Вечір-спомин, присвячений пам’яті Володимира Івасюка «Візьми з собою мою пісню – я в неї щастя наспівав»

 

Комунальний заклад

«Рубанівський опорний заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів»

Великолепетиської районної ради

Херсонської області

 

 

 

 

 

ВІЗЬМИ З СОБОЮ МОЮ ПІСНЮ –

Я В НЕЇ ЩАСТЯ НАСПІВАВ

 

Вечір - спомин, присвячений пам’яті Володимира Івасюка

 

 

 

  Підготувала Польська Олена Анатоліївна,

учитель української мови та літератури

комунального закладу «Рубанівський опорний заклад

загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів»

Великолепетиської районної ради

Херсонської області

 

 

 

 

 

ВІЗЬМИ З СОБОЮ МОЮ ПІСНЮ – Я В НЕЇ ЩАСТЯ НАСПІВАВ

Вечір - спомин, присвячений пам’яті Володимира Івасюка

 Мета: ознайомити учнів із життєвою долею Володимира Івасюка, його пісенною творчістю, поезією; виховувати свідомого громадянина України на прикладі життя композитора, розвивати почуття патріотизму; виховувати любов до рідної мови, землі, української пісні; розвивати естетичні почуття.

Оформлення. Вечір проходить у актовій залі. На передньому плані портрет Володимира Івасюка, прибраний вишиваним рушником і гронами калини,скрипка, розкриті ноти. Оформлена виставка з фотографій родини В. Івасюка, виконавців його пісень – ансамблю «Смерічка», Софії Ротару, Василя Зінкевича, Назарія Яремчука, платівок та дисків із піснями. Перед початком вечора звучать записи пісень В. Івасюка. Використовуються фонограми пісень: «Червона рута», «Водограй», «Пісня буде поміж нас», «Чуєш, брате мій», «Моя пісня», «Два перстені», «Відлуння твоїх кроків», «Я піду в далекі гори», «Відлітали журавлі», «Реквієм пам’яті Івасюка», а також слайд-шоу про В. Івасюка.

Хід заходу

Ведуча: Ми вітаємо всіх, хто завітав до цієї затишної зали. Розпочати вечір хочемо із запитання: Чи є в залі цінителі української пісні 70-х років? Кого з метрів цього пісенного періоду ви знаєте?

Сьогоднішню зустріч ми присвятили поезії й пісні Володимира Івасюка, що тихим струмочком чарівного голосу торкнулися нашого серця.

Ведуча: Запалюю поетичну свічку, а у ваших серцях нехай загоряються іскорки любові до всього прекрасного, доброго, що є в нашій мові, українській солов’їній пісні.

        Хай палає свічка, хай палає,

        Поєднає нас вона в цей час.

       Друзів голоси нехай лунають,

       Слово й пісня хай єднає нас.

 

 

Ведуча:  Давайте разом з вами поринемо в неповторний, чаруючий світ української  - мелодійної, солов’їної пісні. До речі, ви знаєте, чому нашу пісню називають солов’їною? Кажуть, що солов’ї навчилися співати, слухаючи наші пісні.

На фоні музики

Ведуча: Так, дійсно. Існує  цікава легенда: колись давно на Україні не було солов` їв.  Вони літали по всьому світу, збираючи пісні для індійського царя, в саду якого вони жили. Одного разу залетів соловей в Україну і сів спочивати  на гілочку  черемхи у якомусь селі . Та саме на цей час всі люди були в полі. «Що за люди тут живуть? - подумав соловей. Ні музики, ні пісень».. А ввечері, коли роботу завершили і всі дорослі повернулися додому, -  то тут, то там залунали пісні. Та пісні були сумні, невеселі, бо люди стомилися від тяжкої , виснажливої праці. І  захотілося соловейку розвеселити цих людей і він заспівав … Почули люди, заслухалися, забули про втому і так заспівали, що аж соловей зачарувався їхніми піснями. Полетів соловей до Індії і там заспівав тих пісень, що навчився на Україні. Як почув ці пісні правитель, втратив спокій і звелів лише йому співати у своєму саду. Наступної весни на Україну прилетіло вже багато солов’їв і пташенят  своїх стали висиджувати саме на нашій землі, щоб  вони вчилися  наших чаруючо-ніжних і ліричних  пісень від народження.

