Важливість розвитку мовлення учнів початкової школи з ООП

Розвиток мовлення учнів початкової школи з ООП

У сучасному світі мовлення відіграє важливу роль у розвитку та становленні успішної особистості. Розвиток мовлення дітей з ООП є вагомою та рушійною силою, що сприяє соціалізації та інтеграції у сучасні умови суспільства. Від вміння чітко, виразно та логічно висловлювати свої думки залежить соціальна адаптація, вміння встановлювати контакт та розуміння з оточуючими, рівень освіченості та вміння оперувати знаннями й генерувати їх до умов сьогодення, управляти інформацією, активно діяти, швидко приймати рішення, бути активним партнером у командній роботі та мотивувати себе до навчання впродовж життя. У зв'язку з цим, велика увага приділяється розвитку мовлення у дітей з ООП, щоб забезпечити їм необхідні навички для ефективного спілкування та соціальної взаємодії. Важливість мовлення полягає не лише у здатності передавати інформацію, а й у здатності впливати на інших людей, викликати емоції та формувати світогляд. Розвиток мовлення сприяє формуванню критичного мислення, творчих здібностей та креативності. Для досягнення успіху у сучасному інформаційному суспільстві необхідно володіти ефективними комунікативними навичками, серед яких ключове місце займає мовлення. Тому дослідження та вдосконалення процесу розвитку мовлення є актуальним завданням у сучасній педагогічній та психологічній науці.

Одним із пріоритетних завдань мовно-літературної освітньої галузі початкової освіти є мовленнєвий розвиток особистості. Вільне володіння зв’язним мовленням обумовлює успішність навчання дитини, її розумовий розвиток, здатність встановлювати контакти з іншими, соціалізуватися. Саме тому, нові нормативні документи Державний стандарт початкової загальної освіти «мовно-літературна освітня галузь», навчальна програма з української мови та літератури для 1-4 класів націлюють на формування в здобувачів освіти мовно-літературної компетентності, яка виявляється в здатності успішно застосовувати всі види мовленнєвої діяльності під час спілкування, пізнання навколишнього світу, розв’язання життєво важливих завдань. Формування комунікативної компетентності учнів початкової школи реалізується змістовими лініями у початковому курсі рідномовної освіти, провідне місце серед яких належить мовленнєвій. Зміст цієї лінії спрямований на формування мовленнєвого досвіду молодших школярів, який набувається в процесі розвитку й удосконалення всіх видів мовленнєвої діяльності.

Зберігаючи наступність із дошкільним періодом дитинства початкова школа забезпечує подальше становлення особистості дитини, її фізичний, інтелектуальний, соціальний розвиток; формує здатність до творчого самовираження, розвитку пізнавальної діяльності, корекції та розвитку мовлення, що забезпечить готовність учнів до життя в сучасному суспільстві.   

У новому Державному стандарті початкової освіти серед ключових компетентностей, якими повинен оволодіти учень, важливе місце займає -«вільне володіння державною мовою», що передбачає уміння усно і письмово висловлювати свої думки, почуття, чітко та аргументовано пояснювати факти, а також любов до читання, відчуття краси слова, усвідомлення ролі мови для ефективного спілкування та культурного самовираження, готовність вживати українську мову як рідну в різних життєвих ситуаціях.

   Комунікативно – компетентною особистість не народжується, вона нею стає в процесі навчання, не тільки у школі, а й удосконалюється в продовж життя. Педагогам, корекційним педагогам, дефектологам та усій команді психолого – педагогічного супроводу, які працюють з дітьми початкових класів  та з дітьми з ООП належить величезна роль у формуванні особистості, адже вони закладають майбутній фундамент розвитку мовленнєвих навичок та формують комунікативні компетентності молодших школярів. Навчити дітей правильно, влучно та гарно висловлюватись – це вагоме завдання Нової української школи, яке базується на основі компетентнісного та діяльнісного підходів. Від успішності його вирішення багато в чому залежить якість подальшого навчання і виховання молодших школярів.

