Відкритий захід на тему: "Чорнобиль - трагедія століття"

Комунальний заклад

« Гімназія І, ІІ ступенів № 2»

смт. Ширяєве, Одеської обл.

 

 

 

 

 

                                               Відкритий захід

на тему:

 

«Чорнобиль- трагедія століття»

 

                        Малярчук В.В. – вчитель

                                                                                    історії, правознавства і                     

                                                                                    зарубіжної літератури

 

 

 

 

 

 

Смт. Ширяєве

2018 р.

 

 

 

 

Тема: «Чорнобиль- трагедія століття»

Мета: розширити знання дітей про трагедію століття – вибух на ЧАЕС; розвивати в учнів мислення, пам'ять; виховувати їх уважними, милосердними людьми, патріотами, справжніми громадянами своєї країни.

Хід заходу

Вчитель:  Добрий день, друзі! Всіх нас привела сюди і з’єднала трагічна подія – Чорнобильська трагедія!

Міра страху для нас – війна…Чорнобиль- страшніше…Це війна з невидимим ворогом. Війна  без стрільби та куль. Ми хочемо  вам розповісти, як це було…

Вед.1  Була тепла квітнева ніч, одна з найкращих ночей року, коли листя зеленим туманом виступає на гілках дерев.Ту мирну весняну українську ніч на берегах Прип’яті люди ніколи не забудуть. Вона була, як зараз усім здається, найтихішою і найтеплішою. І не сповіщала про біду. Навпаки всім жителям містечка атомників ще з вечора, підвихідний, жадалося отримати від природи  хорошу погоду. Проте в ту саму ніч з 25 на 26 квітня відлік часу став уже не мирним, а бойовим і аварійним. Відлік  пішов на хвилини і секунди. О першій годині 23 хвилини 40 секунд, коли всі спали безтурботним сном, над четвертим реактором Чорнобильської атомної станції несподівано велетенське полум’я розірвало нічну темряву.

Вед.2  Спало місто  Прип’ять, спала Україна, ще незнаючи про велике горе, яке прийшло на нашу землю. Ось як це описує Володимир Яворівський у повісті „Марія з полином у кінці століття»

1-й ведучий:

„З руїн реактора виривається стовп зловіщого вогню, палаючих шматків графіту. Стовп стрімко, як фантастична ракета, піднявся в небо, освітлюючи корпуси атомної, річку з верболозами.

Вогняний стовп завмирає на висоті 1.5 км.

На вершині його утворилась світла куля, яка начеб–то засмоктує в себе цей примарний стовбур, всередині якого щось рухається, згорається, випростовується…. Ніч безвітряна і стовп стоїть між небом та землею, наче вагається, куди ж йому пустити свій корінь”.

Звучить пісня «На Чорнобиль журавлі летіли» (сл.. Д. Павличка).

 

2 ведучий: Лунає екологічний дзвін. Тривожні і болісні  його звуки. Болем за нашу землю, яку зрошують смертоносні кислотні дощі, за отруєні хімічними відходами ріки, за нобо з озоновими дірами, за вирубані ліси. Тривогою — за майбутнє життя.

1 ведучий. Стогне дзвін. Та найгіркішими нотами звучать у ньому голоси Чорнобиля, катастрофи, яка ніколи не зітреться з людської історії, не згасне у віках.

2 ведучий. Полин — трава ... Стародавнє містечко пригорнулося серед лісів і ланів до світловодої  Прип'яті. А звідки, з яких глибин народних придбала ти назву — полин-трава? Чорнобиль... Мертва зона... Сьогодні такі слова гірким болем відлунюються у наших серцях. Заростають деревами, кущами, травою опромінені села. Вони дорожні, мертві. Поступово руйнуються хати. Разом із ними руйнуються, зникають неповторні цінності поліської давнини.

1 ведучий. Про жахливу подію важко згадувати, страх проймає душу при згадці про мільйони загиблих людей, особливо молодих, які помирають повільно, але в тяжких муках. Ще багато століть ця трагедія буде нагадувати про себе вадами у новонароджених.

2 ведучий:  26 квітня 1986 року почався відлік Чорнобильської катастрофи. Вона вразила весь світ, приголомшила людей страшним розмахом незвіданої більше біди, трагічні наслідки якої відчуватиме ще не одне наступне покоління.            

