Відкритий урок "Кирило - Мефодіївське братство"

Конспект уроку з теми

«Кирило-Мефодіївське братство»

Мета:

• ознайомити учнів з діяльністю Кирило-Мефодіївського братства, визначити його програмні цілі, значення його діяльності, як першої політичної організації в Україні;
• розвивати уміння працювати з документами, аналізувати їх, порівнювати, давати власну оцінку історичним фактам;
• формувати навички пошуково-дослідницької роботи, творчий потенціал; пізнавальні, інформаційні та життєві компетенції;
• виховувати зацікавленність до вивчення минулого нашої країни, гордість за боротьбу передових людей щодо української національної ідеї.

Основні поняття і терміни: українська національна ідея, ідея відродження, братчики, федерація, Кирило-Мефодіївське братство, політична організація, республіка.

Тип уроку: урок – узагальнення і систематизації знань.

Форма уроку: урок - дослідження.

Обладнання: карта України ХІХст., підручник, програмні документи, документальний фільм «Кирило-Мефодіївці», мультимедійна презентація.

Хід уроку.

Озвучення вчителем презентації «Кирило-Мефодіївське братство».

3 березня 1847 р. студент Київського університету Олексій Петров доніс царським властям про таємне товариство, яке він випадково виявив. Власті дізналися про існування Кирило-Мефодіївського товариства — першої на Україні організації політичного спрямування.

 

Учитель: Шановні діти! Тема нашого уроку сьогодні «Кирило-Мефодіївське братство».

Епіграфом до уроку будуть слова Михайла Грушевського:

«Від Кирило-Мефодіїського братства веде

свою історію весь новий український політичний рух».

План уроку.

1.Створення Кирило-Мефодіївського братства.

2.Програмні документи.

3.Значення діяльності Кирило-Мефодіївського братства.

 

Проблемне завдання класу.

Визначити значення діяльності Кирило-Мефодіївського братства у національному русі України.

 

Актуалізація знань, умінь та навичок учнів.

Учитель: Сьогодні ми з вами будемо говорити про долю України та її народу в аспекті діяльності Кирило-Мефодіївського братства – першої української політичної організації.

Але спочатку давайте з вами згадаємо історичну ситуацію, в якій опинилася Україна на початку ХІХ ст.

1. Під владою яких держав перебувала Україна?
2. Внаслідок яких подій це сталося? Згадаємо три поділи Польщі.
3. Які верстви населення починають піднімати питання національного відродження України?
4. На які етапи поділяється національне відроження ХІХ ст.?

 

Учитель. Українське культурне відродження, яке на початку XIX ст. розпочалося на Слобожанщині (Харків), Східній Галичині (Перемишль, Львів), поширилося на Центральну Україну та Київ.

У 40-ві роки осередком громадського життя став Київ. Університет св. Володимира був не тільки науково-освітнім центром, а й хранителем та провідником української культури. З рук у руки передавали ру­кописи «Історії Русів», твори І.Котляревського, Є.Гребінки, М.Максимовича. Стало модним роз­мірковувати про загадкову душу народу.

За таких умов на початку 1846 року виникло Кирило-Мефодіївське братство — перша неле­гальна українська політична організація. Заснов­никами її були вчитель В.Білозерський, пись­менник П.Куліш, історик М.Костомаров. Крім них у засіданнях брали участь Т.Шевченко, служ­бовець і дослідник історії права М.Гулак, етнограф і фольклорист  О. Маркевич, педагог І.Посяда, поет і публіцист Г.Андрузький, педагог і журналіст М.Савич, поет-перекладач О.Навроцький, педагог О.Тулуб, педагог Д.Пильчиков.

На екрані проектуються портрети учасників Кирило –Мефодіївського братства. Учні, які викону­ють ролі братчиків, виступають з біографічними довідками щодо життя і діяльності В. Білозерського, П. Куліша, М. Гулака, Т. Шевченка, М. Костомарова.

