їхній поверхні є виїмки або виступи, то цю частину плити слід вирізати ножем і на її місце вклеїти добре підігнаний шматок плити, вирізаний із плити з такого самого матеріалу.

Теплоізоляційні плити в місцях примикання укладають до дверних і віконних рам. Плити мають впритул підходити до дверних і віконних рам. Однак це не завжди вдається. Зазвичай частина рами прихована за косяком і виступає невелика її частина, недостатня для того, щоб можна було розмістити утеплювальний шар.

Тому в місцях примикання використовують теплоізоляційні плити меншої товщини, ніж по всій поверхні фасаду, однак товщина цих плит має становити не менш як 20 мм. Як ущільнювальний матеріал, що укладають між віконними й дверними рамами й теплоізоляційними мінераловатними плитами, можна рекомендувати еластичний акриловий герметик.

Інструмент для виконання фасадних робіт

Кріплення плит утеплювача до зовнішніх огороджувальних конструкцій дюбелями

Перш ніж розпочати закріплення пінополістирольних плит утеплювача дюбелями, стики між ними потрібно зашліфувати .

Рис.1 Шліфування стиків між плитами

Як правило, цю операція проводять через 2...3 дні залежно від температури й вологості повітря. При застосуванні швидкотверднучих сумішей цей період можна зменшити.

Для шліфування поверхні використовують дерев'яну терку, обмотану грубим наждаковим папером.

Через не менш як 3 доби після приклеювання плити кріплять до зовнішніх огороджувальних конструкцій дюбелями. Додаткове кріплення плит до конструкцій дюбелями передбачено для підвищення надійності й міцності зовнішньої скріпленої теплоізоляції.

Кількість дюбелів на 1 м² поверхні конструкції розраховують, виходячи з конкретних умов будівництва з урахуванням:

•      геометричних розмірів будинку або споруди в плані й по висоті;

•      розрахункового значення тиску вітру в межах будівництва (реконструкції, ремонту);

•      відхилень зовнішніх огороджувальних конструкцій від вертикалі.

Роботи, пов'язані із кріпленням плит утеплювача до зовнішніх огороджувальних конструкцій дюбелями, виконують у такій послідовності:

•      розмічання отворів під дюбелі відповідно до схеми розміщення;

•      вирізування отворів в утеплювачі;

•      свердління отворів у основі;

•      очищення отворів від пилу (операцію виконують тільки тоді, коли для свердління отворів використовують перфоратор або дриль без пиловідсмоктувального пристрою);

•      установлення дюбелів у отвір;

•      загвинчування кріпильного стрижня або забивання розпірного штифта у дюбель.

Для точного й швидкого виконання розмітки рекомендується використовувати лазерні установки типу PR-ротаційні лазери фірми HILTI (рис.2), а також будівельні лазери фірми В0SСН (рис.3 ).

Ротаційний лазер використовують для високоякісного розмічання в горизонтальній, вертикальній і похилій площинах. Самовирівнюється автоматично. Діапазон вимірів до 100 мм. Точність вимірів ±1,5 мм на 10 м.

Будівельний лазер застосовують для розмічання горизонталей і вертикалей при внутрішньому опорядженні, а також при вирівнюванні кутів перегородок, профільованих деталей і опалубки при зовнішньому опорядженні.

Отвори в конструкціях свердлять відповідно до розмітки перфораторами й дрилями 

Мінімальна глибина отворів має становити не менш як:

Øу стінах з бетону й повнотілої цегли 50 мм;

Øу стінах з порожнистих блоків — 90 мм;

Øу стінах з пористих блоків (піногазобетон) — 110 мм.

Вибір способу свердління отворів залежить від матеріалу стінової конструкції. Зокрема, для бетону і повнотілої цегли застосовують ударнообертальний спосіб, для порожнистих блоків і газобетону обертальний. Граничне відхилення діаметра отвору від проектного значення має становити ±5 %, а відхилення вертикальності свердління отворів щодо поверхні будівельної конструкції ±2 %. При цьому застосовують вимірювальний метод контролю, проводячи не менш як три виміри на кожні 100 м2 поверхні стіни.

Влаштування армованого захисного штукатурного шару

Перш ніж розпочати влаштування армованого захисного шару, слід додатково проармувати кути віконних і дверних блоків  (розмір вставок 250 х 350 мм), що дає змогу уникнути появи тріщин у місцях концентрації напружень. Потім потрібно зміцнити кути перфорованим металевим кутиком. Для цього кутики вклеюють за допомогою розчинової суміші Ceresit СТ 85 або Ceresit СТ 190 на всі віконні й дверні укоси. Найефективнішим є використання кутиків, обклеєних у заводських умовах смужкою склосітки.

Для монтажу системи важливим є додаткове зміцнення захисного шару стін першого поверху. На стінах першого поверху щонайменше на висоту 2 м над рівнем землі потрібно продублювати захисний шар додатковим шаром сітки. Це захистить термоізоляційні плити від випадкових механічних пошкоджень.

Армований захисний штукатурний шар починають улаштовувати після закріплення плит утеплювача дюбелями.

Поверхню зовнішніх огороджувальних конструкцій поділяють на захватки, а захватки - на карти. Розміри захваток і карт установлюють залежно від використовуваних засобів підмощування. Розміри карт визначають по горизонталі. Працюючи з риштувань, висоту карт беруть такою, що дорівнює висоті одного ярусу, ширину - не більш як 10 м. При виконанні роботи з колисок висоту карт беруть такою, що дорівнює висоті одного ярусу, ширина визначається довжиною колиски.

Рулони склосітки нарізають на відрізки таких розмірів, щоб напусток сусідніх смуг сітки становив не менш як 100 мм.

Розчинові штукатурні захисні суміші готують із сухих розчинових сумішей Ceresit СТ 85 або Ceresit СТ 190. Для приготування розчинових сумішей використовують полімерні місткості й тихохідні дрилі з рамною чи евольвентною насадкою або спеціальні змішувачі.

На утеплювач наносять шар захисної штукатурної розчинової суміші  й розрівнюють його по площі захватки теркою. Товщина шару має становити не більш як 2 мм.

У верхній частині фасаду будинку захисну штукатурну розчинову суміш наносять на торцеву поверхню плит утеплювача для його захисту від опадів у процесі провадження робіт. Відразу по нанесеному й вирівняному шару штукатурної розчинової суміші укладають склосітку , заглиблюючи її в шар штукатурки дерев'яною теркою, не допускаючи складок і розривів склосітки. Сітку укладають смугами зверху вниз по поверхні фасаду, накладаючи кожну наступну смугу на попередню. На торцях будинку передбачають напусток полотнищ сітки не менш як 100 мм на кожну стіну. На поверхні плит утеплювача біля кутів віконних і дверних прорізів закріплюють косі вставки зі склосітки, мінімальні розміри яких мають становити не менш як 250 х 350 мм. По вертикальних торцях першого поверху будинку, по торцях утеплювача у віконних і дверних прорізах по свіжонанесеному шару захисної штукатурної розчинової суміші одночасно із приклеюванням сітки закріплюють кутикові профілі з перфорованими стінками. Розміри поличок профілів становлять25 х 25 мм. Профілі заглиблюють у розчинову суміш і зашпакльовують цією самою сумішшю.

Перед установленням на місці полички профілів, що розміщуються всередині прорізу, обрізають перпендикулярно до ребра, а полички профілю, що розміщуються по фасаду, під кутом 45° до осі профілю.

У нижній частині фасаду будинку сітку заводять на торець теплоізоляційних плит, цокольний профіль і потім на поверхню цоколя.

Другий шар захисного штукатурного розчину укладають таким самим способом, як і перший шар При нанесенні другого шару потрібно стежити, щоб головки дюбелів були сховані, а кути чітко відформовані .

Рис.  7 Замазування дюбелів і формування кутів

Для цього використовують кутову тертку. Товщина першого і другого отриманих армованих захисних шарів має становити не менш як 2 мм при допустимому відхиленні 10 %. При цьому застосовують вимірювальний метод контролю, що передбачає не менше ніж п'ять вимірів на кожні 100 м2 поверхні. Відхилення поверхні по горизонталі допускається ±7 %, по вертикалі — ±5 %, що контролюють вимірювальним методом за допомогою двометрової рейки й набору щупів, проводячи не менш як п'ять вимірів на кожні 100 м2 поверхні.

