Відкритий урок «Робота над художньо-емоційним характером та акторським втіленням твору на уроці вокалу»

Управління культури та туризму

Чернігівської міської ради

музична школа №1 ім. С.В.Вільконського

 

 

 

 

Відкритий урок

«Робота над художньо-емоційним характером та акторським втіленням твору на уроці вокалу»

 

 

 

 

 

                                                                               Підготувала:

                                                                               викладач хорового відділу            

                                                                               Свідко В.В.              

 

 

 

Чернігів 2019

 

Зміст

 

1. Основи художнього співу
   1. Вокально-художня , сценічна мова.

1.2. Звук і слово.

1.3. Музично-вокальне читання і декламація.

2. Природа голосу і завдання педагога з вокалу.
   1. Розвиток творчих здібностей учня.
   2. Творчі завдання
3. Техніка вокально-сценічної творчості.
4. Література

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Спів - це музика, збагачена словом. Він впливає на слухача і засобами музики, і засобами поезії. Тому виконавцю необхідно «зануритися», насамперед, у поетичний світ автора тексту вокального твору, зрозуміти його зміст, образність, інтонаційно-ритмічну організацію.

Складність художнього співу - є головним завданням  створення музично-вокально-словесного образу, це полягає у тому, що співакові потрібно вирішувати одночасно кілька завдань. Співакові необхідно вміти поєднувати у собі як би два обличчя: одне – діюче, інше – спостерігаюче за своїми діями. Він одночасно повинен бути і співаком, і режисером.

 

Вокально-художня, сценічна мова

Принцип вокально-художньої, сценічноі мови є основним у науці співу і особливо при постановці і вихованні співацького  голосу.

Інтонаційно-звукова мова у співі підпорядковується  тим самим законам, що й мова словесна. Щоб навчитися правильно співати, необхідно насамперед, вивчивши свій мовний апарат, навчитися правильно говорити, декламувати, тобто оволодіти  декламаційною співацькою мовою.

Спів – це продовжена мова. Мова співака як у житті, так і на сцені має бути виразна, чітка , природня і правильна. Особливо треба стежити, щоб не вимовляти слова низько, глибоко, «на корені язика», бо це дуже шкодить голосові й стомлює його. Від правильності вимови образно-дійового емоційного слова залежить барвистість та інтонаційна виразність співацького звука.

Співакові требо намагатися володіти кантиленною мови, міцною артикуляцією, чіткою, певною конфігурацією рота, тобто керувати його зовнішнім малюнком, зумовленим вимовою різних голосних, від яких в свою чергу залежить правильний плин тонування, резонація і барвистість голосу.

«В музиці, особливо у вокальній , - говорив М. Глінка, - ресурси виразності безмежні. Одне й те слово можна вимовити на тисячу ладів, не змінюючи навіть інтонації, ноти в голосі, а змінюючи тільки акцент, надаючи  устам посмішки, то серйозного, строгого виразу.»

«Учень,- писав О. Варламов, - протягом усього часу свого навчання мусить старанно зважати на правила вимови, яка становить істотну частину співу… Правильна вимова ноти і складу надає співу більше якості й сили, аніж будь які зусилля».

Співати требо так само просто й легко, як говориш, - заявляв великий  російський співак Ф. Шаляпін. До речі , в основу його творчості лягла не чиста вокалізація, а емоційно –виразне інтонування слова, що й принесло йому всесвітню славу.

Спів без слів мертвий, слово – це кристалізований прояв думок і почуттів. Спів і вокальна техніка не є самоціллю, а служить лише засобом для розкриття ідейно – художнього змісту виконуваного твору і треба домагатися, щоб не голос керував співаком, а співак  - голосом.

 

Звук і слово

Роботу над звуком слід починати одночасно з роботою над словом, бо слово в процесі створення співацького звука відіграє домінуючу роль.

Правильна розмовна мова і художній спів, так само як і звук і слово, тісно пов’язані між собою. Отже, мова буде вокально – художньою тільки в разі використання законів співацького звука; так само і звук буде повноцінний, художній лише тоді, коли буде враховано закони правильної розмовної мови.

Звичайна розмовна мова формується безконтрольно, часто при глибокій вимові голосних і приголосних. Тому з перших днів навчання співу особливу увагу учнів слід звертати передусім на викорінення всіх недоліків у звучанні слів розмовної мови.