1 ведучий:  32 роки…пройшло…. Та за ці роки, місяці – ми всі стрімко прозріли, подорослішали на цілу епоху, ми стали жорстокіші й вимогливіші і до себе, і до тих, хто приймає відповідальні рішення, до тих, у чиїх руках людське існування і доля природи. Бо надто вже високою ціною довелося і ще доведеться платити за Чорнобиль.

                                                                          Пісня  «Знак біди…»

 

Учень:             Хіба ж я винен, що болить мені та рана до нестями,

І що на серці чорні плями лягають вибухом щомить?

І уявити не могли (тай хто б сказав),

Що так розквітне ота весна – свинцевим квітом серед

литавр і похвали.

Учень: Зоря полинова горить

І осяває в дооколі.

Порожні села, ниви голі,

 Бур'ян, що з вітром гомонить.

Печать і пустка — на віки.

Мов сльози, роси серебріють.

 І страшно, хижо, дико виють

В безлюдній Прип'яті вовки.

 

Вчитель:  « В глуху ніч Насті приснився лихий сон. Звідкілясь узялась чорна рука і залила все довкруг. Залила вулиці її села, затопила хати, проковтнула ліс, луги, поглинула Прип’ять. А в тій річці – тисячі людей: старі, молоді, діти, немовлята. Настя бачить їхні сповнені жахом і криком лиця, а голосів не чути. Як у німому кіно. Одна жінка підняла своє дитя у білесенькій льолі аж до неба – чистий тобі ангел. Тільки нікому взяти те дитя з її рук. Чорні боруни накрили все і всіх, накрили молоду матір, а янголя у білій сорочечці пішло поверх нею не нажерливої ріки, світячи сяйливим волоссячком, як німбом».

2 ведучий: Так починається оповідання Катерини Мотрич «Політ журавлів над нетолочиними травами» (книга «Перед храмом любові і болю»), що відкривається болісною присвятою – «І мертвим , і живим, і ненародженим жителям Чорнобильського Полісся».

 

 

 

Учень:                          

Україно моя, що з тобою, скажи?

Я дивлюсь в твої очі, до болю сумні.

У гаю соловей дзвінко так не співа.

І в Дніпрі чом тече каламутна вода?

 

Учень:                         Україно моя, що з тобою, скажи?

Білим цвітом шумлять сиротливо сади.

Дощ кислотний марнить в полі квіти живі,

І зневірені люди молять Бога в душі,

Україно моя, що з тобою, скажи?

 

Учень:                                Чорнобиля гіркий полин

На серце ліг незримо й тяжко,

І плине над землею дзвін

Із тихим стогоном протяжко.

Це стогнуть землі України,

Де мирний атом не мина.

Він впав смертельною росою

На рай дібров, на зелень трав,

Своєю чорною косою

Провів по розмаїттю барв.

 

Учень:                                     І попелом розкрились села,

І згинуло усе живе,

Пропали усмішки веселі,

Замовкло птаство лісове.

Лиш на отруєній землі

Небачена розкрилась квітка –

Про допомогу крик німий,

Між попелом остання іскра Запал тиша...

Україно моя, що з тобою, скажи?

1 ведучий:   За покликом рідної землі на захист свого народу першими до палаючого реактора прибули пожежники по охороні Чорнобильської АЕС на чолі з начальником корпусу Володимиром Правиком.

2 ведучий:  23-річний Правик, як потім було встановлено комісією, вибрав найбільш правильнее рішення – направив свій загін з 14 чоловік на дах машинного залу площею в 500 м. Адже в цьому залі знаходились всі турбіни, через нього йшли численні кабелі високовольтної лінії.

1 ведучий: Довго боролися лікарі за життя Володимира Правика, зроблено внутрівенну пересадку кісткового мозгу, влитий екстракт печінки багатьох ембріонів для стимулювання кровотворення. Але потрібна була ще жива шкіра, а вона вся була вбита радіацією. Він не міг говорити, тільки дивився…Повітря  в медсанчасті було радіоактивне.

2 ведучий:  Незабаром прибуло підкріплення з міста Прип’ять на чолі з лейтенантом Віктором Кібенком. Вступивши у вируюче полум’я, у смертельну небезпеку, якою дихав реактор, пожежники в ту ніч, не шкодуючині сил, ні самого життя, виконали присягу на вірність народу України.

1 ведучий: Найпершим, у кого зупинилося серце в мить вибуху, був старший оператор Валерій Іванович Ходемчук, за ним – його друг Володимир Шашенок. На підмосковному кладовищі на скромних плитах з червоними зірками навічно викарбувані імена Володимира Правика, Миколи Ващука, Василя Ігнатенка, Миколи Титенка, Володимира Тищури.