Заповнення герметизувальними матеріалами деформаційних швів.

Деформаційні шви заповнюють герметизувальним матеріалом через не менш як 7 діб після нанесення другого шару штукатурної розчинової суміші. При цьому вологість штукатурного розчину не повинна перевищувати 2 %. Герметизувальні роботи виконують за температури навколишнього природного середовища 10...30 °С.

Рис. 8 Ручний шприц для заповнення деформаційних швів

герметизувальним матеріалом

Герметизувальний матеріал вводять у деформаційний шов ручним шприцом для мастик. 

Ґрунтування поверхні зовнішніх огороджувальних конструкцій ґрунтовкою-фарбою Ceresit СТ 16 або Ceresit СТ 15.

Перед нанесенням ґрунтовки всі нерівності на поверхні видаляють за допомогою терки й наждакового паперу .

Поверхню фасаду будинку через не менш як 3 доби від дня нанесення другого шару захисної штукатурної розчинової суміші ґрунтують ґрунтовкою-фарбою для спрощення процесу формування захисних декоративних штукатурок і підвищення адгезії цих штукатурок до захисного штукатурного шару. Ґрунтовки-фарби наносять щіткою за один раз шаром рівномірної товщини без пропусків. Кольори ґрунтовок-фарб підбирають під кольори штукатурки.

Ґрунтовки-фарби висихають упродовж 4 год.

Ґрунтовку Ceresit СТ 16 застосовують для ґрунтування поверхні під полімерцементні й акрилові штукатурки, ґрунтовку Ceresit СТ 15 під силікатні штукатурки, а Ceresit СТ 15 силікон — під силіконові.

3.Технологія утеплення швів віконних і дверних балконних блоків

Застосування сучасних теплозаощаджувальних вікон зі склопаке- тами зумовлене насамперед постійним підвищенням цін на енергоносії й рівнем міського шуму.

При всій зовнішній привабливості й надійності сучасних вікон якісні характеристики їхньої експлуатації багато в чому залежать від монтажних процесів і матеріалів, які використовують для ущільнення швів.

Принципова схема монтажного шва (рис. 1.) передбачає три шари, кожний з яких          виконує      певну          функцію,    а        разом утворюють          систему,          що     забезпечує теплозвукоізоляційну конструкцію.

Пружна прокладка 1 забезпечує герметичність стикового з’єднання одночасно з відведенням пари, що накопичується в утеплювачі й при- стиковій        зоні,          виконує      функції       захисту утеплювача      від     впливу          ультрафіолетових

променів.    Рис. 1.Принципова схема монтажного шва

Спінений поліуретановий шар 2 (Ceresit PU

Profi Montage) призначений для теплоізоляції й звукоізоляції стикового з’єднання. Від якості піни, розмірів пор, ступеня водопоглинання та її пружності залежить ефективність цього вузла. Поліуретанова піна відрізняється високою пружністю, хімічною інертністю при взаємнії з іншими будівельними матеріалами, а також значним розширенням, що дає змогу повністю ущільнити шов і, отже, забезпечити йому потрібні теплозву- коізоляційні властивості. 

Паробар’ер 3 (липкі стрічки або шар акрилового герметика Ceresit Akryl) перешкоджає проникненню водяної пари у теплоізоляційний шар, що запобігає утворенню цвілі й грибків у пристиковій частині віконних і дверних блоків.

Технологія утеплення швів віконних і дверних балконних блоків передбачає такі операції:

♦ доставку віконних і дверних блоків до монтажної зони й організацію робочого місця;

♦             підготовку прорізу й монтованого блока;

♦              установлення блока у віконний або дверний проріз і його механічне закріплення;

♦             установлення пружної прокладки із зовнішнього боку;

♦             нагнітання піни в стикову порожнину;

♦             видалення надлишків піни (вирівнювання з площиною рами); ♦                 нанесення шару акрилового герметика (створення паробар’єра); ♦                 установлення підвіконної дошки.

Перед установленням віконних або дверних балконних блоків елементи, які стикують, очищають від пилу, бруду, напливів розчину тощо. Потім установлюють самі блоки. При цьому слід дотримуватися таких вимог: ♦ установлення виконують по базових горизонтальних і вертикальних лініях фасаду, в тому числі з урахуванням ліній установлення підвіконня й зовнішнього зливу;

♦                         допустимі максимальні розміри монтажних зазорів залежно від

розмірів коробки мають становити 40...60 мм;

♦ контролюють установлення блока по вертикалі й горизонталі в трьох площинах, потім блок закріплюють за допомогою кріпильних елементів по всьому периметру прорізу.

Після установлення блока в зазор між рамою й стіною вставляють пружні прокладки. Розмір пружної прокладки підбирають так, щоб її обтиснення становило 30...50 %.

Із внутрішнього боку прорізу в стикову порожнину нагнітають поліуретанову піну. Шар піни має бути суцільним і рівномірним, що дасть змогу створити рівномірний термоізоляційний контур без «містків холоду». У разі утворення таких містків — це, як правило, осередки інтенсивного старіння поліуретанової піни, отже, передчасна втрата експлуатаційних властивостей конструкціями вікон або дверей.

Через 10...15 хв після затвердіння піни її надлишки видаляють за допомогою гострого ножа так, щоб поверхня поліуретанового утеплювача була врівень із внутрішньою поверхнею віконної рами.

Паробар’ер можна виконати за допомогою спеціальних липких стрічок або акрилового герметика.

Перед тим як розпочати влаштування паробар’єра з поверхні рами частково (на 10... 15 мм із боку шва) знімають захисну плівку. Потім герметик наносять на утеплювач і за допомогою шпателя формують плівку завтовшки 2...3 мм, що перекриває утеплювач, на 10...15 мм заходить на стіну й поверхню рами. У такий спосіб створюється паронепроникна еластична плівка.

4.Опорядження  фасадів полімерцементними штукатурками

Полімерцементні декоративні фасадні штукатурки призначені для декоративного опорядження фасадів і складаються з цементу, вапна, наповнювачів (кварцового піску і білих карбонатів), полімерного зв’язника, уповільнювачів тужавлення, водоутриму вального агента, реологічних добавок і за потреби — армувальних матеріалів. Залежно від розміру зерен наповнювача їх поділяють на грубо-, середньо- і дрібнодисперсні. Розмір зерен наповнювача, у свою чергу, визначає спосіб нанесення. Наприклад, дрібнодисперсні штукатурки найзручніше наносити за допомогою жорсткої щітки, нею ж утворюють потрібний малюнок. Слід пам’ятати, що опоряджу вальні роботи потрібно виконувати послідовно, без технологічних інтервалів. Штукатурки можна наносити і механізованим способом ні допомогою форсунок. Полімерцементні штукатурки застосовують і також для внутрішнього опорядження приміщень із вологим режимом. До полімерцементних фасадних штукатурок на основі сухих сумішей ставлять такі основні вимоги: висока адгезія до основи, мінімальне водопоглинання, гідрофобний ефект, добра паропроникність, тріщи постійність, вони мають легко наноситися, модуль пружності опоряджувальних покриттів має бути вищим, ніж основи. Всіх цих вимог вт римуються застосуванням полімерів у комплексі з водоутримувальними, армувальними та іншими добавками.

Цим вимогам відповідають зокрема полімерцементні штукатурки Ceresit 35, Ceresit СТ 36, Ceresit СТ 137.

Ceresit СТ 35 — суміш, призначена для декоративного опорядження всередині і зовні будинку бетонних, цегляних, поштукатурених поверхонь і в системах теплоізоляції фасадів. Матеріал не рекомендується використовувати для опорядження цоколю і не можна імітувати з іншими матеріалами (фарбами, штукатурками). Розмір зерна наповнювача до 3,5 мм.

Можна створювати різноманітні «короїдні» фактури.

Ця суміш стійка до атмосферних впливів, ударних навантажень, має гідрофобні властивості, паропроникна, стійка до стирання, легко миється, екологічно чиста. Штукатурну суміш СТ 35 виробляють семи кольорів. Ceresit СТ 36 — суміш, призначена для декоративного структурного опорядження поверхні всередині і зовні будинку по бетонних, підготовлених цегляних, поштукатурених основах і в системах теплоізоляції фасадів.

