Видатні односельці в історії розбудови моєї Батьківщини

Про матеріал

Дослідницька робота учнів 11 класу на основі вивчення особистостей історії рідного краю.

Актуальність даної роботи полягає в тому, що фашизм існує і в наш час, неофашизм не має право на існування у ХХІ столітті. Ми повинні пам'ятати подвиг наших односельців, здобувши свободу всьому людству, і донести правду до сучасників. Щоб їх патріотизм був не тільки закарбований у нашій пам'яті, а й сприяв вихованню любові до нашої Батьківщини сьогодні. Батьківщина-це наш народ, а хто не поважає свій народ не може поважати людство.

Перегляд файлу

Відділ культури і туризму Володарської райдержадміністрації

Музей історії села Темрюк Нікольського району Донецької області

Видатні односельці в історії розбудови моєї Батьківщини

Тетяна Моїсеївна Клименко вихователь та наставник патріотів, борець за мир

Роботу виконала:

Сумятіна Ольга Олександрівна

учениця 11 класу

Темрюцької ЗОШ

Темрюк -2016

ЗМІСТ

ВCТУП……………………………………………………………......……..4

POЗДІЛ І

ФАШИСТСЬКА ФАБРИКАСМЕРТІ ТАБІР РАВЕНСБРЮК

1.1 Заснування табору Равенсбрюк…………………………........…...6

1.2 Злочини проти людства.....................................................................7

1.3 Звільнення табору смерті..................................................................8

POЗДІЛ ІІ

ЖИТТЄВИЙ ШЛЯХ Т.М. КЛИМЕНКО

2.1 Мрія...................................................................................................9

2.2 Робота у вигнанні............................................................................9

2.3 Арешт...............................................................................................9

2.4 Утихомирення................................................................................10

2.5 В застінках Равенсбрюка ..............................................................10

2.6 Боротьба і воля до перемоги .........................................................11

2.7 Щаслива зустріч у неволі .............................................................12

POЗДІЛ ІІІ

ПОВЕРНЕННЯ НА БАТЬКІВЩИНУ

3.1 Життя віддане дітям.......................................................................13

3.2 Антифашистська діяльність ..........................................................13

ВИСНОВКИ .......................................................................................14

СПИСОК ВИКОРАСТАННИХ ДЖЕРЕЛ....................................16

ДОДАТКИ...........................................................................................17

ВСТУП

Они – наши матери и сестры.

Вы не могли бы сегодня ни свободно учиться,

Ни играть, а быть может, даже родиться

если бы во времена фашистского террора

эти женщины не защищали своим хрупким телом,

как щитом, вас и ваше будущее

Анна Зегерс

Ось вже 71-ту річницю Перемоги над найлютішим ворогом людства - фашизмом відзначив наш народ і все прогресивне людство. І після стількох років як би заново відкривається подвиг нашого народу не тільки перед молоддю, а й перед самими учасниками війни.

Сьогодні ці прості люди, які помітно накульгують, ходять за допомогою милиць, носять порожній рукав, раптом виросли в наших очах і стали ближче.

Але не тільки подвиг народу відкривається перед нами, а й як би заново встали перед очима ті злодіяння фашизму, які зазнали тисячі людей в катівнях концтаборів. А їх було 1118 днів і ночей.

За роки ІІ Світової війни 2,5 млн. молодих українців хлопців і дівчат були вивезені до фашистської Німеччини в рабство. Там, на території Німеччини, фашисти відкрили торг людьми, як тваринами. Багато з них потрапили в концтабори - фабрики смерті.

Актуальність даної роботи полягає в тому, що фашизм існує і в наш час, неофашизм не має право на існування у ХХІ столітті. Ми повинні пам’ятати подвиг наших односельців, здобувши свободу всьому людству, і донести правду до сучасників. Щоб їх патріотизм був не тільки закарбований у нашій пам’яті, а й сприяв вихованню любові до нашої Батьківщини сьогодні. Батьківщина-це наш народ, а хто не поважає свій народ не може поважати людство

Предмет дослідження : страшні злочини фашизму, та боротьба проти нього.

Об’єкт дослідження :життя і життєвий подвиг односельчанки Тетяни Моїсеївни Клименко.

Мета дослідження. На основі дослідницького матеріалу найяскравіше довести злочини фашизму і показати життєвий подвиг жінки-борця проти людськоненавистної ідеології.