У молодшому шкільному віці закладаються основи культури мовлення, мислення і спілкування, розвиваються комунікативні здібності. Саме початкова школа покликана сформувати у дітей інтерес до краси і мудрості живого слова, його значущості у житті людини.  Мовленнєва компетенція є однією з провідних базисних характеристик особистості. А своєчасний і якісний розвиток зв’язного мовлення, подолання мовленнєвих порушень є важливими засадами всебічного та гармонійного розвитку учнів.

Важливо застосовувати засоби розвитку та корекції мовлення  як на уроках, корекційно-розвиткових заняттях, так і в усіх видах формальної та неформальної освіти, що сприяє реалізації корекційно-розвиткових цілей навчання і виховання дітей з ООП.

Стратегічною метою сучасної освіти є формування високоосвіченої, інтелігентної, самодостатньої, творчої особистості з інноваційним типом критичного мислення і діяльності, здатної гідно відповісти на виклики сьогодення. Усе це потребує оновлення методології та змісту освіти загалом, і мовної зокрема.

Однією з найважливіших і актуальних  проблем розвитку особистості в початковій школі є формування мовно-літературної освітньої галузі.

Метою рідномовної освіти є розвиток здатності спілкуватися українською мовою для духовного, культурного й національного самовияву, послуговуватися нею в особистому і суспільному житті, у міжкультурному діалозі, бачити її передумовою життєвого успіху; плекання здатності спілкуватися рідною мовою (якщо вона не українська); формування шанобливого ставлення до культурної спадщини; збагачення емоційно-чуттєвого досвіду.

За допомогою рідної мови діти починають пізнавати навколишній світ, входити в людську спільноту, прилучатися до національної та світової культури, щоб потім, вийшовши зі стін навчального закладу, продовжувати розвивати її далі як невід’ємну частку загальнолюдської культури. Як форма існування і вияву національної та особистісної самосвідомості рідна мова є засобом самопізнання, саморозвитку і самовираження людини, формування нового типу особистості.

Мова ─ одне з див, за допомогою якого люди передають найтонші відтінки думок і почуттів. Саме вона віддзеркалює душу народу, його історію. Збагнути таємницю мови, прочитати історію слів, а звідси ─ предметів та явищ, може тільки той, хто знає рідну мову і володіє мовно-літературними компетентностями, які виокремлено у змістових лініях «Державного стандарту початкової освіти»: «Взаємодіємо усно», «Читаємо», «Взаємодіємо письмово», «Досліджуємо медіа», «Досліджуємо мовлення», «Театралізуємо».

Мова – це нормалізована система звуків, морфем, слів та правил їх поєднання на морфологічному, синтаксичному, семантичному та логічному рівнях, тобто система знаків, що є основним засобом спілкування членів людських колективів, засобом переробки та передачі інформації від покоління до покоління (О. Бігич).

Мовлення ─ важливий засіб спілкування, обміну думками і почуттями між людьми, передачі та засвоєння інформації. З перших днів шкільного життя у дитини виникає потреба у спілкуванні, вмінні говорити правильно, красиво, логічно.

Мовлення – це застосування мови в процесі спілкування. Мовлення – індивідуальне, динамічне, ситуативно зумовлене. Мовлення є універсальним засобом комунікації, тому що при передачі інформації за допомогою мовних знаків зміст повідомлення втрачається найменше (А. Ветохов).

Мовленнєва діяльність суб’єкта охоплює мову та мовлення як внутрішні засоби та способи її реалізації. Як зазначає І. Зимня, мовленнєву діяльність можна подати за такою формулою: «мова + мовлення = мовленнєва діяльність». Проаналізуємо ці компоненти.

Учені розрізняють чотири основних види мовленнєвої діяльності: аудіювання, говоріння, читання та письмо. У процесі говоріння та письма людина висловлює свої думки, а під час аудіювання і читання вона здобуває мовленнєву інформацію, тобто сприймає і розуміє думки інших людей.  Відповідно, говоріння і письмо називають продуктивними видами мовленнєвої діяльності, а аудіювання і читання – рецептивними. Водночас, аудіювання і говоріння мають спільну матеріальну основу – звукову систему мови, ці види мовленнєвої діяльності належать до усного мовлення. Матеріальною основою читання і письма є графічна система мови, їх відносять до писемного мовлення.

