Євген Маланюк – «Духовний Квазімодо» чи «поет-державник»?

Пояснення інтеративу. У даній презентації Вас буде чекати інтерактивний зміст, кожне слово якого є гіперпосиланням, якщо натиснути на нього, він перенесе на слайд який ширше розкриє вказану тему. У лівому верхньому кутку кожного слайда є малюнок, якщо на нього клікнути, то він поверне Вас до інтерактивного змісту. На деякий слайдах є «Дідусь». При натисканні на нього з’являється цікава інформація. При повторному натисканні вона зникає.

Євген Маланюк – «Духовний Квазімодо» чи «поет-державник»? Je suis un fils de cette race… E. Verhaeren (Я син цієї породи … Е. Верхаерен)

Інтерактивний зміст1. «Празька школа»2. Народження митця3. Батьки 4. Дитячі та юнацькі роки5. Служба у війську6. Період визвольних змагань 1917-23р.р.10. Народження митця9. Народження митця8. Народження митця7. Народження митцяfillcolorfill.typefill.onfillcolorfill.typefill.onfillcolorfill.typefill.onfillcolorfill.typefill.onfillcolorfill.typefill.onfillcolorfill.typefill.onfillcolorfill.typefill.onfillcolorfill.typefill.onfillcolorfill.typefill.onfillcolorfill.typefill.on

«Празька школа» - українські поети і письменники, які після завоювання України в 1920 році емігрували, переважно у Подєбради та Прагу. Галина Мазуренко. Оксана Лягутинська. Олег Ольжич. Олена Теліга. Олександр Стефанович. Леонід Мосендз. Наталя Левицька-ХолоднаЄвген Маланюк. Талановитий скульптор, Під час війни втратила слух, переїхала до США, де жила самотньо до смерті. За бойові заслуги УНР була нагороджена « Хрестом залізного стільця». Прожила в Україні 12 років і більше не повернулася. Політичний діяч, публіцист, історик українського партизанського руху. Загинув після катувань у концлагері Заксенгаузен. Поетеса, активістка референтури ОУН, розстріляна в Бабиному Яру 21 лютого 1942 р. Зажив слави одного з найталановитіших поетів «Празької школи». На Україну оригінальні поезії не дійшли. Поет, «Лицар Святого Грааля», воював за незалежність України, помер від нападу серця.«Поетка кохання», прагнула зберегти право на творчу та людську індивідуальність. Представники"Празької школи" - це передусім поети, покликані у літературу бажанням оповісти про себе і свій час. Лірика була для них формою самовираження, швидкого реагування, а проза - глибшого осмислення, багатогранного відтворення.«Імператор залізних строф», «На хресті слова розп’ятий цвяхами літер» rrrrr

Найбільш яскравим представником та лідером поетів «Празької школи» є Євген Маланюк. Протягом свого довгого і складного життя, що було виткане з «переходів і виходів» Євген Маланюк жодного разу не зраджував собі, не зрікся свого добровільного вибору, того хресного шляху, який пророкувала його розіп’ята душа. Це нам доводять його поетичні книги, культурологічні, публіцистичні, літературно-критичні статті. У Євгена Маланюка, дослідника, публіциста, українського поета у творчості існує лише один адресат і один герой — це його рідна кохана Україна. Письменник її то величає спевою Елладою, то називає її «Пріска гетьмана Петра». 20 січня 1989 року в маленькому провінційному містечку Новоархангельськ, яке десь далеко загубилося в степу, і довго було кордоном князівської Русі і половецького степу, Гетьманщини і Дикого поля, Запорожжя і Речі Посполитої, в сім’ї учителя народився майбутній поет, «Князь духу» - Євген Филимонович Маланюк. Життя поета умовно можна поділити на декілька етапів, кожен з яких неабияк вплинув на його творчість, в подальшому, ми більш детально розглянемо їх. І в кінці презентації кожен зробить для себе висновок: «Євген Меланюк – «доховний Квазімодо» чи «Поет - державник»rrrrr

Євгенова мати Гликерія Яківна була донькою військового Стоянова, чорногорця з роду поселенців на землях Нової Сербії, заснованої ще за часів цариці Катерини ІІ. Батько Євгена, Филимон Васильович був із багатодітної сім’ї (у діда Василя і баби Євдокії було 22 дітей, з яких залишився лише один син Филимон), працював учителем, а згодом повіреним у містечковому суді, захоплювався просвітницькою діяльністю, був режисером аматорських театральних вистав, співав у церковному хорі, друкувався в часописах, виступав ініціатором відкриття гімназії.rrrrr

Ранні роки 1897 – 1917 роки. Дитячі та юнацькі роки письменника минули в літературно-мистецькій атмосфері колишнього (нині Кропивницький) і Києва. Хлопець непогано малював, а вірші почав писати уже в 11-1Єлисаветграда3 років – спочатку російською, потім українською мовами. З дитинства зачитувався «Словом о полку Ігоревім», віршами Тараса Шевченка, прозою Едмондо де Амічіса та Марка Твена. Найперше кохання виникло у Жені до дівчинки Людмили (Міли). Через десятки років він пригадував «і «півдитячі» погляди між мною, «сыном крестьянина», і донькою «підупадаючого дідича» Павла Павловича Непокойчицького.rrrrr

14 червня 1914 Євген закінчив сьомий клас Єлисаветградського реального училища. Письменник завжди мріяв здобути інженерну професію, і тому він їде вступати до столичного Петербурзького політехнічноого інституту.  Доля складалась так, що 1 січня 1916р. Євген закінчив Київську військової школи, після чого послідував запасний піхотний полк. Пізніше прапорщик Маланюк служить молодшим офіцером у кулеметній роті фронтової частини. Послужний військовий список у Маланюка досить невеликий і лаконічний: бої, відзнаки, підвищення у званні. За тими назвами і датами були приховані криваві бої, поразки і перемоги, втрати бойових побратимів.rrrrr

Доба визвольних змагань 1917-1923р.р. Після трьох літ відчайдушних битв за українську державність у жовтні 1920 р. поет-патріот разом з іншими інтернованими захисниками УНР потрапляє до таборів у Стшелкові та Щипьорні, пізніше опиняється в таборі для інтернованих поблизу польського міста Коліша. Та найстрашнішим було інше: 21 листопада 1920 року 35-тисячне українське військо після 10-денних запеклих боїв віддало останній салют рідній землі і перейшло польський кордон. «Безнадійно імлистий листопадовий день над Збручем. День, коли армія — згідно з якимсь там параграфом «міжнародного» права — віддавала зброю, — згадував Євген Маланюк. — Було щось несамовито страшне в тім добровільнім роззброєнні, щось значно гірше від звичайного обеззброєння покопаних і щось дуже близьке до страшної процедури деградації вояка. Це був символ як би прилюдного позбавлення народу його мужескості. І — що найстрашніше — вояки у більшості були свідомі справжнього сенсу події: якийсь юнак плакав вголос, не стидаючись, як жінка; хтось, гарячий і лихий на все, — дзвінко ламав гнучку крицю і з прокльо­нами кидав уламки в Збруч; хтось побожно цілував святе залізо, прощаючись з ним, як з нареченою»rrrrr

Викристані джерела та література:https://dovidka.biz.ua/uryvok-z-poemy-malaniuk-analizrrrrr