Оноре де Бальзак і Україна
Українське кохання Оноре де Бальзака
Оноре де Бальзак - відомий французький романіст та драматург ХІХ ст., творець монументальної епопеї «Людська комедія», яка стала своєрідним літописом життя французького суспільства першої половини ХІХ ст. і одним з найпотужніших творів реалізму.
Життя письменника схоже на сюжети власних творів – загадкові обставини, пригоди, заборонене кохання, складні, але яскраві досягнення. Це історія невтомного трудівника, який вперто йде до своєї мети. Бальзак мріяв про славу й багатство, про те, як завоює велике місто Париж. Та маючи залізну волю, нестримне бажання до знань та літературний хист, він завоював не лише Париж та Францію, а й серця шанувальників усього світу.
Оноре де Бальзак із 1829 року написав 90 романів і оповідань під загальною назвою «Людська комедія» та багато інших романів. З творчістю письменника був обізнаний Т. Шевченко. Свідчення цьому - згадки про бальзаківські твори в його повістях. І. Франко в своїх статтях теж характеризує Бальзака, як одного з найвидатніших представників реалізму у французькій і європейській літературі. Творчістю видатного француза захоплювалися українські письменники другої половини XIX – початку XX ст. від Марка Вовчка до М. Коцюбинського. Переклади його творів українською мовою з’являються в останній третині XIX ст. А в 1884 р. у Львові вийшов роман “Батько Горіо” як літературний додаток до журналу “Діло”.
Будучи на піку свого творчого підйому, Оноре де Бальзак у 1832 році Бальзак одержав листа зі штемпелем "Одеса" від невідомої польської аристократки Е. Ганської, уродженої графині Ржевуської, яке в подальшому змінило життя обох. Між романістом і шанувальницею його таланту почалося таємне листування. Згодом воно переросло у велике кохання, яке Бальзак зберіг в серці до самої своєї смерті.
Закохані кілька разів зустрілись у Петербурзі, куди він приїжджав у 1840 році. Коли Ганська овдовіла, вона пристала на пропозицію вийти заміж за Бальзака, але ще впродовж кількох років з різних причин не могло відбутися їхнє весілля. Він навіть готував квартиру для себе й дружини в Парижі. В березні 1850 року відбулось довгоочікуване весілля. Вони повінчались в Бердичеві, в костьолі Святої Варвари. «Я взяв шлюб з єдиною жінкою, котру кохаю ще більше, ніж раніше, і кохатиму до самої смерті», - саме такими слова описує цю подію письменник. Та смерть уже чатувала на нього. Йому залишилося лише кілька місяців тішитися сімейним щастям і безбідним існування.
В період з 1847—1850 pр. Оноре де Бальзак перебував нa Укpaїнi. Ще незадовго до свого приїзду в Київ, письменник відвідав Рим, який до глибини душі вразив його. “После того, как я повидал католический Рим, я испытал живейшее желание видеть Рим православный. Петербург – еще город-младенец, Москва только что вступила в мужественный возраст, но Киев – это вечный город Севера”, – записав він у своєму щоденнику, не приховуючи свого бажання відвідати українську землю.
Жив Бальзак у маєтку своєї коханої Еви (Евеліни) Ганської, що був розташований в селі Верхівні на Київщині. Бальзак любив Україну. Вона вразила його своїми полями і родючою землею. «…Це пустеля, царство хлібів, ці мовчазні прерії Купера, — захоплено зазначав він. — Тут починається український чорнозем, шар чорного і тучного ґрунту завтовшки футів п'ятдесяти, а іноді навіть і більше». Він називав її "прекрасним краєм, мешканці якої самі не знають, серед якої краси живуть". Перебування на Україні давало Бальзаку можливість конкретно ознайомитися зі слов’янським світом, до якого він протягом всього свого творчого шляху виявляв глибокий інтерес. Ще під час своїх закордонних зустрічей, Бальзак розмовляє з Ганськими про Україну. Згодом у «Листі про Київ» він так передасть враження від цих бесід: «Я слухав розповіді про степи, селян, снігопади, управителів, євреїв і, нарешті, про поєднання цивілізації з варварством, і все це у таких виразах і в такому фантастичному освітленні, що Україна стала мені здаватись єдиним у світі краєм, де я зміг би ще побачити цілком нові явища і людей» [1].
Так, вперше під'їжджаючи до маєтку Ганської, стомленому нелегкою дорогою поглядові парижанина відкрилася дивовижна картина: до білосніжного палацу, відтіненого вечірнім малиновим світлом, вела широка брукована дорога, наприкінці якої біля парадного входу під розкішним кленом стояла графиня Ганська, одягнена у фіалкові шати (улюблений колір Бальзака). Тут, у "східньому Люврі", як назвав Оноре маєток Евеліни, він вперше (та й востаннє) в житті розслабиться після паризького шаленого ритму, буде творити не на кухні, не "на коліні", а у власному робочому кабінеті в оточенні турботливої прислуги й люблячої дружини.
Бальзак почувався у Верхівні добре. В одному з листів він писав: «Я маю тут розкішний апартаментик — салон, кабінет і спальню; кабінет із рожевого мармуру з каміном, чудовими килимами та зручними меблями, вікна цілком із скла без олов’яної фольги; краєвид відкривається переді мною на всі боки…».