Учні: Ніде нема у цілім світі

       Пісень дзвінкіших, ніж у нас.

       Лунають в сонячній блакиті –

       Відлуння котиться в серцях.

       В піснях і щастя, і тривога,

       В піснях і радість, і печаль.

       Летить від рідного порога

       У світ пісенний водограй.

       В піснях співаєм про калину

       Про маму рідну, про життя,

       Про долю нашу тополину,

       Про радість нашого буття.

       В піснях співаємо про вроду,

 

       Дівочу вроду, неземну.

       Про краю нашого природу

       Таку красиву й чарівну.

       Нехай же лине пісня щира,

       В серцях відлунюється знов

       І хай живе у наших мріях

       Надія, віра і любов.

Ведуча: Одним із пісенних національних символів України, її солов’єм  є Володимир Івасюк. Молодий композитор жив і творив у час духовних руйнацій, маючи, з одного боку, любов і визнання мільйонів шанувальників його таланту, а з іншого – неприйняття системою, яка намагалася придушити, розіп`яти все самобутнє  українське  мистецтво. Загинувши насильницькою смертю, Володимир Івасюк немов би приніс себе в жертву своєму народові, відстоюючи його інтереси, його право  на свою культуру, мову, пісню, на вільне висловлювання власної думки.

       Сьогодні ця мелодія щемна,

       Що людей зачаровує звично,

       Що нікому в житті зроду-віку не була чужа…

       Відспівала душа і в піснях залишилась навічно.

       Стала піснею віку Володина світла душа.

Ведуча: Володимир понад усе любив життя. Він завжди стверджував, яке воно прекрасне. І був переконаний, що „світ створений для того, аби в ньому лунала музика добра, слово миру, злагоди між людьми”. Його поезія спонукає кожного зупинитись і замилуватися красою навколишнього світу і задуматися , як живемо й чи так живемо... Бог  же, щедро обдарував Володимира Івасюка різними талантами : поет, композитор, оранжувальник, художник, співак.

Звучить запис пісні «Червона рута».

Ведуча: 13 вересня 1970 року у програмі Українського телебачення «Камертон доброго настрою» вперше прозвучала пісня, яка стала символом української естради, пісня, яка уже впродовж майже сорока років полонить серця людей. А тоді, у далекому 1970 вона прозвучала у виконанні автора Володимира Івасюка і

 

володарки чудового сопрано, вчительки музичної школи №1 м. Чернівці Олени Кузнєцової. Тоді ж вперше була виконана і пісня «Водограй».

(Демонструється слайд.)

Ведуча: Володимир Івасюк – це ціла епоха в нашій пісенній культурі. У ньому бриніла наша Україна: в душі, в долі, в неповторному таланті. Він народився 4 березня 1949 року у районному містечку Кіцмань Чернівецької області в сім’ї вчителів Михайла та Софії Івасюків . Через 30 років у цьому ж будинку народиться наша співачка Ані Лорак. Зараз мало говорять про те, що Володимир Івасюк був вундеркіндом. Вже в 4 роки він навчився грати на інструментах, у шкільні роки почав писати пісні і став членом спілки самодіяльних композиторів. У 6 років за свою чудову гру Володя отримує в подарунок від земляків гарну справжню німецьку скрипку.

Ведуча. Після закінчення 6 класу Володя вступає в Київську музичну школу для обдарованих дітей імені М. Лисенка, але після першого семестру повертається в Кіцмань. Навчання і виснажлива робота позначились на його здоров’ї. Тут, у Кіцманській музичній школі, він створює ансамбль «Буковинка» і пише для нього свої перші пісні, серед яких найперша - «Колискова» на вірші батька. Перші перемоги колективу на кількох самодіяльних конкурсах - обласне телебачення, подорож по Дніпру. Подорож була нагородою за перемогу у республіканському конкурсі.

Ведуча. На Театральному майдані міста у присутності тисяч чернівчан і на очах мільйонної глядацької аудиторії постали чудові пісні – перший тріумф молодого автора. На той час майбутньому маестро було 21 рік. А поки що він студент Львівського медичного інституту.