Основні завдання дослідження:

- ознайомитись з життєвим шляхом Т.М. Клименко та історією Равенсбрюка;

- розширити свої знання про злочини фашизму;

- розкрити приклад жаги до життя і перемоги;

- показати героїчний шлях боротьби проти фашизму на прикладі молодої дівчини-в’язня цієї фабрики-смерті;

- донести до своїх сучасників інформацію про злочини фашизму, на основі спогадів уродженки мого села Тетяни Клименко.

Наукова новизна дослідження.

Новизна роботи полягає в тому, що боротьба з неофашизмом продовжується і сьогодні. Детальніше вивчаючи життєвий подвиг Т.М. Клименко я хочу донести правду про «новий німецький порядок» до своїх сучасників, і таким чином віддаю свій голос за МИР!

Практичне значення .

Ця робота може бути використана для поглиблення знань з історії ІІ Світової війни на основі краєзнавчого матеріалу с.Темрюк Нікольського району, а також для виховної роботи в школі за проблемою «Особистість в історії нашого краю».

ФАШИСТСЬКА ФАБРИКАСМЕРТІ-ТАБІР РАВЕНСБРЮК

Заснування табору

Табір відкрився в травні 1939 року в прусському селі Равенсбрюк. Табір складався з головного і допоміжного таборів. У головному таборі містили тільки жінок, він був розрахований на 6000 місць. У квітні 1941 року був організований невеликий чоловічий табір з 350 ув'язненими.

Концтабір був оточений ровом і бетонною стіною, обплутаний колючим дротом, по якій пропускався електричний струм. У 1945 році його площа склала приблизно 170 га.

В червні 1942 року в безпосередній близькості від головного табору , був побудований концтабір для молоді «Уккермарк» (офіційна назва - «табір охорони прав молоді Уккермарк»), в який прибули близько 400 жінок.

В червні 1940 року в Равенсбрюк було засновано підприємство СС Gesellschaft für Textil- und Lederverwertung mbH ( «Товариство для текстильного і шкіряного виробництва »). На території концтабору був побудований «промисловий двір» з виробничими цехами для традиційних жіночих робіт. У червні 1942 року німецький електротехнічний концерн Siemens & Halske AG побудував 20 промислових бараків, для примусової праці ув'язнених. У березні 1943 року почалося посилене використання ув'язнених у військовій промисловості. Для цього відкриваються зовнішні табори, наприклад, Карлсхаген, Нойбранденбург і Фельтен. Всього у концтабори Равенсбрюк було більше 70 відділень, в яких використовувалася примусова праця жінок. Підтабора розташовувалися на території від Балтійського моря до Баварії. У травні 1944 року 2500 жінок перевели на збройові заводи «Хейнкель» в Росток-Шварценфрост і «Сіменс» в Зводау.

Всього протягом 1944 року з концтабору Равенсбрюк в різні місця, які мають військове виробництво, перевели 70 000 ув'язнених.

Злочини проти людства

Головними причинами смерті були недоїдання, виснажлива праця, дуже погані санітарно-гігієнічні умови, викликані розміщенням в'язнів в кількості, багаторазово перевищують допустимих, і систематичні грубі знущання над в'язнями з боку штату табору. Два рази в місяць проводився відбір ув'язнених, які підлягають знищенню. Кожен день в таборі вбивали до 50 чоловік. С серпня 1942 і початок 1943 року було проведено масовий розстріл польської аристократії. Було розстріляно 700 чоловік.

В рамках так званої «акції 14f13» в Равенсбрюк мало місце масове знищення в'язнів. У 1943-1944 роках багато в'язнів загинуло від ін'єкції фенолініна. Восени 1943 року для концтабору був побудований крематорій. Попіл скидався в озеро Шведтзее. З прибуттям «експертів» по знищенню почалася масова організована ліквідація всіх, хто вважався нездатним до евакуації. Таких жінок вибирали на спеціальних парадах, їм видавалися рожеві ідентифікаційні картки з буквами «V. V.». Раніше картки цього кольору видавалися звільненим від важких робіт, з часом вони стали справжніми паспортами смерті, отримавши які, жінки переводилися в так званий «табір охорони прав молоді Уккермарк», в якому містилися приречені на смертну кару. Таким чином за кілька місяців до звільнення, жіночий концтабір Равенсбрюк став табором смерті. Спочатку жінок страчували пострілом в потилицю. Після розстрілу кількох сотень ув'язнених, комендант вирішив, що цей спосіб занадто повільний. У грудні 1944 року на території молодіжного табору Уккермарк були побудовані газові камери.