Учень. Братство сформувалося як таємне. Своїм символом воно обрало імена святих Кирила та Мефодія — перших слов'янських релігійних просвітителів. До організації приймали представників слов'янства незалежно від станового походження. Кожний член складав присягу. Усі кирило-мефодіївці визнавалися рівноправними. За ескізами засновників були виготовлені символи братства: персні з вигравіюваними на них іменами Кирила і Мефодія свідчили про належність їхніх власників до таємної організації. Першими власниками таких перснів стали М. Костомаров і М. Гулак. Організація мала й свою печатку з євангельським висловом: «І пізнаєте істину, і істина визволить вас». ЇЇ зберігав у себе М. Костомаров.

Восени 1846 р. загальна кількість чле­нів братства, за даними слідства, становила 12 осіб. Хоча тісні зв’язки з товариством підтримувало близько 100 чоловік. Протягом приблизно 14 місяців його існування братчики збиралися кілька разів на тривалі філо­софські й політичні дискусії (під час однієї з них якраз і був присутній донощик Петров) та підго­тували ряд положень своєї програми.

Микола Костомаров (1817-1885) -  видатний український і російський історик, поет-романтик, мислитель, громадський діяч. Був сином російського поміщика та української кріпачки. Він здобув освіту в Харківському університеті. Спочатку працював учителем на Волині, а в 1845 р. отримав призначення до Київського університету. У своїх лекціях і книгах з історії Костомаров указував на те, що українці та росіяни мають багато спільного, але це різні народності. На його думку, їх розділили два напрями, дві традиції історичного розвитку. В Україні в ході історичного розвитку утверджувалася козацька, демократична традиція, тоді як у Росії все більше зміцнювалася самодержавна. Микола Костомаров розумів, що обидва народи страждають від соціального гноблення, а український — ще й від національного. Порятунок українців і росіян він убачав в ідеї єдності пригноблених слов'янських народів. Саме її було взято за основу заснування Кирило-Мефодіївського братства.

Пантелеймон Куліш (1819-1897) походив із сім'ї незнатного, але заможного, землевласника й доньки козацького сотника. Навчався в Новгород-Сіверській гімназії та Київському університеті. Усе життя наполегливо працював як письменник, учений і літературний критик, етнограф і фольклорист. Як громадський діяч закликав українську інтелігенцію до просвітництва народу всупереч усім несприятливим обставинам. Він розробив українську абетку — так звану «кулішівку» (нею й донині друкують книжки), написав і опублікував підручник з історії України для учнів старших класів.

Василь Білозерський (1825-1899).
Український громадсько-політичний і культурний діяч, журналіст, народився на хуторі Мотронівці на Чернігівщині. Вищу освіту здобув у Київському університеті св. Володимира. Працював учителем Петровського кадетського корпусу в Полтаві. Разом з М. Костомаровим і М. Гулаком виступив організатором Кирило-Мефодіївського братства. Брав участь у створенні «Статуту Слов'янського братства св. Кирила і Мефодія». Був автором «Записки» — пояснень до статуту братства. Розвинув ідеї християнського соціалізму. Виступав за об'єднання всіх слов'янських народів у республіканську федерацію, у якій провідну роль відводив Україні.

Мико́ла Іва́нович Гула́к (1821 — 1899) - український науковець (математик, історик, філософ, літературознавець), правознавець, громадський і політичний діяч, педагог, публіцист, перекладач. Походив із козацько-старшинського, згодом дворянського роду Гулаків — нащадків Генерального обозного Війська Запорозького часів урядування гетьмана Петра Дорошенка. Народився у Варшаві. Початкову освіту Микола Гулак, певно, одержав удома. 1835 його віддали в один із приватних пансіонів, де дітей готували до вступу в університет. Закінчив юридичний факультет Дерптського університету (Естонія). Здобув учений ступінь кандидата права. Працював чиновником канцелярії київського, подільського та волинського генерал-губернатора.  Разом із Миколою Костомаровим і Василем Білозерським заснував Кирило-Мефодіївське братство. Йому належать праці з історії, математики, філософії, юриспруденції, переклади з грузинської («Витязь у тигровій шкурі» Шота Руставелі) й азербайджанської літератури. Зокрема, він написав 9 навчальних програм для Рішельєвського ліцею (згодом Новоросійського університету) в Одесі з аналітичної геометрії, вищої алгебри, диференційного та інтегрального числення, теорії ймовірності.