Ведуча: Точніше, знову студент. Адже у 1966 році він був виключений за участь у «політичному інциденті». А так званий «політичний інцидент» трапився за кілька місяців до закінчення школи. Володя був одним із небагатьох претендентів на золоту медаль. Під час прогулянки парком хтось з хлопців вирішив закинути картуз на гіпсовий бюст Леніна, що й було зроблено. Усвідомивши крамольність такого вчинку, друзі беруться знімати картуза. Але ж хто знав, що бюст не

 

 

закріплений? У ході «операції» вождь падає, хлопці потрапляють у міліцію на 15 діб, відкривається «Справа Володимира Івасюка».

Ведуча. Батьки зробили все, що могли, щоб Володя отримав атестат.

       Життя по-різному складається в людини,

       Бо це вже як судилося кому

       В одних воно як пісня лебедина

       А в інших… наче зовсім не було.

Ведуча. Після виключення з інституту Івасюк продовжує боротьбу за своє    майбутнє. Він іде працювати на завод «Легмаш», де керує заводським хором.    Під псевдонімом Весняний надсилає на обласний конкурс пісні «Відлітали  журавлі» на вірш В. Миколайчука та «Колискова для Оксаночки» на власний вірш. За пісню «Відлітали журавлі» удостоєний першої премії.

Звучить пісня «Відлітали журавлі»

На фоні музики

Ведуча. 1971 рік. Режисер Роман Олексів зняв у селищі Яремча перший український музичний фільм «Червона рута» , в якому головні ролі виконали Софія Ротару та Василь Зінкевич. У фільмі звучить багато пісень В. Івасюка. «Червона рута» перемогла на першому всесоюзному фестивалі «Пісня -71». На заключному концерті в Останкіно її виконали Назарій Яремчук, Василь Зінкевич та Володимир Івасюк у супроводі естрадно-симфонічного оркестру під керівництвом Юрія Силантьєва. Через тиждень її співала вся Україна, а незабаром ця чарівна мелодія лунала по всьому світу.

Звучить пісня В.Івасюка «Червона рута» (відео)

Ведуча: Володимир Івасюк, Василь Зінкевич і наймолодший – Назарій Яремчук. Це вони відкрили нову сторінку нашої пісенної творчості, увібравши народні інтонації,дали українському слову й пісні широкі й дужі  крила. Пісня стала народжувати радість і гнів, доброту і відчуття людської гідності. Та ще забилась у цих піснях струна українського єства, яку не сплутаєш ні з ким і ні з чим.

Ведуча. 1972 рік. На Чернівецькому телебаченні відбулась прем’єра пісні «Балада про дві скрипки», яку виконала Софія Ротару. Звучить рідне  українське слово.

 

 

Пісня «Водограй» перемогла в телевізійному конкурі «Алло, ми шукаємо таланти!» та на фестивалі «Пісня 72».

Ведуча. Софія Ротару перемогла з піснею «Водограй» на міжнародному пісенному конкурсі «Сопот - 74» у Польщі. До речі, знову ж Софія Ротару перемагає з піснею В. Івасюка «У долі своя весна» і на конкурсі «Сопот - 77».

Ведуча. У 1977 році побачили світ платівка – гігант «Пісні Володимира Івасюка виконує Софія Ротару» і збірка його пісень «Моя поезія і пісня».

Звучить пісня «Я піду в далекі гори»

Ведуча. Все співало у його вустах,

       Скрізь встигав, уперто йшов угору,

       Шлях йому стелився у зірках,

       Думка рвалась в далеч неозору.

       І, здавалось, для таких нема

       Ні проблем, ні перешкод, ні втоми.

       Сили духу, волі і ума

       Досконало поєднались в ньому.

Ведуча: У Володимира Івасюка не було жодної російської пісні.

