Промислово-культурний розвиток міста Фастова кін. ХІХ - поч. ХХ століття

Промислово-культурний

розвиток міста Фастова кін. ХІХ - поч. ХХ століття

Фастів, як і багато інших містечок Київської губернії з кін. ХІХ ст., почало  активно набирати темпи розвитку. В першу чергу цьому сприяла відміна кріпацтва 1861 р. та науково-технічний прогрес, який набрав широких розмахів на кінець ХІХ ст.

Із розвитком промисловості було тісно пов’язане залізничне будівництво, яке почало відігравати чи не найважливішу роль в тогочасному суспільно-економічному розвитку Фастова.

В кінці ХІХ ст. місто мало статус казенного містечка і було одним з волосних центрів 202 волостей Київської губернії. Дуже важливу роль, і це підтверджують архівні документи, у економічній розбудові міста відігравали єврейські самоврядні кагали, хоч російський цар заборонив їх ще у 1844 році. Особливо це проявилось у часи промислово-торгівельного підйому Російської імперії, в якій Київська губернія була найбільше заселена. В 1852 році на  земля Фастівського та Веприцького  товариства були створені три єврейські колонії: Кадлубицька, Зразкова та Червонянська. Заснували їх на казенних та викупних землях.

Загалом у  Фастові під кінець ХІХ ст. налічувалось близько 1116 дворів, а кількість населення, разом з слободами Казнівкою і Потіївкою – близько 10 тис. з великим відсотком людей неправославної віри, більшу частину яких складали євреї. Їх активна  ініціатива сприяла промисловому розвитку.

Заможні євреї прагнули покращити своє матеріальне становище за рахунок будування нових підприємств та заводів, хоча їм не завжди це вдавалось. Так, наприклад, в 1892 р. було відхиллено прохання міщанина єврея Янкеля Почтиря у праві на влаштування великого керосинного складу неподалік від Південно-західної залізниці в м. Фастів. Міщани Гінзбург, Чумаченко та Корецький, які мали поруч даного місця будівлі, написали скаргу в Київське губернаторське правління, оскільки, за їх словами, остерігалися пожеж. [Ф.1.,оп.228, сп.204].

Але скарги місцевого населення не зменшували капіталовкладень єврейських общин міста Фастова. Так на 1891 рік було заплановане будівництво дерев`яного заводу по переробці шкіри, яке фінансувалось Кадлубицькою єврейською общиною. Його замовником був Хайм Гертків Ройзенватр, якому належа, також частина дороги, що вела до с. Веприк [ф.1, оп. 227, сп. 45].

(план-схема будівництва дерев'яного заводу по переробці шкіри)

(схема дороги з Фастова до Веприка)

Скарги фастівчан на євреїв були частим явищем того часу, оскільки не завжди останні дотримувались законності процедури будування та узгодження з Київським Губернським правлінням. В 1886 р. фастівчани Терентій Гуренко та Іван Царенко написали скаргу до правління про незаконне будівництво скотобійні єврейською общиною [Ф.1.,оп.222, сп.105].

Євреї часто брали в оренду землі селян або викупляли, створюючи достатньо прибуткові підприємства. Так, наприклад, в 1894 році Волько Ліхтман отримав дозвіл для будівництва на землі селянина Федора Гончаренка дерев’яної мідно-залізної котельні,  заплативши гербовий збір до Будівничого відомства  880 рублів.

Проект котельні (архівні дані)

Розгорнутий проект котельні

В 1885 році залізничний вокзал м. Фастова починає набувати великого значення, а тому в його розбудову вкладалася велика кількість коштів. Особлива увага приділялася дорогам, що вели до вокзалу. Так, наприклад, 21 жовтня 1885 року була збудована під’їзна мощена дорога до залізничного вокзалу. Замовником будівництва був інженер-полковник Рубан.  Складено два технічних кошториси, котрі були передані до Будівничого відомства. Один на укріплення дороги – 464 руб. 6 коп., а інший на її вимощення – 271 руб. 8 коп. [Ф.1.,оп.221, сп.49]. Крім того, дуже активно підтримувалась розбудова під’їзних доріг по станціям Фастівської залізниці в цілому. За архівними даними [Ф.1., Оп.221, сп.55]  в Губернський Розпорядчий комітет були подані технічні кошториси на будівництво мощеної під’їзної дороги від Ірдинської греблі до с. Бобровиця Фастівської залізної дороги.

