2. Піднесення і загибель Антського царства Свідчення 1. З інформації історика ґотів Йордана про слов’янські племена Східної і Центральної Європи (VI ст.):«Хоча їх назви тепер змінюються відповідно до різних родів і місцевостей, все ж переважно вони називаються склавинами й антами… Анти ж – наймогутніші з них…»Про кого йдеться у джерелі?
Свідчення 2. Візантійський історик Прокопій Кесарійський про склавинів і антів. Виступаючи в битву, ідуть здебільшого на ворогів піші, маючи в руках невеликі щити і піки, а обладунків не одягають. Деякі не мають ані сорочки, ані плаща, і тільки в коротких штанях … стають битися з ворогами. У обох народів мова одна, проста і варварська.
Виглядом вони також не різняться поміж собою; всі вони високі й надзвичайно міцні; тілом і волоссям не дуже білі і не русяві, і не зовсім чорні, а рудуваті всі. Життя провадять суворе й нецивілізоване… Але вони зовсім не злі і не підступні і в простоті заховують гунські звичаї. І ймення у склавинів і антів колись було одне…». Яке ймення мали склавини і анти ?
Антське воєнно-політичне об’єднання склалося у Дніпро-Дністровському межиріччі . Це племінне угруповання веде своє походження від черняхівського населення Подільсько-Дніпровського реґіону, в III-IV ст. Ім’я «анти», має іранське походження. Лінгвіністично етнонім «анти» означає «кінець», «край», «окраїну». Порубіжжя Лісостепу і Степу якраз і було такою «окраїнною» землею, а слов’яни-землероби для кочівників були окраїнним народом – антами.
У 451-568 pp. Антське царство досягло найвищого піднесення. Після відходу з України ґотів і гунів воно стало провідною силою на Сході Європи. Але незабаром ситуація в реґіоні ускладнилася із появою нових азійських завойовників – аварів, їхні орди в 558-568 pp. пройшли надчорноморськими степами до пониззя Дунаю. Заснований у Паннонії Аварський каганат заявив претензії на зверхність над слов’янами. Почалася смуга слов’яно-аварських воєн (568-635 pp.), у результаті яких виснажена Антська держава розпалась. Слід взяти до уваги, що одночасно з боротьбою проти аварів слов’янам-антам на Дону і Нижньому Дніпрі довелося зіткнутися з Хозарським каганатом, який набирав силу. Внаслідок нового степового натиску слов’яни змушені були відступати на північ, у густі ліси.