       Я несу свою ношу - і тяжка, і безцінна,

       Не покину, хоч як хай втомлюся,

       Я – щасливий між вас, мене Пісня обрала,

       Я за неї із вами молюся…

Ведуча: Був місяць травень. Народжувалися нові пісні Івасюка: «Пісня буде поміж нас», «Стожари», «Два перстені», «Мальви», «Лиш раз цвіте любов», «Жовтий лист»

Ведуча….У 1979 році Володимирові Івасюкові було всього 30, а його пісні вже перемагали на міжнародних фестивалях, величезними тиражами виходили його платівки – його талант і його слава були у розквіті. У його творчому доробку 16 пісень на власні слова, понад 50 пісень на слова інших поетів, музика до спектаклів, сюїта на тему народної пісні «Сухая верба».

Ведуча. 24 квітня 1979 року в обід задзвонив телефон. Дзвонили з консерваторії. Володимир швидко зібрався і пішов… Пішов назавжди, пішов, щоб більше не

 

повернутись… Батьки відразу повідомили про зникнення сина в міліцію, вели пошуки рідні і близькі. Але безуспішно…

Ведуча. Володимира знайшли аж 18 травня у Брюховицькому лісі повішеним. Було багато причин вважати, що його вбили, а самогубство інсценізували, але радянські правоохоронні органи розглядали тільки одну версію – суїцид. Слідство припинили й справу здали в архів. Професор Ганіткевич вважає, що спецслужбам було замало просто знищити українського композитора. Вони все влаштували так, щоб скомпрометувати його: от, мовляв, кумир, якого любили всі українці – насправді неврівноважений самогубець.

       В терновім вінку мелодій

       Навіщо йдеш у небеса?

       На кого кидаєш, Володю,

       Пісенний наш осінній сад?

       Заб’ється мати в дикій тузі,

       І сивим левом стане Львів…

       На кого кидаєш ти друзів

       І потаємних ворогів?

       Пішов у синє небо він –

       Мій брат по долі і по крові,

       І стогне дзвін, сумує дзвін

       В душі, і в музиці, і в слові…

       Без тебе не квітує квітень,

       Без тебе літо, мов зима,

       Скажи мені: на тому світі

       Є Україна чи нема?

       Чи справді там, за небокраєм,

       Не знають наших кривд та мук?

       Чи там так ангели співають,

       Як ми в часи тяжких розлук?

       Ти був шаленим і відвертим,

       З блакиттю чистою в очах,

 

       Без тебе – всі роялі мертві,

       Без тебе – всі скрипки мовчать.

       Як важко, брате мій, без тебе

       Сучасну пісню колисать!

       Не зорі падають із неба –

       Ідуть зірки у небеса.

       Пішов у синє небо він –

       Мій брат по долі і по крові,

       І стогне дзвін, сумує дзвін

       В душі, і в музиці, і в слові.

Ведуча. Ховали Володю 22 травня, в день, коли прах Великого Тараса перевезли на Україну. Жодної квітки у Львові не знайти, усі вони там – для Володі. Останні живі квіти його останньої весни .

       Спасибі , друже, за любов жагучу

       До рідної Вкраїнської землі,

       Повік твою «Червону руту»

       Співати будуть солов’ї.

       Після прощальних слів зазвучала пісня…

Звучить пісня С. Гіги «На могилі моїй посадіть яворину»

Виходять дівчата у вишиванках із запаленими свічками.

Ведуча. Упродовж наступних років влада робила все, щоб стерти пам’ять про Володимира Івасюка. Навіть мертвому йому не могли простити його таланту, бо й мертвим він затьмарював своїм талантом живих. І справді, його ненавиділи живим, його боялися мертвим. Могилу тричі підпалювали, а одного разу в зливу горіли квіти. Влада заборонила виконувати його пісні, навіть встановити надгробок на могилі. Пам’ятник на Личаківському цвинтарі постав лише через 10 років після смерті митця. І через 10 років у 1989 «Червона рута» стає назвою однойменного пісенного фестивалю.

Ведуча. Володимир Івасюк - серед тих небагатьох, що зайняли пісенне небо над нами, змусили нас прислухатись до неповторної краси рідної пісні й українського слова.

 

       Такого сплеску в музиці і слові,

       Вогню такого не передаси

       Нічим, крім пісні, посестри любові

       Криниці невичерпної краси.

Ведуча: Саме пісня розбудила даний Богом дар у Івана Миколайчука, Володимира Івасюка, Назарія Яремчука. І хоч зірка їх рано згасла, залишився нащадкам талант автора, поета і композитора, співака.