Процес мовлення, відбувається послідовно – від мотиву, що породжує певну думку, до оформлення самої думки, до опосередкування її у внутрішньому слові, потім – у значеннях зовнішніх слів і, нарешті, у словах. Людину до мовленнєвої діяльності спонукає комунікативно-пізнавальна потреба. Сприймання мовлення, так само, як і його формулювання, має бути вмотивованим.

Якщо предметом мовленнєвої діяльності є думка, то способом існування, формування і вираження цієї думки є система мови, її фонетичні, лексичні та граматичні засоби, які мають засвоюватися саме як способи розв’язання  певного розумового завдання.

Залежно від форми спілкування  виділяють такі способи формування та формулювання думки:

1.   внутрішній – людина включається в рецепцію або думання;
2.   зовнішній усний – людина включається в говоріння;
3.   зовнішній письмовий – людина включається в спілкування з відсутнім партнером у письмовій формі.

Важливим компонентом мовленнєвої діяльності є її результат, який може виражатися в реакції – відповіді людини (вербальній або невербальній) або в настрої.

Кожна мовленнєва дія спрямована на виконання окремого завдання. У системі мовленнєвої діяльності є три підсистеми дій, що співвідносяться з трьома аспектами мовлення – структурним (або граматичним), семантичним (або лексичним) та виражальним (або фонетичним для усної форми мовлення і графічним для писемної).

Для мовленнєвої діяльності в цілому необхідно володіти окремими діями так, щоб вони не відволікали довільної уваги учасників спілкування. У процесі виконання мовленнєвих дій формуються навички мовлення, у процесі виконання того чи іншого виду мовленнєвої діяльності – мовленнєві уміння.

Термін зв’язне мовлення вживається у трьох значеннях. Під зв’язним мовленням розуміється процес, діяльність мовця, слухача, послідовний виклад або сприймання думок, знань однією особою. Зв’язним мовленням називають також продукт цієї діяльності – текст – висловлювання, характерними ознаками якого є смислова та структурна єдність. Зв’язне мовлення – це і розділ методичної науки, що ставить своїм завданням учити дітей розуміти, відтворювати і будувати висловлювання з огляду на мету, умови спілкування, дотримуючись норм літературної мови. Оволодіння мовою як засобом спілкування, мислення, пізнання, міркування – необхідна складова розвитку розумових і творчих здібностей здобувачів освіти, формування національної свідомості і гідності, справжнього патріота своєї Батьківщини.

Одне з найголовніших завдань освітнього процесу, зокрема у початковій освіті – навчити школярів змістовно, граматично правильно і стилістично вправно висловлювати думки в усній та писемній формах. 

Розвиток  зв’язного мовлення ─ провідний принцип навчання рідної мови в початкових класах. Він охоплює всі сторонни мовленнєвої діяльності учнів. Робота над правильною вимовою, чіткістю й виразністю усного мовлення, над збагаченням словника, правильним і точним вживанням слова, над словосполученням і зв’язним висловлюванням, над орфографічно грамотним письмом, має стати основою кожного уроку чи заняття.

Робота з розвитку мовлення молодших школярів включає такі напрями:

•              вдосконалення звуковимови учнів і підвищення їхньої мовної      культури;
•              збагачення, уточнення й активізація словникового запасу молодших школярів;
•              уміння вживати слова у властивому для них значенні, користуватися виражальними засобами мови залежно від ситуації і мети висловлювання;
•              послідовно і логічно викладати думки;
•              удосконалення граматичного ладу мовлення учнів;
•              оволодіння нормами українського літературного мовлення;
•              засвоєння найважливіших етичних правил спілкування.

    Ці напрями роботи з розвитку мовлення становлять основу для формування у молодших школярів мовно-літературної компетентності.

 Складовою проблеми розвитку мовлення молодших школярів виступає робота над словом, оскільки розвиток мовлення включає в себе роботу:

•              над окремими словами;
•              над словосполученнями і реченнями;
•              над зв’язним мовленням.

      Засвоєння лексичного багатства мови молодшими школярами  повинно проходити систематично, на кожному уроці. Важливим завданням розвитку мовлення учнів початкових класів є процес збагачення словника дітей, упорядкування словникової роботи, активізація словника учнів.

