Вечір пам’яті "Живи та пам’ятай"

Вечір пам’яті

"Живи та пам’ятай"

 

Мета: поглибити знання учнів про героїчне минуле нашого народу, допомогти усвідомити велич подвигу у Другій світовій війні, виховувати в учнів шану і повагу до тих, хто ціною свого життя здобув перемогу.

Обладнання: святково прибрана зала. Виставка літератури про Другу світову війну.

Вислів:

„Вічна слава солдату – герою і солдатові без нагород, хто загинув хоробро у бою, захищаючи рідний народ”.

Вступне слово вчителя.

Пам’ять... Вона нетлінна і вічна. Вона дивиться на нас із старих фронтових фотографій, з тих речей, які зберігають колишні фронтовики, і не дає померкнути жодній героїчній сторінці історії перемоги над фашизмом. А ми, молоде покоління, про іхні бойові подвиги, їхнє воєнне життя можемо сьогодні дізнатися тільки з їхніх розповідей, кінофільмів, творів художньої літератури.

Звучить мелодія.

На фоні мелодії «Птицы белые» виходять Скорбота, Пам'ять та Життя.

 «Скорбота» - у чорному вбранні з запаленою свічкою.

«Пам'ять» - у червоному вбранні з квітами у  руках.

«Життя» - у білому вбранні – з гілочкою дерева.

«Скорбота»

Ви, кладовища, наче ті ж міста:

Є вулиці – по них ми ходим вільно.

І є будинки, в них – різниця лише та,

Що селяться в них раз, і на постійно.

Ви, кладовища, наче ті ж міста,

Та віддані скорботі й безгомінню,

Над вами хрест і тяжкая плита,

Увінчують буття і сонячне проміння.

Пам'ять.

Ятрить душа, і падає сльоза

На землю плідну,

І втрати гіркоту не залікує час,

Збережемо про всіх загиблих

Пам'ять гідну,

І памятаймо: з нами вони, серед нас.

«Життя».

 Нехай сьогодні горить свічка Скорботи, бо разом з нею горить, пече наше серце. Живе пам'ять про всіх загиблих і тих, хто пережив пекло війни. А життя продовжується, оновлюється природа, зеленіють листочки могутнього дерева Миру. (Ставить Свічку)

1 ведучий. Минають роки, відлітають у вічність. Минуло стільки років, відколи замовкли останні постріли гармат, настала тиша, прийшов на нашу землю мир довгожданий, вистражданий, оплачений найвищою ціною людського життя. Все далі відходять грізні і важкі роки війни, але не згасає пам’ять про тих, хто не шкодував своєї крові, свого життя. Кожен із нас поділяє думку, втілену в словах: „Ніхто не забутий, ніщо не забуто”.

2 ведучий. Люди старшого покоління пам’ятають: травень того незабутнього 45-го був напрочуд теплим і сонячним.

Ніби сама природа своїм таємним єством відчувала радість довгожданого визволення, що прийшло на нашу землю.

1 ведучий.  9 травня, 1945 рік. Було надано салют Перемоги.

Учень. Але на нашій рідній Україні цей довгожданний день був раніше. 30 жовтня 1943 року наше село Чкалове та села Новотроїцького району були визволені.

А через рік, 28 жовтня 1944 року, була визволена вся рідна наша українська земля.

Учениця.

Ти прийшла, Перемого, слідами війни,

З-під заліза і попелу,

Тим навічним вогнем, що горить – не згоря,

Обеліском, який увінчала зоря.

1 ведучий. Роки... Скільки б їх не минуло, не зітруть у народній пам’яті світлі імена тих, хто віддав своє життя за незалежність нашої Вітчизни. Не забуваємо ми воїнів нашого села. Золотими літерами вписані їх прізвища та імена в книзі „Пам’яті”. Їх не повернулося 177 чоловік.

2 ведучий. Їхні тіла прийняла не тільки українська земля. Вони знайшли спочинок і в Польщі, і в Німеччині, і в Росії, і на Україні. Височіють могили в степах, в полях, обабіч доріг.