Можна створювати різноманітні фактури.

Штукатурка стійка до атмосферних впливів, ударних навантажень, має гідрофобні властивості, паропроникна, легко наноситься на поверхню конструкцій, екологічно чиста.

Ceresit СТ 137 — суміш, призначена для декоративного тонкошарового опорядження «камінцевої» фактури всередині і зовні будинку по бетонних, пошпакльованих цегляних, поштукатурених основах і встемах теплоізоляції фасадів. Розмір зерна 1,5 і 2,5 мм. Можна створювати  «короїдні» фактури. Штукатурка стійка до атмосферних впливів, ударних навантажень, має гідрофобні властивості, паропроникна; легко наноситься  на поверхню, екологічно чиста. Матеріали Ceresit СТ 35, Ceresit  СТ 36, Ceresit СТ 137 не рекомендують використовувати для опорядження цоколю, їх не можна змішувати з жодним іншим матеріалом.

Основні технічні характеристики цих полімерцементних декоративних штукатурок наведено у табл. 1.

Полімерні (синтетичні) штукатурки. Жоден із декоративних опоряджувальних матеріалів не досяг такого ступеня технологічності, виразності й простоти, як декоративна штукатурка на основі синтетичного матеріалу, відома в побуті як полімерна (синтетична) штукатурка.

Матеріали, до складу яких входять хімічні речовини — полімери, залежно від їх природи, називають полімерними, або синтетичними. Основні властивості полімерних штукатурок залежать від властивостей полімерів, які входять до їх складу.

За походженням полімери поділяють на природні та синтетичні. Синтетичні отримують методами полімеризації і поліконденсації. Основною сировиною для виробництва синтетичних полімерів є природні нафтові гази. Іноді для отримання речовин із заданими властивостями методом полімеризації з’єднують між собою молекули двох або кількох полімерів.

Такі речовини називають співполімерами.

На відміну від інших декоративних штукатурок, які отримують намазуванням валиком, щіткою, мулярською лопаткою з формуванням власного малюнка або напиленням, полімерні (синтетичні) штукатурки є мозаїчними варіосистемами, де в певних пропорціях кольорові часточки (гранули) наповнювача змішуються із прозорим полімерним зв’язником. Такий склад штукатурок вже не допускає самостійного введення пігментів і фарб, його структура проявляється пісні висихання покриття.

Чіткого поділу подібних матеріалів на будь-які класи немає, але , мовно за типом зв’язника виокремлюють дві великі групи їх — на модній і на неводній основі.

Покриття на водній основі, де зв’язником є водна дисперсія полімеру (акрилу, вінілацетату та ін.), екологічно чистіші, але покриття  на неводній основі (епоксидні смоли, поліуретан тощо) мають  більшу стійкість до зношення.

Покриття на водній основі. Головним компонентом синтетичної штукатурки на водній основі є синтетична смола у вигляді шіоперсії чи розчину, а також різні добавки (загусники, консерванти, біоциди, водовідштовхувальні добавки) і наповнювач. Залежно від цих складових змінюються і властивості штукатурного  матеріалу.

Акрилові дисперсії, як правило, стійкі до ультрафіолетових променів   і температури (до +90 °С не жовкнуть), вони паропроникні, хоча менш  стійкі до води порівняно зі стирол-акриловими — можуть активувати  іржавіння чорних металів.

Стирол-акрилові, зі свого боку, крім підвищеної стійкості до води мають також високу паропроникність, стійкість до ультрафіолетових променів, жовкнути починають за температури +65 °С.

Полівінілацетатні — обмежено водостійкі, не жовкнуть до температури +90 °С, стійкі до ультрафіолетових променів, помірно паропроникні.

Бутадієн-стирольні — стійкі до ультрафіолетових променів, води, жовкнуть за температури близько +65 °С, паронепроникні.

Покриття на неводній основі. Серед синтетичних штукатурок на неводній основі найпоширенішими є матеріали зі зв’язниками — поліуретаном і епоксидною смолою. Їм властиві високі міцність, адгезія до основи, стійкість до зношення та агресивного середовища. Тому їх можна застосовувати як усередині припинення (епоксидні і поліуретанові), так і зовні (поліуретанові).

Ці композиції непальні (не підтримують горіння), але за температури близько +140 °С смоли розпадаються з випаровуванням токсичних і компонентів (епоксидні утворюють сполуки з хлором, поліуретанові — з ціанідом). Наповнювачі синтетичної штукатурки. Наповнювачі синтетичних штукатурок можна поділити:

♦          за походженням — на природні і штучні;

♦          за виглядом матеріалу — на гранули (крихти), натуральне целюлозне волокно і синтетичні пластівці (чіпси).

Природні наповнювачі — це мармурова, гранітна або кварцова ч піхта; ними можуть бути також їхні суміші. Випускають крихту з різними розмірами гранул.

Мармурова крихта — добре зчіплюється з полімером, нестійка до зношення, подряпин, мас шорстку фактуру.

Гранітна крихта — характеризується середнім зчепленням із полімером, стійка до зношення, подряпин, фактура шорстка.

Кварцова крихта — має середнє зчеплення з полімером, стійка до зношення, подряпин, фактура шорстка.

Природні гранули можна застосовувати в композиції разом із неорганічними або органічними барвниками.

Полімерні штучні наповнювачі — дрібні кольорові полімерні гранули. Штукатурки Ceresit для влаштування декоративних покриттів фасадів поділяють на такі групи:

♦          акрилові (Ceresit СТ 60, Ceresit СТ 63, Ceresit СТ 68, Ceresit СТ 177); ♦             силікатні (Ceresit СТ 72, Ceresit СТ 73); ♦ силіконові (Ceresit СТ 74, Ceresit СТ 75).

Назви груп штукатурок дано за назвами зв’язників, на основі яких отримано ці матеріали.

Опорядження фасадів будинків

Фасад будинку починають опоряджувати після закінчення робіт із влаштування штукатурного армованого шару, деформаційних швів і закладання місць примикання теплоізоляційного шару до віконних і дверних прорізів та до елементів покрівлі.

Шар опоряджувального матеріалу захищає теплоізоляційний шар і штукатурку від безпосереднього впливу атмосферних опадів і, крім того, надає поверхні фасаду певних кольорів, що регламентуються проектом, і фактури.

Опоряджувальними можуть бути сухі полімерцементні суміші, полімерні композиції, що містять мінеральні наповнювачі, фасадні фарби.

Сухі полімерцементні суміші містять гідравлічні в’язкі (портланд цемент, вапно) і перед застосуванням із них і води готують розчином і суміші.  Найчастіше як полімерцементні сухі суміші використовуюті. суміші марок Ceresit СТ 35, Ceresit СТ 36, Ceresit СТ 137. Співвідношення сухої суміші й води (за масою) становить 1,00 : 0,20...0,23. Розчинову суміш готують безпосередньо перед застосуванням на будівельному об’єкті. У полімерну місткість із відміряною кількістю води, що мас температуру (20±5) °С, насипають суху полімерцементну суміш, дотримуючись співвідношення сухої суміші й води, зазначеного вище. Складові ретельно перемішують дрилем з рамною насадкою до отримання однорідної маси, потім розчинову суміш витримують у спокої впродовж 5 хв, потім знову перемішують упродовж 2 хв. Готову суміш слід використати впродовж 1 год (Ceresit СТ 35 і Ceresit СТ 36) або 1,5 год (Ceresit СТ 137).

Розчинову суміш наносять на опоряджувану поверхню шпателем або теркою з неіржавної сталі. Коли розчинова суміш загусне і нанесення її на поверхню конструкції ускладниться, її перемішують додатково дрилем з рамною насадкою.