Зі 132 тисяч в’язнів було знищено 93тисячи. В одному з врятованих від знищення списку, складеному адміністрацією табору, перераховані 25 028 імен жінок, відправлених в Равенсбрюк. З них 24,9% польки, 19,9% німкені, 15,1% єврейки, 15% росіяни, 7,3% француженки, 5,4% цигани і 12,4% представниці інших національностей, розподілені за такими категоріями: 83 , 54% політичні, 12,35% антигромадської поведінки, 2,02% злочинці, 1,11% свідки Єгови, 0,78% «ганьба раси» і 0,2% інші.

З 1 серпня 1942 року в таборі почали проводити медичні експерименти над ув'язненими. Дослідам піддалися принаймні 86 в'язнів, 74 з яких були польками. Фашисти заморожували живих жінок, підсаджували бактерії і ампутували здорові кінцівки. Всі ці досліди вони використовували в своїх наукових роботах.

Звільнення табору смерті

27 квітня 1945 почалася евакуація табору. За винятком 3500 залишилися на місці слабких і дітей, «маршем смерті» в західному напрямку погнали більше 20 000 чоловік. 28 квітня марш досяг комуни Ретц, де знаходився зовнішній табір концтабору Равенсбрюк. Охоронці СС замкнули ворота табору і бараків і до вечора повністю кинули табір. На наступний день Мальхов був звільнений Червоною Армією. Кінцевим пунктом «маршу смерті» вважається Рабен Штейнфельд.

30 квітня 1945 року сполуками Червоної Армії було звільнено близько 3000 хворих жінок, а також обслуговуючий медичний персонал з числа ув'язнених в концтаборі Равенсбрюк. До 3 травня 1945 року сполуками 2-го Білоруського фронту були звільнені в'язні зовнішніх таборів Равенсбрюка.

ЖИТТЄВИЙ ШЛЯХ Т.М. КЛИМЕНКО

Мрія

Мрія-це те, що веде кожної людини по його життєвому шляху. Тетяна Моїсеївна з малку мріяла опанувати саму мирну професію на землі - професію вчителя. Широко відкритими оченятами вона дивилась на свою вчительку, ловила кожне її слово. Думала після школи вступити до педучилища. Уявляла собі, свій перший в житті урок. І ніщо тому не мало завадити, але почалась війна.....Тетяну забрали 2 червня 1942 року разом з молоддю на примусові роботи в Німеччину. Їй було сімнадцять років. Німці привезли її і ще кілька дівчат до німецького міста і виставили на продаж. «Нас осматривали, как животных. Покупали самых крепких» - згадує Тетяна Моїсеївна. Її і ще шістьох дівчат придбав поміщик. Надія стати вчителем згасала.

Робота у вигнанні

Каторжна праця починалась ще на світанку при будь-яких умовах.«Помню, шел дождь, а мы все полим, грунт там песчаный, грязи не было, но все ровно - представьте себе, что такое прополка во время проливного дождя».

Нескінченну працю обтяжували нелюдські умови, всі сто чоловік різних національностей спали на горище. Залізні койки були вкриті матрацами з тирси. Замість їжі-помиї з бруквою та кислі сухарі, і так продовжувалось зо дня в день. Було дуже важко, Тетяна Моїсеївна хотіла одного разу збігти, але зрозуміла що не потрібно отруювати душу нездійсненними мріями. Вся територія була обтягнута металевою сіткою, та й бігти не було куди, було жорстоке стеження за утікачами. «Была я агрессивная, решительная, а тут упала духом: тупик»…

Арешт

Тетяна захворіла і їй лікар призначив пігулки, проте вона відмовилась приймати їх і їжу. Вона вирішила для себе, що краще вмерти, ніж працювати на нелюдів . Звинувачення, що ніби вона протестує проти великої держави, одразу полились в її адресу. Через тиждень з’явилось гестапо, її арештували і відправили до в’язниці, в місто Гревиснюль. Не дивлячись на жорстокі допити вона продовжувала голодувати. У в’язниці жінка також тяжко працювала, частіш за все завантажувала, перебирала, переносила, обробляла овочі.

Утихомирення

22 серпня 1942 року біля оглядового віконця камери Т.М. Клименко виявились хлопці, які запитали про її стан самопочуття, а потім стали радити припинити голод, бо у німців це безглуздо, потрібно старатися залишиться живою, а потім розповісти людям, що вона тут пережила. Після цих слів вона замислилась, знов з’явилась жага до життя, і вона вирішила вижити не дивлячись ні на що. Слова парубків допомогли Тетяні повірити в себе і стати на шлях дієвої боротьби.

