В.О. Сухомлинський про формування моральних цінностей особистості.

Комунальний  заклад  «Верблюзький навчально-виховний комплекс  «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів –дошкільний навчальний заклад-центр позашкільної освіти» Новгородківської селищної  ради  Кіровоградської області

В.О. Сухомлинський про формування моральних цінностей особистості

Софія ПОЛЄЖАЄВА

ЗМІСТ

Вступ  . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . ………. 3

РОЗДІЛ 1. Педагогічна спадщина Василя Сухомлинського

   1.1. Василь Сухомлинський- засновник гуманістичної, новаторської педагогіки……………………………………………….. . . . . . . . . . . . . .…........ 6

   1.2. Сухомлинський про формування гуманної особистості.  . ……. . . . . . .7

   1.3. Морально – трудове виховання школярів……………………………...…9

   1.4. Громадянське начало – основна ланка морального                              виховання……………………………………………………………………..….11

   1.5. Проблема морального ставлення особистості у педагогічній спадщині   В.Сухомлинського……………………………………………………………….14

РОЗДІЛ 2.  Павлиська школа імені В. О. Сухомлинського

    2. 1. Впровадження педагогічної спадщини В. О. Сухомлинського в    практиці роботи сучасної школи………………………………………………20

   2.2. Педагогічні ідеї В. О. Сухомлинського – надійна основа сучасної виховної системи школи………………………………………………………..23

Висновки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . ………………….26

Список використаної літератури . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . ………………….29

ВСТУП

     Визначним учителем, педагогом, дитячим письменником початку ХХ ст. є В.Сухомлинський (1918 – 1970 рр.). Творчість В.Сухомлинського увійшла до історії вітчизняної педагогічної думки помітною сторінкою, його педагогічні, публіцистичні та літературні праці й учительський досвід значно вплинули на практичну діяльність школи, збагатили педагогіку України новими положеннями і думками.

      Ще за життя В.Сухомлинського його творчість педагогічна громадськість України, Росії та інших республік колишнього Радянського Союзу сприймала неоднозначно. Якщо для більшості вчителів, батьків, керівників органів народної освіти, громадськості праці видатного педагога стали порадниками і помічниками у розв'язанні актуальних проблем формування, виховання і освіти молоді, то окремі науковці ревізували його погляди, піддаючи їх необ'єктивній критиці.

      У 90-ті роки посилилася критика творчої спадщини талановитого педагога. У вину В.О. Сухомлинському, зокрема, ставилася його відданість ідеям марксистсько-ленінської педагогіки, догматам комуністичної ідеології. Те, що раніше вважалося заслугою педагога, перетворюється на головне звинувачення.

      Дійсно, В.О.Сухомлинський виявив себе ревним будівничим соціалістичної школи, проповідником класової нетерпимості, поборником радянського псевдопатріотизму, вірнопідданим тоталітарного режиму тощо. Але не це є визначальним у його спадщині. Творчо працюючі вчителі розуміли ідеологічні сентенції Сухомлинського як необхідну данину комуністичній цензурі й вибірково ставилися до його спадщини. В ній провідне місце займає ідея гуманізму, людяності та доброчинності. Педагог переконливо стверджував, що виховання гуманізму, людяності здійснюється через творення людям добра.

     Цій проблемі присвячено більшість робіт педагога. На його думку, ідея людяності насамперед реалізується через розвиток всіх потенціальних, інтелектуальних і фізіологічних можливостей особистості. Всебічно розвинена особистість втілює в собі повноту і гармонію сил, здібностей, пристрастей, потреб, які визначають моральну, ідейну, громадянську, розумову, творчу, трудову, естетичну, емоційну, фізичну досконалість. Педагог наголошував, що працюючи над втіленням в практику ідеї всебічного розвитку ніколи не можна досягти однакової межі інтелектуального збагачення, пізнання, духовного удосконалення. Ця нерівність визначається природою дитини, її родинним оточенням, соціальним середовищем. Зрештою цю нерівність відчувають і самі діти, і часто у них, особливо під впливом наслідків навчання, з'являється почуття меншовартості. Як гуманіст, В.О. Сухомлинський засуджував діяльність учителів, яка призводить дітей до таких висновків. Кожна людина повинна бути щасливою, вважає педагог, і в цьому їй має допомогти школа. Духовне життя школи і її вихованців не повинні обмежуватися, вичерпуватися самими успіхами в оволодінні навчальною програмою. Для того, щоб сформувати культуру бажань необхідно, вважав В.Сухомлинський, навчити школярів азбуці моральної культури.

     Це далеко не повний перелік проблем, які піднімав В.Сухомлинський. Ідеї педагога, які не знайшли свого повного застосування в свій час, значно вплинули на подальший розвиток педагогічної науки і практики – вони лягли в основу широкого руху «педагогіки співробітництва», популярного наприкінці 80 – на початку 90 рр. ХХ ст. Ці ідеї ввійшли органічною частиною в сучасну реформовану початкову школу України, за ними працюють різні навчальні заклади, проходять щорічні Всеукраїнські педагогічні читання «Василь Сухомлинський і сучасність».

     Педагогічна спадщина В.Сухомлинського глибоко вивчається в Україні, Росії, багатьох країнах світу. Ідеї В.Сухомлинського набули широкого розголосу далеко за межами України. Науково-педагогічний та практичний доробок В.Сухомлинського постійно привертає увагу вітчизняних та зарубіжних науковців та освітян – М.Богуславського, Ван Тяньї, О.Дуди, О.Савченко, М.Ярмаченка та ін. Свідченням цього є створення Української асоціації імені Василя Сухомлинського (1991), Міжнародного товариства послідовників Сухомлинського (Німеччина, Марбур, 1990), Все китайського товариство прихильників В.Сухомлинського (1998). В Павлиській середній школі, що носить його ім’я, з 1975 р. функціонує педагогічно-меморіальний музей В.Сухомлинського.

     Багатогранність педагогічних ідей В.Сухомлинського та співзвучність більшості його поглядів принципам Державної національної програми “Освіта (Україна ХХІ століття)” й зумовило вибір теми курсової роботи “В. Сухомлинський про моральні цінності особистості”.

      Об’єкт дослідження –  діяльність українських педагогів Р. М. Гришиної, О. І. Литвиненко, Т. Г. Федорової та інших  другої половини ХХ ст. в царині освіти.

     Предметом дослідження є педагогічна спадщина В. Сухомлинського.

     Мета дослідження – простежити  сутність морального виховання особистості у педагогічній спадщині В.Сухомлинського.