Рис. 1 Формування фактури тонкошарової декоративної штукатурки Додавання води в готову розчинову суміш не допускається. Товщина шару розчинової суміші на поверхні фасаду визначається розміром зерен заповнювача й може становити від 1,5 мм (при використанні Ceresit СТ 137) до 3,5 мм (при використанні Ceresit СТ 35). Після нанесення розчинову суміш вирівнюють теркою, збираючи надлишки. Після того, як розчинова суміш, нанесена на основу, перестане прилипати до інструмента, поверхні опоряджувального шару надають потрібної фактури. Цю операцію виконують за допомогою пластмасової терки, утримуваної горизонтально (рис.1). Застосовуючи суміші марок Ceresit СТ 35 і Ceresit СТ 137 залежно від напрямку руху терки можна отримати горизонтальні, вертикальні й колові лінії, утворені зерном, що є в матеріалі. Фактуру структурній штукатурці

Ceresit СТ 36 можна надати губчастим валиком, теркою, лопаткою, щіткою та

іншими інструментами. Роботи на одній поверхні слід виконувати без перерви, дотримуючись правила: мокре на мокре. Якщо потрібно перервати роботу, то вздовж лінії, де планується перервати роботу, слід наклеїти клейку стрічку, нанести на неї штукатурку. Перед відновленням роботи стрічку знімають разом із залишками свіжої штукатурки (рис 2).

Рис. 2. З’єднання штукатурок                   Рис. 3. Фарбування штукатурки

                                                                  силікатною або силіконовою фарбою

У разі потреби висохлі мінеральні декоративні штукатурки можна фарбувати силікатною фарбою Ceresit СТ 54 або силіконовою Ceresit СТ 48 (рис. 3). Фарбу наносять щіткою двічі. Для нанесення першого шару фарбу Ceresit СТ 54 можна розбавляти водою.

Технологія застосування декоративних полімерних штукатурок (акрилові, силікатні й силіконові) аналогічна, за винятком того, що вони надходять на об’єкт у готовому вигляді. Перед застосуванням їх потрібно тільки перемішати.

Полімерцементні штукатурки Ceresit CT 35, Ceresit CT 36, Ceresit CT 137:

•      «дихаючі» покриття не закупорюють основу за рахунок високої паропроникності;

•      негорючі й, отже, ефективні для високих будинків з підвищеною пожежонебезпекою;

•      можна використовувати у системах Ceresit ППС і Ceresit MB;

•      випускають білого і кількох м’яких кольорів, можна фарбувати відразу або в процесі експлуатації;

•      у сухому вигляді можна зберігати на складі за мінусових температур, перед застосуванням змішують з водою;

•      економічні у використанні завдяки доступним цінам.

5.Технологія утеплення фасадів у зимовий період

До початку робіт, пов’язаних із улаштуванням системи теплоізоляції, потрібно:

♦             розбити будинок на захвати з урахуванням можливостей калориферів і кількості робітників, зайнятих у технологічному процесі; ♦   закрити робочу зону, що визначена, захватною, армованою поліпропіленовою плівкою (визначити методи кріплення плівки);

♦             установити калорифери;

♦ установити термометри для контролю температури в робочій зоні на кожному поверсі;

♦              визначити робоче місце для складування матеріалів і приготування робочих складів матеріалів;

♦              підвести джерела енергії для забезпечення роботи калориферів і підігрівання води, потрібної для замішування сухої суміші (температура води

18...21 °С).

З урахуванням можливої марки й потужності калориферів (1 шт.) рекомендується захватка, з яка має ширину 6 м і висоту 5 поверхів. Відсікання робочої зони має бути над віконними й дверними прорізами або під ними.

Технологія виконання робіт. Перед початком монтажу системи слід переконатися, що поверхня стіни прогріта до температури не нижче ніж +3 °С. Для цього потрібно ввімкнути калорифер і прогріти робочу зону впродовж доби.

Робочі суміші готують у робочій зоні, що прогрівається, використовуючи підігріту до температури 18... 21 °С воду. Клеї Ceresit СТ 83, Ceresit СТ 190 і Ceresit СТ 85 наносять на утеплювач у зоні, що прогрівається. У цій самій зоні складують також потрібні матеріали в кількості з розрахунку на одну зміну.

Для організації оптимальної роботи з утеплення насамперед з урахуванням мінімізації технологічних перерв роботи має виконува ти ланка з трьох осіб (площа утеплення 90...100 м²): перший робітник готує робочі суміші, складує матеріали, підігріває воду, подає робочі суміші до місця використання, бере участь у закріпленні плит утеплювача за допомогою дюбелів; другий і третій виконують роботи з монтажу системи.

Механічно закріплюють плити утеплювача через 3 доби, попередньо перевіривши зчеплення (адгезію) утеплювача з матеріалом огороджувальної конструкції.

Для перевірки зчеплення утеплювача з огороджувальною конструкцією використовують адгезіометр, а саму процедуру перевірки здійснюють фахівці лабораторії «Хенкель Баутехнік (Україна)».

Після закріплення плит утеплювача наносять захисний шар клею Ceresit СТ 85 або Ceresit СТ 190, армований склосіткою, по якому, у свою чергу, через 3 доби (після перевірки лабораторією вологості захисного шару за допомогою СМ-лабораторії) наносять ґрунтовку Ceresit СТ 16.

Поверхня, оброблена Ceresit СТ 16, готова для нанесення декоративних покриттів через 8 год (ступінь висихання ґрунтовки перевіряє лабораторія за допомогою липкої стрічки).

Декоративний штукатурний шар потрібно витримати за плюсової температури не менш як 3 доби. Після визначення вологості й отримання позитивного результату здійснюють демонтаж системи штучного забезпечення монтажу системи за мінусової температури.

При виконанні робіт у таких умовах рекомендують використовувати клеї і захисні шари Ceresit СТ 85, Ceresit СТ 83 і Ceresit СТ 190 з позначкою

«Зима». Перевагою таких сумішей є їх швидке тверднення за більш низьких температур — від 0 до + 15 °С.

6.Види дефектів

Основні види дефектів, які можуть виникати в процесі експлуатації системи теплоізоляції, орієнтовні причини їх виникнення та способи

Спосіб усунення — замінити парапет, виконати гідроізоляцію під парапетом із застосуванням гідроізоляційної суміші Ceresit CR 66; Шви між елементами парапету загерметизувати Ceresit Silikon.

Руйнування гідрозахисного й декоративного шарів у місцях примикання до цокольної частини будинку й інших виступних елементів (рис. .2) відбувається через відсутність або порушення гідроізоляції на межі переходу фасад—цоколь, а також внаслідок тривалого зволоження горизонтальної поверхні в осінньо-зимовий і зимово-весняний періоди.

Спосіб усунення — очистити поверхню від декоративного покриття; виконати гідроізоляцію прилягання сумішшю Ceresit CR 66 і стрічкою Ceresit CL 52.

Руйнування гідрозахисного й декоративного шарів (рис. 9.3) може статися внаслідок механічного впливу природного або штучного походження.

Спосіб усунення — вирізати зруйновану ділянку й відновити гідрозахисний шар з подвійним армуванням; нанести декоративне покриття, аналогічне існуючому. Руйнування гідрозахисного й декоративного шарів систем у місцях примикання підвіконних відливів (рис.4, а, б) і під ними (рис.4, в) е результатом відсутності заглушок у торцях підвіконного відливу й, отже, потрапляння води в систему; відсутності гідроізоляції під віконним відливом; неналежної герметизації місць примикання відливів до віконних рам (як наслідок — проникнення атмосферних опадів усередину системи).

Спосіб усунення — встановити заглушки, виконати герметизацію примикання між ними й укосами вікна сумішшю Ceresit CR 66; виконати гідроізоляцію поверхні стіни під відливом вікна герметиком Ceresit Akryl; виконати герметизацію примикань відливу до віконних рам герметиком Ceresit Akryl.

Руйнування гідрозахисного й фінішного шарів у цокольній частині будинку (рис. .6, а, б) є наслідком незабезпечення належного водовідведення, постійного замокання системи.

Спосіб усунення — забезпечити відведення води від стін за рахунок подовження водостоків; відновити гідрозахисний і декоративний шари.  спостерігаються за відсутності деформаційних швів у системі утеплення при їхній наявності в огороджу - вальних конструкціях. Спосіб усунення — нарізати деформаційні шви; виконати їх герметизацію відповідно до технологічної карти на влаштування системи теплоізоляції «Ceresit».

Утворення вертикальних тріщин (рис. 8 а) відбувається       внаслідок          неправильного укладання полотен сітки (рис. 8, б) та відсутності напуску полотен сітки (8... 10 см).