Тара́с Григо́рович Шевче́нко (відомий також як Кобза́р)( 1814 —1861) — український поет, письменник (драматург, прозаїк), художник (живописець, гравер), громадський діяч, філософ, політик, фольклорист, етнограф, історик.

Народився 25 лютого (9 березня за новим стилем) 1814 року у селі Моринці Звенигородського повіту Київської губернії (нині село Звенигородського району Черкаської області) в закріпаченій селянській родині Григорія Івановича Шевченка та Катерини Якімівни Бойко козацького походження. Згідно з родинними переказами його діди і прадіди козакували, служили у Війську Запорізькому, брали участь у визвольних війнах і повстаннях, які відбувалися в Україні XVII–XVIII ст. Залишившись сиротою, Тарас іде наймитувати. Коли Шевченку минуло 14 років, його зробили дворовим слугою поміщика П. Енгельгардта. Навесні 1838р. Карл Брюллов та Василь Жуковський викупили молодого поета з кріпацтва. Незабаром Шевченко став студентом Академії мистецтв, а вже там — улюбленим учнем Брюллова. У квітні 1846 р. він пристав до Кирило-Мефодіївського братства, таємної політичної організації, заснованої з ініціативи Миколи Костомарова.

 Серед провідників братства найвизначнішою постаттю був Тарас Шевченко. Матеріали про членство Шевченка в братстві не збереглися. Проте його вплив на товариство був незаперечним.

ІСТОРИЧНЕ ДЖЕРЕЛО
Микола Костомаров писав: «Тарасова муза розбила якийсь підземний льох, що протягом кількох віків був замкнений на багато замків, запечатаний багатьма печатями. Вона відкрила шлях і сонячному промінню, і свіжому повітрю, і людській цікавості».

Твори Т. Шевченка «Кавказ», «Сон», «Великий льох», «І мертвим, і живим...», «Заповіт» найрадикальніше відображали засади братства. Вони категорично заперечували самодержавство й закликали до негайного скасування кріпацтва. Поет відкинув ідеологію «малоросійства», основою якої були ідеї нероздільності Малої та Великої Русі, визнання та схиляння перед владою імператора. Найбільшу вину за поневолення України Т. Шевченко покладав на Росію та російських імператорів. Йому, зрештою, належить визначення національної ідеї, зміст якої актуальний і нині: одночасне національне та соціальне визволення українського народу. Своєю поезією Шевченко поєднав культурні традиції українського суспільства: старшинсько-дворянську і традицію трудящого люду. Його твори захоплено читали і селяни, і дворяни, оскільки вони знаходили в поезіях Т. Шевченка відображення своїх інтересів. Великий Кобзар зумів визначити українську національну ідею як потребу одночасного і національного, і соціального визволення. Саме в такому вигляді вона стала дороговказом для українства другої половини XIX-XX ст.

ІСТОРИЧНИЙ ФАКТ. 1. З арсеналу Шевченкової пропаганди. За народними переказами, у розмовах із селянами поет вдавався до оригінальних порівнянь. Він діставав із кишені одну насінину. Це, мовляв, цар. А ось кільканадцять насінин — поміщики. А потім брав цілу жменю насіння й насипав зверху, а це — народ.

ФАКТ 2.  «Збирались ми на квартирі Гулака, мріяли про те, як розростеться товариство. Шев­ченко, як завжди, не зовсім цензурно вислов­лювався про існуючий порядок. Тим часом за стіною сидів якийсь Петров і записував все, що говорилось. Цей Петров зблизився з Гулаком, втерся в його довір'я і, узнавши остаточно всі подробиці й план товариства, написав донос до Третього відділення...

Після цього ми ще прожили спокійно три місяці» (/з свідчень М.Костомарова на слідстві).

Учитель. А тепер ми розглянемо з вами історичні документи, які стали програмними для Кирило-Мефодіївського товариства. Звертаю увагу, примірники документів є у вас на столі, тому запрошую до кропітливої роботи та обговорення (робота в групах, клас поділяється на дві групи.)

СТАТУТ КИРИЛО-МЕФОДІЇВСЬКОГО ТОВАРИСТВА.