     Завдання:

• охарактеризувати основні напрями діяльності В.Сухомлинського;
• визначити місце морального виховання у педагогічній спадщині В.Сухомлинського;
• проаналізувати особливості використання спадщини В.Сухомлинського

     Наукова новизна й теоретичне значення одержаних результатів полягає в комплексному аналізі науково-педагогічної діяльності В.Сухомлинського у контексті історико-культурного розвитку України  ХХ ст.; виокремлено провідні напрями та проаналізовано зміст його педагогічної діяльності; охарактеризовано проблему морального становлення особистості в спадщині педагога його вклад у розвиток педагогічної науки.

1. ПЕДАГОГІЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ ВАСИЛЯ СУХОМЛИНСЬКОГО

1.1.Василь Сухомлинський – засновник гуманістичної,

новаторської педагогіки.

         З позицій сьогодення очевидно, що Сухомлинський зміг піднятися до рівня світової філософської і педагогічної думки. Відштовхуючись від ідей великих мислителів-гуманістів минулого і джерел народного виховання, він сформулював педагогічну концепцію, яка має загально­людський характер, спирається на об'єктивні закони і за­кономірності, не пов'язані з кон'юнктурою та ідеологіч­ними догмами, яких вимагав від нього час.

     В центр виховного процесу Сухомлинський поставив особистість. Основою його концепції є повага і довіра до дитини, визнання її унікальності та права на власний ви­бір. Він розумів, що лише одним вивченням моральних істин не можна розвивати відповідні якості дитини. Тому в системі виховання забезпечив органічну єдність мораль­них знань та моральної практики. Він вважав, що виріши­ти завдання морального виховання можна лише тоді, ко­ли в учнів будуть сформовані елементарні звички мораль­ної культури, які відображають ставлення до речей і через речі до людей, що сприяє створенню уявлень дитини про добро і зло, честь і безчестя, справедливість і несправед­ливість, щастя, гідність. Розкрив закономірності вихован­ня моральних звичок, серед яких: переростання звичок у традиції, емоційна оцінка, переживання власних вчин­ків, взаємовідповідність морального принципу і вчинку, до якого вихователь спонукає вихованця.

     Розробляючи систему гуманістичного виховання, по­казав велике значення й ефективність методу створення спеціальних педагогічних ситуацій, виховна суть яких зу­мовлена конкретною практичною діяльністю вихованця у реальних життєвих умовах, коли необхідно зробити мо­ральний вибір, виявити власні людські якості [1, 36].

     Розробив педагогічну технологію ідеї «школи самореалізації особистості» та впровадив у практику діяльності Павлиської школи. Головною метою виховання вважав всебіч­ний розвиток особистості, який можна досягти залученням її до різних видів діяльності, постійним і планомірним фор­муванням пізнавальних здібностей. Обстоював необхідність розумового виховання дитини, потрібного не тільки для пра­ці, а й для повноцінного духовного життя. Тому слід спону­кати дитину до самостійної пізнавальної діяльності, самоос­віти, формуючи з малих літ допитливість, прагнення до на­вчання, яке має бути, за Сухомлинським, радісною працею. Його творчі знахідки щодо навчання: «школа під відкритим небом», уроки мислення на природі, кімната думки, культ книги, свято казки та ін., апробовані в практичній діяль­ності Павлиської школи, стали надбанням учительства.

     Відстоював необхідність естетичного виховання при­родою, яку вважав невичерпним джерелом дитячої дум­ки, а спостереження в природі — школою дитячого мис­лення. Завдання школи вбачав у тому, щоб почуття пре­красного, краса, створені за багатовікову історію, стали надбанням кожного людського серця, перетворилися на естетичну культуру особистості.

Виходячи з концепції вирішального значення виховую­чого середовища в моральному розвитку дитини, вірив у можливість досягнення гармонії колективного й особисто­го, суспільного та індивідуального. Виховання гуманізму й людяності, потреби в служінні людям, на його думку, по­винно стати одним із завдань діяльності школи і вчителя.

      «Школа, — писав Сухомлинський, — це насамперед учи­тель. Особистість учителя — наріжний камінь виховання». До особи вчителя він ставив підвищені вимоги, вважаючи цю професію людинознавством [1, 37-38].

1.2. В.Сухомлинський про формування гуманної особитсості.

     Новаторським за своєю суттю є положення педагога про гар­монію суспільних та індивідуальних потреб у структурі особистос­ті. У тогочасній педагогіці згадане положення зводилось до того, що особисті інтереси мають підпорядковуватися потребам колек­тиву, суспільства. Тому кардинально змінюється і саме співвідно­шення особистості і колективу. Зазначимо, що домінуючим стилем взаємин у тоталітарній державі (СРСР) був конформістський (як всі, так і я).

      В.Сухомлинському вдалося його замінити нонконформістсь­ким, за яким дитина і в школі може виявляти власні найнеповторніші грані діяльності та поведінки. Суттєвим є те, що у системі В.Сухомлинського дитина наділялася значною автономією. Але вчений, розуміючи різницю рівнів задатків і здібностей дітей, про­довжував удосконалювати гуманний стиль взаємин у колективі, підсумовуючи, що саме формування моралі поведінки у школярів дозволяє мати рівні можливості для гуманного, морального зрос­тання.

      Загалом, виховання гуманності, на думку педагога, починаєть­ся з виховання любові до всього живого, до матері, бабусі, рідних. У книгах "Серце віддаю дітям", "Народження громадянина", "Павлиська середня школа" педагог розкриває конкретні форми становлення гуманної поведінки дітей. Серед них: створення ліка­рень для пташок і тварин, допомога немічним, участь в естетизації інколи і селища тощо. Формуванню гуманізму дітей сприяло також створення галереї портретів матерій найвідоміших людей світу.

       У програмі роботи школи поряд із загальними категоріями етики (моральний ідеал, гідність, чесність, працьовитість, справед­ливість) достатньо реалізуються й такі, як щастя, радість, совість, співчуття, духовність. Саме останні і відображають зміст гуманно­сті як інтегральної риси підростаючої особистості.  Проте заслуга вченого полягає не лише в тому, що він включив ці поняття до приграми, але, насамперед, в реалізації цих понять у практиці ро­боти Павлиської школи [2, 95].

     У школі поважали гідність дитини, оскільки без любові і пова­ги до вихованців, за переконанням В.Сухомлинського, будь-які розмови про гуманність і людяність спіють порожнім звуком. Природно, що формування гуманності школярів здійснювалося у Павлиші шляхом використання "Хрестоматії моральних цінностей  людства" та "Хрестоматії з етики". Ці рукописні матеріали постійно поповнювалися вченим та його колегами і слугували роз­витку у дітей людяності, доброти, гідності.