Спосіб усунення — тріщини розшити; очистити поверхню тріщини на ширину 50 см з кожного боку від декоративного шару; продублювати гідрозахисний шар   з армуванням.        Потім нанести      декоративне покриття.

Опуклості на зовнішньому шарі теплоізоляції (рис.9) є          наслідком   того, що дюбель не втоплений в утеплювач врівень,      а також через недостатню товщину захисного шару.

Спосіб усунення — вирівняти поверхню за допомогою додаткового шару гідрозахисного покриття, армованого склосіткою, і нанесення декоративного шару.

«Павутинні» тріщини у зовнішньому шарі (рис.10) виникають унаслідок розміщення сітки не всередині армувального шару, а на утеплювачі.

Спосіб        усунення     — гідрозахисний і декоративний    шари підлягають          дублюванню відповідно         до      вимог, викладених у технологічній карті.

Опуклі й увігнуті поверхні, -Т що обрамляються тріщинами         в        зовнішньому          шарі (рис. 11) з’являються внаслідок прогину або опуклості плити в центральній частині через недотримання технології закріплення як клеєм, так і дюбелями. Спосіб усунення — виконати додаткове кріплення системи дюбелями; вирівняти

поверхню за допомогою гідрозахисного шару, армованого склосіткою, потім нанести декоративне покриття.

Вертикальні й Т-подібні тріщини можуть виникати через відсутність

«перев’язування» плит (рис..12, а), виконання діагональних кутів

віконних і дверних прорізів не із суцільних плит

(рис. .12, б). Спосіб усунення — зміцнити систему додатковим гідрозахисним шаром, армованим склосіткою.

Відшарування декоративного шару (рис. .13) є результатом неправильно вибраного типу декоративного покриття, що є паробар’єром.

Спосіб усунення — поверхню очистити від декоративного шару з низькою паропроникністю; нанести покриття з вищим ступенем паропроникності. «Діагональні» тріщини (рис. .14) з’являються через не забезпечене щільне стикування плит під час приклеювання, тонкий гідрозахисний шар, недостатнє армування. 

Спосіб усунення — тріщини розшити; стики між плитами закрити монтажною піною Ceresit PU; відновити гідрозахисний шар з додатковим армуванням.

Відшаровування системи в місцях цокольного профілю (рис. .15) відбувається внаслідок відсутності напуску армувальної сітки на цокольний профіль.

Спосіб усунення — зміцнити примикання за допомогою додаткового гідрозахисного шару, армованого склосіткою.

Вертикальні тріщини в місцях примикання системи до віконних і дверних прорізів (рис. .16) можуть виникати через відсутність зрізу утеплювача на «кут» і шару герметика в примиканні системи до віконних рам. Спосіб усунення — очистити примикання; зрізати утеплювач на «кут» і простір, що утворився; заповнити герметиком Ceresit Akryl.

Патьоки іржі на декоративному шарі з’являються внаслідок окиснення не захищених металевих елементів на фасаді.

Спосіб усунення — поверхню декоративного шару очистити від іржі, пофарбувати фарбою під кольори основного декоративного покриття; металеві деталі захистити шаром акрилового або силіконового герметику, попередньо очистивши від іржі.

Для підтримання роботоздатності системи теплоізоляції фасадів потрібно вчасно усувати дефекти, що виникають, виконуючи плано- вопопереджувальні ремонти.

Система планово-попереджувальних ремонтів передбачає:

♦        постійний догляд за системою й конструкціями, підтримання всередині приміщень будинків і споруд належного волого-температурного режиму, усунення дрібних пошкоджень системи;

♦        складання планів ремонту;

♦        ремонт системи, у тому числі поточний (плановий), поточний непередбачений і капітальний.

Поточний ремонт системи теплоізоляції полягає у відновленні захисних покриттів системи, усуненні дефектів, що виникли внаслідок впливу атмосферних опадів. Під час виконання поточних ремонтів виконують такі роботи:

♦        усунення затікання в систему води й намокання системи;

♦        усунення здуттів і пузирів у захисних шарах системи; ♦          усунення тріщин, раковин, відколів, що виникли в результаті механічного впливу на систему в процесі її експлуатації;

♦        ремонт водостічної системи у разі потрапляння води на поверхню системи;

♦        відновлення декоративного шару у разі втрати або погіршення декоративних властивостей.

Поточний непередбачений ремонт полягає в терміновому усуненні випадкових пошкоджень і дефектів у системі теплоізоляції відразу після їхнього виявлення.

Капітальний ремонт системи теплоізоляції виконують при втраті теплоізолювальних або естетичних властивостей. Він полягає в заміні окремих шарів або системи в цілому. При руйнуванні утеплювача систему замінюють повністю, при втраті естетичних властивостей — замінюють або відновлюють декоративний шар або гідрофобізацію. При введенні об’єктів в експлуатацію замовник має право вимагати від підрядника письмове зобов’язання на гарантійний термін безремонтного використання зовнішньої скріпленої теплоізоляції.

Гарантійні зобов’язання може брати на себе постачальник системи або окремих її частин тоді, коли:

♦        фахівці від виробника системи виконують авторський нагляд за виконанням робіт;

♦        роботи з монтажу системи виконують фахівці організації-поста- чальника.

Гарантійний термін безремонтного використання зовнішньої скріпленої теплоізоляції обумовлюють замовник (власник об’єкта), підрядник і постачальник системи в особливих умовах договору на виконання робіт.

7.КОНТРОЛЬ ЯКОСТІ РОБІТ

Зовнішня теплоізоляція стін будинку найдоцільніша з погляду будівельної фізики, тому саме до неї ставляться високі вимоги при влаштуванні теплоізоляції.

Під час виконання робіт з утеплення фасадів контролюють:

vдотримання правил транспортування і зберігання матеріалів;

vвідповідність застосовуваних матеріалів і виробів вимогам проекту;

vякість основи;

vякість полімер цементних сухих сумішей;

vякість кріплення теплоізоляційних плит (матів) до поверхні;

vвідповідність технологічної послідовності проекту;

vтемпературу і вологість навколишнього середовища;

vміцність зчеплення розчинових сумішей з основою; vміцність зчеплення розчинових сумішей з плитами (матами); vтовщину шару розчинової суміші.

Під час улаштування теплоізоляції стін із плитних матріалів слід дотримуватися вимог (згідно з ДБНВ.2.6-22-2001), Готова скріплена теплоізоляція має відповідати таким вимогам якості:

vефективність змонтованої системи утеплення має визначатися зниженням тепловтрат не менш як на 80 %;

vпісля закінчення робіт і в процесі експлуатації будинку з утепленими зовнішніми стіновими конструкціями не допускається відшарування системи ущільнення, а також окремих її шарів від поверхні конструкції;

vповерхня фасаду утепленого будинку має бути рівною, без вири вів, тріщин та інших пошкоджень;

vкольорова гама фасаду має відповідати вимогам проекту; відмінність відтінків кольору на різних ділянках фасаду не допускається;

vне допускаються смуги, плями від висолів, місцеві виправлення, що проступають на загальному фоні;

температурні та деформаційні шви в теплоізоляційному й опоряджувальному шарах мають бути ретельно ущільнені еластичними герметизувальними сумішами.

8.Техніка безпеки та охорона праці при виконанні фасадних робіт 

1. Загальні положення

1.1.           До виконання фасадних робіт допускаються особи не молодші 18 років, які пройшли медичний огляд і визнані придатними до роботі за даною професією, а також - вступний інструктаж з охорони праці, виробничої санітарії і пожежної безпеки, первинний інструктаж, навчання, перевірку знань з охорони праці і отримали посвідчення на право самостійної роботи.

1.2.           Допуск штукатура до самостійної роботи оформляється наказом по підприємству.

Повторний інструктаж проводиться через три місяці. Періодична перевірка знань з охорони праці проводиться не рідше одного разу на рік.

1.3.           Штукатур не допускається до роботи в наступних випадках: - у разі появи на роботі в стані алкогольного чи наркотичного сп'яніння; - при відсутності спецодягу, взуття та інших засобів індивідуального захисту відповідно до діючих норм і правил з охорони праці;

-   при хворобливому стані;

-   при порушенні правил, норм і інструкцій з охорони праці.

