Вечір-реквієм, присвячений вшануванню пам'яті жертв голодоморів

Вербівський ліцей

Балаклійської міської ради

Харківської області

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

“ Прости нас, пам'яте,  прости!”

(вечір-реквієм, присвячений пам’яті жертв голодомору)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Роботу підготувала

учитель української мови та літератури

Стьопіна Н.І.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Мета: вшанувати світлу пам'ять безвинно замучених голодом та політичними репресіями людей, виховувати в учнів особистісні риси громадянина України, патріотизм,  дотримання традицій вшанування померлих і загиблих.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

               “ Прости нас, пам'яте,  прости!”

(вечір-реквієм, присвячений пам’яті жертв голодомору)

 

(На столі вишиті рушники, на них лежить чорна хлібина зі склянкою води, горить свічка, стоїть сніп колосків, перев’язаних чорною стрічкою. Звучить музика.)

 Виходить учениця, декламує вірш “Навмисний голод”

                                То був страшний навмисний голод

                                Стріла була така нищівна!

                                Щоби згромадити стодолу

                                 Колгоспної катівні.

                                 То був страшний навмисний злочин,

                                 Такого ще земля не знала

                                 Закрили Україні очі.

                                 І душу міцно зав’язали .

                                 Сліпу, пустили старцювати –

                                 Луна ще досі в оболонях.

                                 Здичавіла вкраїнська хата

                                 На березі своїх агоній.

                                 Глуху, заставили мовчати.

                                 А то би світ втопивсь в Славуті!

                                 Як божевільна їла мати

                                 Свою дитиноньку майбутню,

                                 Зомліли навіть поторочі

                                 І відвернулись Голіафи.

                                 То був такий державний злочин

                                 Здригнулась навіть мертва Кафа.

                                 Мерцями віялося поле.

                                 Ні хрестика, ані могили,

                                 То був такий навмисний голод...

                                 Чи , Боже, й Ти вже був безсилий?

 

( Підходять двоє учнів. В руках дівчинки запалена свічка, у хлопчика табличка із цифрою “9 млн.”).

 

Хлопчик. Історія людства не знала такого випадку, коли володарі нищили голодом своїх власних громадян. Лише в ХХ ст.. червона Москва запланувала і винищила до 9 млн. українських  селян-хліборобів.

(Ставить таблицю біля снопа, обмотаного чорною стрічкою і колючим дротом).

 

Дівчинка. Це – моя запалена поминальна свіча по тих дев’яти мільйонах, а може, десяти, хіба ж то зараз порахувати всі їхні кісточки, на сімдесят четверту  тризну по жертвах страшного голодомору в Україні 1932-1933 років.

  Пам’ятаймо, що зимою 32-33 років помирало в Україні 17 чоловік на хвилину , 25 тисяч – щодня.

   Цього року щодня мають правитися поминальні молебні не тільки в церквах  і соборах, але найперше, в наших душах. І щоночі повинні горіти поминальні свічки.

Тож давайте хвилиною мовчання вшануємо пам’ять померлих від голоду у 1932-1933 роках. (Звучить метроном, присутні піднімаються).

(Виходять ведучі)

 

1 вед. 22 місяці голоду – штучного, рукотворного. Він став глобальною ката  строфою ХХ ст..

 

2 вед. Проти українського народу велася справжня війна, негідна, людоморна. Війна проти такого працьовитого, безвинного народу. Вирішено було голодом виморити його, винищити розбратом, ворожнечею, руйнувати спільність людську фізично і духовно.

 

1 вед. До цього голоду держава штовхнула село, яке відмовлялось прийняти колгоспну систему з початку колективізації. Протягом січня – листопада 1930 року в Україні було заготовлено 400 млн. пудів хліба. За такий же період 1931 року державні заготівлі становили 380 млн. пудів. Але цього було досягнуто в результаті знекровлення села. У багатьох селян у 1931 році вилучили все зерно, у тому числі посівний фонд.

 

2 вед. Узимку 1931-1932 років привид голоду вже стукав у двері селянських хат України. Фізично ослаблене селянство не могло ефективно провести весняну кампанію 1932 року. На 20-е травня у республіці було засіяно трохи більше половини запланованих площ. Внаслідок неякісного обробітку загинула частина посівів.

 

3 вед. І все ж врожай 1932 року лише на 12% був меншим середнього врожаю за 1926-1930-ті роки і міг би забезпечити населенню України мінімум продовольства.

