Від інноваційного змісту освіти через педагогічну майстерність викладача до професійної підготовки студента.

Від інноваційного змісту освіти через педагогічну майстерність викладача до професійної підготовки студента.

 Рівень сучасної медичної науки і практики вимагає нових підходів до підготовки високопрофесійних медичних кадрів. Якість навчально-виховної діяльності вищого навчального закладу залежить від кожного викладача, від його теоретичної підготовки і педагогічної майстерності.  На сучасному етапі професійної медичної освіти збільшується об’єм і складність програм, прискорюються темпи навчання, змінюються освітні технології. Тому важливо застосовувати такі форми і методи, які б забезпечили високу пізнавальну активність студентів і дали можливість підвищити їх рівень знань та вмінь.

 Професійний рівень майбутнього спеціаліста залежить насамперед від педагогічної майстерності викладача, від того, наскільки дієвою буде співпраця викладача та студента. І тільки міцні знання та глибоке засвоєння практичних навичок повинні бути кінцевим результатом навчальної роботи, яку виконують педагогічні працівники.                    

               Професійна діяльність   багатоаспектна, вона охоплює наукові пошуки, суто викладацьку діяльність, методичну роботу, виховний та організаційний вплив на студентство, самовдосконалення. У кожному з напрямів діяльності виявляється або формальне ставлення викладача до неї, або його прагнення здійснювати роботу на якісному рівні.

 Педагогічна майстерність як характеристика фахівця не зростає сама по собі, вона ґрунтується на досконалому знанні педагогіки, її законів, закономірностей і принципів. «Без передбачення й наукового розрахунку педагогіка схожа на знахарство, а  викладач, котрий не хоче або не вміє розраховувати, – на неграмотну няньку», – вказував В. О. Сухомлинський.

  Викладач є публічною людиною, все, що він робить, є відкритим для спостереження студентів і їх оцінки. В очах студентів викладач  виступає як науковець, він є представником певної галузі наукових знань, посередником між наукою та студентами. Він не лише знайомить молодь з науковими ідеями, перспективами розвитку науки, її практичного застосування в суспільній та господарській діяльності, але й сприяє становленню студентів як  фахівців. Слід ураховувати думку В. І. Вернадського про те, що «для наукового розвитку необхідне визнання повної свободи особистості, особистості духу, бо тільки за цієї умови може один науковий світогляд змінюватися іншим, створеним вільною, незалежною роботою особистості». Забезпечення вільного, творчого розвитку особистості студента є одним із важливих завдань педагога у вищій школі.               

Теоретичні засади формування педагогічної майстерності викладача вищої школи розроблені в працях Я.А.Коменського, І.Дістервега, К..Д.Ушинського, А.С. Макаренка, О. А. Захаренка, А. І. Архангельського.

 Викладачі вищої школи, намагаючись досягти підвищення ефективності навчального процесу, великі надії покладають на зміни, що відбуваються у галузі вищої освіти. У той же час вони розуміють, що наслідки будь яких реформ цілком визначаються якістю їх роботи, рівнем професіоналізму, організацією навчального процесу і передовсім навчальних занять.  

 Нестриманий потік інформації, технізація багатьох галузей діяльності людини, новини науки міжнародного масштабу зобов’язують нас до щоденно клопіткої праці над вдосконаленням педагогічної майстерності; бо саме від цього залежить фахова якість кожного випускника.

У своїй педагогічній діяльності з метою формування пізнавальних інтересів студентів   необхідно  використовувати інтерактивні методи навчання, які допомагають підготувати конкурентоспроможного медичного фахівця. Інтерактивні методи навчання спонукають студентів до активної розумової і практичної діяльності в процесі оволодіння навчальним матеріалом. Перевагу цих методів для клінічних дисциплін убачаю в тому, що навчальний процес організовується  на основі взаємодії, діалогу, в ході якого студенти навчаються критично мислити, вирішувати складні проблеми на основі аналізу обставин і відповідної інформації, враховувати альтернативні думки, приймати продумані рішення, брати участь у дискусіях, спілкуватись з іншими людьми. Застосування інтерактивних методів навчання передбачає моделювання життєвих ситуацій, що є дуже важливим при викладанні клінічних дисциплін.  