1.4.  Штукатур підпорядковується безпосередньо виконробу ділянки, а в процесі роботи - бригадиру і виконує тільки ту роботу, яка йому доручена.

1.5.  Штукатур зобов'язаний:

-   виконувати правила внутрішнього трудового розпорядку і указівки виконроба;

-   користатися виданим спецодягом, спецвзуттям і запобіжними пристосуваннями;

-   знаходячись на будівельному майданчику, користатися захисною каскою; - виконувати тільки ту роботу, по якій проінструктований і допущений виконробом, користатися тільки справними інструментами, пристосуваннями, запобіжними і захисними засобами;

-   не виконувати розпоряджень, якщо вони суперечать правилам охорони праці; - знати місце розташування засобів пожежогасіння на робочому місці і вміти ними користатися, знати місця збереження медикаментів.

1.6.           Штукатур повинний бути ознайомлений зі шкідливими і небезпечними виробничими факторами, що діють на працюючого. Це - можливість одержання травм, опіків, ураження електричним струмом, отруєння тощо.

1.7.           Штукатур повинний працювати, використовуючи засобу індивідуального захисту: окуляри і гумові рукавички, респіратори, захисні каски, запобіжні пояси.

1.8.           За порушення правил охорони праці і даної інструкції штукатур несе відповідальність у порядку, встановленому законодавством і правилами внутрішнього трудового розпорядку.

2. Вимоги безпеки перед початком роботи

2.1.           До початку робіт штукатуру необхідно підготувати робоче місце: видалити зайві предмети, правильно підготувати і розташувати матеріали, інструмент, механізми, переконатися в їх справності, а також перевірити справність підмащення, риштувань і колисок.

2.2.           Рукоятки ручного інструмента повинні бути добре насаджені, їх поверхня повинна бути гладкої (без тріщин і задирок).

Повинні бути справні розчинонасоси, форсунки, шланги, дозатори й інше устаткування, а також транспортні засоби для подачі розчину.

Запобіжні клапани і манометри повинні бути опломбовані.

2.3.           Під час виконання робіт на висоті повинні використовуватися тільки інвентарні підмости, риштування і колиски, що мають огородження. Лебідки, гаки для підвіски, несучі канати колисок повинні бути випробувані.

Зазори між стіною будинку і робочими настилами риштувань не повинні перевищувати 15 см. У поручнях, настилах риштувань та підмостях не повинне бути цвяхів, що стирчать.

2.4.           Електро- і пневмоінструменти, а також машини випробують на холостому ході.

2.5.           Узимку підмости та риштування, транспортні шляхи, робочі місця і проходи до них очищають від снігу, льоду та посипають піском.

2.6.           Про несправності, що були виявлені під час іспиту механізмів на холостому ході, негайно повідомляють майстру. 2.7. Штукатуру на робоче місце треба приходити в робочому спецодязі. Спецодяг повинний бути застебнутий на всі ґудзики, рукава підв'язані чи застебнуті.

Жінки повинні заправляти волосся під головний убір. Особистий одяг зберігають окремо від спецодягу.

2.8.           У робочих приміщеннях повинна бути нормальна температура і достатня вентиляція.

2.9.           Освітленість робочого місця повинна бути не менш 50 лк, допоміжних приміщень - не менш 10 лк.

Робити роботи в погано освітлених приміщеннях забороняється.

2.10.      Електромережі і діюче електроустаткування під час роботи поблизу них повинні бути обгороджені чи знеструмлені.

3. Вимоги безпеки під час виконання роботи

3.1.   Робоче місце повинне утримуватися в чистоті.

3.2.   Відбиття старої штукатурки по кам'яних і дерев'яних поверхнях необхідно вести з інвентарного риштування, використовуючи інструмент із дерев'яними ручками. Працювати і проводити прибирання робочого місця треба в захисних окулярах і респіраторах.

3.3.   Під час нанесення штукатурного розчину механічним і ручним способом на поверхні стін і стель, а також під час розрівнювання, затірки й інших операціях штукатури повинні користатися захисними окулярами.

3.4.   Видаляти напливи і насікати бетонні поверхні необхідно в рукавицях і захисних окулярах.

3.5.   Під час виконання штукатурних робіт із застосуванням хлорованих розчинів потрібно застосовувати захисні окуляри і гумові рукавиці.

3.6.   Під час механізованого нанесення штукатурного розчину розбирати, чистити, ремонтувати і видаляти пробки в розчинонасосі, шлангах або соплі дозволяється тільки після зняття тиску в системі і відключення їх від електромережі.

3.7.   З'єднувати розчинні шланги між собою, з розчинонасосом чи соплом потрібно тільки за допомогою спеціальних хомутів.

3.8.   При роботі установки необхідно стежити за тим, щоб шланги не утворили гострих кутів і петель.

3.9.   Між штукатуром і мотористом розчинонасоса повинна бути встановлена світлова чи звукова сигналізація.

3.10.      Під час оббризкування, ґрунтовки і накривання за допомогою розчинонасоса, форсунку тримати під кутом 60-90° до поверхні, що оштукатурюється, і на відстані 0,7-1,5 м.

Прочищати форсунки дозволяється тільки при закритих вентилях форсунок і труб.

3.11.      Під час нанесення на бетонні і кам'яні поверхні ущільненого шару розчину за допомогою цементпушки, необхідно стежити, щоб при видаленні утворюваних пробок розчин, якій раптово вирвався із сопла, не заподіяв шкоди обслуговуючому персоналу.

3.12.      Під час виконання штукатурних робіт в умовах негативних температур застосовують підігріті розчини з добавками, що прискорюють процес твердіння. Робота з добавками вимагає обережності і застосування додаткових засобів захисту (окулярів, гумових рукавичок, респіраторів).

3.13.      Під час сушіння оштукатурених поверхонь калориферами необхідно, щоб відстань від них було не менш 1,5 - 2 м.

Діючі електрокалорифери повинні знаходитися під постійним наглядом електротехнічного персоналу.

Калорифери повинні мати кожух з листової сталі і монтуватися на спеціальній підставці.

3.14.      Заливати легкозаймисте паливо (бензин і т.п.) у діючий нафтогазовий калорифер забороняється.

Працюючі газові калорифери забороняється залишати без догляду. Для запобігання перекидання їх закріплюють.

3.15.      Окремі місця штукатурки сушать за допомогою відбивних щитків з електронагрівниками, інфрачервоними лампами й іншими безпечними способами.

Сушити штукатурку жаровнями, що виділяють чадний газ, забороняється. 3.16. Тривале перебування людей (більш 3 годин) у приміщенні, що просушується, забороняється.

3.17. Прибивання та обклеювання обшивальних аркушів сухою штукатуркою виконується ланками робітників. Для підтискування обшивальних аркушів до поверхні стелі та утримання їх необхідно використовувати інвентарні розсувні стійки; робоче місце при цих операціях організується на інвентарних підмостях, а робітники повинні виконувати роботи в захисних касках і окулярах. 3.18. Штукатурні роботи усередині ємності виконуються ланками в складі трьох чоловік (з них двоє страхуючих), які мають наряд-допуск і забезпечені рятувальними поясами.

3.19.      У приміщеннях, де ведуться роботи з використанням синтетичних мастик, що клеять, і ґрунтовок, повинний бути забезпечений не менш як чотириразовий обмін повітря в годину. Синтетичні мастики, що загустіли, і ґрунтовки підігріваються тільки в закритій тарі в гарячій воді.

3.20.      Щоб уникнути поразки електричним струмом, забороняється доторкатися до відкритих струмоведучих частин  електроустаткування та оголених проводів.

Включати в мережу механізований інструмент, механізми та інші струмоприймачі випливає тільки за допомогою призначених для цього пристроїв.

3.21.      Як переносні лампи повинні застосовуватися спеціально призначені для цієї мети світильники заводського виготовлення. Переносні світильники повинні мати напругу не вище 36 В, а для небезпечних місць (сирих ділянок, котлованів) – не вище 12 В.

3.22.      Місця вогневих робіт повинні бути очищені від пальних матеріалів у радіусі 5 м.

