Вектори виховання підлітків поза родиною

Вектори виховання підлітків поза родиною

Ірина Шатохіна, вихователь

Соціальна напруженість останніх років викликала негативні процеси в сімейному вихованні. Батьки вимушені приділяти увагу вирішенню економічних питань, часто не мають часу й бажання займатись вихованням.  Педагогічна занедбаність, яка виникає в дошкільному віці, доповнюється недоліками дидактичного рівня у молодших школярів, переходить  в антисоціальну поведінку підлітків. Вікові особливості психічного розвитку підлітка (нестійкість психіки, емоційна нестабільність, не сформованість вольової сфери, тривожність) в поєднанні з недоліками сімейного виховання ускладнюють процес педагогічного впливу Тому педагоги все частіше стискаються з проблемою важковиховуваності підлітків.

Термін «важковиховуваність» з’явився ще у тридцятих роках минулого століття. Вперше в педагогічну науку поняття «важкої» для виховання дитини ввів В.П.Кащенко. Першу класифікацію «важких»  в виховному змісті дав Л.С.Виготьський. На сучасному етапі велика увага приділяється превентивній роботі з дітьми як складової частини подолання проблеми важковиховуваності.

В науково-педагогічній літературі існує багато визначень важковиховуваності та поглядів щодо того, яких саме дітей можна вважати важкими у виховному змісті. Так, В.П.Кутішенков визначав важковиховуваність як «несприятливість індивіда до засвоєння позитивного соціального досвіду людства, різкі розходження між суспільними етичними нормами і поведінкою людини, її несприятливість до впливу інших людей». На думку О.В.Дорогіної «важковиховуваними є не тільки ті діти, які систематично порушують  загально прийняті норми і правила поведінки, а також діти з затримкою в психічному розвитку»

В рамках розгляду проблеми подолання важковиховуваності підлітків не можна забувати,  що в умовах гострої соціально-економічної кризи продовжує існувати найбільш уразлива категорія дітей, а саме діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування. Невеликий відсоток цих дітей усиновлюється або береться під опіку родичами чи іншими громадянами за направленням працівників соціальної служби. Інші залишаються без батьківської опіки та піклування. Держава взяла на себе обов’язки опікуна над цією незахищеною групою, створивши заклади опіки і піклування:

1.Притулки для неповнолітніх.

2.Прийомна сім’я.

3.Дитячий будинок.

4. Будинок дитини.

5.Дитячий будинок сімейного типу.

6. Інтернатні заклади, які зараз мають назву «санаторні школи».

    Головна відповідальність за результат педагогічної діяльності з дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування покладена на фахівців-професіоналів, які повинні допомогти дитині у подоланні фізичних та психологічних проблем.

   Вивченням особливостей превентивної роботи з важковиховуваними дітьми молодшого шкільного віку в загальноосвітніх школах-інтернатах займалась О. В. Дорогіна. Вона розробила методику превентивної роботи з важковиховуваними дітьми в інтернатних закладах. Ефективність методики було підтверджено на практиці.  Вивченню діагностичної роботи в системі супроводу вихованців інтернатних закладів  присвячена стаття  О. В. Шелер.

 Є очевидним і беззаперечним той факт, що одна  із найскладніших проблем, з якою працюють педагоги закладів опіки і піклування - подолання важковиховуваності. Ситуація в останній час ускладняється тим,  що  дитину залишають в неблагополучній сім’ї  до підліткового віку, покладаючи обов'язки по перевихованню батьків на працівників соціальних служб.   

Я почала працювати вихователем в Сєвєродонецькій школі-інтернаті у той час,  коли батьків, які не створювали належних умов для безпечного життя та повноцінного розвитку , позбавляли батьківських прав, коли дитина була в дошкільному віці. Звісно, що є багато досліджень, підтверджуючих, що материнська, сенсорна, емоційна депривації, характерні для дітей з дитячих будинків ,мають найпотужніший негативний вплив. Але негативний життєвий досвід таких дітей був  невеликий. З власного досвіду можу стверджувати, що ті діти, які з дошкільного віку виховувались в дитячому будинку, не є важковиховуваними. Так, вони мають певні проблеми з соціалізацією та обізнаністю в деяких сферах життя, але вони мають почуття довіри до дорослих, їх психічний розвиток відповідає віку, не почали ранніх статевих відношень, не схильні до порушень норм та правил поведінки в. Вони не палять, не вживають алкогольні та енергетичні напої. Мають нормальний рівень навчальних успіхів.

Звісно, що це зовсім мала група (4 в 28 учнів 10-11 класів, які виховувались в Сєвєродонецькій обласній санаторній школі з трьох років), і це не дає права робити висновки. Та все ж дозволю собі на основі  педагогічного досвіду зробити припущення: чим раніше припиняється негативний вплив неблагополучних батьків на дитину, тим меншої шкоди він наносить психічному і фізичному розвитку. 