 Досягти успіху неможливо без росту методичної майстерності викладачів, без активізації форм і методів навчання. Це зумовлює посилення вимог до сучасного викладача, до рівня його професіональної компетентності, загальної культури, педагогічної майстерності та постійного самовдосконалення.  Одним із найперспективніших напрямків розвитку професійних здібностей, необхідних сучасному фахівцю, є проблемне навчання. Практичні заняття на клінічних дисциплінах дають широкі можливості для реалізації проблемного навчання, бо саме воно диктує певні умови організації і проведення практичних занять різного типу. Вважаю, що сучасний викладач має вільно володіти інноваційними технологіями, тому що від педагогічної майстерності викладача  залежить якість підготовки фахівців.       Відповідно до цієї проблеми розроблені кейси ,   методи кооперативних груп, тренінги, ділові ігри, різнорівневі завдання, методичні сценарії, критерії оцінювання студентів як індивідуальні, так і групові і вони активно та  майстерно використовуються на заняттях  з акушерства,  терапії, педіатрії  та  хірургії.              Так, при застосуванні кейс-методу під час викладання акушерства і гінекології важливо те, що цей метод допомагає наблизити навчання в аудиторії до робочих місцях. Це сприяє тому, що студенти розвивають у собі ширші можливості для аналізу, оцінюють наслідки різних рішень, розробляють програми дій, що, в свою чергу, мотивує їх до правильної поведінки у разі, коли настане час діяти в реальній ситуації.

  Вдале застосування викладачами  інтерактивних методів  дозволяє зацікавити студентів процесом навчання, формує сталий інтерес до навчальної дисципліни, сприяє активному засвоєнню знань та навичок, зменшує кількість «пасивних» студентів, стимулює індивідуальну  їх активність. У викладача є можливість сформувати професійний інтерес до окремого захворювання і до медицини взагалі, розвивати клінічне мислення. 
   У роботах  С.І. Архангельського висловлюється думка про те, що “головне завдання викладача - це вміння майстерно викладати свій предмет, доступно, глибоко викладати навчальну інформацію, збуджувати в  студентів працьовитість і завзятість, прагнення самостійно знаходити рішення завдань, розвивати широту їхніх поглядів і гнучкість мислення”  . Аналізуючи далі феномен педагогічної майстерності, дослідник відзначає, що вона індивідуально, самобутньо, приходить із досвідом, роздумом, знаннями і розумінням системи на основі методичних і дидактичних вимог. Сама майстерність викладача, на його думку, залежить від ряду умов: висока кваліфікація; покликання до педагогічної діяльності й розвиток цього покликання; завзята праця при підготовці до занять, постійне наукове й педагогічне вдосконалення; поповнення психолого-педагогічних знань.  .

      Критеріями педагогічної майстерності є гуманність, науковість, педагогічна доцільність, оптимальний характер, результативність, демократичність, творчість (оригінальність).

Що ж це таке – педагогічна майстерність? Яка його сутність? У психолого-педагогічній літературі в даний час існують різні характеристики поняття "педагогічна майстерність", але немає єдиного визначення, яке точно і повно розкриває його зміст і сутність. Так, наприклад, М.І. Дьяченко і Л.О. Кандибович пишуть: «Педагогічна майстерність – це високий рівень професійної діяльності викладача. Зовні воно виявляється в успішному творчому рішенні найрізноманітніших педагогічних задач, в ефективному досягненні способів і цілей навчально-виховної роботи...

