Види художніх засобів

  Види художніх засобів

Анафора ( єдинопочаток) – повторення на початку віршованих рядків, строф або речень чи розділів (у прозі) однакових слів чи синтаксичних конструкцій.

Ні попівськії тортури,

Ні тюремні царські мури. (І. Франко)

Епіфора ( єдинозакінчення) – повторення однакових слів чи синтаксичних конструкцій у кінці віршованих рядків, строф чи речень, розділів ( у прозі).

Усмішка твоя – єдина,

Мука твоя – єдина,

                               Очі твої – одні       .(В. Симоненко).

Антитеза – особливо підкреслене протиставлення протилежних життєвих явищ, понять, думок:

«Усі ми в золоті і голі» (Т. Шевченко).

Асиндетон (безсполучниковість) -  навмисне пропускання  сполучників між однорідними членами з метою відтворення  швидкого руху, раптової зміни в явищах.

Зійшлись, побрались, поєднались,

Помолоділи, підросли.  

(Т. Шевченко).

Полісендитон ( багатосполучниковість) – нагромадження у фразі чи строфі великої кількості сполучників з метою відтворення  швидкого руху, раптової зміни в явищах.

Рідна мати моя, ти ночей недоспала

І водила мене у поля край села,

І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,

І рушник вишиваний на щастя дала.

(А. Малишко).

Паралелізм – паралельне зображення двох і більше явищ із різних сфер життя( порівняння у формі зіставлення); на відміну від порівняння у паралелізмі змальовані картини пов’язуються між собою не тільки синтаксично, а й логічно.

При потоці явір,

Явір зелененький,

А у вдови хлопець,

Хлопець молоденький.

(С. Воробкевич).

Асонанс – зумисно надмірне повторення голосних звуків з метою посилення милозвучності мови.

Ти вчиш любити все, що перемінне

І що незмінне, як незмінний світ. (М. Рильський)

(Асонанс звуків и та і)

Алітерація -  зумисне надмірне повторення однакових приголосних звуків з метою створення звукового образу зображуваного або посилення інтонаційної виразності мови.

Сипле, стеле сад самотній

                                                 Сірий смуток – срібний сніг…        ( В. Кобилянський)

Какофонія – немилозвучне ( хаотичне) поєднання звуків мови; навмисне використовується письменниками з метою посилення гумористичного забарвлення творів.

Карл у Клари вкрав корали…

Звуконаслідування ( ономатопея) – імітація засобами мови різних позамовних звукових явищ з метою створити звуковий образ зображуваного.

Пряме звуконаслідування:

«І все отак зозуля: ку-ку!»;

Непряме ( імітація звукових явищ добором слів з однорідними звуками);

«дзін гуде іздалеку» (дз-гу-з-у)

Літота – один із засобів підсилення виразності мови; троп, протилежний гіперболі. Побудований на применшенні тієї чи іншої ознаки описуваного предмета, явища, дії. Наприклад, ноги тонісінькі, як олівці; старенька, маленька, ледве об землі видно; до села рукою подати.

Метонімія – один із тропів: поетичний вислів, у якому одна назва замінюється іншою, що перебуває з нею у якомусь зв’язку ( читаю Шевченка – твори Шевченка; ходити в шовках – в одязі з шовку; Київ вітав переможця – люди Києва; до мене усміхнулись карі оченята – дівчина з карими очима.)

Не бійтесь заглядати у словник:

Це пишний яр, а не сумне провалля;

Збирайте, як розумний садівник,

Достиглий овоч у Грінченка й Даля( М. Рильський).

Оксиморон або оксюморон – літературно-поетичний  прийом; поєднання протилежних за змістом, контрастних понять, що спільно дають нове уявлення ( дзвінка тиша, гарячий сніг)

В день такий на землі розквітає весна

І тремтить од солодкої муки ( В. Сосюра).

Грає кобзар, виспівує,

Аж лихо сміється( Т. Шевченко)

Порівняння – художній вислів, у якому один предмет чи явище зіставляється з іншим, чимось на нього схожим.

Отара ягнят, як біла хмарка, що впала на зелені луки (О. Іваненко)

Риторичне звертання – одна з поетичних фігур: таке звертання, яким письменник привертає увагу до якогось явища, висловлює до нього своє ставлення, досягає сильнішого забарвлення мови. Риторичні звертання можуть бути спрямовані до відсутніх людей, персонажів твору, різних предметів і явищ.

Ой пий, коню, цюю воду,-

Вода ключовая.

«Ой на горі сухий дубок»

«Про що, пташко, нам співаєш

Пісню голосну?» -

«Я співаю всьому світу

Пісню про весну…» ( Олександр Олесь)

Риторичний оклик – окличне речення, яке служить для образного вираження якогось сильного почуття – радості, захоплення, гніву, відчаю тощо.