      Як відомо, методика словникової роботи передбачає чотири основні напрями:

1.   збагачення словника учнів новими словами і розширення його за рахунок нових значень уже відомих лексем;
2.   уточнення словника, яке передбачає пояснення значень слів-паронімів, слів-синонімів, антонімів; засвоєння багатозначності, лексичної сполучуваності слів, засвоєння слів-омонімів;
3.   активізація словника, тобто переведення слів із пасивного словникового запасу учнів у активний;
4.   витіснення із вживання не літературних слів, переведення їх із активу в пасив.

 Мовленнєвий розвиток учня ─ це  дуже важлива умова його успішного навчання. Чим більше дитина читає, переказує, слухає, тим краще розвивається її пам’ять, а, отже, тим легше їй засвоювати знання з усіх навчальних дисциплін, які вивчаються в початкових класах. Щоб розвинути та удосконалити мовлення школярів потрібна щоденна робота над оволодінням основними мовними нормами. У цій роботі головне місце посідає збагачення словникового запасу учнів. Засвоюючи нові слова, учні вчаться правильно їх вимовляти, наголошувати, пояснювати значення, удосконалюючи звуковимову, яка є складовою частиною мовленнєвого розвитку, мовної культури.  Мовленнєвий розвиток, якого досягли діти у початкових класах, забезпечує основу подальшого навчання і виховання молоді, зумовлює професійну діяльність дорослої людини. Школа має готувати дитину до майбутнього життя і праці. Якщо учень досконало вивчить мову, то в майбутньому зможе брати активну участь у суспільному житті країни.

 «Учитель покликаний використовувати всі можливості, щоб саме в роки дитинства донести до свідомості й серця найтонші відтінки барв, пахощі слова, щоб рідне слово стало духовним багатством дитини» ─ зазначав В.О.Сухомлинський.

 Змістова лінія «Читаємо» спрямована на розвиток мотивації дітей до читання, залучення їх до читацької діяльності, яка ґрунтується на учнівській ініціативності та самостійності у доборі текстів для читання та інтерпретації прочитаного. Під час читання учні розвивають уміння сприймати та аналізувати текст, оцінювати прочитане та перетворювати інформацію, уявляти, мислити творчо.

Читання ─ один з основних компонентів розвитку мовленнєвої діяльності школярів, один із важливих засобів формування особистості. Тому так важливо саме в початкових класах сформувати в учнів технічну сторону читання, уміння працювати з різними видами текстів, забезпечити максимальний вплив твору на школяра. Розвиток мовлення у молодшого школяра виявляється в тому, що в нього виробляється навичка читання, тобто досить швидке і правильне пізнання літер та їх поєднань, і перетворення побачених знаків у вимовлені звуки, звукосполучення, тобто у слова. У різних видах і формах роботи з мовленнєвим матеріалом розвиваються логічне мислення і зв’язне мовлення школяра.

 Особливе значення для розвитку мовлення має предмет «Українська мова та літературне читання» здобувачів освіти ІІ циклу навчання початкової освіти. У процесі читання художніх текстів відбувається не просто засвоєння прочитаного, а усвідомлення свого ставлення до творів мистецтва або формування нових знань через своєрідний діалог між автором і читачем на основі тексту. Тому, опрацьовуючи будь-який жанр художнього тексту на уроці, вчитель, виходячи з рівня розвитку дітей класу, спонукає їх знаходити через форму слова позицію автора, формулювати етичні та естетичні оцінки дійових осіб, ставити себе на місце того чи іншого персонажа, уявно діяти за нього і передавати головний сенс його діяльності через творчу розповідь.

 Кожний навчальний предмет має свій зміст і термінологію, засвоюючи яку учень збагачує словник і розширює розумовий кругозір. На будь-якому уроці вчитель має змогу розвивати мовлення учнів і збагачувати їхній словниковий запас. Під час читання словниковий запас молодших школярів активно поповнюється прикметниковими і дієслівними формами, а самі висловлювання стають більш повними, емоційними та яскравими. Важливим є те, що дитячий словник збагачується не тільки кількісно, а й якісно. Під час уроків читання збільшується питома вага лексики, яка відображає суспільно ─ політичні відносини. Статті для читання та художні ілюстрації ознайомлюють дітей з новими словами в галузі науки, техніки і культури, трудової діяльності людей, назвами рослин, тварин, предметів побуту. Поповнюється лексика, пов’язана з різноманітною діяльністю самих дітей, як на уроках, так і в позаурочний час. Вчителю потрібно намагатися  давати учням можливість активно розвивати свій словник, збагачувати мову новими зворотами, образами, заглиблюватись у джерела народної творчості.  Навчити дітей бачити і відчувати красу рідного краю можна  на екскурсіях, у картинах художників, у піснях, у власних малюнках, кольорових репродукціях та фотографіях , у рамках неформальної освіти, а саме: свята, виховні години, тренінги, творчі зустрічі та майстерки.

