Вчитель як педагог та психолог

Буденна Євгенія Олександрівна

вчитель англійської мови, ІІ категорій

КУ Сумська ЗОШ І-ІІІ ступенів

№ 22 ім. Ігоря Гольченка СМР

Сучасний вчитель як педагог та психолог

 Постановка проблеми. Відносини вчителя та учня завжди в історії світової культури визнавались як найглибинніші в процесі передання та засвоєння досвіду культурно-історичного творення, досвіду осягання часу індивідуальної та соціальної історії, досвіду бути людиною. Педагог пробуджує особистість у своєму учневі, його власне людяність, стаючи співтворцем її духу, торкаючись найбільш інтимних сторін самопроявів людини. Учитель направляє свою творчу силу до найвищих світовідношень особистості, до смислостворюючого витоку її життя. Вплив — той психологічний механізм, через який вчитель взаємодіє зі своїм учнем.

Мета статті: проаналізувати психологічні особливості педагогічної діяльності.

Виклад основного змісту. Головним завданням діяльності учителя в школі є забезпечення нормального процесу психічного становлення дитини, тому педагогічна робота організована насамперед відповідно до інтересів самого учня. Ми розвиваємо його особистість, орієнтуючись на положення гуманістичної педагогіки й психології про особистісно-рівноправний характер взаємодії між дитиною та дорослим, право кожної дитини на самовизначення. Адже коли вчитель оцінює особистість учня, спираючись тільки на власний досвід та інтуїцію, без достатньої кількості інформації, це може заважати виявленню справжніх причин труднощів у навчанні й вихованні, виникненню комунікативних проблем. Тому психологічне вивчення індивідуальних особливостей кожного учня є важливим завданням, для вирішення якого використовуються різноманітні методи психологічного обстеження. Звичайно, психологічна робота з дітьми різного віку має інший зміст.

Як відомо, існує внутpішня єдність pозвитку психіки дитини і педагогічного процесу. Відомий вітчизняний психолог С.Л. Pубінштейн зазначав необхідність pозходження психологічного і педагогічного підходів. Якщо предмет психології - це закономірності pозвитку психіки дитини, то педагогічний пpоцес є умовою цього pозвитку. Якщо пpедмет педагогіки - специфічні закономіpності навчання і виховання, то психічні процеси на pізних ступенях pозвитку дитини виступають як умови, які повинні вpаховуватися педагогами. Ось чому людям педагогічної пpофесії необхідно знання законів психіки [3].

Навчально-виховний процес як суб'єктивна діяльність педагога може стати ефективніше, якщо буде враховувати об'єктивні закономірності розвитку психіки учня. Така діяльність успішно формує особистість, що розвиває в міру того, як вчитель керує діяльністю учня, а не підміняє її.

Класиком вітчизняної та світової психології Л.С. Виготським було обгрунтовано положення про провідну роль навчання у розвитку психіки. У статті "Проблеми навчання і розумового розвитку дитини "(1934 р.) він писав:" ... Усяке навчання є джерелом розвитку, що викликає до життя ряд таких процесів, які без нього взагалі виникнути не можуть ". Знання вчителем внутрішньої генетичної зв'язку викладання будь-якого шкільного предмета з дитячим розвитком дозволяє випереджати рівень сьогоднішніх можливостей дитини, ставити і вирішувати з ним більш складні завдання. [7] 

Педагогічна діяльність - об'єкт дослідження pізних галузей педагогічної науки: дидактики, приватних методик, теорії виховання, школоведеніе. Психологію педагогічної діяльності можна визначити як галузь психологічного знання, що вивчає психологічні закономіpності праці вчителя i те, як вчитель сприймає, трансфоpмує i реалізує задаються суспільством через інститути виховання цілі i систему педагогічної діяльностi, як він усвідомлює актуальність завдань, форм i методів своєї діяльностi в залежності від конкретних умов.

Зміст i психологія педагогічної діяльності визначається соціальними факторами - місцем і функціями вчителя в суспільстві, вимогами суспільства до вчителя; потім соціально-психологічними факторами: соціальними очікуваннями оточуючих вчителя людей по відношенню до його особистості i діяльності, його власними очікуваннями i установками в сфері його педагогічної діяльності [5].

    Сучасний вчитель не може не бути соціальним психологом, бо йому необхідно вмiти регулювати міжособистісні відносини учнів, використовувати соціально-психологічнi механізми дитячого колективу. Як член педагогічного колективу вчитель бере участь в організації життєдіяльностi шкiльного колективу, працює в методичних об'єднаннях учителів-предметників та класних керівників, виконує громадські доручення.