       О, смерте, ти вже по талантах

       Перевиконуєш свій план...

       Пішли від нас не доспівавши –

       Назар, Володя та Іван.

       Короткий вік пророків наших –

       Такий від Бога наш талан.

       Шнурком пташиним зникли в небі –

       Назар, Володя та Іван.

       Нема вістей із того світу

       Про соціальний їхній стан.

       Та, певно, й там вони співають –

       Назар, Володя та Іван.

       Співає трійця буковинська,

       Космічний вторить їй орган,

       Але очей із нас не зводять –

       Назар, Володя та Іван.

       Гордімсь, краяни, бо на небі

       Свій творчий маємо ми клан.

       Ще в кого є таке сузір’я –

       Назар, Володя та Іван.

Ведуча: Буковинська земля дала ще одну яскраву особистість – це народний артист України Назарій Яремчук. Це був український лелека, що взяв на крила пісні свого творчого побратима Володимира Івасюка і поніс до людей, у світ. Його голос, його виконання не сплутаєш ні з ким. У кожному українському домі він як рідний, як

 

добрий давній знайомий, життєрадісний, врівноважений, зі щирою посмішкою на вустах.

Пісня “Стожари” сл. В. Кудрявцева, муз. П. Дворського

       Губилось місто в зелені каштанів,

       Весняний вітер в листі пустував.

       А він стояв на сцені в Сокирянах –

       “Червону Руту” людям дарував.

       І сам – такий усміхнений, весняний,

       Зорів в очах той неповторний блиск.

       Пісні про волю, щастя і кохання

       Із уст рікою чистою лились.

       Хоч лютий біль жорстокою рукою

       Його єство так підло обнімав,

       Та він своєю піснею дзвінкою

       Той біль в собі так мужньо тамував!

Ведуча: Назарій носив неофіційний титул «містер кохання». У красеня з Буковини була закохана вся жіноча половина глядацької аудиторії. Все добре на землі робиться з любові – інакше світ давно б загинув. Почуття кохання – всесильне, воно оновлює людину, робить її життя захоплюючим. Чи є на світі такий поет, який би не оспівав кохання – одне з найкращих людських почуттів? Мабуть, немає.

       Чи знаєш ти світання в полі

       Або в задуманих садах,

       Коли об щастя мимоволі

       Сіяють сльози на очах?

       - Щебечуть птиці, вітер лине

       Немов дитинство, дальні дні,

       І кожна квітка і стеблина

       До тебе тягнуться в півсні

       А ти ідеш. На небокраї

       Яка краса огнів сія

       Й разом з природою співає

 

       Душа закохана твоя.

       А ти ідеш. На небокраї

       І тільки серце б’ється дуже,

       Здається, так би вічно йшов…

       Якщо ти знаєш це мій друже,-

       Ти знаєш, що таке любов!

Ведуча. Цілих двадцять п’ять літ Назарій Яремчук колисав сучасну українську пісню й українське слово на своїх руках і грів біля свого серця.

Відео пісні «Родина»

Ведуча: Завдяки величезному пісенному таланту Назарій міг успішно працювати і жити в Росії, Канаді, Франції, Англії чи в інших країнах світу. Але нізащо не хотів залишати своє місто, свою рідну Україну. Він був справжнім патріотом Буковинського краю, своєї країни.

Ведуча: Ми продовжуємо себе в дітях, так і Назарій продовжує себе у прекрасних синах – Дмитрові та Назарові, які перейняли естафету батька, у чарівній голосистій донечці Марічці, яка понесла українське слово й українську пісню на міжнародний фестиваль Нова хвиля в Юрмалу у 2012 році й справила на слухачів чудове враження. Її вважали дуже потужним учасником – і не даремно, адже Марія увійшла до трійки фіналістів і зайняла ІІІ місце на конкурсі.

       Я – молодість, ясні мої дороги!

       Здійсняться мрії, весни надійдуть!

       - Я – зрілість! Досвід мій візьми в підмогу,

       Який підкаже, як знайти мету.

       - Я в почуттях купаюсь! Маю силу.