В застінках Равенсбрюка

Тетяну Мойсеївну Клименко заарештували 20 серпня 1942 року, а 4 вересня відправили в концтабір Равенсбрюк. « Десятиметрова кам'яна стіна над якою в'ється колючий дріт під напругою в кілька рядів. Підстава стіни теж закладено дротом під напругою у вигляді трьох спіралей. Саме на ній багато в'язня закінчили своє життя. Сторожові вежі на кожному розі. Щодня: голод, каторжна робота, щогодини «тренування». Щохвилини «засвоєння» принципів фашистського порядку ,щомиті: «Шнель!», «Шнель!», «Шнель!». Ось, що таке концтабір «Равенсбрюк» ». (зі спогадів Тетяни Моїсеївна). Завели до бані, підстригли, зробили санобробку, поставили клеймо на руці №13567 і червоний венкель(червоний трикутник, що означає політична). Далі-баланда, каторжна праця і-повне безправ'я. Саме страшне було в таборі-не можна захворіти. Цього боялись усі, тому що знали, що їх можуть відправити на медичні досліди, як піддослідних кроликів. Надії на життя вже не залишалось ніякої.

Згадує Тетяна Моїсеївна: «Багато довелося пережити мені. Не раз довелося відчути жахливий подих смерті. Побачити звірячі розправи і знущання фашистських катів над жінками - в'язнями Равенсбрюка. Чи не забуваються страшні дні равенсбрюкского пекла. Фашисти забрали у нас, дівчат, все: одяг, волосся, прізвище, ім'я, але не могли вони забрати від нас наші думки, наші почуття, волю і прагнення до життя, любов до Батьківщини. »

Розумом і часом горе пом'якшується, але забути страждання неможливо. Ні якими роками не зарубцюється рани мільйонів людських сердець, які не зітруть справедливого почуття відплати, в них живущого.

Живими залишилися тому, вважає Тетяна Моїсеївна, що були молоді, сподівалися на щастя, всі свої надії і мрії пронесли через жахи фашистського полону, любили Батьківщину, як свою матір, міцно вірили в свій народ, в його могутню силу, в його перемогу над найлютішим ворогом людства - фашизмом. А найголовніше було - наша дружба: один за всіх і всі за одного. Це гасло червоною ниткою пройшов не тільки через всі роки перебування в'язнів у концтаборі Равенсбрюк, але і через все життя.

Боротьба і воля до перемоги

Навіть знаходячись у «Всеєвропейському жіночому лобному місці», патріотка залишилась непохитною. Вона підбадьорювала подруг, напівголоса співала рідні пісні, що кликали до боротьби.

Не раз її кидали до штрафблоку . І раптом вона дізналась, що її мають відправити до лікарні, щоб проводити досліди. Здавалось, що ніхто вже не допоможе, але табір жив однією сплаченою родиною. Інтернаціональна дружба-ось що допомогло багатьом вистояти в той найжорстокіший час. Прийшла допомога і Тетяні.

Щаслива зустріч у неволі

Допомогла Тетяні Мойсеївні чешка Юнашева Славка з Праги. Вона за допомогою своїх людей відправила її «на транспорт» в місто Барт - периферія Ровенсбрюка. Так вона була врятована від видимої смерті, яку вона могла отримати від ножа лікаря ревіру (медпункт). Тут Тетяна познайомилася з Галиною з Харкова. «Галка, - така рідна, - улюблена подруга, вірний і надійний друг ». За кілька днів до приходу радянських військ, фашисти вирішили евакуювати в'язнів. Таня до цього часу зовсім знесилила, не могла пересуватися. Але Галина в ці страшні дні не покидала її. Розуміла: якщо Таня впаде, її пристрелять. Галина підтримувала подругу під лікоть, переконувала в необхідності терпіння, вселяла віру в те, що прийде кінець ненависному рабству. Але у Тетяни не було сил. Вона часом втрачала свідомість і Галина сама виснажена до межі, несла на собі Тетяну. Ця дружба допомогла їм вижити.

ПОВЕРНЕННЯ НА БАТЬКІВЩИНУ

Життя віддане дітям

Тетяна Моїсеївна Клименко пробула в таборі 2 роки і 8 місяців. Повернулася в рідне село, після звільнення з табору закінчила педучилище, , і стала вчителькою початкових класів. І був у неї перший в житті урок. Потім ще було багато уроків і дуже любили її діти, і вона любила своїх вихованців. Потім ветераном праці стала. І на заслужений відпочинок пішла, а без дітей жити не могла. Користувалась великим авторитетом серед учнів, їх батьків, і всього педагогічного колективу та своїх односельців. Бо було зразковою дружиною, разом з чоловіком виховала трьох синів Олександра, Анатолія і Дмитра. Олександр пішов по стопах матері, і став педагогом.