Приступати до вогневих робіт можна тільки після виконання усіх вимог пожежної безпеки (наявність засобів пожежогасіння, очищення робочого місця від пальних матеріалів, захист пальних конструкцій). Потрібно пам'ятати, що з вогнем, особливо у вибухонебезпечних і вибухопожежонебезпечних цехах і приміщеннях потрібно звертатися обережно. Курити можна тільки в спеціально відведених місцях.

3.23.      Зовнішні штукатурні роботи виконуються з інвентарних риштувань, а відновлення штукатурки в окремих місцях фасадів – з пересувних вишок, підйомних помостів і підвісних колисок. Працювати на випадкових пристосуваннях (дошки, бочки, ящики, які-небудь козелки) забороняється. 3.24. Під час оштукатурювання внутрішніх віконних укосів, щоб уникнути падіння, прорізи обгороджують на увесь час роботи.

3.25. Під час дрібних внутрішніх робіт застосовують переносні розсувні сходи з врізаними ступінями і металеві драбини.

На нижніх кінцях сходів повинні бути гострі металеві (для дерев'яних і земляних підлог) чи гумові (для бетонних і кам'яних підлог) наконечники. 3.26. На обштукатурювання віконних і дверних укосів на зовнішніх риштуваннях і обгороджених настилах одержують дозвіл майстра. 4. Вимоги безпеки під час роботи на риштуваннях та помостах

4.1. Риштування та помости висотою до 4 м допускаються до експлуатації тільки після їхнього приймання виконавцем робіт і реєстрації в журналі робіт, а вище 4 м - після приймання комісією. Навантаження на настили риштувань та помостів не повинні перевищувати проектне навантаження, зазначене на вивішених схемах. 4.2. Металеві риштування повинні бути надійно заземлені та обладнані засобами захисту.

Забороняється працювати з металевих риштувань поблизу діючих ліній електропередачі.

4.3.   Небезпечною зоною під риштуваннями вважається зона, збільшена на 2 м по всьому периметру риштувань при їхній висоті до 4 поверхів. Чим вище риштування, тим ця зона відповідно більше.

4.4.   Засоби підмащування повинні мати рівні робочі настили з зазорами між дошками не більш 5 мм, а при розташуванні настилу на висоті 1,3 м і більше – огородження і бортові елементи.

Риштування повинні бути прикріплені до стіни споруджуваного будинку. Місця і способи кріплення вказуються в проекті виконання робіт.

4.5.   Під час виконання штукатурних робіт на висоті 1,5 м і більше, робітники повинні користатися запобіжними поясами.

Робітники, що роблять штукатурні роботи з риштувань чи помостів електроінструментом, повинні надягати захисні окуляри.

4.6.   Щоб уникнути нещасних випадків забороняється:

-   сідати чи ставати на поруччя риштувань або помостів, а також стрибати по настилу;

-   знаходитися на риштуваннях чи помостах стороннім особам;

-   підніматися на риштування та спускатися з них по опорним сходам та стійкам риштувань.

4.7.           Під час зняття і переміщення настилів на інший ярус необхідно цілком звільнити їх від матеріалів, тари, сміття; доступ людей на риштування на цей час повинний бути закритий.

4.8.           Під час ремонтних робіт на фасадах із застосуванням багатоярусних риштувань не допускається ведення робіт на двох і більш ярусах по одній вертикалі, а також виконання яких-небудь робіт під риштуваннями. 4.2. Якщо штукатурні роботи виконуються на двох чи більш ярусах, між працюючими необхідно встановлювати проміжний захисний настил. У цьому випадку робітники розташовуються в шаховому порядку. Матеріали та інструменти треба розташовувати на настилах рівномірно по всій площі. 4.10. Не допускається скидати з настилів риштувань відбиту стару штукатурку, зняті покриття виступаючих частин фасаду, залишки матеріалів і будівельне сміття.

4.11. Під час виконання штукатурних робіт у сходових клітках як помости, розташованих на маршах, повинні застосовуватися спеціальні інвентарні столики з короткими передніми ніжками, поручневими огородженнями висотою 1 м і бортовою дошкою.

У сходових клітках робота на висоті з приставних сходів забороняється. 4.12. Підмости усередині будинку дозволяється ставити тільки на надійне покриття чи підлогу. Установлювати підмости на накати, підшивку перекриттів та інші конструктивні елементи, не розраховані на додаткове навантаження, забороняється.

4.13.      Розбирати, ремонтувати і чистити штукатурні машини та устаткування на риштуваннях та помостах забороняється. Такі роботи виконують на спеціальних площадках.

4.14.      Вантажно-розвантажувальні роботи треба робити під керівництвом майстра чи виконроба. Перед вантажно-розвантажувальними операціями з елементами збірного залізобетону необхідно очистити їх від снігу, льоду, ґрунту, оглянути й у разі потреби виправити монтажні петлі.

4.15.      Під час підйому розчину на робочі місця краном чи підйомником тара для розчину (бадді чи ящики) повинна бути забезпечена спеціальними пристосуваннями (замками, що не допускають випадкового перекидання суміші).

4.16.      Робітникам-штукатурам забороняється робити ремонт риштовань чи помостів, його повинні виконувати кваліфіковані робітники під керівництвом майстра.

5. Вимоги безпеки під час роботи на самопідйомних колисках 5.1. До роботи на самопідйомних колисках допускаються особи, які пройшли спеціальне навчання з керування і правилам роботи з ними.

Працюючим на колисках повинна бути видана під розписку виробнича інструкція, що містить вимоги правил охорони праці, правила керування лебідкою і відходу з колиски, указівки про граничні навантаження і припустимі швидкості підйому колиски.

5.2.           Колиски повинні бути інвентарними. Працювати на саморобних колисках забороняється.

Настил колиски повинний мати рівну, нековзну поверхню і не виходити за габарити колиски.

5.3.           Із усіх чотирьох сторін настил колиски повинний бути обгороджений поруччям висотою не менш 1 м, одним проміжним елементом і бортовою дошкою висотою не менш 15 см чи металевою сіткою, прикріпленої до поруччя і настилу колиски. Навантаження на настил колиски не повинні перевищувати встановленої паспортом вантажопідйомності.

5.4.           Проходи під колисками повинні бути закриті чи захищені завісами і позначені знаками безпеки.

У вечірній і нічний час будівельні майданчики, на яких виконують роботи з колисок, а також проходи, проїзди, сходи і механізми повинні бути добре освітлені.

5.5.           Установку самопіднімальної причіпної колиски перед пуском в експлуатацію випробують:

-   на статичне навантаження, що перевищує номінальну вантажопідйомність колиски на 50%, протягом 10 хвилин з відривом від  землі на 10 см; - на динамічне навантаження, що перевищує номінальну вантажопідйомність колиски на 10% (включаючи масу колиски і двох робітників), шляхом рівномірного підйому й опускання колиски. Результати іспитів оформляються актом і фіксуються в журналі огляду колиски

5.6.   Для страховки працюючих на колисках повинні бути навішені страхувальні канати діаметром 6-8 мм із петлями через 0,7-1,5 м. Страхувальні канати треба кріпити окремо від місць кріплення несучих канатів.

5.7.   Перед початком підйому колиски необхідно перевірити кріплення поруччя, бортової дошки, ємності під матеріал, що повинна бути встановлена по центру колиски і прикріплена до її настилу, і випробувати колиску на холостому ході.

Про несправності, що були виявлені при іспиті на холостому ході, треба повідомити майстру чи виконробу.

5.8.   Узимку настил колиски, транспортні шляхи і проходи треба очищати від снігу, льоду і посипати піском.

5.9.   Забороняється піднімати колиску і працювати в ній одному робітнику.

До підйому колиски треба встати на неї, зачепити карабін запобіжного пояса за петлю страхувального каната і в міру підйому колиски карабін перечіпляти. 5.10. Забороняється класти інструменти на поруччя колиски, тому що їх можна випадково зштовхнути і нанести каліцтва робітникам, що знаходиться внизу. 5.11. Якщо колиска знаходиться на рівні віконного чи дверного прорізу, не можна виходити з її в будинок. У момент виходу колиска може відхилитися убік, і робітник, утративши рівновагу, упаде. Виходити з колиски дозволяється тільки після того, як вона опущена на землю.