Психолог застосовує різноманітні форми психологічної роботи: індивідуальні консультації, рольові ігри, казкотерапію, психокорекційні тренінги. Це дозволяє ефективніше допомагати учням у вирішенні їхніх проблем, налагодженні стосунків між собою, батьками та вчителями. І про все це повинен знати вчитель, який   має прагнути до реалізації гуманних взаємин в учнівському колективі, до взаємоповаги, порозуміння, розвитку особистості кожного учасника навчально-виховного процесу школи. Мета професійної діяльності педагога й психолога в школі єдина. Це — дитина, умови повноцінного навчання й розвитку. Але засоби й методи — різні. У ході співробітництва ці розходження можуть бути поступово усунуті за рахунок створення єдиного понятійного поля. Питання «Хто кому більше потрібний?» або «Хто для кого «поставляє» інформацію про дитину: педагог психологові або психолог педагогові?» втрачають усякий зміст. Без взаємного обміну інформацією ні педагог, ні психолог не можуть грамотно допомогти учневі, що зазнає тих або інших шкільних труднощів, знайти оптимальні умови для його навчання й розвитку.

До особистості педагога пред'являється ряд самих серйозних вимог. Серед них є головні i другорядні. І серед головних, i серед додаткових психологічних властивостей, необхідних для кваліфікованого педагога, є стійкі, постійно властивi вчителю і вихователю всіх епох, часів і народів, і мінливі, зумовлені особливостями етапу соціально-економічного розвитку суспільства, де живе i працює педагог [1]. Головним i постiйним вимогою, що пред'являються до педагога, є любов до дiтей, до педагогічної діяльностi, наявність спеціальних знань у тій області, якою він навчає дітей; широка ерудиція, педагогічна інтуїція, високорозвинений iнтелект, високий рівень загальної культури і моральності, професійне володіння різноманітними методами навчання і виховання дітей. Всi цi властивості не є вродженими. Вони купуються систематичним і наполегливою працею, величезною роботою педагога над собою.

Додатковими, але вiдносно стабiльними вимогами, що пред'являються до педагога, є товариськість, артистичність, весела вдача, гарний зовнішній вигляд i іншi. Цi якості важливі, але без кожного з них окремо вчитель цілком може обійтися. Можна уявити, наприклад, не дуже товариського математика, знання й викладацькі здібності якого настільки добре розвиненi, що при відсутності цього, в загальному, корисного для людей якості, він тим не менше цілком може залишатися гарним вчителем. І навпаки, можна уявити собі товариського, з гарним смаком, артистичного людини, якій явно не вистачає педагогічних здібностей. Така людина навряд чи може стати гарним вчителем і вихователем.

Головнi та другоряднi педагогічнi якостi в сукупності складають індивідуальність педагога, в силу якої кожен хороший вчитель являє собою унікальну й своєрідну особистість.

 Для того, щоб зробити учня особистістю - а зараз нам як ніколи потрібні саме особистості, що відповідають вимогам часу, - сам педагог повинен володіти незалежністю, грамотністю, індивідуальністю, самостійністю , бути психологом.

Для того,  щоб успiшно справлятися зі своєю роботою, педагог повинен мати неабиякі педагогічні здатності. Під педагогічними здібностями ми розуміємо певні психологічні особливостi особистості, які є умовою досягнення його в ролi вчителя високих результатів у навчанні та вихованні дітей. Так, Ф.П. Гоноболін виділяє наступний ряд педагогічних здібностей:

1. Дидактичні здібності, що дозволяють вчителю успішно здійснювати відбір змісту i методів навчання учнів, доступно викладати навчальний матеріал, викликаючи пізнавальну активність у самих учнів;

2. Експресивні здібностi, що дозволяють вчителю знайти найкращу емоційно-виразну форму викладу програмного матеpiaлу;

3. Перцептивнi здiбностi - виражаються в психологічної спостережливості педагога по відношенню до учнів, проникненні в їх внутрішній духовний стан, глибокому розуміннi вікових тa iндивідуальних особливостей виховуваних;

4. Організаторські здібності, що забезпечують дисципліну і порядок у класі; продумане використання кожної хвилини на уроці, створення дружного і згуртованого колективу учнів;

5. Сугестивні або авторитарні здiбностi - здібності до навіювання, сильному емоційно-вольовому впливу вчителя на учнів і вміння на цій основі завоювати авторитет у їхнiх очах; академічні здібності, пов'язані із засвоєнням знань, навичок і вмінь у відповіднiй галузi науки [1].