       Моя енергія ключем жагучим б`є!

       - Візьми в майбутнє сильні мої крила,

       І квіти мудрості, що в серці моїм є.

       - Я – молодість! І все завжди до краю:

       Чи я люблю, чи мрію, чи страждаю.

       - Я – зрілість, збережу тебе від болю,

       Очищу шлях від муки, від біди.

 

       - То що ж, мені іти вперед з тобою?

       Твій досвід брати у нові світи?

       - Ти – молодість в майбутнє маєш йти,

       І рішення приймати маєш ти…

       - Я – молодість… Важка моя дорога…

       - Не бійся. Йди . Я руку подаю.

       - Дай свою силу, крила, в допомогу.

       - Я – зрілість, все, що маю, віддаю…

Ведуча: Говорити про творчість Володимира Івасюка, Назарія Яремчука і не згадати про українську народну пісню, - це все одно, що забрати у птаха одне крило. Адже саме народна мелодика лягла в основу сучасної української пісні 70-80-х років. Українська пісня, така довірлива і щира, природна, справжня, стукає у двері кожної української родини. Не проганяйте її, прислухайтесь, скільки первозданної краси в цій чарівній мелодії, скільки мудрості у простих словах.

Пісня

Ведуча. Пройшли роки.  Українська пісня й українське слово Володимира Івасюка  живуть, як вогник, як неопалима купина, і хвилюють своїх слухачів.

       Прекрасні пісні, неповторна талановита музика. Кожну ноту, кожен такт композитор збагатив щирістю свого серця. Він писав так, як відчував, ламаючи всі канони та рекомендації. І тому його пісні були живими. Вони бриніли камертоном справжньої України, сповнені її духом, болем, легендами та казками. Пісні В.Івасюка входять до золотого фонду сучасної української естради.

Ведуча: І вже не на землі, а із небес бачив Володя Івасюк, як його «Червона рута» дала ім’я великому фестивалю української сучасної популярної музики. Фестиваль привернув увагу багатьох. За роки його існування журі прослухало 556 учасників. Дев’яносто відсотків нинішніх естрадних співаків України відкрив цей фестиваль.

       А чи знаєте ви їхні імена?

Ведуча: Його пісні живі, вони разом з нами. Їх люблять, знають , співають  сучасні українські виконавці Василь Зінкевич, Софія Ротару, Святослав Вакарчук, Олександр Пономарьов, Ані Лорак, Злата Огнєвіч та багато інших.

(Відео - виступ Ані Лорак)

 

Своїм талантом Володимир Івасюк зробив пісні вічно сучасними.

       Послухай музику землі

       В ній запах трав і сонця ласка,

       У синім небі журавлі,

       А на долинах – дивна казка.

       Співає чисте джерело,

       Навколо вквітчане барвінком,

       І пісня людям на добро

       Лунає сонячно і дзвінко.

       Послухай музику землі,

       І таємничу, і жадану.

       Її акорди чарівні –

       То звуки дивного органу.

       Послухай музику землі,

       Пізнай навколишню природу.

       В ній ніжність наших матерів,

       В ній сила нашого народу.

Ведуча: Пломеніють завжди на могилі композитора живі квіти. Не заростає    дорога всенародної любові до великого українця . 3 березня 1994 року перший президент незалежної України Леонід Кравчук підпише Указ про присудження

Володимиру Івасюку Державної премії України ім.. Т.Г. Шевченка. 

Посмертно…

Ведуча. У 1999 році 4 березня у Чернівцях відкриють Меморіальний музей Володимира Івасюка.

Ведуча: У 2001 році на П’ятій Ювілейній Церемонії нагородження лауреатів Всеукраїнської премії у галузі музики та масових видовищ «Золота Жар-птиця» Володимира Івасюка нагородять у номінації «За внесок у розвиток музичної культури України XX століття». Посмертно…

Ведуча. У 2003 році виходить компакт-диск «Наш Івасюк» у виконанні Тараса Чубая та групи «Плач Єремії».

 

 

Ведуча. У березні 2009 Указом  Президента України В. Ющенка Володимиру Івасюку присвоєно звання Герой України. Посмертно…

       Струмками в пісню голоси течуть,

       Та без душі вони так мало значать,

       А пісню ту далеко довго чуть,

       В якій сміються пристрасті і плачуть.