Статут Слов'янського товариства св. Кирила і Мефодія
Головні ідеї
1. Приймаємо, що духовне і політичне об’єднання слов'ян є істинне їх призначення, до якого вони повинні прагнути.
2. Приймаємо, що при з'єднанні кожне слов'янське плем'я повинно мати свою самостійність, а такими племенами визнаємо: південно-русів (українців), північно-русів (росіян) з білорусами, поляків, чехів зі словінцями, лужичан, Ілліросербів з хурутанам (хорватами) і болгар.
3. Приймаємо, що кожне плем'я повинно мати правління народне і дотримуватись повної рівністі співгромадян за їх народженням, християнським віросповіданням і станом.
4. Приймаємо, що правління, законодавство, право власності і освіта у всіх слов'ян повинні грунтуватися на святій релігії господа нашого Ісуса Христа.
5. Приймаємо, що при такій рівності освіченість і чиста мораль повинні служити умовою участі у правлінні.
6. Приймаємо, що повинен існувати загальний Слов'янський собор з представників всіх племен.
Головні правила товариства
1. Товариство утворюється з метою розповсюдження вищевикладених ідей переважно через виховання юнацтва, літературу і примноження числа членів суспільства. Товариство іменує своїми покровителями святих просвітителів слов'янства Кирила і Мефодія та приймає своїм знаком кільце або ікону з іменами або зображенням цих святих.
2. Кожен член суспільства при вступі приймає присягу використовувати талант, працю, статки, громадські свої зв'язки для цілей товариства, і коли б якийсь з членів зазнав гоніння і навіть муки за прийняті товариством ідеї, то, відповідно за присягою, він не видає нікого з членів, своїх побратимів.
3. У разі, коли член товариства потрапить до рук ворогів і залишає в нужді сімейство, товариство допомагає йому.
4. Кожен член товариства може прийняти нового члена товариства,не повідомляючи йому  імена інших членів.
5. В члени приймаються слов'яни всіх племен і всіх звань.
6. Визначена рівність має панувати між членами товариства.
7. Так як в даний час слов'янські племена сповідують різні віросповідання і мають упередження один проти одного, то товариство буде намагатися знищити всяку письмову та релігійну ворожнечу між ними і поширювати ідею можливості примирення розбіжностей в християнських церквах.
8. Товариство буде намагатися заздалегідь про викорінення рабства і всякого приниження нижчих класів, рівним чином і про повсюдне поширення грамотності.
9. Як все суспільство в сукупності, так і кожен член повинні свої дії узгоджувати з євангельськими правилами любові, покірності і терпіння; правило же: «Мета виправдовує засоби" товариство визнає безбожним.
10. Кілька членів товариства, перебуваючи в  одному відомому місці, можуть мати свої зібрання і постановляти приватні правила для своїх дій, але щоб вони не суперечили головним ідеям і правилам товариства.
11. Ніхто з членів не повинен оголошувати про існування та склад товариства тим, які не вступають або не дають надії вступити в нього.

Питання до тексту:

1. Якою була мета діяльності товариства?
2. Визначіть головні завдання, які ставили кирило-мефодіївці:

А) розв’язання соціальних проблем;

Б) розв’язання проблем національних.

     3. Про що свідчить та обставина, що у списку «слов'янських племен», які повинні мати самостійність і ввійти у федерацію слов'ян, «північно - руси» (росіяни) стоять на другому місці, а «південно – руси» (українці) – на першому?

      4. Про що свідчить відмова товариства від принципу « Мета виправдовує засоби»?

 5. Яким бачили члени товариства суспільство майбутнього?

«Книга буття українського народу»

1.Бог создав світ: небо і землю.

2.Але род чоловічий забув Бога і оддався дияволу,...і на всім світі сталось горе, і біднота, і хорова, і нещастя, і незгода.

3.І так покарав людей справедливий Господь: потом, війнами, мором і найгірше неволею.

4.Нема другого Бога, тільки один Бог, що жи­ве високо на небі, і хоч люди поробили богів в по­статі звіриній і чоловічій со страстями і похотями, а то не боги, а то страсті і похоті, а правив над людьми отець страстей і похотей, чоловікоубииця, дияіуш. <...>

95. Лежить в могилі Україна, але не вмерла.