     В умовах гуманізації виховання вчений по-новому осмислював суть взаємин колективу і кожного вихованця, розвивав ідеї А.С.Макаренка щодо виховного впливу колективу на дитячу осо­бистість. У роботах "Виховання колективізму у школярів", "Духо­вний світ школяра", "Розмова з молодим директором школи" він встановлює принципи взаємозалежностей особистості і колективу. На думку педагога, колектив лише тоді позитивно впливає на ста­новлення кожного вихованця, коли сам мас насичене духовне жит­тя та складається з яскравих особистостей. За цих умов кожен ви­хованець здатен впливати на загальний стиль взаємин у колективі, збагачуючи при цьому один одного, що дозволить гармонізувати взаємини у дитячому співтоваристві [2, 72-79].

1.3. Морально – трудове виховання школярів.

     У праці "Проблеми виховання всебічно розвиненої особистос­ті" В.О.Сухомлинський пише: "Праця і тільки праця - основа все­бічного розвитку особистості. Не може бути й мови про всебічний розвиток, якщо людина не пізнала радості праці". Заслугою вчено­го є розроблення ним, у книзі "Павлиська середня школа", принци­пі и трудового виховання: єдність трудовою виховання і загального розвитку особистості - морального, інтелектуального, естетичного, фізичного; розкриття та розцінок індивідуальності в праці; раннє включення у продуктивну працю; різноманітність виді» праці; по­стійність, неперервність праці; елементи продуктивної праці доро­слих у дитячій праці; творчий характер праці, поєднання зусиль розуму і рук; спадкоємність змісту трудової діяльності; цілісний характер продуктивної праці; посильної трудової діяльності; єд­ність праці та багатогранного духовного життя [8, 12].

      У процесі організації продуктивної праці педагогічний колек­тив враховував особливості об'єктивних (зміст праці, її характер та цілі підготовки, час виконання трудових завдань) та суб'єктивних (рівень усвідомлення учнями необхідності участі й трудовій діяль­ності, відповідний емоційний настрій) факторів. Враховуючи осо­бливості даних факторів, у школі прагнули, щоб виконання за­вдань поєднувалася і включенням у повний цикл сільськогоспо­дарських робіт (колективно або невеликою групою), щоб потижнево кожен учень трудився 4-6 годин, а трудові процеси здійснювали­ся під керівництвом вчителів, кращих спеціалістів чи колгоспників.

     Центральною у педагогічній системі В.О.Сухомлинського є ідея гармонійно розвиненої особистості. Незадовго до відходу у небуття вчений підготував доповідь для захисту докторської дисе­ртації за сукупністю робі г під назвою "Проблеми виховання всебіч­но розвиненої особистості", де вчений розкриває складники всебі­чного розвитку особистості учня у період його навчання. За тради­ційного підходу до компонентів всебічного розвитку вчений, разом з чим, по-новому окреслює власне розуміння змісту виховання та шляхів його реалізації [8, 245-248].

      У розвитку особистості першорядного значення він надавав розумовому вихованню. Ідеалом школи є те, щоб у життя не всту­пала жодна невихована у розумовому відношенні людина. Невігла­си небезпечні для суспільства, незалежно від того, освічені вони чи ні. Невіглас не може бути щасливим сам і завдає нещастя іншим. Той, хто вийшов зі стін школи, може чогось і не знати, але він має бути розумною людиною. Розумова вихованість, на думку Сухомлинського, нерівнозначна обсягу набутих знань; "Уся суть у тому, як відбувається житія знань у складній і багатогранній діяльності людини".

     Важливе завдання школи педагог вбачав у формуванні стійких переконань, вихованців. Знання стають переконаннями за умови, коли у школі живуть ці переконання - у взаємовідносинах між ви­хованцями і педагогами, в їхніх вчинках, прагненнях, радощах і прикрощах. Моральний розвиток, писав педагог, є складне життя переконань - їх народження, розпиток, зміцнення, вираження у вчинках.

     Центральним у розпитку дитячої особистості, на думку вчено­го, є трудове виховання. Особливого значення, у зв'язку з цим, він надавав єдності трудової культури і загального розвитку - мораль­ного, розумового, естетичного, фізичного; розкриттю, виявленню і розпитку індивідуальності й праці, високій моральній сутності праці, її суспільно-корисній спрямованості. Педагог вважав за не­обхідне широко залучати дітей та молодь до різноманітних видів продуктивної праці. Природно, що трудове виховання розпочина­ється за шкільною партою, оскільки навчання с найважчою працею для школяра.

     Загалом, розкриваючи особливості формування всебічно роз­виненої особистості, вчений розкриває наступну педагогічну зако­номірність: між виховними впливами існують десятки, сотні, тися­чі залежностей і зумовленостей, а ефективність виховання визна­чається тим, як ці залежності й зумовленості враховуються і реалі­зуються на практиці.

      Серед шляхів і засобів формування всебічно розвиненої особи­стості у школі педагог вирізняв навчання, рідну природу, працю, слово, традиції, експериментування, багате духовне життя вихова­нців. За словами вченого, школа стає "колискою народу", якщо в ній панують культ Матері, Батьківщини, Людини, культ Слова. Саме за цих умов і можливе формування юного громадянина [8, 408-412].

1.4. Громадянське начало - основна ланка морального виховання

     Моральне виховання починаэться з перших крокыв свыдомого життя дитини, задовго до того, як вона зможе усвыдомити ту істину, що ідеал- це вершина моральної культури людства. Саме в молодшому віці, коли душа дуже піддатлива до емоційних впливів, ми розкриваємоперед дітьми загальнолюдські норми моральності, вчимо їх азбуці моралі.     Загальнолюдську азбуку моральності ми прагнемо одухотворити громадянською активністю і самодіяльністю. Не просто знати, що таке добре і що таке погано, а діяти добре в імя величі і могутності Батьківщини.

     Засвоєння молодою людиною загальнолюдських норм моралі ми вважаємо дуже важливим етапом формування моральної культури особистості. Привчаючи дітей додержувати азбучних істин моралі, ми добиваємось того, щоб кожна дитина могла щасливо жити і працювати, виховуємо в ній перші громадянські спонукання, першу турботу про інтереси колективу, суспільства.У звязку з цим важливе значення має єдність розяснення, повчання, переконання, спонукання до діяльності. Загальнолюдські норми моральності стають особистою совістю людини лише за тієї умови, якщо ця активна діялбність має яскраво виражений характер суспільних вчинків. Учити жити в суспільстві, серед людей- це означає вчити здійснювати суспільні вчинки, тобто вчити передавати своєю поведінкою ставлення до людей [9, 125-129].