Антифашистська діяльність

Клименко Тетяна Мойсеївна вела активну роботу з військово-патріотичного виховання дітей, активно листувалась з учнями клубу Інтернаціональної дружби імені Ріхарда Зорге ,і стала його поважним членом. Завжди була у вирі політичних подій села. Підтримувала тісний зв'язок з трудовими колективами односельчан, музеєм, культурними установами.

Плідним і насиченим, незважаючи на вік, була робота Тетяни Мойсеївна в період святкування 55-ї річниці визволення нашої Батьківщини від фашистських загарбників. Вона брала участь в організації та проведенні зустрічей ветеранів Великої Вітчизняної війни, виступала на мітингу присвяченому Дню Перемоги, брала участь в роботі місцевого історико - краєзнавчого музею, в період проведення екскурсій по темі «Окупація нашого села», «Окупаційний режим».

Тетяна Моїсеївна підтримувала тісні зв’язки з в’язнями Равенсбрюка з міста Жданова(Маріуполь), з Ростова, Ворошиловградської області, а також зі своєю рятівницею із Чехословаччини, разом вони згадують свою молодість,жахи фашистської неволі, а потім зустрічаються з молоддю. І не хочеться вірити в те, що ще є в Німеччині та в США люди, які намагаються довести, що фашистських таборів смерті не існувало.

Висновки

Тетяна Моїсеївна прожила дуже важке і довге, але гідне життя. Всією своєю суттю вона довела, що людина приходить в цей світ і живе заради честі і добра. Її життя є зразком боротьби за мир, справедливість і любові до Батьківщини . Дуже часто вона зустрічалася з молоддю, засуджувала фашизм, хлопці і дівчата слухали сповідь свідка, який пройшов через фашистське пекло, з широко розплющеними очами

Уроки мужності не пройшли даремно, усі її вихованці закарбували назавжди у своїй пам'яті ці спогади. Вона виховала гідне покоління, яке зараз стоїть за незалежність нашої держави на передовій. Зараз у нашій країні продовжується війна. Можна з упевненістю казати, що вони не зможуть забути почуте, не зможуть дозволити повторити цей жах, будуть боротися та діятимуть та ще й своїм дітям заповідатимуть, аби завжди був МИР. Села і міста сьогодні стають на коліна проводжаючи наших захисників в останній путь. Естафета поколінь не приривається . Україна пишається своїми синами і доньками, які так мужньо стоять напротязі багатьох років за свою незалежність. за свободу свого народу. Вони українці і в цьому їх сила!

Буваючи на одній із зустрічей, Тетяна Клименко подарувала, вчителю з історії Тінітіловій Тамарі Олександрівні, збірничок віршів на тонкому папіросному папері. Авторами були молоді дівчата з табору. Не дивлячись на нелюдські умови продовжували боротися своєю поезією, вона пройшла через їх серце, душу, через кожен людський нерв. Вона і сьогодні заставляє людину здригатися від злодіянь фашизму. Ця поезія вистраждана, сильна, правдива і нікого не може залишити байдужим. Вона є свідком і обвинувачем нацистської ідеології. (див.додаток)

Один у полі не воїн, кожному потрібна підтримка, віра в краще та мир. ЄДНІСТЬ- це наша сила, наше майбутнє! Тож бережімо Україну і славімо її!!!

СПИСОК ВИКОРАСТАННИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

Запрошення на зустріч, учасників в’язнів табору Равенсбрюк

Посвідчення Т.М. Клименко, як почесного члена Інтернаціонального клубу ім.Зорге

Запрошення на зустріч

Запрошення

Громадська характеристика

Листування з членами КІДу

Поезія в’язнів Равенсбрюка

Голоса Равенсбрюка

Поэма

Клок волос, побелевших от муки,

Вой собак, оглашающий тьму

Как здесь можно уснуть в Равенсбрюке?

Как здесь можно уснуть, не пойму?!

Кто-то стонет во тьме, кто-то плачет,

Словно двинулось время назад,

И опять этим пеплом горячим

Засыпает нам ветер глаза.

В забытьи ли, в бреду ли глубоком

Мы кругами спускаемся в ад,

И находится снова под током

Вся система колючих оград.

Снова горсткою праха и пыли

Многим стать суждено до утра.

Снова вместо имен и фамилий

Заключенным дают номера.