Відбувається промислове пробудження міста, будуються та відкриваються нові заводи та підприємства.  Так, наприклад, навесні 1887 року було подане прохання до Будівничого Відділення Київського губернського правління селянином Моїсеєм Панчиком про закладення цегельного заводу [Ф.1.,оп.233, сп.78]. В архівах зберігся план та розріз цеглеобпалювальної печі для заводу та план його розташування:

Були у містечку Воскресенська і Покровська православні церкви, римо-католицький костел, 6 єврейських молитовних домів і синагога (в якій нині знаходиться міліція), 1 двокласна і 2 однокласні народні міністерські школи, 1 школа грамоти, 1 котельно-механічний завод Ф. Брандта зі 180-ма робітниками (з них місцевих – 17), 1 мідно-котельний і механічний завод міщан П. Жуковського і Е. Гуртового з 57-ма робітниками (всі місцеві), 1 мідно-котельний завод міщанина Волька Ліхтмана з 94-ма робітниками (84 – місцеві і 10 волинян), 1 шпало-просочувальний казенний завод з 50-ма робітниками (38 – місцеві і 12 – з Волині і Полісся, якими керував управитель інженер Микола Федорович Сорокін), казенна залізнична майстерня при депо з 43-ма працівниками-чоловіками (37 – місцеві і 6 – з Волині і Поділля, зав.майстернею міщанин Олексій Іванович Гутніков), 1 невеличкий миловарний заводик міщанина Хаїма-Лейби Ротного з 5-ма робітниками, 1 костопальний заводик міщанки Чубинської з 6-ма місцевими робітниками (яким завідував міщанин Берко Ковельман), 1 мідноварний заводик з 2-ма найманими робітниками міщанина Менделя Найштута, 1 заводик для виготовлення колісного мазуту міщанина Овсія Хайерена (де трудилися 3 чоловіків і 2 жінок), 1 невеличка цукеркова фабрика міщанина Цука Островського, а також 2 шкіряних заводики (один – Хас-Ривки Ройзенвасер, а інший з 5-ма місцевими робітниками – казенного селянина Сугака, у якого його орендував міщанин Волько Шкурович). Були у тогочасному містечку і 5 невеличких цегельних заводиків (дворянина Паціана Матеранського з 4-ма робітниками, казенного селянина Мусія Папчака з 5-ма робітниками, міщан Овсія Воробьйова та Хаїма Мойзенберга з 5-ма робітниками кожний, Волька Шварцера з 4-ма робітниками).

Не аби яке значення мали у містечку 5 млинів (1 водяний вальцевий і 4 звичайні вітряні), які належали дворянину Мерингу Михайлу Федоровичу. Їх у нього було чимало і у селах Фастівської волості, які він всюди поздавав в оренду (у Фастові – дворянину Вільгельму Ксаверовичу Поліському). Було у Фастові тоді і 8 кузень та 2 слюсарні, чий промисел користувався неабияким попитом. Господар Полонський тримав у Фастові заклад т. зв. «зельтерської» (газованої) води. А ще у містечку був 1 загальномістечковий трактир, 1 погріб для продажу вин, 1 аптека і 1 аптечний склад, 1 богодільня, 2 прийомні покої, 8 постоялих дворів і чимало візників, що займалися розвозкою пасажирів. Мало містечко також свою поштову кінну і залізничну станцію, Єврейський базар, на якому щороку відбувалося 7 одноденних ярмарків (у четвер на масляному тижні, 6 квітня, 9 травня, 1 червня, 20 липня, 20 вересня, 6 грудня) та щотижнева звичайна торгівля по середах, п’ятницях і неділях, що викликало до євреїв неабияке негодування з боку місцевих віруючих християн. На згаданих ярмарках у Фастові було дуже людно, бо зі всієї округи доставлялися для продажу свині, коні, скотина, посуд, одяг, взуття, зерно, лісоматеріал і вироби з нього. Були у містечку свої 4 лікарі та 4 фельдшери, а також одна повивальна бабка відунка (відьмачка) (багато-хто її побоювався, а дехто, навпаки, користувалися тільки її послугами). Пожежний обоз містечка мав 2 насоси, 7 бочок, 12 відер, 4 драбини і 12 т.зв. бугрів (спеціальні палиці з крюками і піками).

 Промисловий переворот мав величезний вплив на Фастівщину. А з проведенням нової залізниці містечко Фастів стало важливою вузловою станції, що проходила через Білу Церкву і сполучала Києво-Брестську із Харківсько-Миколаївською залізницею. Це дало поштовх для промислового розвитку самого міста. З’являються приватні механічні заводи, цегельні та млини. Важливу роль в розвитку промисловості кінця ХІХ ст. відігравали єврейські общини міста, які активно вкладали кошти в розвиток промисловості. Активізувалося виробництво на приватних підприємствах з переробки сільськогосподарської продукції (гуральні в с. Триліси). Всі ці фактори сприяли підвищенню торгового значення Фастова, сприяли зміцненню його зав’язків з іншим промисловими центрами країни.

 З кінця ХІХ століття починається формування нового обличчя міста – з новою інфраструктурою та вокзалом, фабрично-заводським комплексом та культурою.

Список використаних джерел:

1. Фастівщина. Сторінки історії (від найдавніших часів до 20-х років ХХ ст.) – Фастів: Фастівський державний краєзнавчий музей, 2004. – 256 с.

Архіви:

Державний архів Київської області (ДАКО)

1. Ф.1.,оп.228, сп.204
2. Ф.1., Оп.221, сп.55
3. Ф.1., Оп.221, сп.49
4. Ф.1., Оп.222, сп.105
5. Ф.1.,оп.233, сп.78