ВІДОМІ ПОСТАТІ КИЇВЩИНИ: ВОЛОДИМИР ІВАНОВИЧ КОСОВСЬКИЙ – ПОЕТ, ЛІКАР ТА НЕЗЛАМНИЙ ПАТРІОТ

 

УДК 9 (908)

 

ВОЛОДИМИР ІВАНОВИЧ КОСОВСЬКИЙ – ПОЕТ, ЛІКАР

ТА НЕЗЛАМНИЙ ПАТРІОТ

СТЕПАНІЦЬКА Олена

Завідувач відділу

                  КЗ ФМР «Фастівський державний краєзнавчий музей» - «Музей Героїв Чорнобиля», член Національної спілки краєзнавців України 

 

 

В історії Фастівщини є багато відомих прізвищ, які прославили її у віках. Це люди різних професій, релігійних вірувань та етнічного походження, які проживали тут в різні історичні періоди.

Серед сучасників важливе місце в літературному житті Фастівського краю займає постать Володимира Івановича Косовського. Його активна творча та соціально-культурна діяльність мала великий на збереження  історичної спадщини.

Народився Володимир Косовський 28 липня 1923 року на Фастівщині (с. Веприк)  в селянській родині середнього статку. 

Батько, Іван  Петрович Косовський, мав агрономічну освіту, мати – Євгенія Саківна Корж, працювала в дитячому закладі та була учасницею хору Кирила Стеценка. Батьки з дитинства прищеплювали любов до української пісні майбутньому поету та передавали всім своїм дітям повагу до історії рідного краю через народну творчість.

Особливо велике значення у формуванні патріотичних поглядів юного Володимира мав дідусь по маминій лінії Сак Олексійович Корж. Він походив з давнього козацького роду, мав загартовану волю та характер. Також дідусь сам складав вірші й заповідав писати онукові, з раннього дитинства прививав любов до творчості. Основними мотивами його поезій була тяжка доля українського народу, голодного та пограбованого більшовицькими катами.

Через постійні переслідування більшовиками за свої націоналістичні погляди, батько Володимира змушений був постійно переїздити, а оскільки був добрим сім’янином, брав із собою всю родину. Тому поки Косовський закінчив сім класів він змушений був поміняти 5 неповно-середніх шкіл.

В 1938 році батько  -  Іван Петрович, все ж таки був заарештований, ув’язненій та замордований більшовицькою владою.  На той  час він був головою колгоспу в с. Рутв’янці на Житомирщині. В своїх працях Володимир Іванович згадував про ці  події так: «Третього липня 1938 року батько був заарештований і відправлений в Житомирську тюрму. Додому не повернувся. Я дуже любив і розумів свого його, гонимого більшовицькою владою. Розумів його нелегке становище, хоч відвертих розмов у мене з ним не було. Страх, посіяний більшовицьким терором, став на заваді відвертих розмов батька з сином. Я боляче переживав його арешт» [1, 4].

  Юний Володимир Косовський, як і вся його родина, справді дуже  боляче переживав ці події, які в 40-х роках відбились болем в його віршах «Батькові, моєму, замордованому» та «Батькові». Саме в той час вилилися з душі його перші поетичні строки, присвячені батьку:

«Тату, голубчику, скажи:

Де  ти останні дня прожив?

Де склав свої побиті крила?

Хто ходить на твою могилу?

Де ті кати тепер живуть,

Що обірвали твою путь?

Де слуги лютого тирана,

Що вбили серце полум’яне?

В якій землі, в яких краях?

Спочив замучений твій прах?» [1, 5].       

        Після арешту батька родина повертається назад  до с. Веприк. Згодом Володимир Косовський вступає до Київського залізничного технікуму. Там він провчився до четвертого курсу, а в 1941 році починається Друга Світова Війна. Всіх учнів відпускають на тиждень додому. Через декілька тижнів по тому його, разом з іншими юнаками, відправляють у напрямку м. Ржищев для переправи на фронт. Саме цей період був вирішальним для подальшого формування                    Косовського як публіциста-патріота.  Він тікає та повертається до рідної домівки.        В цей період на Київщину вступили окупаційні війська німецьких загарбників та одночасно з ними прийшли похідні мельниківські групи західних українських націоналістів, щоб організувати опір новим окупантам. 

          В 1941 р. Володимир Косовський вступає в лави Організації Українських Націоналістів для боротьби з обома окупаційними режимами. На посаді станичного він, разом зі своєю сестрою Ольгою, під керівництвом журналіста Петра Онищенка, займається підпільним друком та розповсюдженням листівок, в яких висвічував жорстоку  політику фашистського та більшовицького режимів.