      Які саме загальнолюдські норми моральності розкриваються перед дітьми як азбука моральної культури, як початкова школа моральності?

        1. Ти живеш серед людей. Не забувай, що кожний твій вчинок, кожне твоє бажання позначається на людях, що тебе оточують. Знай, що є межа між тим, що тобі хочеться, і тим, що можна. Перевіряй свої вчинки, запитуючи сам себе: чи не робиш ти зла, незручності людям? Роби все так, щоб людям, які теебе оточують, було добре.

        2. Ти користуєшься благами, створеними іншими людьми. Люди дають тобі щастя дитинства. Плати їм за це добром.

       3. Усі блага і радості життя створюються працею. Без праці не можна чесно жити. Народ вчить: хто не працює, той не їсть. Назавжди запамятай цю заповіть. Навчання- твоя перша праця. Йдучи до школи, ти йдеш на роботу.

       4. Будь добрим і чуйнтм до людей. Допомогай слабким і беззахисним. Допомогай товаришу в біді. Не завдавай людям прикрості. Поважай та шануй матір і батька- вони дали тобі жмття, вони виховують тебе, вони хочуть, щоб ти став чесним громадянином, людиною з добрим серцем і чистою душею.

       5. Не будь байдужий до зла. Борись проти зла, обану, несправедливості. Будь непримиренним до того, хто прагне жити за рахунок інших людей, завдає лиха іншим людям, обкрадає суспільство.

      Завдання школи- на основі моральних цінностей, створених, здобутих, завойованих старшими поколіннями, створювати реальні моральні, високоідейні, громадянські відносини в колективі. Моральні цінності повинні стати особистим духовним багатством кожного вихованця. Цього досягають за умови, що моральна ідея, розкрита перед розумом і серцем вихованця в яскравому образі, пробуджує в нього глибокі морально-естетичні почуття. От чому для бесід, мета яких- донести моральні цінності нашого суспільства і всього людства до свідомості і серця учнів, ми вибираємо такі факти, ситуації, взаємовідносини між людбми, які дивують, вражають дітей величчю, красою того, що зробила людина в імя загального добра.

      У нас створено своєрідну хрестоматію моральних цінностей- описи подвигів, що їх здійснили люди, вірні своїй Батьківщині, ідеалам трудового народу, своїм переконанням. Як результат багаторічної праці, ця хрестоматія увібрала моральні цінності, створені людством з найдавніших часів до наших днів, але на головному місці в ній, звичайно, сторінки, що відображають героїчну боротьбу нашого народу за визволення від експлуататорів. Яскраві сторінки хрестоматії моральних цінностей присвячені людям праці, чий героїчний подвиг особливо важливо розкрити перед свідомістю молодого покоління для того, щоб переконати, щоб велич людини розкривається не тільки у виняткових орбставинах.

       Моральні, громадянські, ідейні цінності- неминущий і нічим не замінний засіб виховання. Водночас виховання на громадянських, духовних цінностях- дуже дійовий засіб самовиховання юнацтва. Осягаючи громадянську мужність, обовязок перед Батьківщиною, юний громадянин вчиться міряти себе вищою міркою моральної гідності. Він немов бачить себе очима суспільства, вдумливо і вимогливо аналізує свої вчинки, свою поведінку.       Проте ефективність цього засобу цілком залежить від того, як думки і почуття юнацтва повязують    з активною діяльністю, на якій громадянській  ниві людина розкривається як патріот [11, 321-330].

1.5. Проблема морального становлення особистості у педагогічній спадщині В.Сухомлинського.

      Провідне місце у педагогічній спадщині В.Сухомлинського займає ідея гуманізму, людяності та доброзичливості. Педагог переконливо стверджував, що виховання гуманізму, людяності здійснюється через творення людям добра.

     Цій проблемі присвячено більшість робіт педагога. На його думку, ідея людяності насамперед реалізується через розвиток всіх потенціальних, інтелектуальних і фізіологічних можливос­тей особистості. Всебічно розвинена особистість втілює в собі повноту і гармонію сил, здібностей, пристрастей, потреб, які ви­значають моральну, ідейну, громадянську, розумову, творчу, трудову, естетичну, емоційну, фізичну досконалість. Педагог наголошував, що працюючи над втіленням в практику ідеї всебічного розвит­ку ніколи не можна досягти однакової межі інтелектуального збагачення, пізнання, духовного удосконалення. Ця нерівність визначається природою дитини, її родинним оточенням, соціаль­ним середовищем. Зрештою цю нерівність відчувають і самі діти, і часто у них, особливо під впливом наслідків навчання, з'яв­ляється почуття меншовартості. Як гуманіст, В.Сухомлинський засуджує діяльність учителів, яка призводить дітей до таких висновків. Кожна людина повинна бути щасливою, вважає педагог, і в цьому їй має допомогти школа. Духовне життя школи і її вихованців не повинно обмежуватися, вичерпуватися самими успіхами в оволодінні навчальною програмою. Для того, щоб сформувати культуру бажань необхідно, вважав В.Сухомлинський, навчити школярів азбуці моральної культури [14, 165-189].

      У праці "Як виховати справжню людину" подається моральний ідеал, який увібрав у себе найкращі риси менталітету українського народу. В ній розкриваються конкретні принципи, істини,
повчання, настанови, рекомендації тощо. Подаються вони у вигляді правил, законів як 14 Законів дружби, правил "Десять не можна", "Дев'ять негідних речей" та ін., що складають азбуку               моральної  культури. В ній розкриваються зміст і методика роботи з виховання у дітей любові до Батьківщини і громадянства, ставлення до людей і обов'язку перед ними, ставлення до батьків, рідних, близьких, розуміння життя, добра і зла в ньому, виховання високих моральних якостей і норм поведінки тощо. На підставі багаторічної практичної роботи в школі автор у цій праці вперше у вітчизняній педагогіці глибоко розкриває суть таких понять, як людяність, патріотизм, відповідальність, гідність, терпимість, тактовність і т. ін. На конкретних прикладах подається методика утвердження в юних душах почуття совісті, сорому, справедливості, скромності, щедрості, милосердя.