Учень. Це була радість зі сльозами на очах. За роки загинуло 3 мільйони українців, 2 мільйони були примусово вивезені на роботи до Німеччини.

Не зосталося жодної сім’ї, яка б не оплакувала загибель рідних чи близьких.

Чиї б серця забуть змогли

Тих, хто у тяжку годину,

У грізних битвах полягли

За нашу рідну Україну?

Вірш „Пам’ятайте” (Головченко Володимир)

Пам’ятайте про тих, що безвісті пропали,

Пам’ятайте про тих, що не встали, як впали.

Пам’ятайте про тих, що згоріли як зорі,-

Такі чисті і чесні, як повітря прозоре.

Пам’ятайте про тих, що за правду повстали,

Пам’ятайте про тих, що лягли на заставах.

Пам’ятайте про тих, що стрибали під танки...

Є в місцях невідомих невідомі останки.

Є в лісах, є у горах, і є під горою –

Менше в світі могил, ніж безсмертних героїв.

Пам’ятайте про них і у праці, і в пісні –

Хай відомими стануть всі герої безвісні.

1 ведучий. Серед тих, хто йшов дорогами війни, були наші односельчани. Вони повернулися до рідних домівок.

70-ту річницю Перемоги святкують лише троє ветеранів. Згадаємо їх поіменно (називає).

2 ведучий. Зараз вони – ветерани, літні люди і шановані. З онуками, а дехто вже з правнуками. А тоді ж вони були зовсім юними.

Що залишила їм на згадку війна, крім страждань?

Де ховається війна. (Кареба Максим)
— Де ховається війна? — 
Запитав онук у діда. 
— Хто її, онучку, зна... — 
Одне слово, дід не відав. 

А ховається війна 
Недалеко від людей. 
Знав хлопчина, де вона, 
І повів діда в музей. 

Цілий день його водив, 
Показав усе підряд. 
Скільки там усяких див: 
Мін, снарядів і гармат! 

Є землянка, дот, багнет, 
Танк, що якось уцілів, 
А на дубі — кулемет, 
Мов гніздо яких буслів. 

Клекотали там «бусли», 
Аж здіймався ураган... 
Показав онук малий 
Діду «мінський казан». 

Ой кипіло на вітрах 
В «казані» тім від атак, 
Що і досі бере жах. 
— Ти боїшся, діду? 
— Так. 
Здивувавсь онук: — Постій, 
Ти ж був мужній партизан... 

— Слухай, любий друже мій, — 
Дід зітхнув, тоді сказав: 

— Бач, страшніше, як війна, 
У житті нема біди. 
Хай зостанеться вона 
У музеї назавжди. 

(В. Вішко)

 

Учениця (Морар Аня)

И будет так,

                   неотвратимо будет...

На сцену выйдет 

                    в орденах старик –

Последний на планете фронтовик. 

И перед ним в порыве 

Встанут люди:

Не кто-нибудь пред ними –

фронтовик!

И голосом спокойным и усталым

Солдат бывалый поведет рассказ,

Как землю эту

вырвал у металла,

Как наше солнце

сохранил для нас.

И будут парни очень удивляться,

Девчонки будут горестно вздыхать:

Как это можно умереть в семнадцать,

Как можно в годик маму потерять...

И он уйдет,

свидетель битвы грозной,

С букетом роз и маков полевых...

Запоминайте их,

пока не поздно,

Пока они живут среди живых.

 

(Николай Рыбалко)

1 ведучий. І дуже важливо, щоб у метушні свого буття ми не забули їхні подвиги, відчули свою глибоку шану до покоління фронтовиків.

2 ведучий. Протягом довгих, тяжких років війни бійцю допомагала пісня: чи то коли він йшов у атаку, чи коли копав окопи, вона була поруч із ним і в хвилину скрути, і в хвилини перемоги.

1 ведучий. Про що могли думати і співати бійці в ті пам’ятні дні, які пісні вони згадують, в які спогади поринають вони сьогодні?!.

Пісня „Катюша.” (Нікіфорова Анастасія), вірш (Маша Ярошенко)

Учень (Саригін Ярослав)

Стоїть обеліск, і на нім імена,

Які вкарбувала священна війна.