 Педагог – майстер своєї справи – це фахівець високої культури, глибоко знаючий свій предмет, добре знайомий з відповідними галузями науки або мистецтва, що практично розбирається в питаннях загальної   психології, який у досконалості володіє методикою навчання і виховання».   Якщо вдуматися в це визначення, то можна помітити, що: 1) у зміст поняття «педагогічна майстерність» включаються: а) загальна висока культура, ерудиція; б) великі і глибокі знання з області вивчаємої науки; в) озброєність знаннями з педагогіки, загальної, вікової і педагогічної психології, уміння використовувати їх у практиці навчання і виховання; г) володіння в досконалості методикою навчально-виховної роботи, що виявляється, на думку Н.В. Кузьміною, головним чином у тім, що педагог знає, як учити і виховувати; 2) педагогічна майстерність виховується, воно доступно кожному, хто обрав професію вчителя по покликанню.

В.О. Сластьонін визначає педагогічну майстерність як вищу форму професійної спрямованості особистості, а головним показником майстерності в будь-якій діяльності, на його думку, є володіння спеціальними узагальненими уміннями.

   Викладач-майстер здатний так організувати навчально-виховний процес, щоб, з одного боку, домогтися максимальної активізації придбаних навичок  студентів, а з іншого, – забезпечити рух зростаючого людини по шляху удосконалювання різних видів досвіду.       

Як бачимо, рівень педагогічної майстерності викладача вищої школи є важливим чинником навчально-виховного процесу, він позначається на результатах навчання студентів, на формуванні їх як особистостей. У свою чергу, розвиток педагогічної майстерності викладача тісно корелює з його ставленням до себе, вимогами до своєї діяльності, особистісними якостями. Можна вивчити свій фаховий предмет, можна мати систему психолого-педагогічних знань, але це не забезпечить відповідної майстерності. Майстром стає той, хто прагне цього, хто працює, хто осмислює власну діяльність, бо як стверджував К. Д. Ушинський, «передається думка, виведена з досвіду, але не сам досвід».

  Серед фахівців – викладачів вищої школи – доволі поширеною є думка, що якість роботи педагога переважно визначається рівнем професійних знань. Але у навчальному занятті реалізуються не лише професійні знання та вміння викладача, а й рівень його психолого-педагогічної підготовки. Відтак, опитування студентів також свідчать про те, що якість навчання у вищій школі тісно пов’язана з особистими рисами викладача, рівнем його загальної культури.

Сучасне суспільство висуває до особистості викладача особливі вимоги, пов'язані з тими змінами, що відбуваються с соціальній сфері та сфері освіти.  Професійна діяльність викладача, характеризується досить високим рівнем складності та напруженості. Викладачу приходиться здійснювати як заздалегідь заплановані навчальні та виховні заходи, так і часто приймати педагогічні рішення у стихійно виникаючих ситуаціях взаємодії зі студентами, їхніми батьками, колегами.                Адже саме від викладача , його особистісних характеристик залежить реалізація навчальних планів, якість освітніх послу.

У прагненні до ідеалу викладач повинен  бути: науковцем, педагогом, психологом, технологом, організатором, артистом.  Суспільству потрібен викладач, котрий працює у форматі творчих шукань, що грунтується на здобутках традиційної методики й включають інноваційні елементи.

 А.С.Макаренко стверджував, що учні простять своїм вчителям і строгість, і сухість, і навіть причепливість, але не простять поганого знання справи. Вирішує питання майстерність, заснована на умінні, на кваліфікації.

 Сучасні студенти цінують у викладача такі якості:

-глибину знань,

-ерудицію, -уміння доступно й цікаво виклаксти матеоіал,

-творчий підхід до викладу дисципліни

-уміння цікаво і змістовно проводити навчальні заняття ,

-повагу до студентів, щирість, доброзичливість,

-вимогливість, почуття такту,

-яскраву індивідуальність.

Серед рис ,які не повинні бути у викладача , студенти найчастіше називають такі:

-грубість

-безтактність,

-лицемірство.

 Викладачі нашого училища весь час в пошуку, удосконалюють свої знання, цікавляться новими технологіями навчання і втілюють їх в життя це й інтегровані заняття, нетрадиційне проведення занять по типу КВК, конкурсу, бліц - турніру, застосування кейс методу, практичний тренінг, тестовий контроль, проведення рольових та ділових ігор, застосування мультимедіа, створення відеофільмів тощо.  Це майстри своєї справи.