Люблю весну, та хто її не любить

На цій чудесній, радісній землі!( В. Сосюра).

Символ – один із поетичних тропів: умовне означення якогось явища чи поняття іншим на основі подібності, щоб стисло і яскраво передати якусь ідею. (Образ Прометея в сатирі Т. Шевченка «Кавказ» - символ нескореності, безсмертя народу, його незламного прагнення до волі. У І. Франка символічні образи каменярів, беркута, змія-полоза. Собор – символ духовності в О. Гончара, хліб-сіль-символ дружби, гостинності; змія – символ мудрості; ранок- символ молодості; голубий колір – символ надії. Образ Ікара служить символом поривання людини у космос).

Синекдоха – один із тропів: художній вислів, заснований на заміні множини одниною або назви цілого предмета назвою його частини ( білий парус – парусний човен).

Еліпсис – нестача, випущення, еліпс – пропуск одної (кількох) з компонентів синт. Конструкції  стійкою, словосполучення, слова, які легко домислюються, відновлюються у контексті або ситуації мовлення.

«І рад би щось заробити, та неладі» (М. Коцюбинський).

«Що посієш, те й пожнеш» (пропущено  ти)

«Будь» - при прощанні.  «Ті, що ні знали, від чого зчинився крик, ждали, що вже почалося»                 (М. Коцюбинський).

Метафора – перенесення – з одного об’єкта позначення на інший на основі певної подібності між цими об’єктами.

1) зовн. Подібність різких об’єктів- за формою і взагалі випадом ( гірський хребет, ведмідь – вайно, сонечко – комаха, геркулес – силач); місцем розташування (голова колони), кольором ( бронзова шкіра), звуками ( барабанити в двері; пускати півня – зриватися на писк, особливостями руху, пересування ( коник – комаха, супутник- неближнє   тіло, космічний апарат; черепашача швидкість), функціями ( повітряний флот), кількістю( легіони школярів)

2)  подібність фразеологічних і психологічних вражень, від сприйняття різних об’єктів ( малиновий дзвін),

3) Переноси від сфери конкретної фізичного світу  до недоступного для безпосереднього чуттєвого сприйняття сфер психологічного та соціального життя, абстрактного відношень( іскра таланту, гострий розум, голова – «керівник», довгий день, відрізок часу, кінський щавель, собача рожа, вовчі ягоди,

Перифраз- у стилістиці – слова, усталені словосполучення ( зрідка речення), що є образно – переносними і описовими найближуваними предметів, явищ , істот, осіб – вид тропу. (чорне золото – вугілля; корабель пустині – верблюд; великий каменяр – І. Франко; Лесин край – Волинь; другий хліб – картопля;  хвороба століттів – рак; геніальний Кобзар, народний пост України).

Троп, заснований на заміні цілого предмета назвою його частини або множення одниною, - це перефраза.

«Оце ж тобі, вражий турчин, з душею розлука».

Градація – риторична фігура, яка полягає в такому розташуванні слів, речень ( їхніх частин), коли кожне наступне містить у собі підсилення( чи послаблення) смислового або емоційно-експресивного  значення. Градація додає промові виразності, привертає увагу слухачів.

Висхідна – «Хто вам сказав «ні дня без рядка»? У сучасної літбратії правила жорстокіші: ні дня без оповідання, ні тижня без повісті, ні місяця без роману (Г. Тютюнник).

Спадна – Тріснуло, струхло і стихло. Лиш шум все шумів рясношумний (П. Тичина).                                                          Заболю, затужу,                                                                                                                                                                                              Заридаю… в собі закурличу,                                                                                                                                                                      А про очі людські                                                                                                                                                                                        Засміюсь, надломивши  печаль.

Парадокс») — міркування, яке не належить до ряду істинних чи хибних, що має лаконічну, викінчену за думкою форму, і використовується у художніх творах як засіб сюжетотворення, характеристики мовлення персонажів, вираження авторської позиції або виступає окремим твором. Наприклад: «Тихіше їдеш — далі будеш».                                        Паралелелізм– фігура поетичної  мови: паралельне зображення явищ із різних сфер життя, показ одних явищ на фоні інших, зіставлення їх переважно за ознакою дії.                                    Розвивайся й ти,  сухий дубе, -                                                                                                                    Завтра  мороз  буде;                                                                                                                                   Убирайся, молодий козаче,-                                                                                                                       Завтра  поход  буде.                                                                                                                                    Персоніфікація   - вид метафори, образний  вислів, якому ознаки істоти, людини переносяться на неживий  предмет, явище. По- іншому уособлення.                                                   Стара черемха  заздро поглядала                                                                                                           На першу вишню, визрілу несміло.