Стоїть обеліск над печаллю могил,

Бійців з Придніпров’я і з галицьких сіл.

Стоїть обеліск, в нім скорбота німа.

Що в селах Вкраїни синів тих нема.

Вони тут не сіють, вони тут не жнуть,

Лиш вогники-квіти їм люди кладуть.

Лиш сльози вмивають синів імена,

Що їх із собою забрала війна,

Що їхні серця дуже довгі літа

Земля українська в собі пригорта.

1 ведучий. Ми йдемо до могильних плит батьків, щоб віддати данину вдячності, проголосити клятву вірності, вклонитися низько подвигу старшого покоління.

Вірш „Вінок героям” (Кареба Анастасія) (квіти)

Я покладу вінок червоний

До обеліска мужніх воїнів,

Які життя своє віддали

За те, щоб ми війни не знали.

Були, як всі вони, всі смертні,

Але вони, вони безсмертні,

Безсмертні подвигом великим,

Що пролетів над всеньким світом.

Ми не забудем вас ніколи,

Ми пам’татимем вас всіх.

...Я покладу вінок червоний

І він осяє обеліск.

1 ведучий. "Вони у битві чесно полягли,

А іншого - ні вибору, ні змоги.

Вони загинули. Але перемогли,

Бо віддали життя для Перемоги!"

Вірш (Гринів Валентина)

Вийшла в степ широкий мати посивіла,

Виплакала очі від журби вона,

Біля квітів маку стала, заніміла,

І згадалась знову матері війна...

І почула голос сина над житами –

То зітхала мати, то вогонь палав:

„Я прийшов до тебе, я вернувся, мамо.

Я своєю смертю смерті потоптав.

На моїй могилі нині квітів море,

Ти в думках до мене линеш з далини,

І твоє невтішне материнське горе –

То прокляття вічне паліям війни!”

2 ведучий. І хоч були вони зовсім юними і їм дуже хотілося жити, вчинки їх були вже не дитячими, зневажливо ставилися до своїх мучителів і ні за яких умов, навіть, коли йшлося про життя чи смерть, вони не зраджували своїх друзів, свою Батьківщину… І навіть смерть, відступала, дивлячись на їхній героїзм.

«Василий Теркин» (Тіліченко Юлія)

 

 

Ведучий.  Ми хочемо без воїн жити.

Хай буде мир на всій землі!

Мир – це квіти у сонячних росах.

Мир – це радість малих і дорослих.

Мир – це усмішка в очах матусі.

Мир – це  лани золотаво-русі.

Мир – це потоки весняні сині.

Мир – це дружній танок при гостині.

Мир – це все, що у світі найкраще,

Не забувайте цього нізащо!

Пісня „Весна.” (Таня Рябенко)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаних джерел та літератури

1.  Виступи учасників круглого столу. Матеріали, присвячені 65-й річниці визволення України та Великої Перемоги над німецько-фашистськими загарбниками, надіслані до комітету з організації круглого столу "Історико-патріотична участь українського народу у Великій Вітчизняній та у Другій світовій війнах 1941-1945 років"/ Редакційна колегія: Калугін П.М., Рижкова Р.В., Кузнєцова О.В.- К., "Конус-Ю", 2009.

2. Шляхами військової слави. Збірник матеріалів зльоту юних краєзнавців, учасників пошукових об’єднань, загонів загальноосвітніх шкіл та позашкільних навчальних закладів Київської області.- К., 2005.

3. Тиждень історії в школі // Сільська школа. – 2006. - №1 (145), січень. –с. 30-32.

Інтернет-ресурси

1. http://www.dkusv.gov.ua/ - Державний комітет України у справах ветеранів;

2. http://www.warmuseum.kiev.ua/ukr/news.shtml.- Меморіальний комплекс "Національний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років";

3.  http://teacher.at.ua/publ/den_peremogi/45-1-0-3995 - Учительський портал;

4. http://www.udcpo.ucoz.ua/index/den_peremogi/0-29 - Український державний центр позашкільної освіти;