Виступ на педраді. "Створення оптимальних психолого-педагогічних умов для розвитку особистості на уроках і в позаурочний час"

Тема.  Створення оптимальних психолого-педагогічних умов для розвитку особистості на уроках і в позаурочний час.

Професія вчителя вимагає всебічних знань, безмежної душевної щедрості, мудрої любові до дітей. Тільки кожний день з радістю віддаючи себе дітям, можна залучити їх до науки, заохотити до праці – передати їм глибоку віру в людські цінності, закласти непорушні основи моральності.  Суспільство покладає на вчителя особливу відповідальність. Учителю довіряється дитина в той час, коли вона найбільш податлива до впливу. Учитель допомагає учням оволодівати знаннями, вміннями, навичками, сприяє формуванню ідеалів та життєвих установок дитини, тобто в його руках доля всього життя людини.

Платон писав, що якщо чоботар погано виконуватиме свої обов'язки, то держава від цього не дуже постраждає, - в країні громадяни  будуть тільки  трохи гірше  одягнені; але якщо вихователь дітей погано виконуватиме свої обов'язки, то в країні з'являться цілі покоління невігласів і нерозумних людей.

 У педагогіці є аксіома: інтелект загострюється інтелектом, характер виховується характером, особистість формується особистістю.

Метою  педради є підвищити психолого-педагогічну грамотність щодо розкриття прийомів, форм і методів взаємної діяльності учителя і учнів,  за яких  буде  відбуватися гармонійний розвиток особистості , що вміє розв’язувати різні завдання, які перед нею ставить спочатку школа, а потім і саме життя.

Розпочалася довгоочікувана реформа освіти. У міністерстві розробили кокцнпцію НУШ – це школа, до якої приємно ходити учням. Тут прислухаються до їхньої думки, вчать критично мислити, не боятись висловлювати власну думку та бути відповідальними громадянами. Водночас батькам теж подобається відвідувати цю школу, адже тут панують співпраця та взаєморозуміння.

Навчальний процес, здебільшого,  побудований на мовленнєвій діяльності вчителя і учнів. Від розвитку зв’язного мовлення і словникового запасу залежить культура особистості вчителя. Пізнавальну інформацію учень може дізнатися з підручника, але емоційний виклад інформації у процесі спілкування  може забезпечити лише вчитель. Проведені дослідження свідчать, що вчитель на уроці говорить значно більше за своїх учнів( близько 80 % говорить вчитель, а 20% - учні). Вчені довели, що з монологічного викладу матеріалу учні засвоюють приблизно 10 % інформації .  Тому на уроці необхідно створювати ситуацію активного мовлення. 

Кожні  45 хвилин  на уроці   вчителі повинні  пробуджувати  в дитини інтерес  до навчання, бажання самостійного  висувати  гіпотези : перевіряти їх, порівнювати результати, доходити висновків, тобто  вчити мислити.

• Діти тим талановитіші та розумніші, чим більше можливостей бути талановитими й розумними ми їм надамо

Ключові ідеї у створенні оптимальних психолого-педагогічних умов для розвитку особистості на уроках і в позаурочний час втіленні в педагогічці співробітництва.

Педагогіка співпраці – напрям педагогічної діяльності,  спрямуваний на демократизацію взаємовідносин викладача та учня, що відображається в нових підходах до навчання: створенні сприятливої атмосфери співробітництва, зниженні монологічного викладу матеріалу та дублювання інформації, яка може бути отримана з доступних джерел і переходу до діалогового спілкування з учнями в ході навчального процесу.

Ідея навчання без примусу передбачає виключення всіх засобів примусу з арсеналу педагогічних засобів, зокрема, оцінки. Успіх навчання залежить від повторення. Багаторазові повторення приводять до того, що хоче учень чи не хоче, він усе одно буде знати і вміти все, що необхідно. Йому можна ставити оцінки, а можна і не ставити. Ш. А. Амонашвілі взагалі не ставить маленьким дітям оцінок. 

Ідея зміни стосунків з учнями заснована на увазі вчителя до учнів, залучення дітей до навчання, викликаючи у них радісне почуття успіху, руху вперед, розвитку, наголошується, що інакше дітей не вивчити.