У своїх листах до родини О. Бальзак подає також загальні риси українського життя, зокрема, торкається різних господарських відносин. «В царстві квітів і зелені» — як називає О. Бальзак Україну – є багато контрастів і див: «Країна ця дивна з того погляду, що поруч з надзвичайним блеском бракує в ній самого необхідного комфорту». «Не можна уявити собі просторів та врожаю на цих землях, котрих ніколи не гноять і на котрих щороку сіють жито».
Про промисловість тих часів читаємо у Бальзака: «Верхівня має досить велике населення, тут існує суконна фабрика, дуже добра. Мені роблять плащ на сибірській лисиці на зиму з тутешнього сукна, і це сукно варте французького. Виробляють 10 тисяч штук на рік». «Маємо тут (у Верхівні) людину, що виробляє з заліза чудові речі. Коли б ти послав мені малюнок келиха, який би багатий не був, він зуміє зробити його з заліза, або срібла. Це якийсь Бенвенуто Челліні, що вискочив посеред України, нібито печериця. Як би ти міг також додати до цього малюнка декілька добрих гравюр, які часто продаються нізащо, і зробити невеличку колекцію орнаментів, я поверну тобі з подякою гроші. Скажу тобі, як ти можеш усе те переслати, і ми помогли б, таким робом, поважному і великому артистові, дати йому моделі» (Лист до Льоран Жан, Париж 1848).
Про здібності українців, що до куховарства Бальзак пише:
«Можливо, що мені вдасться Вам подякувати за цю приятельську послугу, як Ви приїдете на Україну, в цей рай земний, де я запримітив уже 77 способів приготовлення хліба, що дає високу ідею про винаходи населення комбінувати самі прості речі. Чи так воно само й на Литві? Готуєте Ви там каші на 77 відмін?» (лист до п. Ширковичевої з 29. XI. 1848).
Про Київ О. Бальзак писав:
«Я бачив північний Рим, місто православ’я з 300 церквами, багатствами Лаври, святої Софії, степів. Маємо тут цікавий союз розкоші й мізерії. Такий спектакль дає Київ... На протязі 15 або 20 днів контрактів (ярмарку) у Київ приїздять зі всіх кутів Росії, буває такий рух у справах, забавах, що неможливо, щоб я описав тобі, або ж кому іншому... Я бачив на контрактах у Києві чудесні килими в такому роді, як мені дала в останньому році п. Г. і між іншими речами 12 стільців чудового виробу. Але ж усе це було в такій ціні, що прийшлось відмовитись».
Про українських жінок Бальзак зауважує:
«Молоді дами бувають на балах в сукнях королівської розкоші, далеко більшої від усього того, що можна побачити в Парижі... Вони руйнують чоловіків своїм вбранням…» [2].
У Верхівні, Оноре де Бальзак почав писати "Листи з Києва", які так і лишилися незавершеними. В одному з них письменник запитує сам себе: "Чому люди люблять одне одного?". Й відповідає: "Люблять, тому що люблять"… Той, хто хоч раз у житті був закоханим чи коханим, зрозуміє, що він мав на увазі.
Знайомий був Оноре де Бальзак з графинею Єлизаветою Ксаверівною Воронцовою (дочка Олександри Браницької) – дружиною князя Михайла Воронцова. Вона була відомою в Європі меценаткою і шанувальницею мистецтва. Княгиня мала помістя в містах Біла Церква, Київ і на Фастівщині, їй належали села Паляниченці, Півні, Яхни, Малополовецьке, Кожанка, Зубарі, Триліси, Королівка, Пилипівка, Бортники, а її матері Олександрі належав 2 роки і Фастів, який вона передала біскупу.
Бальзак полюбляв мандрувати з дружиною і часто відвідував маєтки Браницьких у містах Біла Церква та Києві. Їхні маршрути вели також і через землеволодіння та палаци Браницьких на Фастівщині, що давало можливість милуватись неймовірними краєвидами, культовими спорудами цього краю.
Після нетривалої тяжкої хвороби у 50 років Оноре де Бальзак помер у Парижі, де і похований. Шанфлері (Жуль Франсуа Фелікс Флері-Юссон) - французький критик мистецтва та письменник-романіст, прихильник реалістичного руху в живописі й літературі так описує в спогадах цю подію: «И вот г-на Бальзака нет; он умер, оплакиваемый друзьями и недругами, в расцвете сил, когда он душою был моложе любого молодого человека. Все великие люди не умеют умирать». «А смерть настигла Бальзака в самом расцвете его карьеры. Ему было тогда пятьдесят лет. Он был близок к цели, вот-вот мечта его обернется реальностью и обрастут плотью его химеры, которые он неутомимо лелеял в течение тридцати лет, — а ведь тяжелый труд этих лет убил бы все желания в самых смелых и самых мужественных. Слава, любовь, богатство, покой, сладостная, широкая, одухотворенная жизнь — у него было все, нужно было только крепко сжать это в руках. Но смерть властно разжала их, и с таким трудом накопленные блага прахом упали на могилу». [3]
20 травня, в день 215‑річчя з Дня народження французького письменника, у Фастові, на території костелу Воздвиження Святого Хреста, з благословення настоятеля отця Михайла та за сприяння отця Яна Піонтковського було відкрито пам’ятник класику світової і європейської літератури Оноре де Бальзаку.
Автором пам’ятника є фастівський скульптор, член Спілки художників України, автор багатьох пам’ятників і пам’ятних знаків, Почесний громадянин м. Фастів, директор Фастівської школи народної майстерності Анатолій Древецький.[4]
Таким чином фастівчани вшанували пам'ять великого французького письменника, який так палко був закоханий в України.
Література та джерела: