УРОК ЯК ОСОБЛИВА МОДЕЛЬ СПІЛКУВАННЯ, АБО ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ МОТИВАЦІЇ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ УЧНІВ

УРОК ЯК ОСОБЛИВА МОДЕЛЬ СПІЛКУВАННЯ,  АБО

ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ МОТИВАЦІЇ НАВЧАЛЬНОЇ
ДІЯЛЬНОСТІ УЧНІВ

                                                                Умій відчувати поряд із собою                                              

                                                             людину, вмій читати її душу,

                                                                         бачити в її очах її духовний світ –

                                               радість, лихо, біду.

               В.О. Сухомлинський

           Що таке урок? Ще з часів Я. Коменського навчання розглядається як спільна діяльність учителя й учнів.  К. Ушинський, зокрема,  розрізняв учіння з одержанням знань від учителя й учіння шляхом вирішення проблем.

В. Сухомлинський відстоював необхідність на кожному уроці вольових зусиль, емоційного пробудження розуму дитини, інтелектуального натхнення учнів у пошуковій діяльності.  І.А. Зязюн зазначає, що урок є органічним цілим, з єдиною дидактичною метою, якій підпорядковані всі, без винятку, елементи уроку. С.І. Іванов, І. Казанцев, В. Онищук, Б. Єсіпов пропонують  класифікації уроків. Синиця І.О., відомий психолог і педагог, у своїх монографіях  розглядає, вивчає  специфічність праці учителя,  педагогічний такт і тактику проведення уроку. Мойсеюк Н. Є. досліджує завдання, форми і методи діяльності педагога на уроці. Софія Русова серед методів морального виховання виділяє приклад батьків, учителів.

           Х.Д. Алчевська, прогресивна діячка народної освіти, методист початкової школи, засновник і учитель Харківської недільної школи, писала: "Мистецтво навчання полягає не в умінні повідомити, а в умінні збуджувати, будити, оживляти. А як же можна  пробуджувати дрімотне без само-діяльності, оживляти без життя? Духовне життя  також відбивається на обличчі  викладача, на всьому зовнішньому вигляді і в жестах".

     Урок — це не тільки дія, діяльність, робота, головне -  стосунки, які

народжуються, оформлюються, розвиваються не стільки в діяльності, скільки в спілкуванні.

      Яскравим є приклад із педагогічної практики.

      У школі проходив урок за темою «Сім чудес світу». Кожен учень повинен був пригадати сім чудес  світу. Коли вчителька збирала зошити,  вона  помітила, що всі учні вже виконали завдання, а одна дівчинка все  ще  писала. Вчителька запитала, чи не потрібна їй допомога, і почула відповідь: «Так. Я дуже довго сумнівалася, які вибрати. На світі так багато чудес!». Тоді педагог  запропонувала  їй зачитати те, що вона написала. Дівчинка деякий час вагалася, але все - таки зважилася прочитати. «Для мене сім чудес світу -  це бачити, чути,  рухатися, осягати, відчувати, сміятися, любити». У класі запанувала тиша.

       Самі діти  переконують нас у доцільності аналізу  передумов спілкування  на уроці,  передумов  настрою на певне ставлення  вчителя до себе, до учнів, до навчальної ситуації.   

        Таким чином, зупинимося на передумовах створення ситуації продуктивного спілкування на уроці.   

    Вихідні установки вчителя:

•  на школярів: позитивна (знають, уміють, не  небезпечні,   працездатні),   негативна  (не знають, не вміють..., небезпечні, нічого не хочуть робити);

• на  себе:  позитивна  («зможу,  здатний, упораюся»), негативна («не зможу, не здатний...») і суперечлива («так..., але...»);

•  на урок як ситуацію: предметна установка (на навчання предметним знанням, умінням),  інтелектуально – розвиваюча     установка    (на розвиток мислення), рідка - особистісна (на підтримку особистісного прояву й розвитку).

     Вихідні установки учня:

•  на себе:

-   позитивна («здатний, зможу, отримаю результат»),

•                          негативна («не здатний, не спроможний, ...»),
•                          невизначено-тривожна ( « не знаю, не впевнений чи здатний …)

•  на вчителя:

•                          позитивна (безпечний, цікавий, уважний, добрий),
•                          негативна (небезпечний, злий, байдужий...),
•                          суперечлива (невідомо, що чекати);

•  на урок:

•                          навчальна (настрій на навчальну роботу, навчальні результати), на стосунки  з педагогом (завоювати визнання),           
•                          не навчальна («на уроці можна почитати книжку, побалакати із другом і взагалі є багато цікавих справ, крім навчання»).

Поява вчителя в класі «наповнює» установки взаємним сприйняттям. Результати взаємного сприйняття - наслідок цілого комплексу механізмів і факторів.      