 Специфічні особливості, які притаманні дітям, направленим до нашої школи в підлітковому віці, обумовлені, в першу чергу, наявністю негативного життєвого досвіду. Такі вихованці не мають зразка позитивної поведінки дорослих. Вони або намагаються копіювати  соціально несприятливу модель поведінки середовища, в якому виросли, або відмовляються від самостійності та відповідальності: кажуть, що їм «все байдуже». Часто підлітки, які тривалий час знаходились у складних життєвих обставинах, впевнені, що модель поведінки антисоціального оточення є нормою. Деякі з них мають досвід бродяжництва, жебракування, крадіжок. Деякі вживали алкоголь, токсичні або наркотичні речовини. Були випадки, коли діти мали спроби суїциду. Дівчата мають досвід статевих стосунків. Великий відсоток підлітків, які підвергались фізичному, психологічному, сексуальному насильству або залучались дорослими до протиправних дій.  Майже всі, хто поступив до школи в підлітковому віці, прогулювали або майже не відвідували школу, не мають базових шкільних знань.

 Все це сприяє формуванню найбільш характерних відхилень, які зумовлюють важковиховуваність:

1.Порушення соціальної адаптації, невміння встановлювати контакти в соціальному середовищі. Підлітки або намагаються зовсім уникати спілкування, або почувають себе впевнено лише в антисоціальному середовищі.

2.Емоційні розлади (страх, тривожність, гнів, фобії, депресія).

3.Неадекватна самооцінка ( занижена-невпевненість у собі, підвищена сором’язливість, завищена-нахабність, жорстокість, агресивність .конфліктність).

4.Незбалансованість психічних процесів.

5.Інфантильність, безвідповідальність, відсутність контролю  власної  поведінки..

6.Відсутність досвіду любові та довіри.

7.Низький рівень моральної вихованості

Труднощі у вихованні підлітків поза родиною обумовлені як негативним життєвим досвідом, так і умовами перебування:

1. Відсутність довіри до дорослого. Неможливо вплинути на розвиток і поведінку підлітка, який нехтує порадами, вважає, що може легко обманювати, має думку, що «всі дорослі думають лише про себе», негативно сприймає наміри допомогти. Тож найважливіша проблема – викликати у дитини почуття довіри. Ні в якому разі не можна давати неточну інформацію або не виконати обіцянку – підліток вирішить, що педагог «такий, як усі» і ще більше закриється.

2. Агресія ,яка може бути виражена як неслухняність, грубість, вживання нелітературних слів, прояви фізичної агресії. В деяких випадках таке відношення пов’язане з тим, що підліток переносе на вихователя своє відношення до батьків .Іноді підліток вважає, що тільки таким чином може адаптуватись в нових умова та завоювати повагу. В такій ситуації найважливішу роль відіграє позитивний мікроклімат в шкільному середовищі, доброзичливі стосунки в колективі школи.

3. Обмеження особистісного простору. Для дитини з незбалансованістю психічних процесів або з підвищеним рівнем тривожності неможливість побути на самоті та необхідність постійно враховувати звички інших є джерелом напруги та ускладнює ситуацію. На допомогу педагогам – куточки відпочинку, максимально наближена на домашньої спокійна атмосфера, відсутність галасу, шкільні гуртки, психокорекційна робота шкільного психолога.

4.Регламентація життя, відсутність особистого вибору. Цей фактор є несприятливим для розвитку життєвої компетентності, може викликати агресію (небажання підкорятись правилам, встановленим в закладі). Але вважаю, що чітко сформульовані правила є обов’язковою умовою корекції емоційно-вольових розладів, адже одна з причин порушень правил поведінки – нерозуміння меж дозволеного та невміння стримувати імпульси. Важливо, щоб всі дорослі вимагали дотримування правил та ці правила були єдиними для всіх.

Отже, для  учасників виховного процесу школи актуальними є напрямки:

1. Створення психосоціального середовища розвитку – атмосфери  безпеки, довіри, сприйняття, уваги до проблем іншого, підтримки, взаємодопомоги.

2.Реалізація комплексного підходу – взаємодія  адміністрації, вчителів, вихователів, соціального педагога, психолога, шкільного лікаря.

3.Своєчасна діагностика – вивчення життєвого досвіду  і індивідуальних базових основ особистості.

4. Навчання раціональним способам зняття психоемоційної напруги,  поведінки в проблемних ситуаціях.

5.Створення умов для розвитку емоційно-вольової сфери.

6. Соціальне загартування-формування механізму утримання  від негативного впливу.

7. Наповнення життя вихованців цікавою та корисною діяльністю – створення ситуацій успіху, наповнення відчуттям власної значущості, підвищення самооцінки та допомога в самореалізації особистості.

Реалізація напрямків можлива, якщо педагог:

1.Усвідомлює складність і важливість справи, яку він проводить.

2. Враховує складну життєву ситуацію та негативний досвід вихованця.

3. Розуміє складність і неоднозначність процесу розвитку.

4.Визначає віддалені перспективи взаємодії.

5.Орієнтується на позитивне в поведінці і характері підлітка.

Слід пам’ятати, що негативна поведінка не є природженою, а є наслідком негативних обставин. Дорослому треба вміти вислухати, зрозуміти почуття підлітка, мотив і мету його вчинка. І обов’язково поясніти, чому його вчинок є небажаним, до яких наслідків може привести негативна поведінка та дати позитивну модель виходу зі складної ситуації. Лише в умовах  безпеки, довіри, підтримки, прийняття та допомоги можливі позитивні зміни в характері підлітка.