 

4 вед. Але цього не сталося. Наближення катастрофи відчувалося вже в середині 1932 року. Угорський письменник Мате Залка писав: ” Україна, незважаючи на нормальний урожай, приречена на голод. Це – трагедія”.

 

3 вед. Саме в цей період на полях з’являються ночами селяни, яким нічим було годувати дітей. Вони ножицями зрізали колоски на тих полях, де ще рік-два тому були повноправними господарями. Незабаром явище набрало масового характеру.

 

4 вед. 7 серпня Сталін власноруч написав закон про охорону соціалістичної власності, який в народі називали “законом про п’ять колосків”, яким за крадіжку колгоспної чи кооперативної власності передбачав розстріл, або позбавлення волі строком на 10 років.

                            Грається  болем лють,

                            Знаєш, що значить – закони?

                            ...Кожну неправдоньку взуть

                            І зав’язати червоним.

                            Окликом не зупинить.

                            Біль не загусне .

                            Вирок!

                            Знаєш, що значить – вирва,

                             Як ...ані краплі вини?!

                             Бавиться люттю гнів.

                             Знаєш, що значить сваволя?

                            ...Смерть.

                             За п’ять колосків.

                             Із власного поля!

 

1 вед. Маючи інформацію про голод держава посилила тиск на село, прагнучи виконати план хлібозаготівель. В Україні хлібозаготівельну комісію очолив Молотов, який діяв особливо жорстоко.

     6 грудня 1932 року була прийнята постанова партії про “чорні дошки”, на які було записано 85 районів України. В цих районах конфісковували продовольчі і посівні фонди, припинялося постачання товарів, на колгоспників обрушувались репресії.

 

2 вед. Голод охопив Україну, Північний Кавказ, Кубань, Поволжжя, Північний Казахстан. Але найбільших масштабів голод набрав лише в Україні.

     Селяни змушені були їсти собак, котів, щурів, трупи коней, листя й кору дерев. Зустрічалися випадки канібалізму. Живі не мали сили ховати мертвих. У деяких населених пунктах на сільрадах вивішували чорні прапори, що означало, що жителів тут уже немає. У Харківській області зафіксовано було 9 районів масової смертності.

    А в цей час на сусідніх залізничних станціях, в елеваторах під охороною міліції зберігалися тисячі пудів хліба.

 

3 вед. А газети весною 1933 року повідомляли про щасливе життя радянської держави. Скрізь лунали повідомлення про новобудови, чудове життя, піклування вождя всіх народів, а на селі була головною мрія про рятівний окраєць хліба.

 

( На сцені інтер’єр сільської хати, на лаві лежить хлопчик, поряд на підлозі, тримаючи сина за руку сидить мати, біля лави глечик з водою.)

 

4 вед. Чом, Україно, ти так посивіла,

            А люди твої, як земля почорніли,

            І в кожній родині, із кожної хати,

            Благають , благають худі рученята.

Син. Дай хліба, мамо, дай хліба, мамо,

          Рідна моя, дай хоч кусочок хліба.

 

Мати. Синочку, мій любий, ми п”єм лише воду,

           А в хаті й крихтиночки хліба нема.

           Прийшли злії люди не нашого роду.

           Забрали весь хліб і знесли задарма.

           Ридала, благала, кидалася в ноги.

            Аби залишили зерна тобі трохи. (Мати помирає).

 

Син. Рідна моя, дай хоч одну зернинку.

 

4 вед. Ви чуєте, дзвони, то плаче Вкраїна,

           Яку котрий раз розп”яли на хресті.

            Я Бога молила, щоби жив той хлопчина,

            Щоб правду про все зміг у світ понести.

            Але він збагнути не встиг до пуття

           Звідкіль це на нього прийшло забуття.

 

Син. Прокинься , мамо, прокинься, мамо,

          Рідна моя, я вже не хочу хліба,

          Хліба, хлі....(помирає).

 

1 вед. На одного працюючого виділялось по 100-300гр. хліба, але діти, які не працювали не мали і цих крихіт. У 180 районах, де не виконали плану, дитячі організації зняли з централізованого продовольчого постачання.

    Виявом дитячої смертності ніхто не займався. В Україні 55 тисяч сіл, і в кожному мерли діти.

 

2 вед. На Харківщині лише за один день 11 травня 1933 року в чотирьох селах Балаклійського району померло 300 дітей. Це були невинні жертви голодомору ( в Харкові 50% трупів – діти).

(Виходить маленька дівчинка в шкільній формі із дзвоником, що пов’язаний чорною стрічкою, дзвонить).

          О, далекі небесні скрижалі!

           Та на небі, неначе на полі.