Результат взаємного сприйняття залежить від таких чинників:

•                          особливостей сприйняття  зовнішності, одягу, рухових, мовних проявів учителя;

     Педагог впливає на учнів комплексом взаємозв’язаних елементів зовнішності. Культура і техніка мовлення педагога, культура і техніка рухів, одяг та культура і техніка догляду за своїм тілом – все це складники зовнішності.  Так, культура мовлення – це інтонація, голос, дикція,  тембр, темп, логічне структурування мовлення, гнучкість мовлення. Культура рухів – постава, хода, жести, пластика, міміка, пантоміміка. Культура  зовнішнього вигляду – уміння доглядати за своїм волоссям,  добирати одяг та взуття, прикраси, аксесуари, парфуми.  Тільки в поєднанні цих складових створюється зовнішність, яка уособлює вчителя.  Дитину виховує все, що її оточує.

     Зір викладача  погіршився, і ось прийшов час надіти окуляри.  Всім відомо, як діти (та й дорослі!) боляче реагують на необхідність звернутись до оптичних приладів. Коли вчителька  підбирала оправу окулярів, перед  очима промайнули погляди дітей, якими вони завжди зустрічали її  на початку уроку, в яких була  і  зацікавленість, і оцінка, і розчарування, і захопленість, і зневага, і повага, і любов. І  вона придбала найсучаснішу  оправу. Зайшла до класу – жоден учень не залишився байдужим. Скільки компліментів педагог почула в цей день! А головне – наступного дня  мама одного хлопчика  подякувала: її син погодився йти до лікаря-окуліста і надіти окуляри.

•                          особистісних особливостей учителя (його самооцінки, тривожності, рольових стереотипів);

       Розглянемо якості вчителя, який успішно вирішує свої завдання.

 1. Учитель розуміє учня, поважає його думку, вміє слухати і чути кожного учня.

 2.  Зацікавлює своїм предметом, добре його знає і викладає.

 3.  Любить дітей, добрий, доброзичливий, гуманний.

 4.  Відкритий, щирий.

 5.  Творчий, винахідливий, кмітливий.

 6.  Застосовує психологічні знання, прийоми для вирішення важких ситуацій.

 7.   Вміє стримувати емоції. 

 8.  Всебічно розвинений, розумний, уміє говорити.

 9.  Має почуття гумору, володіє «доброю» іронією.

      Якості вчителя, які заважають налагоджуванню ефективного спілкування.

 1. Агресивний, грубий, ображає учнів,  нетактовний, використовує  владу над учнем. 

 2. Несправедливий, має улюбленців, оцінює не знання, а поведінку. 

 3. Не  поважає учня, не визнає права учня на свою думку, нетерпимий.

 4. Не здатний зацікавити предметом, вирішувати методичні та педагогічні проблеми.

 5. Має обмежений кругозір.

 6. Педантичний, формаліст.

     Учень 9-го класу цілий урок перешіптувався зі своїм товари­шем за партою. На  неодно­разові  зауваження вчителя  не  реагував, навіть «просторікував» у відпо­відь. Після чергового зауваження, крикнувши: «Чому знову я?», ви­біг із класу, гримнувши дверима.

     Педагог  спокійно довела урок.  Зачекала, поки дитина за­спокоїться. Після уроків поговорила наодинці та з'ясувала причину такої поведінки, постійно наголошуючи: «Такий ти  завжди врівноважений, а сьогодні... Що з тобою?». Не вимагала вибачення, а дала можливість учневі осмислити, зробити висновки. Пройшов місяць після цього випадку. Хлопчик вибачився.

      І як тут не згадати вислів: «Ні», сказане с глибокою впевненістю, краще, ніж «Да», сказане тільки для того, щоб порадувати або, гірше того, щоб уникнути проблем»

•                          конкретних характеристик ситуації, у якій розгортається спілкування;

На стосунки  вчителя й школярів впливають  особливості уроку як ситуації.

 Принципи  діяльнісного підходу:

•                          принцип суб'єктивності виховання;
•                          принцип обліку провідних видів діяльності та законів; 
•                          принцип подолання кордонів зони  наближення учителя і учнів;
•                          принцип проектування, конструювання і створення ситуації, яка    виховує в процесі діяльності;
•                          принцип обов'язкової вмотивованості та результативності кожного виду діяльності;
•                          принцип обов'язкової рефлективності будь-якої діяльності;
•                          принцип морального збагачення будь – якої  діяльності;
•                          принцип співробітництва при організації та управлінні різними видами діяльності;
•                          психофізичні характеристики приміщення (холодно, темно, світло),
•                          естетичні  особливості навчального кабінету.

•                          методів, прийомів, технологій подання навчального матеріалу;

       Г.С. Сковорода: «Коли вчителі перестануть учити, учні нарешті зможуть учитися».