Ідея вільного вибору полягає у наданні дитині свободи вибору у процесі навчання, тобто учень може обирати завдання, здачу, тему твору, сам брати участь у складанні завдань для однокласників; це необхідно, щоб учні почувати себе партнерами педагога в навчанні.

Ідея співпраці з батьками передбачає відкрите, довірливе ставлення дітей до дорослих у школі й у родині. Педагогам не можна сварити дітей з батьками. Учитель не повинен скаржитися батькам на дітей у щоденниках, розпалювати змагання між батьками, вивішувати відомості успішності. Необхідно показати батькам, що їхні діти навчаються добре, учити їх любити своїх дітей.

Ідея особистісного підходу до дитини замість індивідуального. Наголошується, що педагогіка співробітництва пропонує такі прийоми, за яких кожен учень почуває себе особистістю, відчуває увагу вчителя особисто до себе. Це виявляється перш за все у тому, що "кожен учень на кожному уроці одержує оцінку своєї праці, вибирає завдання на свій смак, позашкільна творчість кожної дитини одержує визнання й оцінку, і, нарешті, кожного на ділі, а не на словах і не в закликах поважають, ніхто не ображає дитину підозрою в нездатності".

Організація процесу: максимальна самостійність учня, втручання педагога лише тоді, коли учень потребує допомоги. Використання найновіших засобів, що можуть сприяти прискоренню процесу.

Спробуймо уявити внутрішній стан наших учнів, які ростуть у неповних сім’ях, де найчастіше мама прикладає всі зусилля для забезпечення матеріального добробуту. Чи коли батьки за кордоном, а діти залишені на бабусь, тіток, старших сестер, що також є не поодинокими випадками. А наші учні з неблагополучних сімей, або із сімей, батьки яких зайняті бізнесом. Саме такі діти спричиняють проблеми у класному колективі, під час уроків, а навіть і поза школою. Виникає припущення про те, що їхні емоційні резервуари не заповнені і це приводить до психологічних проблем, поведінкової неадекватності, труднощів з подолання агресивності, асоціальної поведінки, неповноцінного морального розвитку. 

За даними статистики середньостатистична мама розмовляє із своєю дитиною 15 хвилин, а батько 4 хвилини на день. Вчитель, маючи навіть один урок на тиждень в класі є у безпосередньому контакті з кожним з учнів класу 45 хвилин на тиждень. А якщо уроків більше ? А якщо врахувати, що кожного дня учень має 5-6 уроків. Напрошується висновок про те, що ситуацію з наповненням емоційного резервуару дітей без особливих зусиль могли б взяти на себе вчителі. Адже дитині потрібно відчувати любов не тільки з боку батьків, але й від інших дорослих, які відіграють важливу роль у їхньому житті.

У скандинавських країнах педагогіку співробітництва називають педагогікою діалогу.

Краще слухати і вести справжній діалог допоможуть такі поради.

• Коли підліток говорить, дивіться йому у вічі. Це допоможе вам не відволікатись і покаже співрозмовникові, що ваша увага зосереджена повністю на ньому.
• Коли ви слухаєте учня, то відкладіть всі справи.
• Прислухайтеся до почуттів.
• Стежте за мовою тіла. Стиснуті кулаки, тремтячі руки, сльози, насуплені брови, неспокійний погляд – усе це може стати для вас ключем до розуміння того, що саме відчуває підліток. Іноді тіло каже одне, а слова інше. Поставте підліткові запитання, аби переконатися, що вам справді вдалося збагнути його почуття.
• Не перебивайте. Дослідження показують, що в середньому ми слухаємо співрозмовника сімнадцять секунд перед тим, як перебити його і висловити свою думку. У такий спосіб можна припинити розмову до того, як вона розпочнеться. На цій стадії розмови ваша мета – не захищати себе чи виправляти підлітка; вам потрібно зрозуміти його думки, почуття та бажання.
• Повторюйте та перепитуйте. Коли вам починає здаватися, наче ви розумієте, про що йдеться, переконайтесь, повторивши слова підлітка (як ви їх розумієте) і перепитайте. «То ти кажеш, що…», це допомагає уникнути непорозумінь і зрозуміти те, що говорить підліток.
• Виявляйте розуміння.
• Просіть дозволити вам висловити своє бачення ситуації. Якщо ви висловили розуміння думок, почуттів та бажань підлітка, то цілком ймовірно, що й він захоче вислухати вас, хоч може й не погоджуватись з вами. Запитуючи дозволу, ви у такий спосіб визнаєте її особистістю, яка має право на вибір: слухати вас чи не слухати. За допомогою такого діалогу ви створюєте атмосферу діалогу, сповненого взаємної прихильності.