       Тож над землею лийся, пісне, знов,

       Сій  між людьми краси й добра насіння,

       І прославляй до матері любов

       Із покоління в нові покоління.

Ведуча. Він залишив нас багатими на українське слово, українську пісню, тож бережімо це безцінне багатство. Будьмо народом, гідним наших великих подвижників, яких ми маємо у постатях Володимира Івасюка, Назарія Яремчука. За любов належить любов. По смерті – також.

Ведуча: Його пісня – то його молитва, то джерело любові – припадаймо до нього, наповнюймо його цілющою водою свої серця…

       Душею не кривив –

       Не вмів кривити.

       Дешеву славу не шукав.

       Умів любити.

       Любив невтомно, вперто,

       До нестями.

       Любив собою всім,

       Любив в піснях,

       Й піснями.

       І стрункі смерічки,

       Й стожари високі,

       Зелен гай далекий

       Обрій синьоокий…

       Злинув крилато і гордо

       У піднебесся високе,

 

       Кожного серця дістався,

       Душі живив одинокі.

       Збирав і єднав

       Всю родину,

       Велику родину – Вкраїну,

       Будив, піднімав,

       Зарости не давав

       Дорозі від батька

       До сина…

       То вічне – пісня, і літа

       Над нею сил своїх не мають,

       Вмирають люди, не пісні,

       Але чому ж такі вмирають?

       Його душі вогонь високий

       Горить і світить, не погас.

       Родині світить,Україні,

       Живе він в пісні й слові поміж нас...  

 Ведуча: Поезія і пісня – це звучання душі, які ніколи не бувають німими. Вони

 пробуджують смуток і радість. Їх струни лунають у серці кожного з нас.

       Криниця без джерел - це не криниця

       І колос – ще не колос без зерна.

       Душа без пісні й слова – що безкрила птиця

       Не заспіває жайвороном вона.

       У пісні кожне слово – чиста крапля срібла,

       А в кожній краплі діамант блищить.

       І щоб не сталось з вами, люди, лиха

       Нащадкам це багатство збережіть.

Ведуча: Пам'ятаймо, що не гроші й не влада, а народ і час визначають справжніх народних улюбленців. Найвища нагорода для генія - не звання, не титули і не дипломи, а його чесне і світле ім'я. Володимир Івасюк - український Орфей, талановитий композитор і поет-пісняр, знаний у світі.

 

       Кажуть, що  червоної рути у природі не існує, як і квітки папороті. То начебто вигадка, творча уява поета, пісенна мрія. Але ж знайшов її, ту квітку – мрію Володимир Івасюк ! Він прославився нею аби навічно бути „піснею поміж нас”.

Ведуча: На завершення нашого заходу ми хочемо звернутися до вас словами Володимира Івасюка:

       Коли поїдеш, любий друже,

       Із краю гір, шовкових трав,

       Візьми з собою мою пісню –

       Я в неї щастя наспівав.

       Так линь же, розкута!

       Міцні в тебе крила!

       Міцніші ще будуть і дужчі вони!

       Поглянь, ось яка підійма тебе сила,

       Які в тебе, пісне, є дочки й сини!

       Яка б нас не гнітила скрута,

       Та виживе наш рідний край,

       Бо в нім цвіте «Червона рута»

       І грає в горах «Водограй».

       І вірю я, що у висотах,

       Де чистих душ слід не зника,

       На чарівній космічній ноті

       Бринить зоря Івасюка.      

Ведуча: Ми гасимо нашу свічку, але нехай вогонь ваших сердець палає вічно.

Нехай вас, любі гості, благословить Господь добрим здоров’ям, довгим і щасливим життям.    

       Пісню заспівайте, разом з нами, друзі,

       Про чудовий настрій та веселий сміх,

       Хай лунає гучно в колі нашім пісня

       І підспівує хай з нами цей чудовий люд.

 Пісня «Родина, родина»

 

 

Список використаної літератури:

ВОЛОДИМИР Івасюк (1949-1979): видатний український композитор // Буковина. Імена славних сучасників: довід.-біогр. видання / авт.-упоряд. Н.Струк, О.Матвійчук.- К., 2004.- С. 219; К., 2006.- С.30-31.