       Головне завдання полягає в тому, щоб заохочувати до активної пізнавальної діяльності учня, створювати умови для виявлення зацікавленості, стимулювати до висловлювань без побоювань помилитися, формувати прагнення учнів знаходити свій спосіб роботи, вчитися аналізувати та виявляти учнівську ініціативу, самостійність у самовираженні. Успішність навчально-виховного процесу, висока якість уроку досягається саме завдяки використанню нестандартних технологій.

       Цікавий урок повинен містити завдання і матеріали, які можуть викликати подив, захоплення, здивування учнів. Це може бути цікавий факт, дивовижне відкриття, пізнавальний досвід, нестандартний підхід до вже існуючих ситуацій, що здаються звичайними. Необхідно знайти саме таку форму подачі матеріалу, яка викличе активну роботу на уроці, виключить пасивне сприйняття нового.

         Учитель і учень мають бути співучасником процесу пізнавальної діяльності на уроці. Тоді урок оживе і не буде чимось стороннім від життя, стане природнім щоденним подивом, буде цікавим для всіх учасників навчально-виховного процесу.

        Взаємне сприйняття -  передумова комунікативного спілкування вчителя й школярів.

      Пояснюючи у 6-му класі нову тему, педагог щоразу помічала, що одна дівчинка не може з першого разу зрозуміти новий матеріал, але повторювати декілька разів учителька , зро­зуміло, не мала можливості (у класі - 29 учнів).

     Тоді було відпрацьовано алгоритм навчання цієї дитини: дівчинка мала готувати  інформацію з теми, яку діти вивчатимуть наступного разу. Форми виступів були різні, а саме: довідкове бюро, інформатор, підго­товка реферату, складання плану, конспекту теми. Учителька задавала найпростіші випереджувальні завдання - зібрати цікавий матеріал з газет, жур­налів, довідників, словників, інтернету.

     Пам’ятайте: «Погано, якщо людина тупа. Ще гірше, коли їй це ставлять у провину, потішаючись, все одно, що пальцем на каліку показуючи»

        Комунікативність здійснюється комплексом мовних (вербальних) і немовних (невербальних) засобів.

  Побудова  висловлювань учителя, як правило, цілеспрямована, довільна. Вербальна  комунікація звернена, насамперед, до свідомості, вона несе певну, що розшифровується й розуміється іншим учасником комунікації, інформацію.

Невербальна  (жести, знакові пересування, пози, міміка, погляд) - у меншій мірі «прочитується» свідомістю й у більшій мірі сприймається несвідомо,  у вигляді позитивних і негативних емоцій.

Існують сигнали задоволення – незадоволення:

*  симетрична й горизонтальна жестикуляції,

*  колоподібні жести, акцентована поза уваги при вислуховуванні,     

      *  посмішка,

      *  ненав'язливий візуальний контакт,

      *  жестова демонстрація схвалення й підтримки успіху.

Вербальні й невербальні засоби з'єднуються у поведінці вчителя у відносно стійкі   стилі педагогічного спілкування.

Результат спілкування викладача й учнів на уроці - складання й розвиток стосунків, серцевина яких - прояв  довіри-недовіри один до одного.

      Довіра -  досить демонстрації подиву  й вимоги показати виконання завдання перед наступним уроком (і учнями й учителем невиконання завдань у цій ситуації сприймається як порушення гласної - негласної домовленості про загальну роботу).

Недовіра -  такої реакції вчителя буде недостатньо, буде потрібна обіцянка санкцій (учні в цьому випадку не сприймають свої стосунки із учителем як рівноправні, чесні й відсутність проявів влади з боку педагога інтерпретується ними як його слабкість, як можливість не виконувати завдання).

     Дуже чемна і добре вихована дитина у всьому іншому раз-у-раз спізнювалася  на урок. Спочатку вчителька намагалася   виявити   причину спізнення, і зрозуміла, що її немає.  А потім   просто  не звертала уваги, коли учениця заходила до класу через 5-7 хвилин після дзвоника. Пройшли два тижні, і запізнення припинились. Крім того, педагог почула вибачення та подяку за можливість переосмислити власну поведінку.

     Невід'ємною умовою педагогічного діалогу є ще одна якість, що має бути притаманна вчителеві: вміння слухати. Грамотно слухати можна навчитися.  Передусім учитель має продемонструвати прийняття учня  (незасудливий, безоціночний підхід), тобто не обмежувати його рамками актуальності, а ставитися до нього з урахуванням потенції розвитку.  Необхідно слухати активно.

Співвідношення прийомів організації навчальної роботи і їх комунікативного контексту найкраще ілюструє образний приклад дії «мертвої» і «живої» води. Щоб богатир ожив, треба спочатку зібрати й склеїти його частини - що й робить «мертва вода». Але цього мало - потрібно занурити мертве тіло богатиря в «живу воду».

Так і в педагогічних діях учителя: зібрати зі змісту й методики проект організації навчальної роботи на уроці недостатньо. Необхідно занурити цей проект у воду живої вчительської творчості, у живий комунікативний контекст.