Вновь устроившись где-то в сторонке,

Счетверённый молчит пулемет.

Вновь зубные мосты и коронки

Доктор Фишер по счету сдает.

Вновь над вышками сторожевыми

Два прожектора ночь сторожат.

Снова мертвые рядом с живыми

Вперемежку на нарах лежат.

Парабеллумы целятся в сердце,

Ледяными зрачками грозя,

И от этого не отвертеться,

И уйти от ответа нельзя.

Окруженные штурмовиками,

Призывавшие смерть поскорей,

О, затворницы газовых камер,

О, мадонны, из концлагерей!

Мне видны их иссохшие руки,

Их багровые руки в дыму…

Как вы можете уснуть в Равенсбрюке?

Как вы можете спать, не пойму?!

Шпорль Агнесса №2085,

Херинг Хедвига №2078,

Кюнс Ольга №2676,

Рупп Вильгельмина№2080,

Антонова Анна №35600,

Богданова Зинаида №35620.

В холодной брезентовой палатке зимой 1944 года были размещены 300 монахинь

Богородица пресвятая,

Непорочная наша дева,

Огради ты нас и помилуй

И спаси от печного чрева,

От покрытого облаками

Фюстенбергского поддувала

И от черного дымохода;

От эсэсовских автоматов,

Стригущих нас неуклонно,

От паров кислоты синильной,

И от газа спаси циклона.

Ты, знавшая все страданья,

Всепрощающая Мария,

Защити от сыпного тифа,

От кровавой дизентерии.

Огради нас от ран открытых

На руках и гниющих спинах,-

Как заступница всех скорбящих,

Как защитница всех невинных,-

От груженных камнями тачек,

От тяжелых катков дорожных,

От осмотров укрой врачебных,

От инъекций спаси подкожных.

Но поскольку господь отсюда

Не расслышит моленья звуки,

Ты останешься вместе с нами

В женском лагере Равенсбрюка,

В полосатой, как мы, одежде,

Ты останешься жить во мраке

Либо в бункере-одиночке,

Либо просто в штрафном бараке

С 1943 по 1945 в лагере родилось 863 ребёнка.

Богдан Лена-девочка Мария родилась 2.03.45-умерла5.04.45

Бернарская Янина-Девочка Элизабет родилась 10.03.45-умерла4.04.45

Некрасова Мария-девочка Татьяна родилась 10.03.45-умерла 12.03.45

Безутешно ночь проплакав,

Стихни хоть на миг.

Спи, дитя слепых бараков,

Бункеров штрафных.

За оградой лагерь замер,

Как ночной кошмар,

Спи, дитя холодных камер,

Баюшки-баю.

Сколько ждет тебя на свете

Бедствий и разлук-

Заксенхаузен, Освенцим

Или Равенсбрюк.

Спит, таясь в кромешном мраке,

Кабинет врача.

Спят служебные собаки.

И во сне рыча.

Как покойницы из ложе,

В саванах до пят

Надзирательницы тоже,

Словно люди, спят.

Спит, забывшись, лагерь бабий

Страхам вопреки,

И, огонь в печах ослабив

Спят истопники.

По тюремным коридорам,

Век отмыкав свой,

Твой отец спустился в «Дору»-

Лагерь под землёй.

Там он станет пепла грудой,

Обратится в дым,-

Ведь никто уже оттуда

Не пришел живым.

Спи с тряпицей вместо соски,

Старенький на вид,

Запеленатый в полоски

Лагерных хламин.

Будет смерть всю ночь баюкать

Колыбель твою,

Спи, сыночек Равенсбрюка,-

Баюшки-баю.

Щупак Владислава - мальчик Йозеф родился 10.03045- умер 22.04.45

Лимак Богдана - девочка Франциск родилась 11.03.45-умерла 19.04.45

Долина Мария - мальчик Виктор родился 6.10.44-умер 29.11.44

Тогда сбылось реченное через пророка Иеремию, который говорит: «Глас в Риме слышен, плач и рыдание, и вопль великий: Рахиль плачет о детях своих и не хочет утешиться, ибо их нет»

(Евангелие от Матфея)

Появляясь из помойки, из-за полога палатки,

Выползая из бараков, словно крысы из норы,

Мы и здесь играем в прятки, даже здесь играем в прятки-

Остается нам усвоить только правила игры.

Караульные на вышках за игрою смотрят нашей,

Псы, обнюхивают воздух, скалят зубы неспроста,

Можно спрятаться под нары, можно скрыться за парашей,

Здесь для этого найдутся подходящие места.