В 1943 році, після повернення радянської армії на Київщину, почалася мобілізація юнаків та дівчат. В цей час Володимир Косовський,  разом з однодумцями, намагається перетнути кордони фронту та продовжити боротьбу в лавах ОУН. Але задум не вдався, його впіймали та приговорили до розстрілу. Він знову робить спробу втекти з-під арешту, але не надовго. Через декілька місяців його впіймали та приговорили до двадцяти років каторжних робіт. Засудили до такого ж терміну і його рідну сестру Ольгу, яка весь час допомагала Володимиру Івановичу у підпільній видавничій діяльності. Тяжким випробуванням воно лягло на долю родини поета. Довгих дванадцять років він провів на шахтах міста Воркути. 

Про ці тяжкі події він згадує в своїй творчій праці «Як рвалися струни на кобзі»: «Спершу я працював у шахті №5 комбінату «Воркутавугіль» на різних роботах. Випадково, на шляху з санчастини, зустрів земляка Євгена Чередніченка, який в той час працював фельдшером у табірній лікарні. Він мене, знесиленого, з сильними набряками ніг, поклав до себе у лікарню. Завдяки його старанням я став працювати санітаром, а потім (до 1948 р.), набувши знань, працював фельдшером у шахті №5» [1, 8]. З того часу почалася фельдшерська діяльність Володимира Івановича.

В засланні сталася знакова для Косовського, як майбутнього поета,  подія. На шахті №5 він познайомився з «довголітнім в’язнем сталінського ГУЛАГу» Михайлом Сорокою, який був шанувальником його першої табірної поезії [1, 9]. Саме він активно матеріально допомагав і заховував  Володимира Івановича писати, передавав частину його віршів на волю для друку.

          18 листопада 1955 року Володимира Косовського було звільнено. Після заслання  він довгий час не міг знайти роботу, тому змушений був знову поїхати до Воркути, де пропрацював за вільним наймом півроку. Повернувшись на Фастівщину після заробітків, йому вже ж вдалося влаштуватися на роботу фельдшером в селі Пилипівці, де він пропрацював вісім років. Але постійним нагляд КДБ не давав родині Косовських жити спокійним життям. Часті обшуки, моральний тиск, вилучення забороненої радянською владою літератури мали на меті підірвати віру в національні переконання Володимира Івановича. Але його культурно-просвітницька, літературна та професійна діяльність навпаки ставали більш рішучіші.

З 1964 року  Володимир Косовський почав працювати завідуючим фельдшерсько-акушерським пунктом в с. Веприк.  Одночасно вчився заочно і закінчив Київський медичний технікум. Застосовував нові медичні практики у поєднанні з народною медициною для лікування безпліддя. До нього на прийом часто приїздили жінки не лише з Київщини, а й з усієї України.

 В кінці 80-х рр. вступає до організації Охорони пам’яток історії та культури. Саме за його ініціативи в селі Веприк (Фастівщина) створюється кімната-музей ім. Кирила Стеценка – видатного українського композитора, де Володимир Іванович пропрацював  вісім років на посаді директора [1, 34].

Після хрущовської відлиги поновлюються нові переслідування його родини та часті візити КДБ.  Під їх натиском В. Косовський був змушений звільнитися з музею, але з настанням перебудови він відновлює там свою діяльність, але вже на посаді старшого наукового співробітника.

Після проголошення незалежності України Володимир Косовський почав активну літературно-видавничу діяльність. В 1991 р. він був обраний членом редакційної колегії громадсько-літературного часопису Всеукраїнського товариства політв’язнів і репресованих «Зона», сам друкувався (новели з табірного) і пропонував матеріали інших авторів, своїх друзі-поетів та однодумців.

В 1993 році видавництво «ІРІС» видало збірку невільницьких поезій Володимира Косовського «В терні колючому», а в 1995 році побачила світ його поетична збірка для дітей «Я б сипав райські самоцвіти» [4, 6]. Свої книжки він роздавав у всі шкільні бібліотеки тодішнього Фастівського району, міста Фастова та в деякі школи міста Києва. Майже у всіх школах робив відкриті уроки. Був  почесним постійним гостем  на літературних заходах в Фастівському державному краєзнавчому музеї.

Крім того Володимир Іванович брав участь у створені чотирьох кінофільмів, одним з яких був повнометражний документальний фільм кінорежисера Георгія Давиденка «Невільник – брат, невільниця – сестра», де зображувалась трагічна історія його родини.