96. Бо голос її, голос, що звав всю Слов'янщину на свободу і братство, розійшовся по світу слов'янському. І одізвався він, той голос України, в Польщі, коли 3 травня постановили поляки, щоб не було панів, а всі були б рівні в Речі Посполитій, а того хотіла Україна ще за 120 літ до того. <...>

100.І голос України одозвався в Московщині, коли після смерті царя Олександра хотіли прогна­ти царя і панство, і установити Річ Посполитую, і слов'ян поєднати, по образу іпостасей божествен­них нерозділимо і незмісимо; а сього Україна ще за двісті років до того хотіла.

101.І не допустив до того деспот, одні поло­жили живот свій на шибениці, других закатували в копальнях, третіх послали на заріз черкесові.

103. Бо голос України не затих. І встане Україна зі своєї могили і знову озоветься до всіх братів сво­їх слов'ян, і почують крик її, і встане Слов'янщина і не позостанеться ні царя, ні царевича, ні царів­ни, ні князя, ні графа, ні герцога, ні сіятельства, ні превосходительства, ні пана, ні боярина, ні крі­пака, ні холопа — ні в Московщині, ні в Польщі, ні в Україні, ні в Чехії, ні у хорутан, ні у сербів, ні у болгар.

104. І Україна буде непідлеглою Річі Поспо­литій в союзі Слов'янськім. Тоді скажуть всі язики, показуючи рукою на те місто, де на карті буде намальована Україна: «От камень, него же не берегоша зиждущие, той оисть во главу угла».

Питання

1. Чому документ написаний релігійною мовою?
2. Про яку подію в Польщі йдеться в тексті?
3. Яке місце відводиться Україні у майбутній слов'янській державі? Якою повинна бути ця держава?

Запитання до класу:

Які політичні документи країн Західної Європи, Америки, України, з якими ви ознайомилися раніше, мають схожий з програмовими документами Кирило - Мефодіївського братства зміст?

Відповідь: «Декларація прав людини і громадянина», «Конституція П.Орлика», «Декларація прав та свобод громадянина США»

Висновки:

Головне завдання братства

Спонукати всіх слов’ян до боротьби за економічне, соціальне й національне визволення.

 

Програмові цілі

• Знищення царизму, кріпосного права і поділу населення на стани. • Об’єднання слов’янських народів у єдину федерацію. • Кожний слов’янський народ зберігає свою самостійність і незалежність й утворює власну державу з республіканською формою правління у складі федерації. • Управління Слов’янською федерацією повинен здійснювати Слов’янський собор із представників усіх слов’янських народів. • Проголошення рівності, демократичних прав і свобод народів. • Розвиток національної мови та культури усіх слов’янських народів. • Українському народові відводилася місія визволителя та об’єднувача усіх слов’янських народів. • Правове законодавство має ґрунтуватися на релігійних ідеях

 

Дві течії товариства
Помірковано-ліберальна	Радикальна
Костомаров, Куліш, Білозерський, Маркович. Прагнуть досягти поставленої мети шляхом проведення реформ і здійснення поступових перетворень	Шевченко, Навроцький, Гулак, Посяда. Виступають за революційний переворот, встановлення республіки, соціальне й національне звільнення українського народу

 

Учитель. Скільки проіснувало товариство і як саме відбувається його розгром?

Учень. 28 лютого 1847 р. Олексій Петров з’явився у заступника куратора Київського навчального округу Михайла Юзефовича і зробив усний донос на членів братства. Сам Юзефович, котрий знав Костомарова, Куліша, був їхнім покровителем, тому зажадав від Петрова письмового доносу, сподіваючись, що той побоїться його зробити. Проте Петров не зламався і незабаром повернувся з детальним описом всього, що він довідався про товариство. Юзефович порадив студенту звернутися особисто до опікуна київського навчального округу – генерал-майора Траскіна (він знав, як важко потрапити до нього на прийом, тим паче звичайному студенту). Та Петров подолав усі труднощі і донос таки опинився на столі Траскіна. Той негайно відправив доповідну записку київському губернатору Бібікову. 17 березня 1847 р. губернатор направив повідомлення про донос Петрова до сумнозвісного Третього Відділення, яке, зокрема, Герцен називав «центральною шпигунською конторою». Того ж дня шеф жандармів граф Орлов повідомив про це царя і отримав наказ заарештувати Гулака, який під слідством не видав жодного товариша, весь час мовчав та намагався всю вину взяти на себе