Там, где ток высоковольтный на столбах висит бетонных,

Там, где горбятся бараки, увязая средь болот,

В моргах, кафелем покрытых, в оцинкованных вагонах

Так мы спрятаться сумели, что не всякий нас найдет.

Полосатые команды в строгом строятся порядке,

Комендант, сверяя список, выкликает номера,

Мы и здесь играем в прятки-

Там, где есть живые дети, там рождается игра.

Сколько здесь осталось кукол самодельных и фабричных,

Сколько сломанных игрушек и раздавленных очков,

Сколько фантиков различных, сколько бантиков тряпичных.

Сколько крестиков нательных, сколько рваных башмачков…

Те, кто спрятаться успели, с тех, конечно взятки гладки.

Хуже тем, кому погибнуть не пришла еще пора,

В трех шагах от душегубки мы сейчас играем в прятки,

И никто ещё не знает, чем закончится игра.

Карпешевская София-мальчик Генрих родился 9.10.44-умер 7.11.44

Церцер Элеона-девочка Елена родилась 15.11.44-умерла 4.12.44

Строганова Мария-девочка Екатерина родилась 7.10.44-умерла 5.11.44

* * *

Здесь было столько поседевших кос,

Что стражники, врачи и надзиратели

Для утепления - клочьями волос

В домах зимою окна конопатили.

И падал снег, и тишь была вокруг,

И не слыхал никто ночами сонными,

Как страшно стонут волосы старух,

Раздавленные створками оконными.

Никто из них не слышал, как кричит.

Измученные бедами несметными,

Косички наших витебских девчат,

Отхваченные наспех вместе с лентами.

Ну что брожу я средь могильных плит,

Когда давно убийцы обезглавлены,

Все вышки сняты, пепел весь зарыт,

Все памятники по местам расставлены?

Над Равенсбрюком солнце и жара,

И, торопясь занять места заранее,

С купальщиками вместе ж здесь с утра

Стоит так пляжем райское сияние.

И оглашая смехом водоем,

Перекликаясь голосами тонкими,

Невинные в забвении своем,

Мальчишки воду меряют саженками.

В киосках пепси - колу пьют со льдом,

Горячие сосиски ждут любителей,

Экскурсбюро справляется с трудом

С наплывом иностранных посетителей.

Светясь подобно маленьким свечам

Цветут у входа в лагерь гладиолусы,

И лишь в оконных рамках по ночам

Ещё и нынче шевелятся волосы.

Вухман Эрика №2077

Майнель Марта№2079

Хиллебрант Магдалина№2091

Дмитриева Зина№41202

Орлова Светлана№49203

Женщины, замордованные в Заксенхаузене или Майданеке,

В нойбранденбургских застенках, или в тюрингских лесах.

Я знаю рано или поздно, но вы непременно встанете,

Вспомнив о своих волосах.

Встанете, покидая эти болота аховые,

Там, где непогребенными были вы до сих пор,

Встанете из-под развалин, глину с себя стряхивая,

Длинные, полосатые, похожие на забор.

Встанете, как на поверке, из рвов внезапно открывшихся,

Из ям, водой переполненных, из каменных погребов,

С мешками грудей опущенных, с провалами ртов ввалившихся,

С плешинами, оболваненных наголо бритых лбов.

И, обходя могилы и надолбы обелисков,

Минуя обломки бункера, что цоколем в землю врос,

Вы двинетесь по музеям, среди экспонатов отыскивая

Клок своих волос.

Старуха пойдет вдоль обочины,

Руками слепыми шаря,

Повторяя сосредоточено:

«Гебен мир майне харе».

На тропинке листва лежалая,

И кто-то бредет по просеке,

Причитая по-бабьи жалобно:

«Косы вы мои, косыньки».

И кто-то одно и то же

Отвечает на все вопросы:

«Вручите мне мои волосы,

Вручите мне мои косы».

Одинаково плачут женщины

Из Милана или из Ельни

« До ве сонно и мией капельни,

До ве сонно и мией капельни».

Только эхо осенней чащи

Повторяет многоголосо

«Вратите ми мою косу,

Вратите ми мою косу».

Так где же они, каштановые, лентами коронованные,

Рыжие- не такие, что не сыскать рыжей,-

Где же они, льняные, яростно зацелованные

Бережными губами возлюбленных и мужей?

Где же они, золотые иль иссиня черные,

В сумраке темной ночи казавшиеся темней?

Сбившиеся, увядшие, мертвые, посеченные,

В одно мгновение ставшие белыми до корней?