      Переконливо викладається і методика найтонших сфер морального життя людини — материнського і батьківського виховання, ставлення до батьків, старших членів родини, померлих.

      Найголовнішим, найглибшим і найміцнішим надійним каменем педагогічної системи В.О. Сухомлинського є виховання у кожного вихованця поваги до самого себе. Він вважав, що до того
і часу, поки є самоповага, існує й школа. Коли зникає повага до самого себе — немає школи, немає ні особистості, ні колективу, одухотворених благородними цілями, а є випадкове збіговисько. На його               думку, повага до людської гідності та виховання самоповаги є сферою педагогічної творчості і великого інтелекту педагога. Тут не
можуть бути ефективними якісь трафаретні, шаблонні, застосовувані до всіх учнів і в усіх випадках життя прийоми й методи.
      Педагог з болем зауважує, що "на жаль, у шкільній практиці ця
сфера педагогічної творчості є найбільш недосконалою і саме в
цій сфері допускається найбільше грубих помилок".

     Формуванню тонких сердечних людських взаємин у Павлиській школі служила вся педагогічна система. Педагог засуджує вседозволеність, розгнузданість поведінки і вчинків, наполягає на культивуванні осмисленої поведінки, яке є проявом витонченості внутрішнього світу школяра. Яким має бути ставлення дітей до інших людей, як їм домогтися моральної виправданості й обґрунтованості своїх вчинків — вчать юне покоління моральній сентенції В.О. Сухомлинського, які є не забороною чи
дозволом чогось. Це виплекані педагогом щирі мудрі поради,
що йдуть від серця до серця і породжують розумові, моральні,
естетичні почуття.

      Засвоєння дітьми азбуки моральної культури дає їм мож­ливість олюднювати свої вчинки, опановувати духовними цінно­стями свого народу, розуміти мету і сенс життя [4, 426-429].

      Однією з проблем ідеї всебічного розвитку є підготовка учнів­ської молоді до праці. Педагога хвилювало те, що діяльність школи оцінювалася кількістю випускників, які вступили до ви­щих навчальних закладів. При такому підході до роботи школи в учнів формувалося негативне ставлення до "чорнової" буден­ної праці хлібороба чи робітника". В.О. Сухомлинський підкрес­лив, що буденної і якоїсь звеличеної праці не буває. "Кожна праця вимагає індивідуальних здібностей, таланту, обдарування, докладання фізичних і духовних зусиль". Той, у кого виховано зверхнє ставлення до "чорнової" роботи, ніколи не зможе добити­ся значних успіхів у жодному виді діяльності. Праця, у тлума­ченні В.О. Сухомлинського, не просто виконання трудових опе­рацій із затратою певної кількості енергії — це елемент духов­ного життя. Звідси випливає закономірність: чим вищий рівень духовного життя дитини, тим більшу радість приносить праця. У ній розкриваються здібності, обдарування, талант, утверджується почуття людської гідності.

Гуманізм В.О. Сухомлинського особливо яскраво виявився у його ставленні до організації навчання учнів. Розумову працю дітей педагог розглядав як засіб розвитку розумових сил і здібнос­тей, засуджуючи механічне заучування і неусвідомленість знань.

      Навчальну діяльність Сухомлинський розглядав як необхід­ну умову формування духовно багатої особистості. Вона (діяль­ність) має бути активною і творчою, чому допомагають спеціаль­на організація розумової праці на уроках і в позакласний час, включення учнів до творчості, пошуково-експедиційної роботи тощо  [5, 276].

      На думку В.О.Сухомлинського, - одна з найскладніших і найгостріших проблем, над якими треба працювати і в теоретичному, і в практичному планах – це проблема виховання моральних цінностей засобами слова, адже слово вчителя, як інструмент впливу на душу вихованця, нічим не замінити.

На його погляд, тонкість внутрішнього світу людини, благородство морально-емоційних стосунків не утвердити без високої культури словесного виховання. Багаторічний досвід Василя Олександровича переконує в тому, що слово вчителя пробуджує у малої дитини,  а потім і в підлітка, юнака, дівчини відчуття людини – глибоке переживання того. що поруч із нами завжди є людина зі своїми радощами, печалями, запитами, потребами.

      Мистецтво виховання моральних цінностей молодших школярів, на думку В.О.Сухомлинського, містить насамперед мистецтво говорити, звертатися до людського серця: “Я твердо переконаний, що багато шкільних конфліктів, які нерідко закінчуються великою бідою, починаються з невміння вчителя говорити з учнями” .

     У розмірі педагога та учнів утверджується єдність поглядів на добро і зло, на моральні цінності; така розмова зближує вихователя з вихованцями, а будь-яка спроба увійти в їхній духовний світ хитрощами не досягне бажаних результатів. Є антипедагогічною. Моральне право на щиру відвертість вихованців має тільки той, хто поважає і любить їх, вірить у добре начало в кожній дитині, непримиренний до всього показного, фальшивого, лицемірного.

      Отже, майстерність, мистецтво виховання словом виявляється в тому, що вихователь створює для учнів атмосферу, насичену душевністю, атмосферу шукань. Відкриттів не тільки наукових, суто пізнавальних, а й морально-естетичних. І ця атмосфера в школі – початок морального розвитку: “Слово – це найтонший різець, здатний доторкнутись до найніжнішої рисочки людського характеру.

      Майстерність виховання моральних цінностей у молодших школярів, як показує досвід практичної роботи В.О.Сухомлинського полягає в тому, “щоб дитину з перших кроків її шкільного життя переконували насамперед власні вчинки, щоб у словах вихователів вона чула відгуки власних думок, переживань – усього, що народилося у процесі активної діяльності. Багатство духовного життя починається там. Де благородна думка і моральне почуття, зливаючись воєдино. Проявляються у високоморальному вчинкові. Ми спонукаємо вихованців до вчинків, що мають яскраво виражений високоморальний характер”. Цей метод В.О. Сухомлинський назвав спонуканням до активного виявлення думки і почуття [10, 141].

      Роль окремих складників духовного життя – інтелекту, вольових зусиль – змінюється залежно від віку. У молодшому шкільному віці вирішальну роль у формуванні, утвердженні й дійовості думки, що спонукає до активних вольових дій, відіграє, вважав В.О. Сухомлинський, яскравість і виразність тих предметів і явищ, за допомогою яких вихователь намагається донести до свідомості вихованців певну ідею. Чим переконливіше для дитини передаються у конкретній картині, образі істотні риси явища, тим помітніші почуття, що їх переживає дитина. Тим зрозумілішою стає їй абстрактна думка, тим більше прагне дитина виявити свою активність. Це пояснюється особливостями мислення дитини цього віку. Звідси випливає специфіка методичних заходів виховної роботи з молодшими школярами: “донести до їх свідомості важливу суспільну, моральну ідею, активізувати їхню думку і моральне почуття можна насамперед через вплив на почуття. Яскрава картина, що  передає суть соціального явища, моральної ідеї, зачіпає найпотаємніші куточки дитячого серця”.