Уміти вокально правильно розмовляти (на обпертому диханні і в позиції звука) у повсякденному житті для співака не менш важливо, ніж уміти правильно дихати й особливо видихати. Вокально правильна мова сприяє художньому звучанню співацького голосу, тоді як звичайна розмовна мова, здебільшого неправильна, заважає цьому, бо йде в розріз з вимогами вокально-художнього звука.

Опанувавши техніку формування художніх голосних, приголосних, півголосних, складних голосних то їх сполучень, треба навчитися відчувати й передавати у звуці зміст слів і речень, тобто творчо зв’язувати характер звучання голосу з думкою, вираженню в слові. Тільки за цієї умови співак зможе вільно володіти своїм голосом, усім багатством його барв і відтінків.

                Музично–вокальне читання і декламація
Наступним етапом в роботі учня є музично-вокальне читання і декламація.

Вокальне читання – це читання на мовній опорі, на «характері звука» в резонансовому пункті і в певному ритмі й темпі. Таке читання виробляє у співака чітку, ясну дикцію, сприяє однорідності, одноякісності звучання голосу, надає йому польотності. При цьому необхідно прагнути якнайповніше  передати значення кожного слова, зміст твору в цілому.

Музично – вокальна декламація – це технічний прийом вокально – творчої вимови слів з усіма їх граматичними і логічними акцентами, з виявленням емоцій, що містяться в них. Отже, треба спершу навчитися правильно говорити і декламувати, а потім уже співати.

Перш ніж розучувати, вспівувати, новий твір, слід кілька разів уважно прочитати і продекламувати його текст. Декламуючи, слід прагнути як найточніше відтворити логічні й граматичні акценти, наголоси, якнайповніше сприйняти, пережити і передати у словах і звуках найточніші психологічні відтінки цього твору, його ідейно - художній зміст, стиль. Це необхідно для того, щоб співак звикав керуватись у своїй роботі не лише звуком, а й  осмисленим вокально-образним словом. В мистецтві співу важливий не тільки голос як такий, а й уміння відчути, пережити і передати цим голосом найтонші порухи людської душі.

 

 

Природа людського голосу і завдання педагога з вокалу

  Підводячи підсумок всьому сказаному вище, хочеться підкріпити його прикладом, який промовляє сам за себе.

Як відомо, дитина з’явившись на світ, заявляє про це своїм першим «а-а-а!». Згодом вона починає вимовляти «ма», а далі «ма-ма». Ще з годом чути склади «ба», «па» та інші, а від них слова «баба», «тато» тощо.

  Чому саме ці склади і слова дитина вимовляє першими, пояснити не важко. Річ у тому , що приголосні м, н, т, п, б, д – найзручніші для вимови з голосними а, та я: всі вони звучать близько на губах. Слова, створені з їх участю - найзручніші для вимови й зручні, тобто акустично правильні. До речі, вокально-акустичні закони голосового апарата діти використовують у своїй мові інстинктивно. З часом багато людей через різні причини втрачають  цей інстинкт. Пояснюється це, напевне тим, що людська мова далеко не досконала щодо свого акустичного звучання. Безперечно й те, що мама, баба, тата, - перші найближчі живі об’єкти навколишнього світу немовляти, тому воно й прагне надати їм форми конкретної думки. Але значення цих понять для нього, певна річ, спочатку неясні, і дитина лепече їх просто тому , що їй легко і зручно вимовляти якісь нові, хоч і незрозумілі звуки.

Звідси можна зробити висновок, що потреба у відтворенні всіх цих звуків, складів є певною закономірністю розвитку людської мови, яка йде від простого до складного, від голосної до складу й далі. А оскільки спів – це продовжена мова, то і в співі слід додержувати цих самих правил.

Згадаймо також, що всі слова, які діти вимовляють уперше, будуються на однакових складах. Це теж не випадковість, бо повторення одного й того ж самого складу є найпростішим, найлегшим способом зберегти рухомо-резонаторні форми голосового апарата у початковому положенні, тобто зберегти однакову акустичну звучність усього слова.

Саме цей принцип збереження резонаторно - акустичних форм однакової акустичної звучності голосу при переході від однієї голосної до другої, від одного складу чи слова до іншого має лягти в основу всієї роботи по вспівуванню голосних, приголосних їх сполучень, слів і речень, згладжуванню регистрів і постановці голосу співака в цілому. Не порушити, а поліпшувати, вдосконалювати природу, сприяти природному максимальному використанню вокально – акустичних можливостей голосового апарата – ось чого має прагнути кожен педагог, якщо він хоче добитися успіхів своїх учнів.

