Утворення Австро-Угорської імперії

Влітку 1866 р. спалахнула австро-прусська війна.

У результаті поразки у війні Австрія відмовилася від претензій на домінування в Німеччині та віддала Італії Венецію.

Це змусило віденський уряд піти на поступки Угорщині. Один із тогочасних політиків висловився:

 «Мир з Угорщиною означає для Австрії бути чи не бути, і цей мир необхідно укладати швидко».

21 грудня 1867 року імператор Франц Йосиф I (1848–1916) затвердив австро-угорську угоду і конституцію Австрії. Австрійська імперія була перетворена на двоєдину (дуалістичну) державу, яка дістала назву Австро-Угорська імперія. Угорщина отримала політичну та адміністративну автономію, власний уряд та парламент — сейм.

Прапор і герб Австрійської імперії

Австрійська імперія в 1815р.                                 Австрійська імперія в 1850р.

Прапор Угорського королівства

Герб Угорського королівства

Прапор і герб  Австро-Угорщини 1869—1918 Герб з девізом » Нероздільно і нерозривно»

У лютому 1867 р. було підписано австро-угорську угоду, яка перетворила Австрійську імперію на дуалістичну (подвійну) Австро-Угорську монархію.

Австро-угорська угода, Австро-угорський компроміс (нім. Ausgleich; угор. Kiegyezés) — договір, укладений 15 березня 1867 року між австрійським імператором Францом Йосифом I і представниками угорського національного руху на чолі з Ференцем Деаком, відповідно до якого Австрійська імперія перетворювалася на дуалістичну монархію Австро-Угорщину

Угодою передбачалося надання угорській частині держави повної самостійності у внутрішніх справах, при збереженні на рівні

загальноімперського уряду лише питань зовнішньої, військово-морської та фінансової політики. Створення Австро-Угорщини було способом подолання затяжної кризи імперії, викликаної піднесенням національних рухів народів країни, зміцненням національних еліт, військовими поразками в австро-італо-французькій 1859 року і австро-прусській 1866 року війнах, зростанням панслов'янської загрози, а також провалом спроб реформування імперії на принципах централізму.

ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ АВСТРО-УГОРЩИНИ.

 Австро-Угорщина як дуалістична монархія утворилася в 1867 р. і проіснувала до 1918 р. Основу стабільності монархії становила австро-угорська угода, яка згодом була доповнена й австропольською.

Австро-Угорщина складалася із двох частин. Ціслентанія

(Австрійська імперія) об’єд нувала Австрію, Чехію, Моравію, Силезію, Гарц, Істрію, Трієст, Далмацію, Буковину, Галичину та    Крайну.   Транслейтанія    (Угорське     королівство)    включала Угорщину, Трансильванію, Фіуме й Хорвато-Славонію.

Поділ земель Транслейтанії (зелений колір) і земель Цислейтанії (рожевий колір) в 1867 у складі двоєдиної Австро-Угорщини. З 1878 року Боснія і Герцеговина (жовтий колір) була під спільним управлінням.

Австро-Угорщина була однією з найбільших держав Європи.

За територією та кількістю населення вона випереджала Велику

Британію, Італію та Францію, проте не мала заморських колоніальних

володінь. На території Австро-Угорщини проживали різні народи, жоден із яких не становив більшості. Найчисленнішим населенням були австрійці (23,5 %) та угорці (19,1 %), за ними йшли чехи та словаки (16,5 %),

серби й хорвати (16,5 %), поляки (10 %), українці (8 %), румуни (6,5 %), словенці, італійці, німці та інші народи.

До національних суперечностей додавалися й релігійні, оскільки в країні діяло кілька церковних конфесій — католицька, протестантська, православна, уніатська та інші. Територіальний устрій держави був сформований таким чином, щоб в одній адміністративній одиниці опинилися дві конкуруючі нації, одній із яких надавалися деякі політичні переваги (німці й чехи, українці й поляки, угорці й хорвати тощо).

Імператор Австрії одночасно був і королем Угорщини, правителем єдиних королівськоімператорських інститутів — військового відомства, іноземних справ і фінансів. Австрія та Угорщина мали свої парламенти й уряди, склад яких затверджувався імператором.

Франц Йосиф I

нім. Franz Joseph I. угор. I. Ferenc József чеськ. František Josef I.

Важливу роль у внутрішньому житті відігравала армія.

В імперії не існувало загального виборчого права.

У таких районах за чинним законодавством навчання в початкових школах і діловодство в місцевих органах самоврядування мали здійснюватися національними мовами. Проте

цього закону часто не дотримувалися, і повсюдно переважала німецька мова.

Економіку Австро-Угорщини в другій половині XIX — XX ст. характеризували слабкі темпи розвитку промисловості, відстале сільське господарство, нерівномірність економічного розвитку окремих регіонів, орієнтація на самозабезпечення.

Австро-Угорщина була середньорозвиненою аграрно-індустріальною країною. Більшість її населення займалася сільським і лісовим господарством (понад 11 млн осіб).

В Угорщині, Хорватії, Галичині, Трансильванії майже третина оброблюваної землі належала великим поміщикам.

В Австро-Угорщині відбувалися ті самі економічні процеси, що й в інших розвинених капіталістичних країнах.

На початку XX ст. багатонаціональна Австро-Угорська імперія зазнавала глибокої кризи через національні та робітничі рухи.

Метою національних рухів, що формувалися в другій половині XIX ст., було створення власних незалежних держав.

Рушійною силою в цьому процесі стала інтелігенція.

Цейрух очолювали культурно-освітні товариства «Національна ліга» (італійські землі), «Матице школьська» (чеські землі),«Матице словенська» (Словенія), «Народний дім» (Галичина) та інші. Зусиллями товариств засновувалися національні школи і літературні часописи.

У зовнішній політиці правлячі кола Австро-Угорщини орієнтувалися на союз із Німеччиною. Загарбницькі наміри були спрямовані на Балкани, де вони стикалися з інтересами Росії.

Домашня робота

Параграф 32, сторінка 191, завдання 4, 9.