      Мистецтво виховання полягає в тому, щоб уже молодшим школярам давати змогу активно виявити в житті, у стосунках з товаришами благородні почуття і прагнення, які пробуджують у них яскраві образи, що втілюють вагомі соціальні й моральні ідеали.

      Дуже важливим для виховання молодших школярів є особистий приклад учителя, особливо з урахуванням того, що в цьому віці дитина найбільше схильна до наслідування всього, що їй до вподоби. Тому духовне обличчя дитини насамперед залежить від того. який учитель веде її по “першій стежці життєвого шляху”.

      З вуст учителя дитина часто чує моральні повчання і настанови, як стверджував В.О.Сухомлинський, усе це набуває авторитет у в очах дитини лише тоді, коли вона бачить у своєму  вчителеві людину одухотворену, закохану в свою працю: “Приклад вчителя – це не тільки те, що вчитель вміє робити своїми ріками (хоч і це має велике значення), це весь уклад його духовного життя, це його одухотвореність усім, що він робить. Разом з дітьми, усім, що приносить дітям радість”.

      Отже, щоб виховати в дитині моральні цінності, досвідчений вихователь добривається того, щоб перед свідомістю вихованців розкривалися одухотворені образи людей з високою моральністю, духовністю, які боролися за утвердження в житті ідеалів добра й справедливості. Велику виховну силу мають похвала й заохочення учня колективу: в заохочуваних зростає почуття власної гідності, в них виникає бажання роботи ще краще і, на думку В.О.Сухомлинського, зовсім не припустимо заохочувати ті колективи та окремих учнів, які є “кращими серед поганих”. В основі заохочення майже завжди лежить безпосереднє звертання до почуттів власної гідності, до здорового самолюбства учня.

2. ПАВЛИСЬКА ШКОЛА ІМЕНІ В. О. СУХОМЛИНСЬКОГО

  2.1. Впровадження педагогічної спадщини В. О. Сухомлинського в    практиці роботи сучасної школи.

      З досвіду роботи педагогічного колективу Павлиської загальноосвітньоїшколи І-ІІІ ступенів №1 імені В. О. Сухомлинського Онуфріївського району

      Школа, яку 22 роки очолював В. О. Сухомлинський і яка нині з гідністю носить його імя, готується відзначити 90-річчя з дня народження видатного педагога-гуманіста.

      Працюючи над проблемою «Творче впровадження і подальший розвиток педагогічної спадщини В. О. Сухомлинського в практиці роботи сучасної школи», колектив навчального закладу прагне зберегти і примножити започатковані Василем Олександровичем традиції [14, 36].

      Новаторські підходи В. О. Сухомлинського до організації навчально-виховного процесу, апробовані ним форми, методи та засоби роботи з педагогічним та учнівським колективами, з батьками та громадськістю дбайливо зберігаються і розвиваються за такими напрямками:

• гуманістична, творчо-розвивальна спрямованість навчально-виховного процесу;
• уроки мислення серед природи;
• забезпечення оптимальних умов для розвитку потенційних інтелектуальних можливостей кожного учня;
• розвиток творчих здібностей та обдарувань учнів на уроках та в позаурочній роботі;
• організація дослідницької діяльності учнів;
• пошук, обробка і впровадження ефективних технологій, інтерактивних методів навчання і виховання.

      На реалізацію проблеми спрямована діяльність адміністрації школи, системи внутрішньо шкільної методичної роботи, кожного вчителя. Збагаченню психолого-педагогічної культури вчителів сприяють різноманітні форми науково-методичної роботи.

      Актуальні питання досліджують і розвивають шкільні методичні організації:

вчителів початкових класів – «Розвиток пізнавальних інтересів, мислення і зв’язного мовлення учнів»;

вчителів мови і літератури – «Підвищення ефективності сучасного уроку на основі творчого впровадження педагогічних ідей В. О. Сухомлинського»;

вчителів природного циклу – «Педагогічні ідеї в. О. Сухомлинського і сучасні форми та методи розвитку пізнавальної активності учнів»;

класних керівників – « Виховання громадянської активності, національної самосвідомості учнів»[14, 37].

      Результативно працюють в структурі методичної роботи школи творчі групи. Результатом їх роботи стали:

• розробка системи уроків з даних проблем;
• панорама відкритих нестандартних уроків;
• літературно-музична вітальня;
• поетичні години;
• конкурс «Проба пера»;
• збірка віршів «Паросток» та ін.

      «Система уроків мислення – це наша школа думки, без якої ми не уявляємо повноцінної, ефективної розумової праці на всіх уроках не тільки в початковій школі, а й у наступні періоди навчання та розумового розвитку», писав В. О. Сухомлинський.

      Продовжуючи започатковану В. О. Сухомлинським традицію, педколектив постійно вдосконалює технологію підготовки і форми проведення уроків мислення в природі, які стали захоплюючими подорожами до джерел живої думки, школою розвитку мислення і мовлення учнів, ефективним засобом розумового, морально-естетичного виховання школярів.

Членами творчої групи розроблена система уроків мислення для кожного класу, проведена їх апробація. Надбання членів творчої групи презентоване на засіданнях РМО вчителів початкових класів і представлене в брошурі «Уроки мислення в природі».

      Улюбленим видом творчої діяльності павлиських школярів залишається створення власних казок. Цим мистецтвом учні оволодівають не лише на уроках мислення, читання, мови і літератури, а й на уроках математики, біології.

      Нові покоління павлишан створюють свій дивовижний світ казкових героїв. Щороку народжуються нові збірки «Павлиські казки».

      У школі продовжує працювати ляльковий театр. Постійно його репертуар поповнюється новими виставами. Юні актори люблять презентувати інсценізацію творів В. О. Сухомлинського, народних і власних казок.

      Значна увага приділяється утвердженню культу Рідного слова. Цьому сприяють уроки української мови та літератури вчителів Р. М. Гришиної, О. І. Литвиненко, Т. Г. Федорової, літературно-творчі гуртки, вечори і ранки поетичної творчості, щорічні конкурси «Проба крила».