ІВАСЮК Володимир // Мистецтво України: біогр. довідник / за ред.   А.Кудрицького.- К., 1997.- С. 272.

ІВАСЮК Володимир // Митці України: енцикл. довідник / упоряд. М.Лабінський, В.Мурза; за ред. А.Кудрицького.- К., 1997.- С. 274-275.

ІВАСЮК Володимир Михайлович // Хто є хто на Буковині.- К., 2006.- С. 31.

ІВАСЮК Володимир Михайлович // Композитори Буковини: довідник-посібник / уклад. А.Плішка.- Чернівці, 2006.- С. 22.

ВАСИЛИШИН О. Творча спадщина Володимира Івасюка / О.Василишин.- Львів: Українська академія друкарства, 2007.- 270 с.- Бібліогр.: С. 259-268.

ВЕРНИСЬ із спогадів ... Володимир Івасюк: фотоальбом / автор ідеї та упоряд. Л.Криса.- Львів: УКРПОЛ, 2008.- 336 с.: 850 іл.

ІВАСЮК В. Життя – як пісня: спогади та есе / В.Івасюк / упоряд. П.Нечаєва.- Чернівці: Букрек, 2003.- 216 с.

УНГУРЯН Т. Монолог перед обличчям брата / Т.Унгурян.- К.: Просвіта, 2003.- С. 68.

ГУСАР Ю. Зацвіла “Червона рута”: [про В.Івасюка] / Ю.Гусар // Гусар Ю. Зірки не гаснуть.- Чернівці, 2003.- С. 22-30.

НЕЧАЄВА П. Вернись із спогадів / П.Нечаєва //

Нечаєва П. Безсмертна тінь великих душ: згадка любові Володимира, Софії та Михайла Івасюків / П.Нечаєва.- Чернівці, 2002.- С. 5-22.

 

 

МАРУСИК Т. Володимир Івасюк в культурно-мистецькому житті України / Т.Марусик // IV Міжнародний конгрес україністів: (Одеса, 26-29 серп. 1999 р.): доп. та повідом.: історія ХХ ст.- Ч.2.- Одеса–Київ–Львів, 1999.- С.584-588.

УКРАЇНА. Президент (2005-; В.Ющенко) Про присвоєння В.Івасюку звання «Герой України»: Указ Президента України [від 1 берез. 2009 р.] // Чернівці.- 2009.- 6 берез. (№ 10).- С. 1.

УКРАЇНА. Президент (2005-; В.Ющенко) Про вшанування пам’яті Володимира Івасюка: Указ Президента України [від 1 берез. 2009 р.] // Чернівці.- 2009.- 6 берез. (№10).- С. 1.

ВОЛОДИМИР Івасюк – яскрава зірка української культури // Освіта Буковини.- 2009.- 27 лют. (№ 4).- С. 1.

ГУСАР Ю. Буковинський календар. Березень – 2010. Незгасний вогонь «Червоної Рути» / Ю.Гусар // Буковин. віче.- 2010.- 3 берез.

ЗАСЛАВЕЦЬ Г. «Червона Рута»: пісня ходить поміж нас: [про В.Івасюка] / Г.Заславець // Дзеркало тижня.- 2010.- 3 лип. (№25).- С. 16.

КОБІЛЬНИК Л. «Закодована» душа української пісні: [про В.Івасюка] / Л.Кобільник // Музика.- 2009.- № 2.- С. 30.

КОСАРЄВА Т. Володимир Івасюк: мелодія болю: автор «Червоної рути» - у спогадах друзів / Т.Косарєва // Дзеркало тижня.- 2009.- 7 берез. (№ 8).- С. 16.

КУШПЛЕР І. «…ми назвали його українським Шубертом»: [про В.Івасюка] / І.Кушплер // Буковина.- 2009.- 6 берез.

МАКУШИНСЬКА Н. «Вернись із спогадів… Володимир Івасюк» / Н.Макушинська // Уряд. кур’єр.- 2009.- 21 лют. (№32).- С. 16.