В 1996 році В. Косинський був прийнятий до Спілки письменників України. Вже наступного року (1997)  вийшла в світ його збірка публіцистичних творів «Як рвалися струни на кобзі», а в 1998 році -  поетична збірка «Тризуб»  [ 3, 8]. В цей період готується до друку ще одна його літературна праця «Дума денна і нічна» [2, 32].       

        Володимир Іванович займався краєзнавчою діяльністю, його захоплювала та надихала славна історична минувщина рідного краю. Свої дослідження він часто пубікував в Науково-інформаційному бюлетені Фастівського державного краєзнавчого музею [5, 18].

Незабаром пішла із життя вірна дружина поета, Таїсія Андріївна, викладачка української мови та літератури у Веприцькій школі, а ще раніше – їхня донька, здібна поетеса Ольга Косовська-Рошкулець. Уже по смерті вийшла її лірична збірка поезій  «Я ловитиму твоє мовчання..»

           На сімдесят сьомому році життя, 29 травня 2000 року перестало битися серце щирого патріота України  - Володимира Івановича Косовського. Згідно із заповітом його поховали в центрі села на майдані, біля фельдшерсько-акушерського пункту і церкви, поряд з пам’ятником Кирилу Стеценку, неподалік музею. А в  2001 році, посмертно, вийшла друком остання літературна праця поета «Дума денна і нічна».

            В.І. Косовський був людиною сильною духом, з великою любов’ю до рідної землі в серці:

«Моя ти доле, Україно

Як би не ти в мені жила,

Давно б мій труп зла хуртовина,

В пустелі снігом замела»

          В 2003 році при Фастівському державному краєзнавчому музеї почалося формування окремої експозиції «Меморіальна кімната Володимира Івановича Косовського», яка була створена на основі особистих речей. Ці експонати  були передані до фондів музею рідною сестрою поета Ольгою Іванівною Косовською-Михайліченко, відповідно до акту прийому-передачі №17 від 07.10.2003 року. А в 2005 році відбулося урочисте відкриття меморіальної кімнати поета, на яке завітало багато друзів, колег, вдячних пацієнтів та просто небайдужих фастівчан. 

        Велику кількість експонатів в експозиції складають світлини та портрети членів родини Косовських, книги, предмети інтер’єру та особистий одяг поета. Є також декілька предметів, які Володимир Іванович привіз із заслання: алюмінієві чашки та тарілки, символічно обмотані колючим дротом.

Через все своє нелегке життя Володимир Іванович проніс велику любов до України і людей, які кров’ю виборювали  право називатися нацією. Своїми діями, словом кожним прожитим днем він доводив до українців, що наш народ неможливо ані зламати, ані винищити. Вселяв надію у серця та віру в перемогу за незалежну самостійну державу, давав настанови наступним поколінням.

Нині його поезія актуальна як ніколи. Тематичні екскурсії, лекції з життя і творчості поета для сучасної молоді  - є одним з пріоритетних напрямків патріотично-вихованої діяльності при Фастівському державному краєзнавчому музеї.

Володимир Іванович залишив у спадок наступним покоління чималий багаж літературної творчості. Його поезія вражає глибиною почуттів, вистражданих, вимучених, а від того вартісних та дієвих. Він залишався патріотом до самої смерті. Як знак великої поваги до поета та його творчості від 2003 року у                              м. Фастові присуджують літературно-мистецьку премію ім. Володимира Косовського. Адже його слово пронеслося крізь роки і лягло в фундамент будівництва незалежної України. Його поезія – це заповіт наступним поколінням:

        

         Щодня роби щось для Вкраїни,

         Щоб промінь волі не погас.

         Підстав їй руки, й спину

         У цей складний для неї час.

         У час, коли і зліва й справа

          Клюють імперські вороги,

          Від тебе жде твоя держава

          Терпіння, праці і снаги!

          (В.І. Косовський )

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Використана література:

1.  Косовський В.І. Як рвалися струни на кобзі.- Київ: Наукова думка,1997. – 96 с.               
2.  Косовський Володимир. Дума денна й нічна.- Київ: Факт, 2001. – 154 с.
3. Косовський В., Кравець-Кравченко А., Чередніченко Є. Тризуб. Поезії. – К.: Факт, 1998. – 154 с. з іл.
4. Володимир Косовський. Я б сипав райські самоцтвіти. – Київ, 1995. – 81 с.
5. Володимир Косовський. Спогади Антося Никоненко з с. Веприк. По слідам народних традицій.//Науково-інформаційний бюлетень ФДКМ «Прес-музей»№7. -  Фастів, 1997. – 50 с.