       Учні беруть активну участь у регіональному фестивалі літературної творчості дітей та молоді, який щороку проводиться Луганським ліцеєм іноземних мов, мають публікації в його збірках [14, 39].

       З 1997 року в школі плідно працює клуб молодого вчителя «Ми – сухомлиністи». Змінюється з часом склад його членів, та незмінним залишається його основне завдання – глибоке вивчення кожним молодим учителем творчої спадщини видатного педагога, досвіду майстрів педагогічної праці, шкільних традицій і моделювання на цій основі власної педагогічної лабораторії. Керівник клубу, заслужений вчитель України Р. М. Гришина постійно дбає про удосконалення форм проведення засідань. Добре зарекомендували себе, зокрема, такі з них:

• творчі зустрічі з ветеранами педагогічної праці, колегами В. О. Сухомлинського;
• тематичні екскурсії до музею;
• дискусії;
• майстер – класи;
• педагогічні тренінги;
• методичні мости та інші.

      Річний цикл роботи клубу, як і в попередні роки, завершується проведенням творчих звітів молодих учителів в рамках круглого столу «Педагогічні ідеї  В. О. Сухомлинського в практиці моєї роботи».

2. 2. Педагогічні ідеї В. О. Сухомлинського – надійна основа сучасної виховної системи школи.

      Педагогічні ідеї В. О. Сухомлинського – надійна основа сучасної виховної системи школи, спрямованої на забезпечення всебічного розвитку особистості, її національного самовизначення і творчої самореалізації.

      Педколектив творчо розвиває ідеї педагога про формування духовних основ особистості, яка за роки навчання в школі має засвоїти кращі традиції, звичаї народу. З цієї метою ефективно використовується виховний потенціал народної педагогіки, кожного навчального предмета, різних форм позакласної роботи.

      При плануванні і організації виховної роботи враховуються рівень інтелекту, пізнавальні здібності та інтереси дітей, їх вікові особливості й життєвий досвід [14, 41].

      Творчим підходом відзначається діяльність педколективу Павлиської школи щодо реалізації ідей В. О. Сухомлинського з питань виховання любові до рідного краю, «малої Батьківщини».

      Так, наприклад, в рамках традиційного Тижня селища були проведені:

• години спілкування «Моя маленька Батьківщина»;
• тематична лінійка «Село моє, для мене ти єдине»;
• конкурс малюнків «Я малюю рідний край»;
• конкурс ерудитів «Степовий мій краю рідний».

      Продумана система роботи з учнями кожної вікової групи сприяє становленню громадянина – патріота.

     Традиційними стали в Павлиші тижні, декади, місячники, присвячені В. О. Сухомлинському.

     Піднесенню ефективності навчально – виховної роботи в школі сприяють систематичні заняття психологічного семінару, на яких розглядаються актуальні проблеми сучасної психології, обговорюються психолого – педагогічні характеристики на учнів. Характеристи5ка складається на основі тривалих спостережень і досліджень класоводом, класним керівником. А потім доповнюється зауваженнями інших вчителів.

     Практичний психолог Павлиської школи ЗШ І-ІІІ ступенів №1 імені В. О. Сухомлинського С. В. Залюбовська творчо реалізує педагогічні ідеї видатного педагога в роботі з вчителями та учнями.

      Проводяться тренінги з розвитку комунікативних умінь, налагодження контактів, подолання психологічних барєрів у спілкуванні, створення атмосфери відкритості й безпеки, активізації стану внутрішньої свободи і розкутості: «Давайте познайомимось», «Наша казка», «Архітектор».

     З учнями 4 – х класів практичний психолог проводить уроки розвитку інтелектуальних здібностей, а саме: моторики, уваги, мислення, фонематичног слуху.

     В роботі з учнями середніх і старших класів психолог використовує моральні заповіді В. О. Сухомлинського, бере участь у класних годинах, годинах спілкування, консиліумах, прес-конференціях.

     З метою професійної орієнтації старшокласників С. В. Залюбовська разом з класними керівниками організовує зустрічі з представниками різних професій, випускниками школи, ветеранами праці.

     Творчий потенціал педколективу школи імені В. О. Сухомлинського широко використовується в системі методичної роботи з педагогічними кадрами Онуфріївського району і області.

     На базі Павлиської школи працюють районні методичні формування:

• школа молодого керівника;
• школа педагогічної майстерності;
• районна проблемна лабораторія бібліотекарів.

      Проводяться проблемні семінари і семінари – практикуми, засідання районних методичних обєднань, конкурси професійної майстерності, години спілкування з В. О. сухомлинським, творчі зустрічі, педагогічні мости з педколективами шкіл Кіровоградщини, м.Києва, Полтавської, Черкаської, Миколаївської та інших областей України.

      У вересні 2005 року на базі школи проведено обласний семінар директорів опорних шкіл з проблеми «Василь Сухомлинський і сучасність: особистість учителя».

     Змістовним було заняття обласної школи педагогічної майстерності вчителів біології з проблеми «Інтерактивні форми роботи на уроках біології». В ході заняття слухачі школи відвідали відкритий урок біології вчителя, начальника відділу освіти Онуфріївської райдержадміністрації В. А. Нестеренка, ознайомились з досвідом впровадження педагогічних ідей В. О. Сухомлинського.

     Досвід роботи педколективу Павлиської ЗШ №1 з питань творчого розвитку педагогічних ідей В. О. Сухомлинського в умовах сьогодення та підготовки до 90 – річчя від дня народження видатного педагога представлено на обласній науково – практичній конференції «Гуманістичні ідеї В. О. Сухомлинського в діяльності школи і вчителя» у виступах завідуючої Онуфріївським РМК Н. Ф. Горобець та директора школи В. Ф. Деркач [14, 41].

ВИСНОВКИ

     Спадщина Сухомлинського має колосальне значення для українського національного виховання, яке передбачає цілеспрямований, систематичний, регульований педагогічний вплив, розрахований на прищеплення вихованцям любові до України, рідної мови й культури, утвердження в їхній свідомості відчуття етнічно-національної, духовної й мовної єдності, національну неповторність і вагомість.

     Особливість українського національного виховання на сучасному етапі полягає в тому, що воно повинно виконувати націотворчу функцію з тим, щоб у найкоротший термін відродити національну гідність і честь, високу духовність і суверенність мислення. Спадщина В.О. Сухомлинського особливо близька нашому сучаснику своїм зв'язком з глибокою народною традицією, з долею народу, якому він присвятив усі свої духовні поривання, помисли і творчі пошуки.