 

 

Розвиток творчих здібностей учня

Треба звернути увагу так  на розвиток творчих здібностей учня, уміння розкрити образ твору, зрозуміти задум композитора розкрити у своєму виконанні  емоційно-смисловий зміст, який було закладено в нього автором.

Недарма К. Станіславський, різко відокремлював правду мистецтва від фальші, писав: «Немає нічого боліснішого обов'язка у що б то не стало втілювати чуже, смутний, поза тебе перебуває». Природно, в художній творчості цінне тільки те, що підказано процесом справжнього переживання, і тільки тоді може виникнути мистецтво. Це повною мірою варто віднести до педагогічного процесу на уроці. Справжнє занурення в художній образ, його осягнення через себе, з відчуттям інтонацій музичного твору як своїх власних.

 

Розвитку творчих здібностей властиві певні етапи:

1. Накопичення вражень;

2. Спонтанне вираження творчого початку в зорових, сенсорно-моторних,

мовних напрямках;

3. Імпровізації рухові, мовні, музичні, ілюстративність в малюванні;
4. Створення власних композицій, які є відображенням якогось художнього враження: літературного, музичного, образотворчого, пластичного.

Подолання цих етапів здійснюється при вирішенні наступних завдань:

1. Виховання морально-естетичної чуйності, емоційної культури учнів, розвиток фантазії, уяви при сприйманні художніх творів у їх діалектичному

взаємозв'язку з навколишнім світом;

2. Виявлення художньо-творчих устремлінь на основі проблемних, пошукових методів навчання: бесіди, ігрової імпровізації, діалогу, спостереження, порівняння, а також знань відповідного типу;

Розглянемо деякі творчі завдання:

«Пластичне інтонування»

Прийом виконання музики рухом, жестом. Це допомагає учню відчути протяжність фрази або несиметричність фразування, відчути в пульсації характер того чи іншого твору, показати особливості розвитку, розгортання музики, а також проявити себе у творчому пошуку. Це один із способів, одна з можливостей "проживання" образів, коли будь-який жест, рух стають формою емоційного вираження змісту. Жест, рух, пластика володіє особливою властивістю узагальнювати емоційний стан.

При знайомстві, а потім і при роботі над вокальним твором дати завдання визначити характер твору, його художній образ і пластикою (руками, тілом, головою) виразити цей образ. Руху можуть бути різними – від гнучкого низхідного руху руки до імітації гри на музичних інструментах характер музики; від похитування корпусом до радісного танцю.

Наприклад, українська народна пісня  «Котику сіренький» за жанром колискова, мелодія плавна,  темп неспішний, розмірений ритм. Все це можна відобразити повільними безперервними рухами рук по горизонталі, піднімаючи їх вище з кожною музичною фразою. Якщо пісня носить активний, веселий характер, як, наприклад, пісня С. Крупа-Шушаріной «Оркестр на пруду», то дитина може і пританцьовувати, і навіть підстрибувати. Все буде залежати від його фантазії.

 

«Вокальна імпровізація»

Імпровізаційне пісенна творчість дітей спирається на сприйняття музики, музичний слух дитини, вміння оперувати музично-слуховими уявленнями і на уяву дитини, здатність комбінувати, змінювати, створювати щось нове на основі наявного музично-слухового досвіду. Заняття імпровізацією можуть переслідувати дві взаємозалежні цілі: першу – вироблення інтонаційного і ладового слуху, другу – розвиток творчої фантазії.

У навчальний процес включаються наступні види вокальної імпровізації: імпровізація мелодій без тексту в заданому характері, імпровізація мелодій з текстом і мелодизация віршованих текстів.

До імпровізуванню мелодій в заданому характері відносяться наступні види завдань:

- «музичний розмова» – це може бути діалог педагога і учня, як зі словами, так і на будь-вокальний склад (в цьому випадку потрібно заздалегідь обговорити тему «розмови»);

- імпровізація мелодій в характері пісні, танцю, маршу. У випадках, коли дитина імпровізує в характері пісні, танцю, маршу, буде краще, якщо педагог підіграє на інструменті або підтримає ритмічно.

- складання заданої мелодії. Учню пропонується прослухати мелодію, потім її проспівати і скласти, пояснивши, що він повинен повернутися в кінці своїй імпровізації у вихідну тональність. Одна і та ж мелодія може приймати абсолютно різні контрастні характери і образи.