           ...ота жовта здичавіла мальва –

            То найменшенька Оля.

            Кожна зірочка ім’ячко має.

            Відбиваються тіні в галерах.

            Отой білий в осонні розмає,

            То небіжчик Василько вертає.

            Віз Чумацький... і кучер з кришталю.

            Он Іванко, Степанко, ... Марійка.

            Там , як зорі, вкупочці Саші,

             Чи то зорі? Ні , душі то наші.

 

3 вед. Влітку, у серпні зорепад. Теплими погожими ночами зірки падають додолу, падають, але не розбиваються, бо застигають у повітрі, спалахують, востаннє перемовляються між собою перед тим, як піти у вічність. Але то не звичайні зірки, то зорі – душі безневинно вбитих діток. Постійте тихо в передсвітанні біля вікна, розчиніть його навстіж і послухайте, про що гомонять зорі-душі.

( Звучить повільна музика і повільно “випливають” три зіроньки. Вони кружляють у танці, зупиняються).

 

1 зірка. А мені заподіяли смерть за “п’ять” колосочків. Було це літечком 33-го. Я з маленькою сестричкою Катрусею пішла на колгоспне поле по колосочки. Ой, як хотілося їстоньки...Катруся, опухла від голоду, сиділа на межі і рученятами ловила волошку, щоб з’їсти її. Я озирнулась, зійшла з межі, зірвала один колосок, два, три...п’ять...І раптом схопив мене голова сільради і поволік до воза... Мене били, палили сірниками ручки, ламали пальчики і били, били, били... поки не забили. Забили...за п’ять колосочків, а було мені шість рочків.

І Катруся моя теж померла, там, на межі. Тепер вона теж зіронька.

 

2 зірка. І мені хотілося їстоньки, мене Ганнусею звали. Спочатку померли мої бабуся і дідусь. З голоду вони опухли і здавалися дуже великими. Приїхали дядьки, повкидали їх на воза і повезли за село в ями. Мій татусь пішов до міста за хлібом і не повернувся – його дядько міліціонер з рушниці застрелив. Я в матінки все просила: “Відріж мені пальчика, я його з’їм, а то він не пекушується”. Мама обнімала, цілувала мене, а з її великих запалих очей котились сльози. Надвечір мама помила нас з братиком, одягла в чисті сорочечки, напоїла маковинням... і вже нас не стало. Ганнусею, Ганнусею мене звали...

 

3 зірка. А я Андрійком був... Було мені 5 років. Мене матуся зарубала... З моїх ручок, з моїх ніжок холодець зварила, старших братиків й сестричок ним погодувала. А мою голівку до серденька притуляла, люлі-люлечки співала, любим дитям називала... А через два дні моя рідна, люба мама в річці утопилась...

 

1 зірка. Ой, уже світає! Полетіли, нам у рай пора...

(Беруться за руки і вибігають).

(Лунає траурна музика, виходить жінка в чорному одязі.)

Мати. Мої синочки, доньки малолітні!

           Ви сині, мов німого неба синь!

           І як же так, у сонце щедрім квітні ви вмерли,

           Згинь же, смерте, згинь,

           О, діти, діти, Ангели невиннії!

           Чом ви так тяжко й страшно мовчите?

           Ви вже ніколи рідній Україні своїх сердець і душ не віддасте...

           Ви, не розцвівши, згинули дочасне,

           Поклав у землю вас голодомор,

           Волаю я, їх матінка, до Спаса:

           “Звільни нас від грабіжників-потвор.

            О, Боже правий!

             Ти мій вчуєш голос, спаси нас від проклятої чуми.

             Я ж бачу, як важкий достиглий колос,

             Схилився над голодними дітьми”.

 

4 вед. На десятиліття можна засекретити архіви. Можна приховати в глибинах спецсховищ викривальні документи. Можна замести сліди злочину. Можна раз, і вдруге, і втретє переписувати історію на догоду диктаторові чи скороспеченому ідеологічному божкові. Та з пам’яттю народу нічого не вдієш.

 

1 вед. У запізнілій жалобі схилімо голови в каятті перед світлою пам’яттю тих, хто загинув. Вони згасли, як зорі. (Запалюється свічка, звучить музика).

 

2 вед. Нехай кожен із нас торкнеться пам’яттю цього священного вогню – частинки вічного. А окраєць цього хліба, хай буде нашою даниною тим, хто навічно пішов від нас, хто заради торжества справедливості жертвував собою. Вони повинні жити в нашій пам’яті. (Музика звучить голосніше, діти роздають присутнім шматочки чорного хліба).