     У системі соціально-педагогічних поглядів Сухомлинського, в усіх його творчих шуканнях практичного характеру цей зв'язок є органічним, багатостороннім. Підхід Сухомлинського до теоретичного осмислення і прак­тичного освоєння педагогічної дійсності співзвучний певною мірою з християнською традицією.

     У своїх працях Сухомлинський подає моральний ідеал, який увібрав найкращі риси менталітету українського народу. Він розкриває конкретні принципи, істини, повчання, настанови, рекомендації тощо. Подаються вони у вигляді правил, законів як 14 Законів дружби, правил "Десять не можна", "Дев'ять негідних речей" та ін., що складають азбуку моральної культури. Вона включає зміст і методику роботи з виховання у дітей любові до Батьківщини і громадянства, ставлення до людей і обов'язку перед ними, ставлення до батьків, рідних, близьких, розуміння життя, добра і зла в ньому, виховання високих моральних якостей.

     Успіхам у практичній педагогічній і творчій науково-педагогічній діяльності Сухомлинського сприяло і глибоке знання народної педагогіки. Вийшовши з глибин народу, він усвідомив можливості народної педагогічної мудрості у навчанні і вихованні учнівства. У багатьох своїх творах педагог радив учителям, батькам брати в користування все цінне створене народною педагогікою, і створювати умови правильного виховання дітей, які століттями діяли в українських родинах. Сухомлинського, на мою думку, можна вважати видатним етнопедагогом, оскільки він, здійснюючи науковий аналіз здобутків народної педагогіки, визначав шляхи її раціонального використання у навчанні та вихованні молодших школярів, досліджував способи встановлення контактів виховної мудрості людності з педагогічною наукою, аналізував педагогічне значення тих чи інших явищ національного життя і з'ясовував їх відповідність сучасним освітнім завданням.

     Гуманізм Сухомлинського особливо яскраво виявився у його ставленні до організації навчання учнів. Розумову працю дітей педагог розглядав як засіб розвитку розумових сил і здібностей, засуджуючи механічне заучування і неусвідомленість знань. На думку Сухомлинського, розв'язання проблеми міцних осмислених знань можливе за умови напруження власних зусиль, до­сягнення працею успіху, радості розумової праці — цих трьох сходинок на шляху пізнання.

     Навчання в "зелених класах", складання книжок-картинок про природу, подорожі у природу, проведення уроків мислення, використання і розв'язування задач із живого задачника, кімната казки, острів чудес, куточок краси, використання в духовному житті пісні, книжки, проведення свят Матері, тро­янд, польових квітів, праця в Саду Матері, написання дітьми оповідань, казок, — ці та інші знахідки педагога сприяють розумовому розвитку дітей, засвоєнню духовних цінностей свого народу.

Сучасна українська школа будує свою життєдіяльність на філософії родинності, творить мікроклімат, просякнутий цінностями здорової, завжди еволюціонуючої сім'ї, що забезпечує найкращі умови для становлення особистості. Родина несе собою універсальні цінності, які вносять гармонію в життєдіяльність будь-яких соціальних установ, наповнюють стосунки між суб'єктами особливою теплотою, турботою один за одного, терпимістю, доброчинністю, - саме такою філософією просякнута спадщина В. Сухомлинського.

     Тому так важливо творити в школах, усіх установах, де перебувають діти, філософію родинності. Виключно важливою часткою цього досвіду є художньо-педагогічний доробок В. Сухомлинського.

     Українська національна школа має утверджуватися духовною і турботливою. Не лише реалізація права дитини здобути освіту, а й всіляко сприяти її загальному культурному розвиткові, що забезпечує рівні можливості розвинути свої здібності і особисте мислення, усвідомлення моральної та соціальної відповідальності, становлення корисного громадянина України. У школі дитина за будь-яких обставин, першою одержує захист і допомогу.

     Особливу актуальність для розвитку позитивної мотивації набувають рекомендації Сухомлинського щодо гуманізації навчального спілкування, збереження емоційного і фізичного благополуччя дітей, розкриття можливостей «лікувальної педагогіки». Думки педагога засвідчують його пристрасний захист інтересів дитини, утвердження її людської гідності. «Навчання — не механічне перекладування знань з голови вчителя у голову дитини, а «складні моральні стосунки у яких провідною, визначальною рисою є виховання почуття честі, гідності і на цій основі бажання бути гарним".

ЛІТЕРАТУРА

1. Антонець М. Гуманізм педагогічних нововведень В.О. Сухомлинського // Початкова школа. – 1997. - №9. – С. 35-38.
2. Мухин М. Гуманизм педагогики В.А. Сухомлинського. – М., 1994. С. 14-98.
3. Сухомлинський В. Народження громадянина // Вибр. тв.: У 5 т. – К, 1987. – Т. 3. – С. 300.
4. Сухомлинський В. Вчити вчитися // Вибрані твори в 5 т. – К., 1976. – Т.5:– С. 426-436.
5. Сухомлинський В.О. Духовний світ школяра // Вибр.твори: У 5-ти т. – Т.1. – К., 1976. – С. 209 – 401.
6. Сухомлинський В. Методика виховання колективу // Вибр. твори: У 5-ти т. – Т.1. – К., 1976. – С. 405-637.
7. Сухомлинський В. Павлиська середня школа // Вибр.твори: У 5-ти т. – Т. 4 – К., 1977. – С. 7-390.
8. Сухомлинський В. Проблеми виховання всебічно розвиненої особистості // Вибрані твори: У 5-ти т. – К.: Рад. шк., 1976. – Т.1 – С.5-502.
9. Сухомлинський В. Проблеми виховання всебічно розвиненої особистості // Вибрані твори: У 5-тит. – К.: Рад. шк., 1977. – Т. 5. С. 639.
10. Сухомлинський В.Серце віддаю дітям // Вибрані твори: У 5-ти т. – К.: Рад. шк., 1977. – Т-3. – С.7-282.
11. Сухомлинський В. Слово вчителя в моральному вихованні // Вибр. твори: У 5-ти т. – Т.5. – К., 1977 . – С. 321-330.
12. Сухомлинський В. Слово про слово // Вибр. твори: У 5-ти т. – Т.5. – К., 1977. – С. 160 – 167.
13. Сухомлинський В. Як виховати справжню людину // Вибр.твори: У 5-ти т. – Т.2. – К., 1976. – С. 149-416.
14.  Постельняк А. І. Ідеї В. Сухомлинського живуть і розвиваються на Онуфріївщині.-М., 2008.-С.36-51.