Смотрители Бухенвальда и новых музеев атомных,

Экскурсоводы, сжимающие указку в своей горсти,

Прошу вас - как можно зорче следите за экспонатами,

Так как за ними завтра еще могут прийти.

Уланд Мария (урожденная Кильвейн)№2087

Коммендринген Эмма № 2083

Констер (урожденная Кайзеветтер)№2094

Волкова Александра №30201

Иванченко Надя №35502

«Сим удостоверяю, что Шарлота Мюллер из Берлина, родившаяся 05.06.1901 года в Берлине, из концентрационного лагеря освобождена отрядами Красной Армии. Теперь находится в пути в город берлин. Путешествие со стороны меня не имеет препятствий. Проезд разрешаю. Военный комендант(подпись неразборчива)»

Стали стареть, стали стираться даты,

Многое не упомнить, всех не сыскать следов,

Встаньте пред нами снова, русские коменданты,

Судьи и адвокаты маленьких городов.

Прямо из медсанбата, не завершив лечения,

Не отряхнув от пыли сбитых своих сапог,

Вы получили сходу новые назначения

Знавшие по-немецки только лишь «Хенде хох!»

Как за столом дубовым вы восседали хмуро,

Силясь на все вопросы правильный дать ответ,

Вы – и комендатура, вы - и прокуратура,

Вы - и отдел снабженья, вы - и политпросвет.

Как вы, взгрустнув, по дому пели благоговейно,

Пряча от посторонних ваш повлажневший взгляд,

Как из саксонских чашек пили вы ром трофейный,

Тот, что в сравненье с водкой, все-таки слабоват.

Вам нелегко давалась та горькая наука-

Вы открывали настежь тюрьмы, лагеря,

Вас целовали в губы женщины Равенсбрюка,

В вашем лице - Россию, робко благодаря,

Вы еще находили в жерлах печей угрюмых

Пепел, недавно шедший на удобрение нив,

Вы возвращали право людям дышать и думать,

Подписью и печатью слово свое скрепив,

Вам приходилось в мае так, как отцам когда-то,

Все открывать сначала, все постигать впервой,

Здесь и сегодня помнят, русские коменданты,

Добрые ваши очи с волжскою синевой.

Удостоверяется, гражданка Кесслер, рождения 12.03.1894 года. Арестована, была в концлагере Равенсбрюк. Она находится в пути на родину в Хемниц (Саксония). Просим господ бургемистров оказать гражданке Кесслер всемерную поддержку. Также просим ее беспрепятственно пропускать и к работам не привлекать. Военный комендант (подпись неразборчива)»

Истопникам свой след в веках

Укрыть никак не удается,

Поскольку пепел остается

На стынущих колосниках.

Не подменить им паспорта,

Под гримом не упрятать сходства,

Дела их - пусть идут лета-

Не сняты с судопроизводства

Не миновать им той скамьи

И не сыграть им с правдой в прятки,

Мы прямо на тела свои

С их пальцев сняли отпечатки.

Ни срок, ни давность, ни забвенье

Их от возмездья не спасут.

Мы все равно придем на суд

Свидетелями обвинения.

Желаем, чтоб не довелось

Вам видеть, как в молчанье строгом

Мы грозно явимся пред богом

Все без зубов и без волос.

Как скот, пересчитав с утра,

Держали нас в рядах несчётных

Как на подопытных животных,

На нас учились доктора.

Вповалку клали нас в мертвецких,

В болотную вгоняли глушь,

Где не хватало волокуш

Для наших трупов полудетских.

Мы здесь прокладывали гать

И задыхались в тучах пыли.

Дороги те, что мы мостили,

Давно должны бы дыбом встать.

Для нас предназначая путь,

Пожизненных работ и ссылок,

Они стреляли нам в затылок,

Чтоб только в лица не взглянуть…

Мы, по дощатым нарам братья.

Ногами втоптанные в грязь,

И даже тленом становясь.

Все ж повторяем, как проклятье,

Товарищ, верь, придет пора,

Отступит смерть, утихнет мука,

И на обломках Равенсбрюка

Напишут наши номера!

docx

Завантажити

Зберегти на потім

Додав(-ла)

Тінітілова Тамара Олександрівна

Пов’язані теми

Історія України, 11 клас, Виховна робота

До підручника

Історія України (рівень стандарту, академічний) 11 клас (Струкевич О.К., Романюк І.М., Дровозюк С.І.)

Додано

30 березня 2018

Переглядів

857

Оцінка розробки

Відгуки відсутні