Вчитель: Мужні, хоробрі, відчайдушні. безстрашні, вірні своєму народові та рідній землі. Ми можемо сказати це про героїв, які ризикуючи власною долею  вирушили в пекло.

( Звучить «Панорама» П. Чайковського.)

 
1 ведучий :

Біля мертвої Прип’яті – дерево-хрест,

Поруч – братська ЧАЕС,

Ліс рудий хоронили і щоночі, й щодня,

Тільки хрест уберігся, як нагадування.

Із могилою поруч і побіля ЧАЕС,

Біля мертвої Прип’яті –древо-хрест,

Тих, що впали у квітні, мов у вістрі війни,

Просить дерево-пам’ять: «Пом’яни…пом’яни»…

Вед.2 У вогні не згорів їх жертовний чорнобильський слід. Ще затужить по хлопцях Земля і скорбота земна. Схилимо ж голови перед героями Чорнобиля... 

Учень:                                        Б’є дзвін глухий

І ледве чути дальній

Я слухаю, я плачу, я мовчу

 

Вчитель: Хай пам'ять про героїв – рятівників буде вічна!   Давайте вшануємо хвилиною мовчання.

Хвилина мовчання.

2 ведучий: Трагічним було прощання людей, яких евакуй овали з зони, з домашніми тваринами. Коти заглядали людям в очі, собаки різних порід вили, прориваючись в автобуси. Але брати їх с собою не можна було – шерсть тварин набрала багато рентген (радіоактивне облучення). Потім вони почали об’єднуватися у ватаги і зграї…

1 ведучий: Колись археологи прочитали цікавий надпис на вавилонських табличках: «Якщо в місті пси збираються в зграї – місту – бути зруйнованим». Місто Прип’яті залишилося покинутим, законсервованим  радіацією. Місто – привид.

2 ведучий. Об’єднані в зграї собаки з’їли більшу частину радіоактивних кішок, почали загрожувати життю людей. Мисливці почали відстрілювати ці зграї…29 квітня покинуті вулиці були засіяні трупами різноманітних собак.

 

Учень: «Чи знаєш ти, світе,
Як сиво ридає полин,
Як тяжко, як тужно
Моєму народу болить!...»
 

1 ведучий.  Наша пам'ять і пам'ять багатьох наступних поколінь знову і знову буде повертатися до трагічних квітневих днів 1986 року, коли ядерна смерть загрожувала всьому живому і неживому. 

 

Учитель.  Чорнобиль дав нам кілька моральних уроків трагедії; 
1-й урок — безвідповідальності (ми не були готові до такої аварії ні морально,нітехнічно);
2-й урок — милосердя (всі люди відгукнулись на біду, прийшовши чорнобильцям на допомогу: збирали кошт у фонд Чорнобиля; діти-чорнобильці відпочивали й оздоровлювались у санаторіях, таборах відпочинку); 
3-й урок —патріотизму (ми мусимо завжди пам'ятати про подвиг пожежників, щоб у потрібну хвилину стати на захист, прийняти правильнее рішення, насамперед думати про тих, хто нас оточує, а не про себе; бути чесними і сміливими, бути людьми, гіднимисвого народу і не зганьбити його; любити й берегти рідну землю). 

2 Ведучий: Чорнобиль…Мертва земля…Це – трагедія для всього людства, більшої й годі уявит! Урятований світ. — найкращий пам'ятник  тим, хто загинув у чорнобильському пеклі. Пам'ятаймо про них і робімо усе, щоб ніколи не падала на землю гірка зірка Полин... 

1 Ведучий:   О Боже Великий, наш Боже, наш Боже! 
Дай певність на радість, 
умнож наші сили, 
Аби підняли ми обпалені крила, 
Щоб швидше минувся час 
лиха й випроби, 
Щоб змився дощами пекельний 
Чорнобиль...

 

Вчитель: Коли академіка Д. Лихачова запитали, у чому він вбачає сенс життя, учений відповів: «Природа творила людину мільйон років. Давайте ж поважати цю роботу, проживемо життя гідно, підтримуючи все створене і протистояти всьому руйнівному в житті».

Учень: Бути людиною – не дуже просто,

Бути людиною  - геройство в наші дні.

Встати і крикнути з трибуни, з помосту:

«О, люди! Залишайтесь людьми!»