До спеціальних педагогiчним здiбностям відносять педагогічний такт, здібності до вихованню дітей і педагогічного спілкування. Такт вчителя завжди являє собою єдність високоморального ставлення до учнів і педагогічно досконалої форми поводження з ними. Педагогічний такт включає в себе не тiльки питання, пов'язані з психологічними сторонами особистості вчителя, але й орієнтацію вчителя в прийомах і засобах педагогічного впливу, а також моральні установки і принципи, яким учитель слід. К.Д. Ушинський справедливо вiдносив це поняття до галузі психологiї: "Так званий педагогічний такт, без якого вихователь, як би він не вивчив теоpiю педагогіки, ніколи не буде хорошим вихователем практиком, є, по суті, не більше як такт психологiчний ... ". Учитель своїми діями на уроці повинен сприяти встановленню сприятливої психологічної атмосфери, комфортних умов спiлкування i діяльності для всiх учнів, дбати про розвиток дружніх відносин між дітьми.

Для цього необхідно:

• НЕ пiдкреслювати успіхи одних учнiв і невдачі інших;

• НЕ протиставляти сильних слабким;

• НЕ критикувати дитину при всьому класі, частіше розмовляти наодинці;

• помiчати навiть невеликi успіхи слабких учнів, але не наголошувати це різко;

• сприймати всерйоз все, що відбувається з хлопцями;

• формувати розуміння, що здатність до хорошого вченню є лише один із численних якостей особистості [2].

Учитель може позитивно впливати на багато сторін поведінки дітей, якщо стане заохочувати їх за хороші вчинки, і не буде карати, звертати надто пильну увагу на допущені дітьми помилки.

При демократичному стилі  вчитель спирається на колектив, стимулює самостійність учнів. В організації діяльності колективу вчитель намагається зайняти позицію "першого серед рівних". Учитель виявляє певну терпимість до критичних зауважень учнів, заглиблюється в їхні особисті справи і проблеми. Учні обговорюють проблеми колективного життя і роблять вибір, але остаточне рішення формулює учитель.

Стиль керівництва накладає відбиток на всю систему взаємин учителя з учнями: на те, як сприймає вчитель своїх учнів, як часто його конфлікти з учнями i т.д. Складаються взаємовiдносини вчителiв з учнями залежать також від того, наскiльки педагоги враховують вiковi особливості школярiв, зокрема, властиве підліткам і юнакам прагнення до дорослості. Повага вихователем особистості школяра є обов'язковим психологiчним умовою виникнення довіpчих взаємин учнів з учителями. В iншому випадку виникають конфлікти учнів з учителями «Найважливішим явищем у школi, найбiльш повчальним предметом для спостереження, найбiльш живим пpикладом для учня є сам учитель. Він — втілений метод навчання, саме втілення принципу навчання і виховання. Його особистість завойовує йому повагу, вплив, силу,»- зазначав Ф Дістервєг [2].

Відносини вчителя та учня завжди в історії світової культури визнавались як найглибинніші в процесі передання та засвоєння досвіду культурно-історичного творення, досвіду осягання часу індивідуальної та соціальної історії, досвіду бути людиною. Педагог пробуджує особистість у своєму учневі, його власне людяність, стаючи співтворцем її духу, торкаючись найбільш інтимних сторін самопроявів людини. Учитель направляє свою творчу силу до найвищих світовідношень особистості, до смислостворюючого витоку її життя. Вплив — той психологічний механізм, через який вчитель взаємодіє зі своїм учнем.

Висновки. Отже, можна стверджувати, що кожен учитель повинен бути психологом, щоб уміти вислухати думку дитини, розпізнати схильності до тої, чи іншої дисципліни та правильно вплинути на формування життєвих пріоритетів. Подібно, як ювелір працює з необробленим діамантом, так педагог повинен ставитися до учня. Часом необережне слово, байдужість, зверхність, недоброзичливість, упереджене ставлення можуть надламати молоду особистість, як тріскає дорогоцінний камінь. 

Список використаної літератури

1. https://vseosvita.ua/
2. URL  http://makarenko-museum.ru/Classics/_Classics.htm
3. URL  http://um.co.ua/8/8-17/8-170584.html
4. Дуткевич Т. В. Дитяча психологія. Навч. посіб. Київ Центр учбової літератури, 2012. 424 с.
5. Столяренко О. Б. Психологія особистості. Навч. посіб. Київ Центр учбової літератури, 2012. 280 с.
6. Психологічна спадщина К. Д. Ушинського  за ред. Г. С. Костюка.  К. : Рад. школа, 1963. 234 с.
7. Психологія людини: Л. С. Виготський та сучасна наука :
   зб. ст.  за ред. М. В. Папучі. Ніжин : НДУ ім. М. Гоголя, 2018.
   Вип. 1. 127 с.

Науковий керівник: Борцова Муза Володимирівна,

старший викладач кафедри психології

__________                    11.2022 рік