20 березня 1847 року Петров у Києві робить повторний донос. Почалися арешти інших членів товариства. Коли жандарми прийшли до Костомарова, той сам пред’явив каблучку з написом. У квітні в Києві арештували Шевченка і відправили до Петербургу з усіма паперами та малюнками. У записах поета не знайшли жодних доказів його участі у таємному товаристві. Тоді чиновники Третього Відділення звернули увагу на зміст віршів Шевченка, особливо на «Сон». Затримали й інших учасників Кирило-Мефодіївського товариства.

Слідство у справі кирило-мефодіївців тривало з 18 березня до 30 травня 1847 р. в Петер­бурзі. Покарано було всіх членів товариства.

Т. Шевченко. Шевченка було покарано найтяжче. Тараса віддали у солдати окремого Оренбурзько­го корпусу із забороною писати й малювати. Таке жорстоке покарання поет отримав за діяльність у товаристві та за поему «Сон».

…Душе моя,

Чого ти сумуєш?

Душе моя убогая,

Чого марне плачеш,

Чого тобі шкода? Хіба ти не бачиш,

Хіба ти не чуєш людського плачу?

То глянь, подивися; а я полечу

Високо, високо за синії хмари;

Немає там власті, немає там кари,

Там сміху людського і плачу не чуть.

Он глянь, у тім раї, що ти покидаєш,

Латану свитину з каліки знімають,

З шкурою знімають, бо нічим обуть

Княжат недорослих; а он розпинають

Вдову за подушне, а сина кують,

Єдиного сина, єдину дитину,

Єдину надію! в військо оддають!

Бо його, бач, трохи! А онде під тином

Опухла дитина, голоднеє мре,

А мати пшеницю на панщині жне.

А он бачиш? Очі! Очі!

Нащо ви здалися,

Чом ви змалку не висохли,

Слізьми не злилися?

То покритка попідтинню

З байстрям шкандибає,

Батько й мати одцурались

Й чужі не приймають!

Старці навіть цураються!!

А панич не знає,

З двадцятою, недоліток,

Душі пропиває!...

Тарас Григорович прожив дуже ма­ло — лише 47 років, із них — 34 роки був у неволі: 24 роки — під ярмом кріпацтва і понад 10 років —у найжорсткіших умовах заслання. А решту —13 «вільних» років — перебував під невсипущим наглядом жандармів. Життєвий шлях Шевченка символізував сумну долю його народу.

М. Костомаров. Після річного ув'язнення Косто­марова вислано до Саратова під гласний нагляд поліції із забороною займатися навчальною і на­уковою діяльністю. На засланні Костомаров напи­сав монографію «Богдан Хмельницький» та «Бунт Стеньки Разина». Водночас готував збірки україн­ських і російських пісень та ін. У 1855 р. Косто­маров був звільнений від поліцейського нагляду, а у вересні 1859 р. рада Петербурзького універ­ситету обрали його професором російської істо­рії. У травні 1864 р. рада Київського університету надала М. І. Костомарову вчений ступінь доктора історичних наук. У Петербурзі він зустрівся зі ста­рими друзями, П. Кулішем і В. Білозерським. Разом вони створили й очолили Петербурзьку українську «Громаду», видавали журнал «Основа». У ньому бу­ли надруковані теоретичні праці М. Костомарова.

П. Куліш. Пантелеймона Куліша ув'язнили на два місяці в арештантське відділення військового шпиталю, а звідти відправили на заслання до Тули, де він прожив три роки і три місяці.. Куліш пише тут «Историю Бориса Годунова и Дмитрия Самозванца», історичний роман «Северяки, автобіографічний роман у віршах «Евгений Онегин нашего времени» та інші, вивчає європейські мови. 1857 р. виходить його книга «Чорна рада» — перший в українській літературі історичний роман, український буквар і читанка — «Граматика», «Народні оповідання» Мар­ка Вовчка, які він відредагував і опублікував. Згодом він відкрив власну друкарню. Куліш розчарувався в державній службі і оселився на хуторі Мотронівка, де багато перекладав, особливо Шекспіра, Гете, Байрона. Іван Франко назвав Куліша «перворядною звіздою» в українському письменстві та «одним із корифеїв нашої літератури»