 Важливу роль у збагаченні словника дітей має мова вчителя. Вона завжди є зразком для учнів, а тому й повинна бути не лише правильною щодо побудови, а й багатою, змістовною, різноманітною за своїм словниковим складом. Таким чином, мова вчителя ─ важливе джерело збагачення словника учня початкових класів. Вчитель повинен займатися самоосвітою, підвищувати свою кваліфікацію, читати книги , формувати свій власний досвід роботи, який буде зразковим прикладом для здобувачів освіти.

Значне місце на уроках читання відводиться вправам, які допомагають розширити й уточнити словник дітей. Значення невідомих слів, що трапляються в текстах, обов’язково слід пояснювати, формуючи в учнів відповідні уявлення й поняття. Також слід виробляти в учнів уміння добирати ті слова, якими можна найточніше, найяскравіше, образно висловити думку. З перших днів дитини в школі необхідно повсякденно працювати над словом, пояснювати різні його значення, добирати синоніми, вводити слова в речення, виявляти синоніми в ілюстративному матеріалі. Для того, щоб учні знали мову, вміли правильно користуватись словом, треба зацікавити ним, вивчати і аналізувати кожне слово, словосполучення і речення, використовуючи нові педагогічні ідеї та технології, які вмотивовують учня до навчання, вчать мислити та формувати здатність до самооцінювання.

 Основою навчання учнів зв’язного мовлення є ціла система різних вправ, які комплексно забезпечують успіх:

•      робота над словом (добір синонімів, пояснення значення слів, підбір речень);
•      логічні вправи;
•      складання речень за власними спостереженнями;
•      редагування речень;
•      перекази;
•      складання описів за малюнками;
•      творче списування;
•      заучування текстів;
•      словесне  образне малювання;
•      хмари слів, асоціативний кущ;
•      сенкан, фішбоун;
•      сторітелінг;
•      щоденні 5;
•      стіна слів;
•      щоденник вражень та інші.

 Для розвитку образного усного мовлення потрібно розв’язувати такі навчальні завдання:

•      розширювати і поглиблювати знання учнів про слова-назви, слова-ознаки, слова-дії та викликати інтерес до роботи над словом, почуття гордості за рідну мову;
•      поступово вводити дітей у світ краси мови;
•      формувати ініціативу і самостійність, здатність оперувати словом у мовленнєвій діяльності;
•      розвивати дитячу уяву, фантазію;
•      виховувати вміння долати труднощі під час опрацювання слів, прагнення вдосконалювати літературну мову, спостережливість, кмітливість;
•      удосконалювати вміння переносити знання, здобуті на уроці, в нові умови;
•      застосовувати на уроці знання, набуті самостійно.

 Вирішуючи ці завдання на уроках української мови та читання , вчитель збагачує мовлення учнів кількісно, тобто поповнює їхній активний словник.

 Із багатозначністю слів діти стикаються постійно, але не завжди усвідомлюють її. Дуже важливо показати багатозначність слова в тексті, планувати спеціальну роботу над багатозначними словами на уроках читання і мови. Основний методичний прийом роботи над різними значеннями одного слова ─ це спостереження за ним у різних реченнях.

 Одним із способів ознайомлення з багатозначністю слів є виконання вправ на вживання їх у прямому і переносному значенні, а саме:

•      пояснення прямого й переносного значення слів;
•      добір із тексту слів з переносним значенням і вживання їх у прямому;
•      складання попарно речень зі словами, вжитими в прямому й переносному значенні.