Важливо під час розмови розпочинати речення з «я», тобто говорити від першої особи. «Я думаю… я відчуваю… я хочу…» Це сприяє саморозкриттю; таким чином ви повідомляєте підліткові, що відбувається у вас всередині. Фрази «Ти помиляєшся… ти не розумієш…» - це тільки звинувачення, наслідком яких є суперечка, відступ і депресія. Фрази та «ти» перекривають хід діалогу; фрази на «я» відкривають шлях для подальшого обговорення.

Правила встановлення духовних стосунків між учителем і учнем.

1. Спілкуйся якомога більше з дітьми, особливо в позаурочний час.
2. Пам’ятай знання стосунків у колективі( лідери, учні з підвищеним авторитетом та ін..) обов’язково допоможе на уроках, особливо в екстремальних ситуаціях.
3.  Пізнай у дітях себе колишнього – й учись у дітей! Умій передбачити й оцінити якусь ситуацію, річ або точку зору учня очима самого учня.
4. Особливо запам’ятай: духовний контакт – це така сфера, яка легко руйнується, отож постійно підживлюй її. Дрібниць в стосунках немає.
5. Дорожи довірою дітей. Це обов’язків елемент у діяльності будь-якої соціальної групи, яке досягається компетентністю, сумлінністю і чесністю.
6. Використовуй примус лише тоді, коли всі інші засоби виявляються марними.
7. Улюблений вчитель той, хто посміхається, наділений почуттям гумору.
8. Пояснюючи – переконуй, дивись на учнів, не кричи – в них ще 5 уроків.
9. Викликаючи почуття страху, ти принижуєш і себе, і дитину, притуплюєш її інтелект.
10. Зрозумій, що учень мовчить не від незнання предмету, а від страху перед аудиторією( пригадай-но свій перший урок).
11. Ти і твій предмет – не центр Землі, є ще інші… ( пам’ятай коли даєш дітям домашнє завдання)
12.  Не стрижи всіх під один гребінь—кожен учень унікальний.
13. Реалізація тези Легко вчити цей предмет залежить тільки від тебе.
14. Змирися з думкою, що багатство вчителя в основному духовного, а не матеріального рівня.

У кожного з нас бувають кепські дні, коли здається, що все і всі проти нас. У такі періоди дітям  ставлять  собі запитання: «А яким мене бачать мої однокласники?», «Що мені вдається добре?», «Чим я вирізняюся серед інших?». Тому для покращення самооцінки, покращення настрою  дитини чи взагалі всіх учнів, створення позитивної атмосфери в колективі можна використати вправу «Я думаю про тебе так!»

Запропонуйте учням сісти в коло. Роздайте кожному аркуш А4 — нехай учні підпишуть його своїм ім’ям та прізвищем. Після цього діти передають аркуш один одному (за годинниковою стрілкою чи проти) так, щоб аркуш опинився у сусіда справа чи зліва.

Завдання — написати щось позитивне про того однокласника, чиє ім’я вказано на аркуші. Після цього діти передають аркуш далі та отримують інший — з новим іменем однокласника.

Гра продовжується доти, доки до кожного не повернеться його аркуш. Для зручності можна об’єднати клас у два кола: тоді учні швидше закінчать писати та отримають зворотний зв’язок від однолітків.

Отже: навчання і спілкування  тісно  пов'язані між собою,  і якщо необхідність спілкування збігається з бажанням і вмінням підтримувати добрі стосунки, то в колективі поступово складається сприятливий психолого-педагогічний  клімат, а також благодатні умови для по­дальшого розвитку і вдосконалення особистості.