М. Гулак. Миколу Гулака вважають лідером ради­кального крила Кирило-Мефодіївського товарист­ва, яке виступало за рішучі дії у справі ліквідації російського самодержавства та кріпосництва. На слідстві він намагався взяти на себе максимальну відповідальність, рятуючи товаришів. На допитах тримався мужньо, за що «как человек, способный на всякое вредное для правительства предприятие» був засуджений до трирічного ув'язнення в Шліс­сельбурзькій фортеці. У червні 1850 р. його ви­слали до Пермі. Тут він працював у губернському статистичному комітеті, брав участь у досліджен­нях природних ресурсів краю. У лютому 1855 р. з Гулака було знято гласний поліцейський нагляд, але залишено таємний. Працював викладачем ма­тематики, природничих наук та історії у навчаль­них закладах Одеси, Керчі, Кутаїсі, Тбілісі.

В. Білозерський. Після арешту в 1847 р. був висланий до Петрозаводська (Карелія). Після звільнення 1856 р. оселився в Пе­тербурзі, де став активним членом місцевого гурт­ка українців.1861-1862 рр. — редактор першого українського щомісячного журналу «Основа». Зго­дом служив у Варшаві. Підтримував зв'язки з Гали­чиною, співпрацював у газетах «Мета» і «Правда». Останні роки життя провів на хуторі Мотронівці.

Петров Олексій (1827-1883) — студент Київського університету, за до­носом якого були заарештовані члени Кирило-Мефодіївського товариства. За цю «послугу» у травні 1847 р. його було зараховано на службу до III жандармського відділення. У березні 1849 р. за викрадення документів 1-ї експедиції канцелярії III відділення потрапив за грати. У жовтні 1850 р. після зізнання відправили на службу до м. Олонецьк, видавши на витрати 300 крб сріблом (до­датково до тих 300 крб, які він одержав за донос). О. М. Петров написав спогади, в яких намагався заперечити свою роль донощика на членів Кирило-Мефодіївського товариства.

Учень. Незважаючи на те що товари­ство встигло зробити доволі мало, його розгром спричинив значний резонанс у тогочасній євро­пейській пресі. Паризькі газети «Jornal des debat» і «Democratic pasifige» повідомили про арешт кирило-мефодіївців і заслання Т. Г. Шевченка в сол­дати. Відгукнулась на ці події і віденська преса, спо­віщаючи про арешт Костомарова, Куліша та інших. Справа кирило-мефодіївців мала відгук у Галичині, що перебувала під владою Австрії. У газеті «Дневник руський» було вміщено, присвячений кирило-мефодіївцям вірш «Мученикам вольності з року 1847», який написав польський поет Г. Яблонський. В іншому номері Шевченка було визнано «мучеником справи руської вольності». У статті «Слово о Русі і її становищі політіческом» містився заклик підтримувати традиції визвольного руху: «Чую го­лос народа, борющегося в путах деспотизму, чую воззваніє мучеників народної справи Шевченка, Костомарова, Куліша і інших».

Учитель. А тепер давайте спробуємо дати відповідь на проблемне питання, поставлене на початку уроку: «Визначити значення діяльності Кирило-Мефодіївського братства у національному русі України».

1. Була створена перша політична організація в Україні.
2. Покладено початок організаційному об’єднанню діячів українського національного руху.
3. Саме від Кирило - Мефодіївського братства веде свою історію новий український національний рух.
4. Вперше сформульовано українську національну ідею – ідею відродження України.
5. Національний рух визначив свою мету і завдання - державна самостійність.
6. Активізувалася ідея федералізму у міжнародних відносинах.
7. Поява та діяльність братства стала початком переходу від культурницького до політичного етапу боротьби за національний розвиток України.

 Домашнє завдання.

Повторити матеріал за підручником.

Познайомитися з історичними документами в підручнику.

Скласти невеличкий твір – роздум: «Як на вашу думку склалася б доля України, якщо б ідеї кирило - мефодіївців були втілені в життя!»