- мелодизация віршованих текстів. В основі лежить зміст тексту, його емоційний настрій. Спочатку учень знайомиться з текстом, з'ясовує, про що він, які в ньому образи, своїми словами розповідає який може бути характер музики на цей текст, визначає яким буде темп, нюансировка і т. д. Після подання так званого плану твору, він приступає до написання мелодії. Буде дуже добре, якщо він зможе повторити свій твір. Тоді педагог може йому допомогти записати свою пісню. Тексти для такого завдання вибираються відповідно до віку та інтересам дитини.

 

«Поспівки з різними емоціями – так звані емоційні поспівки»

Розігрюючи голосовий апарат перед співом можна використовувати
так звані "емоційні розспівування" тобто на певні склад, наприклад "то люлі, тото люлі ,тото люлюшки мої" з кожним поступовим рухом мелодії  ми змінюємо їм характер. То вони сумують, то вони веселі, то радіють та інше.

 

«Ілюстрації до музичних творів».

Учні втілюють музичні образи у художні. Часто це домашні завдання. Важливо сформувати у них серйозне ставлення до їх виконання, тому що в процесі втілення музичних творів художніми образами відбувається розвиток асоціативно-образного мислення. Учні дуже часто не уявляють до кінця художні образи тих творів, які вони виконують, тому отримавши завдання намалювати ілюстрацію до вокального твору, вони починають  замислюватися про що вони співають і як це може виглядати візуально. Дуже цікаві бувають такі малюнки з колірним рішенням, за вибором графіки, масштабом.

 

«Твір-мініатюра».

Перед учнем ставиться творча проблемна ситуація, в якій він повинен виступити в ролі драматурга і придумати свою історію, де герої виконуваних ним вокальних творів були б діючими особами. Такого роду завдання є домашніми, тому що дитині потрібно досить багато часу для створення свого твору. На самих заняттях можна піти далі, з вже готових творів зробити міні постановки, що призведе до інсценування вокальних творів.

Велике значення у формуванні музичного смаку і кругозору дітей відіграє прослуховування кращих зразків вокальної музики, знайомство з сучасними тенденціями розвитку вокального мистецтва та виконавською майстерністю кращих вітчизняних і зарубіжних співаків. Необхідно знайомити їх з різними тембрами, типами, як дорослих, так і дитячих голосів. Визначити їх властивості і можливості (діапазонні та репертуарні). Також потрібно пояснити учню, який у нього тип голосу і визначити мету, до якої вони можуть прагнути.

 

«Гра в великих майстрів»

Після ознайомлення учнів з різними виконавцями, учням пропонується вибрати собі один з запропонованих образів (образи великих майстрів оперної сцени або естради). Діти приміряють ці образи на себе, і ми влаштовуємо імпровізований концерт. Це можуть бути уривки з тих арій або пісень, які звучали у запису, або вибираємо одну пісню і проспівуєм її в різних образах. Учням зазвичай дуже подобається зображати з себе знаменитих оперних басів, тенорів або сопрано.. В подібного роду завданнях учні вивільнюються, звільняються і видають весь свій акторський потенціал. А заодно, не замислюючись, запам'ятовують те правильне вокальне звучання, яке має бути прикладом і зразком.

Ще дуже дієвими для розвитку вокальних даних та емоцій є вправи, розроблені О. Н. Нікольської. Вони засновані на емоційному забарвленню кожної голосної і супроводжуються рухами рук і відповідною мімікою.

«А» - це вираз радості (великі розкриті очі, руки широко розходяться в сторони).

«О» - це здивування (підняті брови, підняті плечі, руки з відкритими долонями опущені вниз і злегка розведені в сторони).

«У» - це манящий (кличущий) звук (губи витягуються вперед, руки теж).

«И» - вираз гніву (насуплені брови, руки уперті в боки).

«І» - посмішка (ласкаві очі, рот розтягується в усмішці, рухи рук як би допомагають розтягувати губи в посмішці).

«Я» - повне милування собою (ніс піднятий догори, руки показують всю людини від маківки до п'ят – опускаються зверху вниз).

Розвиток творчих здібностей дітей є найважливішою актуальною задачею в сучасній педагогічній практиці.