5.12.   Піднімати чи опускати колиску за допомогою лебідок, що знаходяться на самій колисці, повинні двоє робітників, один із яких призначений старшим.

5.13.   Забороняється ремонтувати і чистити колиску в підвішеному стані.

5.14.   Щоб уникнути розгойдування під час роботи, колиска повинна бути тимчасово прикріплена до стіни.

5.15.   Підйом і опускання колиски повинні бути рівномірними зі швидкістю не більш 2 м/хв., без перекосів.

Недотримання правил підйому (перекіс колиски, перевантаження канатів, недостатньо міцні кріплення лебідки і т.п.) може привести до аварії і важких нещасних випадків.

5.16.   Під час виконання робіт робітники повинні стояти на підлоги колисок; сидіти і стояти на бортах колисок забороняється. 6. Вимоги безпеки під час роботи з гідропідйомників і телескопічних вишок

6.1.  До підйому в колисці і керуванню з її гідропідйомником допускаються тільки робітники, які пройшли спеціальну підготовку. Підйом робітників у колисці допускається тільки в присутності і під спостереженням водіямашиніста.

6.2.  Перед початком роботи водій зобов'язаний перевірити всі робочі рухи гідропідйомника до крайніх положень. Перевірку робити без робітників у колисці при керуванні з нижнього пульта. Підйом робітників у колисках і використання дистанційного керування дозволяється тільки після зазначеної вище перевірки.

6.3.  Під час роботи гідропідйомника забороняється перебування людей у зоні дії його щогли.

6.4.  Робити роботи з підйомника в нічний час дозволяється тільки у разі достатнього висвітлення робочої зони.

6.5.  У кошику вишки робітники обов'язково повинні закріплюватися запобіжним поясом до її поруччя. Забороняється використання телескопічних вишок ВИ-15 і ВИ-23 для підйому вантажу загальною масою більш 100 кг.

6.6.  Під час роботи автовишки кошик не повинний торкатися проводів чи металевих і залізобетонних опор.

Підйом, зупинку та опускання кошика шофер-машиніст зобов'язаний робити за сигналами робітника, що спостерігає чи працює.

Роботи на автовишці необхідно робити стоячи на дні кошика.

6.7.  Підйом на висоту, близьку до граничної, а також підйом кошика телескопа поблизу проводів, що знаходяться під напругою, повинні виконуватись зі зниженою швидкістю.

6.8.  Забороняється:

-   їздити з людьми, що знаходяться в кошику;

-   працювати на висоті при швидкості вітру 10 м/сек і більш;

-   робити роботу з автовишки під час грози;

-   знаходитися під час роботи автовишки в зоні можливого падіння інструмента чи вантажу з кошика.

7. Вимоги безпеки після закінчення роботи

7.1.           Робочі місця очистити від сміття і виробничих відходів, а матеріали, що залишилися, здати в комору.

7.2.           Усі машини і механізми відключити від електромережі за допомогою рубильників.

Після зупинки всі машини і механізми, а також інструмент очистити від розчину, бруду і пилу. Для цього надягають запобіжні окуляри.

7.3.           Очистити всю тару і здати її на збереження. 7.4. Індивідуальні захисні пристосування упорядкувати і здати в комору. Очистити спецодяг і взуття і повісити в індивідуальні шафи чи здати на зберігання в комору.

7.5.   Обтиральний матеріал після використання скласти в металевий ящик з кришкою і винести в місця, зазначені пожежною охороною.

Залишати в робочих приміщеннях використаний обтиральний матеріал у неробочий час забороняється.

7.6.   Після закінчення штукатурних робіт на риштуваннях необхідно:

-   розвантажити риштування чи помости від матеріалу, що залишився, механізмів, інструментів і будівельного сміття; - перекрити спеціальними огородженнями з забороняючими написами для сторонніх осіб під'їзди та входи на риштування;

-   доповісти майстру чи виконробу про стан риштувань та помостів і їх огороджень.

7.7. Після закінчення роботи на колисці необхідно:

-   опустити колиску на землю;

-   очистити від розчину інструмент, механізми, пристосування;

-   очистити від розчину настил, лебідки і поруччя;

-   очистити від бруду і насухо витерти запобіжний пояс і здати його в комору.

7.8.           Про всі несправності інструмента та устаткування, замічених при роботі, треба повідомити виконробу.

7.9.           Обличчя і руки ретельно вимити теплою водою з милом і прийняти теплий душ. Мити руки бензином, гасом та іншими розчинниками забороняється.

8. Вимоги безпеки в аварійних ситуаціях

8.1. При несправності шлангів під час штукатурних робіт механізованим способом роботу негайно припинити, а настил риштувань очистити від розчину. 8.2. Про усі випадки обриву проводів, несправності пристроїв, що заземлюють, та про інші ушкодження електроустаткування потрібно негайно повідомити майстру чи виконробу.

8.3.  Працювати з колисок, гідропідйомників та вишок при ожеледі, сильному снігопаді, дощі і швидкості вітру 4-5 м/сек. забороняється.

8.4.  У разі виявлення диму чи виникнення загоряння, пожежі необхідно негайно доповісти виконробу і повідомити пожежну охорону, використовуючи найближчий телефон.

Одночасно з цим припинити роботу і вжити заходів щодо ліквідації пожежі за допомогою наявних первинних засобів пожежогасіння (вогнегасники, вода, пісок тощо) відповідно джерелу пожежі.

8.5.  З несподіваною появою газу в діючих цехах треба негайно надягти протигаз, припинити роботу і вийти з небезпечної зони.

8.6.  У разі виникнення нещасних випадків чи захворювання необхідно викликати швидку допомогу і до приїзду лікаря, після повідомлення виконроба (механіка), вчасно і правильно надати першу допомогу потерпілому.

8.7.  Надання першої медичної допомоги.

8.7.1.  Перша допомога при пораненні.

Для надання першої допомоги при пораненні необхідно розкрити індивідуальний пакет, накласти стерильний перев'язочний матеріал, що міститься у ньому на рану і зав'язати її бинтом.

Якщо індивідуального пакету якимсь чином не буде, то для перев'язки необхідно використати чисту носову хустинку, чисту полотняну ганчірку і т. ін. На те місце ганчірки, що приходиться безпосередньо на рану, бажано накапати декілька капель настойки йоду, щоб одержати пляму розміром більше рани, а після нього накласти ганчірку на рану. Особливо важливо застосовувати настойку йоду зазначеним чином при забруднених ранах.

8.7.2.  Перша допомога при переломах, вивихах, ударах.

При переломах і вивихах кінцівок необхідно пошкоджену кінцівку укріпити шиною, фанерною пластикою, палицею, картоном або іншим подібним предметом.

Пошкоджену руку можна також підвісити за допомогою перев'язки або хустки до шиї і прибинтувати до тулуба.

При переломі черепа (несвідомий стан після удару голови, кровотеча з вух або роту) необхідно прикласти до голови холодний предмет (грілку з льодом або снігом, чи холодною водою) або зробити холодну примочку.

При підозрінні перелому хребта необхідно потерпілого покласти на дошку, не підіймаючи його, чи повернути потерпілого на живіт обличчям униз, наглядаючи при цьому, щоб тулуб не перегинався, з метою уникнення ушкодження спинного мозку.

При переломі ребер, ознакою якого є біль при диханні, кашлю, чханні, рухах, необхідно туго забинтувати груди чи стягнути їх рушником під час видиху.

8.7.3. Перша допомога при кровотечі. Для того, щоб зупинити кровотечу, необхідно:

-     підняти поранену кінцівку вверх;

-     кровоточиву рану закрити перев'язочним матеріалом (із пакета), складеним у клубочок, придавити 2 зверху, не торкаючись самої рани, потримати на протязі 4-5 хвилин; якщо кровотеча зупинилася, то не знімаючи накладеного матеріалу, поверх нього покласти ще одну подушечку з іншого пакета чи кусок вати і забинтувати поранене місце (з деяким натиском);

-     при сильній кровотечі, яку не можна зупинити пов'язкою, застосовується здавлювання кровоносних судин, які живлять поранену область, при допомозі згинання кінцівок в суглобах, а також пальцями, джгутом або закруткою; при великій кровотечі необхідно терміново викликати лікаря.