 Словникова робота в початкових класах повинна бути систематичною. Саме в початковій ланці закладається основний словник школяра, і тому учень повинен правильно зрозуміти значення слова, засвоїти його, тобто слово має ввійти у словник школяра і активно використовуватися у його власних висловлюваннях.

 Систематична робота над текстом служить основою для формування в учнів мовленнєвих умінь і навичок і дає змогу спостерігати, аналізувати й узагальнювати різноманітні лексичні та граматичні явища в їх органічних взаємозв’язках. Зв’язні усні та письмові розповіді учні вчаться будувати за сюжетними картинками, ілюстраціями в підручниках, за кадрами кінофільмів, мультфільмів та робота з медіа. Щоб сформувати в дітей певні елементарні рівні монологічного та діалогічного мовлення, програма передбачає проводити значну роботу над умінням дітей розповідати за картиною чи серією малюнків. Уміння дітей складати розповіді за серією картинок передбачає розвиток у молодшого школяра логічного компонента: уміння встановлювати причинно-наслідкові зв’язки, які реально існують у житті. Навчання учнів роботі з серією картинок здійснюється в певній послідовності, а саме:

1.   знайти спільних героїв на картинках;
2.   знайти місце в якому відбуваються події;
3.   визначення часу подій;
4.    назвати дії героїв;
5.   скласти розповідь;

Сучасними програмами навчання й виховання дітей молодшого шкільного віку передбачено роботу з текстами казкового змісту, коміксами, створення нових коміксів. В основному це аналіз текстів казок, коміксів, їх переказ і складання нових творів на основі зміни відомих.

 Чудодійним методом розвитку мовлення дітей є казка. За словами В.Сухомлинського, це «свіжий вітер, що роздуває вогник дитячої думки і мови». Завдяки казці дитина пізнає світ не тільки розумом, а й серцем, відкликається на події та явища навколишнього життя, висловлює ставлення до них. Духовне виховання дитини відбувається через казку. В.О.Сухомлинський акцентував увагу педагогів на використанні казки як засобу розвитку творчого , креативного мислення. За його словами, казка ─ це активна естетична творчість, що захоплює всі сфери духовного життя дитини ─ її розум, почуття, уяву, волю. Без казки ─ живої, яскравої, що оволоділа свідомістю і почуттями дитини, неможливо уявити дитячого мислення і мови. Казка ─ це духовне багатство народної культури, пізнаючи яке, дитина пізнає серцем життя народу. Створення казок ─ це один із найцікавіших для дітей видів поетичної творчості. Водночас це важливий засіб розумового розвитку.

 Казки сприяють розвитку у дітей творчої уяви, логічного та образного мислення. Слухаючи казки, діти й самі прагнуть їх складати. В.О.Сухомлинський писав: «Якщо мені вдавалось домогтись, щоб дитина, в розвитку мислення якої траплялись серйозні затримки, придумала казку, пов’язуючи у своїй уяві декілька предметів оточуючого світу, ─ значить можна сказати з упевненістю, що дитина навчилася мислити». Отже, великий педагог націлював увагу педагогів на використання казки як засобу розвитку творчого мовлення дітей. Казка, вводячи молодшого школяра у світ фантазії, пробуджує їх до активної діяльності: спочатку до співтворчості, а потім до творчості.

 Казка є одним із вирішальних факторів, що визначають розвиток словесної творчості молодшого школяра. Саме до казки наближаються дитячі словесні твори. Казки дітей відображають теми та зміст народних казок, герої дітей діють у нових ситуаціях, але з типовими рисами народних героїв, запозичуються специфічні елементи побудови сюжету.

 В початкових класах пропонуються такі прийоми складання казок:

•      «Мікс казок» (поєднання в одній казці героїв з різних казок та придумування їх спільних історій).
•      «Казки навиворіт» ( характери героїв відомої казки змінюються на протилежні).
•      «Перебріхування казок».
•      «Додавання у  казку чарівних предметів»
•      «Казка ─ перетворення» та інші.

 Самостійне створення казок ─ дієвий шлях розвитку творчості й дитячого мовлення в молодшого школяра. Мовленнєвий розвиток дитини є головним інструментом, за допомогою якого вона встановлює контакт із довкіллям, завдяки якому відбувається соціалізація дитини.