Таким чином, робота над розвитком творчих здібностей учнів на вокальних заняттях призводить до результату – виховання гармонійно розвиненої творчої особистості. Яка буде мати творче мислення, знаходити неординарні рішення всіх завдань в будь-якій сфері своєї діяльності, зможе висловлювати своє внутрішнє я і буде створювати щось нове, корисне не тільки для себе. Також такого роду заняття прищеплюють хороший художній смак, який допомагає дитині орієнтуватися в широкому спектрі культурних цінностей. В цьому випадку дуже зростає роль педагога, який повинен грамотно направляти учня, стежити за його результатами, бути йому помічником і неодмінно зразком.

Дитина творить заради радості. І ця радість є особлива сила, яка живить його. Радість власного подолання та успіху в праці сприяє придбанню віри в себе, впевненості у своїх силах, виховує цілісну, творчу особистість.

"Кожен, хто хоч трохи відчув у якій-небудь сфері мистецтва радість творчості, буде в змозі сприймати і цінувати все добре, що робиться в цій сфері, і з більшою інтенсивністю, ніж той, хто лише пасивно сприймає". (Б. В. Асафьев.)

                       

Техніка вокально – сценічної творчості

 

Техніка вокально – сценічної творчості включає в себе як техніку володіння голосовим апаратом, голосом, так і психотехніку – техніку переживання.

Психотехніка – це комплекс технічних прийомів, зв’язаних з творчим переживанням під час співу. Основним засобом впливу на слухача – глядача є вокальне образне – дійове слово, яке сприяє розкриттю ідейно – художнього змісту виконуваного твору, створенню сценічного образу. Тому саме слову й змістові слід приділяти особливу увагу в процесі роботи  над репертуаром, над твором. Робота ця складається з кількох етапів: 1)знайомство з твором; 2)вивчення і всебічний аналіз твору;3) процес «вживання» в образ; 4)вокальне читання і декламація тексту; 5) координація дій.

 

Ритм, темп і розподіл уваги у процесі співу

 

Крім вокально – образного слова, у співі дуже важливе значення мають також ритм, темп, розподіл уваги, вокально-творчий спокій і темперамент співака. Без оволодіння цими прийомами, без підкорення їх своїй волі спів, акторська майстерність неможливі.

Кожен педагог мусить з першого заняття суворо стежити, щоб учень дотримувався певного ритму і темпу, бо від цього надалі залежитиме його організованість, зібраність, логіка і послідовність дій, а також правильний, природний прояв почуттів та емоцій  під час співу.

Треба звернути увагу на вокально – творчий спокій – це насамперед спокій і впевненість співака у своїх силах і можливостях, творча настроєність його під час співу. Інакше кажучи, це стан творчого захоплення, творчого збудження співака, впевненого в успішному виконанні будь-якого технічного і творчого завдання, відсутність будь-якої напруженості, скутості, нервозності.

В роботі з учнями слід звертати увагу не лише на фізичний, а й на психічний спокій , бо фізично спокійний стан співака значною мірою залежить від його психічної настроєності.

Як педагог, так і учень у своїй роботі повинні прагнути до нерозривного гармонійного поєднання фізичного і психічного вокального спокою в єдине ціле. Лише в стані такого спокою можна вільно співати і створювати художні образи.

Вміння перевтілюватись, як і вміння володіти голосом, не приходить само собою. Цього досягають шляхом повсякденної наполегливої роботи. Але це не означає, що я не заперечую вроджену здібність, талант, якому часом уже  на перших порах під силу те, чого другий не може дибитись і шляхом тривалого навчання, тренування. І все ж працювати щодня, систематично. Тільки талант, помножений на повсякденну працю, може дати бажані результати. Робота над створенням художнього образу — складний, багатоплановий процес. Народження художнього образу — це розкриття комплексу характерних особливостей твору, його "особи".

 

 

 

 

 

 

Література:

1. Стулова Г.«Розвиток дитячого голосу» / Г.Стулова. - М.Прогресс, 1990. – 85с.

2. Ємельянов В.«Розвиток голосу»/,В.Ємельянов,2003.- 103 с

3. Мікіша М. В. «Практичні основи вокального мистецтва»/ М. В.Мікіша,К .:

«Музична Україна» 1971, - 78с.
4.Навчально-методичне видання«Уроки вокалу випуск 8», 2011, - 10 с.
5.Навчально-методичне видання «Уроки вокалу випуск 16», 2011, -  12 с.

6.Гребенюк Н. Є. «Принципи виховання дитячого голосу» / Н.Є Гребенюк,Х.

2006, - 18 с.